Вступ

Темою нашого дослідження є відносини ЄС з Мексикою та Чілі. Об’єктом є міжрегіональні відносини, а предметом — механізми та інструменти встановлення тісних зв’язків між регіонами. Метою дослідження є аналіз та виокремлення найбільш вживаних та ефективних механізмів співпраці. Зроблено аналіз джерел інформації з цієї теми. Рівень дослідження даної проблематики в наукових працях досить високий. Над проблемою міжрегіональних відносин працюють як спеціалісти з ЄС, так і з Латинської Америки. Найбільш ґрунтовними є праці таких науковців : Давидов, вчений Інституту Латинської Америки РАН. Весела Н.М., проблемами інтеграції займається Лєзгінцев, проблемами безпеки Неліна.

Дане дослідження є актуальним для України, оскільки дасть змогу проаналізувати основну зацікавленість ЄС в нових партнерах, та механізми налагодження тісних зв’язків, що є актуальним для України в контексті сусідства є ЄС.

Для того, щоб з’ясувати, які механізми існують у співпраці країн Латинської Америки та Європи, дослідимо співпрацю двох регіонів – Чилі та Мексики.

Чилі, на сьогоднішній день, єдина країна Латинської Америки, де протягом  трьох останніх десятиліть спостерігається безперервний економічний ріст. В ЄС Чилі користується дуже гарною репутацією, розвинутої  країни ідеально підходящої для інвестицій (категорія «А» по ступені безпеки інвестицій).

1. Напрямки відносин ЄС з Чилі та Мексикою

Мексика і ЄС співробітничають практично по всьому спектрі напрямків: у тому числі торгово-економічній, культурній, освітній, науково-технічній взаємодії, регулярно проходять багатобічні переговори, розробляються й діють програми співробітництва, проводиться активна спільна робота на експертному рівні.

Особливе значення має підписання трансокеанської угоди про вільну торгівлю між Мексикою і Європейським союзом (ЄС). Економічне співробітництво сторін формувалося протягом  чотирьох десятиліть, але багато в чому стримувалося поділяючою їхньою відстанню.

На початку 90- х рр. інтерес ЄС до Мексики й Латинської Америки в цілому помітно ослабшав, тому що перед ним постали нові завдання, пов’язані зі зміною ситуації на європейському континенті — об’єднання Німеччини, конфлікт у Югославії й початок підготовки до прийому до членів ЄС ряду країн Центральної й Східної Європи.

До середини 90- х рр., коли стала явною перспектива втрати позицій Євросоюзу в Мексиці, відносини знову відновили. У травні 1995 р. підписана Спільна врочиста декларація. Почалося обговорення угоди про вільну торгівлю між Мексикою і ЄС, що тільки п’ять років через набуло чинності .

Процес переговорів можна розділити на два етапи. На першому (травень 1995 р. — грудень 1997 р.) визначений тип договору й етапи його досягнення, підписана перша частина угоди, тобто  загальна угода. У ньому були затверджені тексти глав «Політичний діалог» і «Співробітництво», а також регламент другого етапу переговорів. У ході його ( 1998-1999 гг.) обговорювалися форми відкриття ринків товарів і послуг, лібералізація інвестицій, а також всього глави про двосторонні економічні відносини.

У результаті європейські позиції у відношенні найбільш чутливих для Мексики товарів стали більш гнучкими, а мексиканська сторона зобов’язалася до 2003 р. знизити всі тарифи до 5%. Це дозволило швидко завершити останню стадію переговорів, а Мексиці домогтися зниження митних тарифів з ЄС до 2003 р., тоді як раніше зниження передбачалося до 2007 р. Це означало відкриття ринку de facto. Остаточна угода була підписана в березні 2000 р.

За час дії угоди мексиканський експорт на ринки країн ЄС практично подвоївся, досягши в 2006 р. 11,1 млрд. дол., що становило, однак, лише 4,4% його сукупної вартості. Головними імпортерами є Іспанія, Німеччина, Голландія, Великобританія й Бельгія. На них в 2006 р. довелося 84,5% всіх мексиканських продажів в об’єднану Європу.

