Важкість праці та методика визначення категорії важкості роботи

Вступ

Актуальність теми. З метою чіткого розуміння змісту, якості, відмінностей робіт зі шкідливими та важкими умовами праці необхідний всебічний розгляд та аналіз нормативно-правових актів, що регулюють роботу саме в таких умовах. Найбільш доцільним та вірним буде надати отримані висновки у вигляді класифікації робіт зі шкідливими та важкими умовами праці. Саме такий процес як класифікація надає можливості впорядкувати та представити певні явища (об’єкти) у чіткому, взаємно узгодженому вигляді. Класифікуючи об’єкти, ми чітко виокремлюємо їхні відмінності та схожі ознаки, отримуємо більш конкретну та детальну інформацію про них, формуємо чітке уявлення про місце та взаємне співвідношення досліджуваних об’єктів між собою.

Актуальність роботі полягає у тому що класифікація робіт із шкідливими та важкими умовами праці була сформована ще за радянські часи, перегляд її основних положень є необхідною умовою для формування соціального захисту вказаних категорій працівників. Питанням регулювання відносин у сфери соціального захисту працівників, задіяних на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, займались таки вчені як В.І. Прокопенко, А.М. Колот, В.І. Шкатулла, Г.І. Чанишева та інші.

Питанням правового регулювання трудової діяльності пов’язаної з роботами із шкідливими та важкими умовами досліджували таки вчені як: В.С. Венедіктов, О.І. Процевський, В.І. Прокопенко, Г.Г. Мелікьян, С.В. Мельник, Р.П. Колосова, В.Г. Костаков та інші.

Мета роботи – дослідити важкість праці та методика визначення категорії важкості роботи.

Розділ І. Суть, фактори і методика оцінки важкості праці.

1.1. Проблема важкості праці та оцінка різних підходів до її вивчення

Науковою основою класифікації праці за важкістю є сучасна фізіологічна теорія функціональних систем. Стосовно трудової діяльності функціональна система організму є інтегральним комплексом фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат.

Рівень фізіологічних затрат на досягнення мети праці може бути достатнім або вимагати залучення резервів організму, що виявляється у формуванні певних функціональних станів організму: нормального, граничного і патологічного. Кожний стан має свої ознаки, які можуть бути визначені на основі медико-фізіологічних та виробничих показників.

Функціональні стани організму формуються при всіх видах діяльності та умовах праці, тому використовуються як інтегральний критерій для об’єктивної і досить точної оцінки важкості праці.

Для оцінки функціонального стану організму використовують показники поточних змін фізіологічних функцій, які характеризують рівень працездатності і втоми у процесі праці, і показники більш віддалених наслідків роботи.

Таким чином, питання забезпечення відповідних умов праці для трудящих є дійсно дуже важливим та багатоаспектним. Велике значення впливу умов праці на трудову діяльність людини підтверджується і достатньо поширеною практикою нормативного закріплення права людини на безпечні умови праці. Так, Загальна декларація прав людини в ст.23 встановлює, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття» [1]. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права визначає «право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: „умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни» [2]. В Хартії основних прав Європейського Союзу зазначено: «Кожний трудящий має право на роботу в умовах, які забезпечують охорону його здоров’я, його безпеку та повагу його гідності». В Європейській соціальній хартії (переглянутій) щодо умов праці вказано наступне:

«Всі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці». Хартія Співтовариства про основні соціальні права трудящих встановлює: «Кожному трудящому повинні бути забезпечені задовільні умови для здоров’я та безпеки у виробничому середовищі. Повинні бути вжиті заходи для подальшої гармонізації умов в цій сфері при збереженні вже існуючих позитивних результатів».

Визначитись із тим, які саме умови для людини є «належними, безпечними та здоровими» можна тільки проаналізувавши зміст та сутність умов праці.

Умови праці характеризуються декількома чинниками, які у дослідженнях різних вчених дещо відрізняються. Так, С.В. Мельник вважає, що умови праці можуть бути поділені на чотири групи: санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні та соціально-психологічні [6, с.211]. Тоді як, наприклад, Г.Г. Мелікьян, Р.П. Колосова, В.Г. Костаков надають більш вдале розмежування видів умов праці. Так, на їхню думку, «умови праці на кожному робочому місці — це синтез щонайменше п’яти їхніх видів: виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних та соціальних» [7, с.411].

1.2. Сутність і фактори важкості праці

Фізіологічно обґрунтована оцінка важкості різних видів праці та відповідна їх класифікація мають важливе значення, зокрема:

для оптимізації трудових навантажень і нормування праці різних категорій працівників;
оптимізації умов праці;
організації оплати праці та об’єктивного встановлення пільг і компенсацій;
регламентації режимів праці і відпочинку;
скорочення і ліквідації важкої ручної праці.

Відомо, що роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника та функціональні зрушення, тобто відповідну фізіологічну вартість роботи.

Відмінності в напруженні певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. Фактори важкості праці такі:

— особливості трудового процесу;

— умови виробничого середовища.

Фактори трудового процесу визначають навантаження на м’язову і нервову системи; співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить та перероблюється; монотонність; робочу позу; змінність роботи тощо.

Фактори умов праці формують певну сукупність санітарно-гігієнічних, психологічних та естетичних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи. Основні з них такі:

метеорологічні умови (температура, вологість, рух повітря);
стан повітряного середовища (наявність пилу, загазованість);
шум і вібрація;
освітлення;
випромінювання;
контакт з отруйними речовинами;
небезпека травматизму.

В кожному конкретному випадку домінуючим може бути той чи інший фактор при різних поєднаннях інших факторів. Виходячи з цього, розрізняють важкі, напружені, шкідливі, непривабливі, небезпечні, гарячі роботи.

Важкими вважаються роботи, які пов’язані з великими навантаженнями на м’язову систему і вимагають значних енергетичних затрат.

Роботи, які вимагають інтенсивного нервового напруження для переробки інформації, належать до напружених.

Шкідливими вважаються роботи, які виконуються в контакті з токсичними, іонізуючими, інфекційними агентами і негативно впливають на організм людини.

Небезпечні роботи виконуються в умовах потенційної загрози здоров’ю або життю працівника.

Непривабливі роботи викликають негативні емоції у людини через простоту виконуваних операцій, низьку соціальну престижність, відсутність можливості для творчого зростання.

