Використання професіоналізмів, жаргонізмів та алгоритизмів у публіцистиці

ВСТУП

Публіцистичний стиль – це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення публіцистичного тексту – формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією.

Актуальність теми дослідження Публіцистичний стиль відтворює актуальні проблеми суспільного життя та відзначається певним набором мовних засобів, їхньою яскравою експресивністю й оцінним характером

Огляд наукової літератури, пов’язаної дослідженням професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів (Т. ван Дейк, М.Бахтін, Н.Арутюнова, А.Бєлова, Ф.Бацевич, К.Кусько, Л.Ставицька, О.Семенець, К.Серажим, В.Лабов, Д.Лихачов, О.Швейцер, М.Маковський, Й.Стернін, О.Кубрякова та ін.), вказує на багатоаспектність та різновимірність цієї категорії лексики.

Мета курсової роботи – дослідити функціонування професіоналізмів, жаргонізмів, арготизмів як стилістичних засобів у сучасному публіцистичному дискурсі з огляду на зростання ролі цих мовних одиниць в засобах масової комунікації.

Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

— окреслити підходи до дослідження публіцистичного стилю;

— показати місце публіцистичного стилю у системі функціональних стилів української мови;

— визначити роль професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів;

— використання професіоналізмів у сучасній українській мові;

— розкрити функціонування сучасної жаргонної лексики в сучасному публіцистичному стилі.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі стали професіоналізми, жаргонізми та арготизми.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти вивчення функціонування професіоналізмів, жаргонізмів, арготизмів як стилістичних засобів у сучасному публіцистичному стилі.

Джерела фактичного матеріалу – використано періодичні видання: „Україна-Центр”, „Народне слово”, „Вечірня газета”, „Час Пік”, „21-й канал”, „Наша газета”, „Коментарі”, „Відомості Плюс”, „Україна молода”,

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг роботи становить 33 сторінки, основного тексту 25 сторінок. У списку літератури 14 найменувань.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

скорочення	–	розшифрування
У-Ц		Україна-Центр
НС		Народне слово
ВГ		Вечірня газета
НГ		Наша газета
Пік		Політика і культура
ВП		Ведомості Плюс
К		Коментарі
21-канал		21-й канал
УМ		Україна Молода

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

1.1. Підходи до дослідження публіцистичного стилю

В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий строго регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями – окличні, що містять авторську оцінку певного факту [2, с. 11].

В останні роки все більшого поширення набуває новий підхід до дослідження проблем тексту – вже не вузькоспеціальний, одноаспектний, а глобальний – що не лише дає змогу глибше осягнути суть і зміст тексту, а й спонукає до перегляду сформованих положень про будову та характер змісту тексту; відкриває нові перспективи для подальшого розвитку теоретичних та прикладних галузей науки.

Новий підхід дозволяє розглядати текст як з погляду аналізу його складових, так і з погляду синтезу їх на вищому мовному рівні, тобто як явище, що займає самостійне місце в ієрархічно організованій мовній структурі, функції якої пов’язані зі здійсненням мовленнєвої комунікації.

Простеживши за зміною поглядів щодо методів роботи над текстом, виявлено, що залежно від того, як розв’язувалося питання про складові тексту, залежав і підхід до його розгляду. При вербальному – лексикоцентричному – підході текст аналізувався насамперед як лексичне утворення з настановою, що смисл мовних утворень механічно складається із значень їх окремих одиниць.

Проаналізувавши граматичні норми й зрозумівши зміст кожного речення, можна осягнути зміст цілісного тексту, завдяки підсвідомому сумуванню окремих сентенційних смислів [2, с. 13].

Структуралізм поклав в основу своєї концепції поняття «sentence». Зусилля структуралістів, а також їхніх прихильників були спрямовані на створення моделі мови, що відображала б типові особливості структури речення, на виділення «домінантних» моделей речень та утворення з них різних варіантів – трансформ. Підхід до мовлення як комунікативної діяльності довів, що мовленнєве спілкування треба розглядати не як обмін окремими знаками (словами, реченнями), а як обмін цілісними висловлюваннями та повідомленнями [2, с. 13].

Діяльнісний підхід до природи спілкування спонукав учених до дослідження змісту, типології й структури мовленнєвого повідомлення. Такий підхід відразу поставив повідомлення, тобто текст, у самий центр наукових інтересів лінгвістів, психологів і психолінгвістів, що у свою чергу спричинило необхідність перегляду та подальшого обґрунтування методичних концепцій.

Наведене спостереження свідчить про значимість точної послідовності викладу будь-якого матеріалу. Така послідовність має три види:

1) дедуктивна послідовність (від загального до часткового);

2) індуктивна послідовність (від часткового до загального);

3) традуктивна послідовність (від рівного до рівного) [2, с. 14].

Кожен з трьох видів логічної послідовності викладу має свої переваги. Дедуктивна послідовність (від загальних підпорядковуючих понять до понять підпорядкованих і взаємопідлеглих) характеризуються особливою жорсткістю та систематичністю, завдяки чому добре проглядається загальна схема взаємовідношень понять, місце і роль кожного елемента загалом, забезпечується висока доказовість та логічність викладу.

