Вступ

Сьогодні Україна знаходиться на роздоріжжі, намагаючись обрати для себе оптимальну виборчу систему. За роки незалежності ми спробували принаймні три системи: пропорційну, мажоритарну, змішану. Але поки не можемо зупинитись на жодній з них. В кожній є переваги, але в кожній є і недоліки. На цю тему зараз дуже багато говориться, кожен говорить щось своє, зрозуміти всю глибину питання не так вже й просто. До Верховної Ради вносяться проекти нового виборчого закону, як урядові, так і проекти окремих депутатів та груп депутатів. І ось з усього цього розмаїття потрібно обрати те, що буде для України найкращим. Простим людям розібратись складно, але правознавцям потрібно це зробити.

В цій роботі я хочу проаналізувати:

• пропорційну виборчу систему;
• мажоритарну виборчу систему.

Також моїм завданням є порівняти ці виборчі системи, зробити порівняльний аналіз і хоча б для себе зрозуміти, що було б оптимальним для нашої держави.

Виборча система являє собою, з одного боку, порядок фор-мування виборних (перш за все представницьких) органів дер-жави. Виборча система — важливий елемент політичної системи держави. Вона регулюється правовими нормами, які у су-купності утворюють виборче право. Виборча система охоплює принципи і умови участі у формуванні виборних органів; організацію та порядок виборів і (у деяких країнах) відкликання виборних осіб. З іншого боку, виборча система являє собою систему розподілу місць у виборних органах після встановлення результатів голосування. Відомі мажоритарна, пропорційна та змішана виборчі системи. Розглянемо кожну із них.

Розділ I. Мажоритарна виборча система

Суттєвою ознакою мажоритарної (від франц. «majorite» — більшість) виборчої системи є те, що результати голосування визначаються за ознакою більшості. Мажоритарна система передбачає поділ території країни на одно- чи багатомандатні округи, в кожному з яких балотується певна група кандидатів. Найпоширенішими різновидами цієї системи в сучасних демократичних і перехідних державах є мажоритарна система абсолютної та відносної більшості, система альтернативного голосування та система обмеженого голосу.

Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості, обрання кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50% виборців, які брали участь у голосуванні, плюс ще хоча б один голос.

Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (називають її також плюральною) перемогу здобуває кандидат, який набирає відносну більшість голосів виборців. її часто називають системою «першого, хто прийшов, той і дістав пост» («. [1]

* альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, 3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддається найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.

Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів.

Система обмеженого голосу. За цією системою кожен виборець в умовах багатомандатного округу має голосів на один менше від кількості мандатів, що припадають на даний виборчий округ.

Сьогодні дана система застосовується лише в Японії, а також на виборах верхньої палати іспанських Кортесів. Мета впровадження цієї системи полягала у забезпеченні представництва меншості, але при цьому передбачалося, що відповідні політичні партії не виставлятимуть кандидатів більше, ніж число голосів у кожного виборця. У цьому разі голоси прихильників кожної такої партії не розпорошувались, й підтримка 40 % виборців забезпечувала представництво у тримандатному окрузі.

Особливим варіантом системи обмеженого голосу є система єдиного фіксованого голосу, що застосовується в Японії. їй притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос. За умови комбінації “японського” варіанту та двомандатного виборчого округу для партії меншості для забезпечення свого представництва достатньо дістати підтримку третини виборців; у разі застосування тримандатного округу представництво партії гарантується навіть 25-відсотковою підтримкою. На загал, мінімально необхідна для представництва партії частка голосів на її підтримку визначається формулою: L/N+L, де L – кількість голосів, яку має кожен виборець, а N – кількість депутатів, що мають бути обрані від даного округу. Як сама система обмеженого голосу, так і її японський варіант покликані компенсувати неспроможність методу відносної більшості забезпечити парламентське представництво меншості виборців. Але водночас вони аж ніяк не гарантують пропорційного співвідношення між зібраними голосами та отриманими мандатами.

