Вступ

Сучасне картоплярство — одна з найбільш важливих галузей сільськогосподарського виробництва нашої країни. Картопля, займаючи не більше 4,0 % площі сільськогосподарських угідь, дає близько 18,0 % валової продукції рослинництва і майже 11,0 % валової продукції сільського господарства України.

Однак, поспішність проведення ринкових перетворень в Україні негативно позначилася на розвитку галузі картоплярства, що призвело до міжсекторних і територіальних переміщень виробництва картоплі, зміни ринкової кон’юнктури, погіршення взаємозв’язків між інфраструктурними суб’єктами ринку картоплі, розпорошення ресурсів, зниження продуктивності праці в галузі, загального падіння рівня ефективності виробництва картоплі в підприємствах різних типів власності та форм господарювання, різкого скорочення державної підтримки й відсутності економічного механізму регулювання цього ринкового сегменту.

Значне скорочення площі посіву культури в крупнотовар- них господарствах і, як наслідок, розвал спеціалізованого вироб-ництва картоплі пояснюється негативним впливом цілого комплексу організаційно-економічних і техніко-технологічних чинників, серед яких низький рівень економічної ефективності, стабільності та конкурентоспроможності картоплевиробництва, що створює перешкоди на шляху формування високоефективного внутрішнього ринку картоплі та продуктів її переробки в умовах інтеграції України у світовий економічний простір.

Тому в нинішніх принципово нових для нашої держави умовах неабиякої актуальності набуває підвищення ефективності виробництва картоплі та галузі картоплярства в цілому як важливої складової вітчизняної економіки і вагомого чинника подальшого розвитку трансформаційних та інтеграційних процесів.

1. Сучасний стан розвитку картоплярства

У продовж останніх століть картопля стала найулюбленішою стравою мільйонів жителів планети в тому числі і в Україні, тому картоплярство буде залишатися і надалі провідною галуззю сільського господарства в нашій державі. У продовольчому балансі країни продукція картоплярства займає друге місце. Картопляна галузь є практично єдиною в агропромисловому комплексі, річні обсяги виробництва якої впродовж останніх років істотно не змінилися.

Знаходячись на п’ятому місці в світі, де на частку нашої держави припадає 5,6 % світового виробництва картоплі, все ж таки, як не парадоксально ринок цього продукту в нашій державі є слабо розвинутим та нестабільним. Це викликано величезним розмаїттям факторів. Першочерговими причинами нестабільності внутрішнього ринку картоплі в Україні є локалізація регіональних ринків, що призводять до значного коливання цін в різних регіонах, низька платоспроможність, надто висока різниця між роздрібними та закупівельними цінами, а також відчутні зміни в пропозиції на користь господарств населення.

Аналізуючи основні показники розвитку галузі картоплярства в Україні, можемо побачити, що за останні роки виробництво картоплі зменшується внаслідок скорочення площ під даною культурою, що відповідно вплинуло на зменшення валових зборів, а практично стабільно невисокий рівень урожайності за досліджуваний період не призводить до збільшення останніх.

У нашій країні картоплярство залишилося чи не єдиною галуззю агропромислового комплексу, у якій обсяги виробництва істотно не змінилися, хоча і відбулося переміщення площ посадок на невеликі ділянки. Так, якщо в Україні у 1991 р. картоплю вирощувало 8 484 великотоварних сільськогосподарських підприємства, то у 2006 р. — всього 401 (в зоні Степу — 105, Лісостепу — 173, Полісся — 123) або 4,7          % порівняно з їх кількістю у 1991 р. Відповідно зменшилось виробництво картоплі в цьому секторі й майже повністю перемістилось в приватний сектор господарств населення (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка площ збору та урожайності картоплі в різних секторах агропромислового комплексу України

Як бачимо з таблиці 1, виробництво картоплі за роки реформування майже повністю перемістилось в господарства населення. Якщо у 1990 р. площа збирання картоплі в сільсько-господарських підприємствах складала 426 тис. га або 30 % до всієї площі її посіву, то вже у 2005-2006 рр. — всього 17 тис. га (1,1 %). На перший погляд нічого поганого не трапилось, хоча темпи росту урожайності в сільськогосподарських підприємствах дещо вищі, ніж у господарствах населення, внаслідок чого в останні три роки урожайність картоплі в особистих підсобних господарствах населення менша на 10-30 ц з 1 гектара. У цілому ж обсяги виробництва картоплі протягом останніх сімнадцяти років залишаються на одному рівні з незначними коливаннями (коефіцієнт варіації по Україні складає всього 13,3 %). Якщо площі посіву картоплі за роками (1990-2006 рр.) мали варіацію всього 3,9 % (найвища варіація складала у Рівненській, Сумській та Чернігівській областях — 14-18 %, найнижча — у Вінницькій, Київській, Одеській, Тернопільській та Хмельницькій — всього 5-7 %), то варіація урожайності картоплі по Україні становила 13,0 % з коливаннями від 15-16 % (Вінницька, Волинська, Київська та Хмельницька області) до 30-45 % (Миколаївська, Запорізька та Луганська області). Причому, в областях зони Степу варіація урожайності найвища і знаходиться в межах 20-45 %, тоді як в зоні Лісостепу — 16-28 % та Полісся — 15-18 %. Слід відмітити, що в приватному секторі господарств населення варіація урожайності, площ та валових зборів за 1990-2006 рр. значно нижча, ніж у сільськогосподарських підприємствах. Іншого важко було чекати, адже при падінні попиту на картоплю лише для потреб харчування дрібні підприємства в економічному відношенні є більш живучими.