Гарячі роботи виконуються в приміщеннях, де висока температура повітря.

Таке розмежування робіт є досить умовним, оскільки в реальному виробничому процесі на працівника одночасно діє багато різних факторів.

Крім того, ця класифікація, відображаючи характер впливу на людину тих чи інших агентів виробничого середовища, не дає кількісних оцінок такого впливу.

Оцінка впливу факторів умов праці на організм людини здійснювалася аналітичним методом, тобто визначався вплив кожного фактора окремо. Однак практикою доведено, що сукупний вплив декількох факторів на організм людини є більш сильним, ніж сума ізольованої дії кожного з них.

У конкретних умовах важкість праці зумовлюється сукупністю різних факторів. В той же час однакові за важкістю зрушення в організмі можуть бути викликані різними факторами. В одному випадку це можуть бути особливо несприятливі умови праці, в другому — надмірне фізичне навантаження, в третьому — високий темп роботи, в четвертому — нервово-емоційне напруження і т.п.

Отже, завдання полягає в тому, щоб знайти такі критерії важкості праці, які дозволяли б будь-яку роботу віднести до того чи іншого класу. Основою для реалізації цього підходу є реакція організму на дію факторів трудового процесу і умов праці, яка виражається в зрушеннях фізіологічних функцій під час роботи і змінах в стані здоров’я працівника. У зв’язку з цим розрізняють два біологічних критерії:

безпосередні реакції організму в процесі роботи — виробнича втома;
віддалені реакції на роботу (її наслідки), які можуть виражатися в покращанні або погіршенні здоров’я, розвитку професійних захворювань, передчасному старінні, втраті працездатності.

Згідно із сучасними науковими дослідженнями, важкість праці — це ступінь сукупного впливу всіх факторів трудового процесу та умов праці на працездатність і здоров’я людини, її життєдіяльність і відтворення робочої сили.

Важкість праці виражається функціональним напруженням організму, яке виникає під впливом м’язового і нервово-емоційного навантаження, а також зовнішніх виробничих умов. В такому розумінні поняття «важкість праці» можна застосовувати як до фізичних, так і розумових та нервово-напружених робіт.

1.3. Медико-фізіологічна класифікація важкості праці

Класифікація праці, згідно з тлумачним словником української мови, це: 1) система розподілу предметів або понять якої-небудь галузі на класи, відділи, розділи та інше за певними спільними ознаками; 2) розподіл предметів або понять якої-небудь галузі за певними спільними ознаками. Виділені внаслідок аналізу відповідних об’єктів, їхніх характеристик, спільні ознаки є тими критеріями, за якими відбувається класифікація. Класифікація робіт зі шкідливими та важкими умовами праці дозволяє чітко визначити рівень шкідливості, ступінь важкості, виробничу сферу і тому подібні важливі характеристики розглядуваних робіт. Практика показала, що класифікація є суто суб’єктивним явищем і проводити розподіл робіт зі шкідливими та важкими умовами праці можна за різними критеріями.

За якісними характеристиками розрізняємо: 1) шкідливі та 2) важкі умови праці. До шкідливих відносимо ті роботи, що виконуються в умовах, коли хоча б один із факторів виробничого середовища перевищує допустимі норми. Звідси робимо висновок, що за переважним впливом певного фактору можуть бути роботи, де: 1) перевищує встановлені норми фізичний фактор; 2) перевищує встановлені норми хімічний фактор; 3) перевищує встановлені норми біологічний фактор; 4) декілька факторів в поєднанні перевищують встановлені норми. До важких відносимо роботи, що виконуються в умовах, коли хоча б один показник важкості трудового процесу перевищує встановлені норми. За переважним впливом відповідного показника важкі роботи можуть бути такими: 1) де фізичне динамічне навантаження перевищує встановлені норми; 2) на яких маса вантажу, що піднімається і переміщується, перевищує допустимі норми; 3) на яких загальне число стереотипних робочих рухів перевищує встановлені норми; 4) на яких розмір статичного навантаження більше за встановлений; 5) пов’язані із відповідним ступенем незручності робочої пози; 6) на яких ступінь нахилу корпусу є шкідливим для здоров’я; 7) на яких за показником переміщення в просторі здійснюється шкідливий вплив на організм людини; 8) де в поєднанні декількох показників здійснюється шкідливий вплив на здоров’я працівника. Робота, що виконується у важких умовах, також може бути: 1) роботою з першим ступенем важкості; 2) роботою з другим ступенем важкості.

Також можна виділити роботи за ступенем шкідливого впливу усіх виробничих факторів на організм працівника, а згідно з Гігієнічною класифікацією праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих, на наступні види:

1) з першим ступенем шкідливості умов праці — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2) з другим ступенем шкідливості умов праці — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3) з третім ступенем шкідливості умов праці — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4) з четвертим ступенем шкідливості умов праці — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

Наступним критерієм, за яким розподілені роботи зі шкідливими та важкими умовами праці, є галузева ознака виконуваних робіт. За таким критерієм роботи можуть виконуватися у: добувній промисловості; металургії та виробництві коксу; при нафтопереробці, конденсації і регазифікації природного газу для транспортування; у хімічному виробництві та виробництві неорганічних речовин; при виробництві електроенергії, газу та води; при обробці металу; виробництві електричних машин і апаратури; виробництві устаткування для радіо, телебаченні та зв’язку; авіаційному та оборонному виробництві; виробництві неметалевих мінеральних виробів; будівництві; харчовій промисловості; рибному господарстві; текстильній промисловості; виробництві шкіри та шкіряного взуття; готового одягу та хутра; гумових виробів та пластмасових виробів; деревини та виробів з деревини; целюлозно-паперова промисловість; поліграфічне виробництво; медичній та мікробіологічній промисловості; виробництво тютюнових виробів; виробництві елементів для механічних передач; обробці відходів та брухту; інших видах виробництв різних галузей господарства; сільському господарстві; обслуговуванні споруд та устаткування для радіо, телебачення та зв’язку; лабораторії; діяльності у сфері відпочинку, розваг і культури; охороні здоров’я, освіті та соціальній допомозі; роздрібній торгівлі фармацевтичними товарами; асенізації, прибиранні вулиць та обробленні відходів; індивідуальних послугах; газо-електрозварювальних роботах; малярних роботах; роботі з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання; загальних професіях [2, 3] та інших галузях народного господарства.

