1. Охарактеризувати способи організації контуру управління (принципи управління)

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Для торговельного підприємства і його підрозділів встановлюються звичайні завдання з обсягу товарообігу. Причому завдання по цьому показнику визначаються, як правило, конкретним числом.

Принцип цілеспрямованості припускає не тільки установку цілей, але і співвідношення цих цілей з необхідними ресурсами. При цьому важливо не тільки забезпечити співвідношення цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити досягненню цілей.

Принцип плановості управління також зв´язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об´єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв´язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

2. Розкрити сутність основних понять інформаційного забезпечення управлінської діяльності

Сутність поняття «інформаційного забезпечення» у діяльності підприємства можна розкрити через семантику термінів «інформація» та «забезпечення». В усі часи інформація відігравала значну роль у будь-якому суспільстві, але вивчати поняття «інформація» почали лише в 20-х роках нашого століття, при чому спочатку в межах гуманітарних наук, що досліджували масові та індивідуальні комунікації. Теорія та практика журналістики були тією першою сферою, де почався пошук підходів, що вплинули потім не лише на теорію масових комунікацій, але й на теоретико-інформаційні уявлення в межах кібернетики.

Найбільш значного розвитку проблема визначення поняття «інформація» набула в межах теорії інформації та кібернетики. Ці наукові галузі уточнили, визначили кількісні методи вимірювання інформації, поглибили, збагатили її зміст. Теорія інформації, що розвинулася в межах кібернетики, почалася з робіт К. Шеннона (1948 р.), в яких під інформацією розумілися не будь-які відомості, а лише ті, які зменшують невизначеність у користувача інформації. Невизначеність же, згідно із Шенноном, є лише тоді, коли відбувається вибір однієї із кількох можливостей. Завдяки своєму загальному характеру, праці Шеннона суттєво стимулювали всі дослідження, суть яких полягала в передаванні та зберіганні будь-якої інформації в природі чи техніці.

Вінер Н. ототожнює інформацію зі змістом, який ми використовуємо із зовнішнього світу в процесі пристосування до нього та приведення у відповідності з ним нашого мислення.

Синонімами слова «інформація» А. Моль вважає оригінальність, новітність, зауважуючи при цьому, що інформація може бути мірилом складності структур.

Інформація (від латинського слова – informatio – роз’яснення, викладення) – це відомості (або їх сукупність) про предмети, явища та процеси оточуючого нас світу.

Р.А. Калюжний та В.О. Шамрай виділяють три основні значення поняття «інформаційне забезпечення»:

– забезпеченість системи управління відповідною множиною інформації;

– діяльність, пов’язана з організацією збору, реєстрації, передачі, зберігання, опрацювання і представлення інформації;

– діяльність щодо формування цілеспрямованої суспільної й індивідуальної свідомості суб’єктів суспільних відносин щодо управління у конкретній сфері суспільних відносин (у сучасній літературі ця сутність визначається такими категоріями, як реклама, паблик-рилейшн, формування суспільного іміджу суб’єкта управління, інформаційні операції, інформаційна боротьба, пропаганда і контрпропаганда та ін.)

3. Розкрити вимоги до інформаційного забезпечення управлінської діяльності

Вимоги до інформаційного забезпечення управлінської діяльності також визначаються особливостями характеристики інформації щодо кола осіб, яким вона призначена. Ці особливості можна визначити таким чином.

По-перше, інформація для широкого кола суб’єктів суспільних відносин (фізичних осіб, громадян, осіб без громадянства, іноземців тощо). Така інформація має бути лаконічною, але різноманітною за своїм змістом. За рівнем складності — максимально доступною і ясною, виключати багатозначність і хибне уявлення про конкретні явища.

По-друге, щодо надходження до системи управління інформація повинна бути систематичною і оперативною (швидкою). У таких випадках є виправданим застосування методу повторного інформування з різних джерел і порівняльного аналізу інформації (фактичного матеріалу).

По-третє, інформація має супроводжуватися методологічними порадами і рекомендаціями, бібліографічним змістом. Це особливо важливо тому, що в особистому і приватному користуванні суб’єктів суспільних відносин у системі управління завжди відчувається недостача спеціальних і довідкових джерел (друкованої літератури тощо).

У результаті обмеженості чи необ’єктивності інформації може бути спотворена сутність управлінського впливу, знижена його ефективність вже після його ухвали. Це ставить проблему дослідження інформаційного забезпечення соціальних систем управління на одне з провідних місць у теорії управління соціальними системами (соціальній кібернетиці).

Слід також зазначити, що проблематика надійного інформаційного забезпечення органів управління соціальними системами в різних країнах стає однією з ключових. Це пов’язано з тим, що суб’єкти управління все тісніше й тісніше пов’язують ефективність повсякденної роботи з пошуком необхідних їм правомірних рішень. Більш того, сучасні споживачі інформації не задовольняються просто організацією пошуку і зберігання інформації. Вони хочуть бачити як «інтелектуального помічника» комп’ютеризовані апаратно-програмні комплекси у системі транскордонної мережі телекомунікації (Інтернет тощо), які б певною мірою здійснювали також аналітико-синтетичне опрацювання інформації. Це висуває нові вимоги до інформаційного забезпечення управління соціальними системами.

4. Охарактеризувати семантичний та аксіологічний аспекти дослідження інформації

Змістовний (смисл, значення) та аксіологічний (ціннісний, корисний) аспекти інформації досліджуються в семантичній та прагматичній теоріях інформації.

Головна ідея семантичної концепції інформації полягає у можливості виміру її змісту через форму. Кількість інформації у системі визначається тим, наскільки вона (інформація) зменшує її ентропію. Під ентропією проблеми розуміється міра важкості її позитивного рішення, міра недостатності інформації, необхідної для нього. Кількість інформації, існуючої в системі і являючої собою рішення такої проблеми дорівнює сумі величин інформації всіх інших систем та інших суджень з даної проблеми, на підставі яких воно отримане.

При дослідженні статистичних і семантичних аспектів інформації неможливо абстрагуватися від проблеми її стосунку до одержувача, оскільки інформація має цінність або корисність. Цей аспект отримав у теорії інформації назву прагматичного.

Цінність є характеристикою інформації з міркувань її одержувача. Проте це не означає, що вона цілком залежить від оцінки суб’єкта. Інформація здатна слугувати досягненню різних цілей, отже вона — об’єктивний носій цінностей, остання ж виступає як єдність суб’єктивного і об’єктивного.

Поява нових ознак інформації не повинна перекривати її головної властивості, здатності зменшувати невизначеність. Звичайно, з усієї інформації, яка потрапляє до одержувача, цінною, корисною для нього буде лише та її частина, що ліквідує невизначеність, утримує модель поведінки, дозволяє вибрати із безлічі варіантів будь-який один і нарешті досягти поставленої мети. Кількість цінної для даного суб’єкта інформації може тому не збігатися із загальною кількістю наявної у повідомленні інформації.

5. Охарактеризувати гносеологічний та праксиологічний аспекти дослідження інформації

Гносеологічна функція дослідження інформації полягає в тому, що вона виступає як єдність протилежних сторін пізнання — абстрактного та конкретного, логічного і чуттєвого, ненаглядного й наочного. Якщо у теоретичному мисленні здебільшого виступає одна сторона, а у чуттєвому сприйманні та спостереженні — друга, то в моделі обидві ці сторони пов’язані воєдино.

Таким чином, при дослідженні будь-якого об’єкта, як і у будь-якому пізнавальному процесі, моделювання виконує функцію зв’язуючої ланки між теорією та практикою, є ефективним інструментом дослідження, а модель, як його результат, — важливу гносеологічну функцію. Крім того, гносеологічне значення моделювання у пізнанні проявляється і у тому, що модель являє собою вузловий пункт процесу руху думки від менш повного знання до більш повного, від пізнання менш глибокої до пізнання більш глибокої сутності явищ. У одному відношенні модель виступає як вторинний об’єкт дослідження, у другому — як засіб його фіксації.

Праксеологічний підхід забезпечує ефективне управління діяльністю через її всебічний самоаналіз, самооцінювання, цілеспрямоване моделювання умов і засобів удосконалення на основі синтезу теоретичних знань та емпіричного досвіду. Теорія праксеології відображає залежність результатів роботи насамперед від попередньої ретельної підготовки до її виконання, ступеня підготовленості дій у широкому розумінні, що охоплює оволодіння знаннями, свідомий вибір засобів, методів аналізу і регулювання, критерії емоційного і практичного оцінювання результатів.

Існує думка, що з погляду праксеології, на практиці дуже часто неправомірно (нераціонально) встановлюють однозначність між даними та знаннями, відомостями, інформацією. На думку прихильників цієї теорії, дані (відомості) реєструють і відображають явища та події, що відбуваються, а інформація – результат переробки та аналізу даних на рівні індивідуального інтелекту, тобто їх усвідомлення конкретною людиною (результат аналітико-синтетичної обробки).

6. Розкрити загальнонаукову та філософську сутність поняття «інформація»

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;

Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб’єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

Сучасна наука трактує поняття інформації як окремої самостійної субстанції, яка може передаватись та породжувати новий інформаційний простір. Замічено, що в природі важко провести чітку границю між енергетичними та інформаційними явищами, як і сказати що є первинним дія чи інформація, що поступила. Наприклад удар блискавки в дерево, чи поштовх пасажира при виході з транспорту, що замешкався, можна розглядати не тільки як передачу енергії, а й передачу інформації від одного об’єкта до іншого. Разом з тим будь яке інформаційне повідомлення, наприклад прохання пропустити пасажира при виході, теж буде супроводжуватись енергетичними затратами. Як бачимо існує взаємно-однозначна залежність між передачею енергії та інформації, вони не можуть існувати одна без одної.

