1. Види дипломатичних прийомів

Однією з форм ділового спілкування є прийоми. Це не що інше, як зібрання запрошених офіційних представників держави, ділових осіб, партнерів, колег по службі, однодумців, друзів, просто знайомих у певному місці, в конкретний час, з певною метою. Розрізняють прийоми, пов’язані із запрошенням представників певних установ, організацій, фірм, їх організовують з метою розвитку ділових контактів і дружніх зв’язків та отримання додаткової інформації або проведення попередніх виробничих консультацій.

Ділові офіційні прийоми влаштовуються з нагоди національного свята, річниці, знаменної події, на честь перебування в державі іноземної делегації, при відкритті представництв фірми. Приводом для світських неофіційних прийомів можуть бути різноманітні події: національні, місцеві, фахові свята, дні народження, весілля чи театральні прем’єри.

До будь-якого прийому потрібно спеціально готуватися і тим, хто запрошує (господареві), і запрошеним (гостям). Чим чисельніший прийом, тим раніше слід запросити гостей, щонайменше за 10 днів.

Залежно від учасників, на честь яких влаштовують свято, а також події, яка стала приводом для організації урочистостей, прийоми поділяють на офіційні та неофіційні.

Офіційними вважаються прийоми, коли запрошені особи пов’язані між собою службовою діяльністю. Вони подібні до дипломатичних прийомів і влаштовуються на честь прибуття глави іноземної держави або дипломатичних представництв та інших офіційних представників бізнесових кіл. Нагодою для них можуть бути національні і державні свята, ювілейні дати, а також конгреси, симпозіуми, конференції, відкриття або закриття міжнародних виставок, підписання договорів, торгових угод тощо.

Неофіційні прийоми організовуються з приводу загальних, товариських подій, сімейних свят та інших традиційних урочистостей.

У дипломатичній та діловій практиці основними видами як офіційних, так і неофіційних прийомів є: келих вина, келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок, обід, обід-буфет, вечеря, «а-ля фуршет», коктейль, «жур фікс» («jour fix»), а також малі прийоми — чай та кава.

Прийоми поділяються на денні та вечірні, а також на прийоми з розміщенням за столом і без нього. Денними прийомами вважаються келих вина або келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок. Усі інші належать до вечірніх. Прийоми такого типу набувають усе більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їхню організацію і проведення. Згідно з міжнародною практикою, найбільш почесними видами прийомів є сніданок і обід.

До будь-якого прийому потрібно спеціально готуватися і тим, хто запрошує (господареві), і запрошеним (гостям). Чим чисельніший прийом, тим раніше слід запросити гостей, щонайменше за 10 днів.

Прийоми, які організовуються дипломатичними представництвами, сприяють встановленню, підтримці та розвитку контактів посольства з країною перебування. На таких прийомах іноземні дипломати пояснюють політику своїх країн, отримують інформацію про країну перебування, обмінюються думками щодо важливих міжнародних подій. Користь такого обміну інформацією залежить від досвіду та дипломатичного мистецтва кожного співрозмовника. На прийомі доводиться зустрічатися і спілкуватися з великою кількістю людей різних прошарків суспільства. Все це є продовженням службової діяльності, і до цього треба бути добре підготовленим: подумати, з ким про що говорити, з ким познайомитися, кого представити тощо. Більше того, потрібно буде відповідати на запитання співрозмовників, що зацікавлені отримати інформацію[4, c. 71-72].

2. Протокольна діяльність дипломатичного представництва

Протокольна діяльність дипломатичного представництва базується на основоположних засадах Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року і деталізується в «Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном», затвердженому Розпорядженням Президента України 22 жовтня 1992 року [5, с. 120].

Дипломатичні представництва України за кордоном, керуючись загальними принципами зовнішньої політики і дипломатії, роблять усе необхідне, щоб своєю щоденною діяльністю забезпечувати позитивний імідж Української держави перед світовим співтовариством, щоб українські дипломати кваліфіковано і достойно захищали її інтереси в непростих дипломатичних іграх сучасного складного і неспокійного світу. У кожному дипломатичному представництві дипломати працюють над виконанням завдань, визначених їхніми функціональними обов’язками та щоденною дипломатичною практикою.

