Вступ

Система телемовлення значно змінилась з розбудовою незалежної України. Еволюційні процеси підштовхнули наново осмислити і розуміння дитячої телепрограми. Вже сьогодні можна констатувати, що наявність продукції для дітей є своєрідним індикатором цивілізованості та піклування про підростаюче покоління. Проте тільки на окремих радіостанціях повною мірою представлена телепродукція для наймолодших слухачів.

Питанням місця та ролі дитячих програм займалися такі дослідники як О. Ванніна, О. Гоян, В. Лизанчук, Ю. Любченко, І. Пенчук, Я. Скуратівська, О. Хомин та ін. Історії дитячих радіопрограм присвячене дослідження О. Меньшикова “Радіо – дітям”, який зробив одну з перших спроб дослідити витоки дитячого радіомовлення. Свій внесок у вивчення радіомовлення зробили Е. Багіров, В. Ружніков, вивчав основи радіожурналістики М. Глейзер, досліджували історію радіо та телебачення, М. Гуревич, С. Бернштейн, Ю. Мурашов.

Мета роботи полягає у спробі типологізувати сучасні дитячі програми, розробивши систему їх класифікації залежно від способу та форми подання матеріалу.

Автори дитячих програм відповідають за якість створюваних ними програм, адже їм відводиться неабияка роль у процесі виховання підростаючого покоління. Через це проблеми тематичного наповнення, жанрової та типологічної диференціації вимагають детального та ґрунтовного вивчення. Однак програм, які б виховували українських дітей, формували ідеологічну складову в їхній свідомості і водночас були цікавими, звиклими до яскравих образів та колоритних персонажів дітей, вкрай мало. Створення таких програм вимагає високого рівня професіоналізму та підготовки спеціалістів, які були б не тільки журналістами, а й педагогами, психологами, вихователями, а головне – старшими друзями.

1. Вікова періодизація дітей

Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж усього життя.

Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризується багатьма змінами. Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості — дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів, які характеризуються певними особливостями.

Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні, фізичні показники стану організму. До анатомічних належать розвиток кісткової, м’язової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники відображають особливості сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан м’язів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дитини.

Своєрідне бачення умов і рушійних сил розвитку людських якостей на стадії дитинства, закономірностей перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливостей формування дитини як особистості засвідчує народний досвід виховання, згідно з яким періодизація дитинства здійснювалася за принципом раннього залучення до праці:

— від народження до 2—3-х років — діти, які потребують особливої опіки батьків та інших членів сім’ї (“Матері з рук не виходить, матері по п’ятах ходить”);

— від 3-х до 14-ти років — підготовка до активного життя. У межах цього етапу вирізняють два періоди: 1) до 7 років (“до пастуха”); 2) від 7 до 14 років. П’ятирічна дитина — вже “підпасич”, допомагає старшим дітям, а в 6— 7 років (“як зуби почнуть випадати”) — уже пастух. Дівчинка “год з шести тягає гребінку з валом, коли мати пряде”, а з 7—8 років починає прясти;

— від 14 до 17—18 років — “готова робоча сила”.

Ян-Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії; завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712—1778) виокремлював два періоди розвитку: від народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період розвитку “зовнішніх почуттів”). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.

Згідно з концепціями періодизації дошкільного дитинства виокремлюють три головні періоди розвитку протягом перших шести років життя дитини, кожен з яких є кроком до загальнолюдських цінностей, нових можливостей пізнавати, емоційно освоювати і перетворювати світ. Ці періоди відмежовані один від одного рівнем психічного розвитку дитини. Кожен попередній створює умови для наступного, їх послідовність не може бути штучно “змінена” у часі: немовлячий період (перший рік життя), раннє дитинство (від одного до 3-х років), дошкільне дитинство (від 3-х до 6—7-ми років).

Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:

— немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості);

— переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до 3 років);

— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);

— молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років);

— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);

— старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства і відображає практику їхнього навчання і виховання у дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на ранній вік (від народження до 2 років), молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років), середній дошкільний вік (від 4 до 5 років), старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років). Особливо важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі. Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання.

