Вступ

Актуальність теми. Ринок туризму як система взаємозв’язків об’єднує велику кількість виробників турпродукції з наявними та потенційними покупцями, які мають бажання отримати якісні туристичні послуги. Від звичайних ринків товарів туристичний ринок відрізняється тим, що на ньому товар не просувається від продавців до покупців. Навпаки, покупці самі переміщуються до місця   призначення, щоб отримати зарезервовані послуги.

Туристичний ринок характеризується багатоступеневістю відносин: між кінцевим споживачем і виробником туристичних послуг є посередники – туристичні агентства, туроператори, постачальники і виконавці послуг розміщення, перевезення, харчування [3].

Туристичні підприємства є важливим компонентом, який створює туристичну пропозицію в підсистемі «об’єкт туризму». В туристичній галузі функціонують різноманітні підприємства. Одні надають клієнтам виключно туристичні послуги, а для інших туризм — це один з кількох напрямів їх комерційної діяльності. Підприємства, які діють лише у сфері туризму, називаються туристичними підприємствами первинних послуг, а підприємства, що отримують прибуток не тільки від туристичної діяльності — туристичними підприємствами вторинних послуг. Таким чином, послуги перших підприємств становлять основу існування сфери туризму, а послуги другої групи підприємств задовольняють лише деяку частину туристичного попиту, оскільки туризм для них є лише одним з кількох джерел існування, а їхніми послугами користуються не лише туристи.

Спеціалісти також виділяють підприємства третинних послуг, які обслуговують усе населення території, одночасно задовольняючи потреби рекреантів. При цьому зважають на те, що усі галузі господарства можна поділити на дві групи:

1) галузі, які безпосередньо задіяні в туризмі, забезпечують розвиток його матеріально-технічної бази і функціонування (наприклад, сільське господарство, будівництво тощо);

2) базові галузі економіки (паливно-енергетичний комплекс, виробництво конструкційних матеріалів тощо).

Дослідження туризму як важливого соціоекономічного явища і процесу має місце у працях низки вітчизняних вчених, серед яких: Г. Алейнікова, О. Бобарикіна, М. Борущак, А. Гайдук, В. Герасименко, Н. Жукова, В. Кифяк, О. Любіцева, І. Мініч, А. Мокляк, О. Моран, І. Сидоренко, О. Сударкін, І. Черніна, І. Школа. Дослідження проблем рекреації та рекреаційного комплексу висвітлюють у своїх працях В. Гетьман, О. Гулич, А. Єфремов, О. Ільїна, В. Калитюк, В. Мацола, М. Нудельман, А. Охріменко, В. Павлов, Н. Турло та інші.

Мета нашого дослідження – дослідити розвиток посередницьких послуг у туризмі та з’ясувати роль підприємств, що надають послуги з розміщення туристів.

Об’єкт дослідження – туристичні послуги, які надаються туристам.

Предмет дослідження – методи удосконалення посередницьких туристичних послуг.

1. Підприємства, що надають послуги з розміщення туристів

Важливою складовою обслуговування туристів є розміщення на ночівлю та проживання поза місцем їх постійного перебування (оселі). Послуги з розміщення туристів надає мережа підприємств готельного і неготельного типу.

З погляду бізнесу ці підприємства створюють і продають свій товар у вигляді послуги або комплексу послуг з розміщення туристів на ночівлю. Крім обов’язкових послуг розміщення, підприємство готельного типу може надавати цілий комплекс інших послуг, для чого має окремі підрозділи, наприклад, блоки харчування, продуктові і сувенірні магазини (кіоски), торговельні автомати, дискотеку, казино, нічний клуб, салон краси, зал ігрових автоматів, більярдну, кегельбан, відеоігри, медпункт, пункти обміну валют, замовлення квитків, прокату автомобілів, автостоянку, гараж, залу нарад, концертну залу, засоби зв’язку, сауну, лазню, басейн і багато іншого.

Цей перелік послуг залежить від цільового призначення об’єкта розміщення гостей. Світова тенденція розвитку готельної індустрії спрямована на розширення сфери послуг додаткового призначення. Сучасний багатосервісний готельний комплекс володіє могутньою матеріально-технічною базою, яка створює широкий комплекс послуг для задоволення потреб мандрівників.

Усі засоби розміщення туристів відповідно до класифікації, розробленої Всесвітньою туристичною організацією (ВТО), поділяються на форми, види та типи.

