Вступ

Господарський договір є головним засобом організації господарсько- договірних відносин та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Також під господарським договором розуміють зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі домовленості зобов’язання учасників господарських відносин, спрямовані на забезпечення їх господарської діяльності, що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Договір вважається універсальним регулятором досить різноманітних суспільних відносин, зміст, характер, і тенденції розвитку яких постійно зазнають змін. З часом, поширювався склад суб’єктів, учасників договору, поряд з фізичними особами, у договірних відносинах, почали брати участь господарські утворення (організації). Все це призвело до появи у юридичній літературі поняття «господарського договору» [10, с. 197-198].

З переходом до ринкової економіки сфера застосування договірного регулювання відносин значно розширилась, з’явилась значна кількість нормативно-правових актів, що встановлювали порядок укладення, зміни, припинення господарських договорів, межі відповідальності за порушення, невиконання або неналежне          виконання господарських зобов’язань.

Господарський договір виступає правовою формою          взаємовідносин господарюючих суб’єктів між собою, визначає їх майнові обов’язки і направлений на досягнення певного результату ведення господарства.

Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю законодавчого визначення поняття «господарський договір», а також однозначної думки з цього приводу серед науковців.

Проблеми, пов’язані з укладенням та виконанням господарських договорів, вивчаються багатьма науковцями, зокрема, такими авторами як О.А. Беляневич [3], Ж.А. Білоус [4], С.В. Мілаш [5], С.А. Подоляк [6], В.Ю. Саленко [7] та ін.

1. Поняття та теорії походження господарського договору

Як особлива категорія господарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними (про зобов’язання, договір, зобов’язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо) [2, с. 111-112].

Учені радянської доби по-різному ставились як до терміна «господарський договір», так і до поняття, яке він виражає: окремі автори визнавали його самостійність, інші — заперечували. Так, О. С. Йоффе вважав, що господарський договір співвідносився з цивільно- правовим як видове поняття з родовим.

1. Г. Вердников кваліфікував господарський договір як цивільно-правовий договір планового характеру, метою якого є співробітництво соціалістичних організацій, потрібне для досягнення відповідного господарського результату. В. А. Семеусов, А. Г. Первушин, C.А. Хохлов вбачали в господарському договорі відносно самостійне юридичне явище, що має власний зміст, специфічну форму і сферу застосування, особливий суб’єктний склад. Н. І. Овчинников наполягав на потребі розроблення теорії господарського договору, оскільки останній є збірним поняттям, яке об’єднує декілька самостійних інститутів. Більшість сучасних науковців підтримують угодницьку теорію договору, сутність якого пояснюють за допомогою таких понять, як «консенсус», «угода», «домовленість». Так, під час характеристики договору, О. Г. Ракова відзначає, що особливе значення має його консенсуальність: договір і консенсус як стан домовленості щодо спірних питань нерозривно пов’язані між собою. При цьому в одному випадку консенсус є обов’язковою передумовою правовідносин, а в іншому — результатом, якого прагнуть суб’єкти [8, с. 24-26].

Поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям «договір» розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов’язання з волі його учасників.

Господарський договір опосередковує відносини, що виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією. Іншими словами, характерною ознакою господарського договору є те, що він укладається між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і негосподарюючою юридичною особою, в тому числі органами влади [5, с. 309].

Термін “господарський договір” може бути використаний в таких значеннях, як: 1) правочин, що породжує права та обов’язки учасників господарських відносин; 2) зобов’язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеному ними право- чині; 3) правовий документ, в якому фіксується факт правочину та зміст зобов’язання сторін.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

1)       Особливий суб’єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин — органів/організацій господарського керівництва, негосподарських організацій, громадян як засновників суб’єктів господарювання.

2)       Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин — матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг) тощо.

3)       Тісний зв’язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб’єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності).

4)       Поєднання в господарському договорі май-нових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

5)       Обмеження договірної свободи з метою за-хисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов’язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб’єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

6)       Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів) [8].

ГК України не містить єдиного визначення поняття господарського договору, натомість господарський договір розглядається як: 1) юридичний факт, на підставі якого виникають господарсько-договірні зобов’язання (ст.ст. 179, 180); 2) договір ототожнюється з зобов’язанням (ст. 189); 3) форма, яку набувають зобов’язання (у ст. 186 ГК, що має назв) [9].

В.С. Щербина визначає господарський договір як господарське правовідношення між двома

або більше суб’єктами, змістом якого є їхні договірні зобов’язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги тощо. Він зазначає, що згідно із законом господарський договір співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов’язання, змістом якого є сукупність господарських зобов’язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов’язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов’язань [10, с. 342].

Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст. 180 ГК України, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

При цьому треба мати на увазі, що хоч господарські договори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, установлених ЦК України, безпосереднє укладання господарських до-говорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а також іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Такий специфічний порядок укладання господарських договорів дозволяє вести мову про їх деякі характерні особливості, що дасть можливість відмежувати господарські договори від цивільно-правових, а саме:

1)       в цивільно-правових і господарських договорах по-різному застосовується принцип свободи договору: ст. 627 ЦК України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, а згідно з ч. 3. ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування;

2)       сторони цивільно-правового договору вправі відступити від положень ЦК України і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК України, але вони не мають права відступити від положень ГК України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Таким чином, господарським є договір, укладений між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи де-кількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв’язку зі здійсненням ними господарської (зокрема підприємницької) діяльності [11].

