Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Особливості соціально-економічної структури китайського суспільства

Особливості соціально-економічної структури китайського суспільства. Державний лад. Основні риси права Китаю.

У період раннього феодалізму в Китаї існувало три держави: на півночі — Вей, у центральній частині — Шу і на півночі — У (період Трьох царств (220-280)). Це були держави військової диктатури. Проте в IV ст. китайську цивілізацію зруйнували наступи кочівників. V-VI ст. пройшли під знаком двох процесів: переселення етнічних північних китайців на південь і китаїзація під впливом могутньої китайської конфуціанської цивілізації кочівників, що заполонили Північний Китай.  На півночі країни наприкінці IV ст. було засновано імперію Північна Вей, вождь якої завойовував одну південну провінцію за іншою, здійснюючи китаїзацію адміністрації. Для забезпечення столиці зерном він утворив навколо неї поселення переселених землеробів, яких наділяли землею за рахунок держави.

У цей період посилилася диференціація населення. Утворилися прошарки неповноправних, яких називали підлі люди; закріплювалися списки знатних прізвищ. Серед моральних цінностей важливе місце відводилося принципу особистого обов’язку молодшого перед старшим.

Наприкінці VI ст. Китай став єдиною державою. Імператор Вень Ді провів земельну реформу, яка значно послабила сильні доми. Принципом його політики було забезпечити кожного хлібороба земельною ділянкою. У середньому кожна сім’я отримувала 120 му (0,067 га) землі (80 — на чоловіка і 40 — на жінку). З такої ділянки утримували податок — близько 3 ц зерна. Вводилися трудова повинність — 20 днів на рік для чоловіків і промислова подать для жінок, які здавали в казну шовк або пряжу.

Завдяки реформам зросли площі земель, що оброблялися. Проведений перепис виявив 1,5 млн селян, які раніше не входили до списків податкового населення. Наділення їх землею значно поповнило казну. Проте частина селян, які отримали від держави землю, як і раніше, обробляли землю чиновників та сильних домів. Попри все влада централізованої держави зміцніла.

Своєрідним — із чіткою спеціалізацією — був державний апарат чиновників: імператор, при якому діяла державна рада; виконавча влада — два канцлери (лівий і правий), які завідували трьома відомствами (на зразок міністерств) кожний; були відомства громадських робіт, податків, військових справ, судів і в’язниць, охорони громадського порядку, кадрів; контроль за виконавчою владою здійснювала палата цензорів — прокурорів; місцевий інститут чиновників. В основі підготовки і відбору чиновників лежав принцип меритократїї, тобто відбір за критеріями мудрості, справедливості, добропорядності. Головним методом підготовки і відбору чиновників були конфуціанська система та концепція, які переносили на адміністративну систему принцип сімейної моралі.

Для відбору чиновників у Китаї вперше стали застосовувати метод конкурсу претендентів на посаду, що проходив у формі іспиту, за використання якого весь світ зобов’язаний китайцям. Іспит був триступеневий. Претендент на вчений ступінь мав знати концепцію Конфуція, вміти творчо викладати історичні сюжети, мати схильність до абстрактних міркувань на філософські теми, вміти складати вірші й мати літературний нахил. Усіх, хто отримував третій вчений ступінь (як правило, перший і другий ступені отримувало 3-5 % абітурієнтів), незалежно від соціального походження призначали на відповідальні урядові посади. Враховували ту обставину, що людина, яка так важко здобувала свою посаду, буде нею дорожити та високопрофесійно працювати.

Статус чиновників у суспільстві був престижним і високим. Їхні права й обов’язки перед владою були викладені у зводі законів із 500 статей. Цей документ доводив, що при всій складності економічної, соціальної та політичної структури суть її проста — державна влада і власність. Вони були незаперечними і вічними, а все інше — тимчасове. Статус чиновника і земля землероба не переходили до їхніх дітей, тому дітям треба було розпочинати все спочатку.

Однак в другій половині VIII ст. виявляються ознаки кризи: послаблюється влада імператора, і на окраїнах здобувають велику владу військові намісники.