За організаційними заходами покращення умов праці можуть бути роботи зі: 1) шкідливими умовами праці, що дають право на безплатне отримання лікувально-профілактичного харчування; 2) шкідливими умовами праці, що дають право на отримання молока та інших рівноцінних продуктів харчування; 3) шкідливими та важкими умовами праці, що дають право на спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

За демографічними статевовіковими обмеженнями можуть бути роботи зі: 1) шкідливими та важкими умовами праці, на яких забороняється застосування праці осіб, молодше 18 років; 2) шкідливими та важкими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.

Окремо необхідно виділити такий критерій класифікації робіт за шкідливими та важкими умовами праці, як соціальний захист працівників, що зайняті на таких роботах. Таким працівникам надаються відповідні пільги та компенсації. Отже, роботи зі шкідливими та важкими умовами праці за зазначеним критерієм можуть бути:

1) зі шкідливими та важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці;

2) виробництва, цехи, професії і посади із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня;

3) виробництва, роботи, цехи, професії і посади із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає працівникам право на щорічні додаткові відпустки;

4) зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Означена класифікація сприяє удосконаленню Кодексу законів про працю України.

1.4. Методика оцінки важкості праці

Практичне застосування методики оцінки важкості праці за інтегральним критерієм функціонального стану організму працівника становить значні труднощі. Тому на основі встановлених емпіричним шляхом причинно-наслідкових залежностей між факторами трудового процесу і умов праці та функціональним станом організму працівника була розроблена методика інтегральної бальної оцінки важкості праці.

Для кількісної оцінки важкості праці використовується спеціальна «Карта умов праці на робочому місці». В ній, крім характеристики галузі, підприємства, цеху, професії, розряду роботи, типу організації виробництва, кількості робітників, у тому числі жінок, зайнятих на аналогічних роботах, міститься перелік санітарно-гігієнічних виробничих умов і факторів трудового процесу. Найважливіші з них такі:

маса вантажу, який піднімається або переміщується, кг;
відстань переміщення вантажу, м;
вантажообіг за зміну, кг ∙ м;
статичні навантаження, кгс/с;
кількість рухів за годину (темп);
кількість операцій за годину;
кількість прийомів в операції;
тривалість повторюваних операцій, с;
робоча поза;
змінність роботи;
тривалість зосередження уваги, % до змінного робочого часу;
кількість важливих об’єктів одночасного спостереження;
кількість інформаційних сигналів за годину;
інтелектуальне напруження;
нервово-емоційне напруження;
режим праці і відпочинку;
ефективна еквівалентна температура повітря, яка враховує температуру, відносну вологість і швидкість повітря, ºС;
токсичні речовини, г/м3;
промисловий пил, г/м3;
вібрація, дБ;
шум, дБ;
ультразвук, дБ;
інфрачервоне (теплове) випромінювання, ккал/см2 за хвилину;
освітлення, лк.

Статичне навантаження визначають як добуток зусилля і часу його підтримання при виконанні конкретної роботи. Потім всі величини за окремі відрізки часу підсумовують і отримують статичне навантаження за зміну. Обсяг динамічної роботи, кгс ∙ м, що її виконує працівник за кожний окремий відрізок часу, вираховують за формулою

де А — робота, кгс ∙ м; Р — маса вантажу, кгс; Н — висота, на яку піднімається вантаж з вихідного положення, м; L — відстань, на яку переміщується вантаж по горизонталі, м; Н1 — відстань, на яку опускається вантаж, м; К — коефіцієнт (дорівнює 6).

Потім підсумовують показники динамічної роботи за всі відрізки робочої зміни.

Кількість рухів, операцій, прийомів в операції, тривалість їх виконання і повторення встановлюють на основі хронометражних спостережень.

Щільність сигналів, що надходять за годину, вираховується шляхом перемноження кількості повідомлень на кількість ознак інформації. Наприклад, якщо кількість повідомлень за годину становить 60, а інформація, яка міститься в них, має 5 ознак, то щільність сигналів становить 300 (60 ∙ 5).

Рівень інтелектуального та емоційного напруження встановлюється на основі експертних оцінок.

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

Фактичні показники по всіх факторах трудового процесу і виробничого середовища заносяться в «Карту» і переводяться в бали. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Для переведення фактичних показників у бали користуються спеціально розробленою таблицею критеріїв (9). Так, один бал отримують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітарних норм і гранично допустимих рівнів (концентрацій); два бали — ті, які відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється шум, рівень якого на 5 дБ перевищує норму, а шістьма балами — при перевищенні норми на 10 дБ при одночасній дії вібрації. Якщо наявність токсичних речовин в 2,5 раза перевищує гранично допустиму концентрацію, то цей елемент оцінюється чотирма балами, а при перевищенні в 6 разів — шістьма балами. При встановленні бала фізичного динамічного і статичного навантаження для жінок і працівників, старших 50 років, береться 25—50% величин, наведених в таблиці (35% при разовому вантажі масою 10…15 кг, 50% — при вантажі вагою до 10 кг).

При інтегральній оцінці важкості праці враховуються тільки ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці. Такі елементи називають біологічно значущими. При цьому елемент оцінюється повним балом, якщо тривалість його дії (експозиція) становить від 90 до 100% часу восьмигодинної робочої зміни. При меншій експозиції оцінка елемента з врахуванням експозиції, балів, визначається за формулою:

де Хмакс — максимальна оцінка елемента при експозиції від 90 до 100% робочої зміни, балів; tел — час дії елемента в частках робочої зміни.

Біологічно значущі елементи, особливо провідний, тісно пов’язані з ключовими фізіологічними функціями, які властиві певним видам праці. Так, при фізичній важкій праці ключовими є обмінні процеси, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, терморегуляція. Біологічно значущими елементами важкості праці виступають динамічні і статичні навантаження, мікроклімат, стан повітряного середовища виробничих приміщень. При розумовій праці ключовою є аналітико-синтетична функція центральної нервової системи, а біологічно значущими факторами важкості — кількість одночасно перероблюваної інформації, її новизна, складність переробки і необхідність запам’ятовування, емоційне напруження.