2. Пізнавальні дитячі передачі та їх характеристика

У радянському суспільстві дитячі програми готували підростаюче покоління до інтеграції у доросле суспільство. Саме вікова періодизація запропонована вченим чітко ілюструє діапазон підготовки громадянина до життя в суспільстві. Починаючи від немовляти і до досягнення дорослого віку у кожному новому поколінні виховувались моральність, суспільний та громадський плюралізм; дитячі радіопрограми готували підростаюче покоління до соціалістичного способу життя. Поряд з вираженою орієнтацією на виховання політично свідомих громадян передачі цих видів мовлення переслідували освітні цілі, популяризуючи найрізноманітніші галузі знань, кращі твори світового мистецтва. Важливе значення для розвитку дитини має емоційність, вимисел, гра, акторське виконання, музичне оформлення, режисура та інші складові успішної дитячої програми.

У доповнення вищезгаданої класифікації варто звернути увагу на типологію радіопрограм з огляду на їхню тематично-жанрову спрямованість О. Гояна, який виділяє: інформаційні, інформаційно-аналітичні, інформаційно-публіцистичні, культурно-просвітницькі, пізнавально-розважальні, спортивні, ігрові та дитячі радіопрограми.

Науковець вбачає в класифікації дитячих радіопрограм принцип орієнтації на вікові особливості дошкільнят та школярів молодшого і старшого віку [5, с. 135−142].

Свою класифікацію запропонував В. Лизанчук. Зокрема дослідник виділяє такі типи програм, як: інформаційні, політико-ідеологічні, історико-культурологічні, соціально-економічні, освітньо-пізнавальні, релігійні, для дітей та юнацтва, для молоді, літературно-драматичні, музично-розважальні та рекламні [3].

Та всі вищезгадані дослідники згадують про дитячі радіопрограми в контексті загальної класифікації радіопрограм, ми ж робимо спробу заглибитись у систему дитячого радіомовлення як особливу частину контенту сучасних радіостанцій. Наведена вище класифікація ґрунтується та тематичному складі всіх видів програм. Класифікуючи за тим самим тематичним принципом дитячі радіопрограми, можемо виділити такі їхні категорії:

− інформаційні радіопрограми для дітей (“Школяда” (Національне радіо), “Школярик” (радіо “Запоріжжя”) повідомляють шкільні новини, дають корисні поради, діляться захопленнями тощо;

− казки в ефірі радіостанцій (“Вечірня колисанка” (Національне радіо), “Чарівна скринька (радіо “Мелодія”), “Чарівна полиця” (радіо “Запоріжжя”), “Короткие сказки”, “В гостях у сказки” (“Детское радио”);

− пізнавальні програми (“A.B.C.”, “Кольоровий світ” на Національному радіо, “Чудеса” (“Дон ТР”) відкривають перед слухачами двері світу науки та техніки, знайомлять з музичними течіями, молодими поетами, художниками;

− проблемні (“Старшокласник”, “Сім’я – фортеця моя”, “У класі, в сім’ї, в учительській” (Національне радіо) дитячі радіопрограми адресують дітям старшого віку, оскільки розповідають про щоденні проблеми, з якими стикаються підлітки, дають поради педагогів, лікарів, юристів, допомагають вирішувати проблеми в родині, в школі, з друзями тощо;

− розважальні радіопрограми для дітей (“Музичні сходинки”, “Недільний трамвай” на Національному радіо, “Шедевры школьных починений” (радіо “Мелодія”), “Школа развлечений” (“Детское радио”) пропонують молодшим слухачам зразки української та світової музичної культури, розповіді про музикантів, ігри та пізнавальний дитячий відпочинок;

− розвиваючі (“Загадки мови” та “Цікаве мовознавство”, “Малі таємниці великого світу” на Національному радіо, “Откуда что взялось” (“Детское радио”).

