Вступ

Важливість раннього дитинства у формуванні окремої людини і у становленні суспільства на початку ХХІ століття все більше усвідомлюється країнами світу, особливо з огляду на новітні наукові дослідження. Зокрема, висновки вчених під керівництвом нобелевського лауреата 2010 року Дж. Хекмана переконують: фінансові й ресурсні інвестиції держав у проекти для дітей раннього віку, що стимулюють їхній когнітивний, соціально-емоційний розвиток, сприяють більшому професійному й особистісному успіху людей в юнацькому та зрілому віці і приносять державі значну економічну віддачу. Тому міжнародні організації, благодійні фонди, установи, науковці різних країн консолідують свої зусилля для вирішення проблем раннього дитинства та забезпечення базових потреб і прав дитини. В Україні напрям розвитку і виховання дітей раннього віку започатковано дослідженнями І. Беха, А. Богуш, Е. Вільчковського, Н. Гавриш, О. Кононко, І. Рогальської, Т. Поніманської та інших.

Дошкільне дитинство включає такі періоди: немовлячий — до року (новонароджений до 2 міс.); ранній вік — 2,3-й роки життя; дошкільний вік — 4,5,6-й роки життя (4 рік — молодший дошкільник, 5 рік — середній дошкільник, 6 рік — старший дошкільник).

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. 

1. Вікові особливості дітей у дитинстві та ранньому віці

Про фізичний розвиток дитини раннього віку свідчить її здоров’я, відсутність відхилень у нервовій діяльності; гармонійність статури, розвиток рухів і рухових якостей (спритність, швидкість, гнучкість, витривалість, сила), наявність потреби у рухах; тренованість серцево-судинної і дихальної систем, фізична працездатність; хороший апетит, невибагливість у їжі [6, с. 21]. Чим меншим є вік дитини, тим динамічніші зміни відбуваються в її фізичній сфері, — це актуалізує потребу створення системи критеріїв і показників її фізичного розвитку. Всесвітньою організацією з охорони здоров’я (ВООЗ) ухвалено Стандартні показники розвитку дитини до п’яти років, що охоплюють параметри росту і маси тіла та можуть бути використані в оцінюванні фізичного стану дітей різних країн світу (незалежно від їхньої етнічної та культурної належності, соціально-економічного статусу і виду харчування, але за умови створення сприятливого середовища для дитини). На основі цього документа в Україні розроблено Клінічний протокол медичного догляду за здоровою дитиною віком до трьох років. У ньому наведено унормовані показники ваги і росту дитини — Європейським регіональним комітетом ВООЗ їх виділено серед факторів, що кардинально впливають на подальше життя дитини (поряд зі статтю, параметрами батьків, черговістю народження, курінням матері під час вагітності, грудним вигодовуванням, прикормом дитини). Водночас оцінка фізичного стану малюків ґрунтується на розумінні холічності організму дитини у взаємозв’язку його функцій, органів, а тому містить комплекс показників: антропометричних, або соматометричних (маса й довжина тіла, обвід грудної клітки, талії, шкіро-жирової складки); фізіометричних (життєва ємкість легенів, сила кисті); соматоскопічних (розвиток скелета, форма хребта, грудної клітки, ніг і стопи, постава, розвиток мускулатури і підшкірно-жирової клітковини, ступінь статевого розвитку, поява і зміна зубів). Регулярні вимірювання на основі кількісних даних і якісного аналізу результатів дають змогу простежувати динаміку фізичного розвитку дітей.

Розвиток фізичного складника є необхідною передумовою повноцінного психічного розвитку у ранньому віці — становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності, соціальної істоти у процесі практичної, розумової діяльності та спілкування, що власне й перетворює дитину на особистість. У розкритті своєрідності психосоціального розвитку дитини одного-трьох років ґрунтуємося на підходах Л. Виготського, Д. Ельконіна, О.Кононко та інших і розглядаємо його з позицій соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності та новоутворень свідомості й особистості як елементів, що становлять “віково-психологічний портрет” дитини [8, с. 52].

