Вступ

Актуальність теми. Підприємництво є одним з стратегічних напрямів подолання економічної кризи та вирішення соціально-економічних проблем і суперечностей перехідної економіки України. Але сьогодні в складних економічних умовах діяльність фізичних осіб-підприємців не завжди пов’язана із систематичним отриманням прибутку, інколи доходи від такої діяльності ледве покривають затрати та не забезпечують громадянинові достатній життєвий рівень. У зв’язку з цим необхідність отримання статусу підприємця для фізичної особи, яка здійснює несистематичну діяльність з метою задоволення власних потреб, викликає сумніви; такій особі зручніше задекларувати свої несистематичні доходи та сплатити податки у загальному порядку оподаткування доходів фізичних осіб. Із цього приводу у літературі неодноразово зверталася увага на невизначеність у законодавстві такої ознаки підприємництва як систематичність [1, с.14-15], і тому довільне її тлумачення у практиці правоохоронних органів.

В умовах розвитку ринкової економіки в Україні вагомою формою господарювання стала діяльність фізичних осіб-підприємців як вид господарської діяльності з надання послуг чи посередництва, який характеризується повною свободою вибору та інноваційним характером здійснення, значною ймовірністю економічного розвитку та чіткою орієнтацією на виконання певної місії, задоволення потреб ринку і отримання прибутку. За статистичними даними Єдиного Державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, кількість зареєстрованих фізичних осіб-підприємців станом на 01.01.2012 р. досягло 3042049 осіб [1, с.1].

До проблеми правового статусу фізичних осіб-підприємців звертали свою увагу вчені- юристи Л.Р Грицаєнко, М.В. Ковальова, Т.М. Кравцова, В.К. Мамутов, В.Л. Мусіяка, П.М. Пальчиков, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметова, В.М. Селіванов, І.В. Солошкін, О.Г. Юшкевич, М.Ю. Тихомиров та ін. Однак, проблема правового статусу фізичних осіб підприємців в новітніх умовах комплексно ними не аналізувалась.

Тому мета дослідження полягає в тому, щоб сформулювати новітній правовий статус фізичних осіб підприємців, як провідний чинник благополуччя українського народу. Відповідно, вперше у вітчизняній юридичній думці запропоновано розглядати його через діяльність мільйонів спеціалістів-майстрів підприємців у різних галузях, сферах та секторах господарювання, підтримки таких ініціатив органами державної влади, місцевого само-врядування та суспільством в цілому, відновлення для них єдиного податку, забезпечення кредитування їх бізнесу під низький відсоток.

Виходячи з мети роботи, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути правові аспекти визначення фізичних осіб-підприємців;

— дослідити новітній правовий статус фізичних осіб-підприємців;

— охарактеризувати порядок створення і функціонування суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців в Україні;

— розглянути порядок створення суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців;

— виявити особливості діяльності фізичних осіб-підприємців в сільському господарстві України;

— проаналізувати процес припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час діяльності фізичних осіб-підприємців.

Предметом дослідження є правове забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців в Україні. 

Розділ 1. Правові аспекти визначення фізичних осіб-підприємців

1.1. Поняття правового статусу фізичних осіб-підприємців

В.      Ротань підкреслює, що фізична особа- підприємець є новим явищем для вітчизняної правотворчої і правозастосовчої практики. Потрібно належне освоїти цей соціально-правовий феномен. Доки такого освоєння не відбудеться, існує залежне перш за все від науки підґрунтя для недостатньої визначеності правового статусу фізичних осіб-підприємців у законодавчих актах. Це, в свою чергу, породжує істотні недоліки вирішення спорів, що випливають із правовідносин з участю фізичних осіб-підприємців [2, с.63].

О.      Старцев зазначає, що форма приватного підприємництва є однією з найпростіших форм здійснення підприємницької діяльності. Якщо людина має певні знання і навики чи майно та кошти і головне — бажання без обмеження законодавчими заборонами, то ринкова економіка надає їй можливість розпочати справу та реалізувати розуміння дієвої та рентабельної праці та, як результат, жити в достатку. У підпункті 3.8.1 п.3.8 ст.3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97 зазначається така дефініція фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності як поділ фізичних осіб залежно від приналежності до громадянства, тобто громадяни України, іноземці та апатриди, що здійснюють підприємницьку діяльність [3, с. 57-58].

Однак, вчена І. Басова дотримується позиції, що фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність як підприємці включають наступні групи:    1)       громадяни України — особи, які мають громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; 2) іноземні громадяни — особи, які не мають громадянства України та є громадянами (підданими) іншої держави (або держав);

3)       особи без громадянства — особи, які не мають громадянства жодної країни. Отже, фізичні особи-підприємці є гілкою «підприємницького древа» учасників господарських відносин [4, с.14].

