1. Якість робочої сили та її конкурентоспроможність

Від якості робочої сили, безумовно, залежить її конкурентоспроможність. Але ці категорії, будучи пов’язані між собою, не є тотожними. Конкурентоспроможність робочої сили — проблема в економіці надзвичайно впливова та, разом з тим, мало досліджена і в економічній літературі фактично не розглядається.

Доцільне визначення їй дає професор Д. П. Богиня. На його думку, конкурентоспроможність робочої сили — це сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», яка забезпечує задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств у працівниках певної кваліфікації (професії). В аспекті якості вона характеризує певні ознаки, зумовлені сукупністю споживчої придатності робочої сили та її здатності до ефективної праці (фах, стаж, вікові дані тощо). В аспекті кількісних характеристик конкурентоспроможність працівника може визначатися продуктивністю та ефективністю праці, витратами робочого часу на виконання певних операцій, якістю виробленої продукції, витратами сировини, палива тощо. Конкурентоспроможність робочої сили є індикатором управління працею.

Проблеми якості робочої сили в Україні, якій потрібно мати конкурентоспроможну і соціально спрямовану національну економіку, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе.

Підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток потребують значних витрат. Але навряд чи це є головним фактором, тому що проблема стоїть так: збереження якості існуючої робочої сили і подальше прискорене поліпшення її з урахуванням здійснених і майбутніх структурних змін в економіці — необхідна і невідкладна умова економічної незалежності України, активного виходу нашої держави на світовий ринок товарів і послуг достойним конкурентом. Це стає одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики. Інтеграція у світову економіку рівноправним партнером з існуючим трудовим потенціалом є надто проблематичною. Жодне серйозне завдання щодо подальшого зростання економіки, впровадження високоефективних заходів зміни і поліпшення її структури без надійного та своєчасного забезпечення висококваліфікованими, фізично й психічно здоровими робітниками і спеціалістами не може бути виконано.

Україна завжди мала якісну робочу силу з високою загальною і професійною освітою та задовільними фізичними, фізіологічними і психофізіологічними характеристиками. Однак в останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Невипадково динамічно зростає потреба підприємств у професіоналах, фахівцях, технічних службовцях, кваліфікованих робітниках з інструментом, в операторах та складальниках устаткування і машин, незважаючи на значно зменшену загальну потребу економіки в працівниках.

Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю та ін.) неадекватно компенсується, як ми це бачили, системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

Як зазначає професор В. А. Савченко, провідний науковець в Україні в цій справі, котрий багато років займається проблемами професійної орієнтації і професійної кваліфікації персоналу, в Україні професійне навчання персоналу нині ще не перетворилося на один із найважливіших чинників підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції та послуг, інтеграції держави у світове економічне співтовариство. Хоча в країні є деякі приклади того, як навіть за умов тривалої економічної кризи можна досягти відчутних успіхів у професійному навчанні персоналу.

Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація — один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.

До якісних характеристик робочої сили належить і працездатність особи. Науково обґрунтоване визначення працездатності дає доцент Я. В. Крушельницька. Працездатність — це максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, який не викликає перенапруження організму. В свою чергу, функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, що забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Цей показник залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Все це залежить від рівня заробітної плати і доходів у цілому.

Побудова соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні та підвищення її конкурентоспроможності потребують адекватної якості робочої сили. Проте наявний на сьогодні механізм її регулювання є неефективним, що гальмує підвищення конкурентоспроможності у сфері праці. Виникла нагальна необхідність у формуванні дієвого механізму регулювання якості робочої сили, який би враховував тенденції розвитку ринку праці і забезпечував зростання конкурентоспроможності робочої сили країни[7, c. 46-48].

2. Оплата праці та її вплив на рівень життя населення

Поява нових технологій спонукає до значного підвищення попиту на висококваліфікованих робітників. На багатьох підприємствах в результаті введення інноваційних технологій відбувається скорочення робочих місць. Із-за введення нових форм організації праці, що супроводжуються використанням нових технологій та вимагають більш кваліфікованої робочої сили, спостерігаються зміни в утриманні робочого місця працівників.