Якщо брати до уваги парламентські вибори, то мажоритарна система в два тури стимулює формування багатьох партій, які пов’язані одна з одною (схильні до компромісів, щоб у II турі дістати 50% +1 голос); так зване правило плюральності (мажоритарна система відносної більшості) зумовлює появу двопартійної системи конкуруючих партій.

Мажоритарна виборча система з голосуванням в один тур приводить до формування двопартійної системи. У основі цієї закономірності лежать дві причини. Перша полягає на тому, що в даній ситуації третя та всі інші партії виявляються слабо представленими в парламенті. Створюється ефект “недопредставництва”. Друга причина має психологічний характер: виборець, зазвичай, намагається голосувати за того кандидата у депутати чи політичну партію, які мають вищі шанси перемогти на виборах. До цього їх штовхає страх втратити свої голоси.[3].

Становлення в тій чи іншій державі мажоритарної виборчої системи з голосуванням у два тури свідчить про те, що в ній утвердилась [4]багатопартійна система. При цьому дані партії займають достатньо гнучкі позиції й схильні до компромісу та порозуміння між собою. У основі дії цього закону лежить той факт, що  дана виборча система створює можливості участі в першому турі виборів всім партіям. Це й веде до формування багатопартійності[5].

З історії застосування мажоритарної системи в Україні. Вибори проводилися за мажоритарною системою в одномандатних округах у двох турах: у першому – для обрання була необхідна абсолютна більшість, у другому, в якому брали участь тільки два кандидати, – відносна. За наявності тільки двох кандидатів у першому турі і відсутності серед них переможця другий тур не проводився, і призначалися повторні вибори з новим висуванням кандидатів. Подібна виборча система традиційно застосовується на виборах президента Французької Республіки; вона досі використовується на виборах Президента України. Ця система передбачала поріг участі виборців у голосуванні: вибори вважалися такими, що не відбулися, якщо в них взяло участь менше половини виборців округу.

Зміни у виборчій системі, передбачені законом 1993 року, мали просто катастрофічні наслідки для формування парламенту України. По-перше, незмінною залишилася друга складова виборчої системи 1990 року: був збережений 50-відсотковий поріг участі виборців для визнання виборів «такими, що відбулися». По-друге, перша складова (власне виборча система) – двотурова мажоритарна система абсолютної більшості – була доведена до абсурду в її найбільш послідовному, а тому найменш практичному варіанті: обраним в одномандатному виборчому окрузі вважався кандидат, який отримував абсолютну більшість голосів, у тому числі і в другому турі. Крім того, кандидат, не обраний в окрузі, втрачав право балотуватися на повторних виборах. Унаслідок застосування такої виборчої системи Верховна Рада України другого скликання розпочала роботу, маючи лише трохи більше від двох третин свого конституційного складу, і до кінця скликання жодного дня не працювала в повному складі. У сімдесят одному окрузі з тих, де не було обрано депутата, кандидат-переможець набирав понад 47% голосів (а де-не-де і 49,7%, однак менше від 50%!); декілька десятків округів показали нижчий результат. Технологічна можливість такого підсумку була спричинена допущенням голосування не лише за одного з кандидатів, а й «проти всіх». Отже, воля невеликої кількості виборців (часом менше, ніж 10%), які проголосували в другому турі проти обох кандидатів, виявилася вирішальною. Проведення повторних виборів за участю менш популярних кандидатів спричинило наростання апатії виборців, що призводило до низької явки виборців. У результаті декілька округів так і не отримали свого представництва протягом усього скликання Верховної Ради України. Певний переляк від такого досвіду досі залишає слід у Конституції України: Верховна Рада України вважається повноважною, якщо обрано не менше двох третин від її конституційного складу (частина друга статті 82), хоча застосовувана сьогодні виборча система виключає таку можливість.

Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні. У той же час вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості, приміром, є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України», 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста, району в місті. Згідно зі ст. 3 цього Закону, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких є водночас межами районів та міст обласного значення, що входять до цієї області.

