Вступ

Актуальність теми. Своєчасна розробка проектно-кошторисної документації суттєво прискорює інвестиційний процес. Проект будівництва, реконструкції або технічного переозброєння звичайно складається з комплексу технічної документації (креслень, технологічних, конструктивних та економічних обґрунтувань) і кошторисної документації.

Класичний проект має три складові: технологічну, будівельну і техніко-економічну.

Технологічна частина складається зі схеми виробництва (технологічно взаємопов’язаних одиниць обладнання), технологічних етапів і переділів виготовлюваної продукції, обсягів виробництва та якісних показників.

Двостадійне проектування включає розробку проекту зі зведеним кошторисом і розробку робочої документації з кошторисами. Такий варіант застосовується при будівництві великих і складних промислових підприємств, нових кварталів забудови міст, великих селищ, окремих будівель і споруд зі складними або новітніми об’ємно-планувальними, конструктивними та архітектурними рішеннями. При одностадійному проектуванні розробляється один документ — робочий проект зі зведеним кошторисом, який застосовується для технічно та архітектурно нескладних будівель і споруд.

При двостадійному проектуванні на першій стадії розробляються: ситуаційний план розміщення підприємства та генеральний план будівництва; технологічна схема виробництва і загальна схема управління підприємством; схема комплексу технічних засобів та автоматизації технологічних процесів; план земельної ділянки та недеталізовані рішення планів, фасадів, розрізів окремих нетипових будівель і споруд; плани і профілі трас інженерних мереж; житлово-цивільне будівництво, якщо воно належить до підприємства; проект організації будівництва; кошторисна документація; паспорт проекту і пояснювальна записка. Документи, що опрацьовуються на цій стадії, узгоджуються із зацікавленими організаціями і контрольними інспекціями (санітарною, протипожежною та ін.) і затверджуються відповідними органами залежно від відомчої належності проекту і форми власності інвестора.

На другій стадії розробляють документацію для будівництва окремих будівель і споруд: перелік фізичних обсягів будівельно-монтажних робіт і потреб у матеріалах, конструкціях і деталях для їх виконання; перелік необхідного технологічного та інженерного обладнання; локальні та об’єктні кошториси; робочі креслення (плани і розділи будівель); паспорти окремих будівель і споруд.

1. Система створення нового продукту

Рушійною силою технологічної діяльності людини є процес, який постійно відновлюється, виникнення і задоволення все нових потреб суспільства (рис. 1).

В умовах науково-технічної революції (НТР) виникла свого роду індустрія створення нової якості продуктів, машин наступних поколінь. Змінюваність виробів стала одним з основних показників НТР. Створення нового продукту починається з наукових досліджень фундаментального або прикладного характеру. За деякими даними, тільки 8…10 % фундаментальних досліджень є результативними, але вони і забезпечують загальний науковий прогрес. Прикладне дослідження спрямоване на заздалегідь визначені практичні цілі, наприклад, досягнення значень одного з параметрів, зазначених у технічних умовах (ТУ), на створення конкретного продукту. Базою для нього служать ідеї, отримані в процесі фундаментального дослідження, а результатом є нововведення. Нововведення — це ідея, підтверджена експериментом. Воно виявляється у вигляді поліпшення якості, підвищення ефективності виробу, відкриття нового принципу, методу.

Нововведення звичайно захищено патентом, авторським посвідченням. У нових розробках використовується лише 3…5 % нововведень, отриманих на стадії прикладних досліджень. Тому вихідна кількість технологічних нововведень до початку проектно-дослідних робіт по створенню нової якості продукту повинна бути досить великою. Щоб мати можливість хоча б грубо оцінити вартість прикладних досліджень, зазначимо, що одне нововведення в США обходиться в 25-40 тис. дол. На базі нововведень здійснюється комплекс конструкторсько-експериментальних і технологічних робіт, результатом яких є технічна документація і дослідні зразки нового продукту.

Вихідним документом для здійснення проектно-дослідних робіт є технічне завдання (ТЗ), створюване виконавцем проекту з обов’язковим узгодженням із замовником. Цей документ встановлює основні технічні, якісні та функціональні характеристики виробу згідно із ТУ, техніко-економічні вимоги до нього і показники якості, містить склад і терміни випуску документації на виріб.

