Вступ

Актуальність теми. В умовах інформаційно-комунікаційної революції сучасна держава стрімко модернізується, впроваджуючи нові моделі управління та надання послуг громадянам. Кіберпроцеси, як нова реальність, дедалі частіше проявляються у полі політики. Формуються підходи до співпраці у форматах «громадяни — уряд» (C2G), «уряд — громадяни» (G2C), «уряд — бізнес» (G2B), «хмарні уряди» (G-Cloud) та ін. Привноситься пришвидшена динаміка, швидкість реагування, дистанційність, доступність для усіх, незалежно від місця перебування та фізичної повносправності (у більшості випадків) і под. Можна говорити про формування нового «обличчя» держави, її досі невідомих рольових характеристик в умовах інформаційної глобалізації, яка ґрунтується на вибуховому технологічному розвитку. Переформатування держави через перехід до е-послуг призначене полегшити взаємодію громадян із органами влади. Урядові послуги виводяться в он-лайн режим, що уможливлює доступність та якість їх отримання.

Дослідження зміни функцій сучасної держави, форматів її співпраці з особою особливо актуальне для сучасної України, яка реалізує проект «Цифрова Україна», намагається перейти до е-урядування та запровадити послуги держави сервісного типу через е-нормотворення, е-правосуддя, е-документообіг, е-консультації та под. Але якщо наша держава робить перші модернізаційні кроки, то світовий досвід впровадження здобутків інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у державне управління дозволяє прослідкувати еволюційні зміни вже в межах власне е-держави, яка поглиблює процеси віртуалізації. Дослідження цих тенденцій і спроба оцінки результативності таких державних переформатувань є нашим дослідницьким завданням.

Вивчення новітніх функцій держави, трансформація останньої у формат кібердержави (cyberstate) сьогодні лише постає як об’єкт наукових розвідок; не усталена термінологія, відсутні чіткі критерії характеристики держави такого типу; невеликою є емпірична база аналізу. Підвалини наукового розуміння проблематики віртуалізації держави заклали Д. Белл (характеристика постіндустріального суспільства, у якому відбулася революція в організації й обробці інформації та знань [2, c. 330-342]), Ф. Джеймісон і Д. Лайон (аналізували інформаційне суспільство [7, c. 362-380]), Й. Масуда (homo intelligens як новий вид людини [8, c. 335-361]), Е. Бендик (homo irretitus’a як людина мережева; мережа в сучасному світі, на його думку, є такою само очевидною річчю як вода чи повітря [14]), С. Хоружий (homo virtualis як новий тип соціального індивіда, який перелаштовується на віртуальність [11, c. 53-68]), М. Кастельс (аналіз мереж, які складають нову соціальну морфологію суспільств [5, с. 494-505]), Дж. Арквілл і Д. Ронфельд (мережеві війни [9]), Дж. П. Барлоу (концепція кіберпростору), А. Бард і Я. Зодерквіст (нетократія [1]), А. Кірбі [15], Т. Вермойлен та Р. ван дер Аккер (цифромодернізм [16]), П. Ладлоу (криптоанархізм [6]), Т. Касімов (підходи до розуміння сутності кібердержави [3; 4]) та ін. 

1. Особливості правового статусу е-громадян як віртуальних резидентів кібердержави

На початку ХХІ ст. людство перейшло на принципово новий щабель розвитку — цифрову епоху (digital millenium, digital era). Процес, що відбувається із 1990-их рр. ХХ ст., можна назвати «інформаційною революцією», результатом якої є перехід до цифрової епохи; суспільство стрімко перетворюється з індустріального на інформаційне. У Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства (2000) визначено: «Інформаційно-телекомунікаційні технології є одним із найбільш важливих чинників, котрі впливають на формування суспільства ХХІ сторіччя. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їх освіти й роботи, а також взаємодії уряду та громадянського суспільства» [10]. Ця революція тісно пов’язана із становленням та розвитком мережі Інтернет. Розвиток інформаційних технологій, у свою чергу, пов’язують із становленням постіндустріального суспільства.