Для операторської праці ключовими є функції аналізаторів, а значущими елементами важкості — сила сигналів, ступінь їх розпізнавання і щільність, складність інформації, емоційне напруження, випромінювання.

Після оцінки кожного елемента в балах розраховується середній бал як середньоарифметична величина. При цьому, якщо на робочому місці є елементи, які отримали оцінку від трьох до шести балів, то ті елементи, які оцінені в один і два бали на цьому робочому місці, не враховуються, оскільки вони не беруть участі в формуванні підвищеної категорії важкості праці. Ці елементи створюють нормальні умови життєдіяльності організму працівника. Якщо на робочому місці всі елементи оцінені одним і двома балами, то розрахунки проводяться для встановлення першої чи другої категорії важкості.

При наявності на робочому місці екстремальних елементів, значення яких з врахуванням експозиції коливаються в межах від 4,1 до 6 балів, в розрахунках інтегрального показника важкості праці враховуються тільки ці елементи, оскільки саме вони формують дуже високі категорії важкості.

1.5. Важкість та інтенсивність праці

Всі фактори виробничої сфери мають психологічні та фізіологічні межі [7, с.413]. Перевищення психологічної межі тягне за собою неможливість сконцентруватися, постійне відволікання уваги, небажання виконувати роботу. Фізіологічна межа відповідає можливості людини застосовувати свої знання та вміння на роботі, тобто при перевищенні цієї межі створюється така ситуація, коли людина більше не може працювати в даних умовах. Характеристики виробничого процесу залежать від засобів, що застосовуються в процесі трудової діяльності, предметів та продуктів праці, технологій, системи надання послуг робочих місць.

Основними документами, в яких встановлюються відповідні межі факторів, що негативно впливають на здоров’я людини, є санітарні норми проектування підприємств, будівельні норми та правила, ДСТУ, вимоги та правила безпеки та охорони праці. Наприклад, Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДБН 3.3.6.037-99, затверджені Постановою МОЗ України № 37 від 01.12.1999 р. [8], встановлюють: класифікацію виробничих акустичних коливань; методи гігієнічної оцінки виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку; параметри, які нормуються, та їх допустимі величини; вимоги до вимірювань на робочих місцях.

Звичайно, держава, дбаючи про стан здоров’ я своїх громадян, намагається на нормативному рівні врегулювати проблему безпечних та належних умов праці. Законодавство щодо покращення умов праці та виробничого середовища здебільшого направляється на здійснення профілактичних заходів аби зробити працю більш людяною [7, с.603]. При цьому, мається на увазі створення таких умов, що будуть максимально відповідати фізичним та розумовим здібностям працівника, будуть попереджати появу стану перевтомлення та перенавантаження та зберігати здоров’я працівника.

Звертаючись до Преамбули Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я, робимо висновок, що «здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад». Проте, навіть, вдаючись до різних заходів, залишається достатньо великою кількість робіт із шкідливими та важкими умовами праці.

Основним документом щодо визначення шкідливих та важких умов праці є Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затверджена Наказом МОЗ України від 27.12.2001 р. за № 528 [9]. Дана Класифікація була розроблена у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про нову Гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці» від 26.09.2001 року, № 450 [10]. Зазначений документ базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих.

Надання поняттю «роботи із шкідливими та важкими умовами праці» визначення має велике як теоретичне, так і практичне значення. З теоретичної точки зору, шляхом формулювання визначення розкривається зміст та сутність такого явища як роботи із шкідливими та важкими умовами праці. З практичної точки зору, дане поняття має прикладний характер, тобто є реально існуючим та застосованим у повсякденному житті. Також важливе значення розкриття даного поняття має для визначення категоріального апарату при проведенні дослідження пенсійного забезпечення працівників, що працюють на роботах із шкідливими та важкими умовами праці.

Розділ ІІ. Оцінка важкості праці.

2.1. Оцінка важкості праці за показниками трудового процесу і факторів виробничого середовища

Найбільш важливими є показники, які характеризують:

силу і витривалість м’язових груп;
системи кровообігу і дихання;
психофізіологічні функції;
стан нервової системи;
роботу аналізаторів;
психічні функції;
координацію рухів;
співвідношення між фазами працездатності в динаміці;
тривалість і повноту відновлення під час відпочинку порушених функцій;
частоту і важкість виробничого травматизму;
структуру, причини і рівень виробничо зумовлених і професійних захворювань;
виробничі показники.

Кількісні значення показників у доробочий період використовуються як «фізіологічні проби» відносно показників, визначених в процесі праці або по її закінченні. Для аналізу беруться ті зміни функціонального стану, які мають місце в кінці роботи (за винятком фази «емоційного пориву») або тижня. Ці функціональні зрушення можуть бути як позитивними, так і негативними.

Таблиця 1. Показники трудового процесу і факторів виробничого середовища на робочому місці машиніста гумозмішувача (оператор)

Фактори	Одиниця виміру	Показник
Температура	°С	30-31″
Відносна вологість повітря	%	40-60
Швидкість руху повітря	м/с	2-3
Вміст у повітрі:	мг/м¹
каоліновий пил	кратність перевищення гдк	20 разів
сажа	-//-	у 22 рази
токсичні речовини	-//-	6,5 раза
Шум	дБ	85-90
Освітленість	Лк	30-40
Енергозатрати за год.	ккал	430
Механічна робота	кг/м	165000
Статичне навантаження:	кг/с	—
на дві руки		220000
на м’язи корпуса і ніг		350000
Тривалість зосередження уваги	% зміни	75
Темп	число рухів за год. (крупних)	примусовий, 980
Інформаційні сигнали	кількість на годину	30
Робоче місце		нестаціонарне
Робоча поза		змінна: (при виконанні ручних операцій — стоячи з переміщенням, при роботі на пульті управління — сидячи)
Нервово-емоційне навантаження		значне

Статичне навантаження визначають як добуток зусилля і часу його підтримання при виконанні конкретної роботи. Потім всі величини за окремі відрізки часу підсумовують і отримують статичне навантаження за зміну. Розрахуємо обсяг динамічної роботи, кгс ∙ м, що її виконує працівник за кожний окремий відрізок часу, вираховують за формулою ,

А = (320*1+320*480/9+320*1/2) * 6 = 17546 кгс ∙ м

В нашому випадку кількість повідомлень за годину становить 30, а інформація, яка міститься в них, має 5 ознак, то щільність сигналів становить

300 (30 • 5).