На стадії варіаційної пропозиції розробляють документацію, що обґрунтовує різні перспективні варіанти можливих рішень створення нового виробу, залучаючи патентні матеріали та огляд специфічних особливостей експлуатації або використання аналога і розроблювального виробу. Після узгодження й утвердження варіаційна пропозиція є підставою для виконання наступного етапу, який у машинобудуванні називають ескізним проектом.

Ескізний проект — найбільш творча частина проектно-конструкторських робіт. На стадії ескізного проектування створюється образ, загальне уявлення про пристрій і принцип роботи машини, виявляються її робочі (виконавчі) поверхні, створюються принципові кінематичні, гідравлічні й інші схеми. В ескізному проекті обумовлюють компонування виробу, розробляють ескізні креслення загальних видів, здійснюють макетування, складають специфікації вузлів і механізмів, у тому числі покупних і уніфікованих. Отриману в процесі ескізного проектування конструкцію виробу аналізують на патентну чистоту. Роблять проміжний розрахунок економічної ефективності.

При розробці виробу нетехнічного призначення на цьому етапі встановлюють принциповий хімічний склад речовини, біологічні властивості продукту, харчову якість тощо.

На стадії загального (технічного) проекту приймають остаточні рішення, що дають повне уявлення про устрій виробу, склад речовини тощо. Уточнивши кінематичну схему машини, службове призначення кожної ланки, наявність робочих поверхонь, приступають до визначення основних конструктивних форм і габаритів матеріалізованих кінематичних ланок. На цьому етапі спочатку розраховують сили, що діють на робочих поверхнях машини, потім — сили, що виникають на кожній з ланок кінематичної схеми машини та її вузлів під впливом поля зовнішніх сил, визначають закони руху ланок. Вибравши матеріал і метод зміцнення, шляхом розрахунку на міцність, довговічність, точність перетворюють кожну ланку в деталь. Усі ланки (деталі) кінематичного ланцюга узагальнюють в агрегати,  вузли, механізми, тобто в складальні одиниці різного рівня. Крім розроблених креслень агрегатів і вузлів, у технічний проект входять специфікації та технічні умови, а також економічні обґрунтування конструкції та окремих її елементів. Щоб уникнути в конструкторській документації помилок технологічного характеру, до розробки технічного проекту залучають технологічні служби.

При створенні хімічних, біологічних, харчових продуктів на цьому етапі ці принципові рішення доводять до логічного кінцевого результату. Отримують зразки продукту і здійснюють первинні випробування.

На стадії робочого проектування випускаються робочі креслення, що пройшли стандартизаційний і технологічний контроль. Робоче креслення повинне однозначно вказувати всі характеристики, придатні для визначення функцій деталі: розмірні, точнісні, параметри зміцнення. Кожна деталь одержує остаточне конструктивне оформлення.

По робочій документації виготовляють дослідні зразки, що послідовно проходять стендові, заводські та державні випробування. Випробування вузлів і виробу в цілому, як правило, приводять до визначеного коректування робочої документації, що, природно, затримує передачу проекту в серійне виробництво. Тому фірми високої культури проектування намагаються розробити найбільш принципові й оригінальні вузли в рамках науково-дослідних робіт, ескізного пророблення або в крайньому випадку в період технічного проектування і випробувати їх паралельно з випуском робочої документації. Варто особливо підкреслити необхідність особистої участі кваліфікованих і досвідчених технологів у випуску робочої документації. У робоче проектування входять також складання подетальних і матеріальних специфікацій, технічних умов на матеріали, розробка інструкцій з експлуатації виробу. Виконується остаточний техніко-економічний аналіз конструкції та окремих її елементів.

Така загальна схема науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і сукупність розроблювальних на різних стадіях документів. Усі документи повинні бути оформлені відповідно до Держстандартів.

Процес створення нового продукту переходить далі в сферу виробництва. Готується й організується серійний випуск нового виробу. На цій стадії здійснюють великий специфічний комплекс робіт, що носить назву технічної підготовки виробництва. Розробляють технологічну документацію відповідно до Єдиної системи технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ); паралельно ведуть роботи з організаційної підготовки виробництва.

2. Дозвільні документи СЕС на виробництво та реалізацію нових харчових продуктів

За даними Держкомстату, більша частина малих і середніх підприємств України — це підприємства харчової промисловості та сфери послуг, які мусять одержувати відповідні дозволи від СЕС.

Від жовтня 2005 року, відповідно до закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», виробники харчових продуктів мають одержувати два дозвільні документи — декларацію виробника та експлуатаційний дозвіл.

