Вступ

Зараз тема правової держави і громадянського суспільства набуває все більшої актуальності. Ці ідеї беруть свій початок з давніх часів, їх розробкою займалась велика кількість учених і філософів як зарубіжних, так і вітчизняних. Без знання і наявності теоретичних моделей не можливо розбудовувати правову державу і громадянське суспільство.

Також потрібно зважати на історичний досвід, щоб не припускатись помилок. Формування громадянського суспільства і правової держави є позитивним прогресивним кроком.

Багато наших політичних і громадських діячів все частіше говорять про таку державу і суспільство. Ці ідеї входять до програми чи не кожної політичної партії. Але що ж таке правова держава і громадянське суспільство? В цьому потрібно розібратись. Саме це і є моїм завданням в цій роботі. Зрозуміти сутність правової держави і громадянського суспільства, теоретичні основи їх побудови, думки науковців; співвідношення держави і суспільства, шляхи формування їх в Україні. Що вже зроблено, а що ще потрібно зробити? Що заважає Україні рухатись в цьому напрямку, що уповільнює цей рух і перешкоджає йому? Все це є завданням моєї роботи.

1. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність

Відверто кажучи, термін «правова держава» не можна визнати юридично точним. Адже держава і право виникли і розвивалися майже одночасно, держава перебуває з правом у тісному зв’язку, їх не може бути одне без одного. Право є однією з найважливіших ознак держави, воно формується в ній, встановлює правила поведінки в суспільстві, закріплює державні структури і їх повноваження, регламентує зміст відносин між громадянами і державою тощо. [1]

Термін «правова держава» набув широкого розповсюдження в науковій та публіцистичній літературі. Однак, використовуючи його, слід розуміти його умовність. В ньому втілена мрія багатьох поколінь мислителів про державу, в якій найвищим регулятором суспільних відносин є не воля окремої керівної особи, а закон, що покликаний оберігати і гарантувати права людини, громадянина, держави і громадян в рівній мірі, забезпечувати взаємну відповідальність за нехтування нормами права.

З цього приводу Платон писав: „Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєю-небудь владою. Там же, де закон — володар над урядниками, а вони його раби, я вбачаю спасіння держави в ідеї блага, яку тільки можуть дарувати державам Боги».

Іммануїл Кант, що приділяв багато уваги розробці концепції такої держави, називав її «правомірною». Він розглядав державу як поєднання певної чисельності людей під верховенством права. Кожна людина з цієї чисельності і суспільство в цілому, підпорядковуючись закону, що виражає їх суверенну волю, повинні мати право і можливість змусити підкорятись праву навіть самого володаря. Основними ідеями правової держави Канта є:

• Панування закону в житті суспільства;
• зв’язаність держави правом;
• обмеження втручання держави в сфери приватного життя;
• свобода кожного члена суспільства як людини;
• рівність всіх громадян держави;
• самостійність кожного члена суспільства як громадянина;
• наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлення деспотії.

На мою думку вже самі по собі ці принципи є дуже цінними для суспільства, адже дозволяють людям вільно жити в державі, не зазнаючи утисків та зазіхань на їх права. Звісно, це можливо за умови реалізації таких ідей. Р Моль визначав правову державу як конституційну, яка заснована на закріпленні конституційних прав і свобод громадянина, їх захисту в судовому порядку. [2] Це також є дуже  цінним для кожного зокрема і суспільства в цілому.

У розвиток вчення про правову державу зробили свій внесок і українські філософи та юристи: М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та інші. М. Драгоманов, зокрема, у роботі «Вільний союз – вільна спілка» наголошував на ідеях пріоритетного значення права, він критикував централізм, відстоював ідею самоврядування. Драгоманов також вважав, що здобуття державності тісно пов’язано з додержанням прав людини. Ним також було доведено, що людина не може бути по-справжньому вільною, коли пригнічується весь народ. Він наголошував на необхідності поділу влади, адже лише за наявності незалежної судової влади, що врівноважена з виконавчою і законодавчою, можна захистити і гарантувати права людини.