Інформаційні технології та мережа Інтернет уже здійснили значний вплив на політичну сферу — утверджуються нові формати влади та здійснення політики. Уже за два десятиліття такої інформаційної еволюції можна виділити певні етапи у розвитку цифрової ери, останнім із яких, на нашу думку, є поява держави з електронним громадянством, кардинально відмінним порядком взаємодії державного сектора з громадянами, бізнесом та іншими державами. У державі нового формату діяльність чиновників переведено в Інтернет-вимір, відбувається активна взаємодія у системах «влада — особа», «влада — бізнес» та ін. із використанням ІКТ при наданні державних послуг.

Для розуміння еволюції держави під впливом ІКТ спробуємо визначити базові поняття. Складність термінотлумачення зумовлена відсутністю усталених наукових підходів до тлумачення цих неолексем:

-віртуальна держава (лат. virtus — потенційний, можливий) — тип держави, особливістю якої є те, що центр її влади та суспільного життя, а також джерело суверенітету знаходяться у віртуальному просторі, у т. зв. «хмарі»; також зустрічається назва «цифрова» держава (англ. digital);

— е-держава — модель держави, яка базується на використанні ІКТ у державному секторі з метою покращення доступу до інформації, надання публічних послуг, підвищення ефективності адміністративного апарату та заохочення участі громадян у процесі ухвалення суспільно значимих рішень;

—  кібердержава (дав.-грец. кивєруцпщ — мистецтво управління) — тип е-держави (її еволюційна форма), яка надає можливість будь-кому з дієздатних осіб стати е-резидентом цієї держави (для доступу до низки базових послуг е-держави через ID-карту, яка дозволяє здійснювати дистанційні операції за допомогою електронного підпису);

— віртуальне (цифрове, електронне) громадянство — особливий тип правового зв’язку особи та держави, який базується на наданні державою особі (е-резиденту) комплексу електронних послуг в обмін на певні преференції для держави (наприклад, отримання податків, залучення інвестицій);

—е-резидент — громадянин, який набув електронне (віртуальне) громадянство певної держави.

Окремі послуги, характерні для кібердержави, відомі з досвіду віртуальних держав на взірець самопроголошеного невизнаного Князівства Сіландія (Principality of Sealand) [12] чи Віртландії (Wirtland; заснована 14.08.2008 р. як громадська ініціатива; претендує на звання першої в світі суверенної держави, що базується в Інтернеті; це своєрідний експеримент щодо створення держави без географічної території), але першою (на нашу думку, єдиною поки що) кібердержавою, яка надає віртуальне (електронне) громадянство, визначила статус е-резидентів, стала Естонія (від 01.12.2014 р.).

Естонія пропонує нові послуги фізичним особам, незалежно від їх громадянства, через набуття ними статусу е-резидента, намагаючись у такий спосіб збільшити іноземні інвестиції. Уряд розвиває онлайн-інфраструктуру ще з початку 1990-их рр. Після розпаду СРСР у маленької Естонії не було достатньо ресурсів для організації державних послуг на рівні Західної Європи; місцевий уряд вирішив використати можливості цифрових технологій для скорочення витрат. Бюрократичний механізм одразу розроблявся з думкою про майбутнє — без паперів і печаток, наприклад, оплата прибуткового податку сьогодні здійснюється громадянами Естонії в режимі онлайн усього за 5 хвилин, а реєстрація нової компанії — за 20. Видача та ведення цифрових медичних карт, виписка електронних рецептів — уже усталена практика. Успішність дітей у школі фіксується вчителями в системі «e-kool» (електронна школа). Естонські чиновники використовують спеціальний електронний кабінет (e-cabinet), що дозволяє їм приймати всі державні рішення в бездокументарній формі; в країні є технологічні рішення для поліції (e-police) і прикордонної служби (e-border), що забезпечують додаткову безпеку державі.

