Характеристика та функції держави у сучасному державознавстві

Вступ

Актуальність теми. Вчення про функції сучасної держави традиційно розглядається як невід’ємна частина державознавства та загальнотеоретичної юриспруденції у цілому. У наш час набуваються усе більшої актуальності питання номенклатури функцій держави, їх «ревізії», необхідність якої пов’язана з трансформацією ролі держави у суспільстві. Усе частіше з’являються дослідження, присвячені обґрунтуванню нових функцій держави (інформаційна, податкова, міграційна, інтеграційна тощо). Між тим, одним з ключових теоретичних питань функціонування держави виступає інституційна зумовленість його функціонування. Функції держави часто розглядають у відриві від інституціонального аспекту сучасної держави, що, звісно, не в повній мірі відповідає сучасній методології державознавства. Саме інституціональний погляд на функцій сучасної держави надає змогу якісно розкрити їх зміст, сутність та реалізацію.

З сучасним розумінням функцій держави пов’язана велика кількість теоретичних проблем, які вимагають формування нових підходів. Зокрема, сам факт різнорівневості функцій, які виділяються у сучасній юридичні літературі, дозволяють стверджувати, що питання функціональності держави далекі від свого вирішення. Так, поряд з економічною, соціальною, культурною функціями виділяють функції соціально(го захисту дитини, функцію охорони дикої природи, функцію забезпечення належного рівня середньої освіти тощо. Очевидно, що смисловий простір цих функцій є просто непорівнюваним, що ще раз доводить тезу про розмитість змістовного наповнення категорії «функція сучасної держави».

Функції держави перебувають у центрі уваги багатьох науковців, спеціалістів у сфері загальнотеоретичної юриспруденції. Найбільш знаковими можна назвати дослідження Н. Г Александрова, С. В. Бабаєва, М. Й. Байтіна, А.І. Денисова, О. О. Джураєвої, Л.І. Загайнова, А. П. Косіцина, А. В. Меліхової та ін. Значний внесок у розробку теорії функції держави зробили Г Єллінек, Л. Дюги, А. Сміт, К. Шмітт, Ф. Фукуяма та інші видатні мислителі ХХ та ХХІ століття.

Мета роботи полягає в виявленні теоретичних засад сучасного підходу до розуміння функцій держави на основі аналізу домінуючої парадигми державознавства.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити поняття функцій держави, методи їх здійснення;
охарактеризувати види функцій держави;
дослідити завдання і основні функції держави;
проаналізувати форми і методи реалізації функцій держави.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси функцій держави.

Предметом дослідження виступає види функцій держави, їх методи та форми реалізації.

Розділ 1. Теоретичні основи функцій держави

1.1. Методологія пізнання функцій держави

У сучасній юридичній літературі як наукового, так і навчального рівнів домінують уявлення про функції держави як основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення. Наприклад, такої точки зору дотримується С. В. Бабаєв, коли стверджує, що «під функцією держави слід розуміти один з основних напрямків діяльності держави, а також цілі, методи, форми та засоби здійснення цієї діяльності. Зміст будь-якої функції держави у цьому випадку складають такі взаємодіючі елементи: предмет функції; цілі функції; методи, форми і засоби здійснення функції» [1, 7]. В. В. Анцупов стверджує, що «при визначенні поняття «функція держави» слід виходити з таких позицій: філософське розуміння категорії «функція»; прояв іманентних, специфічних властивостей функції; спрямований вплив держави на суспільні відносини; розкриття соціального призначення держави в суспільстві; сталість — як ознака функції, що характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії; співвідношення категорій «правовий вплив» і «правове регулювання», як ціле і частина, де останнє є однією з форм першого» [2, 8].

З вужчих позицій підходить до розуміння функцій держави А. В. Меліхова. Вона стверджує, що «на сучасному етапі розвитку теорії функцій держави найбільшою логічно вибудувана володіє і заслуговує на увагу таке визначення: функції держави — це об’єктивно необхідний, цілеспрямований основний напрямок (сторона) діяльності держави, здійснюваний в життєво важливій сфері суспільних відносин, що виражає його сутність і соціальне призначення в суспільстві і має законодавчу регламентацію» [3, 8].

У численних курсах з теорії держави і права роз-діли, присвячені функціям держави, є багато в чому схожими та одноманітними. Так, стверджується, що функції держави — це сукупність однорідних напрямків її діяльності, які характеризуються внутрішньою єдністю та суттєвою відмінністю від інших напрямків [4, 396]; констатується, що функції держави є основними напрямками її діяльності, що зумовлені її цілями і завданнями та конкретизують її сутність [5, 137]; прив’язується зміст функцій до управлінської діяльності держави [6, 68] тощо.

Спільною рисою усіх наведених визначень поняття «функція держави» є те, що вони прив’язують сутність функцій до діяльності держави, що у цілому є правильним підходом. Однак не завжди діяльність держави зводиться до його функцій. У цьому зв’язку справедливими видаються судження Г Єллінека, який стверджував необхідність розмежування «матеріальних функцій держави» та «формальних функцій держави». При цьому матеріальні функції розглядаються як напрямок діяльності держави, спрямований на до-сягнення її цілей, а формальні функції — як функції окремих органів держави або систем органів [7, 162-170]. Саме формальні функції не є за своєю природою функціями держави в цілому. Більше того, сучасна юридична наука наполягає на тому, що такі «формальні функції» доцільніше іменувати компетенцією, оскільки вони характеризують не телеологічну спрямованість сучасної держави, а напрямки діяльності окремих її органів [8].

у цьому контексті важливо розмежовувати такі поняття як «функція держави» та «функціонування держави». Функціонування держави постає як найбільш широка категорія, що охоплює за своїм змістом усі форми діяльності як держави в цілому, так і окремих її органів, тобто і матеріальні, і формальні функції за Г Єллінеком. Діяльність у філософській літературі визначається як специфічна форма активного ставлення до оточуючого світу, зміст якої становить його цілеспрямована зміна та трансформація [9, 633]. Тому діяльність держави завжди виражена у формі його функціонування, тобто виокремленні актуальних та важливих напрямів цієї діяльності, їх інституціоналізація та оформлення в нормативній формі.