В Україні, як відомо, ще до недавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Розділ II. Пропорційна виборча система

Пропорційна виборча система. Проекти пропорційних виборчих систем вперше були запропоновані в 40-х роках XIX ст. американцем Т. Джильпіном та швейцарцем В. Консідераном.

Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії має відповідати числу виборців, які голосують за неї. Пропорційна виборча система вперше була застосована в Бельгії у 1889 році, а з кінця XIX ст. вона набула поширення в багатьох країнах світу. Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та числом отриманих мандатів. За пропорційної системи утворюються великі [6]

багатомандатні округи. Вибори є суто партійними, тобто партії, які беруть участь у виборах, формують виборчі списки, за які і голосують виборці. У певних випадках громадянам надається можливість окремо визначити своє ставлення до кандидатів всередині списку однієї партії. Найбільш поширеними є пропорційні системи закритих загальнонаціональних списків та закритих регіональних списків, а також пропорційна система з преференціями. [1]

За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють пропорційну систему жорстких списків; пропорційну систему преференцій; пропорційну систему напівжорстких списків. При застосуванні системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюле-тені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати: за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практикується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається насамперед політична платформа і про-грама майбутньої діяльності партії — вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутата, сенатори тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність — виборець під час го-лосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Необхідністю подолати недоліки системи жорстких списків і преференцій, що мають ці системи при окремому застосуванні, зумовлено запровадження системи з напівжорсткими списками. Ця система дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому.

Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні про-порційної системи є її досить складна система обрахунку голосів виборців, яка вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, ніколи не становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди залишається кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який враховується до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, вибор-чий метр) — це дільник, використовуваний для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовується простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окремому окрузі загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха—Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Надлишки розподіляються двома основними методами:

— метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться;

— метод найбільшого середнього — метод, за яким загальна кількість голосів, отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не розподіляться. [1]

До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:

* забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;

* скорочує кількість «неврахованих» голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар’єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;

* дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним); [8]

* стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.

Але у цієї системи є слабкі сторони:

* слабкий зв’язок кандидата у депутати з виборцями;

* залежність депутата від партійної фракції у парламенті;

* породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою і як наслідок — негативно впливає на стабільність роботи останнього;

* сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;

* потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством — 5 %.

Прихильники пропорційних виборів до Верховної Ради посилаються на такі аргументи.

1. Система забезпечить пропорційне представництво у парламенті основних політичних уподобань громадян України, чого важко, а то й неможливо досягти при мажоритарній системі. Як приклад, можна навести вибори 1994р. При мажоритарній системі члени Народного Руху України зібрали загалом 5,15% голосів виборців, але отримали лише 16 місць у ВР замість 23, які мали б відповідати відсотку голосів. При змішаній системі 1998р. було добре видно недоліки пропорційної системи. Наприклад, за список кандидатів від Партії зелених України подано 5,44% голосів виборців і таким чином партія провела до парламенту 19 народних депутатів, хоча за мажоритарною складовою ПЗУ не отримала жодного мандату (і не отримала б їх, очевидно, якби вибори пройшли за мажоритарною системою).
2. Пропорційна система забезпечить краще структурування парламенту – формування фракцій та парламентської більшості.
3. Пропорційна система сприятиме зростанню ролі політичних партій та політичному структуруванню суспільства.
4. Запровадження пропорційної виборчої системи відповідає світовим тенденціям: практично всі країни Західної та Центральної Європи застосовують пропорційні виборчі системи.
5. Мажоритарна система або мажоритарна складова виборчої системи більшою мірою піддається впливу адміністративного ресурсу, аніж пропорційна.
6. Пропорційна виборча система посилить політичну відповідальність політичних партій.
7. Пропорційна виборча система закритих списків у єдиному окрузі стимулює формування загальнонаціональних партій і зменшує небезпеку регіоналізації політичних сил та розколу країни.

Опоненти пропорційної системи в тому вигляді, в якому вона зараз запроваджується в Україні, а саме системи закритих партійних списків в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі, наводять інші аргументи.