Постійні зміни в умовах праці в найближчому майбутньому призведуть до того, що з’явиться необхідність в ще більш висококваліфікованій робочій силі, або перекваліфікації вже існуючої. В зв’язку з цим, до працівників будуть висуватися вимоги по постійному підвищенню їх кваліфікації або буде вимагатися отримання додаткової освіти. За сучасних умов, коли підприємці націлені на мінімізацію витратів на утримання та відновлення здібностей до праці своїх робітників, підвищення кваліфікації, буде тільки проблемою самого працівника. Потреби працівника та його праця знаходяться в постійному взаємозв’язку, а отже всі проблеми щодо них повинні також розв’язуватися взаємопов’язано. Задоволення потреб індивідуума повинно лежати не тільки безпосередньо на його плечах, а й задовольнятися роботодавцем та державою, а на сьогоднішній день ми маємо нещадну експлуатацію праці і, як результат, низький рівень її продуктивності.

Поширення інноваційних технологій в повсякденному житті людини загострює проблему відсутності висококваліфікованих працівників. На сучасному етапі підприємствам та організаціям необхідні працівники, що легко вчаться та без надмірних зусиль засвоюють технологічні інновації. Кваліфікацію якою повинні оволодіти наймані працівники повинна бути швидко засвоєна та практично одразу використовуватися на виробництві. Це надає певну перевагу молодим працівникам, що мають більш високий рівень освіти та можуть працювати з «високими» технологіями. Проте перспективи сьогодення вимагають працівників, що одночасно наділені технологічними знаннями, здатністю до керівництва та хистом підприємця. Таким чином варто відзначити, що відбувається зростання тенденції, щодо попиту на працівників, що наділені різнобічними властивостями до праці.

При врахування середнього сімейного навантаження утриманців на одного працюючого, виходить що середньомісячний доход на одного члена сім’ї спрямований на прожитковий мінімум. Такий мінімальний рівень доходу означає, що відтворення робочої сили в сучасних умовах відбувається на межі виживання.

Існування населення на межі фізичного виживання може нести тільки тимчасовий характер, так як тривале недостатнє задоволення першочергових нужд суспільства загрожує підривом здоров’я працездатного населення, втратою здібностей до праці та духовній деградації. Такий спосіб життя перестає бути поодиноким випадком та набуває масового характеру для значної маси найманих працівників.

Наслідком зменшення купівельної здатності суспільства стає зменшення рівня в структурі споживача, де першочергове місце займають продукти харчування та предмети першої необхідності. Споживчий бюджет груп населення, що відносяться до середнього класу суспільства перетворюється на стандартний бюджет бідності, до якого у світовій практиці прийнято відносити рівень витрат на харчування, що становить понад 50%. Із сімейного бюджету працівників, що відносяться до низького та середнього класу суспільства випадають витрати на товари тривалого використання, високоякісні товари, послуги з постійною абонентською платою та інше. Досить незначний рівень платоспроможності найманих працівників стає досить важливою перепоною на шляху інноваційного розвитку України.

У світовій практиці державна політика регулювання доходів населення налічує три ключові напрямки, зокрема:

— законодавча база по корекції динаміки заробітної плати відповідно до рівня зростання інфляції;

— активний державний контроль за умовами співпраці найманих працівників та роботодавців, перевірка забезпечення безпечних умов праці та забезпечення умов для відновлення робочої сили;

— законодавче встановлення мінімального рівня заробітної плати та гарантування соціального захисту населення.

В Україні при «умовній» наявності всіх цих рівнів регулювання доходів, їх виконання не тільки не захищає інтереси найманих працівників, а й в певній мірі ущімлює їх. Замість контролю за рівнем оплати праці та її підняттям у співвідношенні до зростання вартості життя, основною метою державної політики стає обмеження зростання доходів суспільства, що призводить до звуження купівельної здатності населення, звуження внутрішнього ринку та значного спаду рівня життя.

Світовий досвід показав, що тривале стримування фактичного зростання заробітної плати не може розглядатися, як ефективний засіб підтримання стабільності в збалансуванні споживчого ринку. Державна політика має двояке значення, вона не тільки виконує функцію відповідальної сторони у співпраці між найманою робочою силою та роботодавцем, що має на меті гарантування виконання умов для відновлення робочої сили, та дотримання рівня оплати праці, а й продовжує проводити політику втримання «фактичного» зростання заробітної плати, та утримує її на мінімально допустимому рівні, що не забезпечує умов відновлення робочої сили та унеможливлює задоволення усіх суспільних потреб. На сьогоднішній день держава своєю політикою на ринку праці практично відсторонилась від захисту робітників, таким чином надавши підприємцям та роботодавцям практично необмежену свободу щодо коливань у рівні оплати праці.