Форми засобів розміщення туристів визначаються основними видами послуг, які вони надають. Якщо надаються послуги тільки з розміщення, то такий суб’єкт підприємництва відноситься до суб’єктів неготельного типу (гуртожиток, дача, яхта), а якщо, крім розміщення, надаються інші послуги, то такі суб’єкти відносяться до підприємств готельного типу.

Види засобів розміщення подорожуючих визначаються формою власності. За цією ознакою виділяються такі види:

— колективні;

— індивідуальні;

— приватні;

— державні.

Типи об’єктів розміщення туристів визначаються їхнім функціональним призначенням (табл. 1) [14, c. 152-153].

Таблиця 1. Класифікація спеціалізованих об’єктів розміщення туристів

Об’єкти розміщення
Форми	Види	Типи
Готельного типу	Колективні Державні	Туристичні комплекси Комплекси для відпочинку Санаторні комплекси Мобільні комплекси (потяг, теплохід)
	Приватні	Бунгало (сільський будиночок з верандою) Намет Автофургон Ротель (вагон з одно-, двомісними відсіками, у яких розміщені спальні крісла. Є умивальник, туалет)
Неготельного типу	Колективні	Гуртожиток Молодіжний будинок
	Індивідуальні	Приватний будинок Квартира Кімната Дача Яхта
	Приватні	Тайм-шер — власність, обмежена часом Готель типу кондомінімум

Серед підприємств розміщення туристів в Україні державна форма власності постійно скорочується, а приватна зростає. Серед типів суб’єктів розміщення туристів основне місце займають підприємства готельного типу.

Показник забезпеченості готелями визначається кількістю готельних місць на 1000 мешканців країни (регіону). Нормативним показником вважається 10 готельних місць на 1000 жителів. В Україні цей показник набагато менший.

Розглядаючи діяльність підприємств розміщення туристів як суб’єктів ринкових відносин, слід зазначити, що їхня послуга являє собою продукт, що купується туристом за допомогою обмінних угод. І хоча послуга при цьому набуває товарної форми, то предметної форми, що відчужується при реалізації, вона не має. Купівля послуги означає доступ до готельного продукту і його використання у визначений час і у визначеному місці, тобто в самому готелі.

У готельної послуги є ряд відмінностей від товарів, які мають матеріальну форму і переміщуються в місця споживання. Основною відмітною рисою готельного продукту як результату діяльності об’єкта розміщення туристів є збігання його виробництва і споживання в часі і просторі. Готельний продукт має й інші відмітні риси від товару, який після продажу переходить у володіння покупця (рис. 1) [10, c. 102-103].

Рис. 1. Характерні властивості готельних послуг

Надання готельної послуги здійснюється на території її виробника і при тісній взаємодії споживача і виконавця послуги. Тому якість готельних послуг забезпечується в першу чергу тими працівниками, що безпосередньо контактують з туристами. Якість послуги оцінюється споживачем під час її надання. Якщо послуга не надана клієнтові, вона для готелю втрачена, що негативно відбивається не тільки на доході, а й на його іміджі.

При плануванні діяльності підприємств розміщення туристів велике значення мають сезонні коливання попиту.

Готельні послуги продаються споживачам прямо або через посередників у вигляді окремої послуги або в складі турпакета. За оцінками фахівців, доход від продажу готельних номерів індивідуальним клієнтам більший, ніж від групових заїздів туристів.

Залежно від особливостей управління готелі можуть утворювати готельні ланцюги. Прикладом розвинених готельних ланцюгів є готелі «Аккор» (Франція), «Холідей Інн» (США), «Форте» (Велика Британія), «Шератон» (США). Готелі надають перелік обов’язкових послуг, а також широку номенклатуру додаткових. У всіх туристичних закладах розміщення передбачені основні групи послуг, такі як розміщення, харчування, дозвілля та побутове обслуговування.

Сучасний готель повинен створити комфортабельні умови для ночівлі туриста та надати йому низку додаткових послуг. Досить складною проблемою є з’ясування потреби в готельних місцях. Для її вирішення необхідно володіти відповідними методами, знати фактори, які впливають на попит, передбачати майбутні зміни попиту та пропозиції. Потреба в готельних місцях залежить від привабливості регіону, забезпеченості готелями та ступеня їх завантаженості, особливостей регіонального розвитку, ділової активності, індустрії розваг і спорту, транспортної системи тощо.

Серед основних ознак готелів варто, насамперед, назвати наявність номерів для проживання. Готелі надають набір обов’язкових послуг: прибирання номера, прибирання санітарного вузла і місць загального користування, а також великий перелік (номенклатуру) додаткових послуг.

