Вступ

Одним з найбільш вагомих інструментів регулювання економіки, є ціна. За допомогою цін виробництво продукції підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу і підвищення якості товарів. Ціна є складовою загальної економічної та соціальної політики держави й забезпечує рівні економічні умови та стимули для всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, позитивно впливає на збалансування ринку засобів виробництва, товарів і послу та сприяє підвищенню якості продукції.

Варто зауважити, що саме ціни спричиняють збіднення деяких шарів населення та допомагають збагачуватись іншим, тому заради соціальної та економічної стабільності країни політика ціноутворення потребує активного втручання з боку держави [9, с. 201].

1. Аналіз й узагальнення вітчизняної практики державного регулювання цін

Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей економіки, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Методи державного регулювання цін на соціально орієнтовані товари та послуги поділяють на прямі та непрямі.

Одним із найдієвіших інструментів державного регулювання роздрібної торгівлі є ефективна цінова політика. Щодо самого поняття «цінова політика», то й по сьогоднішній день не існує єдиного погляду на цю економічну категорію.

Так, Ю. Г Тормоса вважає, що цінова політика — це діяльність центральних і місцевих органів влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей:

послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін на окремі види товарів і здійснення контролю за їх додержанням [10]. Це визначення, на нашу думку, є досить розширеним, тому його потрібно конкретизувати. Подібним до попереднього є визначення Л. Ф. Чернева, яка стверджує, що цінова політика передбачає дії органів державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктів ціноутворення, спрямовані на регулювання цін у народному господарстві. Цінова політика здійснюється через аналіз формування цін і їх регулювання, контроль за дотриманням державної дисципліни цін [5].

Досить цікавим і конкретизованим є, на наш погляд, визначення В. С. Пінішко, який трактує цінову політику як частину економічної політики держави, яка являє собою концепцію проблем ціноутворення, спрямовану на вирішення за допомогою цін важливих економічних, соціальних проблем суспільства у теперішньому часі [7].

У свою чергу, Л. О. Шкварчук розглядає регулювання цін як діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри держави. Державне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки та співвідношення, а комплекс заходів із активізації всіх ціноутворюючих чинників [12].

В Україні регулювання цін здійснюється відповідно до законодавства про ціноутворення, а саме, Закону України «Про ціни і ціноутворення» нормативних актів загальнодержавного та місцевих рівнів, які регулюють окремі напрямки політики ціноутворення в країні.

Варто зазначити, що державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей, серед яких, по-перше, втримання процесу інфляції, що досягається за допомогою встановлення максимально граничного рівня націнки на товари для підприємств торгівлі, встановлення граничного рівня рентабельності товаровиробників, блокування цін.

По-друге, воно передбачає відкриття доступу до споживання товарів усім верствам населення незалежно від їх рівня життя та соціального статусу. Це досягається встановленням граничних цін на товари першої необхідності та надання податкових пільг підприємствам— товаровиробникам.

По-третє, державне регулювання цін ставить за мету захист української економіки від руйнівного впливу цін. Так, у разі відпускання цін на тепло- та енергоносії, водопостачання та пальне, їх зростання може призвести до непомірно високих цін на продукцію, що виробляється та реалізується, оскільки ціни на вищевказану продукцію закладаються до собівартості інших товарів та послуг.

По-четверте, регулюванням цін забезпечується підтримка соціально незахищеним верствам населення: малозабезпечених, пенсіонерів, багатодітних родин, тобто тих, які найбільше потребують допомоги держави (регулювання цін на комунальні послуги та субсидії). І нарешті, регулювання цін дає змогу захистити вітчизняного товаровиробника від негативного впливу зовнішньої конкуренції [9, с. 203].

Згідно ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» цінове регулювання здійснюється декількома способами [9, с. 204]. Прямими методами, які відображають вплив держави регулювання цін і тарифів виробників товарів та послуг, а саме встановлення фіксованих або граничних рівнів цін, декларування зміни ціни, введення граничних розмірів торговельно-збутової націнки, блокування цін, надання дотацій виробникам товарів, укладання договорів про ціни між державою та підприємствами. Застосування методів установлення пільгових платежів, здійснення кредитування на пільгових засадах, введення граничних рівнів рентабельності дає змогу опосередковано регулювати ціни на товари та послуги.

Методи запровадження обов’язкового декларування змін оптово-відпускних цін на продукти харчування — борошно пшеничне та житнє, яловичину, свинину, м’ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, яйця курячі, цукор та соняшникову олію — забезпечуються шляхом надання облдержадміністраціям повноважень щодо здійснення вищезазначених дій.