Одне з досягнень одно-трирічного віку — поява прямо- ходіння — перетворює дитину з безпомічної і залежної істоти на самостійного індивіда та відкриває їй світ предметів, — це потребує оволодіння новими способами дій, які їй може передати тільки дорослий. Відбувається перехід до нової соціальної ситуації розвитку, суперечність якої (потреба у пізнанні дитиною соціальної функції предметів, яка прихована від неї і набувається у взаємодії з дорослим) вирішується у предметній діяльності. Це спільна діяльність дитини і дорослої людини навколо предметів, спрямована на засвоєння дитиною суспільно вироблених способів дій з цими предметами за умови появи нових стосунків. Тобто, дорослий як представник соціальних інститутів втілює у собі норми, вимоги суспільства і зміст суспільної діяльності та доносить їх до дитини у ситуативно-діловому спілкуванні з нею, а дитина оволодіває ними у процесі виконання дій з предметами у практичному співробітництві з дорослим.

У ранньому віці зароджуються ігрова та інші продуктивні види — сюжетне конструювання, художня діяльність з її характерними особливостями — синкретичністю й імпровізацією. У надрах предметної діяльності з’являються новоутворення, серед яких провідним стає розвиток активного мовлення дитини як засобу спілкування і розуміння мови оточуючих (що Л. Виготський вважає центральною лінією розвитку, оскільки воно змінює ставлення дитини до навколишнього середовища). До інших новоутворень раннього віку належать наочно-дійове мислення, самостійність (“Я сам!”), схематичне становлення “образу Я”.

На підґрунті розвитку самосвідомості, почуттів індивід трансформується в особистість, що становить “.. .довгий і багатофазний процес ранньої соціалізації індивіда, який найбільш інтенсивно протікає у дво, трирічному віці” [1, с. 119-120]. Соціалізація дитини як оволодіння суспільним досвідом від-бувається паралельно і у взаємозв’язку з індивідуалізацією — набуттям самостійності, відносної автономності. Це свідчить про дві лінії соціального розвитку особистості в онтогенезі [8, с. 16], в якому виявляється ставлення дитини до предметного світу, до світу людей і до себе. Як зазначає О. Кононко, особистістю дитина стає тоді, коли вона може певною мірою впливати на своє життя, щось визначати у ньому на власний розсуд, планувати. У ранньому віці дитина здійснює це переважно з допомогою дорослих, оскільки адаптується до впливів соціального середовища. Протягом перших трьох років змінюються її взаємини із суспільством: зміст позиції однорічного малюка “Я в суспільстві” визначається уявленням про існування інших людей навколо себе; для трирічної дитини “Я і суспільство” означає “Я серед інших” і знаменує завершення першого циклу її освоєння у спільноті людей і початок наступного етапу, коли усвідомлення свого “Я” викликає більшу активність у взаємостосунках з іншими людьми, із суспільством [8, с. 16]. Зміна ж активності як найважливішого параметра соціальної розвиненості свідчить про набуття особистістю [11, с. 244 ] соціальної компетентності — під нею розуміють “. бажану і відповідну вікову міру, здатність . діяти впевнено, почуватися спроможним ефективно взаємодіяти з природним, предметним і соціальним оточенням. Компетентна трирічна дитина діє винахідливо, розумно, конструктивно застосовує власний досвід та допомогу дорослих” [7, с. 5].

У дослідженнях раннього дитинства важливим постає аспект пришвидшеного розвитку дитини, що знаходить відображення у термінах фізичної і психічної акселерації. Ознаки фізичної акселерації виявляються вже у ранньому віці: однорічні малюки у середньому вищі за своїх однолітків минулих десятиліть на 5 см і важчі на 1,5-2 кг; окостеніння скелета завершується раніше на один-три роки, а постійні зуби з’являються раніше на 6-12 місяців. З фізичною ймовірно пов’язана психічна акселерація — пришвидшення психічного розвитку, розвитку інтелекту і здібностей, однак їхній взаємозв’язок є неоднозначним, адже “…певні сторони психічного та соціального розвитку не зазнають прискорення.” [6, с. 73]. Дитина раннього віку 2000-х років відрізняється від своїх однолітків ще кілька десятиліть тому високим рівнем інтелекту, допитливістю, гіперактивністю, легкою научуваністю; одні діти характеризуються пришвидшеним розумовим розвитком, інші — творчою обдарованістю. Водночас наявні проблеми зі здоров’ям, ослабленість нервової системи [11, с. 71-72], — дані спеціальних досліджень підтверджують дисгармонійність психофізичного становлення дошкільнят: переважання рівня психічного розвитку над фізичним [4, с. 14].