До колективних засобів розміщення належать готелі, аналогічні заклади, спеціалізовані заклади розміщення та інші колективні заклади розміщення.

Група закладів (засобів розміщення), аналогічних готелям, мав номерний фонд, надає обов’язкові послуги. До них можна віднести пансіони, мебльовані кімнати, туристські гуртожитки тощо.

У спеціалізованих закладах (з єдиним керівництвом), призначених для обслуговування туристів, немає номерів. Вони можуть надавати туристам житло, колективну спальню чи майданчик. Крім надання туристам місця для ночівлі, такі заклади можуть провадити й інші види діяльності, Прикладами таких спеціалізованих закладів є оздоровчі заклади, табори, заклади розміщення у громадських видах транспорту, в конгрес-центрах тощо.

В оздоровницях, санаторіях, на курортах функція надання місця для ночівлі не є головною. Тут набагато важливіші лікування та профілактика захворювань приїжджих. Поряд з лікуванням організовується харчування, відпочинок, спорт і, звичайно, ночівля.

До інших колективних засобів розміщення належить передусім житло, призначене для відпочинку. Прикладами цієї групи засобів розміщення є готелі квартирного типу, комплекси будинків чи бунгало, а також об’єкти на майданчиках для кемпінгу, в бухтах для невеликих суден. Клієнтові надається ночівля та низка послуг: інформаційних, торговельних, розважальних тощо. Колективними закладами розміщення можна також вважати студентські гуртожитки, молодіжні готелі, будинки відпочинку для людей похилого віку та аналогічні об’єкти соціального значення [7, c. 136-137].

Індивідуальні засоби розміщення надаються за оплату, в оренду, безкоштовно. Сюди належать помешкання (квартири, котеджі, особняки), які орендуються по черзі членами домогосподарства (таймшеринг). Турист може також розміститися в сімейному будинку на правах оренди, він може одержати в оренду в приватної особи чи агентства цілком обладнане житло (будинок, квартиру, котедж) або безкоштовно зупинитися в родичів чи знайомих.

Персонал готелів усіх категорій повинен уміти створювати атмосферу гостинності, добросовісно виконувати прохання клієнтів, бути ввічливим, уважним, толерантним, стриманим.

Персонал усіх категорій готелів, який безпосередньо пов’язаний із обслуговуванням клієнтів, повинен проходити медичне обстеження в установленому порядку, результати якого відображаються в особистих медичних книжках. їх пред’являють на вимогу представників органів контролю. Персонал усіх категорій готелів повинен носити уніформу, а в деяких випадках і бейджик, на якому вказано посаду, ім’я та прізвище працівника. Форма завжди повинна бути чистою та охайною.

У готельних комплексах будь-якої категорії повинні бути створені окремі умови для відпочинку та харчування персоналу [4, c. 65].

2. Фірми-посередники в туристичному бізнесі

Посередницькі функції — це функції, пов’язані з купівлею, просуванням і продажем туристичних продуктів, що виконуються за дорученням творця незалежним від нього туристичним посередником на основі угоди, що укладається між ними, або окремого доручення. Сюди можуть входити: пошук іноземного туриста, підготовка і укладення угоди, кредитування сторін і надання гарантій оплати туристичного продукту, операції з логістики, страхування туристів, виконання митних формальностей, проведення рекламних та інших заходів щодо просування туристичних продуктів на ринок.

Місце туристичних агентів в процесі формування та реалізації туристичного продукту важко переоцінити. Вони є посередниками між туроператором чи іншим суб’єктом туристичної діяльності та туристом. Предметом їхньої діяльності є надання посередницьких послуг в реалізації турпродукту туроператора та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності (транспортних компаній, готелів, санаторіїв тощо).

Сучасні умови значно розширюють функції, які виконуються туристичними посередниками, що пов’язано із зміною структури туроператорів і турагентств. Надання різних видів продуктів у комплексі розширилося:

— організація просування і продажу туристичного продукту — пошук посередників, контрагентів, укладення угод від імені продавця, надання гарантій оплати туристичного продукту покупцем, проведення рекламних кампаній і досліджень ринків;

— збирання і надання інформації про ринки;

— фінансування всього процесу зі створення і просування туристичних продуктів;

— операції зі страхування туристів;

— логістично-транспортні операції;

— стеження за якісним наданням проданого туристичного продукту і обслуговуванням.

Функції туроператора і турагента розширюються також шляхом їх упровадження у виробничу сферу: створення дочірніх компаній.