В залежності від свого рівня диференціації рівень заробітної плати визначає стимул до праці та її якості. Отже заробітну плату варто розглядати, як індикатор, що відображає ситуацію, яка складається на ринку праці, а також, як інструмент його регулювання. Зміни звичного рівня цін, призводить до коливань в номінальній заробітній платі, що в свою чергу призводить до змін фактичного рівня безробіття. За даних умов не виключаються зміни параметрів ринку праці в залежності від динаміки зміни заробітної плати.

Диференціація доходів є досить природнім та повсякденним явищем. Різний майновий стан усіх членів суспільства прийнято вважати потужним стимулом соціально-економічного прогресу, але при умові, що для кожного члена суспільства створено однакові умови для реалізації своїх здібностей [4, с 82].

Н. Холод стосовно соціальної диференціації притримувався думки, що надавалися особливі привілеї зі сторони держави певним колам суспільства на отримання дефіцитних товарів та послуг [8, с 356].

На сьогоднішній день при формуванні інноваційної економіки розмежування доходів населення має деякі особливості. Для порівняння, якщо в більшості розвинутих країн світу наявність чітко сформованого середнього класу суспільства є запорукою сталого економічного розвитку, то на сьогоднішній день в Україні середній клас суспільства є досить абстрактним.

Існує думка згідно якої пріоритетним напрямком змін в соціальній сфері має бути політика доходів, що передбачає зміну пріоритетів переважної підтримки вразливих верств населення на соціальний захист працівників. Дані перетворення повинні призвести до підвищення рівня життя населення, подолання бідності та зменшення різниці між майновим розшаруванням та призведе до підвищення економічної активності та зайнятості, сприятиме формуванню необхідних надходжень до соціальних фондів та бюджету. Розвиток системи соціального захисту повинен включати реформування пенсійної системи, підвищення соціальної допомоги, диверсифікацію системи надання соціальних послуг [2].

На сьогоднішній час ¾ населення, що досягла працездатного віку, вважає, великою проблемою пошук роботи по своїй кваліфікації та з відносно достатнім рівнем оплати праці, а понад 47% працездатного населення України твердо переконані, що їм буде важко влаштуватися на будь-яку роботу в нашій державі [3, с 75-78].

Не дивлячись на схожі проблеми стосовно пошуку роботи, оплати праці, рівнем та якістю задоволення потреб суспільства, відмінності країн Західної Європи від нашої держави полягають в тому, що потребу у працівниках робітничих спеціальностях вони компенсують завдяки мігрантам з вищою освітою, а не рідко при наявності дипломів про дві вищі освіти. Значна частина таких мігрантів надходить саме з України в пошуках кращих умов для задоволення своїх нужд та потреб. На доказ цього свідчить доволі сумна статистка, згідно якої основною сферою де залучені українці за кордоном є будівництво (понад 51,6%); по догляді за домашнім господарством, та в якості домашньої прислуги, працюють біля 16,3%; до сільського господарства залучають 8,5%; торгівельна галузь коливається біля 8,5%, а промисловість – 5,4% українських мігрантів [6].

В умовах збільшення безробіття і нерівномірності розподілу доходів різних соціальних груп населення держава може сприяти підвищенню соціальної відповідальності підприємств шляхом їх залучення до програми освіти, скорочення безробіття та безпритульності, поліпшення умов праці. Розширення купівельної спроможності населення може бути здійснено завдяки підтримці великими корпораціями малого та середнього бізнесу в результаті реалізації венчурних проектів та підрядів і франчайзингу, що є джерелом додаткових робочих місць та джерелом доходів населення.

При зростанні рівня оплати праці та підвищення рівня задоволення потреб суспільства, варто очікувати наступне:

— зацікавленість в освіті та здобутті професійних навичок та вмінь серед працюючого населення;

— зростанні зайнятості при наявності стабільного рівня безробіття;

— якість виконання діяльності підприємств сфери послуг;

— повернення значної частини населення із-за кордону, що мігрували з метою постійної або часткової зайнятості;

— повернення із-за кордону висококваліфікованих наукових працівників;

— покращення демографічної ситуації в державі;

— підвищення загального добробуту населення.

