Глобалізація зародилась і тривалий час поглиблювалась насамперед у міжнародно-торговельній сфері, що характеризувалося стандартизацією основних характеристик споживчого попиту і привілеїв, поширенням глобальних брендів практично на всіх сегментах світового ринку[1].

Мета держави в ринковій економіці не коректувати ринковий механізм, а створити умови його вільного функціонування: конкуренція повинна забезпечуватись скрізь, де можливо, регулюючий вплив держави – скрізь, де необхідно[2].

Основними інститутами системи регулювання глобальної економіки е такі найбільш впливові наднаціональні регулятивні організації, як МВФ, МБРР (квінтесенція СБ, основна кредитна установа групи Світового банку), СОТ, що були створені винятково з метою глобального регулювання га управління світовим соціально-економічним розвитком[3].

Функціонування легітимних механізмів регуляції соціального розвитку в межах світового політико-економічного простору спрямоване на забезпечення збалансованого кругообігу структурних елементів світової системи господарства з урахуванням посилення процесів взаємозалежності на шляху формування нового міжнародного економічного порядку; визначення шляхів легітимного регулювання світового соціального розвитку та вживання заходів щодо зміцнення національної і міжнародної безпеки[4].

За висновками більшості зарубіжних і вітчизняних економістів-міжнародників, сучасна система глобального регулювання економіки неадекватно реагує на наявні й особливо перспективні проблеми розвитку, функціонально недосконала, певним чином заангажована урядами країн-лідерів і топ-менеджментом ТНК тощо[5].

В умовах глобалізації держави трансформуються. Глобальні держави, втрачаючи ознаки національної ідентичності, стають центрами світової влади і впливу, зміцнюючи свою територіальність. Глобальні держави є з глобальними сферами впливу і глобальним простором експансіоністської активності в економічній, військово-стратегічній, політичній, культурній сферах. Насамперед це стосується США, КНР, потенційно – Росії, Індії. Саме самодостатність є ключем до глобального лідерства та світової гегемонії[6].

Зокрема, серед загальних недоліків наявного глобального регулювання треба назвати:

— превалювання питань економічного зростання і фінансової стабільності та відсутність уваги до соціальних проблем, людини;

— структура та процес прийняття рішень на глобальному рівні не є представницьким (вплив багатих країн, бідні країни взагалі не представлені);

— рекомендаційний, а не обов’язковий характер рішень, які приймаються більшістю міжнародних організацій; відсутність механізмів, які мають забезпечувати обов’язковість дотримання моральних стандартів і прав людини корпораціями та фірмами, а не тільки урядами;

— різні країни мають різний ступінь вигод від регулювання; дисбаланс між різними рівнями і сферами глобального регулювання;

— слабка злагодженість між різними структурами глобального регулювання, що породжує безсистемність, внутрішню конфліктність, дублювання функцій, знижує економічну та соціальну ефективність регулювання; апарат міжнародних інституціональних структур працює недостатньо ефективно[7].

Держава грає своєрідну подвійну роль: з одного боку, вона змушена пристосовуватися до умов глобалізації і може вживати заходів, що гальмують співробітництво, якщо це не відповідає національним інтересам, а з іншого боку – сама створює передумови для його подальшого розвитку, виходячи з того, що інтереси окремої країни в умовах глобального світу можуть бути захищені тільки на наднаціональному рівні. Держави, пристосовуючись до нових реалій, шукають нових шляхів і засобів реалізації своїх національних інтересів[8].

Уся система міжнародних організацій у сучасному світі є досить розгалуженою і складною. Але, незважаючи на те, що більшість міжнародних організацій були створені з метою регламентування світових економічних процесів, на сьогодні вони не здатні ефективно вирішувати цю проблему. Не створений єдиний механізм, який дійсно би врегульовував інтереси метакорпорацій і національних держав. Поки що ці функції певною мірою виконує держава[9].

Витік капіталу обмежує свободу дій уряду при проведенні оптимального господарського курсу, дестабілізуючи систему макроекономічного регулювання та підриваючи фіскальну дисципліну[10].

Процес глобалізації ускладнює та наповнює новим змістом функції держави внаслідок залучення національних економік до нестійких структур загальнопланетарного рівня. Держава в трансформаційній економіці виступає упорядковуючим та гармонізуючим фактором різнорівневих соціально-економічних перетворень[11].

В умовах глобалізації пріоритетними стають такі функції держави: визначення та реалізація стратегічних національних інтересів; формування національної моделі соціально-економічного розвитку, здатної забезпечити органічне включення економіки країни до транснаціональних відтворювальних циклів; сприяння інституційним змінам, спрямованим на утвердження загальноцивілізаційних засад соціально орієнтованого ринкового устрою; зміцнення національної конкурентоспроможності шляхом стимулювання інноваційного розвитку; забезпечення національної безпеки; контроль над ключовими ресурсами та галузями економіки з метою протидії негативному вияву глобалізаційних процесів; віднайдення ефективних механізмів протидії бідності та знедоленню населення, міжнародній злочинності та тероризму[12].

Основні концепції ймовірної організації глобального регулювання передбачають:

• або утворення нових інститутів, покликаних найбільш адекватно відповідати новим глобальним процесам,
• або еволюцію і трансформацію функцій уже існуючих МО[13].

Отже, архітектуру міжнародного економічного порядку визначають інтеграційні об’єднання і союзи, мережа найкрупніших транснаціональних корпорацій, які сильно впливають на географію і умови торговельних та інших обмінів. Усі ці елементи світового порядку поставлені перед викликами глобалізації і мають бути приведені у відповідність до її природи з тим, щоб її хід не надавав однобічних переваг одним країнам за рахунок інших і не викликав конфліктів[14].

Становлення світової регулятивної системи в контексті глобалізації / Д. О. Короткова // Актуальні проблеми економіки. — 2013. — № 4. — С. 47

Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — с. 24

Куцик П.О. Глобальна економіка: принципи становлення, функціонування, регулювання та розвитку : монографія / П.О. Ковтун, О.І. Куцик, Г.І. Башнянин ; Львівська комерційна академія. Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2015. –с. 314Далевська Н. М. Особливості функціонування легітимних механізмів регуляції світового соціального розвитку / Н. М. Далевська // Економіка та право. — 2013. — № 3. — С. 138

Школа І.  Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2015. — с. 45

Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: теорія: підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2008. — с. 132

Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2012. — с. 165

Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Міжнародний Слов`янський ун-т. Харків. Факультет економіки та менджменту. Кафедра міжнародних економічних відносин / Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — с. 47

Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — с. 81

Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — с. 55