Критерієм для оцінки функціонального стану організму є наявність або відсутність ефекту Сєченова при переключенні після закінчення роботи на інший вид діяльності.

Суть ефекту Сєченова полягає в тому, що зі зміною виду діяльності до стану збудження приходять інші нервові клітини, а в тих, що раніше регулювали роботу, збудження змінюється процесом гальмування, яке забезпечує більш ефективний відпочинок цим клітинам, ніж за умови пасивного відпочинку працівника.

Випробування на ефект Сєченова проводять так. Після припинення професійної роботи працівникові пропонують іншу роботу у вигляді тестів і завдань, за якими можна судити про стан працездатності. Якщо у працівника мають місце підвищення ефективності і покращення результатів випробування порівняно з тими їх величинами, які були до виконання професійної роботи, то функціональний стан його оцінюється як нормальний. Це означає, що працездатність організму людини, зайнятої інтенсивною трудовою діяльністю, перебуває на рівні максимальної мобілізації, а фізіологічні обмеження при цьому не порушені.

На нашому підприємстві ми відмічаємо значне нервово-емоційне навантаження, швидкий темп роботи, досить висока температура в приміщенні.

Таблиця 2. Бальна оцінка біологічно значущих факторів трудового процесу і виробничого середовища на робочому місці вантажника

Фактори Температура повітря	Оцінка в балах 3	Тривалість дії. хв. 480
Шум	4	420
Пил	4	320
Статичне навантаження	5	480
Максимальна маса ватажу	5	320
Віддаль переміщення	3	480
Кількість трудових операцій	4	320

Між важкістю праці і втомою працівника існує залежність, яка виражається рівнянням:

де В — показник втоми, відн. одиниць; 15,6 і 0,64 — коефіцієнти регресії.

В нашому випадку, бачимо наступні показники

В = 53,2-15,6 / 0,64 = 28,82

Знаючи показник важкості праці і показник втоми, можна обчислити працездатність за конкретних умов праці:

В нашому випадку це

Р = 100 – 28,82 = 71,18

Чим вища категорія важкості праці, тим більша втома і менша працездатність. Остання впливає на продуктивність праці, хоча ця залежність не є прямолінійною.

Якщо рівень більшості функцій центральної нервової системи, аналізаторів, периферійних систем і органів після роботи вищий, ніж до роботи, то функціональний стан організму нормальний. Результат цей має місце тоді, коли навантаження на організм не перевищують фізіологічні можливості людини, а умови праці сприятливі.

Граничний функціональний стан організму — це перехідна форма між нормою і патологією. Основними ознаками його є відсутність позитивного ефекту Сєченова по більшості функціональних проб; виникнення від’ємної фази ефекту Сєченова, що виявляється в сповільненні (погіршенні) деяких функцій, які входять до складу робочого акту, певному напруженні вегетативних функцій, розгальмуванні побічних рефлексів, що призводить до неточних, зайвих рухів і зниження якості роботи.

Патологічний функціональний стан організму характеризується функціональною недостатністю деяких важливих вегетативних підсистем і органів (кровообігу, дихання) у практично здорових людей. Типовою ознакою також є виникнення парадоксальних і ультрапарадоксальних реакцій, тобто має місце викривлений ефект Сєченова. Суть його в тому, що позитивні сигнали людиною не сприймаються, а негативні, навпаки, викликають дії, що на практиці призводять до помилок, аварій, травматизму.

Дуже важливо враховувати, що для отримання об’єктивних даних необхідно визначати всі фактори умов праці в типових умовах виконання трудового процесу, у т. ч. показники важкості, коли показник щільності використання робочого часу впродовж зміни, тобто відношення сумарного часу виконання трудових операцій (за винятком сумарної тривалості всіх перерв і пауз) до загальної тривалості робочого часу (зміни), становить не менш як 80%, що обґрунтовано численними науковими дослідженнями в галузі фізіології та організації праці.

На практиці можливе підвищення важкості на одну категорію, якщо на працівника одночасно діють два або більше несприятливих елементи з оцінкою 4, 5 і 6 балів протягом більш як 90% часу робочої зміни (табл. 2).

Зниження важкості на одну категорію дозволяється за умови, коли на робочому місці всі елементи, крім одного, сприятливі, а дія цього несприятливого елемента триває менше 80% часу робочої зміни. Крім того, враховується відсутність впродовж декількох років виробничо зумовлених та професійних захворювань працівників, зайнятих на аналогічних робочих місцях.

Експериментально було встановлено, що підвищення продуктивності праці на одиницю приросту працездатності знаходиться в межах 0,15—0,4 і становить в середньому 0,2.

При цьому необхідно враховувати тільки той час, впродовж якого виконано цю роботу (трудову операцію), а не час робочого дня (зміни), що найчастіше використовують для зниження значення показника потужності роботи. Одержане об’єктивне значення цього показника буде, у разі потреби, обґрунтуванням першочергового проведення заходів щодо поліпшення умов праці на конкретному робочому місці.

Варто також враховувати, що під час виконання виробничих операцій, коли робоча поза не характеризується критеріями класів 3.1 і 3.2, то вона, як правило, оцінюється за класом 2, тобто «допустимим», тому що до 1 — «оптимального» класу може бути віднесена тільки вільна робоча поза, коли є можливість під час виконання трудових операцій довільно змінювати робочу позу — «стоячи», «сидячи-стоячи», «сидячи» за бажанням працюючого.

Зниження важкості на одну категорію дозволяється за умови, коли на робочому місці всі елементи, крім одного, сприятливі, а дія цього несприятливого елемента триває менше 80 % часу робочої зміни. Крім того, враховується відсутність впродовж декількох років виробничо зумовлених та професійних захворювань працівників, зайнятих на аналогічних робочих місцях.

2.2. Оцінка важкості праці за бальною оцінкою факторів трудового процесу і виробничого середовища та тривалістю їх дії

Нормальному стану організму відповідає перший клас важкості праці, граничному — другий, патологічному — третій. В кожному класі встановлено по дві категорії важкості праці.