Науковець Р. Шишка зазначає, що першими визначеннями терміну «підприємець», введеними у науковий обіг були такі: 1) підприємець як особа, яка здатна виконувати відмінну від власника функцію в умовах ризику; 2) підприємець як особа, яка несе відповідальність за підприємницьку справу, особа, яка планує, контролює, організовує та володіє підприємством; 3) підприємець як новатор, який розробляє нові технології;

4)       підприємець — людина, яка проявляє ініціативу і організовує соціально-економічні механізми, діє в умовах ризику і несе повну відповідальність за можливу невдачу [5, с.7-8]. Звідси випливає, що для поняття підприємця у 18-19 столітті характерними є такі особливості у розкритті його сутності:

І)       наголошується на організаторській ролі підприємця з мобілізації зусиль, а також те, що це нестабільна й ризикова сфера здійснення його діяльності; 2) на нього покладена відповідальність, вказано на функції як власника капіталу; 3) платою за організаторські здібності підприємця виступає дохід; 4) у своїй трудовій діяльності підприємець зобов’язаний дбати про підвищення продуктивності праці, відштовхуючись від загальних напрямків у політиці як окремих політичних інститутів, так і цілої держави.

Великий енциклопедичний юридичний словник містить таке визначення поняття «підприємець» — особа, яка на професійних засадах систематично займається підприємницькою діяльністю (приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг тощо) відповідно до чинного законодавства України. Підприємцем як господарюючим суб’єктом може бути: громадянин, який здійснює самостійну активну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; юридична особа незалежно від форми власності, яка займається виробництвом і реалізацією товарів, виконанням робіт і наданням різних послуг; група юридичних або фізичних осіб, якщо одна або кілька з них мають вирішальний вплив на їх господарську діяльність на підставі володіння акціями, права використання активів тощо. У законодавстві України термін «підприємець» використовується насамперед щодо фізичної особи як одного з головних суб’єктів підприємницької діяльності [6, с.610].

Таким чином, проаналізувавши позиції відомих науковців, можна говорити про фізичну особу-підприємця як про особу, яка проявляє ініціативу в розвитку економічної сфери держави, здійснює підприємницьку діяльність шляхом підвищення продуктивності праці та зниження витрат виробництва й несе відповідальність за свою діяльність.

Тим не менш, щоб зрозуміти правову природу фізичної особи-підприємця, варто зосередитися на з’ясуванні сутності її правового статусу. Вчена І. Шамшина звертає увагу на те, що визначальна роль суб’єкта у структурі правовідношення у трудовому праві актуалізує проблему наукового дослідження його правового статусу та перспектив розвитку цього статусу в умовах ринкових відносин, що передбачає, насамперед, чітке визначення понятійних категорій. Наявність правового статусу визначає особу як суб’єкта права, законодавчо встановлюючи тим самим коло прав та обов’язків, можливих і належних дій цієї особи. Водночас поняття правового статусу суб’єкта та його зміст не одержали однозначного відбиття у сучасній правовій науці. Питання щодо елементів правового статусу, його дефініції, змісту, ролі урегулюванні суспільних відносин залишаються дискусійними як у сфері загальної теорії права, так і у науці трудового права [7, с.29].

Звернувшись до Великого енциклопедичного юридичного словника, можна знайти дефініцію поняття «правовий статус», а саме — це сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб. Правовий статус фізичної особи визначають насамперед конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Практична реалізація правового статусу забезпечується системою конституційних та інших гарантій. Розрізняють правовий статус: а) громадян України; б) іноземців; в) осіб без громадянства; г) осіб, яким надано притулок. Найповніше національним законодавством регулюється правовий статус громадян України. Щодо інших категорій осіб існують певні винятки, передбачені законодавством [6, с.675]. Отож, фізична особа- підприємець як суб’єкт трудових правовідносин може бути як громадянином України, так й іноземцем, особою без громадянства, особою, якій надано притулок. Особливості діяльності кожного встановлені у чинному законодавстві.

Під правовим статусом розуміють певне становище суб’єкта права, яке закріплено нормами права та моделює його положення у стосунках з іншими суб’єктами права. Його структурними складовими виступають право- суб’єктність та юридичні права і обов’язки. Щодо правосуб’єктності, то дана категорія поєднує два компоненти, а саме першим є правоздатність, що є здатністю мати певні суб’єктивні права та обов’язки, а другим ви-ступає дієздатність, тобто здатність та можливість придбати права та обов’язки, реалізовувати їх за допомогою права. Правовою категорією виступає трудова правосуб’єктність, яка відображає суб’єктивну можливість знаходитись у трудових або тісно пов’язаних з ними правовідносинах. Існує юридичний зв’язок між уповноваженою та зобов’язаною стороною, що утворює суб’єктивне право і юридичний обов’язок. Крім того, як один, так і декілька таких юридичних зв’язків можуть утворювати правовідносини. Категорія суб’єктивного права як міра можливої поведінки, що убезпечується юридичними обов’язками інакших суб’єктів трудового права та призначається для уповноваженого суб’єкта трудового права, щоб задовольнити власні потреби. Щодо категорії юридичного обов’язку, то вона є зв’язаною з такою правовою категорією як суб’єктивне трудове право. Саме мірою необхідної поведінки, призначеною для зобов’язаного суб’єкта у трудовому праві, яку він повинен використовувати за основу в інтересах уповноваженого суб’єкта, що убезпечується можливістю застосування державного примусу, виступає юридичний обов’язок [8, с.84-85].

