У Франції формування і реалізація промислової політики здійснюються через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди націлені на захист національних компаній від іноземних конкурентів, на створення привілеїв господарюючим суб’єктам на внутрішньому ринку.

Провідними галузями її господарства є електроенергетика, машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, тваринництво, окремі галузі рослинництва, рибальство. Економіка Франції заснована на принципі вільного підприємництва і торгівлі. В наш час економіка Франції функціонує в умовах ринкового господарського механізму, однак держава має значний вплив на свободу ціноутворення.

Франція – високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка займає одне з провідних місць у світі за обсягом промислового виробництва, а за своїм економічним потенціалом — друге місце в ЄС.

За розміром ВВП Франція є п’ятою у світі після США, Японії, Німеччини та Великої Британії.

Франція — високорозвинена індустріально-аграрна країна. Вона посідає провідне місце у світі за обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва. Вважається четвертою за значенням промисловою країною світу, провідною сільськогосподарською державою Західної Європи, їй належить четверте місце у світі за експортом капіталу. Промисловість забезпечує 1/3 робочих місць, 40% інвестицій, 80% вартості експорту. Видобувають кам’яне вугілля (понад 7 млн т), лігніти (понад 1,5 млн т), природний газ (понад 3 млрд куб. м), нафту (близько 3 млн т), залізну руду, боксити, цинк, уран, золото, калійну, кам’яну і кухонну солі. Річне виробництво електроенергії становить понад 450 млрд кВт/год. 2/з (за іншими даними — 3/4) виробництва електроенергії забезпечують атомні електростанції. Це — важлива специфічна ознака Франції. Розвинені чорна і кольорова металургія. Виплавляються чавун, сталь, алюміній, мідь, свинець, цинк тощо. Машинобудування — провідна галузь промисловості. Випускають автотранспортні засоби, судна, трактори, авіаційну та аерокосмічну техніку. Розвинені електротехніка, радіоелектроніка, а також хімічна, нафтохімічна і нафтопереробна галузі промисловості. Французькі парфуми, текстиль, одяг і галантерея здобули визнання в усьому світі. Промисловість країни територіально тяжіє до району Великого Парижа, півночі, сходу, портових міст Середземноморського узбережжя та інших. Французи полюбляють смачно поїсти. Французька кухня вважається однією з найвишуканіших у світі. Світового рівня розвитку досягла харчова промисловість, зокрема виноробство. З вином французи не розминаються: п’ють його і тоді, коли сідають за кермо автомобіля. Через це річно на французьких автошляхах гине до 7 тис. осіб.

В діяльності держави щодо впливу на економіку виділяють: участь у виробництві, вплив на екологію, структурну політику, протекціонізм, регулювання фінансової сфери, регулювання трудових відносин. Особливістю Франції є досить значна частка держсектора, сформованого в результаті трьох етапів націоналізації (1936, 1945, 1982 pp.). Тому однією з найважливіших складових системи державного регулювання економіки у Франції є інститути державного управління державним сектором.

Державні підприємства у Франції поділяються на дві групи: ті, які мають статус державної установи (Генеральна дирекція пошти і зв´язку; Національне товариство французьких залізних доріг та ін.), й ті, які мають статус акціонерної компанії (промислові підприємства комерційного сектору, великі банки тощо). Структурна політика у Франції реалізується через систему державного планування, конкурентне законодавство, стимулювання інвестицій, регулювання іноземних інвестицій і валютний контроль, інформаційне забезпечення підприємницької діяльності.

У Франції розвинута система заохочень для внутрішніх та іноземних інвестицій, яка охоплює податкові пільги, режим прискореної амортизації, «дослідницькі податкові кредити», субсидії. Добре розвинута також мережа організацій, яка займається консультуванням, науково-інформаційним та іншим забезпеченням підприємницької діяльності.

Регулювання фінансової сфери представлене: регулюванням банківської системи, яка передбачає регламентування і контроль над кредитними організаціями; регулюванням фондового ринку, яке охоплює контроль за дотриманням стандартів розкриття інформації емітентами у використанні внутрішньої інформації, видачу ліцензії на створення інвестиційних компаній та управління портфелями цінних паперів, встановлення діяльності, яка стосується операцій з цінними паперами.

Регулювання трудових відносин стосується домовленості в галузі заробітної плати і передбачає: перегляд кваліфікаційних сіток, індексацію договірної заробітної плати, встановлення мінімальної професійної заробітної плати.

Франція є однією із небагатьох промислово розвинених країн, де існував досить жорсткий режим державного регулювання, який частково зберігся донині.

Процеси концентрації та централізації капіталу, перебудови економіки Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу. В автомобілебудівній компанії «Рено» майже 45 % виробничих потужностей і 25 % робочої сили сконцентровані на закордонних підприємствах.