Починаючи від 28 жовтня 2005 року, коли набув чинності закон «Про безпечність та якість харчових продуктів», ветеринарна служба здійснює нагляд за такими видами продукції:

• необроблені харчові продукти тваринного походження на об’єкті, де їх виробляють;
• усі рослинні продукти, сільськогосподарська продукція та необроблені харчові продукти тваринного походження на сільськогосподарських ринках.

Отже, ветеринарна служба має повноваження приходити з такими перевірками:

• перевірка необроблених харчових продуктів тваринного походження на об’єктах, де їх виготовляють;
• перевірка всіх рослинних продуктів, сільськогосподарської продукції з відповідним маркуванням та не оброблених харчових продуктів тваринного походження на ринках.

Раніше санітарно-епідеміологічна служба на кожну партію плодово-овочевої, плодово-ягідної та баштанної продукції і продовольчої сировини видавала гігієнічний сертифікат. Після 28 жовтня 2005 року такого документу вже не потрібно одержувати.

СЕС має повноваження здійснювати контроль тільки за готовими харчовими продуктами. Натомість нагляд за безпекою та якістю сировини покладено на ветеринарну службу.

Декларація виробника — це документ, що його видає виробник харчової продукції. Таким документом виробник підтверджує, що харчова продукція є безпечною для споживачів і відповідає вимогам санітарного законодавства. Водночас виробник дає гарантії, що його продукція має саме такі якісні характеристики, які він вказав у декларації. ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ. За нормами закону «Про безпечність і якість харчових продуктів», ухваленого 6 вересня 2005 року, від постачальників харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів і матеріалів для виробництва (переробки) харчових продуктів обов’язково потрібно одержувати декларацію виробника.

За 30 днів перед тим як вперше впроваджувати в обіг в Україні харчові продукти,підконтрольні санітарній службі, виробник або продавець (постачальник) мусить повідомити про це головному державному санітарному лікареві України і подати йому декларацію виробника.

Виробник мусить мати документальні докази, що підтверджують його декларацію. За такі докази правлять, зокрема, протоколи вимірювань, досліджень, що їх провела акредитована лабораторія, а також документи про впровадження на виробництві систем HACCP або аналогічних систем, які гарантують безпечність і якість виготовлених товарів. Підтверджувати дійсність декларації можуть і експлуатаційні дозволи, документи про результати державного контролю та державного нагляду санітарної чи ветеринарної служби. Виробник мусить видавати декларацію виробника на такі об’єкти, впроваджуючи їх в обіг:

• сільськогосподарська продукція, призначена для споживання людини;
• харчові продукти та добавки;
• ароматизатори або допоміжні матеріали для переробки.

Такий документ, виданий щодо серійного виробництва, має містити дані про партії продукції. У декларації виробника, яка стосується до окремої партії товару, потрібно вказати назву чи номер конкретної партії.

Форми декларації виробника офіційно ще не затверджено, проте вона мусить містити такі дані:

1) назва та адреса виробника;

2) назва харчового продукту (добавка, ароматизатор, допоміжний матеріал для переробки тощо);

3) свідчення про відповідність санітарним заходам, технічним регламентам або стандартам та перелік умов, за яких такої відповідності виробник дотримуватиметься (умови транспортування, зберігання, обігу і т. ін.);

4) дата видачі, ім’я, підпис та посада особи, яка видала декларацію виробника;

5) для продуктів, вироблених в Україні, — реєстраційний номер, наданий виробникові після отримання експлуатаційного дозволу відповідно до статті 22 закону «Про безпечність та якість харчових продуктів».

Законодавство містить вимогу про те, що декларацію виробника мають підтверджувати такі докази:

протоколи вимірів, досліджень, що їх здійснила акредитована лабораторія;

• документи про впровадження на виробництві систем якості;
• експлуатаційні дозволи;
• документи про результати державного контролю та нагляду СЕС і ветеринарної служби.

Одержати будь-який з-поміж перелічених документів можна лише після того, як орган СЕС видав висновок за результатами експертизи.

Експертизі підлягає кожний об’єкт, використовуваний для виробництва харчової продукції (будинок, споруда, обладнання, технології, інші засоби, зокрема транспортні, функціональні продукти, дієтичні та харчові добавки, ароматизатори тощо). За результатами експертизи на кожний об’єкт видають окремий висновок СЕС (експлуатаційний дозвіл на виробничі потужності, висновок на харчовий продукт і т. ін.).