1. B. Панчишин зазначив, що правовий статус — це всезагальна, комплексно-універсальні, різноаспектна, цілісна категорія, що має чітку структуру та визначає принципи взаємодії між суб’єктами суспільних відносин, а також місце кожного в існуючій системі правових відносин [9, с.95]. З даного визначення можна виділити такі риси, що характеризують термін «правовий статус»:

1)       чітка структурованість даної категорії;

2)       глобальність та універсальність такої категорії; 3) обумовлює взаємозв’язок між суб’єктами суспільних відносин і визначає місце кожного суб’єкта у системі.

На нашу думку, проаналізувавши думки вчених стосовно певних характеристик правового статусу фізичної особи-підприємця, можна надати таку його дефініцію як концептуальне, системне та цілісне поняття, яке встановлює права та обов’язки, інтереси та свободи особи, що встановлені та гарантовані державою, яка проявляє ініціативу в розвитку економічної політики держави, здійснюючи самостійну, ініціативну, систематичну на власний ризик господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку та за свою діяльність несе відповідальність.

1.2. Новітній правовий статус фізичних осіб-підприємців

Розвиток людства в умовах глобалізації усіх сфер суспільного життя приводить до збільшення цивілізованої конкуренції між групами людей, народами, державами. І хоча протиріччя між людьми та їх різними об’єднаннями, як правило вирішуються без застосування військової сили на основі рішень внутрішньодержавних і міжнародних суддів, проте «слабкі» нації і народи асимілюються із більш «сильними» і практично зникають.

Провідним чинником розвитку нації є наявність держави, в якій вона є титульною. В цьому аспекті українцям поталанило — вже більше 20 років ми існуємо в реальностях державноправого простору самостійності. Незалежність є вищим благом, однак ті сподівання, на які народи України розраховували під час голосування за незалежність, залишились не реалізованими.

Україна, як і більшість інших країн світу, є членом СОТ. В такому стані без всякого сумніву дуже багато переваг. Провідним із них є усунення основної причини війн останніх століть — захоплення ринків збуту промислових товарів та забезпечення себе дешевими природними ресурсами. Однак економічні протиріччя між державами при цьому не зникли. Практично кожна держава прагне більше виробляти високотехнологічної продукції, збуваючи її в інші країни та здійснюючи закупівлю по максимально низьких цінах сировину. Держави, яким це вдається, активно розвиваються, забезпечуюючи своїм громадянам можливості для задоволення своїх потреб. Другі держави стають сировинним придатком, джерелом дешевої робочої сили та споживачем дешевої технологічної продукції.

Як показав досвід остатніх десятиліть, не існує значної різниці, в яких стартових умовах знаходилася та чи інша держава перед економічним стрибком та чи мала вона природні ресурси. Навпаки, майже усі зараз успішні країни мають незначні природні ресурси. Успіх залежить, в першу чергу, від мотивації простих громадян до праці, їх підприємницької ініціативи підтвердженої дешевими кредитами.

Чому Україна, яка по оцінках міжнародних експертів на початку XX ст. перебувала у найкращих стартових умовах серед країн СНД, не виконала своїх обов’язків перед громадянами, не створила умов, щоб вони були «здорові і багаті»? На наш погляд, провідна причина полягає в тому, що державна влада не змогла використати потенціал високо освіченого та трудолюбивого народу.

В результаті таких прорахунків українські громадяни змушені піднімати економіку та забезпечувати благополуччя громадян іноземних країни (Португалії, Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Канади, США та ін.). Вони здобули там повагу своєю працездатністю та культурою.

Тим самим, провідною проблемою минулих років незалежності та сьогодення, є створення умов для громадян України, щоб вони своєю власною працею змогли на високому рівні забезпечити себе, своїх рідних та здійснювали посильні відрахування для утримання державного апарату та соціально незахищених верств населення.

В умовах ринкової економіки держава нічого не виробляє — вона лише легально забирає частину доходу у одних та перерозподіляє іншим. Тим самим, основним джерелом благополуччя населення є сфера господарювання. При цьому у сфері господарювання треба бачити не якусь аморфну масу, а поперед всього працівників: робітника, інженера, технолога, які безпосередньо забезпечують технологічний процес виробництва. Відповідно, виникає питання, яким чином стимулювати їх до високо-продуктивної праці? Мудрий український народ вже дав на це відповідь. Він використовує у різних сферах виробництва й надання послух інститут фізичних осіб-підприємців.

У цьому випадку виграють як особи, що застосовують таку форму підприємництва, так і держава. При цьому, на наш погляд, держава виграє значно більше: вона збільшує кількість робочих місць, піднімає виробництво та сферу послуг, без особливих зусиль із своєї сторони та ін. Практично в більшості випадків чиновники мають просто не заважати підприємцям багатіти. На жаль, вони під різними гаслами (на перший погляд, обґрунтованими) намагаються адміністративно витіснити трудівників-підприємців із ринку. Наприклад, заборонити водіям-підприємцям, що мають один власний автобус, здійснювати перевезення пасажирів, встановлюють так звані мінімальні вимоги до площ у торгівлі тощо. Усе це є нічим іншим, як не ринковим (адміністративним) втручанням держави у економіку, практично сприянняи монополізму великих компаній.

Фізична особа-підприємець має стати основною робочою одиницею у промисловості, сфері інфраструктурі, торгівлі та сфері послуг. Тисячі зварювальників-підприємців, токарів-підприємців, монтажників-підприємців, водіїв-підприємців, інженерів-підприємців, технологів-підприємців та ін. мають наповнити нашу економіку.

