Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Поняття, види та елементи транспортних зобов`язань

Вступ

Актуальність теми. За рівнем суспільної значущості транспорт посідає одне з провідних місць у системі суспільних відносин, забезпечуючи матеріальну складову комунікативної системи суспільства. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. Як інфраструктурна галузь народного господарства транспорт поєднує окремі регіони держави в єдиний політичний та економічний простір.

Транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої інфраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у перевезеннях суспільного виробництва держави, а також її населення.

Розширення цивільно-правових відносин між суб’єктами господарської діяльності є невід’ємною ознакою розвитку економіки України. Серед найбільш динамічних процесів, що відбуваються в галузі економіки, можна відзначити використання транспортних засобів. На сучасному етапі транспорт є розповсюдженим, невід’ємним і важливим об’єктом економічного та цивільного обігу.

Головною метою роботи є висвітлення проблем та розробка рекомендацій щодо вдосконалення відповідної законодавчої бази на підставі всебічного комплексного аналізу правових відносин транспортних зобов’язань та дослідження їх нормативно-правового регулювання з урахуванням сучасного законодавства України та практики його застосування.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити систему та особливості транспортних зобов’язань;

— охарактеризувати основні види транспортних зобов’язань;

— дати характеристику транспортних зобов’язань;

— розглянути господарсько-правову відповідальність за порушення транспортних зобов’язань;

— проаналізувати цивільно-правову відповідальність за порушення транспортних зобов’язань;

— дослідити перспективи розвитку транспортних зобов`язань в Україні.

Об’єктом нашого дослідження виступає суспільні відносини у сфера транспортних зобов’язань.

Предметом дослідження є види та елементи транспортних зобов`язань.

Розділ І. Теоретичні основи транспортних зобов`язань

1.1. Система та особливості транспортних зобов’язань

Транспорт є однією із найважливіших галузей суспільного виробництва. Особливість цієї галузі полягає в тому, що в процесі діяльності транспорту не створюється нова вартість, оскільки продукція транспорту — це сам процес переміщення вантажів, багажу, пасажирів.

Транспортними зобов’язаннями називаються зобов’язання з перевезення вантажів, пасажирів і багажу, а також інші зобов’язання з надання транспортних послуг, пов’язаних з перевезенням, або спрямовані на переміщення вантажів іншим способом. Транспортні зобов’язання є важливою складовою системи зобов’язань з надання цивільно-правових послуг. Зобов’язання з надання послуг, які безпосередньо впливають на здійснення транспортного процесу на різних його стадіях, — це зобов’язання в галузі транспортної діяльності з переміщення матеріальних цінностей, пасажирів, їхнього багажу, експедиційного обслуговування, буксирування суден і плотів, що об’єднуються загальною сферою господарської діяльності та особливостями її організації.

Транспортне зобов’язання може бути визначено як зобов’язання, в силу якого одна особа — перевізник (експлуатант) зобов’язується вчинити на користь іншої особи — вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажира, власника багажу чи вантажобагажу — певні юридичні або фактичні дії з надання транспортних послуг, пов’язаних з перевезенням, а інша особа — оплатити надані послуги в розмірі, встановленому законодавством або угодою сторін.

Транспортними договорами є договори із перевезення вантажів, пасажирів і багажу, а також інші договори з надання транспортних послуг, які пов’язані із перевезенням або спрямовані на переміщення вантажів іншим способом. Транспортну систему України становлять залізничний, річковий (внутрішньоводний), морський, автомобільний і повітряний транспорт. Крім цього виділяють особливий різновид транспорту — трубопровідний. Природа зобов’язань, які виникають при переміщенні товарів по трубопроводу, має змішаний характер: тут поєднуються елементи зобов’язань із передачі майна (нафти, газу) і на надання послуг (транспортування, зберігання). Тому до трубопровідного транспорту застосовується особливе законодавство, включаючи правила щодо постачання енергоресурсами.

Транспортні договорі поділяються на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори регулюють відносини, які виникають між транспортними підприємствами і клієнтурою з приводу предмета перевезення, тобто надання послуг, які стосуються безпосередньо перевезення. До основних транспортних договорів належать договори: перевезення вантажів, пасажирів, пошти, багажу, вантажобагажу і буксирування.

Допоміжні договори лише сприяють належному виконанню основного і самостійно існувати не можуть. До допоміжних транспортних договорів відносять договори поштової і вантажної експедиції, на експлуатацію під’їзних шляхів, на подачу і прибирання вагонів, на очистку вагонів та ін.