Професор київського університету і майбутній академік академії наук Б. Кістяківський на початку XX століття опублікував кілька праць, які присвятив проблемі правової держави і її цінності. Науковець писав, що правова держава є найвищою формою держави, школою, в якій формуються засади майбутнього суспільного ладу. Проте він розглядав правову державу не як реальність, а як ідеал, адже, на думку вченого, правову державу вдасться побудувати лише тоді, коли всі стануть святими. [3]

Цінність правової держави, на мою думку, можна розглядати і через призму цінності права.

Під цінністю права слід розуміти його спроможність служити метою і засобом задоволення обґрунтованих потреб та інтересів людей та їх об’єднань. Цінність права – це шкала його виміру, це те, що дозволяє йому залишатись самим собою. Можна виділити такі основні прояви цінності права:

• соціальна цінність. Право, втілюючи індивідуальну, групову або загальну волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку відносин, в яких зацікавлені окремі люди або суспільство в цілому. Воно вносить порядок і стабільність у ці відносини. Немає подібної іншої системи соціальних норм, яка могла б так організовувати суспільні відносини, забезпечуючи при цьому реалізацію моральних, духовних, демократичних цінностей. Також право є чинником соціального прогресу.
• Інструментальна цінність. Вона полягає в тому, що право є регулятором відносин в соціумі, інструментом, що забезпечує вирішення різних завдань, функціонування інститутів держави. Різні суб’єкти — держава, церква, громадські об’єднання, організації, громадяни використовують право як інструмент. Саме право здатне забезпечити нормальне функціонування суспільства, мир, злагоду в ньому, зняття напруженості тощо.
• власна цінність права як явища. Полягає в тому, що право є мірою свободи і справедливості. В цій якості право може надавати всім суб’єктам простір для активної діяльності і свободи, і в той же час виключати можливість свавілля, гарантувати вільне і безпечне життя. Право є тією силою, що може протистояти беззаконню.

Право, стверджуючи принципи справедливості і свободи, набуває особистої цінності для кожної людини, групи людей та суспільства в цілому, відкриває доступ до благ і є засобом соціальної захищеності. Б. Кістяківський писав, що право там, де є свобода особи. Це є проявом його гуманістичного характеру. [4]

Як бачимо, право є дуже цінним. А якщо таку цінність має право, то, відповідно, і правова держава, що заснована на його верховенстві.

Велика кількість науковців вихідні положення сучасної теорії правової держави формулює так:
єдність права і держави, в якій право як явище є первинним, оскільки виникло раніше, і тому держава повинна бути обмежена саме таким правом.
Найголовніше завдання цієї держави – забезпечити здійснення, охорону і захист прав і свобод людини.

2. Основні ознаки правової держави

Правова держава – це форма організації і діяльності державної влади, що заснована на взаємовідносинах індивідів та їх груп на основі норм права. Таким чином правовою є держава, що обмежує свої дії правом, захищає свободу особистості і підкоряється волі суверенного народу. В такій державі створюються умови правової рівності всіх громадян, невтручання держави в справи громадянського суспільства, пріоритет прав людини над державними законами.

В різних країнах поняття і ознаки правової держави розуміються неоднаково.  Французька правова наука ототожнює правову державу, перш за все, із поняттям законності як обов’язку дотримання законів. Цей принцип створює обмеження для адміністративної влади, вимагає поділу між законодавчими і адміністративними органами, визнання закону головним джерелом законності.

У великобританії правова держава базується на принципі верховенства права, що передбачає легітимну основу влади і ґрунтується на повноваженнях, наданих законом. Закон повинен відповідати принаймні мінімальним критеріям справедливості.

В російській юридичній науці до ознак правової держави перш за все відносять захист прав особи, високий рівень правової культури, ефективно діючі правоохоронні органи, дотримання законності, стабільність конституційного порядку, верховенство закону над іншими нормативними актами, вищий контроль за дотриманням законів, народовладдя, самоврядування, рівноправність, повагу до гідності особи, єдність прав та обов’язків тощо. [5]

Сучасні українські дослідники за соціально-змістовними ознаками позначають правову державу як таку, в державному і суспільному житті якої панують закони, які закріплюють права громадян, втілюють загальнолюдські цінності та ідеали, виражають волю більшості або всього населення. Регулювання відносин між державою та особою відбувається за принципом: «особі дозволено все, що прямо не заборонено законом». В такій державі встановлена взаємна відповідальність особи і держави, люди є обізнаними в правових питаннях, знайомі з найважливішими законами, вміють використовувати їх у житті, мають високий рівень правової культури. Формально правова держава характеризується принципом розподілу влади, юридичною захищеністю особи, високим становищем судових органів, повсюдним виконанням законів та підзаконних актів.