Сьогоднішніх дітлахів цікавлять подорожі в далекі країни та в паралельні світи, міфічні супергерої та надприродні сили, але, водночас, вони цікавляться навколишнім світом, зокрема світом тварин, рослин, люблять відвідувати гуртки та ходити у походи, проводити час на свіжому повітрі та серед друзів. Усі ці запити підростаючого покоління знаходять своє відображення у радіопрограмах з огляду на вікову періодизацію дитинства:

— дошкільний вік (“Детское время” (“Моя сім’я”), “Чарівна скринька” (радіо “Мелодія”, “Чарівна полиця” (радіо “Запоріжжя”) характеризується створенням першої елементарної теоретичної бази знань про предмети, явища, події, тому радіопрограми цього періоду знайомлять дітлахів з найкращими, доступними для їхнього сприйняття творами літератури та мистецтва, формують у них ставлення до оточуючої дійсності, речей та явищ [4, с. 81−87].

Залежно від ролі ведучого в програмі формуються загальний образ, унікальна концепція програми. Так ведучий може бути старшим товаришем, наставником та мудрим вчителем, який будучи психологом, педагогом, письменником, прагне поділитися власним досвідом. Інший тип ведучого дитячої радіопрограми – одноліток, чи, частіше, група однолітків, їхніх слухачів, які будучи дітьми граються та навчаються разом. Таким чином, інформація отримана від такого ведучого не сприймається як повчання, а радше як добра порада, тому краще засвоюється та викликає довіру.

Що стосується звукового оформлення програм, то специфіка аудиторії вимагає використовувати якомога більше шумових ефектів, які мають розвивати уяву слухачів. Вітається наявність у студії одразу декількох ведучих, які б своїми голосами створили ефект присутності дитини в радіопрограмі, наблизили її до теми та предмету розмови.

Проте, незважаючи на модернізацію технічних засобів, створення програм для дітей вимагає майстерності у створенні програми, яка виявляється передовсім у звуковому супроводі кожного епізоду програми. Особливо цікавим аспектом дослідження програмування сучасного дитячого телемовлення є вивчення ефективності впливу передачі на дітей, зокрема відповідності їхнім смакам та потребам.

Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.

Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв’язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої — напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів [4, с.336].

Юні глядачі дивляться всі програми — дитячі й дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими.

Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з еротикою, насильством і убивствами. Діти наслідують дорослим і імітують моделі й зразки поводження, широко представлені на телеекрані. Образи героїв фільмів або ведучих у програмах, яким діти наслідують, повинні бути сильними, спокійними, доброзичливими;

— необхідні програми, які допомагають дитині побачити позитивні приклади дорослих (людей мистецтва, науки, утворення), а також своїх однолітків, які вже домоглися в житті успіхів. Ми бачимо, що загальна тенденція – це заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція являє загрозу для психічного й морального здоров’я дитини [2, с.476].

У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях [4, с.337].

Журналісти, що працюють над створенням передач для дітей несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь в процесі виховання дитячої аудиторії. У зв’язку з цим проблеми вмісту, форми і методів роботи з дитячої аудиторії, і спадкоємність традицій в цій сфері вимагають уважного і зацікавленого вивчення. Але передач, які виховують, утворюють і формують відповідну ідеологію, на українському телебаченні просто немає. Створення цих програм вимагає високого професіоналізму, дитячої культури і психології.

«Інтер» — загальнонаціональний телеканал. Він є незмінним лідером вітчизняного телебачення, завдяки чіткому дотриманню концепції сімейного каналу, що враховує потреби всіх соціальних і вікових груп населення. За підсумками 2008 року «Інтер» зі значним відривом випереджає інші телеканали за рейтингом та часткою за основним телевізійним аудиторіям: «4+», «18+» та «14-49». Середньодобові цифри «Інтера»: ( Аудиторія «18+»: рейтинг 3,6%, частка 24,1%; Аудиторія «14-49»: рейтинг 2,1%, частка 16,9%; Аудиторія «4+»: рейтинг 3,3%, частка 22,7%).[51] На телеканалі «Інтер» можна виділити наступні телепрограми, що адресовані дитячій аудиторії:

«Найрозумніший» — мегапопулярний телепроект на телеканалі «Інтер», що збирає біля екранів кожної суботи  (в вечірньому блоці телеефіру) та з повтором щонеділі у ранковому блоці. Це  популярне телешоу, з відомою російською ведучою Тіною Канделакі, яке диктує  моду на знання, ерудицію та всебічний розвиток, та стабільно приваблює широку  телеаудиторію в Україні та Росії. В телепрограмі приймають участь діти  різного віку, що пройшли відбірні турніри та продемонстрували ерудицію у всіх  царинах знань — від футболу до античного мистецтва.