Таблиця 3. Середній бал біологічно значущих елементів трудового процесу і виробничого середовища на робочих місцях

Цех	Фактичний	Плановий
Механічний	4.1	3,8
Ливарний	5,3	4,2
Ковальський	5.1	4,6

Інтегральний показник важкості праці враховує всі біологічно значущі елементи і вираховується за емпіричною формулою:

де х — середня арифметична суми всіх біологічно значущих елементів, балів.

Ів = 19,7*4-1,6*16 = 53,2

Першій категорії важкості відповідає інтегральний показник до 18 балів; другій — від 19 до 33; третій — від 34 до 45; четвертій — від 46 до 53; п’ятій — від 54 до 59; шостій — від 59,1 до 60 балів.

Тому в нашому випадку показник відповідає четвертій категорії важкості праці.

Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:

з робочої поверхні — 350 кг;

з підлоги — 175 кг.

Щільність сигналів, що надходять за годину, вираховується шляхом перемноження кількості повідомлень на кількість ознак інформації.

Експериментально було встановлено, що підвищення продуктивності праці на одиницю приросту працездатності міститься в межах 0,15—0,4 і становить в середньому 0,2.

Можливе підвищення продуктивності праці, %, за рахунок підвищення працездатності можна визначити за формулою

Р₁ — показник працездатності до поліпшення умов праці, відн. одиниць; Р₂ — показник працездатності після поліпшення умов праці і зниження категорії важкості, відн. одиниць; 0,2 — коефіцієнт, який враховує частку підвищення продуктивності праці в зв’язку з підвищенням працездатності.

Скорочення важкості праці і поліпшення умов виробничого середовища є одним з важливих резервів підвищення продуктивності праці, фактором підвищення працездатності і збереження здоров’я працівників.

Розділ ІІІ. Проект заходів щодо зниження важкості праці та їх ефективність.

3.1. Соціально-економічна ефективність зменшення важкості праці

Зростання коефіцієнта фактичної важкості праці враховується при встановленні відповідних доплат до тарифної ставки за несприятливі умови та інтенсивність праці. Максимальне значення коефіцієнта важкості при шостій категорії важкості праці і восьмигодинній робочій зміні становить 0,125 балів/хв.; при п’ятій категорії — 0,123; четвертій — 0,111; третій — 0,094; другій — 0,068; першій — 0,037 балів/хв. Так, доплати залежно від категорії важкості праці коливаються від 4 до 24% тарифної ставки. Доплати залежно від питомої ваги активного часу в оперативному і коефіцієнта фактичної важкості праці встановлені в діапазоні 5-20% тарифної ставки. У результаті працівникам, які виконують роботу шостої категорії важкості при коефіцієнті важкості 0,125 балів/хв. і коефіцієнті зайнятості активною роботою 0,9-1,0, встановлюються доплати в розмірі 42-44% тарифної ставки [8].

За зростанням коефіцієнта фактичної важкості праці можна встановити, до якої категорії вона підвищується в несприятливих умовах при високій інтенсивності праці. Так, при коефіцієнті важкості роботи 0,068, який відповідає другій категорії важкості праці, підвищення інтенсивності до 1,16-1,25 збільшує коефіцієнт фактичної важкості даної роботи до 0,085. Це означає, що дана робота перейшла в третю категорію важкості. В той же час при коефіцієнті важкості 0,123, тобто п’ятій категорії важкості праці, нормалізація інтенсивності до допустимого рівня (0,9) формує коефіцієнт фактичної важкості 0,110, який відповідає четвертій категорії важкості праці. Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці свідчить про те, що в сприятливих умовах інтенсивність і продуктивність праці можна значно підвищувати без шкоди для здоров’я людини. В несприятливих умовах збільшувати інтенсивність праці можна лише до певних меж. Експериментальними дослідженнями встановлено, що інтенсивність праці можна характеризувати такими показниками, як темп роботи і час зайнятості працівника активною роботою протягом зміни. За інших однакових умов, втома майже прямолінійно залежить від цих показників.

3.2. Визначення інтегральних показників важкості праці, працездатності і приросту продуктивності праці за умови зниження важкості роботи

Взаємозв’язок між психофізіологічною основою трудового процесу та його продуктивністю відображає співвідношення між затратами робочої сили та результатами її використання і реалізується в такій соціально-економічній категорії, як інтенсивність праці. Визначальним для інтенсивності праці є суспільно корисна ефективність використання робочої сили в процесі праці. Разом з тим більшість економістів і фізіологів під інтенсивністю праці розуміють напруження психофізіологічних функцій організму працівника, яке вимірюється кількістю затраченої енергії. Однак відомо, що в процесі праці організм затрачує енергію:

на виконання роботи;
протидію несприятливому впливу елементів виробничого середовища;
переборення власного негативного ставлення до роботи.

Отже, не всі затрати енергії працівника пов’язані зі створенням продукта і є суспільно корисними. Тому інтенсивність праці характеризується тими затратами енергії, які безпосередньо пов’язані з результатами праці. У цьому полягає соціально-економічна природа інтенсивності праці. Сама інтенсивність праці виступає фактором її продуктивності.

Інтенсивність праці виявляється в збільшенні затрат енергії за одиницю часу за умови збільшення виробництва продукції, тобто продуктивності праці. При цьому затрати енергії на одиницю продукції зменшуються. За такого підходу інтенсивність праці має фізіологічну основу, однак повністю ототожнювати напруження фізіологічних функцій з інтенсивністю праці не слід.

Інтенсивність праці як фактор її продуктивності характеризується рівнем продуктивного використання робочої сили за одиницю робочого часу. Фізіологічне і психологічне забезпечення трудового процесу, кількісною характеристикою якого є працездатність, змінюється протягом робочого дня і свідчить про ефективність використання робочої сили. Так, найбільш висока інтенсивність праці має місце в період стійкого стану організму, коли найбільший виробіток і найвища якість продукції досягаються при найменших затратах енергії. Інакше кажучи, в цей період досягається максимальна економічна ефективність роботи при мінімальних затратах функціонального потенціалу організму в одиницю активного (корисного) часу.

На фазах впрацювання і розвитку втоми затрати організму збільшуються, а виробіток та інтенсивність праці зменшуються в зв’язку з необхідністю додаткових фізіологічних затрат на становлення робочого динамічного стереотипу під час впрацювання і розладом його в процесі втоми.