Індуктивна послідовність (від підлеглих та взаємозалежних понять до підпорядковуючих загальних) широко використовується для пояснення складних питань при емпіричному рівні пізнання, у науково-популярній літературі, в лекціях, у публіцистиці тощо. Висновки та судження автора при індуктивному розгортанні тексту мають обґрунтований і очевидний характер, легко розуміються і сприймаються. Індуктивний спосіб викладу дозволяє жвавіше передавати реальний хід думки, шлях пізнання зі всіма його складнощами й помилками [2, с. 15].

Ще ширше застосовується у текстах масової комунікації традуктивна послідовність елементів: рух викладу від причин до наслідків або навпаки, від минулого до теперішнього, від простого до складного, від відомого до невідомого, від подібного до відмінного, від фактів одного порядку до фактів іншого, виділення, аналогії та зближення, використання контрасту [2, с. 15].

Отже, у межах кожного із функціональних стилів можна виділити тексти, в яких домінують раціонально-логічні структури, а також тексти, в яких виклад трансформується включенням емоційно-риторичних структур, що спричиняє зміну композиційно-стилістичних параметрів тексту і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення.

1.2. Публіцистичний стиль у системі функціональних стилів

Слово «стиль» іде своїми коренями в древні часи. Воно було запозичено європейськими мовами з латинського, «stylos» позначало інструмент, зроблений з чи металу кісти, і використовуваний для листа на воскових дощечках. Один кінець інструмента був загострений для нанесення букв, а протилежний тупий призначався для стирання непотрібних записів [3, с. 98].

Слово “стилістика” недавній прибулець в англійський словник. Згідно Оксфордському тлумачному словнику, воно вперше занесено в словник у 1882 році зі значенням “наука про літературний стиль; наука про лінгвістичні особливості” [3, с. 99].

В даний час стилістика є частиною лінгвістики, що займається вивченням стилів мови. З усіх функціональних стилів, виділених і досліджуваних сучасною лінгвістикою, прямим нащадком риторики є публіцистичний стиль, що чітко вичленується авторами більшості класифікацій. Правда, це поняття трактується в різних авторів неоднаково. Так, И.В. Арнольд ототожнює його з газетним стилем [], Ю.М. Скребнев розглядає його як одну з різновидів газетного стилю [], И.Г. Гальперин поєднує в це поняття стиль газетних статей, стиль ораторський і стиль есе [10, с. 12].

Очевидно, що остання точка зору найбільш правомірна. При такому підході, поняття “публіцистичний стиль” охоплює мовні добутки різних жанрів, об’єднаних комунікативною задачею. Аргументація тієї чи іншої точки зору, як правило, по соціально-політичній проблематиці, що має метою схилити адресата до прийняття цієї точки зору, переконати його в правильності висунутих чи положень викликати в ньому бажану реакцію на сказане.

Таким чином, прикладами публіцистичного стилю можуть виступати тексти різних жанрів, як монологічні, так і діалогічні за формою: журнальні статті, соціально-політичні есе, публічні виступи, політичні дебати.

Призначення публіцистичного стилю – повідомляючи, переконувати, впливати на маси, формувати в людей правильне відношення до суспільних проблем, повідомляти інформацію, що має суспільне – політичне значення. Публіцистичний стиль використовується в газетах, журнальних статтях, у передачах по радіо і телебаченню, у виступах на зборах, зборах і мітингах.

Сполучення в одному контексті книжкової і розмовної лексики, сполучення офіційне – ділових емоційних виражень, уживання слів у переносному значенні (так звана » газетна образність «: біле золото -бавовна, блакитні дороги – морські шляхи), наявність питальних, спонукальних, окличних речень, повторів, звертань, риторичних питань і т.д.

У публіцистичному стилі реалізується мовна функція впливу (агітації і пропаганди), з яким сполучається чисто інформативна функція (повідомлення новин). У публіцистичних здобутках зачіпаються питання дуже широкої тематики актуальні питання сучасності, що представляють інтерес для суспільства: політичні, економічні, моральні, філософські, питання культури, виховання, повсякденного побуту [3, с. 101].

Публіцистичний стиль знаходить застосування в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі (газетах, журналах), політичних виступах, мовах і зборах. У рамках публіцистичного стилю широке поширення одержав його газетно-журнальний різновид. До основних рис відносяться:

— економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості; наявність суспільно-політичної лексики і фразеології, переосмислення лексики інших стилів (зокрема, термінологічної) для цілей публіцистики;

— використання характерних для даного стилю мовних стереотипів, кліше;

— жанрова розмаїтість і зв’язана з цим розмаїтість стилістичного використання мовних багатозначності слова, ресурсів словотвору (авторські неологізми), емоційно-експресивної лексики; використання зображувально-виразних засобів мови, зокрема засобів стилістичного синтаксису (риторичні питання і вигуки, паралелізм побудови, повтори, інверсія і т.д.) [3, с. 103].

1.3. Професіоналізми, жаргонізми, арготизми у публіцистиці

Соціолінгвістиці як мовознавчій дисципліні, що вивчає суспільну обумовленість виникнення, розвитку та функціонування мови, вплив суспільства на мову та мови на суспільство, належить один з важливих розділів – соціальна діалектологія, об’єктом вивчення якого є соціальні діалекти (жаргони, арго, професійні мови). Важливість їх вивчення обумовлена двома факторами:

1) необхідністю теоретичного осмислення місця, ролі, функцій соціальних діалектів у системі мови і

2) практичною значимістю результатів їх дослідження для культури мови [6, с. 53].