Кожне дипломатичне представництво (посольство, представництва при міжнародних організаціях), кожна консульська установа практично з першого дня своєї діяльності зобов’язані займатися дипломатичним протоколом, бо без цього їхня діяльність просто немислима. Тому у кожному диппредставництві для виконання протокольних функцій виділяється спеціальний дипломат — а у великих посольствах — навіть кілька, які щоденно займаються проблемами дипломатичного протоколу. У реальному житті, особливо у мало- чисельних диппредставництвах, протокольними питаннями відає дипломат, який, окрім цього, виконує й інші функціональні обов’язки.

Протокольна робота кожного дипломата передбачає організацію запиту агреману на нового главу, який має прибути до країни перебування, залагодження його прибуття до країни і перші контакти з дипломатичним протоколом, організацію вручення вірчих грамот і його перших візитів та контактів з офіційними представниками країни та дипломатичним корпусом. Тут слід пам’ятати, що від чіткості, пунктуальності і належного рівня організації цих перших протокольних заходів залежить дуже багато для майбутньої роботи як глави дипломатичного представництва, так і представництва в цілому. Дотримання принципу старшинства, врахування особливостей кожної країни, представникові якої складається візит, важливості державної чи громадської установи країни перебування — все це має своє значення, повинно зважуватися і враховуватися, щоб кожний крок новоприбулого дипломата сприяв його авторитетові, створював йому належний імідж у дипломатичному корпусі.

Слід постійно пам’ятати, що враження після першого візиту від першого контакту залишаються надовго, на їх основі складається думка про дипломата, про його професійний, інтелектуальний і культурний рівень, а тому до цих візитів (як, зрештою, і до всіх інших) треба ставитися серйозно і відповідально. Уявіть собі, що про вас думатиме партнер, якщо ви перенесете свій перший візит або запізнитеся на нього. І не сумнівайтесь — про це стане відомо не тільки в одному диппредставництві чи установі. Тому на цьому етапі пунктуальність і ввічливість є обов’язковими факторами, які гарантуватимуть тільки позитивні результати.

Протокольна служба посольства надає допомогу і в організації візитів делегацій іншого рівня, допомагаючи їм у дотриманні вимог протоколу країни перебування. Чим активніші взаємні контакти, тим більше буває делегацій, і всі вони потребують допомоги та сприяння спеціалістів-протоколістів дипустанови, бо від досвіду і вміння застосувати дипломатичний протокол часто залежать результати візитів [4, c. 63-64].

3. Характеристика переговорів як найважливішої практичної діяльності в міжнародній сфері

Переговори, як і будь-яка інша діяльність, вимагають професіоналізму. Чим багатшим і розмаїтішим стає світ, тим більше в ньому суперечностей, розв’язувати які потрібно навчитися цивілізовано.

Переговори є могутнім інструментом, який винайшло людство для урегулювання конфліктів, розв’язання спірних питань, організації спільної діяльності.

Міжнародні переговори один із політичних (дипломатичних) мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Переговори означають прямий контакт сторін із метою досягнення взаємно прийнятного рішення і, як правило, передують іншим засобам вирішення спорів [1]

Переговори — спільна діяльність двох або більше суб’єктів, налаштована на ефективне розв’язання спірних питань з оптимальним урахуванням потреб кожної із сторін.

За змістом переговори — це процес поетапного досягнення згоди між партнерами при наявності суперечливих інтересів. В менеджменті комерційні переговори розглядають як окремий вид ділового спілкування по формі і змісту. По формі вони подібні до індивідуальної бесіди, разом з тим вони проводяться між делегаціями партнерів, яким необхідно володіти навичками впливу на групу людей які мають свою чітку ціль.

На першому місці в сучасній міжнародній переговорній практиці стоять дипломатичні (або політичні) переговори. Однак варто відзначити значення і інших видів переговорів, а саме: економічних, військових, торгівельних, гуманітарних, науково-технічних і т. п.

Міжнародне право не регламентує правил ведення переговорів, кожна країна визначає сама для себе регламент їх проведення та підготовки, однак є загальноприйняті норми, які притримуються в більшості країн світу.