2. Вікові особливості дітей дошкільного віку

Новоутворенням є комплекси готовності до шкільного навчання :

• комунікативна готовність;
• когнітивна готовність;
• рівень емоційного розвитку;
• технологічна оснащеність;
• особова готовність.

Комунікативна готовність полягає в тому, що дитина може нормально взаємодіяти з людьми за правилами, нормами. У дошкільні роки соціалізація дітей дозволяє їм подолати агресивність, вони стають уважнішими, дбайливішими, готовими співпрацювати з іншими дітьми. Дошкільники уміють навіть увійти в стан оточуючих. Вони починають розуміти, що їх однолітки і дорослі люди відчувають і переживають не завжди так, як вони. Тому багато хто адекватно реагує на переживання інших.

До 6-7 років для дитини відбувається розшарування сфери людських взаємин на нормативні (у діяльності) і людські (з приводу діяльності). Останні носять характер, що управляє, по відношенню до перших, в них норми ставляться під індивідуальний контроль. Для дошкільника така диференціація недоступна, він плутає ці дві сфери відносин. Для нього симпатія і антипатія більш значущі, ніж норми і правила.

Дошкільник знаходиться на 2 стадії розумової активності. Розумовий розвиток від 3 до 6 років характеризується формуванням образного мислення, яке дозволяє йому думати про предмети, порівнювати їх в думці навіть тоді, коли він їх не бачить. Проте логічне мислення ще не сформувалося. Цьому перешкоджає егоцентризм і невміння зосередитися на змінах об’єкту.

Дитина починає формувати моделі тієї дійсності, з якою має справу, будувати її опис. Робить вона це за допомогою казки. Казка – це така знакова система, за

4-5 років – апогей казкового мислення. Потім воно руйнується. Коли дитина починає розрізняти бувальщину і небилицю, казка перетворюється на міф.

Відрізняється казка від міфу за функцією. Міф – пояснення деяких сторін дійсності. А казка – засіб організації поведінки дитини, у неї суто педагогічна функція. Схожість – в системі образів. Дитина творить власну міфологію, починаючи з 5 років. Саме до цього віку відносяться різні питання про походження. Ці питання носять принциповий характер (звідки узявся мир). Це перші питання, на які дитина хоче отримати відповіді в процесі навчання, перша початкова форма теоретичного мислення дитини.

До віку 5-7 років дитина намагається осмислити такі явища, як смерть. Це абстрактне поняття, реальний сенс якого важко усвідомити. Наскільки добре діти зрозуміють його, залежить від рівня розумового розвитку.

Мисленню дитини цього віку властивий анімізм – прагнення приписати неживим предметам або тваринам людські риси. Він зникає у міру розумового і емоційного розвитку дітей, до школи анімістичні уявлення стає реалістичнішими, хоча не зникають зовсім.

Бажання дорослих уникнути відповідей на питання дітей привчає їх до думки, що ця тема заборонена. Ухильна або спотворена інформація може перешкодити дітям проаналізувати свої відчуття і думки і викликати необґрунтовану тривогу. Але так само важливо не давати дітям ту інформацію, про яку вони не питають і з якою не можуть справитися емоційно або осмислити до кінця. Кращий варіант – дати прості і прямі відповіді на їх питання.

У міру розширення сфери спілкування діти випробовують дію різноманітних соціальних чинників, значно активізуючих їх емоційний світ. Дитина повинна навчитися долати ситуативні емоції, культурно керувати відчуттями. Дозволяє цьому навчитися гра, наприклад, вона допомагає справитися із страхами.

Діти старшого дошкільного віку повинні навчитися також справлятися з агресивністю. Є певна закономірність у розвитку дитячої агресивності.

До 3 років наголошуються звичайні прояви темпераменту з короткими спалахами гніву, але справжня агресивність для дітей не характерна. Пік її доводиться на 4,5 роки, а потім поступово згасає, поки не сходить нанівець. До початку шкільного віку діти засвоюють норми поведінки, які сприяють ослабленню агресивності. Батьки можуть прискорити цей процес, прищепивши дітям навички соціального спілкування і стимулюючи чутливість до переживань інших. Окрім гри допомагають опанувати соціальною технікою відчуття казки.

