Формування у дітей старшого дошкільного віку уявлень про сім`ю

Вступ

Актуальність теми. Сім’я є одним з найважливіших соціальних інститутів, що вимагає постійного наукового вивчення. Це допомагає, по — перше, мати уявлення про реально існуючий стан внутрішньосімейного життя і його зовнішні зв’язки, по — друге, прогнозувати його розвиток, надавати необхідну допомогу, координувати його взаємодію з іншими соціальними структурами держави. Нова сучасна ситуація неминуче позначається і на сучасній сім’ї.

Більшу частину свого життя людина росте і виховується в родині, спостерігає за поведінкою своїх батьків. Яким буде сімейне життя в майбутньому у багатьох випадках залежить, від уявлень, які склалися про сім’ю у дитячі і юнацькі роки до моменту створення своєї власної сім’ї. Молодих людей неможливо вважати підготовленими до шлюбу, якщо в них не сформовані чіткі уявлення про те, для чого вони одружуються, чого чекають від майбутньої сім’ї, які сімейні відносини хотіли б побудувати, які обов’язки покладає на них шлюб.

У сучасній психології вивченням поняття «уявлення» займались такі вчені як Б.М. Величковський, Г. Келлі, С. Московіті, Ф. Хейдер, Х. Хекхаузен, Х. Хоффман. Дослідження з проблеми «уявлення про сімейне життя» представлені у роботах В.Ф. Петренка, А.П. Чернова, А.Г. Шмельова. Над вивченням та розв’язанням проблем в уже існуючих сім’ях працювали такі вчені як Э. Арутюнянц, А.А. Бодальов, В.Н. Дружинін, Е.Г. Ейдемиллер, Є.А. Лічко, В. Сатір, В.В Столін, В.В. Юстицький.

Проблема підготовки дітей до сімейного життя досліджувалась у роботах І.С. Волги, Т.В. Говорун, І.С. Голода, В.П. Горелика, І.В. Гребенникова, З.Г.Кисарчук, В.П. Ключникова, С.В. Ковальова, С.Д. Лаптенка, А.Г. Харчєва. В них висвітлювались проблеми сучасної сім’ї, питання про формування сімейно-шлюбних відносин, типології функцій сім’ї. Разом з цим, спеціальних досліджень, які б торкалися вивчення особливостей процесу формування уявлень про майбутню сім’ю, не виявлено, тоді як ця проблема є дуже важливою складовою підготовки молодого покоління до сімейного життя. Особливо гострого значення ця проблема має сьогодні в зв’язку з нівелюванням багатьох цінностей і пошуком молоддю нових ідеалів, таким чином, потреба в удосконаленні системи підготовки дітей до створення сім’ї та недостатня розробка в психолого – педагогічній літературі цієї проблеми і обумовили вибір теми нашого дослідження «Формування у дітей старшого дошкільного віку уявлень про сім`ю».

Гіпотеза — формування в дітей дошкільного віку уявлень про сім’ю залежить від гармонічних подружніх і батьківсько-дитячих відношень в родині. Подружні відносини є одним з головних факторів, що впливають на психологічний мікроклімат у родині. Отже, вони обумовлюють стиль виховання, характер системи відносин “батьки – дитина” що, у свою чергу, визначає майбутнє дитини як сім’янина.

Мета дослідження. Виходячи з даної гіпотези ми визначили мету дослідження – виявити формування в дітей повноцінних уявлень про сім’ю.

Завдання роботи:

— окреслити психолого-педагогічні дослідження проблеми формування уявлень про сім`ю та здійснити аналіз програмових вимог з даної проблеми;

— визначення рівнів уявлень дітей старшого дошкільного віку про сім`ю;

— розкрити систему роботи з дітьми старшого дошкільного віку з формування уявлень про сім`ю

— показати аналіз результатів проведеної роботи та надати педагогічні рекомендації.

Об’єкт дослідження — процес формування уявлень про сім’ю.

Предмет дослідження – формування у дітей старшого дошкільного віку уявлень про сім’ю.

1. Психолого-педагогічні дослідження проблеми формування уявлень про сім`ю

Сім’я – найважливіший із феноменів, що супроводжує людину протягом усього її життя. Значущість її впливу на особистість, її складність, багатогранність і проблематичність обумовлюють велику кількість різних підходів до вивчення проблем, тенденцій, процесів які відбуваються у сім’ї.

У сім´ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім´я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім´ї впливають на людину протягом усього її життя.

Сьогодні існують окремі дослідження психологічних механізмів формування у дітей образу майбутнього шлюбного партнера, особливості формування уявлень про майбутню сім’ю у дошкільників. Аналіз наукової літератури показує, що в прямій постановці проблема уявлень про шлюб та сім’ю в аспекті картини світу людини майже не розроблялась. Але тема уявлень про шлюб та сім’ю як аспект картини світу людини може бути досить актуальною, тому що кожна людина протягом життя формує свою картину світу. Е. Фромм серед основних потреб людини, які лежать в основі необхідності єдності з іншими людьми, виділяє потребу в орієнтації. Він наголошує, що у людини повинна бути певна картина світу для інтелектуального орієнтування у світі.

Формування та розвиток власної картини світу – це реалізація потреби людини орієнтуватись у світі не лише фізично, а й інтелектуально, на основі аналізу та систематизації отриманої інформації та власного досвіду, переживань, вражень, а також саморегуляція на цій основі своєї поведінки і діяльності [8, с. 23].

Створюючи картину світу, людина може осмислювати себе та своє місце в реальності. Бачити світ означає також бачити себе. Перешкодою цьому може бути страх та бажання, які керують людиною та створюють викривлену або, «ілюзорну картину світу», як її називаює Д. О. Леонтьєв у передмові до праці Е. Фромма «Мистецтво любити».

Картина світу – це не стале та постійне утворення. Створюючи її, людина збирає факти, добре обґрунтовані гіпотези, не забуваючи при цьому, що будь-яке знання може бути обмеженим та хибними. «Світ постійно змінюється – адже він пізнаний для нас лише у вигляді нашого внутрішнього психічного образу, і, коли образ змінюється, не завжди легко встановити, вирішити, що змінилось – тільки світ, чи тільки ми, або ж разом зі світом змінились і ми» [10, с. 16].

Образ світу може змінюватись весь час так само, як весь час може змінюватись наша думка про нас самих. Кожне нове відкриття, кожна думка може надати світу нове обличчя. «Кожна людина рано чи пізно вичерпує себе, але в її ж інтересах необхідно уникати цього якомога довше, а цього можна досягти лише в тому випадку, якщо людина не дозволить усталитись образу світу, а кожну нову думку буде перевіряти, визначати її внесок у картину світу» [10, с. 16].