7. Охарактеризувати основні філософські школи та течії, які заклали методологічні основи інформаційно-аналітичної діяльності

Дослідження в галузі теорії інформації сприяли появі нових аспектів у методології наукового пізнання, що виявилося в зміщенні акцентів від речі до відношення, від пошуків універсальної першооснови буття до визнання розмаїтості як базового принципу наукового дослідження. Саме ці категорії філософії – відношення і розмаїтість – займають сьогодні центральне місце у визначенні природи інформаційних явищ.

Такий підхід дозволяє окреслити нову парадигму в системі “людина — світ”. Представляється, що таким є нове відношення “людина — інформація — світ”. Історія філософії розглядає безліч модифікацій основної філософської проблеми – взаємин людини і світу: людина / природа, людина / бог, людина / нація, людина / суспільство, людина / людина. Відношення “людина — інформація — світ” стає основоположним елементом інформаційного суспільства, що відкриває принципово новий ракурс філософського дискурсу щодо інформації – поява феномена соціальної інформації.

Новий ракурс філософського дискурсу стосовно інформації виявився на початку XXI століття, коли інформаційне суспільство стало соціальною реальністю. Як свідчить А.Кармін, “у суспільстві з’являється нова надбіологічна форма інформаційного процесу: об’єктивована в створюваних людьми знакових системах соціальна інформація зберігається й освоюється наступними поколіннями, завдяки чому її обсяг в історії суспільства з часом швидко зростає. Так утворюється величезний світ соціальної інформації (сенсів, значень), який живе в постійній зміні і розвитку – “другий Всесвіт”, створений людиною. Він інтерсуб’єктивний та існує в соціальній реальності, будучи втіленим у матеріальну оболонку мови слів і речей”.

Життя інформаційного суспільства визначається, в першу чергу, виробництвом і використанням інформації. У.Мартін підкреслює, що інформація виступає як важливий стимулятор змін у суспільстві, формує “інформаційну свідомість”. Учений наголошує на різноманітності соціальної інформації, що виступає як ресурси, послуги, товар, джерело вартості і зайнятості. Зростає культурна цінність інформації в інтересах розвитку людини, його соціальних утворень.

8. Зробити порівняльний аналіз функціональної та атрибутивної філософських концепцій інформації

Атрибутивна концепція трактує інформацію як властивість усіх матеріальних об’єктів, тобто як атрибут матерії. Функціональна концепція, навпаки, зв’язує інформацію лише з функціонуванням систем, що самоорганізуються. Кожна з цих концепцій відбиває визначений аспект інформації, і тому їх можна розглядати в єдності, в рамках якої атрибутивна концепція наголошує на незалежності інформації як атрибута матеріального об’єкта від процесів її використання, відображаючи тим самим статичний аспект інформації. Функціонування ж кібернетичної системи, з чим зв’язує інформацію функціональна концепція, відбиває за своєю суттю динамічний аспект інформації, що визначає інформацію за допомогою динаміки інформаційних процесів.

Варто підкреслити, що початок філософського дискурсу про природу, властивості, характеристику інформації було покладено вченими, що розглядали філософські питання, що стосуються технічних, фізико-математичних, природничих наук. Це ті питання, що входять сьогодні в коло проблем філософії науки. Саме в роботах з філософії науки позначився філософський дискурс щодо інформації.

9. Розкрити основні властивості семантичної інформації

Семантична інформація — інформація логічна, піддається точному формулюванню, перекладанню. Семантична інформація інтерпретується дослідником, переважно як така, що має суто утилітарний, і головним чином логічний характер. Семантична інформація пов’язана, перш за все, з дією і змістом. Підкоряючись законам універсальної логіки, вона «логічна» в тому сенсі, що всі правила, всі символи є загальноприйнятими серед усіх реципієнтів.

Семантична інформація у відкриту спонукає людину до певних дій. Вона звернена до логіки і здорового глузду людини. Семантична інформація використовується в політичній діяльності для активного впровадження масових комунікацій в політику.

10. Розкрити правову сутність інформаційної діяльності та механізми її нормативно-правового регулювання

Суть правового забезпечення інформаційної діяльності суб’єктів у сфері управління передбачає формування відповідного масиву знань, що дозволяв би даному суб’єкту (юридичній чи фізичній особі, організації тощо) ефективно функціонувати й розвиватися в межах певної соціальної системи (соціального середовища).

Правове забезпечення інформаційної діяльності — це складова загального правового забезпечення діяльності відповідного суб’єкта. Для прикладу розглянемо правове забезпечення інформаційної діяльності таких суб’єктів інформаційних відносин, як комерційні підприємства.

При цьому правове забезпечення інформаційної діяльності підприємства має свою специфіку порівняно з правовим забезпеченням інших видів його діяльності та повинно враховувати нематеріальний характер об’єкта (інформації), особливості його зберігання та використання, а саме:

• практична цінність і реальна ціна інформації визначається ефектом від її використання, а не витратами на її створення;
• потенційні збитки підприємства від втрати належної йому інформації (наприклад, ноу-хау), як правило, набагато перевищують витрати на створення цієї інформації;
• з метою запобігання фінансових та інших санкцій залученню сторонньої інформації повинен передувати відповідний юридичний аналіз доцільності таких дій, а в подальшому обіг сторонньої інформації повинен мати відповідний правовий супровід;
• інформація належить до надзвичайно високомобільних ресурсів, що може не тільки забезпечувати підприємству високі прибутки, а й загрожувати значними збитками.

11. Охарактеризувати Закони України «Про науково-технічну інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних»

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід’ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

ЗУ «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

ЗУ «Про захист персональних даних» регулює відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

Дія цього Закону не поширюється на діяльність зі створення баз персональних даних та обробки персональних даних у цих базах:

• фізичною особою — виключно для непрофесійних особистих чи побутових потреб;
• журналістом — у зв’язку з виконанням ним службових чи професійних обов’язків;
• професійним творчим працівником — для здійснення творчої діяльності.

12. Охарактеризувати Закони України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації»

Основним завданням ЗУ «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об’єднаних Націй.

ЗУ «Про Національну програму інформатизації» визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації.

Національна програма інформатизації визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.

ЗУ «Про Концепцію Національної програми інформатизації» включає характеристику сучасного стану інформатизації, стратегічні цілі та основні принципи інформатизації, очікувані наслідки її реалізації.

13. Розкрити структуру інформаційного ринку (інституційні елементи та економічні категорії)

Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання – у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продуктів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямованої діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок між усіма складовими ринку.

Сектор ринку — це сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Тобто поділ здійснюється за об’єктами купівлі-продажу.

Сегмент ринку — це сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн:

• апаратні засоби оброблення інформації;
• телекомунікаційне обладнання;
• програмні продукти;
• послуги;
• електронна інформація;
• електронні угоди;
• інтегровані інформаційні системи.

14. Охарактеризувати ринкові форми інформаційного ринку

За типом споживача заведено виділяти такі сегменти та форми ринку:

Корпоративний сегмент (юридичні особи).

Ринок SОНО (малий та домашній офіс — «small office-home offiice»).

Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи).

Ринок електронних угод — включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо.

Ринок інтегрованих інформаційних систем, здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні кілька років. Можна виділити два сектори цього ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи.

Ринок електронної інформації має чотири сектори.

Сектор ділової інформації — охоплює:

біржову та фінансову інформацію — інформацію про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів і капіталу, інвестиції, ціни. Генераторами цієї інформації є біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії та банки. Найвідоміші на Заході агентства, що пропонують доступ до біржової та фінансової інформації, — Reuters і Telerate;

економічну та статистичну інформацію — числову економічну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів, прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами.

Економіко-статистична інформація зазвичай не потрібна у чистому, непереробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності, оскільки передусім є об’єктом аналізу та досліджень.

Ринок послуг охоплює:

• послуги у сфері інформатизації;
• послуги з навчання, підготовки і перепідготовки;
• мережеві послуги;
• телекомунікаційні послуги.

15. Розкрити структуру інформаційних потреб

Численні дослідження інформаційних потреб, які здійснюються науковцями різних країн світу, спрямовані на вирішення наступних завдань:

1. встановлення причин виникнення потреб;
2. чинники, що на них впливають;
3. властивості інформаційних потреб;
4. шляхи виявлення інформаційних потреб і приведення їх до вигляду, придатного для пошуку документів або фактичних відомостей;

Інформаційна потреба – це потреба особистості в інформації. Отже, першою особливістю інформаційної потреби є те, що першопричиною її появлення постає недостача знань. Інформація, яка вимагає задоволення, представлена в інформаційному запиті. Наприклад, планування дальньої поїздки формує інформаційну потребу познайомитися з авіаційним розкладом. Таке знайомство може бути виконано в різній формі — по телефону, безпосередньо в квитковому агентстві в діалозі з фахівцем, шляхом аналізу розкладу в друкованому вигляді або в результаті його пошуку у всесвітній мережі. Проте при всій відмінності форм задоволення інформаційної потреби сама вона залишається тією ж.