3. Особливості виховання учнів молодшого шкільного віку

У шестирічному віці дитина переживає значні зміни в житті. Перехід до шкільного віку пов’язаний з помітними змінами в її діяльності, спілкуванні, взаєминах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, з’являються нові обов’язки, новими стають і відносини дитини з навколишніми.

В біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них, у порівнянні з попереднім віком, уповільнюється зріст і значно збільшується вага. Здійснюється інтенсивний розвиток м’язової системи. З розвитком дрібних м’язів кисті з’являється здатність виконувати найрізноманітніші рухи, завдяки чому дитина оволодіває навичками письма. Зростає сила м’язів, усі тканини дитячого організму зростають. Удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного мозку, зростає аналітична й синтетична функції кори. Вага мозку в молодшому шкільному віці майже досягає ваги мозку дорослої людини і збільшується в середньому до 1400 г. Розвивається психіка дитини. Зміцнюється співвідношення процесів збудження й гальму­вання: процес гальмування стає більш виразним, але все ще переважає процес збудження, і молодші школярі надто збудливі. Збільшується точність функціонування органів відчуття. У порівнянні з дошкільним віком відчуття кольору збільшується на 45%, м’язово-суглобні відчуття збільшуються на 50%, зорові на 50% (О.М. Леонтьев).

Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Важливе значення має й розширення сфери спілкування. Швидкоплинний розвиток, багато нових якостей, які необхідно сформувати або розвинути у школярів, змушують педагогів здійснювати сувору й цілеспрямовану діяльність.

Сприймання молодших школярів характеризується нетриваліс­тю й неорганізованістю і разом з тим гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Незначна диференційованість і слабкість аналізу сприймання частково компенсуються яскраво вираженим емоційним сприйманням. Зважаючи на це, досвідчені вчителі поступово привчають школярів цілеспрямовано слухати й дивитись, розвивати спостережливість. Перший ступінь школи завершується тим, що сприймання, будучи особливою цілеспрямованою діяльністю, ускладнюється й поглиблюється, стає більш аналітичним, диференційованим, набуває організаційного характеру.

Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, об­межена за обсягом. Тому весь процес навчання й виховання учня по­чаткової школи підпорядкований вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у вихованні довільної ува­ги, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями і, перш за все, з мотивацією навчання, почуттям відповідальності за успіхи в навчальній діяльності.

Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. «Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі», — писав К.Д. Ушинський, закликаючи педагогів, батьків враховувати ці особливості дитячого мислення.

Завдання школи першого ступеня — піднести мислення дитини на якісно новий етап, розвинути інтелект до рівня розуміння причинно-наслідкових зв’язків. У шкільний вік, відзначав Л.С. Виготський, дитина вступає з відносно слабкою функцією інтелекту (у порівнянні з функціями сприймання і пам’яті, які розвинені значно краще). У школі інтелект розвивається так, як ні в який іншій період. І тут особливо велика роль школи, вчителя. Завдяки різноманітній організації навчально-виховного процесу, зміни змісту й методів навчання, методики організації пізнавальної діяльності можна отримати досить різноманітні характеристики мислення дітей молодшого шкільного віку.

Мислення дітей розвивається нерозривно з їхньою мовою. Слов­никовий запас нинішніх чотирикласників налічує приблизно 3500-4000 слів. Вплив шкільного навчання виявляється не лише в тому, що значно збагачується словниковий запас дитини, але й у набутті надзвичайно важливого уміння усно і письмово викладати свої думки.

Велике значення в пізнавальній діяльності школяра має пам’ять. Природні можливості молодшого школяра досить великі: його мозок має таку пластичність, яка дозволяє йому легко дослівно запам’ятовувати значний за обсягом матеріал. 3 15 речень дошкільник запам’ятовує 3-5, а молодший школяр — 6-8. Його пам’ять має переважно наочно-образний характер. Безпомилково запам’ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак, учні початкової школи не в змозі розпорядитися своєю пам’яттю і підпорядковувати її завданням навчання. Значних зусиль докладають учителі для того, щоб виробити в учнів початкових класів уміння самоконтролю при заучуванні, навичок самоперевірки, знання раціональної організації навчальної праці.