1 Виборча система закритих партійних списків звужує обсяг виборчих прав громадян, а отже, їх вплив на формування влади в державі. Громадяни, які не є членами політичних партій, а це більшість виборців України, не мають права висувати кандидатів у народні депутати, не можуть впливати на порядок кандидатів у партійному списку.

2. У виборчому списку буде до 450 прізвищ, і виборець, віддаючи свій голос за список, голосуватиме, по-суті, всліпу, бо реально доступними для нього будуть хіба що перші п’ять прізвищ.
3. Виборча система такого типу невиправдано збільшує роль партійних лідерів у проведенні виборів, оскільки саме лідери партій мають вирішальний вплив на формування списку кандидатів. За відсутності традицій внутрішньопартійної демократії це призведе до узурпації влади лідерами кількох політичних партій.
4. Нова виборча система не сприятиме оновленню депутатського корпусу, позаяк на чергові вибори партія висуватиме переважно діючих депутатів.
5. Запровадження пропорційної виборчої системи закритих списків на виборах районних та обласних рад суперечить конституційним положенням про статус цих рад (районні та обласні ради представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад, – ст.140 Конституції України).
6. Система закритих партійних списків розриває зв’язок кандидата і майбутнього депутата зі своїми виборцями. Кандидати, які займають у списку місця від 6 і нижче, невідомі більшості виборців і, по суті, не несуть відповідальності перед ними за свою діяльність.

Передусім, кидається в очі некоректне вживання поняття “пропорційна виборча система”. На сьогодні стараннями політиків “пропорційна виборча система” в уяві українського громадянина асоціюється винятково із тією, яка передбачена новими виборчими законами України – із системою закритих виборчих списків політичних партій та блоків партій. Насправді не все так просто. Пропорційність – одна із ключових ознак виборчих систем. Існує достатньо багато виборчих систем, які володіють ознакою пропорційності, тобто забезпечують пропорційне представлення у виборному органі провідних політичних сил, але які відмінні від системи закритих партійних списків.

Скажімо, змішана виборча система Німеччини, де вибори проводяться за партійними списками в загальнодержавному окрузі і в одномандатних виборчих округах, забезпечує практично ідеальну пропорційність представлення політичних сил у парламенті.

Інший приклад – Польща. Вибори до польського сейму відбуваються за пропорційною системою. Але партійні списки носять регіональний, а не загальнонаціональний характер, і більше того, списки відкриті – кожний виборець не просто підтримує політичну партію, але й має можливість віддати свій голос за конкретного кандидата, включеного до списку, тим самим збільшуючи його шанси на отримання мандата.

З країн Західної та Центральної Європи лише Молдова із 4,5 млн громадян застосовує систему закритих партійних списків в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі. Всі інші держави застосовують або мішані системи, або регіональні списки, і, як правило, дають виборцю можливість голосувати і за конкретного кандидата, а не лише за список, тобто списки – відкриті. Або ж принаймні пропонують голосувати за регіональні списки, тим самим наближаючи кандидатів до виборця.

Велика Британія, яка традиційно зберігає мажоритарну систему виборів до нижньої палати парламенту, розпочала запровадження більш пропорційних виборчих систем із виборів до парламентів Уельсу та Шотландії. Однак у жодному випадку не застосовувалася система закритих партійних списків.

Але справа не в тому, аби сліпо йти за сусідами. Важливіше прислухатися до тих аргументів, які змушують європейців вибирати ту чи іншу виборчу систему і оцінити їх щодо України.

Для переконливості слід нагадати, що при мажоритарній виборчій системі лівим майже неможливо мати свого представника у міських радах Західної України, не кажучи вже про здобуття в цих округах мандату народного депутата України. Так само як і правим – на Сході чи Півдні. Це порушує пропорційність представництва і стає, врешті-решт, джерелом недовіри до представницьких органів та джерелом соціальної напруги.

