Вступ

Визнання України державою з ринковою економікою передбачає перехід на новий рівень господарювання. Перед державою ставиться завдання щодо створення умов для розвитку ефективної та конкурентоспроможної роботи підприємств усіх галузей економіки і форм власності. Особливу значущість це питання має для підприємств із державною часткою власності. Найбільша кількість підприємств із державною часткою власності функціонує у вугільній галузі. На цей час вугільна галузь перебуває у тяжкому стані, який характеризується падінням видобутку вугілля, фізичним зношенням основних фондів, значним відставанням від передбачених проектами реконструкції та технічного переозброєння термінів уведення потужностей. І все це незважаючи на те, що в даний час гостро постає проблема енергетичної безпеки держави. Вирішення цієї проблеми можливе через реформування вугільної галузі в цілому, що передбачає розв’язання проблем вугледобувних та вуглепереробних підприємств у напрямах відтворення й оновлення шахтного фонду, підтримки обсягу видобутку вугілля, створення нових потужностей, реконструкції та технічного переозброєння діючих шахт. У зв’язку з цим підвищується важливість шахтовуглебудівельних організацій.

Кризовий стан, який зараз переживають вугледобувні та вуглепереробні підприємства, відбивається на шахтовуглебудівельних організаціях, які потребують реструктуризації відповідно до цілей і завдань вугільної галузі України.

Питання реструктуризації є об’єктом досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців: М.Д. Аістової, О.М. Алимова, О.І. Амоші, В.М. Гейця, А.П. Єфименка, Д. Іцкова, В.В. Лаврененко, І.І. Мазура, О.Б. Погребса, А. Полуектова, І. Івашковської, Л. Христенко, В.Д. Шапіро, Г.О. Швиданенка, А.А. Bevan, S. Estrin, M.E. Schaffer та інших.

Ліквідації підлягає підприємство, яке не спроможне провадити передбачену статутом діяльність, і подальша діяльність якого згідно з техніко-економічним обґрунтуванням визнана недоцільною. Ліквідація підприємства передбачає здійснення заходів щодо припинення господарської діяльності, приведення його основних виробничих фондів до стану, який гарантує безпеку людей, майна і довкілля, та заходів, спрямованих на соціальний захист вивільнюваних працівників.

Пропозицію щодо ліквідації підприємства готує Міністерство на підставі техніко-економічного обґрунтування (проекту) недоцільності подальшої його експлуатації. Пропозиція узгоджується із заінтересованими органами виконавчої влади, зокрема з обласною державною адміністрацією, і подається на розгляд Кабінету Міністрів України, який приймає рішення про ліквідацію підприємства. На підставі цього рішення Міністерство видає відповідний наказ, в якому визначаються дата припинення робіт з видобутку (переробки) вугілля та дата початку робіт з ліквідації підприємства. Зазначеним наказом Міністерство також створює ліквідаційну комісію та визначає підприємства, які здійснюватимуть роботи з фізичної ліквідації підприємства, постійний контроль за ліквідованим об’єктом і вживатимуть заходів, спрямованих на усунення шкідливих наслідків.

1. Закриття (ліквідація) вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств

Ліквідації підлягає підприємство, яке не спроможне провадити передбачену Статутом діяльність і подальша діяльність якого згідно з техніко-економічним обґрунтуванням визнана недоцільною.

Ліквідація підприємства передбачає здійснення заходів щодо припинення господарської діяльності, приведення його основних виробничих фондів до стану, який гарантує безпеку людей, майна і довкілля, та заходів, спрямованих на соціальний захист вивільнюваних працівників.

Особливості соціального захисту зазначених працівників визначено Положенням про соціальний захист працівників, вивільнюваних у зв’язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості.

Вищим органом управління підприємств шахтобудівельного комплексу України, які мають згідно з класифікацією форм власності державну корпоративну форму власності, є Міністерство вугільної промисловості [3]. Приймати рішення щодо реструктуризації підприємств шахтобудівельного комплексу, а також виконувати інші процедури і здійснювати моніторинг цього процесу повинне зазначене міністерство. Але в ході такого складного процесу, як реструктуризація, виникає велика кількість суперечливих і недостатньо врегульованих питань, які не визначені для підприємств iз державною часткою власності. Ці проблемні питання можна розглянути на прикладі підприємств шахтобудівельного комплексу.

На даний час у складі шахтобудівельного комплексу України функціонують 74 підприємства з таким організаційно-правовим статусом: ДХК (державні холдингові компанії); ДВАТ (державні відкриті акціонерні товариства) і ВАТ (відкриті акціонерні товариства); ДАК (державні акціонерні компанії); ДП (державні підприємства).