«Уроки тітоньки  Сови» — дитяча телепередача, що входить до ранкового ефіру телеканалу «Інтер»,  та транслюється щочетверга о 5.50 ранку. В цій передачі дитина розважаючись із  героями мультфільмів, одночасно отримує корисні знання, необхідні в її житті. Уроки  географії Тітонька Сова та її маленькі помічники — бешкетники коти Яша, Кеся, Сіма  та пес Буля, — відкривають малятам безкрайні простори морів і океанів, а так  само побувають разом із дітлахами на Північному полюсі й у тундрі, у пісках  Єгипту та в австралійській пустелі. Яскравий калейдоскоп мультиплікаційних фільмів традиційно доповнює цікаві розповіді тітоньки Сови. Мудра тіточка Сова  та її маленькі мультиплікаційні помічники розповідають глядачам як треба  поводитися вдома, у дворі, у дитячому садку. «Уроки гарної поведінки» підкажуть  малятам, як правильно поводитися в тій або іншій ситуації, тіточка Сова  прочитає їм цікаві казки з лісової книги дідуся Філіна. На цих уроках до  тіточки Сови приєднається новий герой, веселий і бешкетний домовик на ім’я  Непослух. Тіточка Сова і Непослух познайомлять дітей із дуже важливими  правилами — правилами безпеки життя. Мова йтиме про те, що найдорожче у світі —  це життя і здоров’я самих дітлахів та їхніх близьких.

«Смішарики» —  популярний мультсеріал, що кожного ранку о 8.40 у будні, виходить на телеканалі  «Інтер». Смішарики — дружня сімейка кумедних круглих персонажів, кожен з яких  має свою історію і свій характер. Мультик спочатку призначався для дітей до 10  років, але його із задоволенням дивляться і батьки — адже за зовнішньою  простотою та дитячою наївністю сюжетів автори «приховали» цілком серйозні,  дорослі і навіть філософські теми. До того ж у «Смішариках» немає жодного  негативного персонажу — тут абсолютно відсутнє протиставлення  «поганий-добрий. Смішарики – це добрі позитивні дитячі мультгерої, які несуть радість, свято, яскраві незабутні  враження у життя дитини.

«Пустотливі  пальчики» — це програма для дітей, західного виробництва, що транслюється на  телеканалі ТЕТ щонеділі о 8.30 ранку. Веселі ведучі Стівен і Ферн вчать дітей  майструвати різноманітні речі з того, що є під рукою, розповідають глядачам ,  як можна перетворити звичайний шматок паперу на симпатичне жабеня та сплести  яскраві кольорові браслетки дружби.

Отже, дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в  зручний для себе час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна  естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. Однак передач на  телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових  груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна  частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на  українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам.

Висновки

Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ.

У зв’язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі.

Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.

Список використаної літератури

1. Вовчик-Блакитна О. Телевізор і дитина: техніка психологічної безпеки / О. Вовчик-Блакитна // Обдарована дитина. — 2009. — № 2. — С. 43-46
2. Гоян О.Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту : підручник / О.Я. Гоян. – К. : Веселка, 2004. – 245 с.
3. Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики : підручник / В.В. Лизанчук. – К. : Знання, 2006. – 628 с.
4. Основы радиожурналистики / [под. ред. Э.Г. Багирова, В.Н. Ружникова]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 264 с.
5. Сайт національної радіокомпанії України [Електронний ресурс] : [структура радіокомпаній, програми Національного радіо, анонси, новини] / адміністратор сайту Олег Абліцов. – Електронні дані. – К. : 2000 – Режим доступу до сайту : http://www.nrcu.gov.ua/ (21.05.11) – останнє оновлення 20.06.11.
6. Участь засобів масової інформації щодо забезпечення правової освіти населення. Досвід створення дитячих телепрограм правового спрямування»: Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення: рекомендації [Текст] // Юридичний Вісник України. — 2011. — № 27. Вкладка. —  С. 29-32
7. Чорна, Л. Чи дивитися дитині телевізор? [Текст] / Л. Чорна // Дошкільне виховання. — 2003. — № 11.- С.21-23