Вступ

Актуальність теми. Формуючи свою політику сьогодні, вітчизняні банки повинні спиратися на знання, досвід, що існують у світі. Досвід країн із розвиненою ринковою системою підтверджує, що важливою складовою всієї банківської політики є політика формування ресурсної бази. Залучення ресурсів для комерційного банку є основою його діяльності, пріоритетним завданням, яке історично відіграє первинну і визначальну роль відносно його активних операцій і без вирішення якого банк не може існувати.

Слід зазначити, що питанню формування депозитної політики не приділялося належної уваги. Це було пов’язано з тим, що попит на банківські послуги значно перевищував пропозицію; високий рівень інфляції, наявність дешевих ресурсів, зростання курсу іноземної валюти — усі ці умови забезпечували високу норму прибутку банківських операцій, змінюючи саму природу їх ризику. А наявність міжбанківського кредитування дозволяло банкам особливо не хвилюватися за структуру своїх залучених коштів.

Розвиток банківської системи спричинив загострення конкуренції між банками за ресурси та ефективні напрями їх розміщення, зниження темпів інфляції призвело до зниження норми прибутку. Зменшилися міжбанківські кредити і операції на валютному ринку, що зробило формування депозитної політики комерційного банку в плані оптимізації структури залучених коштів і зниження процентних витрат за ними питанням номер один.

Виходячи із цього, проблема обумовлена, по-перше, існуючим підвищенням ролі депозитної політики в забезпеченні стійкості комерційного банку, по-друге, необхідністю комплексного дослідження депозитної політики комерційного банку у взаємовідносинах із клієнтами.

1. Суть і принципи формування депозитної політики банку

Депозитна політика являє собою складне економічне явище, її суть необхідно розглядати як у широкому, так і у вузькому значенні. У широкому — депозитна політика комерційного банку характеризується як стратегія і тактика банку при здійсненні ним діяльності щодо залучення ресурсів з метою повернення, а також при організації та управлінні депозитним процесом [6]. Під депозитною політикою у вузькому значенні розуміється стратегія і тактика банку в частині організації депозитного процесу з метою забезпечення його ліквідності.

Фундаментальною складовою побудови та функціонування економічної системи будь-якої країни служать ресурси, які акумулювали всі учасники господарських відносин. У макроекономічних умовах, що склалися в Україні внаслідок світової фінансової кризи, аналіз формування та функціонування ресурсів банківських установ має вирішальне значення для прийняття важливих стратегічних рішень щодо подальшого розвитку економіки країни.

Раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання й населення, а також їх спрямування в кредитно-інвестиційний процес є однією з основних та важливих функцій банківської системи.

Депозитну політику комерційного банку слід розглядати як стратегію і тактику щодо залучення коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективніших їх комбінацій. Тому оптимізація депозитної політики банку — складне багатофакторне завдання, основою вирішення якого має бути врахування інтересів економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта й персоналу банку зокрема. Очевидно, що зазначені інтереси не завжди співпадають. І саме оптимальна депозитна політика передбачає, насамперед, узгодження їх інтересів. Окрім цього, депозитна політика має бути підпорядкована оптимальному співвідношенню ліквідності, дохідності та ризику.

Депозитна політика — це складне економічне явище; її суть необхідно розглядати як у широкому, так і у вузькому значеннях. У широкому — депозитну політику комерційного банку характеризують як стратегію і тактику банку при його діяльності щодо залучення ресурсів із метою повернення, а також при організації та управлінні депозитним процесом. Під депозитною політикою у вузькому значенні розуміють стратегію і тактику банку в частині організації депозитного процесу з метою забезпечення його ліквідності [2, 98].

Варто зазначити, що єдиної депозитної політики для всіх банків нема. Кожен банк визначає свою власну депозитну політику з огляду на економічну, політичну, соціальну ситуацію в регіоні своєї діяльності. Якщо банк не має депозитної політики, або здійснює депозитну політику невисокої якості, або не зміг довести її основні положення до відома конкретних виконавців, ставлячи тим самим під сумнів можливість її реалізації, то сукупний ризик його діяльності значно підвищується.

Із урахуванням специфіки депозитної політики, основною метою її здійснення є залучення якнайбільшого обсягу депозитних ресурсів за найнижчою ціною. Досягнення цієї мети фактично сприятиме створенню необхідних передумов і для досягнення основної мети діяльності будь-якого банку — одержання максимального прибутку. Таким чином, депозитна політика банку є складовою частиною банківської стратегії, яку реалізують через механізм фінансового менеджменту банку.