Єдину транспортну систему України становлять:

— транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт);

— промисловий залізничний транспорт;

— відомчий транспорт;

— трубопровідний транспорт;

— шляхи сполучення загального користування.

— За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспортній системі Україні належить транспорту загального користування. Він являє собою складну господарську систему, до якої входять:

— органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту;

— шляхи сполучення;

— транспортні підприємства;

— спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструкторські тощо).

Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори.

Транспортні договори – це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов’язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

  • перевезення вантажів;
  • транспортного експедирування;
  • на подачу і прибирання вагонів;
  • на експлуатацію залізничної під’їзної колії;
  • буксирування;
  • чартеру (фрахтування);
  • каботажу
  • та ін.

1.2. Основні види транспортних зобов’язань

Транспорт утворює самостійну сферу економічної діяльності, яка живе за особливими правилами. Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, спрямованих на переміщення товару або людини в просторі. Транспортна діяльність не супроводжується створенням нових речей (предметів матеріального світу). Її цінність в тому економічному ефекті, який створюється в результаті переміщення вантажу, пасажира та багажу в узгоджене місце. Тому відносини з перевезення виникають при наявності потреби в територіальному переміщенні об’єктів або людей за допомогою транспортних засобів. Зазвичай в них беруть участь два об’єкти: транспортна організація (власник транспортного засобу) та особа, зацікавлена ​​в транспортуванні.

Будучи врегульовані нормами права, ці відносини набувають форми зобов’язально-правових.

Проте не всяке територіальне переміщення об’єктів або людей за допомогою транспортних засобів приводять до виникнення зобов’язання перевезення. Остання характеризується низкою особливостей.

По-перше, воно повинно бути товарним і будується на еквівалентно-відплатних засадах. Так звані технологічні перевезення, що здійснюються власним транспортом будь-якої особи (перевезення сировини зі складу в цех, готової продукції на склад і т.д.) не породжують зобов’язання перевезення.

По-друге, необхідно враховувати спосіб переміщення. Перевезення характеризує просторове переміщення вантажів та осіб, які знаходяться «на» і «в» самих транспортних засобах (на платформі, на палубі, у вагоні, в каюті і т.д.).

По-третє, основна частина перевезень здійснюється так званими громадськими підводчиками, спеціально створеними для надання транспортних послуг усім і кожному.

Отже, в силу зобов’язання перевезення перевізник зобов’язується доставити вантаж або пасажира в зазначений пункт призначення, а відправник вантажу (багажу) пасажир або інша особа зобов’язується сплатити винагороду за надані транспортні послуги.

Зобов’язання перевезення можна назвати ядром транспортних зобов’язань.

Транспортними називаються зобов’язання з надання транспортних послуг, пов’язаних з перевезенням, або спрямовані на переміщення вантажів іншим способом.

Безпосередньо мети функціонування транспорту, якими є забезпечення безперебійного переміщення вантажів, людей у різні регіони країни, всередині населених пунктів, за межі держави досягаються за допомогою договору перевезення, яка в свою чергу має ряд різновидів і тісно пов’язаними з ним договорами, що забезпечують процес перевезень. Договір у цьому зв’язку є одним з правових інструментів, які забезпечують виникнення і реалізацію відносин перевезення, відповідну дисципліну їхніх учасників і т.д.

Чинним законодавством виділяються наступні різновиди транспортних договорів:

— Договір перевезення вантажу

— Договір перевезення пасажира (багажу)

— Договір фрахтування чартеру

— Договір організації перевезень

— Договір між транспортним організаціями

— Договір на перевезення загального користування

— Договір транспортної експедиції

Існує кілька видів транспорту, виділення яких необхідно з причин об’єктивного характеру, їх особливості, сфера застосування обумовлює особливості експлуатації та суттєво впливає на зміст договорів укладаються на перевезенні тим чи іншим з них.

Транспорт України — це зареєстрований на її території:

— Залізничний

— Автомобільний

— Морський

— Внутрішній водний

— Повітряний

— Міський електричний транспорт «.

Всі перераховані види транспорту утворюють систему транспорту України.

