1. Основні види візитів

Візити державних діячів є найвищою формою міжнародного спілкування, ці зустрічі свідчать про якісний стан політичних, економічних, гуманітарних відносин держав-учасниць. Візити на вищому рівні, в яких беруть участь глави держав, урядів, міністри закордонних справ, є однією з форм двосторонніх і багатосторонніх відносин. У ході візитів узгоджуються і вирішуються широкомасштабні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні ініціативи, розробляються конкретні шляхи подальшого розвитку відносин та поступального руху.

Протокольна практика проведення візитів державних діячів у кожній країні має свої особливості. Залежно від форм державного правління, національних та культурних традицій, протокольні заходи можуть бути більш або менш пишними та урочистими, ускладненими чи простими, демократичними. Однак, церемоніал прийому іноземних гостей і делегацій на вищому рівні скрізь узгоджується з нормами міжнародної ввічливості, виявляється у наданні почестей державному прапору, виконанні гімну, наданні військових почестей, ескортуванні та низці інших загальновизнаних протокольних процедур.

Кожна держава, керуючись внутрішнім законодавством і національними традиціями, має свою класифікацію візитів. Але, незважаючи на ці відмінності й узагальнюючи практику складання візитів, можна виділити такі їхні види:

1. Державний візит.
2. Офіційний візит.
3. Робочий (діловий) візит.
4. Зустріч «без краваток».
5. Неофіційний візит.
6. Візит проїздом.

7.Приїзд делегації або державних діячів на ювілейні заходи або з нагоди знаменної події.

Кожний із перерахованих візитів має свої протокольні особливості. Так, наприклад, офіційний візит, за протоколом, поділяється на візит глави держави і глави уряду з наданням їм відповідних почестей.

При узгодженні термінів візиту обов’язково повинно враховуватися, що прибуття або від’їзд гостя у вихідні чи святкові дні, а також у нічний час значно знижують рівень зустрічі чи проводів. Якщо гість прибуває в країну з дружиною, то в протокольних заходах беруть участь дружини офіційних осіб приймаючої сторони.

Кількість членів іноземної делегації приймаючою стороною, як правило, не обмежується. Питання безпеки, розташування, харчування, обслуговування членів делегації і супроводжуючих осіб вирішуються заздалегідь на основі принципу взаємності, виходячи з досвіду, що склався.

Приймаюча сторона, зазвичай, не надає спецлітаків для приїзду іноземної державної делегації, високих посадових державних діячів та інших гостей країни, але може надати їх у разі перельотів над своєю територією. Про можливість використання гостем іноземних спецлітаків для польотів над територією приймаючої сторони домовляються заздалегідь, відзначаючи це в програмі візиту.

Підготовка програми перебування гостя, незалежно від форми візиту, є однаковою. Але необхідно виділити державний візит, оскільки він є візитом вищої категорії. Такі візити здійснюються в особливих випадках і не більше як один раз за весь час перебування глави зарубіжної держави при владі, як правило, це його перший візит до країни [3, c. 59-60].

2. Офіційні заходи і церемонії в Україні

Візити в Україну за своїм значенням, статусом особи, яка очолює іноземну делегацію (глава іноземної держави, глава парламенту, глава уряду, міністр закордонних справ, інша висока посадова особа, представник іноземної держави), та особливостями їх здійснення поділяються на державні, офіційні, робочі візити, візити проїздом, неофіційні візити, візити у статусі особистого гостя.

Рішення щодо часу проведення візиту, його тривалості, органів та осіб, відповідальних за підготовку візиту, і щодо направлення запрошення приймаються Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, Міністром закордонних справ України на основі рекомендацій структурних підрозділів відповідно Секретаріату Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України.

Програма візиту в Україну глави іноземної держави, глави парламенту, глави уряду, міністра закордонних справ іноземної держави затверджується відповідно Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, Міністром закордонних справ України.