Право встановлення та регулювання цін на дитяче харчування, тарифів на послуги, які надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров’я, граничних надбавок на окремі види вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення та інші товари першої необхідності здійснюється шляхом надання широкого кола повноважень місцевим органам виконавчої влади, що дає їм можливість оперативно реагувати на зміни в ціновій політиці та здійсненні їх регулювання з урахуванням місцевих особливостей із застосуванням введення максимального розміру торговельно-збутової надбавки [9].

Практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і світі ціни регулюються на електроенергію [2, с. 87]. Це пояснюється тим, що зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари, що виробляються в даній держави.

Регулюванню мають підлягати тарифи на послуги, оскільки через їх підвищення спостерігалось зростання та коливання індексу споживчих цін.

2. Форми, методи та інструменти державного впливу на ціни і процеси ціноутворення

На сьогодні державне регулювання цін на-стільки органічно пов’язано із ринковим ціно-утворенням, що деякі дослідники навіть визначають державу як обов’язкового та невід’ємного суб’єкта цього процесу.

Метою державної цінової політики є врахування в процесі формування ціни інтересів третього суб’єкта — суспільства, на відміну від цілком ринкового ціноутворення, при якому рівноважна ціна визначається виходячи із задоволення інтересів тільки двох суб’єктів — покупця і продавця.

В умовах зростання відкритості національних економік, важливою стає роль державного регулювання щодо захисту внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції та проведення політики протекціонізму, реалізація якої здійснюється з використанням методів цінового регулювання.

Форми, а також ступінь та масштаби втручання держави у регулювання процесів ціноутворення, залежать від поточної економічної ситуації та стану розвитку економіки країни в цілому. Так, в умовах нерозвиненості ринкових відносин, а також під час виникнення кризових явищ застосовуються більш жорсткі форми регулювання із посиленням ступеня контрольованості і регульованості економічних процесів. При стабільній економічній ситуації, навпаки, перевага надається ліберальним формам впливу на ціни зі зменшенням ступеня державного втручання у процеси ціноутворення.

Найбільш поширені підходи щодо класифікації методів та інструментів регулювання цін і процесів ціноутворення включають їх поділ за такими критеріями, як характер впливу на ціни (прямий чи опосередкований), рівень реалізації регулюючих дій (макрорівень, макрорівень), вид фінансової політики (монетарна, бюджетно-податкова).

До методів прямого регулювання цін належать всі адміністративні методи цінового регулювання, а також деякі економічні методи (наприклад, непрямі податки, процентні ставки за кредитами). Пряма дія на ціни і процеси ціноутворення ґрунтується на директивному впливі на рівень (кількісне значення) або структуру ціни (розмір її структурних елементів).

Опосередковане регулювання цін передбачає здійснення непрямого впливу на підконтрольний об’єкт через регулювання інших господарських інструментів, які за своєю економічною природою є взаємопов’язаними із цінами — грошова маса, заробітна плата, валютний курс, сукупний попит [2].

Із окреслених підходів до класифікації методів та інструментів цінового регулювання пріоритетне значення, на нашу думку, повинне надаватися їх дослідженню з позиції бюджетно-податкової та монетарної політики держави. Доцільність та обґрунтованість такого підходу пов’язана з існуванням суттєвих відмінностей у характері та тривалості впливу зазначених методів на об’єкти регулювання, різними цілями та суб’єктами регуляторного впливу, що визначає специфіку застосування цих методів та відповідних їм інструментів у процесі цінового регулювання.

Характеризуючи бюджетно-податкові та монетарні інструменти цінової політики, необхідно відзначити їх принципові відмінності. По-перше, бюджетні інструменти, як правило, запроваджуються в дію адміністративними методами, обов’язковими до виконання всіма суб’єктами, на які поширюється їх дія, забезпечуючи при цьому переважно прямий вплив на ціни. Вплив монетарних заходів на ціни, навпаки, у більшості випадків є опосередкованим.

Навіть такі прямі монетарні заходи, як встановлення процентних ставок за кредитами та вартості послуг фінансово-кредитних установ стосуються лише тих підприємств реального сектора, які широко користуються у своїй господарській діяльності послугами банківських, страхових та інших установ, а тому такі монетарні чинники ціноутворення, на відміну від бюджет-но-податкових інструментів, мають суто економічний характер дії і несуцільне охоплення [2].