1.3. Характеристика транспортних зобов’язань

Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

А) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на: транспортні договори на залізничному транспорті; транспортні договори на морському транспорті; транспортні договори на внутрішньому водному транспорті; транспортні договори; на повітряному транспорті; транспортні договори на автомобільному транспорті; транспортні договори на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому – транспортні договори на космічному транспорті (у ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в т. ч. змішані перевезення);

Б) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (1) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (2) договори про надання транспортних послуг;

В) за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: (а) договори перевезення вантажів або організованих груп пасажирів, якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою; (б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень та забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. 6 Закону України “Про транспорт”). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником та вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний – на річковому транспорті, спеціальний – на повітряному транспорті, річний – на автомобільному транспорті (власне назва “довгостроковий договір” застосовується на залізничному та морському транспорті) — ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на п’ять років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов’язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов’язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розділ ІІ. Відповідальність у транспортних зобов’язаннях

2.1. Господарсько-правова відповідальність за порушення транспортних зобов’язань

Господарсько-правова відповідальність застосовується за порушення транспортних зобов’язань сторонами договору перевезення вантажу (перевізником, вантажовідправником та вантажоодержувачем) і договору транспортного експедирування (експедитором та клієнтом). Підстави і випадки застосування господарсько-правової відповідальності за порушення транспортних зобов’язань регламентуються ГК України, іншими законами, транспортними кодексами і статутами, а також відомчими актами Міністерства транспорту України, а саме:

  • на автомобільному транспорті – Статутом автомобільного транспорту УРСР, Законом України «Про автомобільний транспорт», Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (затв. наказом Мінтрансу 14 жовтня 1997 р.);
  • на залізничному транспорті – Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України (затв. постановою КМУ 6 квітня 1998 р.);
  • на авіаційному транспорті – Повітряним кодексом України, Правилами повітряних перевезень вантажів (затв. наказом Мінтрансу 14 жовтня 2003 р.);
  • на морському транспорті – Кодексом торговельного мореплавства (КТМ) України;
  • на річковому транспорті – Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР.

Загальні положення про відповідальність перевізника в договорі перевезення вантажу містяться в ГК та ЦК України. Ст. 313 ГК і ст. 923 ЦК передбачає відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу.

Перевізник зобов’язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами, правилами або встановлений сторонами в договорі перевезення вантажу (якщо строк доставки вантажу в законодавстві не встановлений). Прострочення доставки свідчить про неналежне виконання перевізником свого обов’язку за договором, і тому є підставою застосування до нього штрафних санкцій як виду господарсько-правової відповідальності. Розмір штрафу в кожному конкретному випадку встановлюється транспортними кодексами, статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Прострочення доставки вантажу може бути причиною його втрати, нестачі або пошкодження. В цьому випадку сплата штрафу за прострочення доставки вантажу не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочення.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу якщо доведе, що прострочення сталося не з його вини.

Ст. 314 ГК і ст. 924 ЦК встановлюють, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

  • у разі втрати або нестачі вантажу – в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
  • у разі пошкодження вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
  • у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Відповідальність перевізника вантажу на різних видах транспорту визначається спеціальним законодавством – відповідними законами, транспортними кодексами, статутами і правилами.

Будь-які угоди автотранспортних підприємств і організацій з вантажовідправниками і вантажоодержувачами, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на автотранспортні підприємства та організації, вантажовідправників і вантажоодержувачів вважаються недійсними і будь-які відмітки про це в путьових листах, товарно-транспортних та інших документах, не передбачені Статутом або Правилами, не мають сили.

За невиконання плану перевезень і прийнятого до виконання разового замовлення автотранспортні підприємства і організації несуть матеріальну відповідальність.

Автотранспортне підприємство або організація за невивезення вантажу в кількості, передбаченій місячним планом перевезення або прийнятій до виконання разовим замовленням, сплачує вантажовідправнику (вантажоодержувачу) штраф у розмірі 20% вартості перевезення невивезеного вантажу.

За неподачу контейнерів для виконання місячного плану перевезень або прийнятого разового замовлення автотранспортне підприємство (організація) сплачує штраф (ст. 128-1 Статуту).

За несвоєчасну подачу автомобілів, робота яких оплачується за загальними тарифами, в пункт навантаження по першій їздці проти погодженого годинного графіка автотранспортне підприємство або організація, крім санкцій за невиконання плану перевезень, сплачує вантажовідправнику або вантажоодержувачу – замовникові автотранспорту штраф за кожну хвилину запізнення.

При ненаданні автотранспортним підприємством або організацією автомобілів, робота яких оплачується за почасовим тарифом, в кількості, передбаченій у місячному плані або в прийнятому до виконання разовому замовленні, або при несвоєчасній подачі цих автомобілів, автотранспортне підприємство або організація сплачує вантажовідправнику (вантажоодержувачу) штраф у розмірі 10% вартості користування автомобілями, виходячи з часу користування або строку подачі, вказаних у місячному плані або замовленні.