У програмі візиту передбачається проведення переговорів, зустрічей та бесід, офіційного обіду (сніданку, вечері) на честь особи, яка очолює іноземну делегацію (на честь делегації), на прохання глави іноземної делегації — відвідання театру, а також інших заходів з урахуванням побажань глави делегації, рівня та складу делегації.

У разі прибуття глави іноземної делегації з дружиною у програмі візиту передбачається участь у протокольних заходах дружини відповідної офіційної особи з Української Сторони.

Рівень прийому, фінансування витрат та обслуговування іноземної делегації визначається категорією візиту і враховує принцип взаємності.

Протокольні заходи за участю глав урядів іноземних держав проводяться з урахуванням конституційного устрою відповідної іноземної держави. В разі відсутності інституту президента (в державах із монархічним устроєм, парламентською формою правління тощо) забезпечення візитів глав урядів здійснюється згідно з протокольними вимогами щодо прийому глави іноземної держави.

Домовленість Української Сторони з іноземною стороною щодо заходів із проведення візиту досягається завчасно. Під час переговорів з цього питання Українська Сторона виходить із того, що кількісний склад іноземної делегації, яка прибуває в Україну, не обмежується, повинен відповідати можливостям Української Сторони та враховувати принцип взаємності.

У разі прибуття іноземної делегації в Україну, її від’їзду з України у вихідні, святкові дні або у нічний час допускається зниження протокольного рівня представництва офіційних осіб з Української Сторони, які беруть участь у зустрічі (проводах) глави іноземної делегації в аеропорту (на вокзалі).

У разі пересування Президента України і глави іноземної делегації однією автомашиною на ній установлюється прапор (штандарт) особи, яка очолює іноземну делегацію, або прапор відповідної іноземної держави і Прапор (штандарт) Президента України (відповідно праворуч та ліворуч у напрямку руху автомашини).

Під час державного або офіційного візиту главі іноземної делегації вручається сувенір від імені відповідної посадової особи України. Главу іноземної делегації може бути нагороджено відповідно до законодавства України державною нагородою [1, c. 46-48].

3. Основні протокольні норми прийому іноземних дипломатів

Характер майбутнього візиту високого гостя або іноземної делегації заздалегідь (дипломатичними каналами) узгоджується зацікавленими сторонами. Після того, як досягнуто принципової домовленості про рівень і терміни візиту, сторони приступають до детального опрацювання проекту його програми. Основна координаційна діяльність з підготовки і проведення візиту лягає на протокольні підрозділи країни гостя і приймаючої сторони. Для успішного розв’язання численних питань щодо місця цього візиту, як правило, заздалегідь прибуває підготовча група. Програма візиту включає в себе перелік заходів, які, на думку організаторів, повинні сприяти досягненню мети візиту. При складанні програми враховуються терміни і рівень візиту, характер питань, що обговорюватимуться, побажання гостя та його дружини, продумується зміст представницьких заходів, підбирається склад місцевих офіційних осіб, які будуть вступати в контакт з гостем і, у разі необхідності, супроводжувати його.

Норми дипломатичного протоколу базуються на принципі «міжнародної ввічливості», який передбачає шанобливе й поважне ставлення до всього, що символізує і представляє державу. Під міжнародною ввічливістю розуміють акти добросусідства, дружелюбності, гостинності, підкресленої поваги, а також скасування формальностей, надання пільг, привілеїв та послуг іноземним державам та їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави, яка здійснює такі акти. Міжнародна ввічливість не допускає жодних образливих дій по відношенню до інших держав, їхніх представників, державних символів. Під поняттям «міжнародної ввічливості» також розуміють сукупність загальноприйнятих в міжнародній практиці правил етикету, шанобливості й поваги, які дотримуються у міждержавних відносинах. Порушення принципу міжнародної ввічливості, особливо зумисне, розглядається як нанесення шкоди гідності й авторитету державі.