Нині естонці можуть скористатися чотирма тисячами різних сервісів — від покупки ліцензії на риболовлю до оплати проїзду в громадському транспорті. Сервіси надають «контекстні послуги» — користувачам пропонуються ті чи інші можливості залежно від їхньої персональної ситуації. Великий обсяг даних допомагають аналізувати контекст і пропонувати сервіси для кожного користувача індивідуально — таких онлайн-держпослуг ще немає в жодній іншій країні світу. Щоправда, система державних послуг, сайти банків і мас- медіа — як уже свідчить досвід Естонії — періодично зазнає потужних кібератак, тому Інтернет-безпека є однією з головних тем державного порядку денного.

Ініційоване віртуальне (електронне) громадянство естонського формату надається бізнесменам (у т. ч. потенційним), які бажають займатися підприємництвом у країні, але при цьому не хочуть змінювати місце проживання й отримувати естонське громадянство (у традиційному його розумінні). За прогнозами естонського уряду, до 2025 р. кількість «електронних естонців» перевищить 10 млн. осіб. З усіх е-послуг для іноземців визначено лише окремі (зокрема, не матимуть право на проживання в Естонії, отримання Шенгенської візи, виборчих прав). Віртуальне громадянство надається тим, хто зацікавлений у використанні цифрових сервісів, отриманні електронного підпису для ведення дистанційного бізнесу. Особа-резидент у традиційному розумінні має стійкий політико-правовий зв’язок із державою свого громадянства, натомість е-резидент — це громадянин будь-якої держави, який не має у кібердержаві, е-резидентом якої є, традиційних прав та обов’язків, а лише окремі з них. Поява такого новітнього типу резидентів уможливлена ІКТ, які безмірно розширили потенційний масштаб ринку екстериторіальних послуг. Сьогодні уряди пропонують послуги для е-резидентів, розташованих практично в будь-якій точці світу, за можливість розміщення цих послуг в Інтернеті. ID-карта дозволяє відправляти e-mail із електронним підписом, дистанційно відкривати рахунки в банках і навіть створювати свій бізнес віддалено. Наприклад, український підприємець уже сьогодні може зареєструвати естонську компанію, якою буде кермувати з Франкфурта, а бізнесові потужності будуть розташовані в країнах Азії.

Поява громадянства такого типу започаткувала обговорення: чи може віртуальне (електронне) громадянство розглядатися як крок до можливого формування європейського (чи ширшого) електронного простору, або й узагалі — світу без громадянства та кордонів? Очевидно, що така модель держави є способом залучення підприємців- іноземців, пошуком державами свого місця на ринку нових послуг влади в умовах глобалізації. Ймовірно, у недалекому майбутньому уряди, як транснаціональні корпорації, вийдуть за межі національних кордонів, пропонуючи свої послуги, залучаючи клієнтів, і отримуючи доходи без урахування фізичного місцеперебування. Це дозволить державам перетворювати суспільні блага у венчурні підприємства.

Опираючись на естонську модель, до характеристик кібердержави можна віднести: доступ до Інтернету розглядається як одне з прав людини (із 03.06.2011 р. відключення від

Інтернету розглядається як порушення прав людини. ООН визнала право на доступ в Інтернет як невід’ємне); швидкі та безоплатні мережі Wi-Fi (наприклад, зараз активними користувачами мережі в Естонії є близько 90 % населення); велика кількість стартап- компаній, що працюють у сфері IT; вивчення комп’ютерної грамотності починаючи від дошкільного віку, при цьому не забуте й старше покоління, яке охоплене спеціальними навчальними програмами; он-лайн купівля уможливлена навіть у межах вуличної торгівлі; електронна система отримання медичних послуг, електронний підпис, он-лайн сплата податків і под.