Серед них здійснюють господарську діяльність та звітують Мінвуглепрому 22 підприємства; 37 підприємств, які припинили виробничу діяльність і потребують реструктуризації, або знаходяться у стані ліквідації; за 15 підприємствами Мінвуглепром не має інформації. Усього потребують реструктуризації 48 підприємств та 9 підприємств перебувають на заключній стадії ліквідації.

Серед основних проблем шахтовуглебудівельних організацій на даний час є:

• заборгованість із заробітної плати і низький її рівень;
• заборгованість замовників – вугледобувних підприємств за виконані будівельно-монтажні роботи, що виникла у минулі роки;
• незадовільний стан парку гірничопрохідницької, будівельної та дорожньої техніки і власних баз;
• недостатність обігових коштів; несвоєчасне та неповне фінансування будівництва, у тому числі із бюджету;
• нерозповсюдження на підприємства шахто будівельного комплексу дії майже всіх законодавчих актів, що мають відношення до підприємств вугільної галузі в частині стабілізації роботи, державної підтримки, пільг, реструктуризації тощо.

Вирішення даних проблем неможливе без реструктуризації шахтовуглебудівельних підприємств, необхідність якої підтверджується накопиченими проблемами. Першочерговими кроками, які передують процесу реструктуризації, мають бути:

• проведення аналізу фінансово-господарської діяльності кожного підприємства шахто будівельного комплексу;
• визначення форми власності й економічного стану кожної шахтовуглебудівельної організації, що підлягає реструктуризації на підставі аналізу фінансово-господарських показників її діяльності, зокрема обсягів реалізації послуг, балансового прибутку (збитку), дебіторської та кредиторської заборгованості за джерелами (бюджетні, власні тощо), строками виникнення в цілому на підприємствах та за підрозділами, собівартості та рентабельності виконаних робіт і таке інше;
• оцінки виробничого потенціалу кожного підприємства шахтобудівельного комплексу шляхом визначення структури, початкової та залишкової вартості основних фондів, ступеня їх зносу та вікового складу.

На основі результатів аналізу розробляються пропозиції щодо:

• подальшого функціонування кожного з підприємств шахтобудівельного комплексу;
• технічного переозброєння та відновлення виробничого потенціалу;
• фінансового оздоровлення і зміни, якщо це буде потрібно, організаційно-правового статусу окремих підприємств шахтобудівельного комплексу шляхом їх реорганізації;
• ліквідації підприємств шахтобудівельного комплексу, які не можуть виконувати передбачену статутом діяльність.

Важливо підкреслити, що одним із першочергових етапів проведення реорганізації підприємства є оцінка його вартості.

Надалі послідовність етапів така:

I етап. Інвентаризація майна і прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію підприємств.

II етап. Реорганізація збиткових підприємств.

III етап. Ліквідація збиткових підприємств.

Складність реформування підприємств шахто будівельного комплексу пов’язана значною мірою з тим, що на сьогоднішній час немає об’єктивної картини фінансово-майнового стану шахтовуглебудівельних організацій. Для вирішення питання щодо їх подальшого функціонування потрібна повна інвентаризація майна, поглиблений аналіз фінансового стану, ділової активності та прийняття на основі цього рішення про реорганізацію шляхом злиття колишніх самостійно господарюючих суб’єктів у більш потужні структури, приєднання, поділу, виділення, перетворення з позбавленням більшості підприємств права юридичної особи або ліквідації.

Важливо підкреслити, що в процесі реорганізації підприємств із державною часткою власності виникають процедурні складнощі. Мова йде про те, що Порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств не передбачає особливостей процедури реорганізації підприємств із державною часткою власності [2].

Наприклад, у зазначеному Порядку не визначено, в якій формі вищий орган товариства повинен приймати рішення про реорганізацію товариства з державною часткою, не визначена також форма повідомлення про реорганізацію, яка направляється до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, форма рішення про емісію акцій товариств, які реорганізуються, рішення про затвердження роздільного акта. Із цими проблемами стикається Мінвуглепром як вищий орган управління шахтовуглебудівельними підприємствами з державною часткою власності.

Найбільші соціальні наслідки має ліквідація підприємства. Як правило, ліквідації підлягає підприємство, яке не в змозі проводити передбачену статутом діяльність і подальша діяльність якого відповідно до техніко-економічного обґрунтування визнана недоцільною.