Подавати декларацію виробника головному державному санітарному лікареві можна щойно після того, як буде проведена експертиза СЕС. Тож виробник має вдатися до таких кроків:

• звернутися до органу СЕС з заявою щодо проведення експертизи;
• одержати експертний висновок СЕС щодо кожного об’єкту, використовуваного для виробництва харчової продукції;
• видати декларацію на певний вид продукції на підставі отриманого висновку СЕС;
• подати декларацію виробника головному державному санітарному лікареві України разом з повідомленням про впровадження своєї продукції в обіг.

Щоб отримати експертний висновок, виробник подає заяву до Міністерства охорони здоров’я, яка мусить містити інформацію про те, що харчовий продукт:

• не становить загрози для споживача;
• не вводить споживача в оману;
• не відрізняється від харчових продуктів, які він замінює, настільки, щоб його споживання несприятливо вплинуло на споживача.

Експертний висновок СЕС видає протягом 90 робочих днів від моменту подання заяви на експертизу. Висновок має містити таку інформацію:

• умови використання продукту;
• призначення та специфікації харчового продукту;
• всі необхідні вимоги до забезпечення продукту етикетками.

Припустімо, СЕС, провівши експертизу, забороняє виробникові впроваджувати в обіг новий харчовий продукт. У такому разі заявник може оскаржити експертний висновок в головного державного санітарного лікаря України протягом 30 днів після одержання цього висновку або в суді.

Новий харчовий продукт — це харчовий продукт (а також його інгредієнти), який ще не виходив на споживчий ринок України, тому що цей харчовий продукт:

• має нову або цілеспрямовано модифіковану первісну молекулярну структуру;
• містить генетично модифіковані органічні речовини;
• виготовлений з генетично модифікованих організмів, але їх не містить;
• містить мікроорганізми, гриби, водорості або є виділений з них;
• містить рослини та інгредієнти харчових продуктів, одержані з тварин, або є виділений з них, за винятком харчових продуктів чи їхніх інгредієнтів, які отримано традиційними методами розведення тварин, якщо такі продукти зарекомендували себе як безпечні для споживання;
• вироблений завдяки застосуванню раніше не використовуваного виробничого процесу, який може спричинити істотні зміни у складі та структурі харчових продуктів або інгредієнтів цих харчових продуктів і вплинути на їхню поживну цінність, обмін речовин або рівень небезпечних чинників.

Висновки

Створення нового продукту — це складний і багаторівневий процес застосування спеціальних знань, досвіду, методів і засобів для досягнення певної мети. Новий продукт завжди є результатом змін у матеріальному й технологічному рівнях виробництва та нормативному його забезпеченні, а тому належить до сфери управління проектами. До головних критеріїв оцінки різних варіантів виконання робіт зі створення нового продукту відносять терміни і вартість досягнення очікуваних результатів. Вони, у свою чергу, залежать від величини наявних ресурсів та від використовуваних технологій. Згідно з теорією менеджменту проектів створення продуктової інновації завжди має такі складові: цілі; основні критерії і обмеження; головні та додаткові важелі управління; невизначеність та ризики.

Список використаної літератури

1. Ананьєв. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Текст лекцій / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2003.
2. Вельбой В. Системи технологій: Посіб. для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — Хмельницький : ТУП, 2003. — 339с.
3. Демченко М. Системи технологій: Навч. посіб. / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : Видавництво ДонДАУ, 2001. — 314с.
4. Дичковська О. Системи технологій галузей народного господарства: навч. посіб. для студ. вуз. / Ольга Василівна Дичковська,; Ольга Дичковська ; М-во освіти України. Ін-т системних досліджень освіти; Тернопільська акад. народного господарства. — К. : ІСДО, 1995. — 311 с.
5. Дубровська Г. Системи сучасних технологій: навчальний посібник / Галина Дубровська, Анатолій Ткаченко, ; М-во освіти і науки України, Черкаський інженерно-технологічний ін-т. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 351 с.
6. Осауленко І. А. Системи технологій: Конспект лекцій. — Черкаси : Черкаський ЦНТЕІ, 2004. — 79с.
7. Руденко П.О., Романенко В.П. Системи технологій. Конспект лекцій. Чернігів. 2002. — 155 с.