Автотранспортне підприємство або організація звільняється від сплати штрафу за невиконання плану перевезень або прийнятого до виконання разового замовлення, якщо воно сталося внаслідок:

  • явищ стихійного характеру (заметів, поводі, пожежі та ін.);
  • аварії на підприємстві, внаслідок якої роботу підприємства було припинено на строк не менше 3-х діб;
  • тимчасового припинення або обмеження перевезення вантажів автомобільними шляхами.

Автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

  • вини вантажовідправника (вантажоодержувача);
  • особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;
  • дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;
  • здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;
  • здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

  • вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж – з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;
  • недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
  • вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);
  • недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

В зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред’явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

В разі використання автотранспортним підприємством або організацією для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, особи, винні в цьому, притягаються в установленому порядку до відповідальності, а автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вартість вантажу в подвійному розмірі.

За прострочення в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12% провізної плати за кожну добу прострочення, якщо не доведуть, що прострочення сталося не з їх вини.

Загальна сума штрафу за прострочення в доставці не може перевищувати 60% провізної плати.

Сплата штрафу за прострочення в доставці вантажу не звільняє автотранспортні підприємства або організації від відповідальності за викликані цим простроченням втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.

Автотранспортне підприємство в разі необґрунтованої видачі вантажу неналежному вантажоодержувачеві сплачує вантажовідправнику або вантажоодержувачу – власникові вантажу штраф (ст. 146-1 Статуту).

За втрату, нестачу або пошкодження (псування) вантажу під час міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

  • за втрату чи недостачу – у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;
  • за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, – у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, – у розмірах дійсної вартості;
  • за псування і пошкодження – у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом, не підлягають відшкодуванню.

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам – суб’єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

  • 10% провізної плати – за прострочення на 2 доби;
  • 20% провізної плати – за прострочення на 3 доби;
  • 30% провізної плати – за прострочення на 4 і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

2.2. Цивільно-правова відповідальність за порушення транспортних зобов’язань

Цивільно-правова відповідальність застосовується за порушення зобов’язань сторонами договору перевезення пасажира і багажу (перевізником і пасажиром). Підстави і випадки застосування цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов’язань регламентуються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами і статутами, а також відомчими актами Міністерства транспорту України.

У ст. 922 ЦК України зазначено, що за затримку у відправці транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення в прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому домовленістю сторін, транспортними кодексами або статутами, якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, що погрожувала життю або здоров’ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. В разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки у відправленні транспортного засобу перевізник зобов’язаний повернути пасажирові провізну плату. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, що доставив пасажира в цій пункт, перевізник зобов’язаний відшкодувати пасажиру заподіяну шкоду.

Згідно з нормами ЦК України перевізник відповідає за зберігання багажу з моменту прийняття його до перевезення й до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або ушкодження багажу сталися внаслідок обставин, яких перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідальність перевізника за шкоду, спричинену каліцтвом, іншим пошкодженням здоров’я або смертю пасажира, визначається згідно з нормами глави 82 ЦК України «Відшкодування шкоди», якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини.

Ст. 68 Закону встановлює, що за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу, перевізник несе відповідальність:

  • у разі втрати або нестачі багажу – в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого не вистачає;
  • у разі пошкодження (псування) багажу – в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу;
  • у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, – в розмірі оголошеної цінності багажу.

Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу.

Якщо багаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу.

За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу під час міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.

Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, незалежних від нього.

У Статуті зазначено, що автотранспортні підприємства (організації) й пасажири матеріальну відповідальність за порушення зобов’язань, що випливають з перевезень пасажирів і багажу. Будь-які угоди автотранспортних підприємств (організацій) з пасажирами, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на автотранспортні підприємства (організації) і пасажирів, вважаються недійсними і будь-які відмітки про це в путьових листах та інших документах, не передбачені Статутом або Правилами, не мають сили.

Автотранспортні підприємства (організації) несуть матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження, а також прострочення сталися не з їх вини. За втрату і недостачу багажу автотранспортне підприємство (організація) несе відповідальність у таких розмірах:

  • багажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, – в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижче його справжньої вартості;
  • багажу, прийнятого до перевезення без оголошення цінності, – в розмірі вартості втраченого або невистачаючого багажу.