Важливою сферою діяльності туристичних фірм стала участь у міжнародних консорціумах для здійснення великих будівельних проектів. Участь у консорціумі надає можливість здійснювати створення сучасних туристичних комплексів і сучасного туристичного продукту [2, c. 174-175].

Основна перевага використання посередників у туризмі полягає в тому, що туристична фірма не вкладає яких-небудь значних засобів для організації просування і продажу туристичного продукту на території країни, де він продається, оскільки посередницькі компанії мають своїх турагентів або договори з партнерами для просування і продажу даного продукту.

Друга, не менш важлива перевага посередницьких фірм полягає у звільненні виробника від багатьох турбот, пов’язаних із реалізацією туристичного продукту (підбір за асортиментом, диференціювання до вимог ринку і продаж туристичного продукту, транспортування туриста та ін.).

Значною перевагою є також використання капіталу туристичних посередницьких фірм для фінансування операцій як на основі короткострокового, так і середньострокового кредитування. Велике значення мають стійкі ділові зв’язки з банками, транспортними і страховими компаніями.

На випадок, якщо ринок цілком монополізований посередниками (наприклад, «ITT Sheraton») використання посередницької ланки стає необхідністю.

Основна мета використання посередників — підвищення економічної доцільності і ефективності зовнішніх туристичних операцій.

Чинники, за рахунок яких підвищується економічність операцій туристичних посередників:

— підвищення оперативності просування і продажу туристичного продукту, що сприяє збільшенню прибутку продавця за рахунок прискореного обігу його капіталу;

— перебування ближче до споживача, і, отже, краще знання ринку і більш оперативна реакція на зміну його кон’юнктури, що дає змогу реалізовувати туристичний продукт на сприятливіших умовах;

— можливість підвищити конкурентоспроможність туристичних продуктів за рахунок підвищення завантаження, правильної сегментації, диференціації та позиціонування в країні, в якій він просувається і продається відповідно до місцевих попиту і вимог;

— фінансування готельних і курортних комплексів (на основі як короткострокового, так і середньострокового кредитування), авансування, вкладаючи власний капітал в створення і функціонування просування і продажу туристичного продукту;

— можливість швидкого виходу на нові ринки, легшого доступу до споживача, зменшення або усунення фінансових ризиків, економії на витратах, оптимізування витрат на маркетинг, рекламу тощо;

— тісніший контакт з кінцевими споживачами туристичного продукту. Туристичні посередники є важливими постійними джерелами цінної первинної інформації про ринок — його місткість, тенденції формування і зміни попиту, його сегментацію, становище конкурентів, перспективи просування і продажу туристичного Продукту, ціни і можливості їхньої зміни, сучасні вимоги до рівня якості і конкурентоспроможності туристичного продукту. Вміле використання такої інформації, як показує практика роботи на зовнішніх туристичних ринках, часто дає змогу одержувати важливі конкурентні переваги, активно удосконалювати тактику і стратегію просування і продажу туристичного продукту, багато разів окупаючи свої витрати;

— використовуючи туристичних посередників, які спеціалізуються на масовому просуванні і продажі туристичного продукту з певною номенклатурою і асортиментом, можна отримати додаткову вигоду за рахунок зниження витрат обігу на одиницю туристичного продукту.

Оцінюючи значення посередників, слід також враховувати, що вони стають практично незамінним інструментом при використанні окремих специфічних форм просування і продажу туристичного продукту, наприклад, участі в міжнародних туристичних ярмарках [2, c. 154-155].

Туроператор є посередницькою організацією в сфері туризму, який бере участь в плануванні, розробці, просуванні і реалізації туристичного продукту з комерційною метою. Туроператор надає клієнтам продукт, раніше створений і придбаний ним особисто, сплачений і заброньований від імені уповноважених агентств. Це кінцева ланка в складній системі доведення споживача до виробника, який вступає в пряму взаємодію з компаніями сфери туризму — безпосередніми виробниками туристичного продукту, з метою їхньої якісної і найбільш ефективної організації для споживачів туристичного продукту. У зв’язку з цим основним завданням будь-якого туроператора стає планування майбутнього туру, тобто створення впорядкованого часом, що відповідає потрібному і цінному для туриста складу і якості, графіка. Чітке планування туру дає змогу уникнути можливих ускладнень у ході реалізації туру, таких, як невідповідність за часом організації туристичних заходів.