Вони на свій комерційний ризик у відповідності до вітчизняних стандартів на умовах господарського договору чи самостійної підприємницької діяльності будуть виконувати біль — шість промислової, інфраструктурної, будівельної, сфери послуг роботи. Це надасть можливість на практиці реалізуватись принцип «Не шукай собі роботу, а створи її собі сам».

Випускники інженерних, будівельних, харчових, сфери послуг університетів, академій, коледжів, та вищих професійних навчальних закладів будуть не шукати собі роботу, а самостійно створювати її. Зрозуміло, що для цього треба повністю перебудувати систему професійної освіти усіх рівнів на новий рівень, щоб випускати готових до практичної роботи спеціалістів, зареєстрованих як фізичні особи-підприємці.

Зрозуміло, що зазначене назавжди залишаться лише теорією, якщо не будуть виконані державою два основних заходи: уведення для фізичних-осіб підприємців єдиного податку у розмірі 10 % без виключень і доповнень, і доступ до дешевих кредитів на розвиток бізнесу.

Усе вище викладене дозволяє сформулювати наступні чинники підняття правового статусу фізичної особи-підприємця:

—         органи державної влади суспільство в цілому має прийти до розуміння, що фізична особа-підприємець є провідним чинником забезпечення добробуту Українського народу;

—         суб’єктам вданих повноважень забезпечити утвердження трудового статусу фізичної особи підприємця, як основної робочої одиниці у промисловості сфері інфраструктурі торгівлі сфері послуг тощо.

—         МОН наповнити новою якістю освіту щодо виховання і навчання молоді, яка буде на практиці реалізовувати принцип «Не шукай собі роботу, а створи її собі сам»;

—         Верховній Раді України внести зміни до Податкового кодексу України, щоб фізичні особи-підприємці, які мають не більше трьох найманих працівників, мають сплачували єдиний податок у розмірі 10 % від обороту, без будь-яких виключень і додаткових платежів;

—         НБУ здійснити комплекс заходів, щодо забезпечення кредитування фізичних осіб підприємців на розвиток бізнесу під відсоток, що не перевищує 5 % річних.

Отже, новітній правовий статус фізичних осіб-підприємців характеризується місією фі-зичних осіб-підприємців стати провідним чинником благополуччя українського народу, через діяльність мільйонів спеціалістів-майстрів, підприємців у різних галузях, сферах та секторах господарювання, підтримки таких ініціатив органами державної влади, місцевого само-врядування та суспільством у цілому, відновлення для них єдиного податку, забезпечення кредитування їх бізнесу під низький відсоток. 

Розділ 2. Порядок створення і функціонування суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців в Україні

2.1. Порядок створення суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців

Керуючись ст. 44 ГКУ підприємництво в Україні здійснюється на основі:

—      вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

—      самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

—      вільного найму підприємцем працівників;

—      комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

—      вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

—      самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [1].

Відповідно до ст. 51 ЦКУ передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлене законом або не випливає із суті відносин [4]. Правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб — комерційних організацій. Згідно ст. 50 ЦКУ він може мати права й обов’язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, незаборонених законом, і щодо яких законом не передбачено обмежень [4].

Відповідно до п. 6 ст. 128 ГКУ громадянин-підприємець зобов’язаний:

—      у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

—      повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

—      додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

—      не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

—      вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

—      своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів;

—      сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом [1].

Отже, ФОП у цивільно-господарських відносинах є різнобічним учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як у приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається громадянином — фізичною особою. А тому варто чітко розмежовувати ці різні сфери відносин.

Визначальним для отримання статусу підприємця, у тому числі в сфері сільського господарства, є державна реєстрація відповідної фізичної особи шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру згідно п. 4.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон № 755) [5].

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону № 755 порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та ФОП включає, зокрема:

—      перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

—      перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

—      внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру;

—      оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру [5].

За проведення державної реєстрації ФОП справляється реєстраційний збір відповідно до абз. 2 п. 10.1 ст. 10 Закону № 755 у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [5].

Після отримання свідоцтва про державну реєстрацію ФОП має стати на облік в органах державної податкової служби та Пенсійного фонду України для реєстрації платником податків та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно.

Відповідно до положень Податкового кодексу України ФОП для цілей оподаткування можуть застосовувати загальну систему оподаткування доходу та спрощену [6].

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загально- обов’ язкове державне соціальне страхування ФОП визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загально-обов’язкове державне соціальне страхування» [7] та розробленою на його виконання Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування [8].

У разі потреби, ФОП може виготовити печатку без дозволів МВС [9], а також відкрити в банківській установі для здійснення розрахункових операцій поточний рахунок. За загальним прави-лом після проходження усіх зазначених процедур ФОП може розпочинати свою господарську діяльність.

У тому ж разі, якщо ФОП буде здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, то така діяльність може здійснюватися лише після отримання у встановленому порядку ліцензії.

2.2. Особливості діяльності фізичних осіб-підприємців в сільському господарстві України

Згідно ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» до видів сільськогосподарської діяльності ФОП, що підлягають ліцензуванню, належать:

—      виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин);

—      торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);

—      культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку;

—      ветеринарна практика;

—      діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

—      проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт і земельних торгів;

—      торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин [10].