Незабаром виявилися слабкі сторони угоди. Так, біля половини мексиканського експорту складається з нафти, автомобілів і їх комплектуючих. П’ять товарних позицій саме цих галузей були першими по продажах у Європейський союз в 2002 р. і становили 38,3% всіх поставок. У європейському ж експорті близько 40% вартості формується за рахунок 91 товару. Примітно, що найбільша кількість мексиканської продукції, що йде в ЄС, виробляється самими європейськими підприємствами в Мексиці.

Таким чином, товарообмін між Мексикою і ЄС в основному залежить від міжфірмової торгівлі й продажів нафти. Але крім кон’юнктури й протекціонізму з боку європейців, слабкий рівень диверсифікованості номенклатури  товарів, що поставляються, є результатом відсутності в мексиканських підприємців так званої культури експорту на європейський континент. Європа для них — це складний, невідомий і мало привабливий ринок у порівнянні зі США.

Географічне положення, недостатнє стимулювання експорту й незнання ринку віддаляють Мексику від Європи.

Відкриття мексиканського ринку, поява нових секторів, доступних для закордонних інвестицій, а також програми приватизації стимулювали протягом ХХІ ст. ріст прямих іноземних інвестицій із країн ЄС у Мексику.

Але головним фактором збільшення їхнього обсягу став вступ країни в НАФТА, що відкрило для європейських компаній, що розміщаються в Мексиці, можливість виходу на ринки її північних сусідів.

Угода з ЄС від всіх інших, укладених Мексикою, відрізняє те, що воно охоплює не тільки економічну, але й політичну сторону співробітництва. На момент набрання чинності  договором Мексика була єдиною латиноамериканською країною, що підписала подібного роду документ із Європою. Звичайно ж, першим, чим керувалися сторони, була економічна складова, але враховувалися й політичні аспекти. Протягом 90-х рр. Європейська комісія при участі країн ЄС втілила в життя 500 проектів, спрямованих на рішення соціальних і гуманітарних проблем Мексики. Більше 100 млн. євро було вкладено в такі програми, як захист біженців, прав людини, здоров’я, навколишнього середовища й т.д. У найближчі роки планується посилення співробітництва по боротьбі з бідністю, зміцненню державного з, розвитку утворення й науки.

З моменту набрання чинності  Глобальною угодою (2000 р.) політичні й економічні компоненти двосторонніх відносин Мексика-ЄС значно збагатилися й зміцнилися. В економічних питаннях на перший план виходить полегшення застосування Договору про вільну торгівлю між Мексикою і ЄС (цей договір інкорпорований у Глобальну угоду), а також забезпечення технічного сприяння Єдиній програмі допомоги малому й середньому мексиканському підприємствам, у рамках якої підтримку одержали вже більше півтори тисяч компаній. За десятилітній період дії Договору обсяг двосторонньої торгівлі виріс із 19 млрд. дол.(1999 р.) до майже 40 млрд. дол. (2009 р.), а сумарні інвестиції ЄС у мексиканську економіку склали не набагато більше 77 млрд. дол.

Діють програми по двосторонній і багатобічній роботі в сфері НТС — заснований Фонд взаємодії для підтримки науково-технічних досліджень між Мексикою і Євросоюзом (бюджет — 20 млн. євро, визначено 24 спільних проекту), а також триває співробітництво по лінії VІІ Рамкової програми Європейського Союзу по технологічних дослідженнях і розвитку 2007- 2013 рр.

Чилійська економіка розвивається протягом  останніх одинадцяти років, із щорічним показником росту понад 6%. Цей ріст став результатом експортного буму, що концентрується в основному в області видобутку природних ресурсів, здебільшого міднорудна індустрія, рибальство, садівництво, а так само в лісове господарство. Цей бум спалахнув кілька років назад, в основному через різко зросле число інвестицій, як іноземних, так і внутрішніх. Чилійські ринки стають більше відкритими й доступними для європейських покупців, як основних споживачів чилійських товарів.

Узагальнюючи вищесказане, можна відзначити, що угода Мексики і ЄС відкриває більші із для розвитку економічних і політичних зв’язків між сторонами, але в той же час існують деякі бар’єри, які заважають безперешкодному розвитку цих зв’язків. До 2006 р. для Мексики результати угоди не у всім виправдували себе (особливо це стосується експорту). Зрештою,  успіх угоди буде залежати, з одного боку, від того, наскільки мексиканський уряд зможе стимулювати експорт, а також забезпечити приплив у країну інвестицій. А з іншого боку, багато чого будуть визначати пріоритети Європейського союзу й місце в них Мексики та Чилі.