16. Охарактеризувати види інформаційних потреб

Прийнято виділяти два основні типи інформаційних потреб:

— поточні, обумовлені властивою людині допитливістю та які полягають в його прагненні бути в курсі всього, що відбувається в світі;

— конкретні (спеціальні), які полягають в прагненні отримати інформацію, необхідну для вирішення конкретної задачі — дослідницькій, професійній, управлінській і т.п.

Конкретні інформаційні потреби певною мірою залежать від особливостей задач, для вирішення яких необхідна відповідна інформація. Якщо обмежитися сферою науки і техніки, то їх можна розділити на три основних типа:

— інформаційні потреби вчених-дослідників;

— інформаційні потреби фахівців (інженерів, лікарів, агрономів і т.п.);

— інформаційні потреби керівників.

Інформаційні потреби можуть бути виражені або у формі усних або письмових інформаційних запитів, або в певній поведінці споживача по відношенню до потенційних джерел інформації (іншим людям, літературі, ЗМІ та ін.). Якщо інформаційна потреба виражається у письмовому вигляді і відчужена від її джерела, виникає проблема точності і повноти виразу інформаційної потреби в інформаційному запиті.

17. Надати характеристику внутрішніх і зовнішніх джерел інформації

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організіцій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжособистісні джерела та опосередковані джерела.

Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособисті контакти представників зовнішньої політики, відомств, керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дипломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках міжнародних форумів (організацій). Спеціальні структури використовують для одержання конфіденційної інформаціії.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб’єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової комунікації, електронні засоби ко­мунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітичні структури із окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці, демографічні відомства, промислові концерни (представництва), окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.

Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та рухи, політичні партії, політичні структури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб’єктивні оціночні прогнози.

Офіційні і неофіційні джерела поділяються на:

— джерела загального характеру. Це — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного та політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств;

• джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання та прогнозування окремих стратегій та економічних кроків;
• джерела персональної інформації, які особливо важливі для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів (підслуховування, стеження).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні.

Конфіденційні джерела інформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави. Під конфіденційними джерелами розуміють: технічні носії інформації, документовані, інформаційні продукти, технічні засоби обробки інформації, джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств.

 

18. Охарактеризувати критерії системної класифікації джерел інформації

Всю інформацію в найбільш загальному вигляді можна класифікувати так:

• законодавство, урядові документи, накази, розпорядження, положення, інструкції різних видів управління;
• дані демографічних і соціальних тенденцій розвитку суспільства, його регіонів;
• матеріали про рівень розвитку економічних теорій;
• дані про рівень розвитку техніки, технології і тенденції розвитку;
• інформація про фактори виробництва, процеси виробництва, господарські зв’язки.

Вихідними джерелами наукової інформації служать документи, тобто будь-які матеріали, в яких зафіксована будь-яка інформація. Серед безлічі документів центральне місце займають літературні матеріали, а також різні практичні дані.

19. Розкрити роль друкованих видань в інформаційному забезпеченні управлінської діяльності організації

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбулося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також слухав радіо і бачив телесюжет).

Аналітичність — основна перевага преси. Якщо телебачення працює «для всіх», радіо — для «поспішаючих і лінивих», то газета — виключно «для розумних», або для бажаючих виглядати такими: газети та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвиненко, «з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю». Аналітичність преси має зворотну сторону: газета поступається і радіо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маніпулятивних можливостях, оскільки об’єктом маніпуляції є несвідоме та емоційне.

Друковані засоби масової інформації в Україні умовно можна поділити на державні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є органи державної влади), комунальні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є органи місцевого самоврядування або органи місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією) та недержавні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є недержавні суб’єкти господарювання).

20. Охарактеризувати джерела статистичної інформації

Статистичні джерела — це досить точний інструмент пізнання процесів, що відбуваються у суспільстві. Звичайно, за умови, що дослідник обов’язково дотримуватиметься наукових засад при їх використанні.

Статистичні джерела виникли внаслідок суто практичних потреб суспільства і органів влади — необхідності мати достовірну інформацію про населення.

Для складання статистичної інформації використовуються  такі джерела інформації:

— первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають статистичним спостереженням;

— адміністративні дані органів державної влади, органів місцевого самоврядування,       інших  юридичних осіб;

— дані банківської і фінансової статистики,статистики платіжного балансу тощо;

— статистичну інформацію міжнародних організацій та статистичних служб інших країн тощо;

— оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених вище даних.

21. Розкрити роль інформаційних посередників в інформаційному забезпеченні управлінської діяльності організації

Будь-яка угода або контракт передбачає наявність двох учасників: замовника та виконавця чи покупця та продавця. Щоб здійснити угоду або підписати контракт, обидві сторони мають знати про існування іншої сторони. Вони повинні мати інформацію про те, що інша сторона є потенційним учасником майбутньої угоди.

Більшість фірм зайняті у сфері виробництва та продажу товарів і послуг. Деякі фірми зайняті в галузі «виробництва» інформації, яка дозволяє фірмами укладати контракти. Такі фірми очолюють посередники, які спеціалізуються на інформації, що належить до можливостей обміну між покупцями та продавцями. Отже, посередники спеціалізуються на інформації, за допомогою привести обидві сторони до укладання контракту чи здійснити покупку з метою наступного вигідного продажу.

Ріелтори, супермаркети, продавці автомобілів, що були у використанні, страхові та транспортні агенти — усе це посередники між продавцями та покупцями з метою отримання прибутку.

22. Охарактеризувати консультативні послуги як джерело інформації

Надзвичайно важливим джерелом інформації, особливо у підприємництві, є консультативні послуги, або консалтинг. Останній являє собою забезпечення клієнта спеціалізованими знаннями, професійними навичками та іншими ресурсами, що дають змогу оптимізувати фінансово-економічне становище клієнта в межах чинного законодавства.

Потреба у сторонніх консалтингових послугах, як і потреба у будь-якому зовнішньому джерелі інформації, виникає тоді, коли суб’єкт або не в змозі власними силами розв’язати проблему, що постала перед ним, або самотужки це йому невигідно робити з якихось причин, перш за все економічних.

Перевага консультативних послуг у порівнянні з іншими джерелами інформації полягає в тому, що вони зорієнтовані на індивідуальні потреби конкретних споживачів і дають змогу їм отримувати не просто інформацію, а необхідні знання за рахунок залучення додаткового професійного потенціалу консультантів. Так, джерелами інформації для попередньої діагностики проблеми клієнта є внутрішня документація клієнта, оприлюднені матеріали клієнтської організації, спостереження та бесіди, інформація про клієнта супротивних організацій, матеріали консалтингових фірм тощо.

23. Навести перелік нормативних документів, необхідних для здійснення інформаційно-аналітичної діяльності (згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

Достовірність повідомлення є ключовою ознакою при оцінці будь-якого інформаційного документа, створеного в результаті аналітичної діяльності. Вона забезпечується завдяки правильному поєднанню ряду моментів, що визначають результативність роботи аналітика. Головними серед них є:

• глибоке розуміння дійсності тим, хто аналізує повідомлення;
• правильний відбір фактів, які стосуються об’єкта аналізу;
• виділення на підставі аналізу фактів, основних моментів явищ і процесів, причинно-наслідкових зв’язків.

Як бачимо, вирішальну роль при підготовці достовірних аналітичних матеріалів має рівень кваліфікації виконавців робіт — професійні знання, ерудиція, вміння орієнтуватись і робити висновки в нестандартній ситуації тощо.

24. Охарактеризувати етап планування інформаційно-аналітичної діяльності (згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

Перший етап виконання завдання полягає в загальному знайомстві виконавця з проблемою, по якій готується документ, та із суміжними питаннями. Складається план роботи із зазначенням строків її виконання, визначаються необхідні джерела інформації. Цей етап, по суті, має організаційний характер і окреслює поле та порядок діяльності для підготовки відповідного документа. Від того, наскільки правильно були розв’язані завдання цього етапу, багато в чому залежить ефективність всієї подальшої роботи.

На другому етапі відбувається визначення термінів і понять, які використовуються в роботі і вживатимуться у підготовлених документах. Виконання цих вимог забезпечує коректність сприйняття підготовленої інформації всіма її споживачами.

Планування аналізу охоплює широке коло питань. До них належать не лише встановлення термінів виконання окремих робіт, перелік виконавців і розподіл обов’язків між ними, а й складання самої програми аналізу, визначення його інформаційної бази.

Графік виконання аналітичних робіт має враховувати найкоротші терміни, оскільки чим оперативніше проводиться аналіз, тим ефективніше використовують його результати в управлінні виробництвом.

Кількість і кваліфікація виконавців залежать від програми аналізу і термінів його проведення. Розподіл обов’язків між виконавцями потребує диференційного підходу. Значна частина аналітичних робіт має технічний характер (збирання, систематизація, обробка даних), тому її можна виконати за допомогою обчислювальної техніки і без залучення висококваліфікованих фахівців. Інша частина робіт – безпосередній аналіз оброблених і згрупованих даних, інтерпретація отриманих результатів, висновків і розробка пропозицій – має виконуватися добре підготовленими теоретично і практично фахівцями.

