Вступ

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу вченим-мистецтвознавцям затверджувати про існування «Українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко здобувати світських рис.

На характер культури цього періоду вплинули й зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно-розвинутого населення становили вже не шляхтичі й духівництво, а козаки, козацька старшина, міщани. Це приводило до розширення ґрунту, на якому розвивалась українська культура.

Яскравою, хоча і своєрідною була українська барокова культура, час розквіту якої припав на кінець XVI — першу половину XVIII ст. Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до контрастів і гіпербол, складних метафор, алегоризму і метафоричності, прагнуло вразити уяву глядача, читача, слухача, вдаючись до пишних барвистих форм. Водночас у ньому проглядається світоглядний песимізм і метафізична тривога. Сум за втраченою ренесансною ілюзією гармонії та внутрішньої досконалості — основа трагічного гуманізму культури європейського бароко. В Україні ця внутрішня двоїстість барокового світовідчуття пов’язана також з історичними чинниками — Визвольною війною 1648—1654 рр. за незалежність, пафосом цієї війни та перемоги.

1. Розвиток освіти та друкарства часів бароко

Наприкінці XVІІ ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, студенти Києво-Могилянського колегіуму що мандрували світом. Вони вчили читати, писати,уважати, співати. Розповсюдженим було й домашнє навчання.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла й одержала поширення форма навчання й одержання професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й одночасно вчилися веденню канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерна професійна  підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку отримували й козацькі діти в січовій школі на Запоріжжя. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духовенства для православних приходів Правобережжя. Значним освітнім центром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія й геодезія.

У колегіумах вивчали старослов’янські, українські,польські, німецькі, французькі мови, поетику, риторику, філософію, богослов’я,математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію),музику.

На Правобережжі й західноукраїнських землях діяли переважно  єзуїтські колегіуми — Луцький, Каменецький, Львівський,Перемишльський і інші.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво- Могилянський колегіум (1632 р.) і Львівським університетом (1661 р.).

Києво-могилянський колегіум організаційної структури відповідав  навчальним закладам Західної Європи. В 1694 р. після довготривалих ходатайств колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений в академію як вищий навчальний заклад. В 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Однак уже через декілька років в силу обмежень і занепаду академії їхня кількість скоротилася до 165 чоловік.

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в Україну з 13 існуючих була Києво-Печерська. Серед випущених нею книг відома, зокрема, «Іфіка ієрополітика»(1712 р.), у якій пояснювалися норми поводження. Видавалися релігіозні трактати, букварі й інші книги.

На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі й інші книги. Значний внесок в розвиток  друкарства зробили Почаївська й Унівська друкарні.

Відмітною рисою друкарство, незважаючи на заборони Синода російської православної церкви, став ріст друку світської літератури. А введений при Петрові гражданський шрифт зробив книги більше доступними для широкого кола читачів.

ВХVІІ- ХVІІІ ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, починає швидко розвиватися наука. Особливістю науки в Україні було те, що на відміну від Європи, де вона переборювала сильний опір церкви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив спеціальну промову «Про заслуги й користь фізики» перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії.

Тому видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних  питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема  І.Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячні та місячні затьмарення, хмарність, дощ, вітер, блискавка й т.д. Е.Славинецький здійснив переклад на слов’янську мову посібника з астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали в медичних колегіумах. В 1707- 1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з арифметики й геометрії для Києво-Могилянської академії.

В XVІІІ ст. одержують поширення медичні знання. З’явився ряд лікарів українців, що одержали вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, Н. Кружень, П. Погорецький та інші. В 1707 р. у м. Лубни відкрилась перша в Україні польова аптека.

2. Мистецтво та архітектура в Україні в епоху бароко

Від другої половини XVІІ століття український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. Домінуючим у творчості художників цього періоду був вплив художнього стилю бароко.

Із другої половини XVІІ ст. новий підйом переживає монументальне будівництво, що розвивалося на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури й увібрала кращі досягнення європейського мистецтва. На українському ґрунті його поширення відбувалося двом напрямкам: українізація західноєвропейського бароко й барокизація, надання барочного вигляду української архітектурної традиції. Як наслідок, мистецтвознавці стверджують про існування українського (козацького) бароко, має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої возвишенності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих композицій,декоративної насиченості й вимогливості. Зазначені риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами — протиставленням більших і малих розмірів, світла і тіні, сполученням контрастних матеріалів, фактур і квітів, знаходженням архітектурним декором скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинув на обробку старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, одержали новий декор — вибагливі декоративні фронтони, обрамлення вікон і дверей, живописні багатоярусні грушоподібні куполи, східчасті дахи. Після реконструкції барочний вид одержали Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври,Михайлівський Золотоверхий собор, Спасський і Борисоглебський собори в Чернігові. У такому барочному виді ці храми існують і сьогодні.

У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворені образи людей з народу, пейзажі в обробці церкви Св. Юра в Дрогобичу, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київської створені нові розписи з використанням сюжетів,показували боротьбу з татарами й поляками. В Успенськім соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї епохи. У той же час київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні й фрескові композиції.

Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах»Страшного Суду». Видатним явищем стало звертання до образів козака-бандуриста- Захисника Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця, борця проти соціального й національного поневолення.

Продовжував розвиватися іконопис. Однак на іконах рядом з біблійними персонажами стали зображувати реальних персонажів — гетьманів,старшин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер’єрів того часу. Так, на одній з найвідоміших  лівобережних ікон другої половини XVІІ століття -«Спорудження Хреста» — зображені не тільки церковні діячі, але й міщани, козаки,студенти, селяни в невимушених життєвих позах. На іншій відомій іконі»Запорізької покриви» зображені запорожці, військові клейноди, геральдика,зброя й т.п.

Цікавим явищем український малярського бароко стала діяльність художнього центра в Жовкві. Серед представників цієї школи можна назвати імена І. Рутковича( 1667-1707) і І. Кондзелевича (1667-1740).

Помітного розвитку досягла в цей період графіка. Її розвиток  було тісно пов’язане із друкарством. Книги ілюструвалися гравюрами, що виконувалась  на дереві або металі.

Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва того часу відіграли  брати Тарасовичі. Олександр створив портретну галерею видатних діячів й України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» і «Нового завіту».

Із всіх видів народної художньої творчості або нерозповсюдженими в Україні були ткацтво й вишивка, пов’язані з художніми прикрасами  побуту, одягу, житла. Ці види народної творчості були поширені на території України як домашнє виробництво, а згодом як ремесло.

Висновки

Стиль бароко в Європі був переважно дворянським, а в Україні він мав демократичну орієнтацію, що виявилася у властивих українському бароко любові до прикрас, декоративності, потягу до святковості, поетичності в усіх сферах життя.

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров’я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов’язане з діяльністю Києво-Могилянської академії.

Список використаної літератури

1. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/ Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. — К.: Вища школа: Знання, 1999. — 325 с.
2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.
3. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2002. — 557 с.
4. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.
5. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.