2. Соціальний захист працівників вуглепереробних підприємств

Громадяни, які працюють на неперспективному вугледобувному, вуглепереробному підприємстві, що підлягає закриттю (ліквідації), мають право на компенсаційні виплати у разі звільнення, пільгові умови для працевлаштування і професійної перепідготовки та інші соціальні гарантії.

Гарантії, що надаються згідно з цим Положенням про соціальний захист працівників, вивільнюваних у зв’язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств                Міністерства вугільної промисловості, поширюються:

• на працівників, які перебували у штаті на початок закриття (ліквідації) підприємства;
• на громадян, яким здійснювалося відшкодування шкоди, заподіяної їм каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків;
• на громадян, які на підприємстві одержували побутове вугілля безплатно або за пільговими цінами;
• на працівників, обраних на умовах звільнення від виробничої роботи до складу профспілкових органів, що діяли на підприємстві.

Трудовий колектив підприємства попереджається у письмовій формі про його закриття (ліквідацію) за рік до його проведення, а кожен працівник за два місяці до вивільнення ознайомлюється з відповідним наказом під особистий підпис.

Власник підприємства або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника за рік, і не пізніш як за 2 місяці до дня вивільнення надсилає інформацію відповідно до статистичної звітності за формою N 4-ПН.

У разі закриття (ліквідації) підприємства його працівники вивільняються.

Право на працю вивільнюваним працівникам гарантується шляхом:

• переведення на інші підприємства з урахуванням їх професійної підготовки і спеціалізації або з подальшою професійною перепідготовкою;
• працевлаштування на підприємствах інших галузей через державну службу зайнятості населення.

Працівникам, які переводяться для роботи на іншому підприємстві вугільної галузі з подальшою професійною перепідготовкою, у період перепідготовки виплачується стипендія у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до встановленого порядку [2].

У разі коли місце проживання працівників знаходиться на відстані більш як 3 кілометри від підприємства, на яке вони працевлаштовані, а транспорт загального користування відсутній або не забезпечує їх перевезення, підприємство вугільної промисловості, на яке вони переведені для роботи, забезпечує регулярне безоплатне перевезення цих працівників до нового місця роботи або компенсує транспортні витрати.

Працівникам, які у разі переведення для роботи на інших підприємствах вугільної галузі переїжджають на постійне проживання в іншу місцевість, витрати на переїзд компенсуються у порядку, передбаченому статтею 120 Кодексу законів про працю України (КЗпП) за рахунок коштів на закриття (ліквідацію) неперспективних підприємств.

Працівники у разі розірвання трудового договору у зв’язку із закриттям (ліквідацією) підприємства звільняються за пунктом 1 статті 40 КЗпП. Про звільнення видається письмовий наказ.

Вивільнюваним працівникам виплачується:

• вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (стаття 44 КЗпП) ( 322-08 );
• середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на три місяці з дня звільнення, з урахуванням виплати вихідної допомоги (стаття 49-3 КЗпП).

Зазначені виплати провадяться за рахунок коштів, передбачених на закриття (ліквідацію) відповідного підприємства.

Звільненим у зв’язку із закриттям (ліквідацією) підприємства працівникам, що зареєстровані у регіональному органі державної служби зайнятості, за відсутності можливості надати їм роботу протягом дев’яти місяців виплачується допомога по безробіттю в таких розмірах: у перші три місяці — 75 відсотків, наступні шість місяців — 50 відсотків середньомісячного заробітку, але не більше від розміру, що існує у народному господарстві відповідної області.

Якщо протягом року регіональний орган державної служби зайнятості не може надати цим особам відповідного місця роботи, за рішенням місцевого органу виконавчої влади продовжується виплата допомоги по безробіттю у розмірі 50 відсотків середньомісячного заробітку на період до працевлаштування. Загальний строк виплати цієї допомоги не може перевищувати двох років. Виплати провадяться за рахунок коштів, передбачених на закриття (ліквідацію) відповідного підприємства згідно з поданим Мінвуглепрому регіональним органом державної служби зайнятості розрахунком потреби у додаткових коштах на виплату допомоги по безробіттю, узгодженим з місцевим органом виконавчої влади.

Працівникам, які звільняються у зв’язку з виходом на пенсію під час закриття (ліквідації) підприємства, виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку (стаття 44 КЗпП).

Таким працівникам може також виплачуватися компенсація, якщо це передбачено колективним договором (галузевою тарифною угодою), розмір якої залежить від стажу роботи в галузі, але не повинен перевищувати:

• для жінок для чоловіків 7,5 років 10 років — одномісячний середній заробіток;
• 12,5 років 15 років — двомісячний середній заробіток;
• 17,5 років 20 років — тримісячний середній заробіток.