Реалізація мети депозитної політики передбачає виконання певних завдань, а саме:

• сприяння в процесі проведення депозитних операцій отриманню прибутку або створенню умов для отримання прибутку в майбутньому;
• підтримання необхідного рівня ліквідності;
• забезпечення диверсифікації суб’єктів депозитних операцій і поєднання різних форм депозитів;
• створення в перспективі умов для підтримання стабільності депозитних коштів;
• залучення необхідного обсягу ресурсів на тривалий термін;
• підтримання взаємозв’язку і взаємної узгодженості між депозитними операціями та операціями з надання кредитів за сумами і термінами депозитів та кредитних вкладень;
• мінімізація вільних коштів на депозитних рахунках;
• проведення гнучкої процентної політики;
• постійний пошук шляхів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами;
• розвиток банківських послуг та підвищення якості й культури обслуговування клієнтів.

2. Етапи формування депозитної політики, зовнішні й внутрішні фактори впливу на депозитну політи­ку

Під час виконання завдань депозитної політики банки мають враховувати багато факторів, а саме: зовнішні — макроекономічні, тобто стан ринку, на якому функціонує банк, ризики, рівень інфляції, конкуренція, попит на банківські послуги тощо, та внутрішні — мікроекономічні, це прибутковість, ліквідність, розширення клієнтури, завоювання нових ринків, упровадження нових видів операцій тощо [1, 149].

На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. Банки відіграють надзвичайно важливу роль у перерозподілі тимчасово вільних коштів одних суб’єктів господарювання між іншими суб’єктами господарювання, в яких виникає потреба мобілізації додаткового капіталу. Таким чином ефективне проведення депозитної політики надає можливість не тільки залучати достатню кількість грошових ресурсів на депозитному ринку для поповнення ресурсної бази того чи іншого банку зокрема і банківської системи взагалі, а й стимулювати збільшення самого депозитного ринку країни, а отже, вирішення одного з найважливіших завдань соціально-економічного розвитку держави — формування необхідних інвестиційних ресурсів.

На мікроекономічному рівні роль депозитної політики проявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

Значимим у визначенні депозитної політики є вплив грошово-кредитної та фіскальної політики держави. НБУ здійснює державну політику, використовуючи різні загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання економіки: зміну офіційної облікової ставки, проведення операцій на відкритому ринку з валютою і цінними паперами, встановлення норм та нормативів діяльності банків.

Є загальні критерії оптимальності депозитної політики, а саме:

• зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;
• диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;
• сеґментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);
• диференційований підхід до різних груп клієнтів;
• конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів [6, 169].

Невід’ємною складовою процесу управління формуванням та реалізацією депозитної політики є аналіз, що становить сукупність підходів, прийомів та методів визначення поточних і минулих результатів для оцінки ефективності депозитної політики банку.

Напрями аналізу депозитної політики:

• аналіз депозитного ринку;
• виявлення цільових ринків для мінімізації депозитного ризику;
• оцінка конкурентоспроможності депозитної політики;
• аналіз витрат у процесі залучення коштів;
• виявлення шляхів оптимізації депозитного і кредитного портфеля;
• аналіз взаємозв’язку депозитних, кредитних та інших операцій банку для підтримки його стабільності, надійності та фінансової стійкості;
• сеґментування депозитного портфеля за клієнтами, продуктами і ризиками;
• аналіз врахування концепції життєвого циклу в процесі формування структури вкладів за депозитним портфелем у цілому.

Слід враховувати, що ефективність депозитної політики неможливо визначити абсолютно точно. Відносність (умовність) показників ефективності депозитної політики є наслідком: використання банком усіх грошових коштів, що перебувають на кореспондентському рахунку; застосування поряд із залученими та позиченими коштами власних коштів; наявності кредиторської заборгованості та інших пасивів. Окрім того, ускладнюють визначення ефективності депозитної політики такі особливості активних операцій, як їх короткотерміновість і маневреність, у зв’язку з чим у ті або інші періоди може виникнути додаткова потреба в значних кредитних ресурсах.

Окрім того, розкрити сутність депозитної політики і визначити вимоги до неї неможливо без урахування вимог кредитної політики. Неможливо депозитну політику формувати окремо від кредитної. Депозити володіють споживчою вартістю, яка полягає у забезпеченні ефективності діяльності різних галузей економіки, куди спрямовують залучені банком ресурси у вигляді позик. Цю споживчу вартість банк завжди розміщує на умовах збереження, збільшення та повернення з приростом. Отже, вже в механізмі діяльності банку об’єктивно втілена вимога ефективного використання залучених ресурсів: вони мають бути не тільки збережені, а й повернені з приростом (депозитним процентом), який становить частку загального приросту авансованої вартості (позичкового відсотка). Останнє дуже важливо для визначення ефективності, оскільки своєчасне повернення позики може мати місце й у випадку її невикористання.