Правовою можна вважати лише державу, що погодилась із такою мірою самообмеження, за якої благо кожної окремої особи і загальне благо утворюють єдине ціле. [6]

Закони держави обов’язково повинні відповідати на питання як, за яким механізмом будуть забезпечуватися права людини. Інакше вони не будуть юридичним явищем, а стануть лише декларацією, обіцянкою. Всі шляхи забезпечення визначених прав громадян мають бути чітко визначеними і виписаними в законодавчих актах.

Якщо повертатись до питання значущості судів у правовій державі, то суди є своєрідним «лакмусовим папірцем», за яким можна визначити, чи справді держава є правовою чи ні. Це здійснюється завдяки особливим можливостям цієї гілки владиу визначенні того, що є правда, справедливість, правомірність, право у будь-якій конфліктній ситуації. Ці можливості судових органів визначаються специфікою їх формування, внутрішньою організацією, структурою, змістом повноважень, процедурою і порядком судочинства.

Становище суду в державі можна визначити за такими основними показниками:
залежність правосуддя лише від закону, відсутність позазаконних чинників при ухваленні рішень;
доступність судового захисту для громадян, лише загально дозволений принцип регулює право звернутися до суду зі скаргою на порушення чи обмеження прав;
максимально широке коло державних органів, рішення яких можуть бути визнані незаконними в суді. [7]

Проте, поняття правової держави не можна визначати лише за критерієм панування права в країні. Інакше тоді правовими можна було б назвати і держави, в яких формою правління є диктатура. Суть полягає в характері законів, які у правовій державі є обов’язковими до виконання. Вчені С. Котляревський і П. Новгородцев вважали за можливе побудову такої держави на засадах християнської моралі.

В цьому контексті правовій державі притаманні такі ознаки:

• система права, заснована на нормах загальнолюдської моралі та принципах справедливості (віддання кожному належного за добро і зло);
• правові норми, які відповідають інтересам усього суспільства або його переважної частини, закріплюють природні права і свободи людини і встановлюють відповідність між правами та обов’язками;
• верховенство права — неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами,   установами,   організаціями,   об’єднаннями громадян тощо;
  виконання взаємних обов’язків як державою, так і особою;
• забезпечення взаємної відповідальності держави і громадян;
• відсутність прогалин і колізій у правовій системі;
• наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду;
• здійснення державних функцій переважно ненасильницькими методами;
• забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого можливе задоволення необхідних матеріальних і духовних потреб;
  ліквідація безробіття;
• виховання у громадян моральних принципів, поваги до праці, до надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища;
• відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (відсутність торгівлі зброєю, порушень прав найманих працівників, кредитів і позик під високі проценти та ін.);

організація і здійснення державної влади на основі принципу розподілу влад. [8]

Коло ознак правової держави постійно розширюється, до нього додаються нові. Крім вищезазначених можна назвати ще такі: конституційна юрисдикція.

Конституція є основним законом, якому підпорядковуються всі інші нормативні акти;

• реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний і обов’язковий для всіх правопорядок, що забезпечує розвиток держави;
  парламентаризм;
• суверенітет народу і розвинена виборча система;
• орієнтація права і держави на людину як найвищу цінність;
• тісний зв’язок національного і міжнародного права;
• зростання питомої ваги законів у загальній масі нормативно-правових актів.

За теорією І. Канта держава ґрунтується на:

• розподілі та балансі влади;
• встановленні межі та міри влади;
• політичному плюралізмі;
• конституційному нагляді;
• широкому місцевому самоврядуванні.

Правова держава забезпечує:

• верховенство права та закону;
• максимальну гарантію прав та свобод людини;
• рівність всіх перед законом та судом;
• взаємну відповідальність громадянина і держави;
• судовий та інші види захисту особи.