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначається ст. 188 ГК України. За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не до-пускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір уважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Важливе значення при укладенні господарського договору має правосуб’єктність господарської організації (юридичної особи), яка включає повноваження її представників, пов’язані з укладанням господарських договорів від її імені. Тобто, представник не може набути господарських прав та обов’язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. Відповідно, дії представника, якому на-лежать повноваження діяти від імені та в інтересах сторони, яка сама не має права на вчинення цих дій, у тому числі на укладення певних договорів, не здатні створити правових наслідків у вигляді набуття суб’єктивних прав та обов’язків, що утворюють зміст конкретних договірних правовідносин.

Отже, при укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента. 

2. Основні ознаки господарського договору

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать: по-перше — особливий суб’єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання.

Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин — органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб’єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб’єктів господарювання) як засновників суб’єктів господарювання.

По-друге, спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин — матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб’єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

По-третє, тісний зв’язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб’єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов’язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності — її систематичність, що потребує планування як обов’язкового елемента організації такої діяльності. По-четверте, поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо). По-п’яте, обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов’язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб’єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо). По-шосте, можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів) [3, с. 277].

І. І. Бочкова, окрім зазначених, до ознак господарського договору відносить також: а) господарське законодавство регулює цей договір як угоду, що має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг; б) умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів споживачів товарів і послуг; в) , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами [2, с. 113-114].

Ш. В. Калабеков зазначає, що ознаками договору є: 1) визначення взаємних прав та обов’язків сторін; 2) обов’язкове передбачення певної поведінки; 3) спрямованість на виникнення або зміну прав та обов’язків сторін; 4) відповідна форма; 5) спрямованість на досягнення конкретної мети; 6) еквівалентний характер; 7) універсальність [7, с. 37].

В. С. Щербина господарський договір визначає як домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання [11, с. 282]. О. А. Беляневич зазначає, що господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи, що мають схожі принципи нормативної регламентації [6, с. 452].

H.О. Саніахметова під господарським договором розуміє угоду майнового характеру між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов’язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Господарський договір — це регулятор конкретних господарських відносин між суб’єктами господарської діяльності, підстава виникнення господарсько-договірних зобов’язань [4, с. 185-186].

Неможливість повною мірою виявити сутність договору за допомогою термінів «угода», «домовленість», стала основною причиною розвитку «актової теорії», у межах якої договір розглядається як сумісний правовий акт (акт- дія), що передбачає збереження волевиявлень суб’єктів акта, які або спрямовані на регулювання їхньої власної поведінки та/або поведінки інших суб’єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і т. ін.), або становлять собою правомірні дії, що безпосередньо виступають правовим результатом [8, с. 32]. С. А. Подоляк пропонує розглядати господарський договір як засновану на господарській угоді, яка слугує юридичною (правовою)          підставою виникнення зобов’язальних правовідносин, за якими визначається юридичний (правовий) характер, соціально-правову систему, спрямовану на досягнення правової мети [9, с. 147]. 

Висновки

Аналізуючи всі вищевикладені погляди на поняття господарського договору, його можна визначити як домовленість, укладену за встановленим змістом та формою, між учасниками господарських правовідносин, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків.

Слід наголосити на тому, що до сьогоднішнього дня питання розуміння господарського договору, як і договору загалом, є досить складним та багатоаспектним у юридичній науці. Зазначене пов’язується насамперед зі складною та різноаспектною юридичною природою цього правового явища, яка полягає в тому, що договір розглядається виходячи з кількох його правових сутностей, зокрема: як правочин (угода); як зобов’язальне правовідношення; як підстава виникнення зобов’язання (як юридичний факт); як документ про фіксацію укладення угоди (правочину) та/або документ, у якому встановлено факт встановлення зобов’язального правовідношення.

З іншого боку, договір є досить універсальним поняттям, адже його конструкція знаходить своє застосування в різних галузях права та законодавства, у т. ч. в теорії господарського права та положеннях чинного господарського законодавства України. А вже це, у свою чергу, сприяє забезпеченню договором належного й ефективного регулювання відносин між його сторонами з урахуванням їхніх інтересів. 

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України (зі змінами та доповненнями) від 16.01.2003 № 436-ІУ // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19-20, № 21-22. — Ст. 144.
2. Бочкова І. І. Концепція, ознаки та значення господарського договору за законодавством України / І. І. Бочкова // Форум права. — 2011. — № 2. — С. 111-115 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua /e-joumals/FP/2011-2/11biizzu.pdf
3. Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник / О.М. Вінник — вид. 2-е, змін. та доп. — К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 766 с.
4. Господарське право України: навчальний посібник / за заг. ред. Н. О. Саніахметової. — X.: Одіссей, 2005. — 608 с.
5. Господарське право України. Навч. посіб. / за заг. ред. С. В. Несинової. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 564 с.
6. Договірне право України. Загальна частина: навч. посібник / [Боднар Т. В. Дзера О. В., Кузнецова Н. С. та ін.]; за ред. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 896 с.
7. Калабеков Ш. В. Договор как универсальная правовая конструкция: Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Шамиль Владимирович Калабеков. — М., 2003. — 259 с.
8. Мілаш В. С. Комерційний договір у господарському праві: теоретичні проблеми становлення та розвитку: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.04 / Вікторія Сергіївна Мілаш. — Х., 2008. — 430 с.
9. Подоляк С. А. Господарський договір та його юридичні конструкції — недійсність, нікчемність, неукладеність — в сучасних умовах / С. А. Подоляк // Часопис Київського університету права. — 2009. — № 3. — С. 146-150.
10. Чернега А. П. До поняття договору у сфері господарських відносин / А. П. Чернега // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 2. — С. 197-201
11. Щербина В. С. Господарське право: під-ручник / В. С.Щербина. — 5-те вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2012. — 600 с.