Нова сторінка торговельної політики ЄС розпочалась з укладення угод про вільну торгівлю з Мексикою та Чілі та з початком переговорного процесу з країнами-учасницями МЕРКОСУР. Така політика ЄС відповідала намірам США поширити сфери впливу на Західну півкулю.

Таким чином, ЄС укладає регіональні та двосторонні угоди з країнами, які не лише великі експортери сільськогосподарської продукції, а і зацікавлені у ринку ЄС, та можуть послужити ринком збуту також для не сільськогосподарських товарів.

Що стосується Чилі та Мексики, то в даному випадку вони зацікавлені в експорті ряду товарів, імпорт яких до ЄС підлягає тарифному регулюванню. Це такі групи товарів як м’ясо, кукурудза, пшениця, цукор. У зв’язку з цим, перед заключенням Дохінського раунду, Європейською стороною було запропоновано наступне тарифне регулювання (обмеження щодо імпорту до ЄС) : пшениця-200 000 тонн, кукурудза- 500 000 тонн, яловичина- 100 000 тонн, м’ясо птиці- 700 000 тонн, 1 млн.- біоетанол. Загалом, Чилі та Мексики погоджуються з процедурою тарифного регулювання для свого експорту, але в той же час, актуальним залишається питання  підвищення тарифних показників.

2. Основні виміри взаємовідносин ЄС з Мексикою

У сучасному світі Мексика грає усе більше важливу роль у міжнародних відносинах, закріпивши за собою статус середньої держави, до позиції якої прислухаються в багатьох регіонах миру. Багаті сировинні ресурси, економіка що динамічно розвивається, унікальне географічне положення Мексики — між США й країнами Центральної Америки, — все це об’єктивно перетворює її в досить привабливого партнера для багатьох країн партнера.

Тому Мексика усе активніше розвиває різноманітні форми й методи своєї зовнішньополітичної діяльності. Основним напрямком її зовнішньополітичної діяльності є прагнення до диверсифікованості — політики для світового співтовариства із численними економічними центрами й лише одним військовим. Це захист суверенітету й національних інтересів характерних для періоду після закінчення холодної війни й початку епохи глобалізації.

Пріоритетний напрямок зовнішньої політики Мексики — співробітництво з великим сусідом — Сполученими Штатами у всіх сферах, що обумовлено як особливостям географічного положення, так і історичним розвитком. Мексика однієї з перших у Латинській Америці вступила на шлях глибоких неоліберальних перетворень і вже нагромадила певний досвід, як позитивний, так і негативний. Політичні реформи 80- х і 90- х років, що проходили паралельно з реформами економічними, змінили політичний вигляд Мексики, привели до серйозних зрушень у соціальній структурі суспільства, до нового співвідношення сил і заходу монопольної влади правлячої партії.

Динаміка основних макроекономічних показників Мексики до кризи розвивалася невисокими, але стійкими темпами. У період 1998- 2008 років середньорічний темп приросту ВВП становив 3,2%. По оцінках Всесвітнього банку Мексика в 2000 р. займала 10- е, а в 2008 р. 13- е місце у світовій економіці. Однак Мексика виявилася менш, ніж інші латиноамериканські країни підготовлена до нової ситуації, викликаної фінансово-економічною кризою світового рівня. ВВП Мексики в 2009 р. скоротився в порівнянні з попереднім роком більш ніж на — 6,5%, найбільше падіння відзначене в обробній промисловості на -10,2% і торгівлі на -14,5%. Обсяг ВВП у поточних цінах зменшився з 1098 млрд. дол. до 875 млрд. дол., а з розрахунку на душу населення впав з 10195 дол. до 8118 дол., тобто  впав на 20,4%. В 2010 р. приріст ВВП Мексики прогнозується на рівні 5%.