Просування туристичного продукту є найважливішою функцією туроператора. З метою досягнення максимальної рентабельності туристичного проекту (особливо нового, або модифікованого) туроператор намагається розповсюдити всі види інформації про себе (маршрут, пропоновані засоби перевезень, розміщення, проведення дозвілля, ціновий діапазон пропозиції, умови роботи уповноважених агентств і придбання туристичного продукту), застосовуючи на практиці якомога більшу кількість інструментів реклами, стимулювання продажів, PR. Завдяки маркетинговій діяльності туроператорів іншим компаніям туристичного ринку (туристам, агентам, конкуруючим операторам, а також постачальникам туристичних продуктів, органам влади та ін.) стає відомо про динаміку змін кон’юнктури туристичного ринку.

У ході розробки, просування, реалізації турів оператор поширює на ринку всі можливі дані (наприклад, відмінні риси турів, особливості туристичного потенціалу пропонованих курортів і туристичних центрів, культура і традиції місцевого населення, пам’ятні і визначні місця, процедура оформлення в’їзних документів та ін.), часто маловідомі або взагалі раніше невідомі, одержані в результаті кропіткої роботи туроператора як з вторинними джерелами інформації, так і в ході відряджень і ознайомлювальних поїздок, виконуючи тим самим інформативну функцію. Одержана оператором інформація з метою популяризації туристичного продукту активно розповсюджується як серед фахівців турбізнесу, так і серед тих, хто не має безпосереднього відношення до туризму, населення за допомогою оформлених каталогів, буклетів, інструментів реклами і стимулювання просування та продажу туристичного продукту, організації інформативно-пізнавальних турів для працівників сфери туризму [1, c. 7-8].

Проведення перманентного моніторингу кон’юнктури туристичного ринку і своєчасної модифікації існуючого або створення принципово нового туристичного продукту, що максимально відповідає існуючим потребам туристів, багаторівневий продаж якого не потребує кардинальних структурних змін в роботі агентської мережі, виражає новаторську функцію туроператорів. Новий туристичний продукт повинен мати можливості для подальшої своєї модифікації, оскільки саме ця його якість дасть змогу творцеві туру залишатися лідером із продажу даного напряму в майбутньому в умовах конкурентної боротьби.

Також туроператор виконує інтегруючу функцію: визначає принципи зовнішньої політики України, її пріоритети і курс розвитку. Виступаючи не тільки формою зовнішньоекономічних зв’язків, але й ефективним засобом культурного, соціального, наукового обміну, міжнародний туризм часто здатний зробити більше, ніж дипломатичні переговори на найвищому рівні. Адже приймаюча країна не зацікавлена втрачати стабільний притік туристів, оскільки забезпечуються валютні надходження, робочі місця, зростання зайнятості населення, розвиток економічної інфраструктури.

Перспективність туроператорської та турагентської посередницьких ланок визначається якісними зрушеннями, що відбулися в розширенні напрямів і сфер цієї діяльності. В результаті розширення сфер закордонної діяльності з’явилися найбільші компанії — транснаціональні туристичні корпорації, які займають пануючі позиції в сфері туризму. Важливою особливістю є перетворення найбільших роздрібних фірм у міжнародні за сферою діяльності компанії, що відіграють важливе значення в міжнародному туристообміні окремих країн [4, c. 84].

3. Скласти схему управління туристичною галуззю України

Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган — Національну туристичну адміністрацію (HTA), роль якої в різних державах неоднакова. Темпи розвитку туризму зазвичай тісною мірою залежать від позиції HTA в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту.

У національному законодавстві різних країн передбачені особливі умови, які визначають можливість створення й регламентують подальшу діяльність туристичних фірм. Законодавчі обмеження в цій сфері ділової активності встановлюються передусім для захисту інтересів туристів як споживачів специфічних послуг, а також для розвитку цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, у тому числі для збереження навколишнього середовища.

Рис. 2. Схема механізму державного управління туристичною галуззю

Механізм державного управління туристичною галуззю виступає складною відносно відособленою системою впливу держави (в особі її органів) на процеси та явища, що пов’язані із впорядкуванням соціально-економічних відносин у сфері людської діяльності з приводу продукування, розподілу та споживання туристичного продукту, яку формують методи управління, інституційне, ресурсне, інформаційне та науково-методичне забезпечення (рис. 2).

Особливу увагу звернено на інституційне забезпечення механізму державного управління туристичною галуззю, під яким розуміємо систему державних та недержавних організаційних структур, які створені на різних управлінських рівнях та реалізовують свої рішення за допомогою методів, що належать до їхніх повноважень. Визначено функціональні повноваження окремих центральних органів виконавчої влади України в управлінні туристичною галуззю, а також здійснено огляд основних завдань центральних органів виконавчої влади в туристичній галузі, які реалізовувались протягом їх існування (1993-2012 рр.).