Жорстка боротьба банків за кожного клієнта змушує банк звертатися до детального аналізу депозитної політики, який пропонуємо здійснювати за напрямами: потреби клієнта, депозитні політики конкурентів, окремий депозитний продукт, взаємини банку з клієнтами та імідж. Дослідження кожного блоку потребує використання відповідного маркетингового інструменту.

У процесі аналізу потреб клієнта застосовують комплексне поєднання SWOT-аналізу та геп-аналізу, що дає змогу виявляти сильні й слабкі сторони депозитної політики банку, аналізувати наявні розриви між потребами клієнтів та можливостями банку, розробляти заходи щодо усунення визначених проблемних зон.

При аналізі досвіду конкурентів рекомендовано застосовувати інструмент бенчмаркінгу, метою якого є виявлення ефективніших депозитних політик банків-конкурентів та використання їхнього кращого досвіду в процесі розроблення та реалізації власної депозитної стратегії.

Конкурентоспроможність депозитного продукту оцінюють на основі розрахунку кількісних і якісних показників. При кількісному аналізі доцільною є орієнтація на номінальну процентну ставку, а при якісному аналізі — на найвпливовіші якісні характеристики кращого конкурентного продукту. При визначенні ступеня взаємин банку з клієнтом слід застосовувати CRM-технологіі, які створюють умови для отримання автоматизованих даних про клієнтів банку, формування клієнтської бази даних, сегментування клієнтів, формування відповідних депозитних продуктів для кожного виду сегмента [4, 79].

Останнім блоком є оцінка іміджу банківської установи, яку здійснюють на основі методів брендінгу, що надають інформацію щодо відповідності стратегії бренду загальній банківській стратегії, наявності конкурентних брендів та визначення їхніх порівняльних переваг, оцінки бренду клієнтами, а також результатів використання таких маркетингових інструментів, як реклама, зв’язки з громадськістю та інформаційний супровід. Таким чином, комплексне застосування зазначених маркетингових інструментів дасть банкові змогу ефективно управляти клієнтською складовою депозитної політики. Необхідність і значна роль ефективного управління депозитною політикою банку визначається наступними основними положеннями.

По-перше, ефективно організована депозитна політики є вагомим фактором фінансового стану банку, його стабільності, передумовою досягнення платоспроможності і надійності.

По-друге, ефективне управління залученими і позиченими коштами забезпечує ліквідність та фінансову рівновагу банку в процесі його стратегічного розвитку. Темпи цього розвитку, фінансова сталість значною мірою визначаються тим, наскільки різні види депозитів синхронізовані між собою за об’ємами й часом. Високий рівень синхронізації забезпечує суттєве прискорення реалізації стратегічних цілей розвитку банку.

По-третє, ефективному управлінню депозитною політикою сприятиме використання запропонованого інтегрального показника, що дає змогу оцінювати основні напрямки депозитної політики з урахуванням ризикованості активних операцій банку.

Таким чином, комплексний аналіз депозитної політики банку є інформаційною передумовою для прийняття рішень, а також аналітичним забезпеченням для узагальнення та оцінки результатів реалізації депозитної політики.

3. Депозитна політика комерційного банку та напрями її вдосконалення в умовах економічної кризи

Фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. істотно погіршила умови банківської діяльності в Україні та, відповідно, ускладнила виконання банками їх економічних і бізнесових завдань. Одним із уроків кризи стало надмірне використання банками іноземних запозичень для формування своїх ресурсів, що призвело до розбалансованості ресурсної бази і диспропорційності у використанні її для кредитування реального й споживчого секторів економіки. Ці чинники стали серйозною передумовою для глибшої банківської кризи в Україні порівняно з іншими країнами. Зокрема, істотно погіршилася довіра до банків з боку населення та інших учасників грошового ринку, стрімко «схудли» кредитні портфелі банків, ускладнився пошук кредитоспроможних позичальників для нових кредитів, упала інвестиційна привабливість банків для вітчизняних та іноземних інвесторів, знизилася прибутковість банківського бізнесу тощо [3, 91]. За таких умов підвищення ефективності депозитної політики і забезпечення її стабільності ускладнились і набули вкрай важливого значення.