Серед найбільш типових функцій держави, які пропонуються в юридичній літературі можна назвати економічну, політичну, культурну, соціальну, право-охоронну тощо. Цей перелік не є вичерпним, часто до нього додають й більш конкретизовані напрямки діяльності (наприклад, охорона конституційного ладу, збереження та розвиток національної самобутності тощо). На нашу думку, при виділенні таких функцій держави втрачається з поля зору той факт, що ототожнення функцій держави з магістральними напрямками діяльності держави є недоречним. Функція — це явище, що завжди конкретизовано в часі, просторі, інституційній формі, системі нормативів. Функція завжди є вузько спрямованою, і це підтверджується тим, що, наприклад, I. А. Іванніков розглядає їх, насамперед, як основні обов’язки держави по відношенню до суспільства та світового співтовариства [10, 122]. А обов’язки, навіть якщо вони не розглядаються по відношенню до держави в юридизованій формі, мають формальну визначеність, тобто конкретність та чітку змістовну наповненість. На наше переконання, саме конкретність та чітка змістовна наповненість має бути ключовим критерієм та ознакою функції сучасної держави.

З цих позицій важко називати функціями економічну, політичну, культурну функції. Вони є напрямками діяльності держави, основними сферами її активності, в рамках яких реалізуються конкретні функції з чітко визначеним змістовним наповненням. Змістовне ж наповнення таких напрямів діяльності є дуже низьким. Спираючись на логічний закон зворотного відношення об’єму та змісту понять, відкритого Дж. Локком, чим більший об’єм поняття, тим біднішим є його зміст. Тому, коли йдеться про такі напрямки діяльності держави як економічний, то виявити реальний зміст цього напрямку можна лише в найбільш абстрактній та загальній формі. У той же час, якщо звернутися до такої функції держави як створення належних умов діяльності національного товаровиробника та реалізація антидемпінгових заходів, то стане очевидно, що її змістовна наповненість є цілком конкретною та такою, що підлягає нормативному визначенню. Дійсно, якщо звернутися до іншого аспекту діяльності держави, коли вона розглядається в розрізі реалізації принципу верховенства права, то до основних її сфер також відносять демократичні інститути, місцеве само-врядування, конституційне та загальне судочинство тощо [11].

До речі, саме таким шляхом звуження поняття функцій держави йде П. В. Онопенко, коли стверджує, що не існує правоохоронної функції держави, оскільки це — надзвичайно широка сфера діяльності держави, яка полягає у створенні колосальної системи органів з визначенням їх повноважень. Натомість, науковець стверджує, що доцільно говорити про правоохоронні функції держави як конкретні напрямки діяльності держави, що здійснюється компетентними органами. До таких правоохоронних функцій дослідник відносить: функцію забезпечення правопорядку; функцію боротьби з корупцією; функцію боротьби з організованою злочинністю; функцію боротьби з тероризмом; функцію участі України у підтримці міжнародного правопорядку [12, 11].

Можна констатувати, що недоліки доктринального розгляду функцій сучасної держави з широких позицій відчуваються багатьма науковцями. Так, наприклад, М. Й. Байтін та I. М. Сенякін пропонують розмежовувати функції та завдання держави, причому в змісті останніх якраз і розкриваються основні сфери діяльності держави. Науковці пишуть, що розгляд поняття основних функцій держави вимагає відповіді і на питання про їх взаємодію з її завданнями. Завдання і функції держави — явища співвідносні, тісно взаємопов’язані, але вони не збігаються. Їх не можна ані протиставляти, ані ототожнювати. У завданнях держави визначається її соціальне призначення, мета, досягнення якій вона служить в той чи інший історичний період. Завдання держави мають першочергове значення по відношенню до її функцій, є їх найближчою безпосередньою передумовою. у завданнях концентрується і переломлюється вплив економіки і політики на розвиток функцій держави. У свою чергу, функції держави являють собою засіб реалізації, ви-конання її завдань. Завдання держави втілюються в життя за допомогою здійснення її функцій [13, 122].

Таким чином, сфери діяльності держави та функції держави слід розмежовувати як ціле та частину, оскільки в межах кожної сфери реалізується кілька функцій. Наприклад, економічна сфера діяльності держави характеризується виконанням нею таких функцій як функція емісії грошей, функція антидемпінгу, функція забезпечення економічної безпеки, податкова функція, митна функція тощо.

Інший важливий аспект, пов’язаний з визначенням поняття «функція держави», виражається в тому, що часто функції називають обов’язковим напрямком діяльності держави. При цьому ані критерії такої обов’язковості, ані її зовнішні прояви не наводяться. Думається, що поділ усієї діяльності держави на «обов’язкову» та «необов’язкову» є помилковим, оскільки якщо держава здійснює необов’язкову діяльність, то це означає, що вона починає переходити межу своїх повноважень. Тут доцільно звернутися до концепції мінімальної держави, яку запропонував у тому числі шотландський економіст А. Сміт. Мінімальна держава має бути звільнена від обов’язку керувати працею приватних осіб і спрямована на діяльність, що якнайбільше відповідає інтересам суспільства. З цих позицій держава має лише три обов’язкових напрямки діяльності: оборона, захист прав і свобод громадян та створення суспільно необхідних служб [14, 153-154]. Це — класичний підхід до розуміння мінімальної держави, необхідна діяльність якої зводиться виключно до сфери забезпечення належної життєдіяльності людей. Можна, утім, констатувати, що концепція мінімальної держави, незважаючи на свій кризовий стан, який став особливо помітним під час світової фінансово-економічної кризи 2008 року, продовжує бути продуктивним підходом до розуміння функцій держави, наприклад, у США. Так, Ф. Фукуяма стверджує, що сполучені Штати стоять осібно серед країн з розвиненою демократією, їх політика і інститути сильно відрізняються від політики та інститутів Європи, Канади, Австралії, Нової Зеландії та Японії. «Яку б сферу ми не взяли — соціальне забезпечення, боротьбу злочинністю, правові норми, зовнішню політику, — скрізь існуючі розбіжності, які відокремлюють Америку від всіх інших країн. Америка завжди виступає проти контрольованої державою економіки і більше, ніж інші демократії, заохочує індивідуалізм, необмежену свободу підприємництва й егалітаризм» [15, 188].

З точки зору концепції мінімальної держави, уся її діяльність має бути підпорядкована суспільству, а тому держава реалізує свої функції лише там, де це необхідно, тобто де суспільство не в змозі діяти самостійно (оборона, захист прав і свобод людини, забезпечення життєво необхідних служб — лікарень, шкіл, муніципалітетів тощо). Таким чином, якщо прийняти поділ діяльності держави на обов’язкову та необов’язкову, де обов’язковою діяльністю будуть функції держави, а необов’язковою — щось інше, то складно констатувати мінімальність такої держави, хоча саме ця концепція неодноразово демонструвала свою практичну значущість та успішність.