Інформаційне забезпечення механізму державного управління туристичною галуззю розглядаємо як комплекс різних видів етнокультурної, соціальної, природно-географічної, економічної інформації, що характеризує галузь, інструменти збору відповідних первинних даних, їх систематизації, обробки, збереження, пошуку, актуалізації і поширення [8, c. 96].

Ресурсне забезпечення механізму державного управління туристичною галуззю формується з таких важливих його компонент, як кадрове, фінансове і матеріально-технічне забезпечення. Кадрове забезпечення включає підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які здійснюють професійну діяльність в органах державної влади різного управлінського рівня. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення передбачає накопичення, зберігання та розподіл фінансових та матеріальних ресурсів відповідно, що спрямовані на забезпечення виконання прийнятих управлінських рішень чи утримання відповідних структур інституційного забезпечення, до повноважень яких належить реалізація туристичної політики на відповідному рівні.

Науково-методичне забезпечення механізму державного управління туристичною галуззю включає науково-методичні та теоретико-методологічні напрацювання щодо державного управління туристичною галуззю, які можуть бути базисом прийняття управлінських рішень і формуються на основі ціннісного, структурно-системного, раціонального, критичного, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, логічного підходів та їх поєднань. Виділення науково-методичного забезпечення як самостійної складової механізму державного управління туристичною галуззю підтверджує роль науки для реалізації державою своїх функцій.

Однак необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і досконалим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп (у нашому випадку — виробників і споживачів туристичного продукту), втручання державних органів може бути мінімальним.

Отже, першочерговим завданням є визначення ролі держави й її адміністративних органів і установ у розвитку туристичної діяльності та просуванні національного туристичного продукту. Це не стільки конкретні заходи туристичної політики, скільки управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, які стоять перед галуззю [16, c. 125].

Висновки

Отже, структура туристичних послуг, за зазначеними вище авторами, є інтегрованою системою таких складових як:

• основні послуги – це готельні послуги, послуги підприємств громадського харчування, транспортних підприємств;
• додаткові – охоплюють екскурсійну діяльність, медичні заклади, спортивні, побутові, телефон, пошту, послуги з прокату, страхування;
• супутні – послуги місцевого інфраструктурного комплексу.

На думку інших авторів, страхові послуги відносять до основних, а до додаткових – включають послуги індустрії розваг. Також виокремлюють четверту групу послуг – спеціалізовані, до яких відносять послуги, що надають підприємства посередники – туристичні бюро, туристичні агенції, екскурсійні бюро тощо.

Виробництво і збут турпослуг співпадають за часом і місцем. Реалізація заходів збутової політики вимагає обґрунтування, формування та використання ефективної системи збуту, що передбачає проведення аналізу зовнішніх чинників, які впливають на якість і функціонування каналів розподілу, прийняття рішень щодо удосконалення структури каналів розподілу, вибору посередників, управління процесом збуту. Для ефективного функціонування системи збуту туристичне підприємство повинно визначити кількість та типи учасників, провести порівняльну оцінку потенціалу альтернативних ланцюгів, довжини і ширини каналу. Структура каналу розподілу є індивідуальною для кожного туристичного підприємства і залежить від характеристик туристичного продукту, ринкових умов та можливостей підприємства. При організації каналів розподілу крім економічних інтересів повинні враховуватись і культурні особливості країни.

Україна має значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері. Однак наявний потенціал реалізується недостатньо через відсутність цілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави і відпрацьованих механізмів регулювання галузі, донині немає повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності. Держава, по суті, втратила контроль за її розвитком та регулюванням діяльності.

Відсутність належної структури управління туристичною галуззю України призвела до ситуації, коли країна з багатим туристично-рекреаційним потенціалом упродовж майже десятиріччя не сприймалась світовою спільнотою як туристична країна. Все це ще раз підкреслює важливість та необхідність державного регулювання туризму, у тому числі через формування дієвої структури органів управління галуззю.

Список використаних джерел

1. Алпатова Н. Туристичне посередництво: оподаткування та облік / Наталія Алпатова // Все про бухгалтерський облік. – 2008. — № 31 (1428). – с. 7 – 11
2. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
3. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
4. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
5. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
6. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
7. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
8. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
9. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
10. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
11. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
12. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
13. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
14. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
15. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
16. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.