В аграрно-правовій літературі були висловлені думки, що підприємницьку діяльність у сільському господарстві можна вважати окремим, самостійним видом підприємництва, визначальною ознакою якого є використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Право на підприємництво у сільському господарстві тісно пов’язано з правом власності чи правом користування землями сільськогосподарського призначення, що, в свою чергу, зумовлює значний вплив природно-кліматичних факторів на підприємницьку діяльність в аграрному секторі економіки [11, с. 79—80].

Викладене додатково підкреслює, що однією з визначальних рис діяльності ФОП у сільському господарстві є використання ними при провадженні господарської діяльності земель сільськогосподарського призначення. Такі землі можуть використовуватися ФОП у сільському господарстві на підставі права власності або ж на підставі їх оренди.

Розділ 3. Припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП (за текстом — припинення діяльності) відповідно до частини першої ст. 46 Закону про держреєстрацію проводиться у разі:

• прийняття ФОП рішення про припинення діяльності;
• смерті ФОП;
• постановлення судового рішення про оголошення фізособи померлою або визнання безвісно відсутньою;
• постановлення судового рішення про визнання фізособи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
• постановлення судового рішення про припинення діяльності ФОП.

На початку, для реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, в залежності від місцевості, необхідно звернутись до уповноважених органів. Останніми можуть бути: виконавчі органи місцевих рад, а також міські, районні державні адміністрації (у разі прийняття відповідною радою рішення про наділення такими повноваженнями); нотаріуси; акредитовані суб’єкти.

Саму процедуру реєстрації припинення підприємницької діяльності для осіб, які переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, здійснює державний реєстратор за адресою їх тимчасового проживання.

А для внутрішньо переміщеної особи, припинення підприємницької діяльності здійснюється за заявою такої особи та спрощеною процедурою за місцем проживання на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Процесуально, державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться:

— на підставі документів, які подаються заявником для державної реєстрації;

— на підставі судових рішень, які набули законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі;

— на підставі рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку.

Документи для держреєстрації можна подавати як у паперовому так і у електронному вигляді.

Якщо ви вирішили подавати документи у паперовій формі, то вони подаються особисто заявником або поштовим відправленням. Краще оформлювати цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

В разі подачі у електронній формі — документи подаються заявником через портал електронних сервісів.

Самостійне прийняття фізичною особою — підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності

• Етап 1. Внесення запису до Єдиного державного реєстру

Такий механізм описується ст. 47 Закону про держреєстрацію. Запис до Єдиного державного реєстру про рішення ФОП щодо припинення діяльності державний реєстратор вносить не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про припинення підприємницької діяльності (за текстом — Заява) із зазначенням відомостей про порядок і строк пред’явлення кредиторами своїх вимог, але за умови відсутності підстав для залишення Заяви без розгляду, перелік яких наведено в частині сьомій ст. 47 цього Закону.

Заява, форму якої затверджено наказом № 730/5, подається державному реєстратору особисто чи надсилається рекомендованим листом з описом вкладення. У разі поштового відправлення Заяви справжність підпису заявника підлягає нотаріальному засвідченню.

Якщо Заяву подає ФОП або уповноважена нею особа особисто державному реєстратору, необхідно додатково пред’явити паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 501 Цивільного кодексу строк заявлення кредиторами своїх вимог не може становити менше двох і більше трьох місяців з дня опублікування повідомлення про прийняття ФОП рішення щодо припинення діяльності.

Документи, які подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення ФОП щодо припинення діяльності, приймає державний реєстратор за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається поштовим відправленням) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

У той самий день, коли вноситься запис про рішення ФОП щодо припинення підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру, державний реєстратор повинен передати органам статистики, доходів і зборів, Пенсійному фонду України повідомлення про внесення такого запису.

Отримавши Заяву, державний реєстратор піклується також про публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру про рішення ФОП щодо припинення діяльності. При цьому окрема плата за таку публікацію не справляється.

• Етап 2. Закриття банківських рахунків

Якщо ФОП має відкриті банківські рахунки для провадження підприємницької діяльності, за загальним правилом їх потрібно закрити. Без цього орган доходів і зборів не видасть довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів (пп. 8 пп. 11.9.1 п. 11.9 Порядку № 1588). Щоправда, рахунки можуть не закриватись, якщо поточний рахунок ФОП відкрито у банку, що ліквідується, за яким не задоволено кредиторські вимоги, причому ФОП надала органам доходів і зборів довідку про суму визнаних ліквідатором банку кредиторських вимог і черговість їх задоволення. Також не потребують закриття рахунки, відкриті ФОП для зарахування коштів на вимоги фізичних осіб.

• Етап 3. Зняття з обліку в органі доходів і зборів (як платника податків та ЄСВ)

Щодо порядку зняття з обліку як платника податків, то відповідно до пп. 11.12.1 п. 11.12 Порядку № 1588 ФОП повинна до органу доходів і зборів за основним місцем обліку подати:

• заяву за формою № 8-ОПП (за бажанням, адже відповідна інформація надходить до органу доходів і зборів від державного реєстратора);
• оригінали документів, що видають органи доходів і зборів платнику податків (свідоцтва, патенти, інші документи тощо), які підлягають поверненню, а також завірені органом доходів і зборів копії цих документів, якщо такі видавалися та підлягають поверненню.