Віртуальною географією цікавляться насамперед ті держави, які мають скромну фізичну географію, щоб компенсувати нестачу людських ресурсів засобами автоматизації. Чим віртуальнішою стає держава, тим менше її уряд залежить від території та інших матеріальних ресурсів, тому навіть найменші держави зможуть бути найінноваційнішими. Віртуалізація держави дозволить їм функціонувати як держави, навіть якщо фізична територія буде втрачена, — забезпечити безперебійну доставку всіх своїх звичних послуг тим, хто набув віртуальне громадянство.

Видається, що майбутнє ІКТ сектора структур державного управління — за технологіями «G-Cloud». Вони почали практикуватися орієнтовно з 2010 р. (Естонія, Велика Британія, Данія, Таїланд, США, Японія, Латвія, Бельгія та ін.); державний сектор цих країн інтенсивно переходить на т. зв. «хмарні сервіси» (англ. cloud — хмара; відповідно — Government Cloud, G-Cloud). «G-хмари» можуть кардинально змінити (спростити) підхід до надання громадянам державних послуг і забезпечення безпеки в кіберпросторі. «Хмарні» технології мають не лише підвищити якість і швидкість надання державних послуг, а й вивести на новий рівень управління недержавними структурами, бізнесом, людськими ресурсами. Навіть якщо територія держави буде захоплена противником, вона не перестане існувати в «електронній хмарі», адже інформація про структуру органів влади, правову базу, громадянах, економічні показники, рух грошей і под. буде збережена на жорстких дисках комп’ютерів по всьому світу. Якщо ж звузити географію до виміру одного міста, то сучасні ІТ-рішення дозволяють інтегрувати всі сфери міста в одну систему, наприклад, першу спробу в Україні зроблено наприкінці березня 2014 р. у Львові (електронний сервіс «Панель міста» на хмарній платформі Microsoft Azure).

2. Впровадження досвіду зарубіжних країн з цифрового громадянства в Україні

В Україні напрацьовані перші законопроектні кроки для законодавчого унормування поняття G-Cloud; це має значно зекономити витрати на державне управління, але й викликає побоювання щодо кібербезпеки, захисту інформації. Та хоч яким досконалим не був новий механізм урядування, формування баз даних — справа чиновників, які мають бути відкриті інноваціям. Натомість, усвідомлюючи, що врядування «в хмарі» неминуче призведе до зменшення кількості державних службовців та змін у житті тих, що залишаться, бюрократи неохоче йдуть назустріч нововведенням.

У цілому, привнесення кібертехнологій у політику оцінюються суперечливо: від ейфорійного захоплення як можливим механізмом забезпечення всезагальної демократії, до оцінок як чергової соціально-політичної утопії. Втім, ще донедавна сама думка про створення кібердержави, запровадження кібергромадянства була утопічною. Новаторські механізми імплементації досягнень ІКТ у політику ще чекають свого вивчення у міру появи у різних державах емпіричного підґрунтя для дослідження нових тенденцій розвитку цифрової держави.

Існують два сценарії розвитку цифрової економіки в Україні залежно від оцінки критичності та необхідності здійснення швидких та глибоких змін у традиційному економічному укладі — інерційний (еволюційний) та цільовий (форсований).

Інерційний (еволюційний) сценарій передбачає інерційне продовження тенденцій минулого, тобто сприйняття як непріоритетних технологізацію та цифровізацію економіки та використання людського капіталу.

У разі реалізації інерційного сценарію українська економіка залишиться неефективною, триватимуть трудова міграція та «відтік мізків», українська продукція програє конкуренцію на зовнішніх ринках. Держава якщо і здійснюватиме стандартні та формальні кроки, то для відчутного зростання їх буде недостатньо.

Українська економіка в перспективі 10–12 років зростатиме в  середньому на 2,8% на рік, що буде нижче за темпи зростання світової економіки. У 2030Е номінальний ВВП України складе 290 млрд дол. Україна залишиться на задвірках цивілізації̈.