Ніяких інших цілей, окрім забезпечення пропорційного представництва політичних сил у представницьких органах, не можна ставити при запровадженні виборчої системи пропорційного типу.

Звичайно, Україні треба вдосконалювати політичну систему, сприяти чіткішому політичному структуруванню суспільства. Для цього необхідно забезпечувати пропорційне відображення суспільних настроїв у виборних органах. Але так само потрібно піднімати і роль громадянина в суспільних процесах, в управлінні державою, без чого все інше залишиться порожньою декларацією. [1][9]

Розділ III. Порівняння пропорційної та мажоритарної виборчих систем

В цьому розділі міститиметься порівняння основних переваг та недоліків пропорційної та мажоритарної системи.

Мажоритарна виборча система

Переваги

1) наявність постійного зв’язкуміж кандидатом і виборцями округу;

2) персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями;

6) праця депутата в інтересах виборців округу;

7) сприяння проходженню в парламент великих політичних партій і відповідно сприяння парламентській та урядовій стабільності;

8) свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Мажоритарна виборча система 

Недоліки 

1) значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) значна можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, перешкоджає розвитку малих і середніх партій;

5) проходження до парламенту радикальних регіональних політичних партій;

6) праця депутата в інтересах лише виборців округу може відбуватися у розріз із загальнодержавними інтересами.

Пропорційна виборча система

Переваги

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різнихсуспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5) унеможливлює проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) маючи підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Пропорційна виборча система 

Недоліки

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7) купівля місць у партійних списках.[1][10]

Все вищеназване має важливе значення. Але що з цього можна виділити? Що є найважливішим з важливого? Відповідаючи на ці питання, я буду керуватись лише власною думкою, яка зовсім не обов’язково є вірною, але є моїм розумінням питання виборчих систем.

Мажоритарна виборча система. Виборці голосують за конкретну особу. На мій погляд, це є дуже позитивним моментом. Адже виборці знають, кого вони обирають, вони розуміють, хто буде відповідальним за невиконання передвиборчих обіцянок і своїх завдань – конкретний обраний депутат.

Можливість контролю за  діяльністю депутата. Цей фактор є важливим, оскільки навідміну від пропорційної системи, за мажоритарної чітко видно, кого притягати до відповідальності за невідповідність діяльності до передвиборчих обіцянок.

Праця депутата в інтересах виборців округу. Таким чином можна досягти хоч і  не зовсім рівномірного, але таки розвитку кожного регіону країни. Адже представники регіонів будуть просувати ідеї, що сприятимуть покращенню ситуації в різних місцевостях. Це допоможе уникнути, приміром, гіперрозвиненості центру і повної відсталості околиць.

Тепер трошки про сумне в цій системі. Перший момент – враховуються думки не всіх виборців. В чому це виявляється? В тому, що голоси людей, які підтримали кандидатів, що не подолали прохідного бар’єру, залишаються «за бортом парламентського човна». І невідомо, чи будуть відстоювати інтереси цих людей депутати, які таки потраплять до Верховної Ради.

Значна можливість тиску та маніпуляцій, стосовно виборців. Це те, що цвіте буйним цвітом в нашій державі. Так вже склалось, що живуть люди в Україні не так вже й розкішно багато. Тому варто комусь із кандидатів забезпечити найбідніших людей перед виборами найнеобхіднішим – місце в парламенті їм вже готове, позаяк громадяни в знак вдячності і з надією на допомогу цих людей в майбутньому масово підтримають їх. А що там буде далі – цим можна особливо і не перейматися, головне потрапити в парламент.

До парламенту потрапляють великі партії, не даючи змогу опинитись там меншим. Хоч вибори відбуваються і не за партійними списками, а обирають кожного депутата окремо, але ніщо не завадить партіям висувати своїх кандитатів на місце депутатів. Так і виходить: яка партія більша, від якої серед кандидатів буде більша кількість, та і отримає більше представництво в Верховній Раді. Представникам малих партій потрапити в законодавчий орган за такої ситуації вельми непросто.