К. Г. Юнг зазначає, що велике значення в картині світу мають установки: «Картину світу можна було б описати як абстрактно сформовану установку. Установка є психологічним поняттям, яке характеризує орієнтацію на ціль або, так би мовити, «вище уявлення», особливе розташування психічних змістів. Психологічна установка має ідею, ціль, яка підтримується та обґрунтовується досвідом, принципами, емоційним враженням» [10, с. 18].

Зважаючи на те, що установка може бути неусвідомленою або недостатньо усвідомленою, К. Г Юнг наголошує на тому, що можна говорити про картину світу лише в тому випадку, коли людина робить серйозні спроби абстрактно або наочно сформувати свою установку, з’ясувати для самої себе, чому та для чого ми робимо саме такі вчинки та живемо саме таким чином. Розвиток свідомості обумовлює розвиток картини світу. Усвідомлення причин та цілей, здобуття досвіду, знань є механізмами її розвитку.

К. Г. Юнг говорить про те, що «уявлення, яке складається в людини про світ, є образом того, що вона називає світом. Саме на цей образ, виходячи з його особливостей, людина орієнтується в своїй адаптації». Так же свідомо або несвідомо створюються і певні уявлення та установки про сімейне життя, образ майбутнього чоловіка/дружини (як зазначає К. Юнг, на створення образів впливають наші батьки, а, відповідно, і індивідуальне та колективне несвідоме).

Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім´ї на особистість є наслідком дії таких чинників:

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім´ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.
Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.
Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.
Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин [16, с. 55].

Головне, щоб дитина сприймала сім´ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.

У сім´ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов´язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт, “таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій”. Тому дорослі повинні “завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості…” [10, с. 24].

Характерною особливістю виховного впливу сім´ї є його первинність. Йдеться про те, що сім´я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім´ї є більш природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім´ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб´єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.

Виховні можливості сім´ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об´єктивних і суб´єктивних умов.

До об´єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім´ї належать:

— рівень матеріального достатку сім´ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);

— забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров´я;

— кількість і склад (структура) сім´ї. Суб´єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім´ї є:

— громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;

— загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім´ї;

— місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;

— педагогічна культура батьків [16, с. 56].

Гармонійна взаємодія об´єктивних і суб´єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім´ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

На думку Л.І.Анциферової сім’ї належить ціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких — інтенсивність та багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, ін. члени сім’ї), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, що найбільш повно відповідають потребам розвитку дитини, її емоційного світу і культури, багатого спектру вищих людських почуттів.

Р.М.Капралова описала, зокрема, дітей, що росли при гострому дефіциті спілкування з дорослими і повній відсутності педагогічної і виховної роботи. Рівень соціального розвитку таких дітей виявився вкрай низьким, що знаходимо у вираженні відсутності уваги і інтересу до дорослих, апатичності, пасивному ставленні до оточуючих. Про важливість материнської любові і турботи свідчать також дослідження, проведенні у Франції під керівництвом Рудинеско-Обрі (1956) і М.Майергоффом (1961) в Швейцарії і інших країнах. Відсутність материнської турботи приводить до психічної депривації, з якою пов’язане відхилення в розвитку [2, с. 43].

В системі внутрішньосімейних стосунків головними виступають відносини між подружжям. Вони створюють сім’ю і визначають її обличчя. Саме від характеру і стану подружніх взаємин залежить морально-емоційний клімат сім’ї і її виховні можливості.

Як відомо, ступінь морально-емоційної повноти і виразності подружніх стосунків по-різному представлена в таких (з точки зору її структури) типах сімей, як демократична, авторитарна і перехідного типу. Відповідно неоднаковий їх вплив на розвиток дитини.

Цікаві порівняльні дослідження, проведенні в колишньому СРСР, США, Данії. Дослідниками Д.Кенделем і Г.Лессером виявлено, що демократичний тип сім’ї має виховний вплив, а також встановлено, що, зокрема, в сім’ї з більш високим рівнем демократизації сімейних стосунків значно вище успішність дітей в школі, більш розвинуті такі якості, як доброта, працелюбство, самостійність, безкорисливість, скромність, самокритичність [2, с. 44]. Діти з таких сімей мають кращу підготовленість до ролі майбутнього сім’янина, структура їх життєвих цілей представляє більш соціальну цінність, ніж у дітей з сімей із низьким рівнем демокрануації подружніх взаємин.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім´ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім´ї. Із матеріальними аспектами пов´язаний авторитет батька в сім´ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов´язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім´ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.

За твердженням психологів, неповна сім´я є одним із найпотужніших джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася [16, с. 57].

Відчуття дошкільником неповноцінності сім´ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім´ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім´я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім´ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.

Зі специфічними труднощами пов´язане виховання дітей у молодих сім´ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. Труднощі виховання дітей у молодих сім´ях полягають у:

— нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини;

— несформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;

— орієнтації на виховання з дитини “генія”, намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси [16, с. 58].

Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред´являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб´єктивно оцінюють її дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.

Взаємини, тактику виховання дітей у сім´ї можна віднести до одного з таких типів:

— диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім´ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;

— опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об´єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;

— мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;

— співробітництво. Така тактика взаємин у сім´ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку [9, с. 62].

Дещо своєрідно тлумачить особливості виховного впливу батьків на своїх дітей зарубіжна педагогічна наука, яка розрізняє такі його стилі:

а) авторитарний стиль — регламентація батьками поведінки дітей відповідно до стандартів;

б) пермісивний стиль — відсутність контролю за розвитком, вихованням і життєдіяльністю дитини, що може бути зумовлена надмірною любов´ю до неї, недостатнім досвідом батьків, побоюванням втручатися в її розвиток, переоцінкою її можливостей;

в) авторитативний стиль — контроль за поведінкою дитини відповідно до її потреб з одночасним спрямуванням її розвитку, допомогою їй, визнанням її прав і врахуванням можливостей. Цей стиль вважають оптимальним [9, с. 62].

Особливо збагачує виховний потенціал сім´ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь (бабусь, дідусів), які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто дідусі й бабусі ласкавіші у спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм платять за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність, щирість.

Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті, намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами, спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.

Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї. Традиція (лат. traditio — передача) — історично складені порядки, способи, правила поведінки, що передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують створення сім´ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам´яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв´язків як механізму передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам´ятних речей), складання родовідного дерева тощо. Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок надобраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки [9, с. 63].

Традиції та звичаї є взаємопов´язаними у реальному житті. Традиції є більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім´ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.