У разі припинення діяльності ФОП, порушення провадження у справі про визнання банкрутом або подання заяви про зняття з обліку платника податків орган доходів і зборів приймає рішення про проведення/непроведення (за підставами, встановленими підпунктами 11.3.2 та 11.3.3 п. 11.3 цього Порядку) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі.

Призначається та розпочинається перевірка протягом 10 робочих днів з дати публікації повідомлення про рішення щодо припинення діяльності ФОП (п. 11.3 Порядку № 1588, пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу).

Водночас згідно з частиною п’ятою ст. 47 Закону про держреєстрацію органи доходів і зборів під час проведення заходів щодо припинення діяльності ФОП за її рішенням надсилають в електронній формі та на паперовому носії державному реєстратору протягом 10 робочих днів з дати публікації повідомлення про припинення діяльності ФОП за її рішенням одне з таких повідомлень, що має бути засвідчене підписом відповідної посадової особи у встановленому порядку, а саме:

• повідомлення про початок проведення позапланової перевірки, призначеної у зв’язку з припиненням діяльності ФОП за її рішенням;
• повідомлення про неможливість проведення позапланової перевірки, призначеної у зв’язку з припиненням діяльності ФОП за її рішенням.

Відповідно до п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу тривалість документальної позапланової перевірки не має перевищувати:

• п’яти робочих днів — щодо суб’єктів малого підприємництва;
• трьох робочих днів — щодо ФОП, які не мають найманих працівників, за наявності за два останні календарні роки одночасно таких умов:
• подання податкової декларації про відсутність доходів від провадження господарської діяльності;
• відсутності реєстрації як платника ПДВ;
• відсутності у контролюючих органах податкової інформації щодо використання ФОП найманої праці фізичних осіб та щодо відкритих ФОП рахунків у банках та інших фінансових установах;
• 10 робочих днів — щодо інших платників.

Продовження строку проведення такої перевірки можливо за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на два робочі дні щодо суб’єктів малого підприємництва та на п’ять робочих днів — щодо інших платників податків.

Згідно з п. 11.5 Порядку № 1588 після проведеної документальної позапланової перевірки ФОП та спливу законодавчо встановлених строків сплати узгоджених грошових зобов’язань такого платника податків у разі відсутності заперечень органу доходів і зборів щодо здійснення державної реєстрації припинення платника податків, визначених пп. 11.9.1 п. 11.9 цього Порядку, а також установлення факту відсутності заборгованості платника податків — ФОП перед бюджетом щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи доходів і зборів, останній складає довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів за формою № 22-ОПП. Ця довідка направляється відповідальній особі платника податків. Водночас довідку може бути видано ФОП безпосередньо в органі доходів і зборів, але не пізніше третього робочого дня, наступного за днем реєстрації довідки в органі доходів і зборів. Після закінчення триденного строку довідка направляється поштою.

Довідка за формою № 22-ОПП діє протягом двох місяців від дня її реєстрації в органі доходів і зборів. Після завершення строку її дії повторну довідку видає орган доходів і зборів протягом місяця від дня отримання звернення платника податків про заміну довідки у такому самому порядку, як і попередню довідку.

Якщо після проведеної документальної позапланової перевірки ФОП та на наступний день після спливу законодавчо визначених строків сплати узгоджених нею грошових зобов’язань установлено факти наявності податкового боргу, адміністративного або судового оскарження грошових зобов’язань, несплати ПДФО із сум доходів, нарахованих (виплачених) найманим працівникам, то орган доходів і зборів складає повідомлення про грошові зобов’язання та податковий борг за формою № 10-ОПП і направляє (видає) його ФОП (п. 11.8 Порядку № 1588). У цьому разі довідка за формою № 22-ОПП не видається до моменту погашення податкового боргу та остаточного вирішення питань з оскарженням грошових зобов’язань.

Якщо до закінчення строку пред’явлення вимог кредиторами орган доходів і зборів не може видати довідку за формою № 22-ОПП, то не пізніше завершення такого строку цей орган зобов’язаний направити (видати) повідомлення про наявність заперечень проти проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП за формою № 27-ОПП із зазначенням причин заперечень органу доходів і зборів щодо здійснення державної реєстрації припинення діяльності фізособи згідно з пп. 11.9.1 п. 11.9 Порядку № 1588: державному реєстратору — в електронній формі та на паперовому носії; ФОП — на паперовому носії з доданням рішення про відмову у видачі довідки за формою № 22-ОПП.

Не пізніше 10 робочих днів з дати, коли орган доходів і зборів дізнався про усунення причин та обставин, які були підставою заперечень щодо проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП, орган доходів і зборів зобов’язаний направити державному реєстратору повідомлення про відкликання заперечень проти проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП за формою № 28-ОПП.

Процедуру зняття з обліку як платника ЄСВ описано в розділі IV Порядку № 458. Розпочинається вона також після отримання органом доходів і зборів від державного реєстратора відомостей про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення ФОП щодо припинення діяльності. Отримавши їх, орган доходів і зборів вносить відповідні відомості до Реєстру страхувальників і повідомляє Пенсійний фонд України та фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування про проведення заходів, пов’язаних з припиненням діяльності платника ЄСВ [6].