25. Охарактеризувати етап добування інформації інформаційно- аналітичної діяльності (згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

Результативність цього етапу залежить від уміння виконавця поєднати своє розуміння проблеми, яка стоїть перед ним, із знанням змістовних характеристик, переваг і недоліків конкретних джерел інформації та власними організаційними здібностями. Останні вкрай важливі й тоді, коли виконавець працює в індивідуальному режимі, й тоді, коли він очолює певну групу, яка готує будь-який матеріал. В останньому випадку відповідальний виконавець виступає водночас менеджером відповідної функціональної групи і повинен вміти організувати роботу своїх підлеглих — спланувати навантаження, розподілити роботу між працівниками, поставити їм завдання тощо. При цьому сам процес збору фактів залежно від ступеня своєї інтенсивності може здійснюватись у двох різних режимах, які отримали у фахівців умовні назви “метод мжички” і “метод грози”. Суть першого з них полягає в тому, що інформація постійно накопичується у відповідних розділах баз даних і використовується відповідно до потреб підготовки будь-яких документів. Такий порядок збору фактів застосовується при виконанні стандартних завдань, коли механізм підготовки необхідних документів, як правило, вже добре відпрацьований і запитань, що шукати?, у виконавців не виникає. Навпаки, “метод грози” застосовується у нових, нестандартних для виконавців ситуаціях, коли відчувається дефіцит відповідної інформації або ж коли завдання має терміновий характер. Суть цього методу полягає у мобілізації більших, ніж завжди, ресурсів для збору необхідних фактів. При цьому інформація, яку шукають й збирають, може бути для зацікавленого суб’єкта принципово новою за своїм змістовним спрямуванням, що й обумовлює потребу в залученні додаткових ресурсів для її збору та пошуку.

26. Охарактеризувати етап оцінки обстановки інформаційно-аналітичної діяльності (згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

Етап підготовки інформаційно-аналітичних документів полягає у тлумаченні фактів (у широкому розумінні цього поняття, тобто включаючи й їхню оцінку) з метою отримання від їх “переробки” максимуму корисної інформації. Успішність виконання робіт на цьому етапі залежить від професійного рівня, аналітичних здібностей виконавців. Адже завдання цього етапу полягає в тому, щоб на підставі глибокого розуміння дійсності та аналізу фактів, виділити ключові моменти досліджуваних явищ і процесів, основні причинно-наслідкові зв’язки між ними.

27. Охарактеризувати етап прогнозування обстановки інформаційно- аналітичної діяльності (згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

На етапі на підставі тлумачення фактів будується робоча гіпотеза, що являє собою, по суті, ключовий етап усього інформаційно-аналітичного процесу. Побудова гіпотези на підставі тлумачення фактів дає змогу:

• зрозуміти суть проблеми, що аналізується;
• глибше проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки відповідних явищ і процесів, а також підготувати необхідну основу для прогнозу розвитку досліджуваного об’єкта.

Нерідко опрацьовані факти дають підстави для формулювання кількох робочих гіпотез.

28. Охарактеризувати етапи доповіді результатів і контролю виконання інформаційно-аналітичної діяльності (Згідно з рекомендаціями РІАР-2003)

Суть етапу полягає у викладі напрацьованого матеріалу. Адже фахівець, який готує відповідні інформаційні та інформаційно-аналітичні документи, повинен не тільки чітко уявляти те, про що він пише, а й уміти викласти свої думки в ясній, зрозумілій для користувачів формі. При цьому обов’язково треба вказати ступінь достовірності кожного твердження. Бо головне завдання цього етапу — на стільки коректний виклад матеріалу, щоб його зміст однозначно сприймався всіма виконавцями та користувачами.

29. Навести та охарактеризувати прямий порядок підготовки інформаційно-аналітичних документів

Етап 1. Загальне знайомство з проблемою. Ознайомлення з проблемою в цілому, а також з суміжними питаннями, вивчення яких може виявитися корисним; складання загального плану роботи з вказівкою терміну виконання, виконавців і основних джерел, які імовірно можуть бути використані.

Щоб успішно впоратися із завданням, дуже важливо спочатку, при загальному знайомстві з проблемою і складанні плану, діяти зі знанням справи, обдумано і розсудливо.

Етап 2. Визначення використовуваних термінів і понять. Необхідно визначити і пояснити той або інший термін або поняття так, щоб це було ясно нам самим, тим, хто контролює нашу роботу, і тим, хто користується нашою інформацією. «Визначення понять» є одним з дев’яти принципів інформаційної роботи.

Етап 3. Збір фактів.

Етап 4. Тлумачення фактів. Так коротко можна назвати процес вивчення і обробки фактів вижати з них усе, що вони означають. Цей етап включає оцінку, класифікацію, аналіз і з’ясування фактів.

Етап 5. Побудова гіпотези. Робочі гіпотези, що висуваються на цьому етапі, зазвичай пов’язані з якими-небудь конкретними питаннями, відповідаючи на які можна перевірити самі гіпотези. Багато хто рахує побудову гіпотези найважливішим моментом будь-якого дослідження як в області природних або громадських наук, так і в області інформаційно-аналітичної роботи. У міру вивчення цього етапу ми відкриваємо усі нові корисні сторони робочої гіпотези.

Етап 6. Висновки. На цьому етапі виробляються дослідження, необхідні для доказу або спростування робочих гіпотез, висунених на етапі 5, і формулюються остаточні висновки, що є душею майже будь-якого інформаційного документу. («Висновки» — останній з дев’яти принципів інформаційної роботи.)

Етап 7. Виклад. Складання документу, що завершує роботу. Укладач інформаційного документу повинен не лише ясно уявляти собі те, про що він пише, але і уміти виразити свої думки в ясній формі.

30. Навести та охарактеризувати зворотний порядок підготовки інформаційно-аналітичних документів

Однак за певних обставин логічна послідовність прямого порядку може порушуватись і замінятись зворотною послідовністю підготовки інформаційно-аналітичних документів. Суть зворотного порядку полягає в тому, що на перше місце в інформаційно-аналітичному процесі виходить побудова гіпотези. Таке стає можливим завдяки кваліфікації виконавців. Нерідко фахівець, перед яким поставлене відповідне завдання, вже має певний досвід у розв’язанні ідентичних чи аналогічних проблем. Тому сформульоване замовником завдання слугує тим сигналом, що активізує розумову активність виконавця. Останній звертається до власного професійного досвіду та інтуїції. Саме вони виконують функції того “сховища”, звідки виконавець черпає ресурси, необхідні для побудови гіпотези.

Далі починається збір фактів, здійснюється їх тлумачення та робляться попередні висновки. Усі ці етапи реалізуються у прискореному режимі з метою підтвердження або спростування висунутої робочої гіпотези. Остання може розглядатись у концептуальному плані. Якщо висунута гіпотеза в цілому видається правильною, продуктивною, то виконавці вже у прискореному режимі переходять до, по суті, прямого порядку підготовки інформаційно-аналітичних документів: складання плану роботи — визначення (корекція) термінів і понять — (до)збір фактів — тлумачення фактів — корекція та доопрацювання гіпотези — висновки — виклад матеріалу.

Наведена зворотна послідовність проходження етапів інформаційно-аналітичного процесу за рахунок кваліфікації виконавців дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси і особливо час в процесі організації інформаційної діяльності. За рахунок цього забезпечується своєчасна підготовка потрібних інформаційних матеріалів.

31. Охарактеризувати інформаційно-аналітичну діяльність як процес творчого мислення

Якщо поетапний порядок підготовки документів відображає формально-організаційний аспект інформаційної діяльності, то підхід до процедури підготовки документів, як процесу творчого мислення, відображає змістовно-аналітичний аспект інформаційної діяльності.

Причому потреба у творчому мисленні виникає перш за все при вирішенні нестандартних завдань, які вимагають відповідного підходу для свого розв’язання. Адже дослідник повинен уже на ранніх стадіях своєї роботи, а саме на етапі збору необхідної інформації, побуду вати робочу гіпотезу стосовно найважливіших чинників, які діють у

досліджуваній ним галузі. Прийнята на початку робоча гіпотеза виконуватиме функції своєрідного орієнтира у всій організації інтелектуального процесу, аж поки аналіз об’єкта дослідження не дасть можливості побудувати нову, досконалішу гіпотезу.

Як бачимо, процес творчого мислення за формою дещо нагадує зворотну послідовність етапів підготовки інформаційно-аналітичних документів.

Хоча й сам процес творчого мислення, на думку американського розвідника В. Плета, може бути представлений як послідовність  стадій, що змістовно відрізняються одна від одної:

• накопичення відомостей (фактів) та знань;
• осмислення накопиченого матеріалу;
• побудова ментальних конструкцій та формування висновків;
• перевірка висновків.

Стадія накопичення відомостей (фактів) та знань певною мірою стосується всіх етапів процесу інформаційної роботи. Збір фактів є основним на цій стадії. Розглядаючи процес мислення, необхідно підкреслити, що на стадії накопичення відомостей і знань ми зіштовхуємося з величезною масою фактів, які стосуються справи. Частина цих відомостей була, безумовно, спеціально зібрана у зв’язку з конкретним інформаційним завданням. Інша частина відомостей, яка значно впливає на результати роботи, накопичувалася в нашій пам’яті як результат нашої загальної освіти і всього життєвого досвіду.

Після накопичення і добору фактів настає їхнє осмислювання, що являє собою другу логічну стадію процесу творчого мислення. При цьому накопичений матеріал оцінюється дослідником відповідно до його загальної підготовки, що представляє, по суті, поєднання його освіти і життєвого досвіду. Цей розумовий процес певною мірою відбувається підсвідомо, і його можна охарактеризувати як процес приведення в систему і міцне засвоєння доступних фактів. Для того щоб приступити до глибокого аналізу, у процесі якого дослідник систематизує і розташовує в логічному порядку свої думки, розкриває існуючі причинно-наслідкові зв’язки між явищами та процесами, немає необхідності чекати закінчення збору фактів. Цим, звичайно, залежно від рівня його кваліфікації, дослідник може зайнятися вже на початку виконання завдання.