Депутати працюють в інтересах виборців свого округу. Цю ознаку я зазначала у списку позитивних моментів, але є тут і небезпека того, що такими депутатами будуть лобіюватися регіональні інтереси, що суперечать національним, загальнодержавним.

Пропорційна виборча система. Першим моментом тут є те, що голоси всіх виборців розподіляються пропорційно, зменшується ймовірність їх втрати. Таким чином, враховуються інтереси якомога більшої кількості громадян країни.

Враховуються інтереси різних суспільних груп. Партії в нас є різні, вони представляють інтереси різних за багатьма критеріями людей, відповідно, кожна з них матиме підтримку «своєї» частини населення. Таким чином напрями діяльності депутатів будуть багатоманітними, стосуватимуться різних сфер суспільного життя, що лише позитивно позначатиметься на розвиткові держави.

За пропорційної виборчої системи зменшується ризик впливу конкретного кандидата на окремих осіб виборців. Щоправда, тут є свої методи впливу, якщо не матеріальні, то словесні, просто голосні обіцянки, про які по проходженні в парламент чи не всі депутати забувають.

Унеможливлюється проходження радикальних регіональних формувань до законодавчого органу України. Партійний список складається з людей, що є представниками різних регіонів, тому перевага певного регіону в парламенті або ризик протистояння представників декількох регіонів країни є нижчим, ніж за мажоритарної виборчої системи.

Депутат, маючи підтримку партії, має більше можливостей для виконання передвиборчих обіцянок. І справді. Обіцянки партій закладаються в програмах їх діяльності, тому навіть якщо певне питання просуватиме один або кілька депутатів, голосувати за нього буде весь або майже весь склад партії, позаяк це питання не суперечить, а навпаки, відповідає передвиборчій програмі. Що там казати про одного або кількох депутатів-мажоритарників, ідеї яких можуть зовсім не знайти підтримки у Верховній Раді і, як наслідок, бути нереалізованими.

Що ж до негативних моментів, виділю наступні:

Люди голосують не за конкретну особу як кандидата в депутати, а за цілий партійний список. Велика кількість учасників може бути зовсім невідомою громадськості. Та й ніхто не знає, наскільки компетентними і професійними є ті кандидати. Виборці знають першу п’ятірку  або десятку списку партії – за них і голосують, не замислюючись, хто стоїть у другій і наступній десятках. Буває й так, що голосують просто за лідера партії.

Відсутність зв’язку між депутатами і виборцями. Який же тут може бути зв’язок, коли обираємо ми цілу партію. Якщо вона не виконуватиме своїх обіцянок, нікого конкретно змусити відповідати за це ми не зможемо, а притягти до відповідальності цілу партію, точніше всіх її представників в парламенті – непосильна задача.

Обмеження свободи дій депутата. За пропорційної системи дії депутата після обрання до парламенту підпорядковуються програмі партії та вказівкам керівників. Якщо людина і висуває власні ідеї, вони не повинні суперечити задекларованим напрямам діяльності партії. В іншому випадку це може дорого коштувати такому самостійному депутатові.

І останнє, на чому хочеться тут наголосити — купівля місць у парламенті. Це також явище, що є до болю знайомим для нашої країни. Тут спрацьовує принцип: «у кого більше грошей, той і вищий». І тут вже не важливо, хоче людина справді працювати чи не хоче. Її метою єпросто потрапляння до складу парламенту. А для цього багатьом і величезних грошей не шкода.

Висновки

В Україні за допомогою виборів громадяни обирають такі виборні органи і посади: Верховну Раду України, Президента України, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, міських, сільських і селищних голів.

Виборча система України зазнала істотної еволюції з часу проголошення незалежності нашої держави. Вибори до Верховної Ради України у 1994 р. проходили за мажоритарною системою абсолютної більшості, яка виявилася нерезультативною, вимагала багато фінансів і часу через потребу у проведенні других турів голосування в одномандатних виборчих округах.