Збільшення варіації за площами посівів картоплі в окремих областях зумовлено їх подальшим пошуком своєї спеціалізації та стихійними змінами у розміщенні виробництва. Тобто, Рівненська, Сумська та Чернігівська області ще ведуть пошук своєї спеціалізації, а тому мають найвищу варіацію посівів картоплі. У той же час Вінницька, Київська, Одеська, Тернопільська та Хмельницька області практично не змінили площ посіву картоплі, хоча як і в інших областях у них також мало місце міжсекторне переміщення виробництва до господарств населення.

Різкі коливання валових зборів картоплі в цілому по Україні окремі вчені пояснюють залежністю результатів господарювання від погодної ситуації та низької урожайності, яка зумовлена недостатньою ресурсною забезпеченістю колективних і приватних підприємств та неможливістю застосовувати сучасні технології у зв’язку з дорожнечею техніки, добрив і засобів захисту рослин. Безперечно, що це має місце. Але відсутність контрактних взаємовідносин дрібнотоварних підприємств із бізнесовими структурами на ринку картоплі не стабілізує її виробництва за регіонами, а неможливість створити великотоварну партію цієї продукції за всіма показниками ринкової якості, мабуть, є основною причиною низької товарності виробництва картоплі в господарствах населення. Яке б бажання не було в цьому напрямку, але створення великої товарної партії потребує фінансових коштів, а відсутність будь-якої її функціональної якості робить проб-лематичним реалізацію картоплі за пристойними цінами.

До негативних наслідків міжсекторних зрушень у виробництві картоплі та переорієнтації населення на самозабезпечення картоплею слід віднести: деконцентрацію посівів, розпилення ресурсів, зростання витрат виробництва, значне погіршення фітосанітарних умов, різке падіння рівня механізації, втрата організованого ринку насінної і продовольчої картоплі, скорочення сировинної бази для переробної промисловості. Крім цього, непередбаченість існуючою системою насінництва регулярного забезпечення індивідуальних господарств здоровим насінним матеріалом високопродуктивних сортів картоплі приводить до одержання тут урожаю в 2-3 рази менше можливого. На городах вирощують здебільшого суміш малопродуктивних старих сортів. В окремих областях розповсюджена картопляна нематода. Більше того, проведені фахівцями асоціації картоплярів маршрутні обстеження свідчать, що на 76 % площ городів кількість вироджених рослин, що не можуть забезпечити навіть середнього врожаю бульб, складає 33-92 %.

Основний же недолік наявних структурних міжсекторних зрушень у виробництві картоплі є невисокий рівень товарності її виробництва (15-18 %) та низька якість. Так, згідно з проведеними нами аналітичними розрахунками за даними Держкомстату за 2001-2006 рр. товарність виробництва по областях у зоні Степу складала всього 8-13 %, Лісостепу — 15-23 %, Полісся — 14-18 %. Тоді як товарність виробництва картоплі в сільськогосподарських підприємствах областей України за ці роки складала 45-50 %. Правда, за даними масових обстежень приватних підсобних господарств України товарність виробництва картоплі в господарствах населення в зоні Степу складала 57,3 %, Лісостепу — 18,7 % і Поліссі — 11,4 %.

2. Основні напрями підвищення економічної ефективності виробництва картоплі в ринкових умовах

У підприємствах різних форм господарювання за 2001-2006 рр. спостерігались різні варіанти досягнення високого рівня рентабельності виробництва картоплі: за рахунок високої урожайності та цін реалізації, низької собівартості продукції, але основним чинником є концентрація площ під картоплею. Так, у групах підприємств, площа посадки картоплі в яких складає більше 50 га, урожайність досягає від 18 т/га (сільськогосподарський виробничий кооператив) до 30 т/га (селянське (фермерське) господарство). І тільки в приватних та державних підприємствах показник урожайності становить 11-17 т/га. Але підприємства всіх форм господарювання мають практично однаковий рівень рентабельності (понад 56 %) за винятком державних підприємств (34 %).