Професіоналізми використовуються в публіцистичних текстах з метою мовної характеристики персонажів, реалістичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Поняття «жаргон» (від фр. jargon – незрозуміла мова, зіпсована мова) у сучасному мовознавстві трактується по-різному. Так, до 80-х років XX століття жаргон визначається як мова окремої соціальної групи, а в сучасному розумінні – це соціальний різновид мовлення, який „характеризує одиниці, що, вживаючись у середовищі певних соціальних, професійних або вікових груп мовців для номінації специфічних понять, з криптологічною метою чи експресивними навантаженнями, потрапляють до загальнонаціональної мови (до просторіччя, переважно міського, перебуваючи на межі з ним, до мови художньої літератури та публіцистики), зберігаючи проте в ній відповідний чужорідний статус» [6, с. 72].

Жаргон ми розуміємо як соціальний різновид мовлення, що характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічною експресивно переосмисленою лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів. Жаргон належить відносно відкритим соціальним і професійним групам людей, об’єднаних спільністю інтересів і функціонує як номінативно-експресивна одиниця мовлення, що має інколи вульгарно-фамільярне забарвлення.

Арготизмами (від франц. argot — жаргон) називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту [6, с. 79].

До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курганити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ.

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціальних прийомів: «Крім створення власне арготизмів, застосовувалось і зашифровування слів шляхом переставляння чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голосним замінювались звуком „ш», а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жишуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі)» [1, с. 89].

Висновки до розділу І.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМІВ, ЖАРГОНІЗМІВ ТА АРГОТИЗМІВ У ПУБЛІЦИСТИЦІ

2.1. Використання професіоналізмів у сучасній українській мові

Професіоналізми — слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик [7, с. 67].

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.
Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.
Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати [7, с. 68].

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також у літературі з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії» [6, с. 54]. «Вузькоспеціальні слова ніби деталі зують загальнонародний словник. Так, загальні поняття „човен», „весло», „сітка» відомі і для людей, не зв’язаних з рибальним промислом. Але для рибалок ці поняття мають далеко важливіше значення, і тому в їхньому словнику по ряд зі словом „човен» вживаються назви „дуб», „байдак», „баркас», „фелюга» — великі човни; „калабуха», „тузик» — невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють „шкарма»-гнізда, в які вкладаються весла; „строп» — ремінь, яким прив’язують весло до шкарми; „банка» — поперечна дошка, на якій сидять гребці; „чордак» — передня, звужена частина човна; „сволочок» — дерев’яна підставка, на якій тримається передуб. <…> Є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд з назвами „сітка», „невід», у рибальському словнику вживаються ще „бродяк», „волок», „волочок», „волокуша», „галиця», „дель», .десятка», „канка», „копці», „кукла», „лапташ», „матула», „мережа», „накидка», поріж», „сороковка», „ставник», „ставка», „трандата», «фартух»» [1, с. 80].

Серед слів-професіоналізмів можуть вживатися слова й сполучення слів, за якими суспільною практикою спілкування закріплене певне лексичне значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики (соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Інколи такі назви можна розкласти на семантично повноцінні компоненти (який це газ? — вуглекислий), але смислова єдність їх полягає не в можливості розчленування, а в тому, що вони залишаються на рівні лексичних відношень, на рівні лексичної парадигматики входять до системи слів, співвіднесених з поняттями певної галузі знання [7, с. 78].

Номенклатура (від лат. nomenclatura — перелік, список імен) — сукупність назв (номенів) конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо (на відміну від термінів, що позначають певні абстраговані поняття галузей науки). Номенклатуру становлять іменники та субстантивовані словосполучення. Номенклатура передає як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічний номенклатурі — Чорне море, Шацькі озера, ріка Десна тощо), видові назви (наприклад, у ботанічній лексиці назви дерев: береза, дуб, смерека тощо) [7, с. 78].

2.2. Функціонування жаргонної лексики сучасному публіцистичному стилі

Відомо, що зміни мовної ситуації безпосередньо пов’язані зі змінами у політичному та економічному житті суспільства. Друковані ЗМІ, миттєво реагуючи на зміни у екстралінгвальній, мовній реальності та мовній свідомості українського соціуму, відбивали і продовжують відбивати соціально-стильове та функціональне розмаїття сучасного жаргоновживання різних соціолектів, що його структурують: кримінальне арго, тюремна лексика, професійні жаргони, жаргонізована розмовна мова, жаргон наркоманів, політичний сленг тощо. Названі лексико-функціональні групи органічні в лексико-публіцисичному дискурсі у тій мірі, в якій цей тип дискурсу реагує на актуальні події, явища, реалії, а також стилізують реальну усно-розмовну практику соціуму [11, с. 56].

Функціонування жаргонної лексики в тексті, це — тенденція до «розширення простору стилістичної норми» і «формування нової стилістичної норми, звільненої від багатьох заборон на користь критерію персональної мотивованості» . Свідоме вживання жаргонної лексики — це експресія, а несвідоме — низька культура мовлення. Отже, публіцистика — це завжди свідоме використання заради експресії. Експресивні засоби, за В.Чабаненком, це «засоби, які служать для образної, емоційно наснаженої, естетично відсвіженої передачі думки», «у системі цих засобів концентрується вся краса і сила українського слова, » вони «активізують мислення» і «викликають напругу» [13, с. 22].