У сучасних економічних умовах ефективність державної політики цінового регулювання забезпечується збалансованим використанням усіх методів та інструментів впливу на ціни і процеси ціноутворення. Однак, враховуючи перехідний стан економіки України, її вразливість до різних дестабілізуючих чинників, пріоритетне значення в регулюванні цін у країні повинне надаватися саме бюджетно-податковим важелям. Їх застосування дозволяє точніше прогнозувати результат здійснення регулюючих заходів, забезпечує повне охоплення об’єктів регулювання та є більш дієвим в умовах підвищення відкритості економік, інтеграції фінансових систем та лібералізації зовнішньо-торгівельної діяльності. 

Висновки

У процесі дослідження сутності та значущості державної політики ціноутворення показано її соціальну спрямованість і позитивний вплив на поліпшення ситуації на вітчизняному ринку. Вдало розроблена політика ціноутворення є запорукою зниження рівня інфляції та подальшого ринкового зростання. В результаті дослідження наведено дві групи методів ціноутворення та перераховано складові кожної з них. Досліджено основи державного регулювання цін на продукцію соціального значення

Кризовий стан соціально-економічного розвитку України та її регіонів вимагає своєчасної та об’єктивної інформації щодо цін на соціально орієнтовані товари та послуги. Також, слід зазначити, що в сучасних умовах вдале ціноутворення неможливо уявити без державного регулювання та контролем за додержанням цін.

Цінова ситуація на ринку основних продуктів харчування (зокрема на соціально орієнтовані продукти) перебуває на контролі обласної влади. Слід зазначити, що державне регулювання граничних рівнів торговельних надбавок на продукти харчування запобігає необґрунтованому підвищенню цін на соціально значущі продовольчі товари. Варто зауважити, що регулюванню мають підлягати не тільки товари широкого вжитку та першої необхідності, а й тарифи на послуги щодо перевезення вантажів, оскільки від їх розміру залежить розмір цін на товари, що надходять до підприємств торговельної мережі.

В результаті дослідження підтверджується висновок, що держава перехідного періоду виступає організатором і провідником спостереження та контролю за рівнями і динамікою цін. Не виключена також її активна роль у цінових процесах, яка проявляється у виробленні і практичній реалізації заходів прямого і непрямого регулювання цін. Ступінь використання тих чи інших з них визначається загальним спрямуванням економічної політики та конкретними завданнями, що поставлені перед нею. 

Список використаної літератури

1. Андрусь О. І. Аналіз проблем сучасного ціноутворення в Україні та обґрунтування шляхів підвищення його ефективності / Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка» 14.05.2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http ://www. economy, nayka. com. ua/?op=1&z=2027.
2. Артус М. М. Механізм ціноутворення та його функціонування в умовах ринку / М. М. Артус // Фінанси України. — 2014. — № 10. — С. 77-87
3. Верхоглядова Н. Основи ціноутворення / Наталія Верхоглядова, Світлана Ільїна та ін. — К. : КОНДОР, 2007. — 251 с.
4. Гололобова Т. В. Проблеми ціноутворення в зернопродовольчому комплексі України [електронний ресурс] / Економіка підприємства. — Режим доступу : http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2011/Economics/10_81024.doc.htm.
5. Лысова Н. А. Управление ценами : учеб. пособие / Лысова Н. А., Чернева Л. Ф. — М. : КНО- РУС, 2006. — 200 с.
6. Оперативні дані державного управління статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2014/ct/is_c/ isc_u/isc2014gr_u_.html.
7. Пінішко В. С. Ціно- і тарифотворення : навч. посіб. / Пінішко В. С. — Львів : Магнолія, 2006, 2008. — 303 с.
8. Римар Г. А. Ціноутворення в Україні: стан та перспективи розвитку / Римар Г. А. // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. — ISSN 1994-1749. 2012. Вип. 1 (22). — С. 309-314.
9. Сидор І. Державне регулювання цін на продовольчі товари: вітчизняна практика та необхідність її удосконалення / І. Сидор // Галицький економічний вісник. — 2012. — №1 (34). — с. 25-30 — (економіка та управління національним господарством).
10. Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика : навч.- метод. посіб. для самос. вивч. дисц. / Тормо¬са Ю. Г. — К. : КНЕУ, 2003. — 91 с.
11. Трохимець О. Державне регулювання цін на соціально-орієнтовані товари та послуги / О.В. Покатаєва, О.І. Трохимець // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 97–101
12. Шкварчук Л. О. Ціноутворення : підручник / Шкварчук Л. О. — К. : Кондор, 2006. — 460 с.