Наступним кроком орган доходів і зборів проводить позапланову документальну перевірку щодо правильності нарахування та сплати ЄСВ одночасно з перевіркою щодо сплати податків. Зазначимо, що відповідно до п. 2 частини першої ст. 13 Закону про ЄСВ така перевірка проводиться у порядку, встановленому Податковим кодексом.

На основі акта перевірки щодо правильності нарахування та сплати ЄСВ платник здійснює остаточні розрахунки.

Після проведення позапланової документальної перевірки платника ЄСВ і здійснення ним розрахунків орган доходів і зборів складає довідку про відсутність заборгованості зі сплати ЄСВ за формою № 3-ЄСВ згідно з додатком 3 до Порядку № 458.

Якщо ФОП не здійснила розрахунки щодо ЄСВ, то орган доходів і зборів видає їй рішення про відмову у видачі довідки про відсутність заборгованості зі сплати ЄСВ за формою № 4-ЄСВ згідно з додатком 4 до Порядку № 458. Водночас до закінчення строку пред’явлення вимог кредиторами орган доходів і зборів надсилає державному реєстратору повідомлення про наявність боргу зі сплати ЄСВ та про неможливість проведення процедури державної реєстрації припинення діяльності ФОП за формою № 5-ЄСВ згідно з додатком 5 до Порядку № 458 із зазначенням причин заперечення органу доходів і зборів щодо здійснення такої процедури [3].

У разі усунення причин та обставин, які були підставою для заперечень органу доходів і зборів щодо здійснення державної реєстрації припинення платника, орган доходів і зборів не пізніше 10 робочих днів з дати, коли стало відомо про усунення таких обставин, відкликає повідомлення за формою № 5-ЄСВ (додаток 5 до Порядку № 458), про що направляє державному реєстратору повідомлення про відкликання заперечень щодо проведення процедури державної реєстрації припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності ФОП за формою № 6-ЄСВ згідно з додатком 6 до Порядку № 458. Поряд із цим орган доходів і зборів складає і надає фізособі довідку за формою № 3-ЄСВ.

Отримані від органів доходів і зборів довідки за формою № 22-ОПП та за формою № 3-ЄСВ ФОП надаватиме державному реєстратору на останньому етапі (етап 4) процедури припинення діяльності.

• Етап 4. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності

Маючи на руках довідки про відсутність заборгованості від органу доходів і зборів, ФОП може звернутися до державного реєстратора для завершення процедури припинення, але не раніше закінчення строку пред’явлення вимог кредиторами, зазначеного у заяві про припинення діяльності.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 47 Закону про держреєстрацію для проведення державної реєстрації припинення діяльності за власним рішенням ФОП подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП за її рішенням (форма № 12, затверджена наказом № 3178/5);
• довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів (форма № 22-ОПП);
• довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості зі сплати ЄСВ (форма № 3-ЄСВ).

У разі якщо документи для проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП подає заявник або уповноважена ним особа особисто державному реєстратору, необхідно додатково пред’явити паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця та документ, що підтверджує його (її) повноваження (довіреність).

Згідно з частиною чотирнадцятою ст. 47 Закону про держреєстрацію зазначені документи приймає державний реєстратор за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається поштовим відправленням) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

За відсутності підстав для залишення зазначених документів без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення діяльності. Дата внесення до Єдиного державного реєстру такого запису є датою державної реєстрації припинення діяльності ФОП, причому строк державної реєстрації не має перевищувати одного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП (частини сімнадцята, вісімнадцята ст. 47 Закону про держреєстрацію).

Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення діяльності ФОП державний реєстратор повинен видати (надіслати рекомендованим листом) заявнику або уповноваженій ним особі повідомлення про проведення державної реєстрації припинення діяльності, другий примірник якого додається до реєстраційної справи ФОП (частина дев’ятнадцята ст. 47 Закону про держреєстрацію).

На цьому підприємницьку діяльність ФОП припинено [8, c. 84-85].

Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення діяльності ФОП надсилає органам доходів і зборів повідомлення про проведення державної реєстрації припинення діяльності.

На підставі повідомлення про проведення державної реєстрації припинення діяльності орган доходів і зборів проводить зняття з обліку ФОП як платника податків та платника ЄСВ. Відповідні записи вносяться до Реєстру самозайнятих осіб і Реєстру страхувальників.

Відповідно до частини другої ст. 47 Закону про держреєстрацію у разі якщо після закінчення проведення заходів щодо припинення діяльності, але не раніше закінчення строку пред’явлення кредиторами своїх вимог ФОП органом доходів і зборів не надано у встановленому законом порядку довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів та/або ЄСВ чи рішення про відмову в їх видачі, ФОП або уповноважена нею особа не раніше ніж через 10 робочих днів з дня закінчення такого строку набуває право на подання державному реєстратору документів, передбачених частиною одинадцятою ст. 47 цього Закону, за винятком зазначених довідок, для проведення державної реєстрації припинення діяльності фізособи за її рішенням за принципом мовчазної згоди.