Стабілізація банківської діяльності в післякризовий період потребує від банків швидкого запровадження методів економного банківського бізнесу, що базований на стратегії зниження витрат. За чинного механізму формування депозитної політики банку в Україні, навіть із урахуванням високого професіоналізму менеджерів і застосування сучасних рекомендацій щодо ведення фінансових справ, залишається все ще значний ступінь ризику. Нинішній механізм розроблення і втілення депозитної політики на рівні банків не сповна відповідає сучасним вимогам банківської діяльності.

Також необхідно враховувати, що Україна визначила для себе євроінтеґраційний курс, наш фінансовий ринок у майбутньому чекають значні зміни, які проявлятимуться, насамперед, у розширенні присутності закордонних фінансових установ. Це змушує українські фінансові компанії вступати в жорстку конкурентну боротьбу. Виграти її можна буде тільки завдяки: створенню достатньої наукової бази, необхідної для розроблення і проведення депозитної політики; підготовці наукових кадрів, спроможних упроваджувати власні розробки з урахуванням особливостей України; створенню центрів, які зможуть координувати в масштабах держави роботу, пов’язану з формуванням ресурсного потенціалу; наявності надійної системи комунікації банків із громадськістю; підвищенню рівня банківських знань у населення, змістовного рівня спеціальних і науково-популярних публікацій; формуванню навичок зваженого та відповідального підходу політиків до проголошення різного роду заяв, що стосуються депозитної політики банків тощо.

Протягом І кварталу 2013 року зростання депозитів резидентів тривало. Насамперед збільшувалися депозити в національній валюті. Нарощення депозитної бази банків переважно забезпечувалося за рахунок депозитів сектору домашніх господарств, що свідчило про сталу довіру населення до банківської системи та гривні. Залишки депозитів сектору нефінансових корпорацій відзначалися коливаннями, пов’язаними з бізнес-циклами корпорацій. У березні головним чином зросли залишки короткострокових депозитів нефінансових корпорацій у національній валюті. Нові депозитні договори протягом кварталу укладалися переважно з нефінансовими корпораціями.

У І кварталі 2013 року депозити резидентів зросли на 4.3% з початку року і на 01.04.2013 становили 597.1 млрд. грн. У березні порівняно з попереднім місяцем вони збільшилися на 1.4%, або на 8.4 млрд. грн. Приріст депозитів у річному обчисленні становив 17.6%.

Зростання депозитів протягом кварталу відбувалося переважно в національній валюті. Залишки депозитів у національній валюті зросли з початку року на 26.1 млрд. грн., або на 8.1%, в іноземній валюті – знизилися на 1.7 млрд. грн., або на 0.5%. Зокрема, у березні депозити в національній валюті порівняно з попереднім місяцем зросли на 3.3%, в іноземній валюті – зі зниженням на 1.1%. У річному обчисленні темпи приросту депозитів у національній валюті становили 18.9%, в іноземній валюті – 15.9%.

Стосовно заходів для підвищення ефективності депозитної політики банку, то, на нашу думку, найефективнішим для вітчизняних банківських установ є ліберально-демократичний підхід. Цей підхід розробив Всесвітній банк спільно з канадськими вченими, і він зводиться до того, що проблема підвищення ефективності ресурсного забезпечення банків є наслідком ринкової незрілості економіки [7, 23]. Відповідно, вона розв’яжеться сама собою в міру просування ринкових реформ, нормалізації ситуації у сфері оподаткування і загального поліпшення умов інвестиційного клімату в Україні. На підтвердження такої перспективи канадці послалися на банківську практику своєї країни, де ефективність депозитної стратегії держави не пов’язана сьогодні ні з масовим вивезенням капіталу, ні з масовим приховуванням доходів, ні з широким використанням нелегальних каналів, ні з розробленням різноманітних схем фінансових спекуляцій. У світлі викладеного вважаємо доречним відзначити, що в Україні насущним є питання про запобігання використанню банківської системи для здійснення протиправних і сумнівних операцій, у т. ч. легалізації доходів.

У сучасних умовах дуже важливо довести до суспільства довготермінове бачення ощадної концепції, дозволивши людям, таким чином, зазирнути в майбутнє, коли моментальні ефекти пристосування зникнуть. Як НБУ, так і комерційним банкам потрібно прийняти допомогу міжнародних агентств. Співпраця з міжнародними організаціями має низку переваг:

• по-перше, вони можуть надати важливі технічні рекомендації про те, що необхідно зробити і чого робити не слід у процесі реалізації ощадної стратегії. Згадана допомога часто безцінна, особливо для держав із перехідною економікою, таких як Україна, що не мають у розпорядженні достатніх ресурсів для розв’язання всіх технічних проблем своїми силами. Проте вона обов’язково має доповнюватися експертизою на місцевому рівні з метою адаптації реформ до місцевих умов;
• по-друге, міжнародні організації й агентства можуть поділитися надбаним у різних країнах багатим досвідом щодо широкого кола економічних питань. Оскільки такі агентства часто укомплектовані фахівцями з усього світу, вони можуть використовувати експертів з різним досвідом у всіх сферах банківської діяльності;
• по-третє, вони можуть надати країнам механізм прийняття на себе зовнішніх зобов’язань.