В разі, коли вартість багажу встановити неможливо, автотранспортне підприємство (організація) несе відповідальність у розмірі, передбаченому тарифами.

За псування і пошкодження багажу автотранспортне підприємство (організація) сплачує суму, на яку знизилася вартість багажу.

За прострочення в доставці багажу автотранспортне підприємство (організація) сплачує штраф у розмірі 10% провізної плати за кожну добу, вважаючи неповну добу за повну, але не вище 50% провізної плати.

Сплата штрафу за прострочення в доставці багажу провадиться автотранспортним підприємством (організацією) при видачі багажу на підставі акта, складеного на вимогу пасажира.

Забезпечення цілості і збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, лежить на обов’язку пасажира.

Якщо багаж, за втрату або недостачу якого автотранспортне підприємство (організація) сплатили відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, повернувши одержане за його втрату або недостачу відшкодування.

При виявленні в багажі, що здається до перевезення, предметів, перевезення яких багажем заборонено, власник багажу сплачує штраф з кожного місця багажу в розмірі, передбаченому Правилами.

За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень багажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ст. 23 Закону, ст. 113 Статуту).

За недостачу, втрату, псування або пошкодження багажу, вантажобагажу залізниця несе відповідальність у таких розмірах:

  • за багаж, прийнятий до перевезення з оголошеною вартістю, – у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну вартість, – у розмірі дійсної вартості;
  • за багаж, прийнятий до перевезення без оголошеної вартості, – у розмірі дійсної вартості багажу, встановлену згідно з Правилами перевезень пасажирів;
  • за псування і пошкодження багажу – у розмірах тієї суми, на яку було знижено їх вартість.

За прострочення доставки багажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10% провізної плати за кожну добу, але не більше 25% провізної плати.

За прострочення доставки багажу, вантажобагажу в межах до 1 доби штраф не нараховується. Не нараховується цей штраф також у разі, коли пасажир не вивіз багаж із станції в установлені Правилами перевезень пасажирів терміни.

У разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі 5-кратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу.

Відповідальність за збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, лежить на пасажирі.

Повернення вартості невикористаних квитків провадиться у порядку, встановленому Правилами перевезень пасажирів.

У всіх випадках повернення проїзних документів (крім випадків, які сталися з вини залізниці) з пасажира утримується плата, встановлена за послуги (комісійний збір). Збори (плата), сплачені за резервування місць і продаж квитків, поверненню не підлягають.

Розділ 10 Правил також встановлює відповідальність сторін при перевезенні пасажирів залізничним транспортом.

У разі відміни поїзда або затримки його відправлення більш ніж на 1 годину, зміни маршруту поїзда, в результаті чого поїзд не прямує через станцію, вказану в квитку, прибуття погодженого поїзда в пункт пересадки пасажира після відправлення поїзда, яким повинна була здійснюватись поїздка з пункту пересадки, залізниця несе відповідальність перед пасажиром, а саме – не проводиться вирахування сум з вартості проїзду, незалежно від термінів повернення проїзних документів.

Залізниця зобов’язана відправити пасажира та його багаж, не стягуючи доплати, таким поїздом, який відправляється до тієї ж станції призначення, – так, щоб пасажир прибув на цю станцію з як найменшим запізненням.

Залізниця не несе відповідальність за запізнення пасажира в пункт пересадки, якщо поїзд, узгоджений при видачі проїзного документа у пункті придбання, прибув на станцію пересадки пасажира не пізніше як за 30 хвилин до відправлення поїзда, яким мав виїхати пасажир.

Перевізник несе відповідальність перед пасажиром чи відправником вантажобагажу за виконання перевезення на всьому шляху до видачі багажу (вантажобагажу) та за збиток, внаслідок повної чи часткової втрати або пошкодження багажу (вантажобагажу). Залізниця не відповідає перед власником багажу за пошкодження або незадовільний стан продуктів, що швидко псуються, предметів, що б’ються, та крихких, запакованих пасажиром серед інших предметів багажу, а також окремо запакованих предметів, що б’ються (скло, фарфор, телевізори, приймачі), якщо при цьому відсутні якісь зовнішні пошкодження упакування, що стали причиною псування багажу. Із залізниці знімається також відповідальність за повну чи часткову втрату або пошкодження багажу чи вантажобагажу, якщо вони виникли з однієї із наступних причин:

  • внаслідок обставин, які залізниця не могла попередити, і відхилень, які від неї не залежали;
  • внаслідок особливих природних властивостей багажу чи вантажобагажу, які спричинили зламання, заіржавіння, внутрішнє псування та подібні наслідки;
  • внаслідок таких недоліків тари або упакування, які не могли бути виявлені за зовнішнім виглядом під час приймання багажу чи вантажобагажу до перевезення;
  • внаслідок того, що пасажир або відправник вантажобагажу здав до перевезення заборонені предмети під неправильним, неточним або неповним найменуванням;
  • внаслідок того, що багаж і вантажобагаж, які допускаються до перевезення на особливих умовах, були здані до відправлення під неправильним, неточним або неповним найменуванням чи без дотримання встановлених Правилами положень.

Доведення того, що втрата, псування, пошкодження багажу чи вантажобагажу виникли за вказаними причинами, покладається на залізницю.

У разі повної або часткової втрати багажу, зданого до перевезення без оголошеної цінності, залізниця сплачує пасажирові вартість багажу чи втраченої його частини, але не більш як 2,50 грн. за кожен втрачений кілограм ваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складання та підписання комерційного акта, але не пізніше 1 доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи загальновихідних та святкових днів.

У разі втрати багажу чи вантажобагажу з оголошеною цінністю залізниця сплачує як відшкодування всю суму оголошеної цінності, а якщо залізниця доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, – у розмірі дійсної вартості.

У разі часткової втрати багажу чи вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, перевізник сплачує, відповідно, частину оголошеної цінності за кожен втрачений кілограм.

У разі пошкодження багажу і вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, залізниця відшкодовує суму, яка складає частину оголошеної цінності, що відповідає відсотку зниження їх цінності внаслідок пошкодження. У разі відмови одержувача від часткового отримання багажу (вантажобагажу) залізниця здійснює повне відшкодування у розмірі суми оголошеної цінності.

Вищезазначені розміри відшкодування не повинні перевищувати:

  • суми компенсації за повну втрату, у разі втрати (зіпсування) всього багажу чи вантажобагажу;
  • суму відшкодування за втрату частини, якщо внаслідок пошкодження є знеціненою тільки частина багажу чи вантажобагажу.

2.3. Відповідальність у міжнародних транспортних зобов’язаннях

У міжнародних транспортних зобов’язаннях з доставки вантажів і перевезення пасажирів та їхнього багажу беруть участь, як правило, перевізник з одного боку та користувачі транспортних послуг (вантажовідправник, вантажоодержувач, пасажир) — з іншого.

Всі сторони договору міжнародного перевезення повинні суворо дотримуватися положень цього договору, належним чином і в обумовлені строки виконувати свої обов’язки. На жаль, на практиці так буває не завжди, тому важливу роль для посилення до­говірної дисципліни мають відігравати заходи майнової відповідальності винних осіб.

Для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов’язань щодо транспорт­них перевезень необхідна сукупність певних умов, зокрема:

1) протиправної поведінки;

2) наявності збитків як результату такої поведінки;

3) наявність причинового зв’язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина боржника.

Відповідальність у міжнародних транспортних зобов’язаннях можна класифікувати за суб’єктним складом:

  1. Відповідальність перевізника:

1.1. Під час вантажних перевезень:

— за неподачу транспортних засобів;

— за незбереження вантажу (псування, пошкодження, втрату і нестачу);

— за прострочення в доставці.

1.2. Під час пасажирських перевезень:

— за смерть, тілесне ушкодження чи нанесення будь-​якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров’ю пасажира;

— за повну або часткову втрату, пошкодження багажу;

— за порушення строків перевезення.

  1. Відповідальність вантажовідправників і вантажоодержувачів:

— за невикористання поданих транспортних засобів;

— за неправильність відомостей, зазначених у перевізному документі;

— за несвоєчасне пред’явлення, недостовірність і неповноту пред’явлених документів, необхідних для здійснення переве­зення;

— за неправильне завантаження, відсутність або неналежний стан упаковки вантажу;

— за несвоєчасну сплату перевезення;

— за позанормативний простій транспортних засобів і затримку контейнерів;

— за неочищення транспортних засобів після вивантаження.

  1. Відповідальність пасажирів:

— за порушення встановлених правил перевезення;

— за шкоду, заподіяну перевізнику, його службовцям, іншим пасажирам та їхньому багажу внаслідок перевезення речо­вин, що за своїми властивостями можуть завдати такої шкоди;

— за перевезення в багажу заборонених речовин.