Як зазначає І. В. Буян, задоволення нужд людини є складною, важливою, досі не розв’язаною суспільствами на прийнятому, достойному людині рівні, проблемою. Втамування біологічних, духовних, соціальних нужд людини має стати основним завданням соціально-економічних систем. Людина, влада, підприємці, суспільство повинні знайти способи прийнятного розв’язання цієї проблеми [1, с 45].

Використання соціальних гарантій держави є одним з тих інструментів, що здатні покращити рівень матеріального стану населення країни і тим самим підвищити якість задоволення потреб суспільства. Водночас застосування такого інструменту повинно бути зваженим та прогнозованим. На сьогоднішній день в Україні підвищення державних стандартів та норм перебувають у невідповідності з сучасною економічною ситуацією. Не дивлячись на це, держава залишається єдиним суспільним інститутом на плечі якого покладено розв’язання всіх питань, що виникають в процесі функціонування як суспільства (нації) так і кожного її громадянина. Будь-які зміни, що відбуваються у внутрішньому її середовищі неодмінно супроводжуються затвердженням норм, що в повній своїй мірі, формуються державою.

3. Доходи населення, їх вплив на відтворення трудового потенціалу

Розвиток трудового потенціалу безпосередньо залежить від рівня життя населення. Високий рівень життя дає змогу забезпечити належний рівень здоров’я, освіти, професіоналізму, культури, сприяє поліпшенню умов існування людини праці. Важливе місце у забезпеченні високого рівня життя належить доходам і розміру заробітної плати. Рівень та якість життя населення є підґрунтям для будь -якої економічної системи, оскільки саме від цих показників залежать розвиток та використання трудового потенціалу, рівень продуктивності та ефективності праці, соціальна злагода у суспільстві, а отже, економічне зростання.

Важливим чинником, що безпосередньо впливає на розвиток трудового потенціалу, вважаємо рівень та якість життя населення. За дослідженнями О. А. Грішнової, «…рівень життя — це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб, ступінь їх задоволення й умови у суспільстві для розвитку та задоволення цих потреб [2, с. 219]». Відповідно до конвенцій МОП кожна людина має право на такий життєвий рівень (беручи до уваги їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання її здоров’я і добробуту та членів родини, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності, втрати годувальника та ін.

Отже, рівень життя характеризує становище людини у суспільстві, можливості реалізації її потреб і розвитку трудового потенціалу. З одного боку, рівень життя визначається складом та обсягом потреб у різних благах і послугах, які динамічного змінюються. З іншого боку, він обмежується можливостями задоволення потреб, відповідно до кон’юнктури на ринку товарів і послуг, доходів населення, рівня заробітної плати.

У. Я. Садова та Л. К. Семів вважають, що нині серйозною є проблема «…переходу від критерію кількісного зростання населення до критерію якості життя населення. Існування даної проблеми пояснюється тим, що зі зміною вікової структури населення відбудеться зростання навантаження на систему охорони здоров’я, систему соціального захисту, освіту і науку, появиться нове відповідальне ставлення до оточуючого середовища [5]». Все це, на нашу думку, дасть змогу переглянути існуючі ціннісні орієнтації в суспільстві, критерії зростання та успіху, що, в свою чергу, відобразиться на підходах до визначення рівня життя населення.

Серед великої кількості показників, що дають змогу охарактеризувати рівень життя населення, вибрано розмір заробітної плати та структуру доходів. Важливу роль у розвитку трудового потенціалу відіграє заробітна плата, яка є основним джерелом доходу більшості працездатного населення та його життєдіяльності. Її вплив на розвиток трудового потенціалу і підвищення ефективності виробництва багатоплановий. По-перше, вищий рівень заробітної плати дає змогу зменшити плинність кадрів, а отже, сформувати стабільний трудовий колектив. Так наприклад, якщо плинність кадрів зменшується, то роботодавець має можливість скоротити витрати на наймання, підготовку та перепідготовку працівників, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток виробництва. По-друге, високий розмір заробітної плати забезпечує можливість відбору на ринку праці найбільш кваліфікованої робочої сили, продуктивність праці якої завжди потенційно вища за середній рівень. По-третє, висока заробітна плата посилює дисциплінованість, відповідальність найманого працівника за результати діяльності, а отже, сприяє зростанню продуктивності та ефективності праці, інноваційної активності і конкурентоздатності, соціальної зрілості та відповідно розвитку трудового потенціалу [4].