Зазначені виплати провадяться за рахунок коштів, передбачених на закриття (ліквідацію) відповідного підприємства.

Працівники підприємств, що підлягають закриттю (ліквідації), відповідно до статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» ( 803-12 ) вправі вийти на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають необхідний загальний трудовий стаж, зокрема на пільгових умовах.

За звільненими під час закриття (ліквідації) підприємств працівниками передпенсійного та пенсійного віку зберігається право на працевлаштування і вони можуть реєструватися у державній службі зайнятості без надання їм статусу безробітних.

Середньомісячний заробіток для обчислення сум вихідної допомоги, компенсації та стипендії визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (з наступними змінами).

Працівники підприємств, що закриваються (ліквідуються), мають першочергове право на працевлаштування на новостворюваних і діючих підприємствах Мінвуглепрому.

Керівники підприємств вугільної галузі, які за наявності вакансій на цих підприємствах не приймають на роботу вивільнених працівників з урахуванням їх професійної підготовки і спеціалізації, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Працівникам, які перебували на квартирному обліку на підприємствах, що закриваються (ліквідуються), гарантується право на забезпечення житлом. За ними зберігається черга на одержання житла на підприємствах, куди вони переводяться або працевлаштовуються самостійно та через державні центри зайнятості, а якщо на цих підприємствах відсутній квартирний облік – черга зберігається в органі виконавчої влади за місцем проживання вивільнених працівників із збереженням попереднього часу перебування на обліку.

Працівникам підприємства, що ліквідується, які виходять на пенсію, пенсіонерам, колишнім працівникам цього підприємства, які перебували на квартирному обліку, також надається право одержання житла у порядку черги в місцевому органі виконавчої влади.

Списки зазначених працівників, що перебували на квартирному обліку, передаються до відповідного місцевого органу виконавчої влади ліквідаційною комісією підприємства.

За наявності на підприємстві, що ліквідується, недобудованих житлових будинків (частин житлових будинків) завершення їх будівництва фінансується уповноваженими Мінвуглепромом організаціями, які виконують роботи із закриття (ліквідації) цього підприємства, у межах коштів, передбачених на це відповідним кошторисом.

Розподіл житлових приміщень у таких будинках провадиться лише серед осіб, які перебували на квартирному обліку на підприємстві на момент прийняття рішення щодо його закриття (ліквідації).

Після закриття (ліквідації) підприємства здійснюється через місцевий орган виконавчої влади забезпечення побутовим вугіллям (за нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України) таких категорій населення:

• непрацевлаштованих працівників;
• непрацюючих пенсіонерів галузі;
• інвалідів праці;
• інвалідів за загальним захворюванням, якщо вони користувалися цим правом до одержання інвалідності;
• сімей загиблих на виробництві або померлих від професійних захворювань робітників та службовців вугільної промисловості, якщо дружина (чоловік), батьки, діти або інші непрацездатні особи одержують пенсію у разі втрати годувальника;
• вдів (вдівців) працівників та пенсіонерів галузі.

Зазначені категорії населення користуються правом на безплатну доставку вугілля.

На час закриття (ліквідації) відповідного підприємства фінансування заходів щодо безплатного забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій громадян провадиться за рахунок коштів, виділених на закриття (ліквідацію) цього підприємства, після закінчення цієї роботи — місцевим органом виконавчої влади за рахунок передбачених на ці цілі коштів [5, c. 58-59].

Відшкодування звільненим працівникам шкоди, заподіяної їм каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, провадиться згідно із законодавством.

Висновки

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до пункту 17 Положення про соціальний захист працівників, які вивільняються у зв´язку з ліквідацією неперспективних вугледобувних підприємств Міністерства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 623 «Про заходи соціального захисту працівників, вивільнюваних у зв´язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості», включення у проекти ліквідації шахт будівництва житла можливо лише за наявності на підприємстві, що ліквідується, недобудованих житлових будинків або їх частин.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі від мови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності — здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
2. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств (зареєстровано в Мін’юсті України 04.03.1999 р. за № 137/3430, зі змінами та доповненнями) // Офіційний вісник України. – 1999. – № 10. – С. 67.
3. Державний класифікатор України «Класифікація форм власності» ДК 001:2004. – http://www.dinai.kiev.ua.
4. Гірничий Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 50. – Ст. 433.
5. Борецька Н. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. — Донецьк : Янтра, 2001. — 351с.