Правосуддя в правовій державі має бути незалежним, ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Характеристикою такої держави є також багатопартійність, можливість діяльності і правлячих, і опозиційних громадських об’єднань. Будь-яка суспільно важлива інформація є доступною, а засоби масової інформації – максимально незалежними. [9]

Звісно, наявність абсолютно всіх цих ознак в одній державі є неможливою. Якби така держава існувала, то можна було б сказати, що вона – ідеальна. Але позитивним є те, що держави намагаються впроваджувати ці принципи, набувати вищезазначених ознак, рухатися у напрямку створення правової держави.

1. Співвідношення правової держави і громадянського суспільства

Перш ніж з’ясовувати питання про співвідношення між правовою державою і громадянським суспільством, потрібно визначити, що ж таке громадянське суспільство і які його основні ознаки.

Громадянське суспільство – це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють автономно і самостійно щодо держави. Навідміну від держави, в якій переважають ієрархічні зв’язки, в громадянському суспільстві зв’язки горизонтальні, партнери в ньому юридично вільні, їх стосунки засновані на солідарності та конкуренції.

В історії поняття «громадянське суспільство» можна виділити два етапи, в яких його наповнювали дещо різним змістом. Поява цього поняття пов’язана з ідеєю природних прав людини. В сімнадцятому столітті в Європі ідея громадянського суспільства набула нового тлумачення, стала основоположною у формуванні юридичної свідомості, різних політичних теорій і концепцій, зокрема, теорії суспільного договору. [10]

Громадянське суспільство – це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є:

• приватна власність, вільна праця, підприємництво;
• існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об’єднань громадян на добровільній основі;
  багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;
• наявність незалежної системи засобів масової інформації;
• вільний розвиток сім’ї як первинної основи співжиття людей;
• переважне регулювання поведінки людини за допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.

Однією з найважливіших ознак громадянського суспільства є приватна власність, що є основою його розвинутості. Свобода приватної власності включає в себе можливості:

• мати приватну власність;
• володіти, розпоряджатися і користуватися нею;
• вимагати від усіх зобов’язаних суб’єктів не порушувати відповідних можливостей людини;
• захищати свою конституційну свободу усіма незабороненими Конституцією і законами засобами від порушень і протиправних посягань. [11]

Найважливішими умовами існування громадянського суспільства можна назвати наступні:

• автономність стосовно держави, що передбачає наявність правового механізму, який захищає його від прямого втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;
• наявність вільних і самостійних громадян як основних факторів політики;
• різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;
• здатність до колективних дій і самоорганізації: активність громадян не обмежується тільки періодичним голосуванням на виборах, а проявляється в ініціативних рухах, у створенні різноманітних недержавних асоціацій тощо; показником здатності громадянського суспільства до самоорганізації є багатопартійність; партії покликані «відфільтрувати» інтереси різних соціальних груп і втілити їх у конкретні рішення державної влади, тим самим громадянське суспільство є джерелом законів;
• відносини солідарності, які урівноважують конкуренцію і потенційну конфліктність груп інтересів самого суспільства; це проявляється у створенні недержавних благодійних організацій, в участі громадян у суспільно корисних видах діяльності. Так, наприклад, кожен третій громадянин Німеччини, віком більше чотирнадцяти років безоплатно працює в середньому по п’ять годин на тиждень у певній суспільній або благодійній організації. Своєрідною формою вираження солідарності з майбутніми поколіннями виступають дії екологічних рухів на захист довкілля;
• обмеження соціальних конфліктів цивілізаційними кордонами;
• багатоукладна ринкова економіка як основа незалежності громадян від держави. [12]

Як же співвідносяться громадянське суспільство і правова держава? Правова держава повинна існувати в громадянському суспільстві, вони доповнюють одне одного. В такій державі лише юридичними засобами забезпечується верховенство права, здійснення, гарантування, охорона і відновлення порушених прав людини і громадянина, нагляд і контроль за створенням і застосуванням законів.