Іще один важливий суперечливий аспект у розумінні функцій держави полягає у тому, що вони часто розуміються як основні напрямки діяльності держави. Очевидно, тут криється логічна помилка. Дійсно, такий поділ («основні — неосновні») нагадує поділ «обов’язкові — необов’язкові», проте він є навіть більш сумнівним. По-перше, незрозуміло, який сенс вкладається в поняття неосновних функцій держави, адже якщо функції держави — це її обов’язки по від-ношенню до суспільства, то як обов’язки можуть бути неосновними? По-друге, розгляд функцій держави як основних напрямків діяльності держави йде у розріз з класичним поділом функцій на основні та неосновні. Виходить, що існують «основні основні напрямки діяльності» та «основні неосновні напрямки діяльності», що, очевидно, є нонсенсом.

Виходячи з наведених міркувань, можна констатувати, що функції сучасної держави слід розуміти як конкретизовані, інституційно та нормативно оформлені напрямки реалізації діяльності держави в ключових сферах життя суспільства. До таких ключових сфер можна віднести, на нашу думку, такі: економічна, соціальна, правова, зовнішньополітична, культурна, екологічна тощо. В межах реалізації діяльності в цих сферах знаходять своє вираження конкретні функції, здійснювані у відповідній формі.

1.2. Онтологія і аксіологія функцій держави

В основу аналізу складових функцій держави покладено зв’язок з її сутністю — субстанцією, протилежною явищу. Якщо сутність відображає соціальну необхідність держави, то її функції враховують момент випадкового [8, с. 158—159]. Пізнання рівнів (порядків) сутності держави враховує її прояви — усю державно-правову реальність, буття механізму держави, її функцій [3, с. 80—81], які є квінтесенцією видів її діяльності, проте — не єдиною категорією, в якій ця сутність проявлена. Функції держави не виводяться тільки з її сутності, бо обумовлені об’єктивно-суб’єктивними факторами (модернізацією суспільства, випадковими та надзвичайними обставинами, планетарними процесами). Однак функції держави — головний осередок змісту, який втілений у напрямах її соціального впливу, що потребують уточнення методологічних складових їх пізнання. Онтологія і гносеологія функцій сучасної держави (їх теоретичне пізнання, осмислення) у мінливих глобальних умовах пере-бувають у пізнавальній взаємодії, зв’язках з аксіологічною, телеологічною і праксіологічною складовими їх дослідження. Перебуваючи в очевидному зв’язку з соціальним призначенням та цілями держави, її функції відображають їх сутнісні властивості з урахуванням соціально-цільових (телеологічних) характеристик. Такий підхід посилює визначеність аргументації розуміння функції держави. Якщо соціальне призначення держави обґрунтовує систему її невід’ємних (обов’язкових) функцій, стабілізуючих процес державного управління, то аналіз ієрархії цілей держави визначає предметно-об’єктну спрямованість її функціонування — забезпечення правової і соціальної захищеності людини в усіх сферах. При цьому терміни «вид» діяльності, її «напрями», правові форми здійснення, «сфери» і «об’єкти» функціонування держави доповнюють один одного. Функції держави здійснюються в конкретних сферах суспільства і спрямовані до певного об’єкта своїм змістом. Історично напрями, сфери та інтенсивність державної опіки суспільством зростали: від релігії і оподаткування в давньому світі до забезпечення ядерної, екологічної та інформаційної безпеки. Зв’язок функцій держави з об’єктами і сферами її діяльності не є абсолютним та не означає ототожнення сфер соціуму з найменуваннями функцій держави (політичної, економічної, соціальної та ін.) «Сфери» життєдіяльності суспільства, крім політичної, відносно автономні і виражають сутність держави опосередковано. Так, економічна сфера є державотворчою і зберігається як «об’єкт» державної функції, але не самою функцією. На відміну від цих сфер, функції держави безпосередньо транслюють її сутність як перманентний владно-організаційний соціально-політичний процес і втілюють в багатьох видах і формах управлінського впливу на сфери суспільства у несталих умовах. Зазначено, що «теорія рухається від функцій держави до сфер її діяльності, а не навпаки» [9, с. 20], бо функції держави лише переважно пов’язані зі сферами соціуму: у кожній з них можуть виявлятися декілька функцій держави, і, навпаки, одна функція держави може здійснюватися в кількох сферах. Усередині кожної сфери можна виділити кілька якісно однорідних груп суспільних відносин. Питання про сфери — це питання і про об’єкти державного впливу: сфера соціуму визначає функцію держави узагалі, а об’єкти функції (гетерогенні відносини) — її структуру.

Зміст діяльності держави, її принципів є питанням про праксіологічні властивості її функцій. Проте діяльність держапарату не тотожна функціям держави. Останні більш абстрактні і визначають цілі та завдання, зміст повноважень та компетенцію публічно-владних інститутів, форми та методи їх здійснення. Антропологічна категорія «діяльність» — специфічно-людський спосіб ставлення до світу, де людина робить себе діяльним суб’єктом, а явища, які вона освоює, — об’єктом своєї діяльності [18, с. 153]. Діяльність стає механізмом адаптації суспільства до середовища — природного, соціального, політичного. Глобалізація зачепила всі сторони життя суспільства, тому функції держави як його політичної організації втілені у напрямах діяльності, які прямо чи опосередковано детерміновані її чинниками. Держава і право, їх функції як продукти розвитку суспільства залишаються й способом його організації, і механізмом адаптації до мінливих світових сценаріїв. Історія «твориться головним чином державною діяльністю» [12, с. 289]. Отже, функції держави відображаються праксіологічною категорією «діяльність», яка розпізнається як у телеологічному вимірі, що вказує на її соціально перетворюючий доцільний характер (творення, збереження або зміна соціальної дійсності), так і в аксіологічному, визначеному системою соціальних цінностей. Праксіологічний аспект функцій держави, форм і методів їх здійснення в системі методів пізнання має визначатися зв’язком з їх аксіологічною складовою. Первинним є визначення ціннісно-смислових аспектів сфер життя суспільства, які є об’єктами функцій держави (наприклад, сфера реалізації прав і свобод людини і обумовлені ними обов’язки держави, їх інституціоналізація в системі органів, принципів і повноважень з виконання функцій у цій сфері). Похідною аксіологічною складовою буде цінність самих державних функцій, що забезпечують реалізацію первинних цінностей правовими процедурами на підставі системи правових принципів. Звідси — зв’язок функцій держави з правом, їх правова регламентація: у міру розвитку державно- правових інститутів у співвідношенні держави і права відбувається зростання ролі права у здійсненні державних функцій. Тому не окремі їх сторони, а вся державна діяльність, її завдання та процедури знаходять найбільш раціональну й ефективну форму втілення — правову. Правова регламентація державних функцій випливає з діалектичної єдності й зумовленості права і держави як правової організації та втілена в їх відносній самостійності та взаємодії. Правові форми здійснення функцій держави (правотворча, застосовна та ін.) є невід’ємною рисою і органічною для правової державності умовою їх реалізації.