Надмірні затрати енергії і функціональне перенапруження можуть лише на короткий час забезпечити збільшення кількісних показників індивідуальної продуктивності праці. Якісні показники, як правило, погіршуються. Глибока втома і перевтома, професійні захворювання призводять до втрат робочого часу, а значить до зменшення ефективності праці. Значне фізіологічне напруження не завжди забезпечує суспільно корисний результат, а часто навіть викликає протилежний ефект.

Оскільки рівень працездатності і втоми працівника безпосередньо залежить від важкості праці, то остання взаємопов’язана з інтенсивністю праці. Між інтенсивністю і важкістю праці існує принципова відмінність. Вона полягає в тому, що інтенсивність праці пов’язана з продуктивністю і є її фактором, а важкість праці пов’язана з відтворенням робочої сили і характеризує ступінь впливу сукупності всіх елементів праці і виробничого середовища на функціональний стан організму і здоров’я працівника. Кількісна відмінність зводиться до того, що важкість праці визначається всіма затратами енергії працівника як продуктивними, так і непродуктивними, а інтенсивність праці — тільки продуктивними, втіленими в корисному результаті праці.

Інтенсивність праці можна підвищувати двома способами:

за рахунок підвищення темпу робочих рухів, більш високого напруження уваги, пам’яті, мислення, тобто завдяки більшому напруженню фізіологічних і психологічних функцій. Це абсолютна інтенсифікація праці;
за рахунок більш економного використання витрат робочої сили, яке забезпечується внаслідок раціоналізації робочих рухів і трудових процесів, оптимізації умов виробничого середовища. Завдяки цьому питома вага затрат енергії, безпосередньо пов’язаних з виробництвом продукції, в загальних енергозатратах працівника зменшується. Це відносна інтенсифікація праці.

І в першому, і в другому випадку інтенсивність праці повинна бути оптимальною, науково обґрунтованою, знаходитися в межах, обумовлених фізіологічними законами затрачання енергетичних ресурсів працівника. Закономірності динаміки інтенсивності праці і працездатності збігаються і тому повинні бути покладені в основу нормування праці, регулювання швидкості рухів працівника.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що інтенсивність праці можна характеризувати такими показниками, як темп роботи і час зайнятості працівника активною роботою протягом зміни. За інших однакових умов, втома майже прямолінійно залежить від цих показників. Чим вищий темп роботи і більший час зайнятості, тим більша втома працівника наприкінці робочої зміни. Між темпом роботи і часом зайнятості існує загальнобіологічна закономірність: при збільшенні одного показника зменшується другий.

3.3. Розробка проекту заходів, спрямованих на зниження важкості конкретної роботи, і прорахунок можливого приросту продуктивності праці

Розглянемо деякі аспекти боротьби з шумом на шляху його поширення. Досить ефективним є використання шумозахисних екранів-пасток, що підтверджує світова практика. Екрани можуть служити не тільки для поглинання або відображення, а й для розсіювання звуку. Вони можуть бути виконані зі збірного залізобетону або інших матеріалів.

На шляху поширення звукових хвиль, згідно з винаходом, розташовують шумозахисні екрани у вигляді пласької стінки зі збірного або монолітного залізобетону, фанерованого шаром звукопоглинального матеріалу. Особливість полягає в тому, що такий локальний екран встановлюють на спеціальних опорах під гострим кутом до горизонтів на відстані 0,3-0,6 м від оголовка рейки.

Ще одне досить ефективне рішення — звукопоглинальне покриття на нижній площині плити лоджії, яке може бути тимчасовим або постійним. Нижню площину видимої частини плити лоджії облицьовують шаром звукопоглинального матеріалу, закріплюючи його на плиті кріпильними елементами. Таким чином, при потраплянні звукової енергії від джерела шуму на фасад житлового будинку, а саме на лоджію, частина цієї енергії відбивається від огорожі вгору, а частина, завдяки такому пристрою, поглинається в цьому шарі, не потрапляючи в приміщення.

Одним із шляхів зниження шуму в містобудівних умовах може бути пристрій окремих елементів (фрагментів) фасадів (наприклад, огорож і засклень лоджій та балконів) під певним кутом до вертикалі. Величина цього кута визначається така, щоб потрапила на похилий елемент фасадів та звукова енергія від джерела шуму, згідно з променевою теорією звуку, відбившись, вийшла з меж фасадного простору вгору. Цей кут може не бути постійним по висоті фасаду в одній і тій же містобудівній ситуації і буде залежати від висоти протилежних будівель і від відстані між ними і джерелом шуму.

Всі перераховані вище пристрої особливо ефективно можуть бути використані на об’єктах будівництва, ремонту та реконструкції будівель та споруд, перебувати на балансі будівельних організацій і носити назву інвентарних засобів шумозахисту. Оригінальність таких рішень полягає в тому, що застосовувати їх слід тільки на період проведення робіт, а потім демонтувати і використовувати повторно на інших об’єктах.

Вагомою складовою загального рівня шуму в приміщеннях є звукова енергія, багаторазово відображена від внутрішніх поверхонь огороджувальних конструкцій (стін, стелі, підлоги). Величину її внеску не важко визначити, і вона була визначена на конкретних прикладах. У результаті проведення розрахунків було встановлено, що в закритому приміщенні рівні звукового тиску при загальноприйнятих обмеженнях більше, ніж у відкритому просторі при інших рівних умовах. Накладення відбитої звукової енергії на пряму посилює щільність звукового поля на 5,8-8,2 дБ. Висловлюючи таке посилення через звуковий тиск, отримаємо підвищення звукового тиску в розрахункових точках приміщення в 2-3 рази, ніж в аналогічних точках відкритого простору.

З наведених міркувань стає очевидним, що наявність відображаючих звукову енергію поверхонь істотно ущільнює звукове поле, що значно погіршує акустичні умови роботи або просто находження в цих приміщеннях людей.

На думку авторів, зниження величини вкладу в загальну картину відбитої звукової енергії є перспективним напрямком в розвитку будівельної акустики, вагомий внесок у який вже зроблений фахівцями НДІ СФ Держбуду (Росія).

Поглинання звукової енергії є одним з найбільш радикальних методів боротьби з шумом у приміщеннях. Домігшись повного поглинання звукової енергії огороджувальними поверхнями, стало можливим у 2-3 рази знизити її інтенсивність у приміщеннях на виробництві та в побуті. Напрямок подальших досліджень у цій області автори бачать у пошуку концепції використання відомих засобів звукопоглинання, а також розробці нових.