Однак на сьогодні маємо значну невідповідність між зменшенням реальної заробітної плати та загальними показниками господарської діяльності більшості галузей економіки, що призводить до зниження реальної вартості робочої сили. Так, вартість робочої сили за годину робочого часу становить: у Німеччині — 25 дол. США; Японії та США — 16 дол. США; Франції — 15,5 дол. США; Південній Кореї — 7,54 дол. США; Румунії та Болгарії — 80 центів [3, с. 93] в Україні — 60 центів (на 1.05.2014 р.) Негативні наслідки низького рівня заробітної плати і відсутність перспектив щодо її підвищення призводять до зменшення мотиваційного потенціалу заробітної плати. Низький рівень номінальної та реальної заробітної плати впродовж тривалого проміжку часу спричинив поширення «тіньової зайнятості», деформацію мотивації до праці, посилення соціальної незахищеності та став одним із головних чинників гальмування соціально-економічних реформ у сфері праці.

Статистичні дані свідчать, що розмір середньомісячної заробітної плати в Тернопільській області за останній період зріс у 1,7 рази (у 2009 р. — 1411,89 грн., 2012р. — 2250 грн., квітень 2014 р. — 2365 грн.). Спостерігається також зростання індексів номінальної заробітної плати та споживчих цін, зниження індексу реальної заробітної плати, що безпосередньо відображається на рівні життя населення.

Зазначимо, що майже третина працівників отримує заробітну плату, нижчу за її середній рівень. Найбільше таких осіб у рибному господарстві, готельному та ресторанному бізнесі, торгівлі. Значною (7,1 млн. грн..) у 2013 р. була в регіоні заборгованість із виплати заробітної плати. Хоча за останній період така заборгованість зменшилася з 13,4 млн. грн. на початок 2010 р. до 7,1 млн. грн. у 2013 р., проте вона є ще високою у сільському господарстві, промисловості (2,4 млн. грн.), транспорті (1,2 млн. грн.), в галузі охорони здоров’я та соціальної допомоги (1,5 млн. грн.), науковим і технічним працівникам (702 тис. грн..).

Отже, заробітна плата не виконує своїх основних функції — мотиваційної та стимулюючої; її міжгалузева диференціація є надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності — або надмірними у галузях з високою оплатою праці (добувна промисловість, транспорт і зв’язок, фінансова діяльність, державне управління), або такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях із низькою заробітною платою (передусім бюджетна сфера). Низький розмір заробітної плати, заборгованість з її виплати зумовлюють недостатнє споживання основних продуктів харчування, що відповідно відображається на стані здоров’я населення, спричинює зростання його смертності в працездатному віці, що в підсумку негативно впливає на розвиток трудового потенціалу регіону, його кількісні й якісні показники, призводить до руйнування. Загалом руйнування трудового потенціалу зумовлено такими процесами:

• рівень реальної заробітної плати повною мірою не забезпечує задоволення навіть стандартних потреб, які сформовані у суспільстві;
• у більшості населення немає достатньо коштів для здобуття вищого освітньо- професійного рівня кваліфікації;
• відсутній взаємозв’язок між оплатою праці та рівнем кваліфікації, що перешкоджає зростанню трудової активності працівників [8].

За європейськими стандартами, гідна середня заробітна плата має становити 5-6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні за станом на квітнень 2014 р. це співвідношення дорівнювало 2,8:1, у Тернопільській області — 1,9:1.

За даними Головного управління статистики у Тернопільській області, чисельність населення із середньодушовими витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму в 2009 році — 35,1 % (у міських поселеннях — 38,6 %, у сільській місцевості — 63,7 %). 2011 р. —      22,4 % (у міських поселеннях — 18,4 %, у сільській місцевості — 25,7 %).

Доходи населення Тернопільської області впливають на структуру роздрібного товарообороту на душу населення. Із загальної суми доходу в 2009 р. 49,8 % витрачалося на купівлю продовольчих товарів, 29 % — на придбання непродовольчих товарів, 11,2 % — на послуги а в 2011 р. відповідно: 46,0 % витрачалося на купівлю продовольчих товарів, 28,6 % —      на придбання непродовольчих товарів, 9,1 % — на послуги [6, с. 282] .