Загальновизнаним принципом міждержавних відносин є принцип взаємності, відповідно до якого держави повинні будувати відносини між собою на взаємовигідній, рівноправній основі, з урахуванням законних інтересів іншої сторони. Прийнявши представника іноземної держави у себе в країні не на належному рівні, важко розраховувати на вияв гостинності до свого представника за кордоном. На основі взаємності держава може вживати належні заходи у відповідь на будь-яку акцію з боку іншої держави (залежно від характеру цих акцій). Однак застосування принципу взаємності вважається неприпустимим, коли відповідні дії супроводжуються порушенням міжнародно-правових норм або загальноприйнятих норм людяності та моралі.

У міжнародному праві застосовується поняття реторсії (retorsio — пат., тобто зворотна дія), під яким розуміються заходи, вжиті державою у відповідь на нанесену їй моральну або матеріальну шкоду, недружні, але без порушення норм міжнародного права. Заходи, вжиті в порядку реторсії, повинні бути пропорційними актові, який її спричинив, і припинятись із моменту відновлення попереднього стану у відносинах між державами. Як правило, такі заходи є аналогічними за змістом недружньому актові, який детермінував реторсію. Вони полягають в обмеженні тих інтересів держави, яка вчинила недружній акт, що не охороняються міжнародним правом. Наприклад, мова може йти про обмеження на своїй території прав громадян та юридичних осіб тієї держави, яка першою поставила в дискримінаційні умови на власній території громадян та юридичних осіб держави, що застосовує реторсію; відкликання посла або вислання дипломатичних агентів держави, яка напередодні вислала таку ж саму кількість дипломатів держави, що застосовує реторсію; скасування запланованих візитів до іншої держави тощо.

Деяким протокольним нормам надана юридична сила міжнародними правовими актами. Водночас більшість норм базується на традиціях міжнародної ввічливості, носить узгоджений характер. Однак загальновизнані норми і правила протоколу дотримуються всіма державами однаково. Відхилення від них, їх порушення або довільна зміна однією із сторін можуть викликати серйозні ускладнення у відносинах між державами. Так, відхід від таких протокольних норм, як виявлення пошани державному прапору, виконання гімну держави, черговість у порядку представлення дипломатів високій особі у країні перебування, у розсаджуванні делегацій на міжнародних конференціях, дипломатів на дипломатичних прийомах тощо розглядається як приниження престижу, честі й гідності держави. У дипломатичній практиці відомо чимало випадків, коли через зневажливе ставлення до протоколу, а подеколи через свідоме відхилення від його правил, створювалися конфліктні ситуації, погіршувались відносини між державами [5, c. 166].

Після того, як детальне опрацювання всіх аспектів проведення майбутнього візиту завершено, «Програма візиту» видається у вигляді брошури. Вона складається з низки окремих підрозділів: власне програма високого гостя, окрема програма його дружини і детальна програма з усіма необхідними схемами та поясненнями протокольного порядку, передбаченими для кожного окремого випадку.

До неофіційних візитів належать візити в країну іноземних державних діячів з особистих питань, у гості до посла своєї країни, туристом. При неофіційних візитах протокольні заходи здебільшого не передбачаються.

Візит проїздом — це коротке перебування почесного гостя в третій країні, через територію якої він слідує. Церемоніальні елементи при такого роду візитах зведені до мінімуму. Гостю, який транзитом проїздить територією третьої країни, надаються лише визнані міжнародними правилами ввічливості знаки уваги.

Порядок прийому державних або урядових делегацій, глав держав, глав урядів чи їхніх офіційних представників, яких запрошують на ювілейні свята, встановлюється окремо в кожному конкретному випадку.

У дипломатичній практиці прийнято проводити зустрічі на вищому рівні і на території третіх країн. У силу різних обставин, найчастіше з політичних міркувань, сторони домовляються зустрітися на «нейтральній» території.