Проте, з ряду причин (головним чином економічних) впровадження цих розробок у виробництво здійснюється вкрай рідко, що призводить до великих соціальних і економічних втрат. Зі світового досвіду давно відомо, що вжиття заходів шумозахисту на стадії розробки проекту (механізму, машини, технологічного процесу, забудови) обходиться в десятки разів дешевше, ніж боротьба з реально існуючим шумом.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці необхідно заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Висновки

Фінансово-економічний механізм регулювання рівня доплат за важкість та інтенсивність праці працівників є складною системою з постадійною та поелементною структурами. Постадійна структура передбачає 2 стадії та вхідні і вихідні потоки. Вхідними потоками є об’єкт, суб’єкт, функції і цілі, а вихідними — принципи і форми. Стадії фінансово-економічного механізму регулювання рівня доплат за важкість та інтенсивність праці працівників є двох видів: стадія формування та стадія функціонування. Поелементна структура цього механізму передбачає такі основні складові як фінансові важелі, методи, інформаційне та нормативно-правове забезпечення у сфері оплати праці. Окремими блоками виділяють планування і прогнозування фонду оплати праці та рівень продуктивності праці, їх облік, оцінку і контроль. Всі ці елементи є взаємопов’язані та мають суттєвий рівень впливу один на одного. Серед методів регулювання рівня доплат за важкість та інтенсивність праці працівників виділяють калориметричний, договірний і стимулюючий. Перший метод є найбільш поширеним і передбачає встановлення доплат за важкість та інтенсивність праці працівників залежно від рівня енерговитрат, темпу роботи і часу зайнятості працівника активною роботою протягом зміни. Договірний метод передбачає взаємовідносини працівників та роботодавців і прийняту систему розрахунків на підприємстві. Встановлення рівня доплат за важкість та інтенсивність праці працівників з використання цього методу на різних підприємствах може мати суттєві відмінності. Стимулюючий метод можливий за наявності фондів економічного стимулювання. При цьому повинен бути чітко визначений рівень доплат за важкість та інтенсивність праці працівників, а також механізм наповнення і використання коштів з цих фондів на ці цілі.

Таким чином, розроблений ефективний фінансово-економічний механізм регулювання рівня доплат за важкість та інтенсивність праці працівників сприятиме врегулюванню проблем оплати праці та забезпечить чіткий зв’язок між рівнем вкладеної праці працівниками та винагородою за неї.

Список використаної літератури

Тлумачний словник української мови: Близько 7000 слів /За ред. Д.Г. Гринчишина. -К., 1999.
Наказ МОЗ України «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» від 27.12.2001 р., № 528.
Наказ МОЗ «Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх» від 31.03.1994 р., № 46.
Наказ МОЗ «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» від 29.12.1993 р., № 256.
Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16.01.2003 р., № 36.
Баклицький І. Психологія праці: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2008. — 655с.
Балл Г. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посібник / Академія педагогічних наук України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти / П.С. Перепелиця (ред.), В.В. Рибалко (ред.). — Хмельницький : Універ, 2001. — 330с.
Горго Ю. Прикладна психофізіологія людини: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. / Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний ун-т» Міністерства освіти і науки України. — Запоріжжя, 2006. — 193с.
Калініна Т. Фізіологія і психологія праці: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 268с.
Кокун О. М. Психофізіологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 184с.
Корольчук М. Психофізіологія діяльності: Підручник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Ельга; Ніка-Центр, 2003. — 395с.
Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 367с.
Практикум з психофізіології: Навч. посібник для студ./ Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Олег Петрович Никоненко (уклад.). — Ніжин : НДПУ ім. М.Гоголя, 2003. — 150с.
Рибалка В. Психологія праці особистості: Навч.-метод. посібник / АПН України; Управління професійно-технічної освіти. — К. : КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2006. — 59с.
Траверсе Т. Психологія праці: Навч.-метод. посіб. / Інститут післядипломної освіти Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 116с.
Філіппов М. Психофізіологія людини: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 135с.

Додатки

Додаток 1. ПОКАЗНИКИ КАТЕГОРІЙ ВАЖКОСТІ ПРАЦІ

Категорія важкості праці	Функціональний стан організму	Групи факторів умов праці і трудового процесу (психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, естетичні)	Ознаки функціонального стану організму			Тривалість періоду відновлення фізіологічних показників по закінченні роботи	Наслідки
Категорія важкості праці	Функціональний стан організму		Ефект Сєченова в кінці робочого дня або тижня	Феномен розгальмування дифе- ренціювань	Парадоксальні реакції		виробничий травматизм	виробничо зумовлена захворюваність
Перша	Нормальний	Оптимальні (найбільш сприятливі)	Завжди позитивний	Завжди відсутній	Завжди відсутні	Від кількох хвилин до 1 години	Відсутній	Немає
Друга	Нормальний	Нормальні (сприятливі)	Позитивний або показники не змінюються	Відсутній	Відсутні	До 3 годин	Відсутній або мінімальний	Немає
Третя	Граничний	Не зовсім сприятливі по одній з перших двох груп факторів	Позитивного ефекту немає, у деяких працівників з’являється від’ємний ефект	Відсутній	Відсутні	До початку наступного робочого дня	Нижче середньогалузевого рівня	Нижча середньогалузевого рівня
Четверта	Граничний	Несприятиливі по двох із трьох груп факторів	Від’ємний у більшості випадків	Є перші ознаки	Відсутні	Так само	На середньогалузевому рівні або дещо вищий	На середньогалузевому рівні або дещо вища
П’ята	Патологічний	Несприятливі	Спотворений або від’ємний	Сильні порушення робочого динамічного стереотипу	Виражені	Показники не завжди відновлюються до початку наступного робочого дня; у більшості відновлюються після вихідного дня	Вищий за середній по галузі і на даному підприємстві	Вища за середню по галузі і на даному підприємстві
Шоста	Патологічний	Несприятливі	Раптові, гострі, дуже важкі патологічні реакції		Різко виражені	У більшості не відновлюються до початку наступного робочого дня, а в декого і після вихідного дня	Так само	Велика кількість виражених хронічних захворювань

Освіта та самоосвіта