Становлення особистості юного школяра здійснюється під впливом нових взаємин з дорослими (вчителями) і ровесниками (однокласниками), нових видів діяльності (навчання) й спілкування, залучення в систему колективів (класного, загальношкільного). У нього розвиваються елементи соціальних відчуттів, формуються навички суспільної поведінки (колективізм, відповідальність за вчинки, товариськість, взаємодопомога тощо). Молодший шкільний вік надає великі можливості для формування моральних якостей і позитивних рис особистості. Податливість і відома навіюваність школярів, їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет учителя створюють сприятливі передумови для формування високоморальної особистості. Основи моральної поведінки закладаються саме в початковій школі, її роль в процесі соціалізації особистості надзвичайно велика.

Початкова школа повинна залучати своїх вихованців до посильної, розумно організованої продуктивної праці, значення якої у формуванні соціальних якостей особистості важко з чимось порівняти. Праця, яку виконують діти, має характер самообслуговування, допомоги дорослим або старшим школярам. Позитивні результати забезпечуються внаслідок поєднання праці з грою, де максимально виявляється ініціативність, самодіяльність, змагання самих дітей. Прагнення молодшого школяра до яскравого і надзвичайного, бажання пізнати прекрасний і чудесний світ, а також бажання випробувати надзвичайну рухливість — все це має задовольнятися в розумній грі, яка приносить користь і задоволення, сприяє розвитку у дітей працелюбства, культури рухів, навичок колективної діяльності і різнобічної активності.

4. Середній шкільний вік та його особливості

Середній шкільний вік (від 10 — 11 до 15 років) – перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого степеня (V — IX класи) і характеризується загальним піднесенням життєдіяльності та глибокою перебудовою всього організму. Душевний світ підлітка Н.К. Крупська характеризувала психологією напівдитини-напівдорослого: у своєму розвитку він вже «відійшов» від дітей, але ще «не пристав» до дорослих. Період надзвичайно складний як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей.

У цьому віці здійснюється бурхливе зростання й розвиток всього організму. Здійснюється інтенсивне зростання тіла в довжину (у хлопчиків за рік буває зростання на 6 — 10 см, а в дівчаток — на 6-8 см). Особливо інтенсивно ростуть хлопці 15 років (до 20 — 25 см за рік) і дівчатка 13 років. Продовжується процес окостеніння скелету, кістки набувають пружності й твердості. Помітно міцніють м’язи. Розвиток внутрішніх органів здійснюється нерівномірно. Збільшення кровоносних судин відстає від росту серця, що сприяє порушенню ритму його діяльності і прискоренню серцебиття. Легеневий апарат підлітка розвивається недостатньо швидко, хоча життєва сила (ємність) легенів зростає до 3400 кубічних сантиметрів. Дихання підлітка прискорене. Нерівномірність фізичного розвитку дітей середнього шкільного віку виявляє влив на їхню поведінку: вони часто надмірно жестикулюють, їхні рухи поривчасті, недостатньо скоординовані.

Характерна особливість підліткового віку — статеве визрівання організму. У дівчаток воно починається в одинадцять років, у хлопчиків — дещо пізніше, з дванадцяти-тринадцяти років. Статеве визрівання викликає серйозні зміни в життєдіяльності організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання.

У підлітковому віці продовжує розвиватись нервова система. Мозок підлітка за вагою і об’ємом мало чим відрізняється від мозку дорослої людини. Зростає роль свідомості, поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами й емоціями. Однак, процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість.

Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризуєть­ся витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Визначальне значення має ставлення підлітка до об’єкта сприймання. Невміння пов’язувати сприймання навколишнього життя з навчальним матеріалом — характерна особливість учнів середнього шкільного віку.

Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку — її специфічна вибірковість: цікаві уроки чи цікаві справи надзвичайно захоплюють підлітків і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі чи явищі. Однак, легка збудливість, цікавість до надзвичайного, яскравого часто є причиною мимовільного перенесення уваги. Виправдовує себе така організація навчально-виховного процесу, коли у підлітка немає ні бажання, ні часу, ні можливості відволікатися на сторонні справи.

В підлітковому віці здійснюються суттєві зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Поліпшується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним і абстрактним на користь останнього. Мислення підлітка набуває нової риси — критичності. Підліток бездумно не спирається на авторитет учителя чи підручника, він прагне мати власну думку, схильний до дискусії й заперечень. Середній шкільний вік є найсприятливішим для розвитку творчого мислення. Щоб не втратити можливості сензитивного періоду, потрібно постійно пропонувати учням вирішувати проблемні завдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити спільні й відмінні риси, причинно-наслідкові залежності.