За видами економічної діяльності прямі інвестиції французьких компаній розподіляються наступним чином: фінансовий сектор (85,1%) – 2014,5 млн. дол. США; промисловість (7,4%) – 175,7  млн. дол. США (в тому числі переробна промисловість – 143,2  млн. дол. США, з якої 71,3 млн. дол. США інвестовані у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, 34,9 млн. дол. США – у машинобудування); торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (3,9%) – 92 млн. дол. США; сектор сільського господарства, мисливства, лісового господарства (1,2%) — 29 млн. дол. США; операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям (1,6%) —  37,2 млн. дол. США.

Економічна політика, яка проводилася з кінця 1970 p., сприяла зміні структури фінансової системи Франції, а саме активному розвитку фінансових ринків. Саме на їх діяльність орієнтуються банківські установи, даючи підстави говорити про фінансіалізацію їх балансу. Незважаючи на невиконання своєї функції фінансування реального сектору економіки, роль фінансових ринків ще більше посилилась у результаті проведення політики приватизації. Більшість державних промислових підприємств Франції була приватизована у 1980-90 pp., за рахунок чого намагалися нівелювати інституційну специфіку французької економіки і сприяти появі «інституційного інвестора», зокрема іноземного, та поширенню принципів «корпоративного управління».

Соціально-економічна ситуація в країні зазнала суттєвого тиску, спричиненого світовою економічною і фінансовою кризою. Враховуючи можливі серйозні політичні, економічні та соціальні наслідки світової фінансової та економічної кризи Париж ініціював з метою їх попередження та подолання проведення (жовтень 2008 р.) засідання глав 15 держав зони євро та саміту (листопад 2008 р.) країн-членів G20.

Основні експортні товари — промислове устаткування, побутові прилади, хімічні товари й напівфабрикати, одяг, взуття, автомобілі, сільськогосподарська продукція.

За обсягом зовнішньої торгівлі та експорту промислової продукції Франція посідає четверте місце у світі (після США, ФРН і Японії).

Імпортують товари промислового призначення, продукцію машинобудування, транспортне устаткування, нафту, деякі продукти харчування та напої тощо.

Головні зовнішньоторговельні партнери — країни Європейського Союзу, передусім Німеччина та Італія.

Одночасно Уряд передбачив необхідні внутрішні заходи, спрямовані на покращення умов кредитування та страхування, ініціював створення установ, що субсидуються державою для підтримки експортно-імпортних операцій. Важливою складовою боротьби з наслідками фінансової та економічної кризи стало прийняття (грудень 2008 р.) з ініціативи Президента Франції дворічного плану оздоровлення французької економіки, у відповідності до якого Уряд зосередить свою увагу на інвестуванні, в першу чергу, у автомобілебудування, будівництво, військове переоснащення, будівництво нових ліній швидкісного залізничного сполучення, модернізацію вищих учбових та дослідницьких закладів. Загальна сума реалізації плану складе 26 мільярдів євро (1,3% ВВП) з 1 січня 2009 року. Для впровадження усього комплексу передбачених планом заходів Президентом прийнято рішення про призначення окремого міністра, який відповідає за реалізацію плану.

У таких сферах господарства, як космонавтика, військово-промисловий комплекс, транспорт, французькі фірми завоювали міжнародну популярність завдяки впровадженню передових технічних досягнень. У той же час одержали популярність деякі менш значні й більше спеціалізовані галузі, такі, як парфумерна промисловість. У результаті автоматизації й комп’ютеризації виробництва скоротилося число робочих місць, виросла частка інженерно-технічного персоналу стосовно   числа некваліфікованих робітників. Збільшилися капіталовкладення в такі сфери нематеріального виробництва, як наукові дослідження, підвищення кваліфікації, маркетинг і програмування.

Всі ці зміни сприяли модернізації промисловості й росту продуктивності в промисловому секторі. Проте обробна промисловість Франції усе ще залишається диверсифіцированою, а не високоспеціалізованою, що знижує конкурентоспроможність деяких галузей промисловості (наприклад, мікроелектроніки). Крім того, у Франції частка ВВП, що витрачається на наукові дослідження й розробки в промисловості, нижче, ніж в інших розвинених країнах. Крім того, у Франції відсутні такі потужні багатопрофільні корпорації, як у США, Німеччини й Англії. Мало компаній середнього розміру (від 500 до 1000 зайнятих), здатних тісно співробітничати з великими корпораціями на правах основних субпідрядників, що особливо характерно для германії. У Франції маса більше дрібних фірм, але вони експортують лише незначну частину виробленої продукції.

Список використаної літератури

1. Великий А. Французский опыт сотрудничества государственных и частных секторов в сфере научно-техничнской модернизации промышленности // Економіка. Фінанси. Право. — 2009. — № 8. — С. 3-5
2. Франція: сильний гравець // Пропозиція. — 2010. — № 8. —  С. 34-37