2. Аналіз програмових вимог з проблеми

Щирі стосунки між членами сім´ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

Найперші завдання родинного виховання:

забезпечення фізичного та психічного здоров’я дітей, своєчасне звертання до спеціалістів у разі потреби його корекції;
виховання дитини на основі природовідповідності та з урахуванням її психофізіологічних і вікових особливостей;
піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини (органів зору, слуху, смаку, нюху, дотику);
забезпечення розумового розвитку дітей, зокрема пам’яті, уваги, мислення, уяви, допитливості;
озброєння елементарними знаннями про довкілля;
залучення дітей до світу знань та народної мудрості через доступні їм форми сприймання: казки, оповідання, прислів’я, примовки, вірші, пісні, лічилки, загадки тощо;
забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих і художніх здібностей в ігровій та інших формах діяльності;
своєчасне виявлення ранньої обдарованості, створення умов для талановитих дітей;
формування духовності, забезпечення всебічного і повноцінного розвитку дітей на засадах національної культури й духовності свого народу, залучення їх до активної участі в кращих народних традиціях, звичаях, обрядах для дітей;
навчання дитини рідної мови, прищеплення їй навичок культури спілкування;
виховання шанобливого ставлення до батьків, старших, до свого роду, народу, культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів;
психологічна та фізична підготовка дітей до навчання в школі;
привчання до самообслуговування, започаткування основ трудового виховання на фоні загальної сприятливої трудової атмосфери в сім’ї та відповідальності за трудові доручення;
формування моральних цінностей дитини з позиції добра, милосердя, чуйності, благодійності, гідності, справедливості, емоційної співпричетності, розуміння й поваги інших;
створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки дитини, що базуватиметься на ставленні її до себе як суб’єкта гуманних, доброзичливих стосунків з оточуючими [1, с. 37].

Методи сімейного впливу на дошкільників: привчання, вправляння, особистий приклад батьків, пояснення, порада, вимога, єдність вимог батька і матері, сутгестії (навіювання), довіра, повага дитини, заборона, погроза, примушування, покарання, заохочення (подяка, похвала, схвалення, нагорода, подарунок).

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, — це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків — це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

Формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів — з любові й вимогливості, що приводять у дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогливості може призвести до неповаги до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність спричинює гнітючу атмосферу в сім’ї, ображає дитину і дає їй підстави думати, що її не люблять, що вона нікому не потрібна. Необхідно знайти розумний баланс.

Батьківські помилки у вихованні — відсутність у сім’ї стратегії виховання дитини, недооцінка етапу дошкільного віку в розвитку особистості, халатність, безтурботність, лінощі, хвалькуватість, надмірна принциповість, авторитарність, настроєність на покарання, негативне оцінювання дитини, егоїзм, самоствердження за рахунок інших (зокрема, дитини), обмеження способу включення дитини в життя сім’ї, маніпулювання почуттями, маятникоподібне виховання, гіперопіка дитини, гіперпротекція (недостатність опіки і контролю), емоційне відчуження, неприйняття дитини, гіперсоціальний тип поведінки, егоцентричне виховання дитини [1, с. 38].

Причини батьківських помилок: відсутність спеціальних педагогічних і психологічних знань, досвіду спілкування з дітьми певного віку, несформованість педагогічного мислення, навичок догляду за дітьми, некритичне ставлення до особистої педагогічної діяльності, нездатність до самокритики взагалі, небажання самовдосконалюватись і підвищувати рівень загальної та педагогічної культури.

Виховання прихильності дітей до батьків: від народження до 3 місяців діти самі шукають близькості, контактів з тими, хто їх доглядає; від 3 до 6 місяців — пошук поширюється на більше коло людей: знайомих і незнайомих; з 7 — 8 місяців у дитини формується уявлення про постійність людей і предметів, які її оточують. Вона стає примхливою і вибірковою в бажанні мати контакт. Часто переживає страх через розлуку з тими, кого любить і страх перед незнайомими людьми.

У віці від 1 до 3 років у дитини формується особиста точка зору щодо різних речей. У процесі розширеного соціального спілкування й досягнення певної незалежності вона повинна контролювати свої спонуки і мотиви дій. Започатковуються форми поведінки, прийняті в її соціальному середовищі. Головним партнером і орієнтиром соціальної поведінки залишаються батьки. Діти і батьки вже виконують роль суб’єктів єдиного виховного процесу. Однак для дітей характерні однобічна прихильність і упередженість, прояви егоцентризму. Стосунки з батьками часто будуються за принципом «тут і негайно» і базуються на фізичній близькості, живому їх безпосередньому контакті [1, с. 39].

До 3 років така залежність у стосунках слабшає. В міру розумового розвитку, подальшого пізнання зовнішнього світу й усвідомлення себе стосунки між батьками і дітьми дедалі більше набувають ознак партнерства. У віці 3 — 6 років вагомого значення в житті набувають стосунки з ровесниками, вихователями, іншими людьми. Дошкільники краще контролюють свою поведінку, і це сприяє налагодженню контактів та співпраці з ними для досягнення поставленої мети. Вони засвоюють і соціальні норми та правила, за якими живуть оточуючі. Розумінню спільності багатьох проблем і способів їх розв’язання допомагає гра, в процесі якої засвоюються також соціальні ролі, що відповідають певній статті й соціальному статусу.

Дитяча прихильність, що в ранньому віці виявлялась насамперед у прагненні підтримувати фізичний контакт, змінюється пошуком таких форм виявів уваги до себе батьків, як співчуття, усмішка, душевна розмова. Поступовий перехід батьків від прямого впливу на дитину до формування в неї дедалі більшої незалежності й самостійності в міру її дорослішання дає змогу усвідомлювати їй те, що батьки та інші люди також мають свої думки, уподобання, бажання, плани, наміри, які не завжди збігаються з дитячими і які потрібно поважати. В результаті у взаємостосунках досягається розуміння того, що права та обов’язки дітей і батьків у сім’ї взаємно доповнюють одне одне, але не збігаються [1, с. 40].

Роль матері у вихованні дитини для дитини дошкільного віку стосунки з матір’ю є найбільш природними і найбільш тісними. Характерна емоційна близькість. Мама — оберег родини, джерело любові й гуманізму. Експресивність материнської мови сприяє ширшій соціалізації дитини, формуванню почуття прив’язаності між батьками і дітьми. Однак «сюсюкання» з малими дітьми можуть стримувати розвиток мови і інтелекту. Материнське виховання впливає на повноцінний розвиток почуттів дитини, сприяє набуттю життєвого досвіду; за відсутності в сім’ї батька може сформувати інфантильний тип поведінки (особливо у хлопчиків) [1, с. 40].

Роль батька у вихованні дитини — його стриманість у почуттях і поміркованість у вчинках сприяють виваженості думок і дій дитини. Він є захисником її природного стану, вихователем вольових якостей — витривалості, дисциплінованості. Мова батька (чоловіка) меншою мірою наближена до дітей і конкретна, що дає змогу розширити їхній лінгвістичний і практичний досвід. Більшість батьків для своїх доньок — це орієнтир у виборі майбутнього шлюбного партнера. На батькові лежить відповідальність за матеріальне і психологічне благополуччя сім’ї [1, с. 41].