1.3. Сфери та об’єкти функцій держави

Сучасні уявлення про функції держави, як і теорія держави у цілому, вибудовуються за емпіричним принципом, а тому в них бракує необхідного рівня теоретизування та належного методологічного обґрунтування. Такої ж думки дотримується В. В. Іванов, стверджуючи, що індуктивний підхід до теорії держави вичерпав свої можливості, і сьогодні склалася ситуація, коли більшість узагальнених знань про державу виступають «прокрустовим ложем», яке фактично обмежує ефективні наукові розробки у цій сфері [16, 267]. Дійсно, вчення про функції сучасної держави вимагають свого переосмислення навіть на рівні логічної узгодженості, не кажучи вже про змістовну наповненість та методологічну обґрунтованість.

Для ліберальної (лат. liberalis — вільний) моделі громадянського суспільства характерним є обмеження впливу держави на всі сфери його життєдіяльності і, безумовно, звуження її функцій.

Водночас для моделі громадянського суспільства, що базується на принципах етатизму (фр. etat — держава), певній переоцінці ролі держави, визнання її особливого статусу в суспільстві, характерним є масштабніший вплив держави на його економічну, соціальну і політичну сфери.

Для розвинутого громадянського суспільства і відповідної йому демократичної політичної організації — соціально-правової держави, характерним є юридично визначене, обмежене втручання держави в справи суспільства, чітке визначення основних напрямів її діяльності (функцій) із забезпечення загальних питань і соціальної безпеки.

Серед функцій соціальної правової держави слід виокремити генеральну, внутрішні та зовнішні функції. Критерієм такої класифікації є об’єкти впливу держави: певна група суспільних відносин (відносини з приводу реалізації визначених конституцією та іншими законами загальних засад становлення і розвитку соціального та правового аспектів державності), а також суспільні відносини окремих сфер життєдіяльності суспільства (економіка, культура, освіта, охорона законності і правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо).

У генеральній функції проявляється соціально-правовий зміст держави, характер її відносин з громадянським суспільством, суб’єктами міжнародних відносин. Вона «пронизує» інші функції держави, відіграє важливу роль у визначенні засобів, форм і методів управлінської діяльності держави.

Змістом генеральної функції є діяльність держави щодо забезпечення об’єктивних умов життєдіяльності всього суспільства, демократичних засад функціонування інститутів громадянського суспільства, гідних умов життя людини, її здоров’я, навколишнього природного середовища, соціально-культурних, економічних і політичних умов.

Реалізація генеральної функції соціальної правової держави здійснюється через її внутрішні і зовнішні функції. Перші пов’язані з реалізацією завдань суспільства всередині країни, останні — на міжнародній арені як суб’єкта міжнародно-правових відносин[18, c. 282-283].

Функціонування сучасної держави — одне з найбільш принципових та масштабних питань, що входить не лише до сфери державознавства, але й загальнотеоретичної юриспруденції у цілому. При цьому факт базування державознавства переважно на емпіричному матеріалі, відсутність його належної методології не дозволяє сформуватися теорії держави у повноцінному сенсі. На цьому шляху переосмислення функцій держави з методологічних позицій логічності, послідовності та несуперечливості дозволить розкрити нові аспекти існування держави у сучасних умовах, показати відмінність між тим, як держава діє та як вона функціонує.

Розділ 2. Функції держави, характеристика та види

2.1. Внутрішні функції держави

Внутрішні функції держави спрямовані всередину країни і забезпечують її внутрішню політику.

До внутрішніх функцій держави належать політична, економічна, соціальна, екологічна, охоронна та культурно-освітня.

Політична функція передбачає розробку внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення політичної стабільності, ефективне здійснення владних повноважень тощо.

Економічна функція — це сукупність однорідних напрямків діяльності держави в сфері регулювання розвитку економіки країни в оптимальному режимі.

Завданням держави в економічній сфері є потреба знайти оптимальну міру і найефективніші форми державного регулювання економіки, які, не руйнуючи її ринкової природи, водночас забезпечували б її максимальну соціальну ефективність.

Економічна функція держави складається з таких основних напрямків:

— фінанси;

— оподаткування;

— валютне регулювання;

— регулювання питань власності;

— регулювання підприємництва.

Економічна функція держави передбачає втручання держави в економічну сферу. Таке втручання може бути як постійним і директивним (воно існувало, наприклад, в СРСР), так і разовим (наприклад, в США за часів «нового курсу» Ф.Д. Рузвельта). Тобто держава виступає як своєрідний підприємець, що координує економічний процес.

Соціальна функція держави полягає у створенні умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини шляхом гарантування певного обсягу благ за рахунок держави. До соціальної функції держави належить визначення основних напрямків соціальної політики, що потребує організації соціального життя, створює рівновагу та стабільність соціальних сил. В Україні соціальну політику складають: регулювання ринку праці та зайнятості населення, у тому числі демографічна і міграційна політика; регулювання трудових відносин, у тому числі охорона праці і кадрова політика; регулювання системи оплати праці та доходів населення; організація системи соціального забезпечення населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальна та адресна допомога, соціальний захист окремих категорій громадян тощо); гуманітарна політика (освіта, наука, охорона здоров’я, культура, спорт, відпочинок, туризм); житлова політика тощо[7, c. 182-185].