Важливим елементом міжрегіонального співробітництва є створення зони вільної торгівлі, та у майбутньому спільного ринку, про що ми вже згадували. Необхідно лише зазначити, що недоречними є порівняння Спільного ринку Латинської Америки — ЄС з відповідним досвідом Мексики, оскільки зона вільної торгівлі може бути більш глибокою формою співпраці, аніж в рамках інтеграційного об «єднання, в будь-якому разі необхідно зважати на симетричність відносин, яких не помітно у випадку з НАФТА , і до чого прагнуть латиноамериканські держави у відносинах з ЄС. Одночасно ми можемо зазначити, що для ЄС це також інструмент протистояння зі США. (Традиційно вважається, що Латинська Америка тяжіє до США, а Африканські держави до ЄС.) А Латиноамериканські держави отримають простір для політичного маневру, і навіть якщо обиратимуть США, а не ЄС головними партнерами, зможуть відстоювати власні інтереси.

Одна з найголовніших проблем в Мексиці — наркобізнес та боротьба з ним,- яка обов’язково відображається на зовнішніх відносинах регіону. Цікаво, що ЄС в цьому аспекті не має спільної узгодженої позиції. Механізм співпраці в цьому напрямку традиційно — надання фінансової допомоги, проте наявні протиріччя. Кріс Паттен підкреслив, що ЄС має врегулювати ситуацію з наркотрафіком, оскільки це не питання економічних вигод, а відповідальності перед людством. У відносинах з Колумбією погляди держав-членів ЄС різняться від необхідності зменшити соціальну та екологічну шкоду від розповсюдження наркобізнесу до спротиву допомоги, оскільки колумбійське суспільство потерпає від корупції, а тому недоцільно надавати фінансову допомогу.

Субсидіювання експорту може бути предметом двосторонніх угод ЄС з потенційними експортерами. У двосторонніх угодах, ЄС ніколи не фіксується положення про відміну експортного субсидіювання, так, як це може бути одностороння концесія для решти світових експортерів. Так, в угоді з Мексикою, йде мова про те, що на деяку групу товарів (оливкова олія та вино) не застосовується тарифне регулювання, якщо вони експортуються без застосування експортного субсидіювання.

3. Торгово-економічне співробітництво ЄС та Чилі

Чилі можна із упевненістю вважати самої європеризованою  країною Південної Америки, не за рахунок концентрації європейського населення, а за рахунок якості й рівня життя. Тут немає сієсти, традиційної для всього континенту, дуже високі стандарти в утворенні й медицині.

Чилі є всесвітньо відомим виробником заморожених і свіжих овочів і фруктів, м’ясних і молочних продуктів, а також виноградного вина (по даним на 2010 рік, чилійське вино поставлялося в 110 країн).

Чилі займає друге після Норвегії місце по виробництву лосося і форелі і лідируюче положення в світі по експорту. Чилійський лосось експортується в США, Великобританію, Китай, Японію, Аргентину, Бразилію.

Розширенню чилійського експорту сприяє наступальна  зовнішньоекономічна політика уряду, спрямована на забезпечення доступу  національним товарам на закордонні ринки. Чилі займає активну позицію в рамках ВТО з питань лібералізації зовнішньої торгівлі товарами й послугами, зокрема, по темі сільськогосподарських субсидій, застосовуваних розвиненими країнами.

Поліпшенню умов доступу товарів чилійського експорту сприяють підписані країною угоди про вільну торгівлю (ССТ).  У результаті більше  80% чилійського експорту сьогодні орієнтовано на країни й блоки, з якими Чилі має угоди про вільну торгівлю або економічну асоціацію.

Чилі, країна відкрита для інвестицій, 25% ВВП Чилі становлять іноземні інвестиції. Різні дослідження й міжнародні оцінки позиціонують Чилі як одну з найбільш привабливих, для прямих іноземних інвестицій (ІDE), країн. Позитивний діловий клімат у країні, характеризується політичною й економічною стабільністю (у плині 30 років), розумною макроекономічною основою, що росте інтеграції у світову економіку, високий рівень інфраструктури, широкої доступності кваліфікованих ресурсів і висока якість життя.

У списку країн сприятливих для інвестицій, опублікованому Global Competіtіvіdad Report, Чилі займає провідні позиції, як і за результатами Word Economіst Forum  2010 року.