Відповідальність перевізника у міжнародних вантажних перевезеннях. Основними обов’язками перевізника за договором міжнародного перевезення вантажу є забезпечення вчасної доставки вантажу в незмінному стані у місце призначення. Цим обов’язкам перевізника кореспондує відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження, псування і прострочення в доставці вантажу.

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку транспортних зобов`язань в Україні

3.1. Шляхи вдосконалення транспортних зобов`язань в Україні

Ефективне функціонування транспортного комплексу країни є необхідною умовою її економічного розвитку. В сучасних умовах транспорт посідає важливе місце серед галузей народного господарства, оскільки він послаблює часові та просторові розриви між учасниками економічних процесів.

Об’єктивні умови трансформаційних процесів у розвитку України зумовлюють її націленість на динамічне входження у світову економічну систему, перш за все, в економічну інтеграцію з провідними державами Західної Європи. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних операцій між Україною та країнами Європейського Союзу.

Важливе значення має вигідне геостратегічне розташування України, яке дає їй змогу бути вигідним мостом для транзитних перевезень товарів і пасажирів між державами Європи, Азії і Близького Сходу.

Стан транспортної системи, яка забезпечує здійснення вантажних та пасажирських перевезень, в ринкових умовах вимагає високої якості функціонування, регулярності та надійності транспортних зв’язків, збереження вантажів і безпеки перевезень пасажирів, швидкості і низької вартості доставки. Відповідно до цих умов, для удосконалення стану транспортної інфраструктури України необхідно вжити ряд заходів, з метою відповідності потребам європейської інтеграції.

Україна має всі необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, що відповідала б європейським вимогам і стандартам. На наш погляд, до них слід віднести наступні:

  • наявність кваліфікованого трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок;
  • вигідні природно-кліматичні і географічні характеристики території;
  • наявність конкурентоздатних науково-технічних проектів, що пройшли відповідну експертизу і готові до реалізації;
  • наявність затвердженої концепції створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів;
  • достатня ресурсна база і рівень розвитку техніки і технологій.

Проте, варто зазначити фактори, які стримують процес реструктуризації транспортного комплексу:

1)  Необхідність повного технічного переоснащення галузі й істотних організаційних змін у всіх видах транспорту. Парк транспортних засобів є застарілим і зношеним, деякі об’єкти інфраструктури знаходяться в аварійному стані і потребують заміни.

2)  Відсутність зацікавленості закордонних інвесторів у розміщенні капіталу в транспортні підприємства України. Головною проблемою розвитку міжнародних транспортних коридорів залишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій. Потреба в інвестиціях для реконструкції міжнародних транспортних коридорів оцінюється в 100 млрд. грн. [2]. В Україні не створено належних умов для залучення іноземних інвесторів, без допомоги яких неможливо вирішувати таку глобальну проблему.

3)  Відсутність надійного та стабільного інформаційного забезпечення на базі сучасних засобів зв’язку і комп’ютерної техніки у безпосередньому поєднанні з системою міжнародного зв’язку, міжнародними транспортними органами (комітетом з внутрішнього транспорту ЄЕК ООН, міжнародним союзом автотранспортників та асоціаціями міжнародних автомобільних перевізників суміжних з Україною країн Європи й Азії) [4].

4)  Невизнання України світовою співдружністю як європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на широкій довгостроковій основі і яке, в перспективі, буде впливати на ключові проблеми європейської політики. Це зумовлено економічною та політичною ситуацією в Україні.

Важливими завданнями державної політики у транспортній сфері є удосконалення законодавчого та організаційного базису реструктуризації транспортної інфраструктури, розбудова національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її поступове інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського й Чорноморського економічного просторів. У той час, як очікуване створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС створить нові можливості для торгівлі, недостатньо розвинута транспортна інфраструктура може призвести до суттєвих економічних втрат і перешкодити економічному розвитку України.

3.2. Правове регулювання транспортних зобов’язань

Транспортне законодавство — це сукупність нормативних актів, які визначають основні правові, економічні та організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних підприємств, їх взаємовідносини з клієнтурою та органами виконавчої влади, умови перевезення, порядок використання транспортних шляхів сполучення, організацію безпеки руху на транспорті.