Як передумови і причини активізації жаргонізмів дослідники називають соціальну розкутість носіїв мови і зниження рівня культури суспільства взагалі. Леся Ставицька розглядає «жаргонний вибух» в українській художній літературі 80 — 90 рр. ХХ ст. як «непрямий протест проти сомнамбулічної масової свідомості та українського стереотипу елегійно-романтичного способу художнього світовідчуття» і констатує спад цієї «хвороби «жаргонного нагромадження в тексті. У публіцистичному тексті ця «хвороба» тоді,мабуть, загострюється [13, с. 24].

Будь-який жаргон будь-якої мови тісно пов’язаний із загальнонародною мовою. Спираючись на мовну систему в цілому, жаргон є частиною цієї системи – частиною, яка живе і розвивається за законами, загальними для цієї системи. Разом з тим жаргону властиві деякі особливості, що дозволяють його виділити в окрему підсистему всередині цієї системи.

Особливості цієї підсистеми можуть бути двох планів, і проявляються вони на різних мовних рівнях по-різному. Особливості першого плану визначаються тим, що дана мовна підсистема віддає перевагу певним одиницям мови і виключає інші. Особливості другого плану полягають у використанні у цій підсистемі таких мовних одиниць, які, як правило, не зустрічаються ні в інших підсистемах даної мови, ні в її літературному варіанті. Найбільш чітко ці особливості проявляють себе на лексичному рівні [11, с. 57].

Для лексики української мови 90-х років ХХ ст. характерні відчутні семантичні та стилістичні зрушення. Вживання стилістично зниженої лексики в газетних текстах зумовлене різними екстралінгвістичними факторами:

1) зняттям цензури, протестом проти відсталості суспільства та “заштампованості” мови. Цей позамовний фактор зумовив вплив на активне впровадження як розмовно-літературної, так і просторічної лексики, лексики молодіжного, армійського та деяких інших жаргонів у різні газетні жанри, що в попередні роки було неприпустимим: заарканити, остограмитися, жлоб, жлобство, дибанути, кайф, кайфувати, дембель, амбал, бакси, крутий, підстава, наприклад: “Могилевська заарканила одного з найбагатших холостяків Росії” (УМ, 15.05.99, с.2); “Остограмився [молодик] для хоробрості (зрештою, на те він і бар) та й закляк” (УМ, 09.02.99, с.8); “…картати позичальника та звинувачувати, вибачайте на слові, у “жлобстві” теж, мабуть, недоцільно” (про кредити для України від МВФ) (УМ, 28.01.99, с.5); “Себто її “дибануло” струмом, підведеним до того ж таки електричного дзвінка, виготовленого з грубим порушенням вимог щодо елоктроізоляції” (УМ, 27.01.99, с.8); “Вони були як нерозлийвода: разом “кайфували”, разом шукали грошей на наркотики” (ВГ, 22.01 — 28.01.99, с.11); “Замість дембеля – на той світ” (УМ, 28.01.99, с.9); “Уникнути таких неприємностей жінка могла тільки за умови, що принесе 300 “баксів” (УМ, 02.03.99, с.9); “Хто тут “бакс”? Злазь. Починається час євро” (заголовок) (УМ, 13.01.99, с.3); “…то голова якого-небудь району розповість про бізнесмена з крутим “дахом”, котрий незаконно приватизував ліс чи озеро, встановивши там свої порядки” (УМ, 06.01.99, с.3); “Тільки прогулянці завадили три молодики, що вигулькнули із крутої іномарки і нумо дубасити чоловіка” (УМ, 27.01.99, с.3); “…боячись того, що залишаться без роботи, платили крутому начальнику охорони пану Б. по сто доларів за одну хлібину” (УМ, 27.01.99, с.8); “…власники автомобілів, особливо “крутих” іномарок” (21-канал, 06.01.99, с.12); “Фатальна “підстава” парашуту” (УМ, 29.04.99, с.1);

2) криміналізацією суспільства. Цей фактор зумовив вплив на проникнення великої кількості елементів арго злодіїв, картярів, наркоманів тощо. Такі слова, як: ботати, вишка, гастролі, забити стрілу, в законі, зона, лажа, лимон, лох, малина, общак, пахан, понт, розколоти, фєня, ходка, ширка, шмон, шпана, – стали звичними для будь-якого газетного жанру. Нерідко така лексика подається з виразними ознаками походження з російської мови. Наприклад: “Саме він проявив себе не по роках винахідливим катюгою, хоча ті ж таки роки змусили суддів замінити йому цілком заслужену “вишку” десятьма роками ув’язнення” (К, 20.01.99, с.9); “Юнак прямо зі службового кабінету “забив стрілу”” (УМ, 10.02.99, с.9); “Столиця – “в законі” (заголовок) (ВК, 29.01.99, с.1); “Працевлаштувалися” у … “зоні” (заголовок) (УМ, 21.05.99, с.14); “…саме після ломки виникають рецидиви” (ВК, 22.01.99, с.8); “Життя “по понятіям” злодійського общака на руїнах комуністичного концтабору. Це – Росія” (заголовок) (УС, 20-26.04.2000, с.5); “Сєні” воля “до фєні” ” (заголовок) (УМ, 10.02.99, с.14); “До цього він мав дві “ходки” за крадіжку особистого майна громадян і стільки ж – за пограбунки” (УМ, 26.01.99, с.9); “Чолов’ягу, що вийшов з оселі, зупинили працівники міліції, як і годиться, за умови підозри обшукали і виявили в його кишені п’ятикубиковий шприц з розчином опію, так званою “ширкою” (ВК, 13.01.99, с.2); “Але під час “шмону” у кабінеті помічника було знайдено цікаві посвідчення на ім’я Ю.М.Медведенка: буцімто він є суддею Соснівського районного суду Черкас” (УМ, 21.01.99, с.3); “Захищали монастирські володіння доводиться часом не тільки від п’яної шпани” (УМ, 04.02.99, с.9);