Стадія побудови ментальних конструкцій та формування висновків починається з ланцюга спроб знайти рішення і пов’язаних з цим помилок. Зрештою ми наштовхуємося, більш-менш випадково, на відповідь, проти якої немає явних заперечень. Після чого безупинний процес пошуків правильних рішень і відкидання хибних припиняється. Ми зосереджуємося. Подальші міркування підтверджують, що рішення, на якому ми зупинилися, можливо є правильним. Ми не відкидаємо можливу відповідь, на яку нам вдалося натрапити. Навпаки, ми затримуємося на ній, піддаємо її подальшому розгляду й остаточно приймаємо, якщо немає явних заперечень та (чи) прийнятної альтернативи.

У процесі роботи над проблемою, як правило, настає такий момент, коли необхідно з великої кількості можливих рішень попередньо вибрати найкращі. Часто кількість робочих гіпотез, що заслуговують на увагу, буває надмірно великою. У такому випадку наш розум повинен відібрати для подальшого розгляду обмежену кількість гіпотез. Нерідко, прагнучи до “досконалості” і вивчаючи все підряд, ми приділяємо так багато часу маловажливим моментам, що позбавляємо себе можливості глибоко розглянути найважливіші аспекти поставленого завдання. Поряд із копітким усебічним вивченням шлях до розв’язання проблеми можна іноді знайти за допомогою вдало висловленого судження, інтуїції. Коли ми приходимо до визначеного умовиводу, увага концентрується на одному чи двох найважливіших моментах і наш розум будує гіпотези, що пояснюють значення цих моментів у всій сукупності досліджуваних явищ.

32. Розкрити сутність ефектів згортування і розгортування інформації

В основу безпосередніх умінь покладені, перш за все, ефекти сприйняття, а також згортування і розгортування інформації. Розкриваючи сутність зазначених умінь, зауважимо, що оцінка, селекція, аналіз, моніторинг інформації, як елементи інформаційної діяльності, здійснюються виключно в аспекті подальшого практичного застосування цих відомостей. Результати переробки інформації використовуються як гносеологічна основа прийняття рішень. Саме тому оцінка, селекція, аналіз і моніторинг інформації здійснюються, виходячи з конкретного завдання, для виконання якого і обробляється інформація. В залежності від змісту і спрямованості цього завдання можуть бути отримані різні результати, тобто одна і та ж сама інформація в різних умовах з точки зору її важливості, інформативності тощо може бути кваліфікована по-різному і ініціювати прийняття різних рішень.

Кількість вимірів, що використовуються при визначенні мети, детермінує обсяг і властивості інформації, що переробляється.

Зважаючи на викладене, розглянемо процес формування безпосередніх умінь.

33. Охарактеризувати підходи до визначення достовірності інформації

Важливою проблемою збирання первинної інформації є отримання достовірних‚ значущих результатів. Достовірність отриманої інформації‚ її об’єктивність багато в чому визначаються точністю і чіткістю процедури збирання інформації. Винятково важливою проблемою в цій процедурі є максимальне зниження можливості помилок при опитуванні.

Оскільки у більшості маркетингових вимірів задіяні люди (респонденти, вимірники), то більшість помилок — це наслідок особистісних характеристик. Отже‚ потрібно встановити залежність між досліджуваними групами людей та особливостями інформації‚ яка може бути отримана з певним ступенем точності та достовірності.

Будь-яка розроблювана процедура вимірів обов’язково має бути націлена на потенційних респондентів, оскільки тип респондента визначає методологію вимірювання і тип інформації‚ яка може бути отримана.

Якщо потрібна максимально точна інформація‚ то є три способи уточнити її:

• засіб вимірів повинен містити спосіб оцінювання цієї точності;
• коригування інформації відповідно до відомого відхилення точності;
• передбачення певного відхилення у відповідях на конкретні питання й у зв’язку з цим розроблення відповідних анкет.

Для отримання достовірної інформації необхідно додержуватися таких основних правил:

• досліджувана цільова аудиторія має бути чітко визначена; вибірка має бути репрезентативною (представницькою);
• опитувані повинні володіти знаннями мати свою думку і маніпулювати фактами;
• опитувані повинні хотіти і вміти відповідати; опитувач повинен точно зрозуміти і записати відповідь.

34. Надати загальну характеристику методів обробки інформації

Перш ніж вибирати метод аналізу інформації, необхідно прийняти до уваги такі практичні міркування:

будь-який аналіз інформації — процес поетапний;

основою класифікації інформації можуть бути різноманітні фактори і системи координат. Класифікації можна продовжувати до нескінченності;

деякі фактори і системи координат базуються на природних і найбільш очевидних відмінностях. У маркетингу найчастіше йдеться про конкретний ринок і товар;

сутність і глибина аналізу залежать від виду наявної інформації. Для чіткого розмежування груп необхідно передбачити всі можливі типи класифікації і порівнянь, а потім уже проводити вимірювання в групах;

проведенню достатньо якісного аналізу найчастіше заважає обмежений обсяг наявної інформації.

Збирання допоміжної інформації для об’єктивного та реального аналізу функціонування підприємства під впливом факторів зовнішнього середовища — процедура пошуку інформації із зовнішніх джерел. Або проводиться дослідження власними силами для вирішення поставленої проблеми за недостатності вже отриманої інформації з визначених джерел. Ця процедура має більш планомірний характер.

35. Охарактеризувати універсальні методи пізнання, які застосовуються в якості методів обробки інформації

До універсальних методів належать спостереження, експеримент, бесіда, анкетування тощо.

Як правило, починається із спостереження. Спостереження являє собою цілеспрямований і планомірний процес сприйняття предметів і явищ об’єктивного світу, їх властивостей. Воно завжди включає такі етапи: а) вибір об’єкта і тем дослідження; б) опис результатів; в) аналіз; г) висновки. Хоча спостереження належить до емпіричного рівня пізнання, мислення у ньому відіграє активну роль, визначаючи пізнавальну мету, забезпечуючи раціональне вираження результатів дослідження у формі понять, знань, схем та ін. Спостереження може проводитись у природних або штучних умовах. Прикладом першого є метод космічного спостереження, яке, окрім вивчення екологічних, геологічних процесів, стало ефективним засобом інспекції економічно-господарської діяльності, інструментом боротьби з так званою тіньовою економікою.

Опитування як метод збору інформації передбачає її збирання шляхом реєстрації показників від осіб, що опитуються. Інформацію, яку отримують в процесі опитування, поділяють на соціально-економічну, товарознавчу, соціально-психологічну. В залежності від характеру інформації опитування бувають анкетні та опитування-інтерв´ю. За формою проведення розрізняють очні та заочні опитування. За частотою проведення — одноразові, періодичні та панельні (багаторазові опитування однієї і тієї ж групи).

36. Охарактеризувати спеціалізовані методи обробки інформації

Спеціальні методи — це методи, які використовуються тільки в психологічному дослідженні або в близьких за змістом наукових пізнавальних актах.

Виділяють наступні групи спеціальних методів: методи збору інформації; методи обробки інформації; методи проведення аналітичної роботи; методи планових розрахунків і обґрунтувань; методи прогнозування.

37. Розкрити філософсько-гносеологічні засади аналізу і синтезу

Аналіз і синтез є взаємообумовленими методами пізнання. Аналіз- це розчленування предмета на його складові частини з метою їхнього всебічного вивчення. Аналітичний метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмета. Він широко застосовується у всіх науках: у хімії — кількісний і якісний аналіз речовини, в геології — фізико-хімічний аналіз фунту, в соціології-якісний аналіз економічних та інших суспільних явищ. Синтез — зворотний процес — це об’єднання раніше виділених частин сторін (ознак, властивостей, відношень) у єдине ціле. Однак це не просте механічне сполучення раніше роз’єднаних елементів цілого, а такий процес пізнання, коли розкривається місце і роль кожного елемента в системі цілого.

38. Розкрити сутність методів експертних оцінок

Методи експертних оцінок – це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на основі прогнозів фахівців.

При застосуванні методу експертних оцінок проводиться опитування спеціальної групи експертів (5–7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. До складу експертів слід включати людей з різними типами мислення – образне і словесно-логічне, що сприяє успішному розв’язанню проблеми.

Залучені експерти можуть висловити свою думку щодо найкращих способів мобілізації резервів, залучення інвестицій, строків досягнення поставлених завдань, критеріїв відбору оптимальних варіантів рішення тощо.

Необхідною умовою ефективного застосування методів експертної оцінки є достатня обізнаність експерта з досліджуваної проблеми, високий рівень ерудиції, здатність його давати чіткі вичерпні відповіді, до того ж експромтом. Крім того, експерт не повинен бути зацікавленим в тому чи іншому варіанті вирішення поставленої перед ним проблеми. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу – посади, наукового ступеня, стажу роботи та ін. Такий підбір сприяє тому, що в число експертів потрапляють високопрофесійні, з великим практичним досвідом у даній галузі спеціалісти.