Хлопчики засвоюють стиль поведінки батька з матір’ю, ставлення до неї і набутий досвід переносять у самостійне життя.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною — це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Сімейне спілкування — універсальний метод виховання, сприяє утвердженню в житті, забезпечує вплив на інших, находження і здобуття інформації про довкілля, передбачає пізнання самого себе та свого місця в соціумі, дає змогу захищати себе. Види спілкування: соціально-орієнтоване, предметно-орієнтоване, особистісно-орієнтоване. Пріоритети сімейного спілкування визначаються конкретними ситуаціями, віком дитини, її потребами вчасного розвитку та індивідуальними особливостями. Може відбуватись як з ініціативи батьків, так і з ініціативи дітей. Забезпечується на різних рівнях: вербальному, безслівному, підсвідомому. Найпоширеніші засоби спілкування: голос (його тембр і сила), погляд, лексика, інтонація, мовлення [8, с. 63].

Довірливе спілкування між батьками і дітьми виникає завдяки психологічному контакту, в основі якого завжди лежать щира зацікавленість батьків усіма справами дитини та їхнє вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ’я, поваги, визнання, розуміння та знання дитини; завдяки тому, що в реалізації відношення «Я — Ти» акцент ставиться не на «Я» чи на «Ти», а на їх зв’язок, який об’єднує два різних особистісних світи в один. Це можливо за умови довіри і емпатії, взаєморозуміння, здатності бачити за зовнішньою стороною поведінки її істинність — мотиви дій, висловлювань, емоційних реакцій. Від стилю спілкування залежать виховні можливості сім’ї: позитивні емоційні контакти полегшують виховний вплив на дітей, негативні – ускладнюють [8, с. 64].

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитини — значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.

Виховний потенціал сім’ї визначається сукупністю різних чинників сімейного життя, в різних сім’ях має різні рівні. Найбільше залежить від структури сім’ї (повна — неповна, з 1 дитиною чи кількома), від рівня сформованості педагогічної культури батьків (низький, середній, високий), від мікроклімату сім’ї, особистісних якостей її членів, рівня загальної культури, ціннісних орієнтацій, стилю спілкування, від визначеності й додержання стратегії виховання дитини, здоров’я батьків і дітей, наявності соціально-побутових умов і можливостей самореалізації особистості [8, с. 65].

Виховний ідеал сім’ї міцно пов’язаний із світоглядом, мораллю і релігією. В основі українського виховного ідеалу лежать філософія добра і гуманізму, природовідповідність виховання і прагнення до соціальної гармонії. Передумовою такого виховання є демократичні стосунки в сім’ї між дорослими і дітьми та ставлення до дитини як до абсолютно самодостатньої вартості. Ідеал родинного виховання — здорова і щаслива людина, інтелектуально розвинена, з високим духовно-моральними якостями. Цей рівень досягається тільки тоді, коли виховання розпочинається з найменшого віку дитини, відповідає поставленій меті й забезпечене необхідними умовами.

3. Визначення рівнів уявлень дітей старшого дошкільного віку про сім`ю

Дитинство — час активного соціального «розгортання» зростаючої людини й опанування нею соціокультурних досягнень, період проби і самовизначення себе в контактах, що постійно поширюються та ускладнюються.

Для сучасної педагогіки характерні спроби переосмислити призначення світу дитинства і базові цінності в ставленні до нього з боку дорослих. Іде пошук нових підходів, що відповідають потребам й інтересам кожної дитини, визначається простір, зміст, способи взаємодії дітей і дорослих.

Особлива увага приділяється розробці педагогічних основ конструювання світу дитинства, що дозволяють вибудовувати доцільні стратегії взаємодії дітей і дорослих та здійснювати відбір виховних технологій, методів, адаптованих до індивідуальних потреб підростаючого покоління, в тому числі і в контексті досліджуваної нами проблеми, яка стосується виховання майбутнього сім’янина.

В якості одного із джерел існування й розвитку світу дитинства дослідники виокремлюють дитячу субкультуру, що передає з покоління в покоління специфічні способи організації дитячого життя, норми й цінності світосприймання, спілкування і взаємин з оточенням.

До змісту дитячої субкультури дослідники включають декілька компонентів. Серед них, наприклад, особливості дитячих уявлень про соціум, емоційні переживання, мотивація поведінки, уявлення про людські цінності, в тому числі і сімейні. Отже, збір багатого фактичного матеріалу з цього приводу дозволить, з одного боку, виявити специфіку дитячого світосприйняття, соціального досвіду та цінностей дитячого світу, з іншого, — мати можливість активізувати пошуки педагогів та батьків у побудові нового стилю взаємостосунків із дітьми, створювати адекватні умови для особистісного розвитку, для виховання майбутнього сім’янина на етапі дошкільного дитинства [6, с. 34].

У контексті виявлення певних особливостей дитячої субкультури, у цьому випадку — дитячі уявлення про сім’ю та родинні стосунки, будувалося й наше експериментальне дослідження. Діагностичний експеримент (у ньому брали участь діти 6-7 років та їхні батьки) включав декілька етапів:

анкетування батьків та опитування дітей для вивчення взаємовідносин та взаємодії членів сім’ї, для виявлення соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини в сім’ї;
бесіда з дітьми, яка спрямована на вивчення дитячих уявлень про сім’ю, любов і шлюб. Вона дозволила створити умови для вдосконалення мовної активності дітей і залучити увагу дітей саме до сімейних ролей і цінностей, сімейних взаємин;
методика «Шість ляльок» — надала можливість проаналізувати стан готовності дитини до засвоєння соціального досвіду взагалі і конкретного засвоєння функцій внутрішньо-сімейної взаємодії;
додаткова бесіда з використанням наочності (серія малюнків), спрямована на аналіз та уточнення знань кожної дитини про роль та обов’язки в сім’ї кожного члена родини та про сімейні взаємовідносини [6, с. 35].

На першому етапі було використано анкетування батьків та опитування дітей для вивчення взаємовідносин та взаємодії членів сім’ї, для виявлення реальної соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини в сім’ї. Анкета для батьків містила одинадцять запитань, наприклад: «Прізвище, ім’я дитини, дата народження», «Склад сім’ї, професія батьків, освіта батька й матері, матеріальне становище, побутові умови сім’ї», «Дитина в сім’ї єдина, молодша або старша?», «З ким частіше залишається дитина вдома: хто з нею гуляє, грає, купує іграшки, книги, частіше спілкується? Хто їй читає книжки?», «Які навички самообслуговування є в дитини (самостійність у прибиранні іграшок, ліжка тощо)?», «Чи є в дитини домашні обов’язки (бере участь у домашньому прибиранні, в накритті на стіл, доглядає за тваринами, поливає рослини, допомагає в догляді за малюками)?», «Назвіть кращих друзів Вашої дитини (по двору, дитячому садку). Як давно вона з ними дружить? Що розповідає про них?». Анкета для дітей містила чотирнадцять запитань, наприклад: «З ким ти живеш?», «Чи є в тебе брат, сестра? Вони старші або молодші за тебе? Чи є в тебе дідусь, бабуся? Де вони живуть?», «З ким ти ходиш гуляти, з ким граєш? Хто тобі купує книжки, іграшки, солодощі?», «Чи допомагаєш удома мамі, тату, молодшому братові, сестрі? У чому допомагаєш?», «Чи застилаєш ти своє ліжко? Чи прибираєш за собою іграшки, або тобі допомагає хтось із дорослих?», «Чи є у вас удома квіти? Хто їх поливає? Чи є які-небудь тварини, хто за ними доглядає?», «Чи є в тебе друзі у дворі, в дитячому садку? Як давно ти з ними дружиш? Чому ти з ними дружиш? Що ви разом робите, чим займаєтеся?» [11, с. 83].