Держава повинна виконувати певні вимоги, що відповідали б принципам громадянського суспільства. Вона є консолідуючим елементом для громадян, в ній панує право як загальна міра свободи рівності і справедливості, що визначає зміст чинних законів. Правовий статус людини і громадянина врегульований і забезпечений на високому рівні, система законодавства достатньо розвинута. Держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні. Провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб’єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок внаслідок ефективної діяльності правоохоронних органів, громадянам притаманний високий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій. [13]

Визначальним у проблемі співвідношення громадянського суспільства і соціальної правової  держави є те, що члени суспільства, утворюючи державу для регулювання спільних інтересів, наділяють її відповідними владними повноваженнями, тобто делегують їй частку своєї суверенної влади і тим самим добровільно обмежують власну свободу. Основою  громадянського  суспільства  є  те, що  воно через закон (право) делегує державі владу, встановлює межі державного регулювання суспільного життя, виходячи з конкретних соціально-економічних і політичних умов. Від   обсягу  делегованих    державі   функцій   з управління суспільством залежить сфера самоорганізації і саморегулювання самого суспільства. [14]

У науці сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб’єктів — вільних і рівноправних громадян і об’єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров’я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав’язування державної волі.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

• служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;
• є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;
• встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;
• не втручається у приватну сферу сім’ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;
• надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;
• виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;
• юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;
• має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.

4. Шляхи формування правової держави в Україні

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності у сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок.

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства. Правову державу в Україні можна розглядати як політико-правову форму організації життя суспільства, яка належить до таких соціальних цінностей як права людини, конституціоналізм, демократія.

Що ж уже зроблено і робиться в Україні для формування правової держави?

Створені конституційні засади функціонування правової держави, її основні механізми:
закладено основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу влади, створено Конституційний Суд, Рахункову палату України, Вищу раду юстиції. Таким чином, сформовано основні елементи структури правової держави, що створює умови для цивілізованого функціонування влади, для відмови від силових методів вирішення спірних питань між її гілками. Для досягнення незалежності судів, перетворення їх з каральних органів на ефективний засіб вирішення спорів, розпочато судову реформу;

В оцінці прав і свобод людини та їх конституційно-правовому регулюванні відбулись важливі зрушення, визначені шляхи їх реалізації, створені відповідні правові механізми. В країні запроваджена посада Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Україна визнала юрисдикцію європейських інститутів із захисту прав людини;

піддана глибокій трансформації національна система законодавства. Оновлена значна кількість правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян. Відбувся перегляд галузей законодавства на проголошених Конституцією України засадах. Особливих змін зазнало конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Опрацьовані нові проекти більшості існуючих кодексів. Верховна Рада України приступила до їх розгляду і прийняття. Визначені нові засади місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, Кабінету Міністрів України, прийняті основні виборчі закони, закладені правові основи статусу Автономної Республіки Крим, прийнято Конституцію Автономної Республіки Крим. Прийняті закони, які визначають статус Збройних Сил України, регулюють питання національної безпеки, захисту державного кордону, діяльності правоохоронних органів. Створена основа для плідного функціонування так званого третього сектора, тобто громадських організацій, як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства. Забезпечена ідеологічна і політична свобода, вільна діяльність політичних партій. [15]

Конституція, проголосивши Україну правовою державою, за-кріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави. В Україні на сьогодні створено лише правові передумови для становлення і по-дальшого розвитку правової держави. Це процес складний і тривалий. Для того, щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім сформувати громадянське суспільство, в якому:

1)         був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості та суспільства. При цьому громадяни і держава повинні виступати як рівноправні партнери, а їх взаємовідносини здійснюватися на основі права і розумних меж свободи;

2)         функціонували різноманітні, незалежні, демократичні гро-мадські інститути (політичні партії, громадські і релігійні організації, профспілки, кооперативи, органи самоорганізації населення тощо);

3)         забезпечена свобода слова та інформації, багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян;

4)         здійснювався громадський контроль за діяльністю державних органів і їх посадових осіб; через демократичні інститути громадяни впливали на формування та здійснення державної політики;

5)         формувався правовий механізм щодо подолання відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності і державного управління;

6)         забезпечена реальна незалежність судової системи, чітка робота законодавчого і виконавчих органів;

7)         постійно підвищувався рівень загальної і правової культури громадян, їх правова свідомість, а також усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави.

Нездатність держави надати ефективні соціальні гарантії, ство-рити умови для достатнього життєвого рівня своїх громадян негативно впливає на підтримку населенням державної політики, знижує рівень їх законослухняності та поваги до закону.