Екологічна функція полягає у забезпеченні екологічного благополуччя громадян, їхньої екологічної безпеки, охороні навколишнього природного середовища, адже останнє є ареалом існування людства. Воно досить давно охороняється державою. Прикладом такої охорони є боротьба з браконьєрством. Охороняючи фауну (тобто тваринний світ), держава завжди боролася з браконьєрами. Як зразок можна навести приклад Робін Гуда. За легендами це був розбійник, який грабував багатих, щоб роздати майно бідним. З погляду закону він був бандитом (організація банди для систематичної злочинної діяльності), розбійником (неодноразові збройні пограбування), та насамперед браконьєром, адже саме з цього розпочався конфлікт Робін Гуда з ноттингемським шерифом, коли розбійник почав полювати на оленів у Шервудському лісі. Щодо флори (рослинного світу), то в Західній Європі функція держави стосовно її охорони існує з XV століття, коли в Європі починають зникати європейські ліси. Це була перша в писаній історії екологічна катастрофа. Саме з цього періоду починає діяти жорстке законодавство, яке передбачало покарання за незаконну порубку лісу. До речі, саме з цього періоду в Західній Європі люди перестають митися, з’являються забобони щодо води (якщо миєшся, то обов’язково захворієш тощо) і починає розвиватися парфумерна промисловість.

Охоронна функція — це функція охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. Вона полягає у визнанні, законодавчому закріпленні і державній гарантованості зазначених цінностей. Так, охорона форм власності означає, що держава охороняє і захищає форми власності. На жаль, в Україні в пострадянський період до приватної власності ставилися з недовірою. Характерним може бути приклад, коли з чужої присадибної ділянки «збирали врожай» не її власники. Заяви до міліції ні до чого не приводили, більше того, звинувачували самих власників у жадібності. У той же час, наприклад, у США фермер, який вбиває такого «збирача врожаю», або постовий, який захищає федеральну власність, є у своєму праві, адже право власності є недоторканним і священним. Недаремно його проголосили природним правом ще мислителі Нового часу. Щодо охорони правопорядку, то держава охороняє його за допомогою спеціальних органів поліції.

Культурно-освітня функція — це переважно фінансова та організаційна підтримка науково-дослідної діяльності, створення і забезпечення умов для задоволення культурних потреб людей, надання можливості загальної освіти, забезпечення високої якості освіти. Культурно-освітня функція реалізується в таких напрямках:

1) консолідація нації і розвиток її національної свідомості;

2) сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин;

3) організація освіти;

4) сприяння розвитку культури, науки і техніки;

5) охорона культурної спадщини.

Активна увага держави до питань освіти і виховання, на нашу думку, зумовлена піклуванням про майбутнє. Мабуть, саме тому в багатьох державах отримання середньої освіти є не лише правом, а й обов’язком громадян[15, c. 142-144].

2.2. Зовнішні функції держави

На відміну від внутрішніх функцій зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави, а тому спрямовані за межі країни.

Виділяють зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні та глобальні функції.

До зовнішньополітичних належать такі функції, як військова, дипломатична та гуманітарна. До зовнішньоекономічних -взаємовигідна торгівля з іншими країнами та регулювання митної справи. Глобальними визнаються ті функції, що мають загальнопланетарний характер і стосуються інтересів усіх країн.

Військова функція полягає в тому, що лише держава організує захист країни від нападів ззовні, оголошує війну та веде загарбницькі війни. Слід мати на увазі, що історично військова функція була першою із зовнішніх функцій держави. Сучасне розуміння цієї функції ототожнює її з функцією оборони, що спрямована на забезпечення військової безпеки, захист суверенітету та територіальної цілісності держави шляхом підтримки високого рівня збройних сил країни. Крім того, функція оборони полягає в організації боротьби проти підривної діяльності іноземних держав.

Дипломатична функція — це встановлення та підтримка дипломатичних відносин з іншими державами відповідно до світових норм та принципів міжнародного права.

Гуманітарна функція — підтримка та розвиток культурних і наукових зв’язків з іншими державами; забезпечення збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що мають культурну цінність; вживання заходів щодо повернення культурних цінностей усього народу, які знаходяться за кордоном.

Взаємовигідна торгівля полягає в реалізації інтересів України у сфері економіки, торгівлі, бізнесу шляхом її інтеграції у світову економіку. Іноді між державами підписуються міжнародні договори стосовно корисних копалин, технологій тощо. Наприклад, Туркменістан може поставляти в Україну газ, Азербайджан — нафту тощо. Україна ж може поставляти цим країнам літаки. Це і є взаємовигідна торгівля на основі міждержавних Договорів.

Регулювання митної справи, тобто всі функції держави та органів державної влади щодо регулювання питань, пов’язаних з переміщенням товарів і транспортних засобів через державний кордон.

Колись для СРСР були характерні такі зовнішні функції: всебічна допомога соціалістичним країнам та підтримка національно-визвольного руху.

Всебічна допомога соціалістичним країнам. Це могла бути як мирна допомога (майже безплатні нафта й газ), так і не зовсім мирна. У 1968 році Чехословаччина вирішила, що їй досить соціалізму. КПЧ почала проводити політику, яка згодом отримала назву «соціалізму з людським обличчям». СРСР «допоміг» ЧССР зрозуміти свою помилку за допомогою танків. Заради справедливості слід зазначити, що, крім СРСР, у цій «допомозі» взяли участь НДР, Польща, Угорщина та Болгарія.

Підтримка національно-визвольного руху. Ця підтримка була різноманітною. Насамперед, це — допомога різним організаціям, яких згодом навіть в СРСР назвуть терористичними. Якщо ж такий рух перемагав, то СРСР допомагав йому будувати «світле майбутнє» (навіть якщо це — не комунізм). Якщо ж національно-визвольний рух своєю метою ставив комуністичне майбутнє, то допомога і підтримка його була всебічною. Класичним прикладом цього є досвід Куби.

1 січня 1959 року кубинський націоналіст Фідель Кастро повалив кубинського диктатора Батисту. Протягом 1959-60 років була націоналізована легка та харчова промисловість Куби, проведена аграрна реформа. Це викликало невдоволення в США, які вдалися до економічної блокади та прямої агресії (вторгнення у Плайя-Хірон). Як правило, після цих кроків, уряд, який проводив антиамериканську політику, йшов у відставку або його скидали самі громадяни країни.

І тоді націоналіст Кастро вдався до незвичайного кроку: він звернувся до СРСР по допомогу, заявивши, що Куба будуватиме соціалізм. Жоден з латиноамериканських диктаторів не вдавався до такого кроку. Лідер СРСР М. Хрущов дуже зрадів, коли зрозумів, що під боком у США буде такий «непотоплюваний авіаносець», як Куба. Щоб захистити режим Кастро, було прийнято рішення надіслати на Острів Свободи (як тоді називали Кубу) матеріальну та військову допомогу, у тому числі й ракети з ядерною у «начинкою».