Отже, методи експертної оцінки вимагають ретельної підготовки експертів, робота яких містить:

1) чітке визначення мети і завдань, а в деяких випадках об’єднання та систематизація висновків;

2) набір достатньо компетентних незалежних експертів в області відповідних об’єктів;

3) обговорення питання в групі експертів чи виключення безпосереднього спілкування між ними;

4) надання учасникам експертизи на кожному наступному етапі результатів і висновків попереднього етапу. Це дає змогу зробити певні висновки, які поділяють більшість експертів;

5) вибір оптимально підходящих методів обробки висновків експертів;

6) точне формулювання підсумкових висновків в експертній роботі.

39. Розкрити сутність методів моделювання

Модель — це об’єкт, що заміщує оригінал і відбиває найважливіші риси і властивості оригіналу для даного дослідження, даної мети дослідження за обраної системи гіпотез.

Сутність цієї методології полягає в заміні вихідного об’єкта його «образом» — математичною моделлю — і подальшим вивченням (дослідженням) моделі на підставі аналітичних методів та обчислювально-логічних алгоритмів, які реалізуються за допомогою комп’ютерних програм. Робота не із самим об’єктом (явищем, процесом), а з його моделлю дає можливість відносно швидко і безболісно досліджувати його основні (суттєві) властивості та поводження за будь-яких імовірних ситуацій (це переваги теорії). Водночас обчислювальні (комп’ютерні, симулятивні, імітаційні) експерименти з моделями об’єктів дозволяють, спираючись на потужність сучасних математичних та обчислювальних методів і технічного інструментарію інформатики, ретельно та досить глибоко вивчати об’єкт у достатньо детальному вигляді, що недоступно суто теоретичним підходам (це перевага експерименту). Не дивно, що методологія математичного моделювання бурхливо розвивається, охоплюючи аналіз надзвичайно складних економічних і соціальних процесів.

40. Розкрити сутність методів структурування інформації

Структурування інформації пов’язане з необхідністю її зберігання, обробки чи передачі. Структуру економічної інформації визначає її будова, відокремлення тих чи інших елементів. Ці елементи називають інформаційними одиницями. Вони можуть бути простими або складними. Прості елементи не піддаються подальшому поділу. З них утворюються складні, формуються різні рівні структурної побудови інформації.

З погляду логіки управління та розміщення інформації на носіях розрізняють логічну та фізичну структуру даних.

Логічне структурування інформації виділяє елементи в залежності від їх функціонального призначення та особливостей. Це такі як: символ, реквізит, показник, інформаційне повідомлення, інформаційний масив, інформаційний потік, інформаційна підсистема, інформаційна система.

41. Розкрити сутність методів інформаційного аналізу текстових масивів

Розвиток методів аналізу текстових документів є перспективним напрямом сучасних інформаційних технологій. Один із таких методів – кластерний аналіз, який дає змогу виявити групи об’єктів, які подібні між собою за певними критеріями.

Кластерний аналіз ефективний у разі вивчення структури текстових масивів. Для зображення текстових документів часто використовують модель векторного  простору. У цій моделі кожний документ відображається як вектор у багатовимірному просторі, кожний вимір якого відповідає квантитативній характеристиці лексеми зі словників аналізованих текстових масивів. Текстовий масив можна зобразити у вигляді матриці слів та документів, у якій стовпці визначають документи, а рядки – частоти лексем у цих документах. Тоді кожен стовпець є вектором частот лексем для заданого документа, який задають номером стовпця. Мірою відстані між двома документами може бути кут між векторами цих документів в утвореному векторному просторі. Такий підхід має також ряд проблем, зокрема, розмірність аналізованого простору є великою, оскільки зумовлена розміром словника. Документи також можуть бути квантитативно близькими не тільки за частотами окремих лексем, а також за характеристиками заданих лексемних об’єднань, наприклад, семантичних полів. Пошук комплексних характеристик текстових документів є важливим, зокрема в разі аналізування авторства текстів, оскільки лексемний частотний спектр творів може бути однаковим, проте відрізнятись за характеристиками комбінованих лексемних груп.

42. Розкрити сутність трьох вимірів політичного аналізу

У політичній практиці поняття політичного аналізу використовують щонайменше в чотирьох значеннях: 1) інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики; 2) “ситуаційний аналіз” як аналіз розташування та перегрупування сил на міжнародній, регіональній, внутрішній аренах, проблеми позиціонування; 3) експертне супроводження державних рішень (розроблення галузевих, цільових, комплексних програм за різними напрямами політики, а також стратегічне планування); 4) політична журналістика.

Як слушно акцентує російський дослідник А. Дегтярьов, у сучасній політологічній літературі поняття “політичний аналіз” використовують як мінімум у трьох значеннях: теоретико-фундаментальному, інструментально-емпіричному та практично-прикладному.

Перший вимір політичного аналізу – теоретико-фундаментальний – охоплює базові концептуальні дослідження політичної сфери, її структури й динаміки. У разі такої інтерпретації поняття політичного аналізу майже синонімічне до категорії “фундаментальні (теоретичні) політичні дослідження” загалом. У такому ракурсі написано, зокрема, “Аналіз політичної структури” Д. Істона, “Сучасний політичний аналіз” Р. Даля і багато інших робіт класиків політології.

У другому, інструментально-емпіричному вимірі, під політичним аналізом розуміють збирання й опис, систематизацію й опрацювання первинної інформації. Цей аспект політичного аналізу також набув інституціонального характеру в рамках політичної науки, виокремившись в особливу дисципліну – “Методи й методики політологічних досліджень”. На противагу теоретичному напряму, де основною аналітичною одиницею є “концепт”, що відображає каузальні, функціональні й інші зв’язки “усередині” політичних процесів, вихідною одиницею інструментально-емпіричного є “дане”, тобто первинна інформація про ту чи іншу подію політичного життя. Якщо в першому варіанті головним вектором аналізу є дедуктивний висновок, то в другому – індуктивне узагальнення. Саме про такий вимір аналізу йдеться, наприклад, у підручнику американських політологів Дж. Мангейма й Р. Річа “Політологія. Методи дослідження” .

У межах третього виміру політичного аналізу – практично-прикладного – на перший план виходить не побудова стрункої й обґрунтованої теорії і не збирання масиву інформації, а способи оцінки й вирішення суспільної проблеми для конкретного замовника – зазвичай, одного з політичних акторів. Істотним для розуміння специфіки професійного політичного аналізу є вказівка на клієнт-орієнтований характер цієї діяльності. Акцентування орієнтації на клієнта сприяє виробленню передусім професійної самосвідомості й уже потім – технічних навичок. Якщо в центрі уваги буде необхідність дати корисну пораду клієнтові, то розуміння важливості вивчення різних технік політичного аналізу й політичних процесів стане очевидним.

43. Охарактеризувати етапи проведення політичного аналізу

Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об’єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовника, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачити різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення партії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це означає, що зосереджений на певному об’єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замовник, його політичних цілей та інтересів. У таких ситуаціях неабияке значення мають інтелектуальна, етична стійкість аналітика, який, виконуючи свої зобов’язання перед клієнтом, не повинен порушувати норм фахової етики, іти всупереч логіці подій і фактів, підганяючи свої висновки лише під кон’юнктурні інтереси.

Залежно від проблеми, яка постає перед суб’єктом політичного процесу, аналітична структура здійснює певний тип аналізу політичної ситуації, прогнозує можливі варіанти її вирішення і надає відповідні рекомендації замовнику. Результатом такого процесу є політичне рішення, ефективність якого залежить від компетенції тієї структури, яка здійснювала аналіз політичної ситуації. Важливою особливістю дослідження політичної ситуації є її часові обмеження, тому до аналізу повинні залучатися потужні аналітичні ресурси, використання яких здатне здійснити повний аналіз політичної ситуації. Також необхідний вибір відповідного виду аналізу політичної ситуації і ефективних методів його здійснення. Далі все залежить від замовника, передусім від його готовності прислухатися до порад аналітиків.

44. Розкрити особливості ситуаційного аналізу

Для вирішення проблем управління одним із найперспективніших у сучасній науці про управління є ситуаційний підхід. Він дає змогу керівнику разом з цілісним представленням об’єкта управління і його функціонування в зовнішньому середовищі ефективно управляти конкретною ситуацією ухвалення управлінського рішення.

Цей підхід допомагає ухвалювати рішення, ґрунтуючись на аналізі і розумінні ситуації, динаміки її зміни, а не на традиційному принципі спроб та помилок. Можливість здійснення попереднього аналізу ситуації і передбачення її очікуваних змін робить ситуаційний підхід набагато ефективнішим і дає змогу уникнути значних втрат ресурсів та часу.

Реалізація ситуаційного підходу здійснюється за допомогою ситуаційного аналізу.

Ситуаційний аналіз — це комплексні технології підготовки, ухвалення і реалізації управлінського рішення, в основі яких лежить аналіз окремо взятої управлінської ситуації.

Ситуаційний аналіз припускає, що в діяльності організацій, особливо спорідненого профілю, є багато спільного. Водночас кожна ситуація індивідуальна, й управлінське рішення необхідно приймати в тій конкретній ситуації, яка склалася для об’єкта управління в певний момент.

У ситуаційному аналізі, так само як і в системному та в будь-якій іншій науці про управління, розроблені універсальні технології, методи, прийоми, які придатні не тільки для однієї окремо взятої ситуації ухвалення рішення, а й для цілого класу ситуацій. Проте тільки спеціально проведений аналіз саме тієї ситуації, яка склалася для об’єкта управління саме на момент ухвалення рішення, дає змогу професійному управлінцю вибрати ту чи іншу, часом єдину, конкретну управлінську технологію, метод, прийом, рішення, що приводять до мети.

