Адаптація особистості в соціальному середовищі включає соціальні установки. Соціальна або соціально-психологічна адаптація передбачає пристосування особистості до нових груп, а також видів діяльності, які є важливими у певному соціумі.

Соціальна установка —детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об’єктів, до вироблення його суб’єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об’єктів тощо.

Соціально-психологічні механізми підкреслюють активність суб’єкта під час засвоєння соціального досвіду, оскільки у процесі соціалізації особистість не просто засвоює соціальний досвід групи, але й суб’єктивно перетворює його у власні соціальні установки, соціальні очікування, ціннісні орієнтації тощо. Ціннісні орієнтації передбачають певне перетворення «чужого» досвіду.

До основних елементів структури адаптації автор зараховує: пізнавальний компонент та психічну переорієнтацію. Пізнавальний компонент передбачає сприйняття, тлумачення ситуації, що виникає, а тому адаптації містять також засвоєння нових форм поведінки, норм, цінностей, правил нового оточення. Цей компонент залежить від установок, особливостей когнітивної сфери особистості, від того, наскільки він є когнітивно простим чи складним, загального інтелектуального рівня розвитку, а також від таких психічних функцій, як: увага, мислення, загальна рухливість та сила нервової системи.

Психічна переорієнтація особистості передбачає вироблення оцінок та уявлень щодо ситуації (на основі емоційної, інтелектуальної обробки), що відповідають ціннісним орієнтаціям та зразкам поведінки нової групи. При цьому значно змінюються соціальні установки особистості, що підганяються під наявні у новому оточенні за різним ступенем, але такі, що видозмінюють погляди, відносини, мотиви, цілі особистості. Психічна переорієнтація особистості може бути революційною та торкатися найглибших прошарків душевного світу особистості, але часто вона відбувається на рівні свідомого конформізму. У подібних випадках особистість лише зовні поводиться відповідно до прийнятих норм, але її інтеріоризація у структуру власної особистості не відбувається. Таким чином, досягається стан нормальної адаптації, але не відбувається процес глибокої психологічної переорієнтації особистості.

Наявність цих двох компонентів дозволяє досягти нормальної адаптації, що може здійснюватися різними способами залежно від того, які механізми використовуються у цьому процесі:

—         перетворення та/або усунення проблемної ситуації, у процесі якої відбуваються незначні особистісні зміни у бік її розвитку та вдосконалення;

—         адаптація зі збереженням проблемної ситуації (пристосування), коли відбуваються більш глибокі зміни особистості, але вони майже не сприяють само-актуалізації та зростанню.