Переговори вважаються результативними, якщо по їх завершенню підписуються відповідні договори, угоди, протоколи. Менш продуктивними є декларації та заяви і т. п. Як правило, після переговорів публікується узгоджене сторонами повідомлення для ЗМІ.

Для забезпечення міжнародного визнання сторони переговорів надають для реєстрації і публікації до секретаріату ООН міжнародні договори і угоди, які підписані в результаті переговорів. Звичайно надаються ті документи які мають міжнародну вагу.

Всі делегації, що беруть участь у переговорах, повинні мати належним чином оформлені повноваження. Якщо переговори двосторонні, то, як правило,  вони проводяться двома мовами, а саме: мовою приймаючої країни та мовою країни-гостя, при багатосторонніх переговорах мовами ООН (англійська, французька, іспанська, китайська, арабська, російська).

Підготовка, проведення дипломатичних переговорів є надзвичайно складним процесом, який вимагає від його учасників глибоких знань, відповідної професійної підготовки, високих моральних якостей. Не останню роль у ході цієї роботи відводиться психологічним особливостям ведення переговорного процесу.

Таким чином переговори є складовою управлінської діяльності і служать налагодженню міжнародних зв’язків. Переговори це не просто розв’язання проблеми або прийняття рішень, а й знаходження різних умов які сприяють досягненню мети кожної зі сторін [6, c. 91-93].

4. Особливості американської дипломатії

Американські дипломати порівняно з представниками інших країн відносно самостійні у прийнятті рішень, великої уваги надають вирішенню різних питань, тобто пакетним рішенням [3, с. 25].

Про те, якою є американська дипломатія і дипломати, найкраще дає зрозуміти система навчання молодих американських дипломатів у Вашингтоні. Американці цитують ученого Е. Плішке, який говорив, що «справжнє мистецтво дипломатичної роботи полягає в тому, щоб з’єднувати старе з новим. Це найкращий засіб отримати більш ефективні результати». На перше місце в «техніці дипломатичної роботи» американці ставлять довірчі контакти, конфіденційні зустрічі і роботу з так званими конфідентами — правлячою елітою держави перебування, з тими, хто дійсно знає стан речей у країні, її зовнішню політику, кому довіряють лідери країни (це не обов’язково повинні бути міністри, можуть бути і керівники департаментів, їхні заступники, через чиї руки проходять всі рішення). Як правило, американці налагоджують контакти легше, ніж англійці, без особливих дотримувань правил етикету.

На що звертають увагу при підготовці дипломатів? Насамперед, на вміння кандидатів аналізувати. Слід дотримуватися вимог Держдепартаменту до документів:

1. Аналітична частина повинна домінувати над довідковою, інформаційною.
2. Необхідно при аналізі використовувати всі доступні джерела.
3. Документ повинен бути якнайкоротшим (1—2 сторінки).
4. Документ повинен бути зразком «дипломатичного мистецтва».

Суворі вимоги існують до редакції документа — він повинен бути ретельно відредагованим і підготовленим.

Особливі вимоги висуваються до точності документа, його практичної важливості і потреби.

Кадри дипломатів-професіоналів — висококваліфіковані. Однак, цього не можна сказати про деяких послів-призначенців з числа головним чином багатих людей, бізнесменів, фінансистів, що вклали великі кошти у виборчу програму президента. Відомо, що кожне призначення американського посла, згідно з Конституцією, має бути затвердженим Сенатом, а також комітетом Сенату.

На переговорах американці часто займають жорстку позицію, використовуючи метод позиційного торгу; при виникненні труднощів удаються до використання заздалегідь підготовленого пакета.

Американці, що беруть участь у переговорах, мають набагато більше свободи при прийнятті остаточного рішення, ніж, наприклад, члени китайської делегації.

Розмовляють американці дуже голосно. Британська манера говорити приглушеним голосом у них вважається «шепотінням» і викликає ворожість та підозру.

У США правила етикету і протоколу простіші, ніж в Англії. Смокінг одягають рідше, ніж у інших країнах (більше в артистичних колах), фраки ще рідше. Слова «mister» і «mistress» на конвертах і в листах не пишуться. Написані повністю вони мають інший, неприємний зміст. Повністю пишуть тільки «міс», пишіть Ms. чи Mr. В Америці поширені рекомендаційні листи, їх варто надіслати поштою, надавши ініціативу запиту листа адресату. Якщо ви телефонуєте, назвіться [4, c. 107-108].