Одна і та сама стратегічна ідея, скажімо, вибір структури організації, може бути реалізована по-різному. Вибір кращої організаційної структури — це вже результат ситуаційного аналізу, що враховує і характер діяльності організації, і зовнішнє середовище, в якому організація функціонує, і внутрішню культуру, і кадровий склад.

45. Розкрити особливості івент-аналізу

вент-аналіз — методика (звана інакше методом аналізу подієвих даних) спрямована на обробку інформації, яка показує, хто говорить або робить, що говорить або робить, по відношенню до кого і коли говорить або робить. Систематизація та обробка відповідних даних здійснюється за наступними ознаками:

• суб’єкт-ініціатор (хто);
• сюжет (що);
• об’єкт (по відношенню до кого);
• дата події (коли).

Івент-аналіз використовується у дослідженнях міжнародної ситуації і процесів. Є один із найпоширеніших методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналізу заснована на спостереженні за кодом і інтенсивністю подій із метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. Івент-аніліз у прикладному дослідження може бути використаний як джерело інформації для побудови гіпотез, служити для перевірки даних отриманих іншими методами. Із його допомогою можна витягти додаткові відомості про досліджуваний об’єкт. Застосування методики івент-аналізу полягає в сприйнятті, виділенні і реєстрації всіх або тільки основних фактів, що стосується поведінки досліджуваного об’єкта. Конкретне застосування методики івент-аналізу передбачає:

а) упорядкування інформаційного банку даних;

б) розчленування цього масиву на окремі одиниці спостереження та їх кодування.

46. Розкрити особливості методу сценаріїв (сценаріотехніка)

Метод побудови сценарію — один із методів прогнозування, що ґрунтується на встановленні послідовності станів об’єкта прогнозування за різних прогнозів зміни фону, на якому перебуває об’єкт.

Отже, треба розрізняти два аспекти в характеристиці сценаріїв:

1) визначення та оцінювання головних параметрів розвитку об’єктів сценарного прогнозування;

2) ствердження, що люди своїми рішеннями можуть впливати на майбутній розвиток.

Як показує світовий досвід, більшість інформації для прийняття стратегічних рішень керівники різних організацій отримують із сценаріїв, що розробляються як окремими фахівцями, так і консалтинговими та аналітичними фірмами.

Процес підготовки сценарію складається з розглянутих далі етапів.

1. Створення уявлення про всю систему, включаючи її цілі, оточення, ресурси, що використовуються, рішення, що приймались та приймаються, та всі найважливіші елементи системи, для якої складається сценарій, у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності. Таке уявлення дає змогу ідентифікувати систему та її найважливіші підсистеми в масштабах часу, простору (зокрема, географічного розташування), інтересів угруповань, які стосуються функціонування системи (особливо — акціонерів і менеджерів, якщо йдеться про акціонерне товариство). Важливо визначити закони, закономірності, правила та обмеження функціонування системи, що є об’єктом досліджень.
2. Точне визначення «відправної точки», з якої сценарій починає розроблятися. Цей етап передбачає оцінювання та вибір початкового рубежу для системи, для якої сценарій буде складатися.
3. Розвиток системи базових посилань і критеріїв. Базові посилання та критерії включаються до сценаріїв (наприклад, оцінки соціальних, політичних, юридичних, економічних та технологічних процесів і факторів, що їх формують).
4. Визначення цілей розробки кожного сценарію і можливостей його використання конкретними замовниками в певних умовах.
5. Вибір типу сценарію, включаючи «відправні точки» та методологію розробки.
6. Збирання представницьких вибірок необхідної інформації для визначення стратегічних проблем, що визначаються.
7. Точне визначення механізмів, через які система може змінюватись. Це може охоплювати причинно-наслідкові зв’язки подій та рішень, які приймаються в тій чи іншій системі для проведення стратегічних змін. Головним підходом для підприємства може бути механізм балансування вимог зовнішнього середовища та можливостей підприємства, пошук шляхів і напрямків балансування, визначення факторів, які впливають на зміни в системі, та механізмів їхнього впливу під час обрання того чи іншого шляху змін, можливі реакції системи на порушення балансу і дії щодо запобігання такій ситуації.
8. Розробка сценарію чи сценаріїв, зокрема й альтернативних.

47. Розкрити особливості позиційного і ресурсного методів

Позиційний аналіз — діагностична методика управлінського консультування, що розвиває, яка дозволяє виявити позиційність в клієнтській організації та лінії розмежування позиційних груп, що перебувають у стані конфлікту.

Позиційність — властивість соціальних груп поділятися за різноманітними підставами на мікрогрупи; джерелом поділу є конкурентність інтересів членів груп.

Предметом позиційного аналізу є:

• визначення інтересів та відповідних їм орієнтацій індивідів, що перебувають у стані конфлікту;
• встановлення кореляції цих інтересів з організаційною структурою та стилем управління системи клієнта;
• виявлення змісту консультаційно значущої позиційності та формування карти позиційності.

Ресурсний метод — це калькулювання у поточних (прогнозних) цінах і тарифах елементів витрат, необхідних для реалізації проектного рішення. Калькулювання проводиться на основі вираженої у натуральних показниках потреби у матеріалах, виробах, конструкціях, даних про відстань та способи їх доставки, витрати енергоносіїв на технологічні цілі, часу експлуатації будівельних машин і їх складу, витрат праці робітників. Ресурсний метод визначення, який в умовах ринку має пріоритетне значення, оскільки дозволяє найбільш точно визначити плановий обсяг інвестицій.

48. Розкрити особливості SWOТ-аналізу

SWOТ-аналіз — це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weakness) внутрішнього середовища, а також можливості (Opportunities) і загрози (Threats) зовнішнього середовища організації. Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв’язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

Процедура проведення SWOT-аналізу в загальному вигляді зводиться до заповнення матриці, в якій відбиваються й потім зіставляються сильні та слабкі сторони підприємства, а також можливості та загрози ринку. Це зіставлення дозволяє чітко визначити, які кроки можуть бути зроблені для розвитку компанії і на які проблеми необхідно звернути особливу увагу.

Більш детально розглянемо елементи внутрішнього середовища. Сильні сторони підприємства – те, у чому воно досягло успіхів або якась особливість, що надає додаткові можливості. Сила може полягати в наявному досвіді, доступі до унікальних ресурсів, наявності передової технології і сучасного устаткування, високій кваліфікації персоналу, високій якості продукції, що випускається, відомості торгової марки та інших значущих аспектах.

Слабкі сторони підприємства – це відсутність чогось важливого для функціонування підприємства або те, що поки не вдається в порівнянні з іншими компаніями і ставить фірму в несприятливе становище. В якості прикладу слабких сторін можна привести дуже вузький асортимент товарів, погану репутацію компанії на ринку, недостатнє фінансування, низький рівень сервісу, застаріле обладнання, некваліфікований персонал.

Під сильними і слабкими сторонами можуть ховатися найрізноманітніші аспекти діяльності компанії. Нижче наводяться категорії, найбільш часто що включаються в аналіз. Кожен елемент в залежності від сприйняття покупців може виявитися як силою, так і слабкістю.

49. Навести методику розробки соціальних прогнозів

Соціальне прогнозування спрямоване на внесення змін у соціальну сферу людини і суспільства і являє собою один із проявів цілеспрямованої діяльності управлінців у сфері розробки і підготовки різних варіантів вирішення соціальних проблем.

Методологія соціального прогнозування досліджує майбутнє в онтологічному, логічному та гносеологічному аспектах.

Онтологічний аспект показує, як народжується і формується майбутнє, характеризує його загальну картину, що впливають на нього фактори.

Логічний аспект дозволяє формувати прогноз на основі діалектичних принципів, основу яких становить загальні закони розвитку природи і суспільства, а також методів наукового мислення.

Гносеологічний аспект має своїм завданням з’ясувати, як майбутнє відображається у людській свідомості, які форми цього відображення, його істинність. Будучи формою пізнання, прогноз з гносеологічної боку є відображенням закономірності та можливих шляхів розвитку прогнозованих процесів і явищ.

Систему показників соціального прогнозування прийнято ділити на 2 категорії:

1) Якісні та кількісні

2) Одиничні та групові.

Абсолютні показники виражаються в абсолютній величині, наприклад у штуках (шт.). Відносні — у частках, тобто у відсотках (%). Натуральні виражаються в натуральних величинах, наприклад надій корів. вартісні мають грошову форму вираження. Порівняльні мають у своїй основі метод порівняння, а контекстуальні — вибір.

Структурні показники ґрунтуються на даних між компонентами соціальної сфери. Глобальні показники припускають розгляд соціальної системи в цілому, тобто у світовому масштабі.

Методів соціального прогнозування велике безліч і тому виділяють 2 основні групи методів.

Прості методи

Фактографічні методи прогнозування базуються на фактичному інформаційному матеріалі, що застосовується при пошуковому прогнозуванні і включають:

• статистичні методи
• метод екстраполяції

Виходить з обробки кількісних характеристик об’єкта, отриманих у минулому і сьогоденні при відносній стабільності системи. Основним є аналіз тимчасових рядів.

• метод аналогії та ін

До математичним аналогій належать економічні моделі та міжоб’єктні аналоги. Ними найчастіше користуються як найпростішими моделями економічного прогнозування. Історичні аналогії пов’язані з випередженням (галузевою або регіональною).