Розвиток мислення здійснюється у нерозривному зв’язку зі зміною мови підлітка. Воно має помітну тенденцію до правильних визначень понять, логічних обґрунтувань. Частіше зустрічаються речення з складною синтаксичною структурою, мова стає образною і виразною.

У підлітковому віці здійснюється інтенсивне моральне й соціальне формування особистості. Однак, світогляд, моральні ідеали, система оціночних суджень, моральні принципи; якими керується школяр у своїй поведінці, ще не набули стійкості, міцності, їх легко руйнують думки товаришів, суперечності життя. Отже, вирішальна роль тут належить правильно організованому вихованню. В залежності від того, який моральний досвід здобуде підліток, буде формуватися його особистість.

Особливе значення в моральній і соціальній поведінці підлітків мають почуття. Вони стають усвідомленими і сильними (у молодших школярів імпульсивні). Свої почуття підлітки виявляють надзвичайно бурхливо, інколи афективно. Особливо сильно проявляється гнів. Багато педагогів і психологів вважають підлітковий вік періодом тяжкої кризи. Це пояснює упертість, егоїзм, замкненість, заглиблення в себе, спалахи гніву. Підлітковий вік називають також віком катастроф. Тому так важливо турботливо ставитися до духовного світу, виявленню почуттів підлітків.

Дослідження внутрішнього світу підлітків свідчать, що однією з найсерйозніших проблем середнього шкільного віку є неузгодженість переконань, моральних ідей і понять, з одного боку, з вчинками, поведінкою, — з іншого. Наміри, зазвичай, благородні, а вчинки – далеко не завжди прекрасні.

5. Особливості старшого підліткового віку

У цьому віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м’язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. Стабілізується кров’яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці завершується перший період статевого визрівання. Активна діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку і його найвищого відділу – кори великих півкуль. Здійснюється загальне визрівання організму.

Юнацький вік – це період формування світогляду, переконань, характеру і життєвого самовизначення. Юність – період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій. «В огне, оживляющем юность, отливается характер человека. Вот почему не следует ни тушить огня того, ни бояться его, ни смотреть на него как на нечто опасное для общества, ни стесняясь его свободного горения, а только заботится о том, чтобы материал, который в это время вливается в душу юности, был хорошего качества», — писав К.Д. Ушинський у книзі «Человек как предмет воспитания».

У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Потреба в значимих для життєвого успіху знаннях — найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціювання психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага — довільністю і тривалістю, пам’ять – логічним характером, мислення – більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості.

Юність – це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв’язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначального характеру і вкрай необхідна для самоутворення особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно відкидають наївні однобічні, ще не зовсім незрілі висновки, створю­ючи своєю безтактністю передумови для конфліктів і непорозумінь.

Якщо в підлітковому віці хлопчики понад усе цінують фізичну силу, то старшокласники поважають інтелектуальні якості. Понад усе цінується жвавість розуму, винахідливість, уміння гостро відчувати проблему, швидко орієнтуватися в матеріалі, необхідному для її вирішення. Авторитетом у класі користуються учні, які володіють проникливим розумом, здатні за видимими фактами знаходити сховані причини, передбачати, пропонувати сміливі пропозиції. В юнацькому віці розвивається уміння комплексного оцінювання людини. Кумирами стають гармонійно розвинені особистості, у яких якості розуму вдало поєднуються з фізичним розвитком, зовнішньою привабливістю, гарними манерами. Порівняння інших з собою і себе з іншими стимулює процес самовиховання, який у багатьох старшокласників набуває зміцнення, сталості, цілеспрямованості.

Моральні й соціальні якості старшокласників формуються прискореними темпами. Цьому сприяє не лише сензитивний період моральної зрілості, але й нові обставини: зміна характеру діяльності, становища в колективі й суспільстві, інтенсивність спілкування. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, зміцнюються етичні переконання. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразнішим. З’являється прагнення виразити свою індивідуальність; у деяких молодих людей це прагнення набуває гіпертрофованого характеру. Будь-яким способом їм хочеться привернути до себе увагу, утвердити свою самобутність. Звідси втрата почуття міри, демонстративне захоплення людини в даний момент речами, нерідко і не зовсім безневинними. Тут потрібна терпимість і допомога дорослих.