Сучасні угоди ЄС із іншими країнами закріплюють принцип «співучасті в розвитку», що розширює кількість учасників партнерських відносин. Прикладом цьому може служити угода ЄС із Чилі.  Основна ідея не полягає лише в пропозиції різним представникам цивільного суспільства (наприклад, і найчастіше , асоціаціям) участі в реалізації проектів, але також і в їхньому залученні до політичного діалогу, до визначення стратегій і програм розвитку, а також і до їхньої оцінки. Такий новий підхід до питання розвитку прагне приєднати населення тої або іншої держави до політики сприяння розвитку, тобто  створює третю сторону в міжнародних відносинах споруджуваних як звичайно лише між державами. Таке децентралізоване співробітництво покликане, на наш погляд, стати в майбутньому істотних складових нових угод про співробітництво із  країнами, що розвиваються.

Таким чином ми бачимо, що в співпраці між ЄС та Чилі використовуються елементи економічної політики, та Інструменти soft-power. Окремим інструментом виокремлюється іберо -американський діалог, який дозволяє налагодити контакти, з ясувати позиції двох регіонів, а таким чином мати гідне уваги уявлення про перспективи майбутнього зближення.

Інвестиційна політика служить основою для поступового і довготермінового зближення та поглиблення співпраці, зважаючи на те, що європейські підприємства зайняли своє місце в економіці Чилі.

Отже, Чилі — це найбільш перспективна й динамічна країна регіону й багатообіцяючий ринок. Її сила й привабливість криється не в її розмірах (13.5 мільйонів чоловік, населення це досить мало), а в прозорості й простоті законів, в умовах яких прикладені енергія й професіоналізм дають чудові результати.

Висновки

Зобов’язання дотримання загальних принципів міжнародного права, принципу демократії, захисту прав людини   є  одним з вимог, дотримання якого  необхідно для організації співробітництва між Європейським союзом і країнами, регіональними інтеграційними об’єднаннями Латинської Америки.

Для країн цього регіону ЄС поступово перетворюється в головного інвестора. Такі заяви не можуть не стурбувати США. Особливо в той момент, коли Вашингтон намагається якнайшвидше схилити країни Латинської Америки до підписання угоди про зону вільної економічної торгівлі в Західній півкулі.

Крім того, країни Латинської Америки, які демонструють прихильність принципам відкритого регіоналізму, розглядають зміцнення зв’язків з Європою і як спосіб подолання однобокої орієнтації.

Таким чином, співробітництво ЄС з країнами Латинської Америки бере свій початок у суто економічній площині, здійснивши наприкінці 1990-х перетікання у політичну сферу. Саме інвестиційна діяльність ЄС у Латинській Америці створила важливі передумови до взаємовідносин двох потужних інтеграційних центрів.

Список використаної літератури

1. Бузько I. Р., Бабаева В. Л. Наднаціональні економічні інтереси: загальна характеристика та особливості // Економіка: проблеми теорії та практики. — Вип. 117. — 2001. — С. 71—76.
2. Весела Н.М. Угода про асоціацію та вільну торгівлю між Європейським Союзом та Меркосур в контексті проблем міжнародної інтеграції. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.пр. — Внп.70. ч.2. — К.: 1MB. 2007.-С.90-96.
3. Давыдов В.М. На что рассчитывать региону в новом глобальном контексте? II Латинская Америка. — 2008. — № 3. — с. 4-14.
4. Доповіді Комісії ЄС про стосунки з Латинською Америкою: КОМ/95/495 від 23 жовтня 1995 р., КОМ/99/105 від 9 березня 1999 р. та КОМ/2000/670 від 31 жовтня 2000 р.
5. Ковалевський В. В., Козак Ю. Г., Грищенко С. Г., Новацький В. М., Макогон Ю. В.. Міжнародні організації: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф- тів / Одеський держ. економічний ун-т / Ю.Г.,Ковалевський,В.В. Козак (ред.). — О. : Астропринт, 2005. — 288с.
6. Павлова Е.Б. Соотношение экономических и политических факторов во взаимоотношениях ЕС со странами Латинской Америки// [Ел. Ресурс] Режим доступу: http://www.edc.spb.ru conf2002 pavlova.htm
7. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. — М.: РОССПЭН, 1999. — 320 с.
8. Тайар В.М. Евросоюз— Меркосур: стратегическое партнерство. // Латинская Америка. — 2007. — № 5. — с. 28-36.
9. Хачатуров К. Латиноамериканские уроки для России. — М.: Международные отношения, 1999. — 400 с.