Зазначимо, що частка заробітної плати у структурі доходів населення в 2012 р. становить близько 39,3 %, причому більшим відсоток розміру зарплати є у містах, а меншим у сільській місцевості. Зростають відповідно доходи населення від підприємницької діяльності та самозайнятості, розміри грошової допомоги від родичів і знайомих, а зменшується у структурі доходів частка соціальних трансфертів. Так у 2012 р. доходи населення від підприємницької діяльності та самозайнятості становили — 4,5 %, доходи від продажу сільськогосподарської продукції — 4,9 %, доходи від продажу особистого і домашнього майна, нерухомості, від продажу власності — 1,9 %; розміри грошової допомоги від родичів і знайомих — 12,5 %, а у структурі доходів частка соціальних трансфертів — 31,8.

За результатами проведеного соціологічного опитування 1, проведеного в 2013 р. для 1,4 % респондентів грошей не вистачало навіть на придбання продуктів харчування; 4,5 % — мали кошти лише на продукти харчування; 38 % — грошей вистачало тільки на придбання продуктів харчування та оплату комунальних послуг; 46 % — могли придбати необхідні продукти харчування та одяг, але на товари довготривалого користування доводилося заощаджувати, лише в 2 % опитаних коштів було достатньо, щоб забезпечити всі потреби.

Підвищення доходів від трудової діяльності у  процесі розвитку трудового потенціалу має здійснюватися за такими напрямками:

• зростання реальної заробітної плати; установлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати;
• підтримка купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів;
• захист прав працівників у сфері оплати праці шляхом розвитку колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин;
• розвиток соціального страхування як запобіжного захисту від втрат доходу (страхування на випадок безробіття; пенсійне страхування; страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;
• ліквідація та недопущення заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат;
• підтримка купівельної спроможності населення через індексацію та компенсацію його грошових доходів;
• динамічне зростання рівня реальних доходів населення;
• створення умов для подальшого розвитку прошарку середнього класу;
• стабілізація зайнятості.

За умови сталого економічного розвитку та посилення орієнтації економіки на ефективне задоволення потреб людини мають бути створені передумови для стійкого соціального розвитку, формування суспільства, відкритого для широкої соціальної інтеграції, які дадуть змогу людині праці значною мірою реалізувати власний трудовий потенціал та підвищити рівень життя. Реалізація вище зазначених напрямків дасть змогу суттєво поліпшити матеріальне становище більшості населення, а саме: підвищити освітньо-кваліфікаційний рівень, медичне обслуговування населення, що позитивно позначиться на розвитку трудового потенціалу та. забезпечить можливості нарощування темпів економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Буян І. В. Ринкова система праці — сучасна економічна форма взаємодії біологічного, духовного, соціального в людині з природою / І. В. Буян // Психологія і суспільство. — 2011. — № 4. — С. 38-51;
2. Білопольська В.М. Моделювання взаємозалежності між показниками економічного розвитку держави та рівнем соціального захисту населення України: апробація та оцінка результатів / В.М. Білопольська // Економіка і організація управління. Випуск №2 (10) 2011 с 23;
3. Безматерных В. Влияние международной миграции рабочей силы на формирование рынка труда в Украине / В. Безматерных, С. Чжан // Проблемы материальной культуры. Экономические науки. – 2008. — № 5. – С. 75-78;
4. Гвелесіані А. Вплив соціально-економічного розвитку на рівень диференціації доходів населення України / А. Гвелесіані, І. Литвин // Економіка України. – 2010. — №1. – С. 8;
5. Криворотько І. О. Проблеми та перспективи інвестування в людський капітал України / І. О. Криворотько // Інноваційна економіка. – 2013. – №39 – С. 35 – 38;
6. Малиновська, О. А. Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування / О.А. Малиновська. – К.: НІСД, 2011. –С. 40;
7. Папієв М. Соціальний захист населення в умовах фінансово-економічної кризи в Україні / М. Папієв // Україна: аспекти праці. – 2009. — №2. – С. 7 – 13;
8. Сенів Л., Малиновський Ю. Особливості Диференціації доходів населення України / Л. Сенів, Ю Малиновський // Економічний аналіз: зб. наук. праць 2012. – Вип. 10. – Частина 1. – С. 433;