Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Основні протокольні норми прийому іноземних дипломатів

1. Основні види візитів

Необхідність і значення особистих візитів випливають зі ст. З Віденської конвенції про функції дипломатичного представництва, оскільки, не підтримуючи контактів з офіційними і неофіційними представниками країни перебування, дипломатичного корпусу, дипломат не може нагромаджувати достовірну інформацію про політичне, економічне, наукове і культурне життя в країні перебування, щоб правдиво інформувати і правильно орієнтувати свій уряд.

За складом учасників візити поділяються на:

° Візити на найвищому рівні (візити глав держав; візити глав урядів, коли глава уряду є фактичним главою держави; візити делегацій на чолі з вищезгаданими особами.

° Візити на високому рівні (візити глав урядів, якщо вони ні юридично, ні фактично не є главою держави; візити заступників глав держав та урядів — віце-президент, віце-прем’єр міністр; візити фахових міністрів — глава дипломатичного відомства, міністри оборони, економіки; візити делегацій на чолі з вищезгаданими особами; візити спеціальних представників глав держав та урядів).

За метою і завданням візиту:

° Державні візити (в Україні ця форма з’явилась тільки починаючи з 1997 року);

° Офіційні візити;

° Робочі (ділові) візити;

° Неофіційні (приватні) візити;

° Візити проїздом;

° Візити урядових делегацій з приводу урочистостей, свят, траурних заходів.

Державні візити (візити голів держав та урядів) відрізняються своїм політичним значенням, насиченістю, найбільшою урочистістю. Вони відбуваються з дотриманням всіх церемоніальних почестей. Це пов’язано і з тим, що державні візити, як правило, завершуються підписанням довгострокових міжнародних документів, широкомасштабних угод з конкретних питань державної ваги.

З точки зору класичного підходу державний візит до однієї й тієї ж країни може бути нанесений один раз під час перебування особи на посаді. В Україні існує інша практика: державний візит може проводитись до однієї й тієї ж країни не частіше двох разів на рік за взаємною домовленістю.

Протокольні візити складають й інші дипломатичні співробітники представництва як офіційним особам, так і колегам з дипкорпусу відповідно до своєї дипломатичної посади. При візиті до високопоставленої офіційної особи, наприклад, до міністра чи його заступника, дипломата може супроводжувати посол і відрекомендувати його, хоча й це практикується дуже рідко.

Навчальний візит — це візит, який має відповідне цільове призначення, зокрема обмін досвідом з визначених питань, вивчення функціонування відповідних закордонних установ, відвідування навчальних заходів тощо.

Основною метою візиту є вивчення іноземного досвіду для проведення в своїй країні структурних змін, інституційного розвитку та досягнення прогресу у вирішенні питань, що мають значення для подальшого розвитку установи чи галузі.

Досить розповсюдженими в ході візиту є періодичні збори делегації для внутрішнього обговорення інформації, що найбільше зацікавила членів делегації, результатом чого може стати звернення керівника делегації до організаторів візиту щодо отримання більш детальних матеріалів/довідок, організації додаткових зустрічей або консультацій фахівців.

2. Офіційні заходи і церемонії в Україні

Характер майбутнього візиту високого гостя або іноземної делегації заздалегідь (дипломатичними каналами) узгоджується зацікавленими сторонами. Після того, як досягнуто принципової домовленості про рівень і терміни візиту, сторони приступають до детального опрацювання проекту його програми. Основна координаційна діяльність з підготовки і проведення візиту лягає на протокольні підрозділи країни гостя і приймаючої сторони. Для успішного розв’язання численних питань щодо місця цього візиту, як правило, заздалегідь прибуває підготовча група. Програма візиту включає в себе перелік заходів, які, на думку організаторів, повинні сприяти досягненню мети візиту. При складанні програми враховуються терміни і рівень візиту, характер питань, що обговорюватимуться, побажання гостя та його дружини, продумується зміст представницьких заходів, підбирається склад місцевих офіційних осіб, які будуть вступати в контакт з гостем і, у разі необхідності, супроводжувати його.