Проаналізуємо емпіричні дані. За попередніми результатами виявилося, що 36 % дітей живуть у повних сім’ях, з яких одна сім’я складається з двох поколінь; 64 % — живуть у неповних сім’ях, з них 16 % — живуть із дідусем і бабусею; 20 % дітей є в родинах молодшими. Відповіді дітей свідчать про те, що мати для дошкільника виступає найбільш близькою людиною. З нею дитина частіше спілкується, ділиться враженнями, її більше, ніж інших членів родини, слухається. Але і свої примхи дошкільники частіше виражають мамам, ніж татам.

Бесіда з дітьми включила кілька питань: «Навіщо людині потрібна сім’я?», «Що таке сім’я?», «З кого складається твоя сім’я?», «Для чого сім’ї потрібні діти?», «Які обов’язки в сім’ї виконують батьки?», «Коли ти станеш дорослим, ти одружишся (вийдеш заміж)?», «Скільки в тебе буде дітей?».

За результатами опитування дітей старшого дошкільного віку, можна стверджувати, що необхідність сім’ї визначається дітьми по-різному: 20 % дітей відповіли на запитання: «Я не знаю», «Я не знаю, що відповісти»; 44 % — для задоволення особистих потреб: «Щоб чоловік приносив додому гроші», «Щоб дружина все робила замість мене»; 24 % — щоб уникнути самотності: «Щоб бути завжди разом», «Щоб не залишатися самому», «Щоб людина, яка подобається, завжди була поруч»; 12 % — щоб народити дитину [11, с. 83].

Згідно з відповідями на питання «Коли ти станеш дорослим, ти одружишся (вийдеш заміж)?», 92 % дітей збираються в майбутньому одружуватися (виходити заміж), але в їхніх відповідях звучить споживацький мотив створення сім’ї: «чоловік повинен заробляти гроші», «дружина повинна прибирати і готувати мені їжу». 8 % дітей не збираються (одружуватися, виходити заміж), не пояснюючи свою відповідь.

При визначенні поняття «сім’я» всі діти без винятку вважають, що «сім’я» — взаємодопомога одне одному, спільне проживання батьків, дитини, дідуся й бабусі, любов один до одного: «Це коли мама й тато, бабуся, дідусь і діти живуть разом», «Це коли мама й тато допомагають одне одному»; 88 % дітей у майбутньому хочуть мати свою сім’ю та дітей. Негативні відповіді з приводу необхідності мати власну сім’ю та дітей, як правило, давали діти з неповних або неблагополучних родин.

Аналіз відповіді дітей на питання «З кого складається твоя сім’я?»: 36 % дітей відповіли: «З мами, тата і мене», «Тато, мама, братик і я»; 44 % — «З мами і мене»; і 20 % — «Мама, бабуся і я», «Дідусь, бабуся, мама і я», «Дідусь, бабуся і я», тобто всі діти впевнено називають тих членів сім’ї, з якими разом живуть. Інших членів родини діти не включають у свої відповіді.

За результатами відповідей на питання «Які обов’язки в сім’ї виконують батьки», можна стверджувати, що діти з повних сімей (36 %) мають достатній рівень знань про обв’язки батьків: «Мама повинна купувати продукти на обід, готувати їжу, мити посуд, прибирати у квартирі, чекати тата з роботи»; «Тато повинен допомагати мамі в домашній роботі, заробляти гроші, щоб мама могла купити продукти й іграшки для дітей, виховувати дітей». Діти з неповних сімей (64 %) мають деформовані знання про обов’язки батьків. І через те що більшість цих дітей проживають лише з мамою, то вона й виконує всі обов’язки: «Мама повинна робити все», «Мама повинна заробляти гроші, щоб заплатити за житло і щоб потім могла купити продукти на обід», «Мама повинна ходити на роботу, готувати їжу, гуляти зі мною, допомагати бабусі», «Мама повинна ходити на роботу, робити всі домашні справи: мити посуд або, якщо, наприклад, зламалась шафа, відремонтувати її, або полагодити мені босоніжки» [11, с. 84].

Майже всі дошкільники в майбутньому хочуть мати дітей, але мотиви їхні різні: 56 % дошкільників визначає необхідність дітей як задоволення емоційних потреб батьків: «Щоб не сумувати», «Щоб батьків веселити», «Щоб мама раділа»; 44 % — задоволення суспільних потреб: «Щоб працювали і заробляли гроші», «Щоб допомагали батькам» [11, с. 84].

При відповіді на запитання «Скільки в тебе буде дітей?» 68 % дітей стверджували, що хочуть мати лише одну дитину, пояснюючи це тим, що лише вона буде отримувати все, що заманеться: «Не потрібно буде ділитися іграшками чи ласощами», «Мама буде гратися лише з однією дитиною». 32 % дітей хочуть мати двох малюків, при цьому звертають увагу на взаємодопомогу, спільну гру: «Щоб разом гралися», «Щоб допомагали один одному», «Щоб старший братик чи сестричка захищали, коли тебе образили».

Порівняно з результатами дослідження Н. Іванової [6, с. 36], у нашому дослідженні при визначенні необхідності сім’ї діти на перше місце поставили задоволення особистих потреб, а на останнє — народження дитини, тим часом як у дослідженнях Н. Іванової навпаки: на першому місці — народження дитини, а на останньому — задоволення особистих потреб. Також у нашому дослідженні є діти, які не змогли пояснити необхідність сім’ї. У визначенні поняття «сім’я» наші діти визначили два покоління, що живуть разом, на відміну від дослідження Н. Іванової, де називали всіх членів родини. І ще в нашому дослідженні виявилися діти, які зовсім не хочуть мати сім’ю. Визначаючи мотиви бажання в майбутньому мати дітей, у нашому дослідженні дітьми було виділено тільки два мотиви — задоволення емоційних потреб та задоволення суспільних потреб.