3) зміною мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, наприклад: “Минув час – можна підбити “бабки” (УМ, 26.01.99, с.7); “Де зняти напругу після екзаменаційної сесії, де відтягнутись на всі сто змученому студенту?” (УМ, 09.02.99, с.4); “Обумовлену суму … жінка, як і обіцяла, “притарабанила” до вже знайомого кабінету й передала покровителю” (УМ, 13.05.99, с.8); “Київ давно заслужив звання Мекки не лише російської естрадної, а й російської театральної попси” (УМ, 09.02.99, с.12); “Ми незліченними годинами дивилися все без розбору – вестерни, порнуху, “жахалки”, – не в змозі зорієнтуватися в лавинному потоці кіновідеопродукції…” (УМ, 13.05.99, с.14); “Хтось крутить порнуху, хтось бійки, хтось старі серіали в ностальгійному “совіцькому” дусі” (УМ, 29.01.99, с.5); “Однак, якщо видання задля дешевої сенсаційності смакують “чорнуху”, викликають ниці почуття, це небезпечно для суспільної моралі, калічить душі читачів, глядачів і радіослухачів” (Т, №22.05.99, с.3);

4) необхідністю номінації явищ, що не були характерними (взагалі або в такому масовому вияві, в такій кількості, як тепер) для попередніх років, наприклад: “Нещодавно кременчуцький бомж знайшов труп крихітного хлопчика із залишками пуповини у целофановому пакеті…” (УМ, 06.01.99, с.10); “Лише “міняли” були, як ніколи, активними і пропонували “зелень” по курсу 1 до 4.1грн.” (ВК, 06.01.99, с.2); “І якщо динамівською машиною не “фарцюватимуть” оптом та вроздріб, ореол суперклубу з Києва не зникне” (УМ, 10.02.99, с.14);

5) бажанням висловити експресію будь-якими засобами, наприклад: “Брати Клички за бугром” (УМ, 23.01.99, с.3); “Конституційному суду наказано випендритися” (УМ, 21.01.99, с.4); “А вже потім так “запудрили” йому [пенсіонерові] голову, що позбавили пенсії, мабуть, за цілий рік” (УМ, 12.05.99, с.9); “З початком роботи нової ВР Володимир Нечипорук “засвітився” у фракції НДП, але згодом опинився у “Громаді” (УМ, 24.04.99, с.2); “Останні погодні “манси” продемонстрували, що Україна таки дійсно – країна контрастів” (УМ, 02.02.99, с.1); “І хоч смагляві чоловіки справді змахували на представників сонячної Грузії, прикордонний контроль помітив невідповідність фото у паспортах і “фейсів” їх власників” (УМ, 06.02.99, с.4);

6) ситуацією українсько-російської двомовності. Цей фактор зумовив масову появу на сторінках газет такої форми просторіччя, як “суржик”, а також великої кількості жаргонізмів та арготизмів з лексичними та фонетичними ознаками русизмів (див. вище), наприклад: “А в Україні, блін, лише дев’ята вечора” (УМ, 30.01.99, с.7); Цей “гаспадин”, за словами Олексія Собіна, дозволяв собі репліки на зразок: “Тут не Україна. … Влада тут одна, це я – слідчий” (УМ, 20.05.99, с.10); “Недоторканні – власники “корочок” народних депутатів – стоять найвище” (УМ, 06.02.99, с.1); “Не підкидайте, дорогіє товаріщі, мух у чисту оливу” (заголовок) (ВК, 29.01.99, с.6). Такі приклади можуть свідчити про те, що елементи “суржику” вводяться в текст з певною стилістичною метою і є цілком виправданими. Але, на жаль, трапляються випадки, коли журналісти послуговуються ним несвідомо. У цих випадках “суржик” не має в собі ніякої експресивної функції і свідчить лише про низький культурно-освітній рівень автора, наприклад: “…не поспішають ставити на довольство” (УМ, 27.01.99, с.14); “…мер на передноворічній “планірці” сакраментально пожартував: “Поганої горілки не буває!…” (УМ, 06.01.99, с.6) [13, с. 55-60].

Крім названих, у мові сучасних друкованих засобів масової інформації діє й ряд інших досить важливих чинників: а) значне розширення кількісного і якісного складу учасників комунікації; б) відчутне зростання особистісного начала в мовленні; в) помітне збільшення обсягу діалогічного спілкування; г) розширення сфери спонтанного спілкування й ослаблення офіційності.

Спостереження над сучасним газетним узусом переконливо свідчать про те, що сьогодні на мову масово-політичної інформації взагалі і на газетну публіцистику зокрема значний вплив справляє усна мова. Аналізуючи мову сучасної української публіцистики, доходимо висновку, що джерелом стилістично зниженої лексики є як розмовно-літературна, так і розмовно-нелітературна лексика: просторічна, жаргонна (сленг, арго), діалектна, лексика позанормативних запозичень.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. простежується тенденція до вживання в публіцистиці, а особливо на сторінках газет не просто стилістично знижених лексичних засобів, а й засобів найнижчого в морально-етичному плані шару лексики. Мова цих років характеризується новим стилем висловлювання, більшою свободою вибору мовних засобів (як правило, лексичних та фразеологічних), відмовою від мовних табу та евфемізмів, бажанням перебороти невиразність.