Фотографії з супутників лягли на стіл президента США Дж. Ф. Кеннеді. Щоб не допустити більше ракет, США блокували Кубу військовими кораблями. Світ опинився перед ядерною війною. Однак світові пощастило: дізнавшись з розшифрованого радянською розвідкою таємного листування про згоду США визнати незалежність Куби, якщо СРСР забере ядерні ракети, М. Хрущов віддав наказ про демонтаж ракет…

Таким чином СРСР допомагав національно-визвольному руху.

З появою СНД з’явилися нові зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні функції — створення оборонних союзів, створення і реалізація економічного союзу тощо[10, c. 36-38].

2.3. Глобальні функції держави

Наявність глобальних функцій практично усуває розбіжності між внутрішніми та зовнішніми функціями. Вони спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.

До глобальних функції держави належать:

Функція захисту прав і свобод людства — пов’язана з твердженням, що будь-які порушення прав людини не є внутрішньою справою держави.
Функція співробітництва з іншими державами у вирішенні демографічних, сировинних та енергетичних проблем — полягає в пошуку та знаходженні взаємоприйнятних вирішень проблем, які стосуються інтересів народу і всього людства в цілому і потребують міжнародного реагування на перебої в демографічній, сировинній, енергетичній та інших сферах.
Функція попередження екологічних катастроф і ліквідація їхніх наслідків. Зазначена функція є особливо актуальною для України, де сталася низка екологічних катастроф, серед яких найвідомішими були Чорнобильська катастрофа 1986 року та дощі з талію в м. Чернівці в 1989 році. Спільна діяльність багатьох держав щодо ліквідації Чорнобильської проблеми є однією з функцій держав світу.
Функція співробітництва у сфері освоєння космосу. Зазначена функція реалізується активною участю держав у космічних польотах супутників на Марс, створенням Міжнародної космічної станції тощо.
Інформаційна функція — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.
Функція підтримання світового порядку — полягає у збереженні миру, попередженні ядерної війни, роззброєнні, ліквідації ядерної зброї, а також співробітництві з іншими державами у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом і в регулюванні міжнародних конфліктів. Іноді вона виражається у військових миротворчих операціях[1, c. 49-51].

Приклад.

В.В. Сухонос (мол.) про роль глобального інформаційного суспільства Демократизація державного режиму в Україні і зростання освіченості населення надають виняткового значення засобам масової інформації (ЗМІ), під впливом яких формується суспільна думка та політика держави. На жаль в Україні ЗМІ ще не стали «четвертою владою», яка не поступається впливовістю іншим трьом гілкам. Це особливо прикро тому, що без них неможливе нормальне життя суспільства і держави.

Однак дійсно нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв’язку з переходом до глобального інформаційного суспільства. Пов’язані з цим наслідки для суспільства та держави активно обговорювалися на найвищому рівні. Так, 22 липня 2000 року на саміті «Великої сімки» та Росії, що проходив на Окінаві (Японія), була прийнята Хартія глобального інформаційного суспільства. Пункт 1 зазначеної Хартії визначає, що «інформаційно-комунікативні технології є одним із найважливіших чинників, які впливають на формування суспільства XXI століття. їх революційний вплив стосується життя людей, їх освіти та праці, а також взаємодії уряду з громадянським суспільством». Спеціалісти вважають, що інформаційно-комунікативні технології радикально змінять як місцеві, так і національні соціально-економічні і державно-політичні інститути. Такі ж зміни відбудуться і в сфері глобальних інститутів. Необхідність підвищення ролі цих технологій у забезпеченні громадського добробуту та демократії займає центральне місце в сучасних дискусіях з проблем глобалізації.

Розділ 3. Функції держави у сучасному державознавстві

На межі століть суспільство ускладнилося новими завданнями, модернізуються й інститути держави, змінюється зміст її функцій. Збереглися початкові, «класичні» функції (наприклад, правоохоронна), частина з них набула іншого змісту (функція підтримки світового порядку), інші змінили методи здійснення внаслідок техніко-економічного розвитку (наприклад, засобі забезпечення функцій оборони). Формуються нові (соціальна, інформаційна та ін.) і їх підфункції. Склалася тенденція, коли уявлення про функції держави об’єднує практично всі форми її прояву з невизначеною ієрархією. Тому визначення функцій сучасної держави розсудливо формулювати на основі інтегративного підходу до напрямів її діяльності з управління суспільними сферами в умовах, ускладнених сучасними тенденціями, позитивними та погрозливими прогнозами глобалізації. А цілі держави, що визначають зміст та форми здійснення її функцій, пов’язати з динамікою публічних і приватних інтересів та обумовленими ними структурними змінами системи права в цих умовах. Методологія функцій держави орієнтує на їх суспільно зумовлене організаційне різноманіття та правові способи здійснення. Важливим є не стільки їх поділ на внутрішні і зовнішні, постійні і тимчасові, скільки розуміння функцій держави як системи комплексних напрямів її змістовної діяльності, які визначаються динамікою і поєднанням приватних і публічних інтересів на відносно самостійному етапі історичного розвитку та здійснюються у правових формах. При цьому необхідно виявляти не всі напрями діяльності, а «тільки такі, без яких держава на даному історичному етапі … обійтися не може» [2, с. 7—8].