Отже, концентрація виробництва і є тим фактором, на основі якого можна досягнути конкурентних параметрів виробництва та вирішити проблеми в галузі картоплярства. Тому зрозумілим є той факт, що найнижча собівартість виробництва була зафіксована саме в підприємствах із концентрацією посівів картоплі більше 50 га. Тут її величина в 1,5-2,5 рази нижча, ніж у підприємств із концентрацією картоплі до 7 га на одне господарство.

Сільськогосподарські підприємства різних форм господарювання та природно-кліматичних зон по-різному досягають високих показників рентабельності виробництва картоплі. Передусім, підприємства використовують переваги конкретних природно-кліматичних зон і добиваються значно вищих показників урожайності або ж високих цін. Для всіх же зон характерним шляхом у досягненні конкурентоспроможного виробництва є його інтенсифікація й за рахунок цього — підвищення урожайності та маси прибутку на 1 га посіву. Так, проведені розрахунки показують, що в існуючому ціновому просторі 2006 р. раціональними рівнями урожайності картоплі є 22,3-25,2 т/га, а технологічних затрат у розрахунку на 1 га посіву — 12,9-15,4 тис. грн.

Отже, ми впевнились, що проблема власне виробництва картоплі для сільськогосподарських підприємств не є складною. За сприятливої ринкової кон’юнктури сільгосппідприємства швидко реагують на існуючу ситуацію нарощуванням концентрації виробництва та його інтенсифікацією. Проте існують проблеми каналів реалізації, їх стабільності, раціональної структури використання картоплі на технологічні та продовольчі цілі, експортно-імпортних операцій, розвитку промислової переробки тощо.

Одним із основних чинників підвищення ефективності картоплярства є удосконалення структури використання валового збору картоплі: продовольчого споживання, витрат на насіннєвий матеріал та корм, її втрати. Чим менші витрати насіннєвого матеріалу та втрати на ланцюгу „полеспоживач”, тим ефективніше працює галузь. За таких умов підвищується рівень товарності картоплі й відповідно виручка від її реалізації може перекрити всі затрати на вирощування. Прості розрахунки свідчать, що за умови, коли рівень товарності вищий від 50,6 %, галузь картоплярства в цілому (а не лише тієї частини, яка реалізована) стає прибутковою. За нижчого рівня товарності виробнича діяльність в цій галузі є неефективною. Тобто, якщо витрати на насіння та втрати на ланцюгу „полеспоживач” вищі 49,4 % по відношенню до валового збору картоплі, тоді ця галузь в цілому по країні може бути лише збитковою.

Таким чином, Україна має неефективну структуру виробництва та використання картоплі. Низький рівень урожайності та її нестабільність за роками призводить до необхідності вирощувати картоплю на великих площах (більше 1,5 млн. га), зростання непосильних для нормальної економіки запасів та не прогнозованості цін на ринку. Усі ці обставини збільшують ризикованість виробництва картоплі, особливо у великих підприємствах. Із цих позицій проблема підвищення ефективності виробництва картоплі в різних категоріях господарств набуває неабиякої актуальності.

У розвинених країнах із розвитком транспортної інфраструктури і самого транспорту виробництво картоплі стали розміщувати в найбільш сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах (а не лише в приміських зонах) на значній відстані (2,5-4 тис. км) від основних центрів споживання. Значна частка товарної картоплі зберігається і переробляється в районах її виробництва і в міру споживання доставляється спецавтотрансопртом у великі промислові центри. В Україні, навпаки, із часів СРСР та у зв’язку з переміщенням виробництва картоплі у приватний сектор, її вирощування стало практично рівномірним у всіх областях. Проте промисловий розвиток картоплярства окремих регіонів, а також розвиток інфраструктури транспортних сполучень довели ефективніший напрям розвитку картоплярства — спеціалізацію виробництва з відповідним міжобласним перевезенням картоплі з півночі на південь. Одночасно не є безспірними переваги півночі по відношенню до півдня через зростаючі транспортні витрати та можливі при цьому втрати якості продукції.

Отже, на підставі результатів дослідження можна стверджувати про наявність суттєвих проблем у формуванні ринку картоплі та необхідність визначення шляхів і напрямків їх цивілізованого вирішення в сучасних соціально-економічних умовах. Узагальнюючи сучасний стан розвитку вітчизняного картоплярства, необхідно виокремити основні проблеми галузі:

—         відсутність спеціалізованого виробництва;

—         низька матеріально-технічна забезпеченість товаровиробників картоплі;

—         досить висока ресурсоємність виробництва;

—         нераціональне розміщення посівів картоплі за природно-кліматичними зонами;

—         відсутність повноцінного ринкового середовища та на-лагодженої системи збуту вирощеної продукції;

—         законодавча неурегульованість взаємовідносин інфра структурних суб’єктів ринку картоплі.