Стилістично знижені елементи є одним із найефективніших засобів досягнення експресії в публіцистиці, і саме тому газетна мова завжди їх використовувала: “…будь-яке розмовне слово в газетній мові експресивне, має певний потенціал виразності. Інша причина широкого використання розмовних елементів полягає в тому, що вони є регулярним засобом подолання газетних штампів”. Сьогодні в будь-якому газетному жанрі можемо натрапити на таку лексику:

а) розмовну – гендель, даїшник, засідайлівка, здибанка, збіговисько, базікати, бахнути, вештатися, начхати, розпинатися, розтринькувати, сунути, телепнути, торочити, чкурнути, наприклад: “Останній марафет перед елітарною “засідайлівкою” (про міжнародний форум) (УМ, 29.01.99, с.1);

б) просторічну – відморозок, житуха, жлоб, жлобство, порнуха, чорнуха, фігня, фінгал, вбахувати, випендрюватися, вмазати, дибанути, передирати, прибарахлитися, прищучити, профукати та ін., наприклад: “…картати позичальника та звинувачувати у “жлобстві” теж, мабуть, недоцільно” (про кредити для України від МВФ) (УМ, 28.01.99, с.5);

в) жаргонну – амбал, бакси, зона, лажа, наїзд, прикид, прикол, розборка, тусовка, фанера, шара, відірватися, відтягнутися, грачувати, кайфувати, наїжджати, діставати, засвітитися, бухáти, тусуватися, шмонати та ін., наприклад: “…коли Лазаренка “шмонали” американські міграційні служби, Генпрокурор заявив, що наша країна докладе всіх зусиль, аби повернути Павла Лазаренка в Україну”(УМ, 23.02.99, с.3);

г) лайливі та непристойні – дурня, кретин, лайно, придурок та ін. [13, с. 62-63].

Серед стилістично зниженої лексики, що вживається в мові сучасної української публіцистики, активністю вирізняються навіть цілі синонімічні ряди та лексико-семантичні групи:

— у значенні “головний / начальник”: бос, бугор, пахан, шеф, наприклад: “…вирішили запропонувати своїм партійним босам, так би мовити, конкретну формулу єдності” (ВГ, 29.01- 04.02.99, с.3), “А для колишнього патрона таки справді виконала “Прощання слов’янки” (УМ, 06.04.99, с.15); “…шеф цього відомства тлумачить своє покликання значно ширше і має неабиякий громадський темперамент…” (УМ, 22.01.99, с.5);

— у значенні “гроші”: бабки, лаве “гроші взагалі”, дерев’яні “радянські карбованці, українські гривні, російські рублі”, бакси, гріни, зелені, зелененькі, капуста, “долари США”, штука “тисяча”, лимон “мільйон”, наприклад: “За героїн дають не лише “бабки”” (УМ, 16.02.99, с.8), “Бакси” з неба” (заголовок) (УМ, 06.04.99, с.15), “Легше вбити, ніж вибити “бакси” (заголовок) (УМ, 18.03.99, с.8), “А вітчизняних дерев’яних Сан Санич, як те засвідчують деякі деталі формування та функціонування його передвиборних штабів, зібрав явно недостатньо” (Г, 28.09.99, с.4) “Чи є в Росії стільки “зелених”, щоб ці “птахи” могли літати?” (ВЗ, 15.01- 21.01.99, с.1), “Ходая Сокола разом із пачками “зелененьких” узяли працівники обласного управління боротьби з економічною злочинністю” (УМ, 21.01.99, с.8); “Буйний травень косить “капусту” (УМ, 19.05.99, с.6); ‘бити’ або ‘ударити’: бахнути, бемцнути, вгатити, дубасити, гамселити, вирубати, колошматити, лупцювати, молотити, періщити, прасувати, шандарахнути, шматувати, наприклад: “Тут у розбірки втрутився лейтенант Звіряка: без з’ясування він просто витяг із шеренги бійця та й бемцнув його кулаком в обличчя” (УМ, 18.05.99, с.9), “Крапку у матчі поставив Енріко К’єза, вгативши м’яч у “дев’ятку” з близької відстані” (УМ, 14.05.99, с.15), “Гамселив нею [штахетиною] незнайомця по голові доти, поки дерево не розламалося” (ВЖ, 19.08.99, с.2), “…один поперед одного махлюєте і за те лупцюєте один одного картами по нюхалові” (УМ, 10.02.99, с.4), “Застосувавши прийом самбо, він “вирубав” убивцю і разом з водієм затягнув його до машини” (ВП, 27.08.98, с.17), “Кілька чоловік зі спини накинулись на нього. І “молотили”, “молотили”. Лише згодом, повправлявшись у стусанах, втямили, що щось воно не те” (21-канал, 24.11.98, с.2), “Два парубійка (17 і 19 років) … зчепилися битися. І молодший так уперіщив старшого, що той втратив свідомість” (УЦ, 03.03.99, с.9), “Михайло … шандарахнув по непроханих візитерах, щоб не лазили, де їх не чекають” (УЦ, 07.05.99, с.14), “І почав буквально шматувати хлопця” (УЦ, 19.01.99, с.8);