У дослідженні Н. Іванової дітьми було виділено три мотиви — задоволення емоційних потреб; суспільний мотив і мотив продовження роду, а також мотив, пов’язаний із наявністю соціальних стереотипів. Ці розходження можна пояснити і різною специфікою попередньої виховної роботи, і різними ціннісними орієнтаціями сучасних батьків та їхнім ставленням до майбутнього сімейного життя своїх дітей. До речі, деякі отримані результати є тривожними і потребують відповідного ставлення з боку дорослих.

Отже, загалом сучасні діти орієнтовані на традиційну модель щасливої сім’ї, в якій обов’язково є діти. З одного боку, радує, що діти зв’язують поняття «сім’я» і «дитина» та усвідомлюють необхідність продовження людського роду. З іншого — не може не насторожувати той факт, що сучасна дитина сприймає свою центральну позицію в сім’ї як даність, що відповідає створеній суспільством дитиноцентричній моделі. Батьки і педагоги мало розповідають дітям про роль і значущість дитини в сім’ї: адже з дитиною пов’язані не тільки можливість уникнути самоти і засіб позбавлення від нудьги, але й необхідність догляду за ними, відповідальність за її здоров’я, безпека тощо. Тому педагогам і батькам необхідно розширювати уявлення дітей про багатоаспектність сімейних та соціальних ролей, що виконуються кожною людиною сімейного товариства, про сутність і важливість сім’ї для людини [11, с. 86].

4. Система роботи з дітьми старшого дошкільного віку з формування уявлень про сім`ю

Батьки дошкільнят більше за все стурбовані тим, як раніше навчити дітей читати й писати; а питанням про те, як дитина уявляє собі свою сім’ю і наскільки це важливо для майбутнього особистого щастя, у звичайній ситуації часто випускається з уваги і батьками, і вихователями.

На наступному етапі ми спробували виявити, які уявлення про батьківські функції складаються в дитини дошкільного віку, для чого використали методику, запропоновану Т. Пуховою «Шість ляльок».

Наслідування, або імітація, в дітей дошкільного віку позначається багатьма психологами терміном «ідентифікація»; тим самим підкреслюється особлива спрямованість імітаційного процесу. Змістом наслідування, починаючи з трирічного віку, є моделювання поведінки дорослого.

Батьківська поведінка в повсякденних побутових ситуаціях найбільш знайома і доступна дитячому наслідуванню. У нашій культурі акти прояви батьківської турботи про дітей, доступні дитячому розумінню, в повній сім’ї приблизно однакові. Батьки забезпечують задоволення фізіологічних потреб дитини: годують, одягають, укладають дітей спати. Крім того, вони ще відпочивають і працюють. Тож дитина у своїй грі здатна відобразити ці поведінкові акти; якщо дошкільник їх не відображає, можливо, він ще не виділяє ці функції людей, що оточують його. Передбачається, що й інші процеси соціалізації в такої дитини протікатимуть своєрідно і, можливо, із запізненням.

Упродовж дошкільного віку спостерігається динаміка переходу від віддзеркалення взаємодії дорослого з предметами до віддзеркалення взаємин з іншими людьми. Отже, досліджуючи уявлення дитини про сімейні ролі, ми досліджуємо те, як ідуть процеси ідентифікації в цієї конкретної дитини.

Предмети, які пропонувалися для гри, наштовхували дитину на певний сюжет, добре знайомий кожній дитині: внутрішньо-сімейна побутова взаємодія членів сім’ї, їхнє функціонування в домашній ситуації. У методиці Т. Пухової використовується шість ляльок для того, щоб дитина могла за бажанням користуватися ними для позначення трьох поколінь сім’ї: бабусь із дідусями, батьків і дітей [11, с. 87].

Спостереження за грою дитини із шістьма ляльками при одночасному використанні інших іграшок, що імітують предмети домашнього вжитку, дозволило виявити сформованість у дитини уявлень про сімейні зв’язки, про розподіл ролей, а також про їхнє функціонування. Матеріальне забезпечення цієї методики досить просте. Шість фігурок, які можна використати для роботи, можуть бути ляльками або звірятками. Ми використовували шість ляльок ґумових зайчиків, і через те що вони мали невизначений вік, їх легко було вважати і дітьми, і людьми похилого віку.

Для цих головних персонажів необхідно підібрати відповідних розмірів меблі і яке-небудь домашнє начиння. У нас було двадцять предметів, із них приблизно половина для кухні й половина — для житлової кімнати (у нашій культурі це одночасно спальня, кабінет, вітальня).

Якщо в наборі чотири однакові стільці, то вони розглядаються як один предмет. Зразковий перелік такий: для кухні — столи обідній і робочий, стільці, холодильник, плита, телевізор, віник, чайник, пиріг; для житлової кімнати — стіл, ліжка, крісла, піаніно, картина, комп’ютер, комод, дзеркало, годинник, торшер. За допомогою цих комплектів ми зробили модель двох кімнат і використали її як ігровий простір.

Передувала роботі коротка довірлива бесіда: зараз я покажу тобі свої іграшки, а потім ти мені покажеш, у що ти любиш грати. Розкажи, з ким ти живеш: з мамою, татом, дідусем, бабусею. Чи є в тебе брати або сестри?

Використовуючи цю методику, ми можемо визначити, якою дитина бачить сімейну ситуацію: хто з батьків відіграє, на її думку, головну роль, а хто — другорядну; кого з батьків дитина зображує детальніше, що говорить про готовність інтеріоризувати поведінку цього персонажа. При цьому всі висновки ми співвідносили з індивідуальністю кожної дитини експериментальної групи.

Аналізуючи вербальну та невербальну поведінку дітей із повної сім’ї, можна стверджувати, що всі діти самі надають лялькам ролі батьків, дітей, бабусь та дідусів. Зміст гри у всіх дітей за діями, що програються, приблизно однаковий. В основному згадуються такі дії батьків: звичайно мати готує їжу, при цьому їй допомагає бабуся, прибирає в кімнатах, годує дітей та вкладає їх спати, тобто організує основні фізіологічно важливі моменти життя дитини. Батько ходить на роботу, гуляє з дітьми, читає газети, дивиться телевізор, іноді допомагає матері. Спілкування дітей з батьками складається з питань або прохань дітей, звернення батьків до дітей складається зі спонукальних указівок щось зробити [11, с. 88].

Розглянемо приклад. Наталка (6 років; сім’я: мати, батько, сестра, близько живуть бабуся з дідусем; рівень розвитку дівчинки високий):

«Це мама, папа, дві дівчинки, бабуся, дідусь. Усі розмовляють. Тато говорить: буду читати газету, читає. Мама буде готувати вечерю, тато допомагає. Так, тепер мама пере. Сестричка грає. Дідусь дивиться телевізор, потім пішов до магазину. Дівчинка лягає спати, і бабуся розповідає їй казку. Мама з батьком теж сплять. Усі вже сплять.»