Після того, як детальне опрацювання всіх аспектів проведення майбутнього візиту завершено, «Програма візиту» видається у вигляді брошури. Вона складається з низки окремих підрозділів: власне програма високого гостя, окрема програма його дружини і детальна програма з усіма необхідними схемами та поясненнями протокольного порядку, передбаченими для кожного окремого випадку.

Під час державного візиту до України забезпечується високий і почесний рівень зустрічі та проводів гостя. В аеропорту (на вокзалі) главу зарубіжної держави зустрічають Прем’єр-міністр або перший віце-прем’єр, міністр закордонних справ, Державний секретар Секретаріату Президента та інші офіційні особи, міністри.

Згідно з практикою Управління державного протоколу та церемоніалу Президента України, церемонія зустрічі високого гостя в аеропорту відбувається таким чином:

—над аеродромом піднято державні прапори України та країни гостя;

— перед трапом літака розстелено червону килимову доріжку;

— на борт літака піднімаються начальник Управління державного протоколу МЗС України та Надзвичайний і Повноважний Посол країни високого гостя в Україні, які вітають гостей, запрошують їх до виходу, а потім покидають літак;

—першим по трапу літака сходить високий гість, а вслід за ним члени офіційної делегації;

—дівчата в українських національних костюмах вручають високому гостю хліб-сіль;

— якщо візит відбувається за участю дружини гостя, хлопці в національних костюмах дарують їй букет квітів;

— біля трапу літака (ліворуч) високих гостей вітають Прем’єр-міністр або перший віце-прем’єр-міністр України, міністр закордонних справ України, Державний секретар Секретаріату Президента України, Голова Київської міської державної адміністрації, Надзвичайний і Повноважний

Велика увага надається церемоніям офіційної зустрічі та проводів високого гостя. Вони завжди носять особливо урочистий характер. На місці урочистої церемонії вивішуються державні прапори, вишиковується почесна варта, виконуються гімни.

Автомобіль високого гостя, на знак особливої поваги, супроводжується ескортом мотоциклістів. На автомобілі гостя встановлюються прапори країни гостя й України. У місті шляхом проходження кортежу автомобілів теж вивішуються прапори країни.

Церемонія офіційної зустрічі глави іноземної держави відбувається у Маріїнському палаці.

У визначений час високий гість прибуває до Палацу, на ґанку якого високого гостя вітає Президент України. їх фотографують. Починається церемонія офіційної зустрічі.

Важливою складовою частиною програми є представницькі заходи. На честь високого гостя влаштовується сніданок чи обід. На прийом з нагоди прибуття гостя запрошуються міністри, дипломати, суспільні діячі та інші офіційні особи, склад яких затверджується одночасно з програмою. На прийомі сторони обмінюються промовами. З боку гостя, як правило, влаштовується протокольний захід у відповідь.

3. Основні протокольні норми прийому іноземних дипломатів

Ділові офіційні прийоми влаштовуються з нагоди національного свята, річниці, знаменної події, на честь перебування в державі іноземної делегації, при відкритті представництв фірми. Приводом для світських неофіційних прийомів можуть бути різноманітні події: національні, місцеві, фахові свята, дні народження, весілля чи театральні прем’єри.

До будь-якого прийому потрібно спеціально готуватися і тим, хто запрошує (господареві), і запрошеним (гостям). Чим чисельніший прийом, тим раніше слід запросити гостей, щонайменше за 10 днів.

Прийоми, які організовуються дипломатичними представництвами, сприяють встановленню, підтримці та розвитку контактів посольства з країною перебування. На таких прийомах іноземні дипломати пояснюють політику своїх країн, отримують інформацію про країну перебування, обмінюються думками щодо важливих міжнародних подій. Користь такого обміну інформацією залежить від досвіду та дипломатичного мистецтва кожного співрозмовника. На прийомі доводиться зустрічатися і спілкуватися з великою кількістю людей різних прошарків суспільства. Все це є продовженням службової діяльності, і до цього треба бути добре підготовленим: подумати, з ким про що говорити, з ким познайомитися, кого представити тощо. Більше того, потрібно буде відповідати на запитання співрозмовників, що зацікавлені отримати інформацію.