— ‘вимагати гроші’: вибивати, витрушувати, здирати, наприклад: “… вмів не лише вибити із замовника гроші, а ще й виконати роботу так, як вважав за потрібне” (УМ, 09.02.99, с.11), “Похмуро… взялись школи “витрушувати” з батьків кошти на атестатне мито” (ПВ, 03.12.98, с.3), “У деяких виникає питання, а чи не “здирають” зайві гроші?” (ВГ, 13.01.99, с.3);

— ‘витрачати гроші’: промотати та промотатися, просадити, проциндрити, розтринькувати, наприклад: “…катастрофічно збільшуються зовнішні кредити, які промотуються…” (ВГ, 06.01.99, с.4), “…так захопився грою на автоматах, що “просадив” усю виручку – близько 500 грн.” (ВГ, 29.01.-04.02.99, с.1), “…деталі продав, гроші проциндрив” (ВГ, 29.01.99, с.6), “…саме тоді наші провідні економісти (які вміють тільки розтринькувати кошти і абсолютно не здатні до економії) черговий раз підпускають у ЗМІ заяложену ідею про те, що без західних кредитів Україна не здатна реалізувати свій бюджет” (ВГ, 16.01.99, с.2);

— “украсти”: поцупити, свиснути, спіонерити, стирити, наприклад: “…кияни ніяк не дочекаються, коли з Дніпрових круч спіонерять Бабу-Батьківщину” (УМ, 06.03.99, с.3);

— “говорити; казати; сказати; кричати”: базікати, верзти, випалити, молоти, репетувати;

— “пити; випити; напитися”: бухнýти, побухáти, хильнути, набратися, вмазати, остограмитися, підзарядитися, квасити, наприклад: “Туристи, підігріті тайськими коктейлями, а також привезеним із собою за десять тисяч кілометрів і розлитим під низьким тайським столиком “Гетьманом”, побухали на славу…” (УМ, 30.01.99, с.7), “Добре хильнувши оковитої, він (злодій) пробрався у літню кухню 69-річної Н., але до кінця справу не довів” (НС, 02.09.98, с.3), “Перед цим завітав із матір’ю та колегами в аеропортівську кав’ярню. Трохи “підзарядився” і пішов до літака” (ВП, 29.01.-04.02.99, с.12), “Остограмився [одинокий молодик] для хоробрості (зрештою, на те він і бар) та й закляк” (УМ, 09.02.99, с.8), “…якщо наш рідний квасить щодня і у вільний від запоїв час малює дружині під очима вічні тіні, то на дідька такий “козак” здався” (НС, 18.03.99, с.9);

— “засудити до певної міри покарання”: відміряти, вліпити, впаяти, наприклад: “Колегія у кримінальних справах обласного суду відміряла Володимиру Красовському десять років ув’язнення” (ВЖ, 19.08.99, с.2), “П’ять років позбавлення волі в колонії посиленого режиму вліпив Придніпровський районний суд міста Черкаси Костянтину Онілі” (УМ, 04.02.99, с.8), “Глекові хоч і “впаяли” “вишку”, але замовники розстрілу редактора одеської “Вечірки” … залишились невідомими” (УМ, 23.03.99, с.3).

Вживання інтержаргону створює інтимно-фамільярний, іронічно-гротескний стиль, навіть з тим, що у розширеному вживанні кримінальне арго нейтралізується. Що ж до того, що жаргонна лексика, яку вживають освічені люди з іронічною метою, «віддзеркалює вихідне середовище цієї лексики і є своєрідним присудом йому», то, скоріше, вона є присудом суспільству — нашому «зворохобленому, зубожілому й порізненому суспільству». (К. — 2002. № 9 — 10) [13, с. 76-77].

Узагальнивши значну кількість прикладів, переконуємося, чим є для нас наші депутати, політики та уряд. Ось ця «політична екзотика». Це «збіговисько» «прохіндеїв» і «шаровиків» із «державницькими примочками», що займаються «лохотроном у великих масштабах», «клепають закони», «латають клаптикове законодавство», здійснюють «фінансовий тарарам», «нашкрябують по засіках» голоси, «базарять» «заумну маячню», «борсаються-больбаються» у національному питанні, «зчиняють бучі», «гризню», хавають національну культуру з журналістським «поганялом» — «культур-мультур», б’ють демократію «по пиці» і взагалі «чхати на нас хочуть». «Хай вам грець!» (ПіК. — 2002. — 12 — 18 лют.) . Тут домінує лексика типу: мо, дзуськи!, тьху-тьху!, бідося, нагло, каламутити воду, пасти задніх, з якого дива та ін.

Можна проілюструвати цей стиль уривками публіцистичних текстів:

«Гуртом і в роздріб вони замельдувалися в «прохідняках рейтингових партій та блоків …. з принципом «з миру по депутатові» в українському парламенті можна створити потужну п’яту колону, і ніякі борці за нацбезпеку навіть прочухатися не встигнуть» (ПіК. — 2002. — 12 — 18 лют.); «аби заохотити політикум до переходу — викручуватимуть руки, а тому, хто переходити таки не захоче, — попереламують ноги… «Європеїзація» політичної системи неминуча як смерть»; «Урочистим маршем числа так 15 місяця вересня праві знову урочисто наступлять на ті ж граблі, котрі пробарабанили по їхніх головах оксамитового січня 2002 року»; «Кучма на ці витівки не зважав… обидва Рухи кричали гвалт, але гучніше всіх лементували бізнесмени…ця задавнена віагра на правих подіяла» (ПіК. — 2002. — 3 — 9 верес.); «Єдина Україна так само єдина, як Чорне море — чорне, а Михайло Поплавський — юний орел» (ПіК. — 2002. — 21 — 27 трав.); «Грім гримить, кущі трясуться, депутати в залі б»ються» (ПіК. 2002. 17 — 23 груд.) [13, с. 80].