Подолання цієї ситуації можна досягнути лише за умови ефективності функціонування державної влади, напруги сил усього народу, відмови від авторитарної спадщини. Коли ідея розбудови України як соціальної, правової держави стане цільовою настановою діяльності не тільки політичної та культурної еліти, але й суспільства в цілому. [16]

Однак більшість ознак української правової державності мають формальний характер, а побудувати правову державу лише за формальними ознаками неможливо. Без органічного поєднання легітимної влади із забезпеченою у суспільстві свободою, без ефективного функціонування поділеної влади з дотриманням її окремими гілками вимог закону і забезпечення верховенства закону в діяльності держави та усіх сферах суспільного життя, без відповідності самих законів суспільній етиці правова державність залишиться формальним лозунгом, недосяжною мрією.

Фундаментом, передумовою правової державності є формування громадянського суспільства, у якому був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості, суспільства, у якому функціонували б демократичні громадські інститути, що забезпечують свободу слова та інформації, гарантують силою громадської думки і суспільної моралі вільні вибори, наявність легальної опозиції та багатопартійність і цим самим унеможливлюють узурпацію влади. На жаль, традиції демократії в Україні ще досить слабкі. Причому показовий той факт, що коли на теоретичному рівні чимало питань функціонування демократичних інститутів розроблено досить детально, то справа з їх практичною реалізацією у діях державних органів значно відстає.

Україна ще тільки на шляху до побудови громадянського суспільства. Свобода засобів масової інформації лише задекларована. І належить докласти багато зусиль, щоб вони одержали справжню незалежність. Порушення виборчого законодавства на виборах до парламенту в 1990, 1994, і 1998 рр., у тому числі недотримання правил агітації, підкуп виборців, залякування кандидатів, підтасовування результатів виборів були досить поширеними явищами, які не зустрічали належного осуду з боку суспільства і окремих громадян.

Численними є порушення основних прав і свобод, у тому числі також фундаментальних прав (на свободу і особисту недоторканність, на життя, на власність тощо). Ратифікація багатьох конвенцій ООН і європейських конвенцій з питань захисту прав і свобод особи не спричинила створення ефективних механізмів дотримання вимог останніх та ефективного їх впровадження. Не одержало розвитку право громадян на підприємництво, а самі підприємці зазнають великого тиску як з боку держави, так і кримінальних структур. Законодавство не має необхідного рівня стабільності, що негативно впливає на захищеність і доступність його для громадян. Не викорінена практика прийняття без подальшого опублікування актів, які торкаються прав і свобод громадян.

Суспільство у цілому криміналізоване, чим створюються значні перешкоди формуванню стійкої суспільної моралі, прагненню і надалі йти шляхом розвитку демократії.

Побудова правової держави глибоко пов’язана також зі зміцненням демократичних традицій функціонування державної влади. Ці традиції ще лише формуються і досягнення усталеності у здійсненні влади є довготривалим процесом. За умови збереження вільних виборів, демократичного політичного режиму, свободи преси, формування поваги до прав і свобод громадян з боку держави та її посадових осіб дані традиції, безперечно, сформуються. І варто сподіватись, що саме вони стануть чи не найбільшою запорукою правової держави та її спадкоємності. [17]

Труднощі на шляху побудови демократичних суспільств і реалізації елементів правової держави супроводжують усі країни. Природно, що особливо ці труднощі відчувають країни, які не мають тривалих демократичних традицій, країни, які позбавляються тоталітарного минулого. Країни Центральної та Східної Європи (Польща і Угорщина, країни СНД, Латвія, Литва, Естонія, Словенія і Хорватія, Словакія, Чехія і Македонія) пристали до ідеалів свободи і правової держави, обрали шлях, який має привести до гарантування прав і свобод громадян, раціональної організації влади — влади, яка слугувала б народу. Ці народи насамперед творять свою історію і своє право. Але через творення історії і права вони стають творцями спільних Європейських і світових правових традицій, які знаходять своє відображення у понятті «правова держава». Ось чому вивчення особливостей становлення правової держави в окремих країнах, без сумніву, буде корисним як для окремих країн, так і для спільного усвідомлення поняття «правова держава», наповнить його новим змістом. [18]

Висновки

Опрацювавши матеріали на задану тему, ознайомившись з різними теоріями, концепціями, поглядами на правову державу і громадянське суспільство, можна зробити наступні висновки:

Термін «правова держава» широко застосовується в публіцистиці, науковій літературі, його часто вживають політики і журналісти. Ідея правової держави має давнє походження, про державу роздумували багато мислителів, філософів, цим питанням займалось багато вчених. Це є втіленням мрій і думок багатьох людей, що бажали бачити державу такою, в якій би панувало право, а не воля окремої особи, де основою всього були б загальнолюдські цінності, права і свободи людини і громадянина. Правова держава є найвищою формою держави, школою, де формуються засади майбутнього суспільного ладу.