На прийомі на честь високого зарубіжного гостя або зарубіжної делегації, крім супроводжуючих осіб, членів делегації, запрошуються посол країни гостя та старші дипломати посольства. З боку країни хазяїна на прийнятті присутні офіційні особи, які брали участь у переговорах або ж ті, які реалізують співробітництво з країною гостя у різних галузях. Якщо гість прибув з дружиною, в прийнятті з боку хазяїв беруть участь дружини офіційних осіб.

На прийняття, що організується дипломатичним представництвом, запрошуються керівники країни перебування, офіційні особи відповідних відомств та установ, представники культурних та наукових кіл. У разі організації прийняття на честь ювілею у двосторонніх відносинах запрошення дипломатичного корпусу не передбачається. Зарубіжні дипломати присутні на прийняттях, присвячених національним святам, а також на традиційних представницьких заходах посольств. Інколи доречно запросити деяких іноземних послів, акредитованих у країні, і на офіційні сніданки, обіди і т. ін., що даються на честь прем’єр-міністра, міністра закордонних справ країни перебування.

Під час підготовки прийняття ввічливим є проконсультуватися з почесним гостем або супроводжуючими його особами щодо списку гостей та підготовки, організації і проведення заходу. Часто у ході таких консультацій називаються одна-дві особи, з якими почесний гість був би радий зустрітися під час прийняття. Очевидно, що організатори мають врахувати таке побажання, включивши названих осіб до списку запрошених.

Список гостей має бути дуже збалансованим. Якщо готується прийняття для іноземних гостей, слід планувати включення рівної кількості громадян країни господаря, які мають відповідний рівень, які відвідували країну гостя або ж які мають спеціальні, особливі інтереси в цій країні.

4. Особливості англійської дипломатії

У кожній країні і в кожного народу існують свої традиції і звичаї ділового спілкування й етики та норми дипломатичного протоколу. Щодо важливості національних особливостей існує дві думки.

У Великобританії дуже суворі вимоги до пунктуальності. Перед початком ділової зустрічі запитайте в партнера, на скільки часу він розраховує. Це свідчення того, що ви цінуєте його час.

В англійських домах не прийнято обмінюватися візитними картками. У гостях у жодному випадку не звертайтеся до незнайомих людей, поки вам їх не відрекомендують.

Щодо поведінки за столом, то тарілки прибираються стюардом тільки після того, як ви покладете ніж і виделку паралельно один одній. Закурити за столом можна тільки після тосту «за Королеву» і з дозволу господині (чи господаря). Зазвичай, курять за кавою.

В Англії дотримуються суворих правил, вибираючи одяг для візитів. На обід приходять у смокінгу, на офіційний вечір одягають фрак.

Англійці не люблять, коли за столом виникають локальні розмови. Ваша промова повинна бути звернена до всіх присутніх, а не тільки до найближчих сусідів. У свою чергу, всі повинні слухати того, хто говорить. Проголошувати тости і цокатися тут не прийнято.

Про англійський стиль контактів, бесід і переговорів можна навести слова американського генерала А. Ведемейра, який брав участь у низці найважливіших американських переговорів: «Особливо виділялося вміння англійців використовувати фрази і слова, що мали більше одного значення і допускали більше, ніж одне тлумачення… Коли йшлося про державні інтереси, совість наших англійських партнерів по переговорах ставала еластичною» [3, с. 270].

Англійці дуже холоднокровні — у критичних ситуаціях поводяться впевнено, не перебільшують небезпеки, спокійно реагують на зміну обстановки. їхній досвід поведінки в екстремальних ситуаціях заслуговує вивчення. Дуже вміло англійці використовують свої зв’язки з країнами Британської Співдружності: у низці випадків із пропозиціями, вигідними для англійців, виступають країни Співдружності, а англійці відіграють роль «підтримуючої сторони».

Високо оцінюючи англійську дипломатію, не можна не помічати її недоліків. Наприклад, трирічний термін служби дипломатів за кордоном викликає невдоволення самих дипломатів і країни перебування. За два роки англійський дипломат налагоджує контакти, а на третьому вже готується до їхнього завершення. Новоприбулі дипломати починають заново встановлювати контакти.