Обробка даних спостереження за відповідною формулою, що запропонував психолог, показала, що число дій тата і мами однакове, тому можна зробити висновок про те, що в дитини є відповідний приклад для наслідування як ролі майбутньої дружини та матері, так і для формування сімейних взаємин.

Результати обстеження дітей із неповних сімей показують, що при розподіленні ролей лялькам даються тільки ті ролі людей, які оточують дитину: мама, бабуся, дідусь; або тато, сестра, бабуся. Якщо батька в сім’ї ніколи не було, а дитині пропонується гра з його участю, то дитина в такій ситуації губиться і не може уявити та відзначити функції навіть знайомих їй персонажів.

Наприклад: Василько (6 років 5 місяців; сім’я: мама, бабуся, дідусь; середній рівень розвитку).

«Це мама, тато, бабуся, хлопчик, дідусь. О, а це собачка. Бабуся прийшла з роботи, принесла печиво. Хлопчик грає на комп’ютері. Бабуся кличе пити чай. Яке смачне печиво купила бабуся. Дідусь пішов гуляти з собакою. Тепер усі лягли спати».

Після обробки даних за формулою можна стверджувати, що серед доволі великої кількості всіх згаданих дій дитина жодного разу не називає, що робить мама і тато. Не згадуються і спільні дії батьків. Активним діючим персонажем у цьому сюжеті була бабуся [11, с. 89].

Аналіз дій дітей із неповної сім’ї показує, що ці діти самі не обирають сімейний сюжет, при довільному розподілі ролей ляльки виявляються однолітками, сестрами і братами, нянями і виховательками, іноді лялька може бути названа мамою, але її поведінка, що розігрується дитиною, не схожа на батьківську. При цьому гра може бути дуже змістовною.

Для дитини з неповної сім’ї ситуація повної сім’ї здається нереальною. Мама реальна, коли вона одна, але якщо з’являється тато, то мама втрачає реальність, мамина поведінка змінюється. Дитина не знає, як повинна поводитися мама, якщо тут присутній тато.

Чомусь вважається, що говорити з дітьми про психологію сімейного життя, про сімейну культуру потрібно десь у підлітковому віці. На це розраховані і спеціальні шкільні дисципліни. Проте, як ми виявили на попередніх етапах дослідження, свої уявлення про майбутню сім’ю мають уже найменші хлоп’ята.

Ми, проводячи своє дослідження, на наступному етапі використали також бесіду за малюнками, яка включала такі картинки: «Яка в мене родина», «Поруч чи разом», «Для мене чи для всіх», «Я вчуся у бабусі», «Я вчуся в дідуся» [11, с. 89].

Проаналізувавши відповіді дітей за картинкою «Яка в мене родина», можна стверджувати, що всі діти без винятку назвали всіх членів родини, але тільки 8 % дітей пояснили, чому похилі за віком люди розташовані внизу, біля коріння дерева, а діти — на верхівці.

Виходячи з відповідей дітей за картинкою «Поруч чи разом» тільки 16 % дітей відповіли правильно на запитання: «Члени родини не гуляють разом, а тільки перебувають поруч». Та всі діти погодились, що тато поводиться погано, і опинившись на місці тата, допомогли б мамі: «Я б узяв у мами важкі сумки і маленького хлопчика, а мама взяла б дівчинку за руку»; «Я б узяла в мами маленького хлопчика, а дівчинці сказала б, щоб допомогла мамі нести важкі сумки» [11, с. 90].

Як показує аналіз відповідей дітей за картинкою «Для мене чи для всіх», більшість дітей вважає, що батьки можуть купувати своїм дітям все, що вони бажають, а зароблені гроші вони витратили б на іграшки та гарний одяг. І тільки 8 % дітей вважає, що батьки не можуть усе купувати: «Не можна все купувати, бо якщо ми все купимо, а в мене, наприклад, раз і порвався чобіток, а коштів на ремонт або на купівлю нових немає!». А зароблені гроші витратили б на подарунок для сім’ї або на ремонт. Усі без винятку діти відповіли, що кошти потрібно витрачати на користь сім’ї: «В першу чергу треба купувати продукти на обід»; «Важливіше заплатити за квартиру, щоб узимку було тепло».

На запитання за малюнком «Я вчуся у бабусі» всі діти стверджують, що вміння шити знадобляться дівчинці в майбутньому, але лише 12 % дітей пояснюють, чому дівчинка повинна вміти шити: «Щоб пришити відірваний ґудзик»; «Щоб зашити сукню, що порвалася».

На запитання за малюнком «Я вчуся в дідуся» всі діти стверджують, що дідусь навчив хлопчика ремонтувати велосипед і наступного разу хлопчик самостійно зможе відремонтувати його. А на запитання «Що ви робите разом зі своїм дідусем» більшість дітей відповіли, що пишуть, читають або гуляють на вулиці. І тільки 4 % дітей — грають в ігри, ремонтують машину чи велосипед, допомагають бабусі в домашніх справах: «Допомагаємо бабусі прибирати»; «Ремонтували поличку на кухні» [11, с. 90].

5. Аналіз результатів проведеної роботи

Таким чином, можна зробити висновок про те, що більшість дітей не чітко уявляє, яку роль та які обв’язки мають виконувати ті або інші члени родини, як потрібно будувати гармонійні сімейні взаємостосунки; у більшості дітей немає гідного прикладу для наслідування ролей і будування сімейних взаємовідносин.

У своїх проблемах дорослі часто забувають, що модель майбутнього сімейного життя діти починають будувати, копіюючи своїх батьків. Граючи в ляльки або в будинок, дівчинка наслідує матір, хлопчик — батька. Багато батьків здатні самі відмітити якісь негаразди в уявленнях дитини про сім’ю, спостерігаючи, наприклад, її гру.

Сьогодні, спостерігаючи сюжетно-рольові ігри побутової та сімейної тематики «Наша родина», «Дочки-матері», відзначаємо агресивність дівчаток, що грають роль мам, і усунення хлопчиків від ролі батьків. Дівчатка обсмикують своїх партнерів-тат, розмовляють із ними на підвищених тонах, відпускають колючості, командують та ображають, не можуть знайти спільну мову, вони не співають своїм «дітям» колискові пісні тощо. Дуже рідко в таких іграх присутні ролі «бабуся» і «дідусь», сюжети ігор досить примітивні. Звичайно, в цьому випадку гра діагностує кризові явища в сучасній сім’ї і недостатню увагу загалом до проблеми виховання майбутнього сім’янина з боку фахівців.

Саме батьківська сім’я, будучи для дитини першим провідником соціального впливу, вводить її у все розмаїття рольової поведінки, споріднених відносин, домашнього побуту, впливає на формування звичок і рис вдачі. Цим багажем дитина користується не тільки у своїх іграх: багато що із засвоєного в дитинстві визначить її якості майбутнього сім’янина. Тому якість сім’ї, а саме ціннісні орієнтації, етичні засади, психологічний клімат, зв’язки між поколіннями, характер дитячо-батьківських відносин тощо формує в дошкільників елементарні уявлення й очікування відносно своєї майбутньої сім’ї. Наприклад, вони говорять: «Коли в мене народяться діти, я ніколи не ставитиму їх у кут» або «Я буду гарним татом». Таким чином, запускається елементарна позиція-рефлексія на основі розуміння «гарна сім’я» — «погана сім’я».