Підвищення ефективності депозитної політики банків України необхідно починати з удосконалення банківського законодавства, а саме:

1. Ухвалення Верховною Радою України Закону «Про ощадну справу», що дав би змогу забезпечити правову основу його організації і розвитку з урахуванням сучасних вимог.
2. Банківське законодавство має відображати всі форми відносин банків з органами державної влади та управління, з НБУ, а також між собою та клієнтурою. Банківські закони повинні мати характер прямої дії для того, щоб звести до мінімуму втручання органів управління у діяльність банків.
3. Необхідне вдосконалення системи банківського ліцензування з метою усунення монополізму в діяльності банків, а також вирівнювання умов конкуренції між ними.
4. Для забезпечення повноти банківського законодавства, норми, що належать до банківської діяльності, необхідно вводити до законодавчих актів регулювання інших сфер діяльності.
5. При вдосконаленні податкового законодавства потрібно зважати на специфіку банківського сектору і зацікавити його в розширенні своєї діяльності та підвищенні фінансової стійкості, тому що створення ефективної системи оподаткування є важливим напрямом регулювання банківського сектору.

Висновки

Підсумовуючи викладене, визначимо основні рекомендації і напрями, що стосуються підвищення ефективності проведення депозитної політики банку:

• розвиток депозитних операцій із населенням на основі впровадження нової техніки і технології банківського обслуговування фізичних осіб;
• забезпечення високої стійкості залучених банком коштів;
• активне використання процентної політики як методу стимулювання розміщення коштів на різні види депозитів;
• розширення обсягу термінових депозитів шляхом використання коштів спеціального призначення, що перебувають на рахунках підприємств;
• розширення практики залучення коштів клієнтів на ощадні вклади, тому що вони є найстійкішою частиною мобілізованих банком ресурсів;
• використання у вітчизняних умовах досвіду банків економічно розвинених країн, що стосується відкриття різного роду СМА-, ATS-рахунків і деяких інших видів депозитів.

Підвищення ефективності депозитної політики можна досягти шляхом активного використання зарубіжного досвіду організації заощаджень населення. Особливу увагу слід приділяти організації і впровадженню накопичувальних інвестиційних схем, зокрема пенсійних рахунків, рахунків на оплату навчання, купівлю житла, а також підвищенню ролі банків у здійсненні договірних операцій, зокрема управлінню пайовими фондами. Досвід зарубіжних банків цікавий також із погляду обслуговування корпоративних клієнтів. На особливу увагу заслуговує чіткий перебіг внтурібанківських процедур, що дає змогу досягти оперативності при продажу банківських послуг і скорочує операційні витрати, тоді як робота більшості українських банків із корпоративною клієнтурою часто базована на ексклюзивному підході, що знижує якість послуг і доходи банку в цілому.

Список використаної літератури

1. Барилюк І. Збалансована система показників — основа стратегічного управління ресурсним потенціалом банківських установ / І. Барилюк // Формування ринкової економіки в Україні. — 2009. — № 19. — С. 147-153.
2. Бартош О. Депозитна політика банку та основні етапи її формування / О. Бартош // Вісник УБС НБУ. — 2008. — № 3. — С. 97-101.
3. Версаль Н. І. Особливості формування депозитних ресурсів банками України / Н. І. Версаль // Фінанси України. — 2009. — № 12. — С. 89-95.
4. Зайцев О. «Свежие инновации» для роста депозитов / О. Зайцев // Банковская практика за рубежом — 2008. — № 12. — С. 76-80.
5. Лавров Р. В. Депозитна політика банку в сучасних умовах / Р. В. Лавров // Науковий вісник ЧДІЕУ. — 2010. — № 4 (8) . — С. 182-187.
6. Олексенко М. В. Депозитна політика комерційних банків України на сучасному етапі / М. В. Олексенко // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. — 2011. — № 4 (16). — С. 166-171.
7. Череп А. Депозитна політика та її роль у забезпеченні стабільності комерційного банку / А. Череп // Економіка. — 2009. — № 4. — С. 20-26.