Окрім законів України «Про транспорт» (10 листопада 1994 р.), «Про залізничний транспорт» (4 червня 1996 р.), «Про трубопровідний транспорт» (15 травня 1996 р.), «Про автомобільний транспорт» (5 квітня 2001 р.), основними нормативними актами є такі транспортні кодекси та статути: Повітряний кодекс України (4 травня 1993 р.); Кодекс торговельного мореплавства України (9 грудня 1994 р.); Статут автомобільного транспорту України (27 червня 1969 р.); Статут залізниць України (6 квітня 1998 р.); Статут внутрішнього водного транспорту СРСР (15 жовтня 1955 р.).

На кожному виді транспорту затверджені спеціальні правила перевезень — вантажів, пасажирів, пошти, багажу. На окремих видах транспорту затверджені спеціальні правила перевезень, які враховують специфіку об’єктів, які перевозяться (швидкопсувний вантаж, небезпечний, негабаритний, тварин тощо).

Наприклад, Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом затверджений постановою КМ України від 19 березня 1997 р.; Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом затверджені наказом Мінтрансу та зв’язку України від 27 грудня 2006 р. (із змінами від 03.08.2007).

Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

— транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;

— акти уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, Статут залізниць України);

— відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін. [9, c. 16-17]

Висновки

Таким чином, головною особливістю транспортних договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов’язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під’їзних копій, подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) по внутрішніх водних шляхах (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні — між портами України; б) міжнародні — між іноземними портами.

Отже, кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів по трубопроводах, регулюються або законодавством про поставки або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, одночасно є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі.

Список джерел

  1. Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – №17. – С.50.
  2. Про відповідальність за перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в’їзду в Україну: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №16. – Ст. 113.
  3. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 1 липня 2004 р. № 1955-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №52. – Ст. 562.
  4. Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: Закон України від 1 липня 2004 р. № 1961-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №1. – Ст.1.
  5. Кодекс України про адміністративні правопорушення [] : науково-практичний коментар із змінами та доповненнями станом на 14 травня 2008 р. / Ростислав Калюжний [та ін.], 2008
  6. Автомобільний транспорт в Україні. Нормативна база. – К.: КНТ, АТІКА, 2004. – 504 с.
  7. Аулін, В. Страхова справа [Текст] : навч. посіб. Кн. 3 : Страхування на автомобільному транспорті, 2010. — 291 с. (Введено зміст)
  8. Блудова Т. Глобалізація транспортної системи та поняття «транзитний потенціал країни» //К.: Економіка України — № 10. — 2009. – 14 с.
  9. Гіжевський, В. Правове регулювання транспортною системою України [Текст] / Володимир Гіжевський, Андрій Мілашевич; Ін-т екон., упр. та госп. права, 2000. — 132 с.
  10. Дахно, І. Міжнародне економічне право [Текст] : Навч. посібник для студентів ВНЗ / Іван Дахно,, 2006. — 270,[1] с. (Введено зміст)
  11. Зеркалов, Д. Международное торговое право [] : Справочник / Дмитро Зеркалов,, 2006. — 627, [1] с. (Введено зміст)
  12. Карпінський Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції //К.: Економіка України — № 7. — 2008. – 13 с.
  13. Київець, Олена Валеріївна. Договірне право України [Текст] : навч. посіб. / Олена Київець, 2008. — 451 с. (Введено зміст)
  14. Левковець П. Міжнародні перевезення і транспортне право [Текст] : Навчальний посібник / Петро Левковець, Валерій Марунич, 2006. — 415 с.
  15. Правове регулювання сфери транспорту в Європейському Союзі та в Україні [Текст] : У 2-х т. / Ред. В. Г, Дідик; М-во юстиції України, Державний департамент з питань адаптації законодавства. Т. 1, 2006. — 392 с.
  16. Правове регулювання сфери транспорту в Європейському Союзі та в Україні [Текст] : У 2-х т. / Ред. В. Г, Дідик; М-во юстиції України, Державний департамент з питань адаптації законодавства. Т. 2 : Збірник актів acoguis communautaire у сфері транспорту (станом на 30 листопада 2005 року) / Упор. Н. Я. Морозова, Редкол.: В. М. Мароха, Є. В. Вовк та ін., 2006. — 951 с.
  17. Транспортне право України : академічний курс [Текст] : підручник / Микола Шелухін, Олена Антонюк, Валерія Вишнивецька ; за ред. : М. Л. Шелухіна, 2008. — 893 с.
  18. Транспортне право України [Текст] : Навч. посібник / Едуард Демський, Володимир Гіжевський, Сергій Демський, Андрій Мілашевич,; За заг. ред. Володимира Гіжевського, Едуарда Демського,, 2002. — 414 с.