Дiти сприймають вiд батькiв форму поведiнки, пiдсвiдомi реакцiї, рiзноманiтнi позитивнi чи негативнi звички, значимi якостi моделi подружнiх стосунків. На основi концепцiї дублювання батькiвських якостей індивідуум навчається чоловiчої i жiночої ролi, має тенденцiю несвiдомо використовувати в сiм’ї модель взаємин батькiв незалежно вiд того подобаються вони йому чи нi.

На основі зіставлення стосунків благополучних i конфлiктних подружнiх пар, було встановлено, що на врiвноваженiсть подружнiх зв’язкiв великий вплив мають: сприятлива модель шлюбу батькiв; гарне ставлення батька до матерi; щасливе дитинство. Врiвноваженi члени сiм’ї були спокiйними i в дитинствi, їх рiдко карали, частiше пестили, з ними бiльш вiдкрито обговорювали сексуальнi проблеми. Згiдно концепцiї дублювання якостей братiв i сестер виявлено, що iндивiдуум намагається в нових соцiальних зв’язках реалiзувати свої ставлення до братiв i сестер. Бiльш стiйкi i вдалi шлюби спостерiгаються в тих випадках, коли стосунки мiж партнерами будуються саме за цим принципом, враховуючи статеву приналежнiсть.

Подружнi взаємини можуть бути або повнiстю комплементарними (чоловiк мав молодшу сестру, або дружина – старшого брата) чи частково комплементарними (обоє мали старших братiв чи сестер), або ж некомплементарними. При некомплементарному шлюбi вiдмiчається зв’язок iз порядком дитини в батькiвськiй сiм’ї (коли два партнери були старшими серед дiтей) або ж iз статтю (один iз партнерiв або ж двоє мали лише братiв чи сестер). Особливе мiсце займають дiти, якi не мали нi брата, нi сестри; для них в сiм’ї була лише одна модель — батькiвський шлюб.

Висновки і педагогічні рекомендації

Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім´ї на особистість є наслідком дії таких чинників:

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім´ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.
Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності.
Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.
Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.

Сучасні діти орієнтовані на традиційну модель щасливої сім’ї, в якій обов’язково є діти. З одного боку, діти зв’язують поняття «сім’я» і «дитина» та усвідомлюють необхідність продовження людського роду. З іншого — не може не насторожувати той факт, що сучасна дитина сприймає свою центральну позицію в сім’ї як даність, що відповідає створеній суспільством дитиноцентричній моделі. Батьки і педагоги мало розповідають дітям про роль і значущість дитини в сім’ї: адже з дитиною пов’язані не тільки можливість уникнути самоти і засіб позбавлення від нудьги, але й необхідність догляду за ними, відповідальність за її здоров’я, безпека тощо. Тому педагогам і батькам необхідно розширювати уявлення дітей про багатоаспектність сімейних та соціальних ролей, що виконуються кожною людиною сімейного товариства, про сутність і важливість сім’ї для людини.

Узагальнюючи дослiдження про вплив батькiвської моделi на модель шлюбу молодої сiм’ї, можна сказати, що:

Дитина навчається у батька тiєї ж статi чоловiчої (чи жiночої) ролi, яка в подальшому зберiгається.
Образ батька протилежної статi має значний вплив на вибiр майбутнього партнера. Якщо роль батька протилежної статі в сім’ї позитивна, то вибір подібного партнера веде до подружньої гармонії. Якщо ж батько протилежної статi грає негативну роль, i дитина її не приймає, то партнер з подiбними характеристиками є джерелом негативних реакцiй.
Модель батькiвської сiм’ї визначає в головних рисах модель сiм’ї, яку, в наслiдок цього, створюють їх дiти. Встановлено, що в шлюбi партнерiв, якi представляють явно протилежнi моделi, постiйно вiдбувається боротьба за владу. Вiрогiднiсть гармонiйного союзу тим вища, чим ближчi моделi сiмей, iз яких вийшли подружнi пари.

Список використаних джерел

Аметова Є. Р. Про значення сім’ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. — 2006. — № 2. — С.36-43
Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник. -К.: Либідь, 2003 – Кн.: 2. -2003. -341, с.
Брускова Е. С. Урок после уроков: О воспитании детей в семье. — М.: Знание, 1987. — 94, с.
Вульфов Б. З. Семь парадоксов воспитания. — М.: Новая шк., 1994. — 77, с.
Гарбузов В. И. От младенца до подростка: Размышления о развитии и воспитании ребенка. — СПб.: РЕСПЕКС, 1996. — 429, с.
Иванова Н. Особенности и значение детской субкультуры // Педагогика. — 2005. — N 7. – с. 34-37
Кле, Мишель. Психология подростка. — М.: Педагогика, 1991. — 171, с.
Ковалев С. В. Психология семейных отношений. — М.: Педагогика, 1987. -159 с.
Кравченко Т. «Життєві сценарії» сім’ї та їхній вплив на соціальний розвиток особистості/ // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 61-67
Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение; Комент. Е. С. Буха. — М.: Педагогика, 1991. — 174, с.
Маргаритова Г. Особливості уявлень дітей старшого дошкільного віку про сім’ю та сімейні ролі //Дошкільне виховання. — 2010. — N 1. — C.83-89
Наш проблемный подросток: Учеб. Пособие /Авт. кол.: Е.В.Алексеева, О.Е.Байтингер, О.Б.Долгинова и др.. — СПб: Союз, 1999. — 142, с.
Особливості психічного розвитку старшокласників і виховні завдання батьків // Позакласний час. — 2002. — № 20. — С. 13-14
Пономаренко Л.П. Роль тренинга родительской эффективности в формировании демократической ментальности // Практична психологія та соціальна робота. — 2005. — № 11. — С. 66-67. — № 12. — С. 13-16
Психология подростка: Учебник /Под ред. А. А. Реана. — СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. — 480 с.
Пухова Т. Развитие представлений о семейных отношениях у детей // Вопросы психологии. — 1996. — N 2. – с. 55-59
Радченко М.І. Особливості соціально-психологічної саморегуляції сімей з «ненаучуваними» дітьми // Практична психологія та соціальна робота. -2005. — № 3. — С. 23-28
Терлецька Л. Психологія дитинства: практикум: Навчальний посібник. — К.: Главник, 2006. — 143 с.
Фесюкова Л. Моя сім’я: комплект наочних посібників для дошкільних закладів і початкової школи. — Х. : Ранок, 2008. – 165 с.

Освіта та самоосвіта