У 1998 та у 2002 рр. вибори до парламенту України здійснювались за змішаною виборчою системою – 225 депутатів обиралися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, 225 депутатів – за принципом пропорційного представництва.

На чергових 2006 р. та позачергових парламентських виборах 2007 р. волевиявлення громадян відбувалося за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких виборчих списків.

На виборах Президента України застосовується мажоритарна система абсолютної більшості. Якщо жоден з кандидатів не набирає більше 50 % голосів виборців, то проводиться другий тур виборів за мажоритарною системою відносної більшості, в якому беруть участь два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців. Для перемоги у другому турі кандидату необхідно набрати просту більшість голосів виборців.

Що ж стосується виборчої системи, яка застосовується під час виборів органів місцевого самоврядування в Україні, то тут тип виборчої системи залежить від виборного органу чи посади. Так, до 2006 р. усі депутати та голови місцевих рад обиралися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості. З 2006 р. ситуація виглядає так: депутати обласних, районних і міських рад обираються за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких списків; депутати сільських і селищних рад, сільські, селищні і міські голови обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості.

Виборча практика України показала недоліки кожної з апробованих виборчих систем. Так, застосування мажоритарної виборчої системи призвело до фальсифікацій: продавались окремі округи, здійснювався підкуп виборців, масштабно застосовувався адміністративний ресурс. За мажоритарної виборчої системи порушувався принцип рівності виборів (через виборчу геометрію, кількаразове голосування за відкріпними посвідченнями тощо). Так само мажоритарна виборча система сприяла порушенню принципу вільних виборів, оскільки в її умовах набагато легше і ефективніше застосовувати тиск, підкупи, фальсифікації. Відповідно до цього мажоритарна система істотніше може порушувати принцип таємного голосування, а також значну частину додаткових демократичних принципів виборів, зокрема, завдяки використанню адміністративного ресурсу.

Пропорційна виборча система зменшила рівень фальсифікацій, однак висвітлила інші недоліки: у партійних списках з’являються некомпетентні особи; гальмується розвиток малих і середніх партій; відбувається купівля місць у партійних списках тощо. Крім того, яскраво проявився й інший недолік: «Закритість списків, гіпертрофований вплив лідерів партій на їх формування, відірваність народних депутатів від своїх виборців – усе це реальні передумови для перетворення партій на «вождистські» корпорації закритого типу».

Також важливим недоліком пропорційної виборчої системи є порушення нею принципу загальних виборів щодо пасивного виборчого права – потрапляють до списку лише особи, пов’язані з політичними партіями, інші ж особи не можуть брати участь у виборах. Тому тут частково порушується одне з базових прав громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування.

вибрана модель системи повинна бути ефективною і сприйматися людьми, а не бути сліпо запозиченою. Слід змінити виборче законодавство. У Верховну Раду варіантом виборчої системи може бути пропорційна виборча система із відкритими регіональними партійними списками. Тоді кожна особа, яка стала народним обранцем, буде підзвітна найперше своїм виборцям і одночасно своїй партії.

Список використаних джерел

1.  Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / В.П. Гончарук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2001. — 16 с. — укp. Особливості трансформації виборчої системи сучасної України
2.  Годованець В.Ф. Конституційне право України Конспект лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 216 с
3.  Кравченко В. В. К77 Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004- 512 с.
4.  Погорілко В. Ф.^ Федоренко В. Л. П43 КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. — Т. 1 / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. — 544 с. I5ВN 966-8602-33
5.  Політологія: підручник / М. М. Вегеш та ін. ; ред. М. М. Вегеш. — 3-тє вид., перероб. і доповн. — К. : Знання, 2008. — 384 с.
6.  Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, Закон України, «Голос України» вiд 31.07.2010 — № 141
7.  Про вибори народних депутатів України, «Голос України» вiд 10.12.2011 — № 234
8.  Про вибори Президента України, «Голос України» вiд 25.03.1999
9.  Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. – Львів, 2010. – 462 с.
10. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 21, 2009

11. Юрій М.Ф. Політологія Підручник Київ, Дакор 2006