В юнацькому віці з’являється підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання не лише приносить сильні переживання в життя молодих людей, але й змушує вирішувати багато непростих проблем. Деякі педагоги вважають, що саме характер вирішення етичних ситуацій слугує критерієм морального розвитку особистості. У цьому віці надзвичайно високий інтерес до «вічних» проблем: сутності життя, щастя, обов’язку, свободи особистості. Нині чимало молодих людей виявляє інтерес до релігії.

У старшокласників зміцнюються соціальні мотиви поведінки. Важливе значення має статус (становище) особистості в колективі, характер спілкування і відносин між членами колективу. Колектив коректує якості особистості, формує ті риси, які культивуються В даний момент у даному колективі. В однаковій мірі колектив сприяє появі як негативних, так і позитивних якостей. Нині зросла роль неформальних молодіжних організацій, програми яких приваблюють багатьох старшокласників. У молоді підвищується критичне ставлення до дійсності, зросли критерії оцінок і вимог до вчителів та дорослих. Оцінка, поблажливість у цьому віці практично не приймаються.

Життєві плани, ціннісні орієнтації старших школярів, що перебувають на порозі вибору професії, відзначаються строкатою диференціацією за інтересами й намірами, але співпадають у головному — кожен хоче зайняти гідне місце в житті, отримати цікаву роботу й високу зарплату, мати щасливу сім’ю. За останні роки відбулася переоцінка «престижних» професій, а перехід до нових умов господарювання в державі ще більше загострив завжди хвилююче молодь питання. Хорошою професією вважають ту, де можна сповна реалізувати свої здібності і добре заробляти. 

Висновки

Отже, ранній вік визначається у міжнародному освітньому просторі, психолого-педагогічній науці та практиці як вік пер- шого-третього років життя дитини. Дитина раннього віку розвивається як цілісна біологічна і психосоціальна істота у взаємодії з навколишнім середовищем й активно проявляє себе у поведінці та різних видах діяльності. Під розвитком дитини раннього віку розуміємо процес формування особистості дитини на етапі першого-третього років життя як активного суб’єкта освоєння дійсності, спроможної виявляти своє ставлення до природно-предметного світу, людей і себе. З огляду на розуміння дитини як цілісної системи, її розвиток розглядається нами у взаємозв’язку фізичного, психічного і соціального складників. Сучасна дитина раннього віку відзначається певним дисбалансом фізичної і психічної розвиненості, що актуалізує розроблення стратегії навчально-виховних впливів з боку дорослих (батьків, педагогів) для її розвитку в умовах родинного виховання і навчання у дошкільному навчальному закладі. 

Список використаної літератури

1. Бех І. Д. Виховання особистості : у 2 кн. Кн. 1 : Особис- тісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади / Бех І. Д. — К. : Либідь, 2003 — 280 с.
2. Вознесенская Е. Что такое раннее развитие ? / Е. Вознесен­ская // Образование и воспитание детей младшего возраста: международный опыт / ред.-сост.: Захаров В. Ф., Шевцова А. А. — Москва : КомЛайн. — 2009. — 184 с.
3. Джуринська С. М. Особливості фізичного та психічного розвитку дітей дошкільного віку м. Києва : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мед. наук / С. М. Джуринська. — Київ, -18 с.
4. Комитет по правам ребенка. Сорок первая сессия. Женева, 9-27 января 2006 года; Замечания общего порядка. — № 7 (2005). Осуществление прав ребенка в раннем детстве. — 20 с.
5. Кононко Е. Л. В мире раннего детства / О. Л. Кононко. — К. : Рад. школа, 1985. — 119 с.
6. Кононко О. Л. Особистісне зростання у ранньому віці: суть та умови сприяння / О. Л. Кононко // Дошкільне виховання. — 2006. -№ 10. — С. 3-7.
7. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві) : навч. посіб. для вищ. навч. закладів / О. Л. Кононко. — К. : Освіта, — 255 с.
8. Основы дошкольной педагогики / под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой. — М. : Педагогика. — 1980. — 272 с.
9. Рагозіна В. В. Раннє дитинство у світі / Рагозіна В. В. // Вісник Інституту розвитку дитини : збірник наукових праць. — Київ : Видавництво Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, 2015. — Вип. 37. — С. 83-95.