• методи аналізу публікацій
• динаміка

Побудова динамічних рядів на базі різних видів інформації, аналізу та прогнозування на цій основі розвитку відповідного об’єкта.

• публікування

Публікаційної метод прогнозування базується на оцінюванні змісту та динаміки публікацій щодо об’єкта вивчення.

• патентування

Передбачає   оцінку за прийнятою   критеріальної   системі принципово нових винаходів дослідження   динаміки їх  патентування.

Експертні методи прогнозування ґрунтуються на знаннях фахівців-експертів про об’єкт прогнозування і узагальненні їх думок про розвиток об’єкта у майбутньому.

50. Описати класифікацію прогнозів

Існують наступні типи прогнозів:

1) За ієрархії управління:

а) прогнози розвитку окремих підприємств і їх об’єднань

б) прогнози розвитку галузей і кластерів

в) прогнози розвитку муніципальних утворень

г) прогнози розвитку регіонів

д) прогнози розвитку країни

е) прогнози розвитку міжнародного співробітництва та міжнародних структур

ж) глобальні прогнози (світові)

2) За часом попередження подій:

а) оперативні (7 днів-1 рік)

б) короткострокові (1-3 роки)

в) середньострокові (4-10 років)

г) довгострокові (10-20 років)

д) далекострокові (20-50 років)

е) понадалекострокові (50 і більше років)

3) По об’єкту і горизонту:

а) кількісно-конкретні (чітко прорахований варіант рішень з набором показників розвитку)

б) якісні

4) За способом надання прогнозної інформації:

а) точковий (у вигляді єдиного значення)

б) інтервальний (сукупність значень прогнозної величини на основі розрахунків інтервалів)

5) За функціональною ознакою:

а) пошуковий

б) нормативний

В даний час виділяється кілька методологічних принципів соціального прогнозування, на основі яких проводиться аналіз об’єкта прогнозу і розробляється власне прогноз.

51. Охарактеризувати методи прогнозування

Розрізняють такі методи прогнозування:

1. Неформальні. Керівництво покладається на різні джерела письмової та усної інформації як на допоміжний засіб з метою прогнозування та вироблення цілей. Методи збору вербальної (усної) інформації часто використовуються під час аналізу зовнішнього середовища. Сюди належать інформація, отримана з радіо- й телепередач, від споживачів, постачальників, конкурентів, консультантів, на торгових нарадах у професіональних організаціях. Джерела письмової інформації про зовнішнє оточення — це газети, торгові журнали, інформаційні бюлетені, професійні журнали та річні звіти. Деякі керівники використовують дані про дії конкурентів, одержані способом промислового шпіонажу.
2. Кількісні, що застосовуються для прогнозування, якщо є підстави вважати, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжити в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. Крім того, керівник повинен знати, як використати кількісну модель, та пам’ятати, що вигоди від прийняття ефективнішого рішення мають покривати витрати на створення моделі.

Вирізняють такі типові методи кількісного прогнозування:

— аналіз часових рядів, що ґрунтується на дослідженні подій, які відбулися в минулому, є основою для планування. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом нанесення на координатну сітку точок, що відповідають подіям минулого. Цей метод часто використовується з метою оцінювання попиту на товари й послуги, визначення потреб у запасах і прогнозування структури збуту;

— каузальне (причинно-наслідкове) моделювання — спроба спрогнозувати те, що відбудеться у подібних ситуаціях, шляхом дослідження статистичної залежності між фактором, що розглядається, й іншими змінними. Ця залежність називається кореляцією. Чим тісніша кореляція, тим більша придатність моделі для прогнозування.

3. Якісні. Якщо якість інформації недостатня, або керівництво не розуміє складних методів, або коли кількісна модель є надто дорогою, керівництво може використовувати якісні моделі прогнозування. При цьому майбутнє прогнозують експерти, до яких звертаються за допомогою. Найпоширенішими якісними методами прогнозування вважаються; думка журі, загальна думка працівників відділу збуту, модель очікування споживача та метод експертних оцінок.

Думка журі. Цей метод прогнозування передбачає об’єднання й усереднення думок експертів у ревалентних сферах.

Сукупна думка працівників збуту. Досвідчені торгові агенти часто правильно передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами й беруть до уваги їх недавні дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Крім того, хороший торговий агент на певному часовому проміжку часто «відчуває» ринок, точніше, ніж кількісні моделі.

Модель очікування споживача — це прогноз, що ґрунтується на результатах опитування клієнтів організації.

Метод експертних оцінок — процедура, яка дає змогу групі експертів досягати згоди.

52. Розкрити зміст вимог до кадрового забезпечення          інформаційно-аналітичної діяльності

Інформаційна діяльність органів державного управління в регіоні України взагалі та створення інформаційно-аналітичних центрів (служб, департаментів) зокрема має супроводжуватися і підтримуватися формуванням системи професійних кадрів спеціалістів-аналітиків, розробки основних кваліфікаційних вимог до професії аналітика в державному управлінні, створенням ефективної системи комунікацій. Назріла потреба у формуванні нового, вдосконаленого кадрового ресурсу органів державного управління в регіоні України, що вміє грамотно використовувати інформаційні ресурси, новітні інформаційні технології тощо.

Основним завданням державного службовця-аналітика є глибокий, повний (достатній, необхідний) та різновекторний аналіз сукупності наявної та прогнозованої інформації для формування науково-обґрунтованих варіантів оптимальних рішень при здійсненні управління регіоном.

Інформаційно-аналітична діяльність вимагає від державного службовця-аналітика певних здібностей:

• розуміння остаточної (кінцевої) мети дослідження та прагнення її досягти під час планування, визначення концепції і надання результатів аналізу;
• критичної оцінки джерел та інформаційних каналів; уміння працювати з недостовірною інформацією;
• розуміння необхідності об’єктивного і виваженого дослідження, необхідності уникати емоційності та політизації;
• освоєння описового стилю інформації й уміння застосовувати його при виконанні різноманітних документів, від односторінкових повідомлень до багатосторінкових, об’ємних доповідей;
• втілення свого аналізу у вигляді дослідження з чіткою структурною побудовою;
• оцінки своїх власних аналітичних здібностей і визначення для себе необхідних видів самопідготовки.

Здійснення ефективної аналітичної діяльності вимагає дотримання таких умов:

• глибокого знання проблеми та правового поля, в якому вона здійснюється;
• врахування інтересів усіх зацікавлених сторін;
• відображення цілісної картини (ситуації), на тлі якої вирішується проблема;
• зосередження уваги безпосередньо на розв’язанні конкретної проблеми;
• формулювання вибору у вигляді політики, що враховуватиме широкі інтереси;
• вибору контрольованих засобів досягнення цілей;
• проведення колективної експертизи (до якої залучаються експерти з альтернативними поглядами на проблему).

Особливості аналітичної роботи дають змогу сформулювати ще одну вимогу до претендентів на посади державних службовців-аналітиків – це вміння системно мислити, зокрема структурувати управлінські проблеми [5].

53. Охарактеризувати критерії класифікації ІТС

Загальноприйнятої класифікації ІС досі не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш поширеними протягом тривалого часу були такі класифікаційні угрупування систем:

• За рівнем або сферою діяльності: державні, територіальні (регіональні), галузеві, об’єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.
• Залежно від засобів вирішення інформаційної проблеми: ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні.
• За виконуючими функціями: інформаційно-пошукові (довідкові) системи, системи управління, системи моделювання (системи штучного інтелекту), навчальні та екзаменуючи системи, експертні системи.
• Залежно від галузі застосування: медичні, економічні, соціальні, лінгвістичні.
• За характером перетворення інформації : обчислювальні, імітаційні, підтримки прийняття рішень.
• За математичною суттю: прямого розрахунку, інформаційно-пошукові, оптимізаційні.
• За можливістю формалізованого опису: формалізовані та неформалізовані. Розв’язування перших можна описати у вигляді математичних формул та залежностей, а щодо других цього зробити не можна.
• За регулярністю розв’язування задачі: систематичні, епізодичні та випадкові.

54. Навести критерії класифікації та розкрити склад автоматизованих банків даних.

АБД — це система інформаційних, математичних, програмних, мовних, організаційних і технічних засобів, які необхідні для інтегрованого нагромадження, зберігання, ведення, актуалізації, пошуку і видачі даних. АБД можна класифікувати за різними ознаками.

1 За призначенням АБД бувають:

• інформаційно-пошуковими;
• спеціалізованими за окремими галузями науки та техніки;
• банками даних для автоматизації задач організаційно-економічного управління;
• банками даних для систем автоматизації наукових досліджень і виробничих випробувань;
• банками даних для систем автоматизованого проектування.

2 За архітектурою обчислювального середовища АБД бувають централізованими і розподіленими.

3 За видом інформації, що зберігається, розрізняють банки даних, банки документів і банки знань.

4 За мовою спілкування користувача з БД розрізняють системи з базовою мовою (відкриті системи) та власною мовою (закриті системи). У відкритих системах мовним засобом спілкування з БД є одна з мов програмування, наприклад Фортран, Паскаль тощо. У таких системах для спілкування з БД потрібний посередник, тобто програміст, який володіє вибраною мовою програмування. Закриті системи мають власну мову спілкування, яка набагато простіша за мови програмування. Тому в таких системах не потрібний посередник-програміст для спілкування з БД. Самі користувачі за відповідної підготовки зможуть працювати з БД.