Основні етапи розвитку японської держави. Реформи Тайка, вплив на соціально-політичну структуру Японії китайських інститутів. Державний лад імператорської Японії. Центральне і місцеве управління. Армія.

Основні риси японського права. Джерела права. Регулювання права власності. Основні інститути кримінального і шлюбно-смейного права. Вплив китайського права на право Японії.

Значно пізніше від китайської зароджується японська цивілізація. У III-V ст. тут склалася племінна федерація Ямато. Намагання в 604 р. принца Сьотокутайсі створити державу на принципах китайської моделі (жорстка ієрархія й абсолютний суверенітет правителя) не мали успіху. «Закон із 17 статей», у якому були викладені принципи існування Японської держави й управління нею, суспільство не сприйняло. Тільки в 645 р. переворот Тайка привів до утворення сильної централізованої держави, в якій за китайською моделлю було введено універсальну систему оподаткування, відмінялося приватне землеволодіння, вся земля переходила в розпорядження правителя.

Було видано закон про земельні наділи — ханден, відповідно до якого селяни отримували земельні ділянки, але разом з тим влада вводила численні податки й повинності: поземельний, подвірний, натуральний податки, військову повинність, виплату високих процентів за виданий у борг рис. Уже в 701 р. панщина становила 60 днів на рік.

Становище селян, які за реформами Тайка ділилися на повноправних — рьомін і неповноправних — семін, було дуже тяжким. За реформою 645 р. посадові земельні наділи мали чиновники, і розміри цих ділянок залежали від рангу й посади чиновника. У довічне користування отримувала земельні наділи знать, наближена до царського дому. Інколи вона отримувала право передачі цих земель у спадщину протягом трьох поколінь.

В Японії в період раннього Середньовіччя існувало рабство. Закон передбачав надання рабам 1/3 селянського наділу. За реформами Тайка підвищувався статус категорій неповноправних, які переходили в повноправні. Більш того, освічені нащадки вихідців із Китаю та Кореї ставали чиновниками. Реформи Тайка і кодекс Тайхрьо стали основою японської економічної, соціальної й політичної структури. Це був період зміцнення державної власності на землю.

Період VIII-XI ст. був переходом від панування державної феодальної власності до панування власності окремих феодалів. Проте на відміну від Китаю, де великі землевласники виконували функції бюрократії, у Японії родоплемінна верхівка поступово відмовлялася від виконання чиновницьких функцій. Їх виконували нижчі чиновники, а багаті феодали поступово втрачали зв’язок із своїми феодами та маєтками, які були їхньою економічною базою, і передавали все управління господарством місцевим феодалам (рьосю) або економам (сьокон). Вища аристократія, яка отримувала із своїх наділів частину доходів, поривала із селянами всілякий зв’язок і перебувала у столиці.

Уже в X ст. місцеві феодали стають повноправними господарями на місцях, що послаблює попередню централізацію влади. Однак на відміну від Китаю, де пасивно спостерігали за міграцією селян, місцеві феодали Японії намагалися прикріпити селян до землі і конкретного феодала. На цій основі виник новий стан — воїни-самураї. Це були заможні селяни, старости, яких відбирали для боротьби з повстаннями селян і міжусобними війнами. Як винагороду феодали давали самураям у користування ділянки землі. Тим самим було покладено початок ленним відносинам — відносинам васальної залежності між самураєм і феодалом, що, в свою чергу, зумовило формування нових відносин між самими феодалами.

Великі феодали об’єднувалися під керівництвом свого вождя, а самураї стали перетворюватися в замкнутий стан — буси. У їхньому середовищі виник і свято зберігався кодекс військової етики (бусидо — шлях воїна, звідси і назва стану), звід норм поведінки, головною з яких була вірність своєму господарю, готовність віддати за нього життя. Цей закон у разі безчестя або невдачі передбачав за визначеним ритуалом харакірі (самовбивство). Сила самурайства полягала в тому, що самураї походили із землеробів, безпосередньо пов’язаних із землею, і спирались на реальну базу — сільськогосподарське виробництво.

Боротьба між аристократичними родами, у яку були втягнуті й самураї, завершилася перемогою в 1192 р. Мінамото. Представника їхнього роду висунули на посаду верховного воєнного начальника — сьогуна. З того часу титул сьогун означав звання військово-феодальних правителів Японії. Ставка сьогунів, як і уряд, називалася бакуфу.

Нова влада конфіскувала землі своїх суперників як ленні володіння і роздала їх своїм самураям. Ці володіння становили основу структури землеробства. Збереглася незначна частина великих землевласників із родини Мінамото. Це був період розквіту торгівлі, ремесел і міст. У XVI ст. міст було вже 269, у XIV — лише 40.

XV-XVII ст. — період міжусобних воєн і боротьби за об’єднання. Наприклад, сьогун Токугава-Іеясу в 1603 р. ввів процедуру заставництва, за якого передбачалося, що кожний другий рік феодал із сім’єю, челяддю та дружиною мав жити в спеціально відведеній дворовій резиденції, а ворожих центрові феодалів розселяли, територіально відділяючи один від одного. Князі зберігали в межах своїх володінь право суду й адміністративну владу.

Токугава встановив у країні поліцейський нагляд, який ізолював Японію від зовнішнього світу. Зміцнення стабільності в XVII ст. позитивно відбилося на її економіці, але ізоляція не могла сприяти процвітанню. Уже в XVIII ст. почалася економічна криза.