Найкращий варіант цифрової економіки України в 2030 році, запропонований «Цифровою аджендою України», IDC, Accenture, BCG:

Для цифровізації держсектору не потрібне було додаткове фінансування з бюджету. Фактично було використано кошти, що раніше витрачали на підтримку аналогових систем.

Протягом першого року реформ було сформовано систему E-government, яка викликала перехід на повний електронний документообіг всі державні органи й взаємодію з ними громадян.

Наступним кроком стало відкриття доступу для всіх громадян із цифровим підписом до всіх публічних реєстрів через персональні електронні кабінети і до всіх державних органів. Це дало змогу не лише подавати документи в електронному вигляді з цифровим підписом, а й відстежувати етапи їх проходження. Скоротилися терміни розгляду документів, знівельовано людський чинник.

Було описано всі робочі процеси, в яких задіяно чиновників, прораховано трудовитрати на їх виконання, запропоновано рішення з оптимізації й автоматизації. Стало можливим ухвалення рішень штучним інтелектом на основі Big Data без участі людини.

Дві третини чиновників було скорочено, а потім перекваліфіковано через відповідні програми адаптації.

Сьогодні 95% усіх взаємодій із державою не потребують участі людей, процеси відбуваються автоматично, непомітно для громадян.

Оцифровано й автоматизовано отримання ліцензій та дозволів, що дало змогу усунути елементи корупції, забезпечило всім рівні умови ведення бізнесу.

Вся взаємодія громадян із державою відбувається через електронний кабінет. Там можна побачити всі свої доходи, витрати, стан банківських рахунків, можливо зробити запит у державні органи з електронним підписом і отримати оперативну відповідь, сформувати податкову декларацію, підписати контракти. Голосування й участь у референдумах також відбуваються через електронний кабінет.

Запроваджено Електронний демографічний реєстр громадян України. Запроваджено цифрове громадянство України, яке можуть отримати іноземці (для прикладу діаспора) разом із відповідними можливостями для бізнесу та діяльності в Україні та поза її межами.

Зрештою багато продуктів E-government стали бізнесом приватних компаній. Держава залишила собі лише реєстри, регістри, кадастри.

Існує єдиний електронний реєстр прав власності.

Так, держава, узявши на себе роль цифрового революціонера й першопрохідника, запустила в Україні процеси тотальної цифровізації, забезпечила умови для інноваційного стрибка й перетворила Україну в регіонального лідера із сильною інноваційною економікою.

Це, звісно, найліпший та найоптимістичніший прогноз розвитку цифрового простору в Україні.

Ми привели лише деякі можливі ефекти й вигоди від цифровізації для української економіки. Насправді реальні наслідки можуть виявитися ще непередбачуванішими і приголомшливішими. Адже люди мислять лінійно, а зміни відбуваються експоненціально. Але в кожному разі вибір шляху, яким піде Україна, за нами — українцями. 

Висновки

Отже, особливості розвитку сучасного глобального світу зумовлені процесами, що проявилися на зламі тисячоліть і набули широкого поступу на початку ХХІ ст., – це перехід до економіки знань та інформаційного суспільства і посилення цифровізації (цифрової трансформації), що визначають економічний та соціальний тип розвитку міжнародної й національної економік, регіонів та окремих міст. Неоіндустріалізація (реіндустріалізація), інформатизація, поява нових технологій і мобільних автоматизованих високотехнологічних виробництв – усе це привело до радикальних змін, які продовжують формувати економіку розвинених держав і справляють суттєвий вплив на формування й реалізацію людського капіталу.