Аналіз поняття «глобалізація» нерідко вказує на використовуване ключове слово «взаємозалежність»; сприйняття її як «процесу інтеграції різноманітних культур в єдину ринкову логіку» [11, с. 12]. Її суть вбачають у взаємозалежності всіх видів діяльності, яка «однаково застосовна і до економіки, і до політики, і до культури» [3, с. 5]. Вплив глобалізації не може не визначати взаємозв’язок спрямувань діяльності держави. У розвитку її внутрішніх функцій відзначена тенденція до їх інтернаціоналізації — до їх тісної взаємодії із міжнародним середовищем, взаємозв’язку внутрішньої і зовнішньої політики. Внутрішні функції держави вже не визначаються тільки завданнями, які продиктовані виключно національним інтересом, без врахування міжнародного, оскільки держава бере участь у вирішенні фрагментів глобальних проблем, узгоджуючи свої інтереси із світовими [18, с. 101]. Вважалося, що глобалізація має скоріше політологічне, ніж юридичне значення. Підходи до глобалізації визначають її як: «макромасштабний, багатоплановий… процес наростання загального у світових системах: економічній, політичній, соціальній та правовій» [10, с. 5]; «процес інтернаціоналізації політичних, соціально-економічних і культурних відносин країн світу» [2]; «системну інтеграцію світових державно-правових, економіко-фінансових і суспільно- політичних інститутів, ідей, принципів, зв’язків, морально-політичних. та інших цінностей» [2]. За генетичним походженням поняття глобалізації є однорідним з універсалізмом, типовістю, загальністю, а полісемія і оцінний характер пояснюються відсутністю його юридичного визначення. Глобалізація проявляється в транснаціоналізації політичної, економічної, екологічної, інформаційної сфер, напрямів і видів діяльності на державному та позадержавному рівні. Масштабне посилення взаємозалежності внесло в розвиток держав позитивні і негативні риси. Серед останніх: труднощі регулювання економіки на міжнародному та національному рівнях, що спричиняє регулярні кризи; зростання викликів і загроз миру, безпеці і сталому розвитку; зростання шкоди навколишньому середовищу; розшарування суспільства, диференціація багатих і бідних країн. У результаті розширення економічної, політичної, інформаційної, технологічної, ідеологічної інтеграції, зростання міграції і засобів комунікації в світі виникли нові загрози і виклики національним інтересам держав: міжнародний тероризм, екстремізм, радикалізм; локальні війни і збройні конфлікти; неконтрольоване розповсюдження зброї масового знищення; зростання транснаціональної злочинності (наркоторгівля, работоргівля, піратство), загроз екологічної та продовольчої безпеки; загострилися конфлікти між носіями різних національних культур.

Суперечливі й уявлення про фактори впливу на роль держави в глобальному просторі. Зазначено тенденцію ослаблення позицій національної держави, розмивання її меж і руйнування традиційних зв’язків під тиском нових політичних акторів — транснаціональних суб’єктів влади, які витісняють національні інститути і стають непідконтрольними міжнародним політичним структурам. Глобалізація впливає на національні держави, які «втрачають значну частину своїх традиційних функцій» [6, с. 11—15]. Серед її чинників — транснаціоналізація економіки, де не всі держави вписуються в новий економічний простір, а міжнародні економічні процеси від міждержавних угод переходять у позадержавні відносини, внаслідок чого знецінюються регулюючі функції держави, підривається її здатність стабілізувати економіку й соціальний захист, а цінність соціальної держави перетворюється на міф. Транснаціоналізація фінансової системи, де основна структура регулювання фінансових потоків — МВФ, формально організація міжнародна, перетворилася на інструмент реалізації інтересів групи розвинених країн. Транснаціоналізація культури змінює простір, де відбувалося відтворення національних культур, включає людину в мережу безособових глобальних комунікацій, послаблює її зв’язок зі своїм соціокультурним середовищем, локальним суспільством. Відбувається руйнування механізмів соціалізації, які забезпечували зв’язок поколінь за допомогою соціальних, моральних і правових цінностей, норм і традицій. Популяризація космополітичних поглядів шкодить національним і цивілізаційним правовим цінностям на тлі міжкультурних конфліктів, робить створення єдиної (глобальної) правової культури «недоцільним і недосяжним завданням»[31, с. 5—6]. Транснаціоналізація політичного простору змінює традиційні уявлення про межі між внутрішньою і зовнішньою політикою і функціями держав. Останні зберігають свою політичну суб’єктність, але діють в умовах домінування інших владних інститутів та організацій: міжнародних урядових і неурядових організацій, наднаціональних органів, регіональних об’єднань, ТНК і груп тиску. Проявляються симптоми фактичної приватизації політичного простору національних держав міжнародними економічними організаціями. Знецінюються функції держав в умовах реального домінування глобальних політичних мереж — альянсів урядових і неурядових агентств, міжнародних організацій, корпорацій.

Формування глобальних функцій сучасних держав в умовах їх взаємозалежності простежується у взаємозв’язку їх внутрішніх і зовнішніх напрямів в екологічній, демографічній, сировинній сферах, у сфері створення і використання ядерної та інформаційних технологій, захисту прав і свобод людини. Основна причина необхідності посилення ролі держави та трансформації її функцій — кризові наслідки активізації не завжди прогнозованих глобалізаційних викликів. Залежно від характеру їх впливу функції держави диференціюють на антиглобалізаційні і нейтральні, що відображає праксіологічні, аксіологічні і телеологічні складові функцій сучасної держави. До антиглобалізаційної функції держави відносять три ключових напрями: забезпечення стратегічного рівня національної економічної безпеки у сфері економіки за рахунок примноження технологічного потенціалу країни і реструктуризації економіки, підвищення якості людського капіталу, що передбачає активізацію дій урядів у галузі культури, впровадження сучасних освітніх програм і розвитку охорони здоров’я; формування сприятливого іміджу держави. Нейтральними стосовно процесів глобалізації функціями держави є створення і регулювання правової основи функціонування економіки; проведення політики макроекономічної стабілізації; вплив на розміщення ресурсів та діяльність у сфері розподілу доходів. Така класифікація не завершена і відображає лише підхід до поділу функцій держави на такі, що здатні нівелювати очевидні негативні наслідки впливу процесу глобалізації на національні системи, та функції, нейтральні відносно нього [1, с. 7].

У методологічно актуальному зв’язку держави і права стоїть питання про правову забезпеченість функцій держави. За своєю значимістю нове покоління галузей права належить до «глобального» права, бо воно призначене для протидії глобальному впливу, де об’єкт захисту становлять цінності життя, безпеки, довкілля, економічної стабільності, соціального розвитку. Для галузей права стає характерним з’єднання публічних і приватних інтересів з очевидним домінуванням значущості правових норм у публічній сфері, а головним призначенням цих галузей права — забезпечення нових або перетворених (модифікованих) функцій держави. Обговорюється розвиток існуючих та виникнення нових функцій держави [2, с.11], зокрема: екологічної; інформаційної з виділенням підфункції забезпечення інформаційної безпеки [4, с. 32—41]; міграційної [9, с. 10—13]; демографічної [2, с. 9]. Розвиток багатьох з них пояснюється посиленням руйнівних наслідків зростаючих планетарних загроз. Поряд з традиційними функціями держави в перспективі вірогідна поява інших, оскільки сутність сучасного суспільства і держави перебуває у біфуркаційному стані активного розвитку, коли стійкість попереднього стану втрачається та можливі кілька варіантів ходу подій. Прогнозується поява нових стратегічних функцій держав, які обумовлені їх адекватною реакцією на значимі реальні конфліктогенні прояви — тероризм, корупцію та ін. [4, с. 5]. Риса, що визначає зміст функцій держави, повинна бути закладена в моделі сталого розвитку суспільства в усіх сферах. Відповідна інтегруюча функція з часом повинна забезпечити трансформацію змісту інших функцій сучасної держави в руслі нової цивілізаційної парадигми розвитку і перетворитись з функції організації переходу до сталого розвитку на функцію його підтримки (функція сталого розвитку) [5, с. 80].