5. Переговорна стратегія і тактика

Переговорний процес включає в себе три етапи. Перший етап переговорів починається зі взаємного уточнення позицій, представлення точок зору з обговорюваних питань у відповідності з інтересами учасників і виробленої ними переговорної концепцією.

Слідом за першим, початковим етапом переговорів слід основний етап, в ході якого розгортається дискусія, мета якої — вироблення загальних рамок передбачуваного рішення.

На третьому, заключному етапі переговорів досягається остаточну угоду між учасниками.

Якщо для якоїсь із сторін, а можливо і для всіх, головна мета переговорів — інформаційно-консультативна, то переговори можуть зупинитися на першому етапі. У результаті переговори перетворюються на прості консультації. Якщо головна мета однієї зі сторін — пропагандистська, то ця сторона буде всіляко затягувати дискусійний етап переговорів, ухиляючись від прийняття якого-небудь конкретного рішення. Саме так надходив Лев Троцький під час переговорів у Брест-Литовську, у результаті він і зовсім відмовився підписати запропонований німцями варіант мирного договору.

Практика ведення переговорів у всіх сферах суспільного життя включає безліч тактичних прийомів, застосовуваних договірними сторонами для досягнення своїх цілей. Не всі ці прийоми можуть бути використані у сфері міжнародних відносин і тим більше в ситуаціях врегулювання міжнародних конфліктів.

Вибір конкретних тактичних прийомів ведення переговорів залежить від обраної стратегії (стилю) переговорного процесу.

Метод принципових переговорів означає жорсткий підхід до суті справи, але передбачає взаєморозуміння між учасниками переговорів. В основі даної стратегії лежать наступні принципи.

1. Розмежування між проблемою і особистостями. Досить часто на процес переговорів впливає фактор особистого ставлення до партнерів по переговорах, позитивного або негативного. Думка про людські якості партнера нерідко переносять на його позицію, а якщо ця думка негативне, то нерідко замість вирішення проблеми, починають нападати на його особу. Чи буде партнер по переговорам поводитися конструктивно, якщо його не поважають?
2. Зосередженість на інтересах, а не на позиціях. Цей принцип допоможе подолати недоліки, обумовлені концентрацією уваги на позиціях, заявлених співрозмовників, у той час як мета переговорів полягає в задоволенні істинних, корінних інтересів їх учасників. Тому, щоб досягти розумного рішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Виникає питання: як це зробити?

Безпосереднім учасникам переговорів в силу того, що вони схильні не довіряти іншій стороні, складніше знайти спільні інтереси і узгодити позиції, ніж тим, хто спостерігає за переговорами з боку. Сторонні спостерігачі роблять більш точні оцінки. Це одна з причин того, чому бізнесмени часто залучають нейтральних посередників для вирішення комерційних та юридичних суперечок. Положення посередника «над сутичкою» дозволяє успішніше знаходити взаємовигідні позиції.

3. Пошук взаємовигідних варіантів, які враховували б інтереси обох сторін і примирили неспівпадаючі інтереси. Перш ніж вирішувати, що робити, потрібно виділити коло можливостей [1, c. 94-95].

Список використаної літератури

1. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. для студ. вуз. / Борис Іванович Гуменюк,; Борис Гуменюк. — К. : Либідь, 1998. — 247 с.
2. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.
3. Репецький В. Дипломатичне і консульське право: Підручник для студ. вузів / Василь Репецький,; Ред. Леся Дячишин,. — Львів : Бібльос, 2002. — 344 с.
4. Ріяка В. Дипломатичний протокол: Навч. посібник / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. — 134с.
5. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. — К. : Бліц- Інформ, 1996. — 184с.
6. Сагайдак О. Дипломатичний протокол та етикет: Навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин. — К. : Знання, 2006. — 380с.
7. Сардачук П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: навчальний посібник / Петро Сардачук, Олександра Кулик,. — К. : Україна, 2001. – 174 с.