Верхівка нашої держави — це також «владно-бюрократичний «бєспрєдєл». (Найчастотніше слово поряд з «дах», «розборки», «базари», «кидати»). Ось група лексики, яка «підтримує цей світ: тупі наїзди, вишка, хазяїн, кілер, чорний нал, підстава, напряг, круто, розкрутка, нестиковка, чистка, відмашка, гострити лижі, засвітитися, пришити, зав’язаний (на чомусь) та багато ін.).

В окрему групу можна виділити стилістично знижені назви представників деяких народів: жид – про євреїв; кацап, москаль, московій – про росіян; сябри, бульбаш – про білорусів; фріц – про німців; хохол – про українців; янкі – про американців.

Використання стилістично зниженої лексики (розмовної, просторічної, жаргонної, діалектної, вульгарної, лайливої) у мові публіцистики ХХ століття є одним із важливих її компонентів. Така лексика виконує, по-перше, оцінну та експресивну функції. По-друге, стилістично знижена лексика, функціонуючи в мові публіцистики, сприяє реалізації принципу діалогічного мовлення, тобто контактовстановлення з читачем, тому що вживання такої лексики є засобом стилізації неофіційного, невимушеного, фамільярного спілкування. По-третє, використання стилістично зниженої лексики в мові газет є засобом привернення уваги читача. Потрапляючи в текст типової газетної мови, зокрема в оточення суспільно-політичної лексики, вона виразно виділяється на загальному фоні. Уживаючи нестандартну лексику, автор газетної статті розраховує на те, що вона приверне до себе увагу читача незалежно від того, цікавить його дане повідомлення чи ні.

Функції стилістично зниженої лексики в мові газети полягають у тому, що вона використовується як:

1) зображувальний засіб;

2) експресивно-оцінний засіб;

3) засіб відтворення мовної характеристики;

4) джерело збагачення газетної лексики.

Отже, в мові сучасної публіцистики дедалі більшого поширення набувають експресивні слова, що надають висловленню виразності, образності, емоційної забарвленості. Стилістично знижена лексика, яка використовується в газетних текстах (це слова з іронічною, жартівливою, фамільярною, зневажливою, грубою і т.ін. конотаціями), являє собою в основному експресивну лексику негативної оцінки, включаючи вульгарну, лайливу лексику.

Висновки до розділу ІІ.

Таким чином, професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише в сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні, а отже, експресивно забарвлені синоніми до термінів.

Спостереження над використанням жаргонізмів у публіцистичному дискурсі свідчать про те, що у суспільстві змінюється ставлення до жаргону: наприкінці ХХ ст. він усвідомлюється як джерело експресивних слів і висловів. Експресивний і прагматичний потенціал жаргонної лексики динамізує сучасну комунікацію і всю мовну систему в цілому. Жаргон, включений у сучасний публіцистичний стиль, дозволяє авторові виражати іронічне ставлення до описуваних подій і до навколишньої дійсності. Більшість ознак жаргону визначаються усною формою його побутування: зокрема, використанням розмовної, грубувато-фамільярної лексики, що надає мовленню емоційно-експресивного забарвлення, робить його живим і безпосереднім.

ВИСНОВКИ

Жаргон, включений у сучасний публіцистичний стиль, дозволяє авторові виражати іронічне ставлення до описуваних подій і до навколишньої дійсності. Більшість ознак жаргону визначаються усною формою його побутування: зокрема, використанням розмовної, грубувато-фамільярної лексики, що надає мовленню емоційно-експресивного забарвлення, робить його живим і безпосереднім.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови. — К. : ТОВ «ЛДЛ», 1998. — 175, с.
Гладіна Г. І. Питання мовленнєвої культури та стилістики. — К.: Факт, 1997. — 158 с.
Дідківська Л. П. Словотвір, синонімія, стилістика. — К.: Наук. думка, 1982. — 170 с.
Дудик П. С. Стилістика української мови. — К. : Вид. центр «Академія», 2005. — 367, с.
Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. — К.: Вища шк. Вид-во при КДУ, 1987. — 349, с.
Кравець Л. В. Стилістика української мови. Практикум. — К.: Вища школа, 2004. — 197, с.
Мацько Л. І. Стилістика української мови. — К. Вища школа, 2003. — 461, с.
Олійник О. Б. Культура. — К. : Кондор, 2008. — 295, с.
Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика. — К.: Вежа, 1994. — 237, с.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К.: Либідь, 1993. — 247, с.
Ставицька Л. Проблеми вивчення жаргонної лексики: Соціолінгвістичний аспект // Українська мова. – 2000. – №1. – С.55-69
Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003. – 336 с.
Третяк Н. В. Жаргонна лексика в друкованих ЗМІ (номінативно-експресивна функція). : Дис… канд. наук: 10.02.01 — 2008.- 214 с.
Чобот І.В. Синтаксичні засоби вираження оцінки у публіцистичному мовленні / І.В. Чобот. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка. – 2003. – С. 155-157

Освіта та самоосвіта