Особливості забезпечення правом сучасних потреб розвитку та модифікації функцій держави дозволили бачити в структурі системи права розвиток трьох груп (комплексів) глобальних галузей права нового покоління [5, с. 7—15): 1) визнані галузі, які сформувалися (екологічне, інформаційне, гуманітарне право та ін.); 2) інтегровані галузі, які інтенсивно формуються, перебувають на стадії визнання: право світу (з інститутами принципів миру, права на мир, захисту миру та ін.); право безпеки; міграційне право; право сталого розвитку та ін.); 3) галузі, які позначили загальні контури розвитку і тяжіють до універсалізації (наприклад, економічне право як правовий комплекс, що формується для протидії глобальним економічним кризам, та відображення потреб в економічній функції держави; соціальне право, яке вже існує, наприклад, у ФРН). Особливістю розвитку галузей права нового покоління є інтенсивна конституціоналізація їх основ з урахуванням тенденцій розвитку сучасного міжнародного права. У цьому є прояв глобалізації норм національного права. Таким чином, визнання загальних принципів і структурних змін системи права, формування її нових галузей й інститутів забезпечить здійснення гуманітарної моделі модернізації правової системи, зокрема законодавства, функцій держави у напрямі її сталого розвитку в умовах глобальної мінливості.

Висновки

Отже, можна підсумувати, що функції держави – це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Саме тому, основні напрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об’єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об’єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам’ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв’язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини.

Перед будь-якою державою завжди стоїть коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З-поміж усієї сукупності зусиль можна виділити такі, які виражають її сутність і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називаються функціями держави. Функціям держави притаманні такі основні властивості:

В них безпосередньо знаходить свій вираз і конкретизацію соціальна сутність держави, в них чітко виявляється те, чиї інтереси — всього суспільства чи лише окремих його частин (класів, соціальних груп) — вона виражає і забезпечує.
У функціях сучасної демократичної держави знаходить свій вираз її активна роль як особливої політико-територіальної організації, що покликана обслуговувати суспільство і його членів у всіх сферах суспільних відносин.
Становлення і розвиток функцій держави зумовлений конкретно-історичними умовами існування даної держави. Ці умови визначають соціальну спрямованість держави, яка і знаходить свій вираз в її функціях. Тому у функціях держав різних історичних типів виявляються особливості й закономірності розвитку, динаміка і спрямованість, насамперед, соціально-економічних і політичних умов суспільного життя.

Список використаної літератури

Бабаев С. В. Теория функция современного российского государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства ; История правовых учений / С. В. Бабаев. — Н.-Новгород, 2001. — 25 с.
Анцупов В. В. Экономическая функция государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства; История правовых учений / В. В. Анцупов. — Красноярск, 2004. — 26 с.
Мелихова А. В. Функции советского и современного российского государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства; История учений о праве и государстве / A. В. Мелихова. — Казань, 2006. — 40 с.
Общетеоретическая юриспруденция: Учебный курс : учеб. / под ред. Ю. Н. Оборотова. — О. : Фенікс, 2011. — 436 с.
Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підруч. / О. Ф. Скакун. — 3-те вид. — К. : Алерта ; ЦУЛ, 2011. — 524 с.
Загальна теорія держави і права : підруч. / М. В. Цвік, B. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Х. : Право, 2002. — 432 с.
Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Елли- нек; Вступ. ст. : Козлихин И. Ю. — СПб : Юрид. центр Пресс, 2004. — 752 с.
Тихомиров Ю. А. Теория компетенции / Ю. А. Тихомиров. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 с.
Новая философская энциклопедия : в 4 т. // Ин-т философии РАН ; Нац. обществ.-науч. фонд ; предс. научно-ред. совета В. С. Степин. — 2-е изд., испр. и дополн. — М. : Мысль, 2010. — Т. 1. — 744 с.
Иванников И. А. Теория государства и права: учеб. / И. А. Иванников. — М. : Юрлитинформ, 2011. — 392 с.
Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: монографія: у 2 кн. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка; ред. кол. : Ю. С. Шемшучен- ко (голова) та ін. — К. : Юрид. думка, 2008. — Кн. 2: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві / відп. ред. В. Б. Авер’янов. — 314 с.
Онопенко П. В. Правоохоронні функції української держави: зміст і реалізація : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень / П. В. Онопенко. — К., 2005. — 20 с.
Теория государства и права: курс лекций / М. И. Байтин, Н. А. Баринов, Ф. А. Григорьев и др. ; под ред. : Малько А. В., Матузов Н. И. — Саратов : Изд-во Сарат. ВШ МВД РФ, 1995. — 560 с.
Оксамытный В. В. Общая теория государства и права : учеб. для студ. вузов / В. В. Оксамытный. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2011. — 511 с.
Фукуяма Ф. Сильное государство: Управление и мировой порядок в XXI веке : пер. с англ. / Фрэнсис Фукуяма. — М. : ACT : ACT МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2006. — 220, [4] с. — (Philosophy).
Олейников С. М. Функції держави: методологічні складові і розвиток в умовах глобалізації / С. М. Олейников // Державне будівництво та місцеве самоврядування. — 2013. — Вип. 25. — С. 75-87
. Волинець В.В. Система функцій сучасної держави: теоретико-правові аспекти: автореф. дис. д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Волинець Віталій Валентинович. – К., 2013. – 36 с.
Коломоєць О. Митна функція держави та митна справа: аспекти співвідношення / О. Коломоєць // Юридичний вісник. – 2014. – № 4. – С. 280–284.
Коломоєць О.В. Методологічні та історичні засади дослідження митної функції сучасної держави / О.В. Коломоєць // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2014 – № 1 (9) – С. 1–12.

Освіта та самоосвіта