• Основними ознаками правової держави є:
  основою держави є право, і, зокрема, принцип верховенства права;
• відповідність законів критеріям справедливості;
• високий рівень правової культури людей;
• втілення в законах загальнолюдських цінностей;
• закони є обов’язковими до виконання;
• держава і громадяни є взаємновідповідальними.

Всі ознаки перерахувати складно, їх коло постійно розширюється, ідея правової держави розвивається, теоретичні положення доповнюються і розробляються.

Із поняттям правової держави тісно пов’язано поняття громадянського суспільства:
Громадянське суспільство – це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

• Серед ознак громадянського суспільства можна виділити такі:
  можливість мати приватну власність, займатись підприємництвом, вільно працювати;
  існування політичних партій, будь-яких інших об’єднань громадян на добровільній основі;
  наявність незалежних засобів масової інформації;
  переважне регулювання поведінки людей за допомогою етичних норм тощо.

Якщо говорити про співвідношення правової держави і громадянського суспільства, то вони тісно пов’язані між собою. Правова держава може існувати в громадянському суспільстві, яке, в свою чергу, може розвиватись лише в правовій державі. Ці елементи суспільного життя є взаємодоповнюючими. Члени суспільства, утворюючи державу, делегують їй частину своєї суверенної влади, делегують державі певні повноваження.

Багато країн рухаються у напрямку формування правової держави. Не є винятком і Україна. Конституція проголошує нашу державу правовою. В Україні створені конституційні засади діяльності і функціонування правової держави, її основні механізми. До них можна віднести основи парламентаризму, створення Конституційного Суду, початок судової реформи тощо. В Україні поступово оновлюється законодавча база, щоб відповідати принципам правової держави. Відбуваються зміни у багатьох галузях права.

Але не можна сказати, що правова держава в Україні вже сформована. Нам є куди рухатись, до чого прагнути і досягати. Ще не все так добре, як хотілося б і як повинно бути. Засоби масової інформації є незалежними лише декларативно, до фактичної їх незалежності слід докласти зусиль. Суспільство криміналізоване, що перешкоджає формуванню стійкої суспільної моралі. Але якщо йти далі шляхом побудови правової держави, докласти до цього максимум зусиль, Україна зможе зробити і це.

Список використаних джерел:

1. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006 С 138
2. Загальна теорія держави і права, М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. С 149
3. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006 С 139
4. Теорія держави і права. Скакун О.Ф.. Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — глава 13, частина 10
5. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. Теорія держави і права: Академічний курс, Підручник, Київ, Юрінком Інтер, 2006
6. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. — 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.
7. Рабінович П. М. Р12      Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001. С 32 — 33.
8. П68      Правознавство:  Навчальний посібник.  / За загальною редакцією В.Г.Гончаренка. — К.: Український інформаційно-правовий центр.  — 2002.
9. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006 С 142
10. Дзюбка «Політологія (2001)
11. Правознавство, Підручник за редакцією \В. В. Копєйчикова\ А. М. Колодія. Київ Юрінком Інтер, 2006, глава 3
12. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник, Київ, Дакор, 2006
13. Правознавство, Підручник за редакцією \В. В. Копєйчикова\ А. М. Колодія. Київ Юрінком Інтер, 2006, глава 3
14. Кириченко Сергій Олександрович: СПІВВІДНОШЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, Київ-2001
15. Заєць А. П. 3-16        Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К. : Парламентське вид-во, 1999.
16. Кириченко В. М., Куракін О. М. К 43 Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. — К.: Центр учбо-вої літератури, 2010, тема 6
17. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. Теорія держави і права: Академічний курс, Підручник, Київ, Юрінком Інтер, 2006
18. Заєць А. П. 3-16     Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К. : Парламентське вид-во, 1999.
19. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.