В умовах переходу до цифрової трансформації (цифровізації) соціальноекономічного розвитку органи державного управління стикаються з новими викликами, серед яких:

• експоненціальне зростання інформації;
• стрімкий науково-технологічний розвиток виробництва й управління;
• формування компетенцій для творчості, інноваційної діяльності в новому інформаційному і технологічному середовищі;
• пошук найкоротшого шляху постачання нових знань;
• ризики цифрового суспільства і глобалізація, що посилюється;
• зміна поколінь та ін.

Зареєструвати новонароджену дитину або навіть власну компанію онлайн — в Естонії це реальність. Там успішно діє програма цифрового громадянства, і вона доступна навіть для нерезидентів. Ігнорування цих викликів означає втрачені можливості щодо розвитку інтелектуального потенціалу країни та формування її людського капіталу, а також втрату контролю над власною ІТ-інфраструктурою й відставання (назавжди) в цифровому розвитку.

Список використаної літератури

1. Бард А. Неократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма [Текст] / А. Бард, Я. Зодерквист. — Спб. : Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. — 252 с.
2. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. — М. : Прогресс, 1986. — С. 330-342.
3. Касимов Т. С. Концепции кибергосударства, электронного правительства и криптоанархии [Текст] / Т. С. Касимов // Мир юридической науки. — 2010. — № 9. — С. 26-32.
4. Касимов Т. С. Концепция кибергосударства [Текст] / Т. С. Касимов // Государство, право, общество (вопросы теории, истории и практики): сб. науч. статей. — Уфа : УЮИ МВД РФ, 2009. — С. 73-80.
5. Кастельс М. Становление общества сетевых структур [Текст] / М. Кастельс // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред. В. Л. Иноземцева. — М. : Academia, 1999. — С. 494-505.
6. Криптоанархия, кибергосударства и пиратские утопии [Текст] / под ред. П. Ладлоу. — М. : Ультра. Культура, 2005. — 600 с.
7. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії [Текст] / Д. Лайон // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К. : Либідь, 1996. — С. 362-380.
8. Масуда Й. Гіпотеза про генезис Homo intelligens [Текст] / Й. Масссуда // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К. : Либідь, 1996. — С. 335-361.
9. Мережі та мережеві війни: Майбутнє терору, злочинності та бойових дій [Текст] / за ред. Дж. Арквілли, Д. Ротфельда. — К. : Києво-Могилянська акад., 2005. — 350 с.
10. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства// Дипломатический вестник. — 2000. — №8. — С. 51-56.
11. Хоружий С. Род или недород (заметки к онтологии виртуальности) [Текст] / С. Хоружий // Вопросы философии. — 1997. — № 6. — С. 53-68.
12. Шиманський О. Сіландія — суверенне кібер-князівство в морі [Текст] / О. Шиманський // Україна молода. — 2004. — 06 лют. — № 22.
13. Штепа В. Яитопия [Текст] / В. Штепа. — Екатеринбург : Ультра. Культура, 2004. — 334 с.
14. Bendyk E. Antymatrix. Czlowiek w labiryncie sieci [Text] / E. Bendyk. — Warszawa : W.A.B., 2004. — 344 s.
15. Kirby A. Digimodernism: how new technologies dismantle the postmodern and reconfigure our culture [Text] / A. Kirby. — New York : Continuum, 2009. — 282 p.
16. Vermeulen T. Notes on metamodernism [Electronic resource] / T. Vermeulen, R. van den. Akker // Journal of Aesthetics & Culture. — 2010. — Vol. 2. — Mode of access : http://www.aestheticsandculture.net/index.php/jac/article/view/5677. — Title from the screen.
17. «Цифрова адженда України – 2020 («Цифровий порядок денний – 2020)», — ГС «ХАЙ-ТЕК ОФІС УКРАЇНА», 2016
18. Матюшко В.І. Аналітичне дослідження. Широкосмуговий доступ до Інтернету в Україні: стан та перспективи. — Intel, 2012, 146 стор.
19. Концепція АППАУ «Національна стратегія Індустрії 4.0»