Різноманітний характер візитів, які є, без сумніву, основною формою дипломатичної діяльності будь-якої країни, свідчить про відповідність протокольних норм, значення яких важко переоцінити [2, c. 136].

4. Особливості англійської дипломатії

Англійська дипломатія є класичною, свого роду еталоном, вона вплинула на розвиток світової дипломатії в XIX—XX ст. Дипломатія всіх країн Співдружності, та й інших країн, сформувалася під впливом англійської дипломатії. Насамперед, Англія має величезний досвід дипломатичної діяльності. Історія англійської дипломатії почалася із встановлення країною закордонних торговельних відносин, і першим дипломатичним документом була Купецька хартія, датована 1303 р. [5, с. 265].

Англійцям притаманні якості, що підходять для дипломатії. Це, наприклад, їхня схильність до замовчування, натяків. Англійці прагнуть уникати категоричності. Улюбленими їхніми зворотами є: «мені здається», «я думаю», «можливо, я неправий», їх характеризує схильність, якщо це можливо, уникати однозначних відповідей «так» і «ні», що створює іноді труднощі в розумінні їх іноземцями. У такому стилі (ні «так», ні «ні») складаються часто і дипломатичні документи. В англійській мові одне слово може мати багато значень, і тому розуміння того, що насправді хотів сказати англієць і чого він сказати не хотів, буває нелегкою справою. Англієць винятково ввічливий і вимагає такого ж відношення до себе; мовчазний, із незнайомими людьми не буде розмовляти й обговорювати якісь питання; він може бути замкнутим і його треба «розговорити». У той же час англієць дуже чутливий до натяків, добре розуміє гумор, але не любить «брудних» жартів і тому іноді їх засуджує. Усе це відображається й у дипломатії. «Мовчання — ознака згоди», — говоримо ми. Для англійців мовчання означає просто небажання відповідати. Воно у жодному випадку не означає згоди з вами. Культурних, освічених англійців вирізняє вишуканість мови, їм подобається, коли цю вишуканість оцінюють і відповідають тим самим. Англійським дипломатам притаманний високий професіоналізм, уміння вибрати найкращий час для переговорів. Вони наполегливо підвищують свою кваліфікацію — стажуються у військових коледжах, університетах, банках, різних фірмах тощо.

Англійці дуже холоднокровні — у критичних ситуаціях поводяться впевнено, не перебільшують небезпеки, спокійно реагують на зміну обстановки. їхній досвід поведінки в екстремальних ситуаціях заслуговує вивчення. Дуже вміло англійці використовують свої зв’язки з країнами Британської Співдружності: у низці випадків із пропозиціями, вигідними для англійців, виступають країни Співдружності, а англійці відіграють роль «підтримуючої сторони».

Високо оцінюючи англійську дипломатію, не можна не помічати її недоліків. Наприклад, трирічний термін служби дипломатів за кордоном викликає невдоволення самих дипломатів і країни перебування. За два роки англійський дипломат налагоджує контакти, а на третьому вже готується до їхнього завершення. Новоприбулі дипломати починають заново встановлювати контакти [1, c. 187].

5. Особливості французької дипломатії

Французька дипломатія — одна з основоположників сучасної світової дипломатії. Не применшуючи гідності дипломатії інших країн, варто сказати, що в рейтингу дипломатії першу трійку протягом декількох років посідали англійська, французька і східна. «Французька дипломатія, — зауважує Кларк, — ще більш специфічна, ніж англійська. Її можна як ненавидіти, так і захоплюватися нею. Один посол сказав про неї так: «Це дипломатична дипломатія», а англійський дипломат додав: «Навіть коли де Коль зробив екстраординарну заяву про оборону Франції (йдеться про вихід Франції з військової організації НАТО), майстерність французької дипломатії була настільки великою, що змогла знайти переконливі арґументи в обґрунтування цієї думки» [5, с. 276]. Французька мова, починаючи з XVIII ст., стала дипломатичною і замінила латину, якою до цього велися всі дипломатичні переговори і складалися документи. Французька дипломатична служба була найбільшою порівняно зі службами інших іноземних держав. Як відзначив один дослідник, «і зараз, хоча вона більше не посідає керівної ролі у світовій дипломатії, французька дипломатія заслуговує на увагу частково завдяки своїй манері, частково через свою гордовитість» [4, с. 276].