Тобто у такому разі ФОП набуває право на проведення державної реєстрації припинення діяльності навіть без довідок про відсутність заборгованості та подає державному реєстратору тільки заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення діяльності ФОП за її рішенням за формою № 12, затвердженою наказом № 3178/5.

Висновки

Підсумовуючи, слід додати, що саме в Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яка являється видом трудової діяльності, що безпосередньо вказує на право фізичної особи-підприємця брати участь у трудових правовідносинах як повноцінного суб’єкта. Ми підсумували, що роль правового статусу фі-зичної особи-підприємця є надзвичайно великою і є специфічною порівняно з іншими суб’єктами трудових правовідносин.

Правовий статус фізичної особи-підприємця наділений особливими рисами і має унікальне значення. Загальнотеоретичне дослідження понятійного апарату правового статусу фізичної особи-підприємця дозволяє розуміти фундаментальну основу останнього і сприяє з’ясуванню його нормативно-правового забезпечення.

За умов роздержавлення економіки і переходу до ринкових механізмів господарювання одним із головних способів подолання відлучення громадян України від засобів виробництва та реальної приватної власності є підприємництво. Поступово, особливого значення набуває підприємницька діяльність фізичних осіб у сільському господарстві з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Відтак, порядок створення і функціонування суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб-підприємців у сільському господарстві набуває актуальності.

Статус ФОП — це юридичний статус, що засвідчує право особистості на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами ведення господарювання підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому юридичний статус ФОП сам по собі не впливає й жодним чином не обмежує будь-які правочини особи, які випливають із його цивільної право- і дієздатності.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що правовий статус ФОП характеризуються наявністю наступних елементів: про-ходження державної реєстрації як суб’єкта господарювання, облік в органах державної податкової служби та Пенсійного фонду України як платника податків та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно, виготовлення печатки (за необхідністю), відкриття в банківській установі поточного рахунку (за потребою), отримання ліцензії (у разі провадження ліцензійних видів діяльності), для ФОП у сільському господарстві — використання при провадженні господарської діяльності земель сільськогосподарського призначення. Остання ознака є визначальною, такою що виокремлює приватних підприємців у сільському господарстві від таких суб’єктів господарювання в інших галузях економіки. 

Список використаної літератури

1. Блащук Т. В. Особливості правового статусу підприємця та його роль у громадянському суспільстві / Т. В. Блащук [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.Ua/portal/soc_gum/ppip/2 01211/Blashchyk.pdf.
2. Ротань В. Правовий статус фізичної осо-би-підприємця / В. Ротань // Юридичний радник. — 2006. — № 2. — С. 63-66.
3. Підприємницьке право : підручник / за ред. О. В. Старцева. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : Істина, 2005. — 600 с.
4. Басова І. Фізична особа-підприємець / І. Басова, В. Клец, А. Андрусенко. — X. : Фактор, 2012. — 704 с.
5. Предпринимательское право : учебник / под ред. Р. Б. Шишки — X. : Эспада, 2001. — 560 с.
6. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : Вид-во «Юридична думка», 2012. — 1020 с.
7. Шамшина І. І. Суб’єкти трудового права: правове регулювання в умовах ринкових відносин : монографія / І. І. Шамшина. — Луганськ : Вид-во «Література», 2010. — 448 с.
8. Трудове право : підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. В. Жерна- ков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенкота ін. ; за ред. В. В. Жернакова. — X. : Право, 2012. — С. 84-85.
9. Панчишин А. В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус» суспільстві / А. В. Панчишин [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://kul.kiev.ua/ images/chasop/2010_2/95 .pdf.
10. Теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. — М. : Изд-во БЕК, 2001.-520 с.
11. Новоселов В. И. Правовое положение граждан в отраслях государственного управления / В. И. Новоселов. — Саратов, 1977. — 166 с.
12. Загальна теорія держави і права : [під- руч. для студ. юрид. вищих навч. закл.] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. ; за ред. д-ра юрид. наук., проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — X. : Право, 2009. — 584 с.
13. Петров Ю. А. Соотношение понятий гражданства, правоспособности, правового положения граждан / Ю. А. Петров // Вестник Ленинградск. ун-та. — 1974. -№ 5. — 128 с.
14. Майданик Р. Проблеми правового становища фізичних осіб-підприємців / Роман Майданик // Юридична газета. — 18.05.2006. -№9(69). — С. 14-16.
15. Дем’яненко О. В. Статус фізичної особи-підприємця: проблеми застосування законодавства / О. В. Дем’яненко // Мала енциклопедія нотаріуса. — 2011. — № 1. — 200 с.
16. Ямкова І. М. Адміністративно-правове забезпечення діяльності фізичних осіб- підприємців в України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / І. М. Ямкова. — К., 2013. — 20 с.
17. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» : від 03.07.1998 p., № 727.
18. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» : від 22.03.2012 p., № 4618- VI // Голос України. — 18.04.2012. — № 70.
19. Галунько В. В. Новітній правовий статус фізичних осіб-підприємців, як провідний чинник благополуччя українського народу / В. В. Галунько // Форум права. — 2013. — № 1. — С. 186—189
20. Бутков І. М. Щодо визначення поняття «правовий статус фізичної особи- підприємця» /І. М. Бутков // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 70—76