Очевидно, що вищезазначені проблеми, пов’язані з розвитком картоплярства в тій чи іншій мірі здійснюють свій вплив як на ефективність виробництва, так і на формування ринку картоплі в цілому.

Активне входження України у світову економіку потребує розробки нової, адаптованої до ринку моделі розвитку картоплярства, що базується на досягненнях науково-технічного прогресу, узгоджених діях взаємопов’язаних сфер, галузей і підприємств, які орієнтуються на задоволення потреб покупців та швидку окупність витрат. Водночас, формування ринку картоплі неможливе без підвищення економічної ефективності галузі картоплярства в цілому.

До основних шляхів підвищення ефективності виробництва картоплі в різних категоріях господарств слід віднести: застосування інтенсивних методів ведення господарства на основі концентрації та спеціалізації виробництва; підвищення урожайності й поліпшення якості товарної картоплі; зменшення матеріальних і трудових витрат виробництва на одиницю продукції; зміцнення матеріально-технічної бази; використання прогресивних машин і обладнання; впровадження сучасних технологій вирощування, збирання та зберігання бульби; широке використання високопродуктивних сортів і високоякісного насіннєвого матеріалу, а також добрив і засобів захисту рослин; поліпшення організації та планування виробництва; переведення галузі картоплярства на інноваційну модель розвитку.

Висновки

Проведений аналіз дає підстави для висновку, що негативним наслідком міжсекторних та територіальних зрушень у галузі картоплярства є неузгодженість показників обсягів виробництва картоплі, запасів їх на початок року і цін реалізації товаровиробниками та на міських ринках.

На сьогоднішній день в умовах економічної кризи, коли ринок картоплі регулюється тільки попитом і пропозицією важливим постає питання про необхідність безпосереднього втручання держави в дану галузь, оскільки без державного регулювання практично неможливо вивести картопляний ринок із кризи за короткий період. А роль держави в регулюванні даного ринку вбачається у наданні безпосередньої фінансової допомоги галузі, запровадження дотацій в галузі насінництва та безпосереднє втручання в розвиток селекції.

Отже, аналіз ринку картоплі в Україні в цілому дав змогу побачити суттєві проблеми, які потребують негайного вирішення в умовах сьогодення. Для України, як одного із світових лідерів виробництва картоплі є недопустимим явищем, коли величезні об’єми даного продукту використовуються на корм тваринам та для власного споживання, внаслідок чого потерпає в першу чергу переробна промисловість, яка в нашій країні вже на сьогоднішній день має значний потенціал для переробки сировини даної галузі. Картоплю доцільно переробляти на спирт, крохмаль та продукти харчування, а також розвиток такої ніші ринку, як виробництво біоетанолу із барди даного продукту. Важливим на сьогоднішній день також є невирішене завдання, щодо виходу даної галузі на світові ринки. Така негативна ситуація в першу чергу пов’язана із відсутністю крупних підприємств, які б займалися закупівлею продукції з подальшим визначенням її якості та продажем, як малозабезпеченим регіонам в середині країни, так і на світових ринках, оскільки на сьогоднішній день в світі велика кількість людей відчуває потребу в продуктах харчування, а продукція картоплярства України внесла б вагомий вплив на покращення світової ситуації в боротьбі з голодом на планеті та поповнення казни держави від експортних операцій.

Список використаної літератури

1. Баранчук Ю. В. Економічна ефективність вирощування картоплі / Ю. В. Баранчук // Економіка АПК. — 2003. — № 7. — С. 62-68.
2. Бондарчук А. А. Стан картоплярства в Україні та перспективи його розвитку / Ю. В. Баранчук // Вісник аграрної науки. — 2006. — № 34. — С. 49-50.
3. Буняк Н. М. До питання економічної ефективності виробництва кар-топлі в XIX початку XX століття / Н. М. Буняк // Агроінком. — 2005. — № 8. — С. 43-47.
4. Ігнатченко Л. У. Розвиток картоплярства в особистих господарствах населення Чернігівської області / Л. У. Ігнатченко, Ю. М. Скосир // Економіка АПК. — 2007. — № 8. — С. 34-42.
5. Мех Л. М. Картоплярство Чернігівщини: сучасний стан і перспективи розвитку / Л. М. Мех // Вісник ХНАУ імені В. В. Докучаєва. — 2004. — № 4. — С. 120-124.
6. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підпри-ємств за 2006 рік (статистичний бюлетень) // Державний комітет статистики України. — К. — 2007.
7. Погорілий А. О. Прогнозування рівня ефективності в картоплярстві / А. О. Погорілий // Формування ринкових відносин в Україні. — 2006. — № 8. — С. 99-102.
8. Виробництво та споживання картоплі / [Ходаківський Є. І., Положе- нець В. М., Положенець О. В., Чуб Д. В.] // Економіка АПК. — 2006. — № 7. — С. 109-111.