Контактуючи, французи ніколи не применшують силу партнера. Вони пильно стежать за тим, аби зберегти свою незалежність і не поступитися. Вони жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасної позиції, розраховуючи на перемогу, ставлячи у приклад Наполеона. Його якось запитали, як йому вдається незмінно здобувати перемоги над німецьким фельдмаршалом Блюхером. Полководець відповів: «Тому, що Блюхер будує свої стратегічні плани, виходячи з того, що перед ним Блюхер, а я бачу перед собою Наполеона [5, с. 277—278].

Французька дипломатія відома своїми шармом, чарівністю. Французи вважають себе елітою, оскільки в них неабиякі досягнення в галузі французької науки і культури, живопису, літератури, філософії. Хоча вони цього не показують, але в душі захоплюються своєю історією. Вони цінують людей, які знають їхню історію, культуру, архітектуру, і про це слід пам’ятати, спілкуючись з ними.

З національних рис французької дипломатії варто відзначити таку: вони приділяють велику увагу попереднім домовленостям. Французькі дипломати воліють заздалегідь обговорити ті чи інші питання, щоб потім вирішити їх остаточно. Вони дуже чемні, ввічливі, доброзичливі, схильні до жартів, але при серйозному обговоренні не уникають конфронтаційного стилю.

Варто пам’ятати, наскільки значну роль відіграють французькі посли, хоча Франція скупа на присвоєння дипломатам такого рангу. Ще відносно недавно цей ранг мали лише п’ять дипломатів. Своєю освіченістю й ерудованістю французькі дипломати завжди виділялися серед дипломатів інших західних країн. Німець Р. Зал лет, підкреслюючи традиції французької дипломатії, пише: «Жодна інша країна не може похвалитися чимось схожим у цій галузі».

Щодо налагодження контактів і переговорів, французькі дипломати і чиновники більш консервативні, ніж німці чи італійці.

По-перше, у них уже є досвід — контакти встановлюються згідно із званням, рангом.

По-друге, вони розуміються в контактах. Ви їм потрібні — вони йдуть на зв’язок з вами, у них пропав інтерес — вони поводяться так, ніби вас і не знали. Принцип — жодних зайвих контактів.

По-третє, вони не люблять запрошувати до себе додому. Роблять це тільки у виняткових випадках або щодо осіб високого рангу (посла), чи у випадку крайньої необхідності. Усі контакти ведуться, як правило, у робочі дні і години. Кінець тижня, починаючи з другої половини п’ятниці, у них призначений для відпочинку, для родини, розваг. Як і італійці, вони не є пунктуальні: спізнення для них — звичайна річ. Але якщо ви спізнюєтеся, вони обов’язково це помітять. Французи дуже ввічливі, обачні, цього ж вимагають від співрозмовника і самі дуже гостро, негативно реагують на будь-які зауваження [5, с. 280].

Список використаної літератури

1. Гуменюк Б. І. Сучасна дипломатична служба: навч. посібник / Б.І. Гуменюк, О.В. Щерба. — К. : Либідь, 2001. — 255 с.
2. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. для студ. вуз. / Борис Іванович Гуменюк,; Борис Гуменюк. — К. : Либідь, 1998. — 247 с.
3. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.
4. Репецький В. Дипломатичне і консульське право: Підручник для студ. вузів / Василь Репецький,; Ред. Леся Дячишин,. — Львів : Бібльос, 2002. — 344 с.
5. Ріяка В. Дипломатичний протокол: Навч. посібник / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. — 134с.