5. Особливості французької дипломатії

Франція зробила, мабуть, найбільший внесок у формування дипломатичного протоколу й етикету. Після Другої світової війни вона частково втратила свій політичний, економічний і культурний вплив у світі. Французька мова, яка не одне сторіччя була мовою дипломатичного листування і спілкування, витіснилась англійською. Американська економічна і культурна експансія дуже вражає національну гордість французів, тому в останні десятиліття вони надзвичайно ревно відстоюють свої культурні особливості [2, с. 126].

Контактуючи, французи ніколи не применшують силу партнера. Вони пильно стежать за тим, аби зберегти свою незалежність і не поступитися. Вони жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасної позиції, розраховуючи на перемогу, ставлячи у приклад Наполеона. Його якось запитали, як йому вдається незмінно здобувати перемоги над німецьким фельдмаршалом Блюхером. Полководець відповів: «Тому, що Блюхер будує свої стратегічні плани, виходячи з того, що перед ним Блюхер, а я бачу перед собою Наполеона [3, с. 277—278].

національних рис французької дипломатії варто відзначити таку: вони приділяють велику увагу попереднім домовленостям. Французькі дипломати воліють заздалегідь обговорити ті чи інші питання, щоб потім вирішити їх остаточно. Вони дуже чемні, ввічливі, доброзичливі, схильні до жартів, але при серйозному обговоренні не уникають конфронтаційного стилю.

Дипломати, які довго працювали у Франції і добре її знають, говорять: «Потрібно зламати шкірку, і тоді у вас встановляться гарні довірливі відносини». Французи, звичайно, менш холодні, ніж англійці. Вища верства французького суспільства чимось нагадує англійців, а звичайні громадяни йдуть на контакти вільно. Правда, останнім часом ставляться до різних рухів і партій по-різному. У рядових французів існує ворожнеча навіть до північних африканців, насамперед, до арабів, і, як це не дивно, добре відношення до чорношкірих.

Варто пам’ятати, наскільки значну роль відіграють французькі посли, хоча Франція скупа на присвоєння дипломатам такого рангу. Ще відносно недавно цей ранг мали лише п’ять дипломатів. Своєю освіченістю й ерудованістю французькі дипломати завжди виділялися серед дипломатів інших західних країн. Німець Р. Заллет, підкреслюючи традиції французької дипломатії, пише: «Жодна інша країна не може похвалитися чимось схожим у цій галузі».

У Франції надають великого значення освіті, тому на візитній картці слід зазначити, який вищий навчальний заклад ви закінчили, особливо якщо він має гарну репутацію.

Французи, як уже зазначалося, не відрізняються пунктуальністю. До того ж, на прийомах вони дотримуються правила: чим вище становище, яке посідає в товаристві людина, тим пізніше вона приходить [4, с. 161].

У французькій діловій практиці переговори прийнято призначати на 11-ту годину ранку. Під час перерви учасникам може бути запропонований сніданок. Французи дуже пишаються своєю кухнею, тому рекомендується захоплюватися стравами і напоями, якими вас пригощають. У зв’язку з цим не варто додавати за своїм смаком сіль або прянощі, а також залишати страви на тарілці.

Про справи починають говорити після того, як подається кава. Як пише Ю. Рубинський у книзі «Французы у себя дома», вони не люблять «з ходу» торкатися в бесіді питання, що їх цікавить понад усе. До нього підходять поступово, після довгої розмови довкола і на різні нейтральні теми і ніби мимохідь, без натискування — «між грушею і сиром», тобто наприкінці обіду. Зробити навпаки означає не тільки дурний тон, але й невеликий розум: демонструючи свій інтерес, ви виступаєте в ролі прохача, а почувши негативну відповідь, ставите в незручне становище як себе, так і партнера».

Список використаної літератури

  1. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.
  2. Репецький В. Дипломатичне і консульське право: Підручник для студ. вузів / Василь Репецький,; Ред. Леся Дячишин,. — Львів : Бібльос, 2002. — 344 с.
  3. Ріяка В. Дипломатичний протокол: Навч. посібник / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. — 134с.
  4. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. — К. : Бліц- Інформ, 1996. — 184с.
  5. Сагайдак О. Дипломатичний протокол та етикет: Навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин. — К. : Знання, 2006. — 380с.
  6. Сардачук П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: навчальний посібник / Петро Сардачук, Олександра Кулик,. — К. : Україна, 2001. – 174 с.