Цивілізаційний розвиток тривалий час супроводжувався неухильним збільшенням обсягу видобутку природних ресурсів для задоволення потреб суспільного виробництва. Вичерпність лісового ресурсу України, а також його висока цінність та вразливість до природних і штучних загроз потребують комплексного законодавчого закріплення охорони лісів. Цей принцип проголошено в ст. 13 Конституції України, відповідно до якої земля та інші природні ресурси є об’єктами права власності українського народу, а кожний громадянин має відповідне право користуватися природними об’єктами права власності народу згідно з законом [3]  .

На жаль, вітчизняні лісові ресурси давно перетворилися на об’єкт систематичних кримінальних посягань «чорних лісорубів», які завдають масштабних збитків легальній лісовій промисловості. За даними експертів, у результаті неякісного нормативного регулювання, корумпованості державних лісогосподарств та

активізації злочинного промислу у сфері нелегальної порубки лісу реальний показник лісистості України зараз становить менше 11 % (на відміну від офіційних 16 %), а очікуваними наслідками лісового браконьєрства є активізація ерозійних процесів у ґрунтах, погіршення газового складу атмосфери, зміна гідрологічного режиму водних об’єктів тощо [2, с. 73]. Упродовж 2016 р. сума збитків, завданих державі виявленими незаконними порубками лісу, лише в межах Івано-Франківської області сягнула 9,2 млн грн [7].

Варто зауважити, що перші згадки про юридичну відповідальність за порубку лісу можна знайти у «Руській правді», де було передбачено штрафи за зіпсуття або вирубку «бортних» (тих, що мають дупла з бджолиним медом) і «межових» (тих, що позначали кордони угідь) дерев [4, с. 146]. Тобто об’єктом правового захисту була не охорона лісових ресурсів як невід’ємної частини живої природи, а недоторканість приватної власності. Із плином часу криміналізація різноманітних форм незаконної порубки лісу отримала подальший розвиток у законодавстві країн, до складу яких входили українські землі. Пізніше було визнано істотний рівень суспільної небезпеки цього злочину не лише в майновому вимірі, а й в контексті завдання суттєвої шкоди довкіллю. Наприклад, комплексним Законом про ліси Австрійської імперії від 1852 р. було встановлено не лише поділ категорії на ліси, правовий статус суб’єктів лісокористування і детальний порядок контролю за їхньою діяльністю, а й юридичну відповідальність за суцільне вирубування лісів, а також умисне перешкоджання вирощуванню дерев [5]. Радянська політика управління лісовим фондом була вкрай незбалансованою та неефективною. Головною метою радянської влади була агресивна інтенсифікація лісової промисловості, що не лише зруйнувало розгалужену систему заповідних лісів, а й сприяло становленню культури індустріально -споживацького ставлення до лісових ресурсів [1].

Нині правова охорона лісів в Україні забезпечується на рівні конституційного, екологічного, цивільного, адміністративного та кримінального законодавства. Проте неузгодженість та незавершеність реформ лісової галузі призвели до сплеску корисливих посягань на об’єкти лісового фонду з боку як службових осіб, так і пересічних громадян.

Дискусійним кроком уряду став мораторій на експорт лісу- кругляку [6], запроваджений урядом у 2015 р. всупереч основним засадам Угоди про асоціацію України з ЄС та правилам Світової організації торгівлі. Однак такий крок, на жаль, не мав профілактичного ефекту — весь товар «чорних лісорубів» тепер експортується як дрова або інші види деревообробної продукції [8].

Таким чином, варто наголосити на актуальності саме кримінологічного виміру досліджень феномену незаконної порубки лісу з огляду на необхідність науково обґрунтованих пропозицій якісних законодавчих та організаційних реформ у лісовому господарстві з метою забезпечення сталого лісокористування та охорони довкілля.

Список використаних джерел

1. Брэйн С. Новый взгляд на уничтожение заповедников в СССР в 1950-е гг. / С. Брэйн // Историко-биологические исследования. — 2012. — № 1. — С. 57-72.
2. Данильченко Ю. Правові проблеми захисту лісів в Україні / Ю. Данильченко, С. Гізімчук // Вісник прокуратури. — 2016. — № 9. — С. 72-79.
3. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
4. Мендик Л. В. Історичний розвиток юридичної відповідальності за лісо порушення / Л. В. Мендик // Прикарпатський юридичний вісник. — 2014. — Вип. 3 (6). — С.144-151.
5. Мікулін Д. М. Розвиток лісового права на українських землях у XIX столітті [Електронний ресурс] / Д. М. Мікулін // Теорія і практика правознавства. — 2015. — Вип. 1. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tipp_2015_1_18. — Назва з екрана.
6. Про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» щодо тимчасової заборони експорту лісоматеріалів у необробленому вигляді // Відомості Верховної Ради України. — 2015. — № 31. — Ст. 1598.
7. Результати роботи органів прокуратури Івано-Франківської області за 11 місяців 2016 року [Електронний ресурс] // Прокуратура Івано-Франківської області : [сайт]. — Режим доступу:http://ifr.gp.gov.ua/ua/actual_ivfr.htmU_m=publications&_c=view&_t=rec&id=198970. — Назва з екрана.
8. Рік перший: як мораторій на експорт лісу-кругляку вплинув на економіку України [Електронний ресурс] // Vox Ukraine : [сайт]. — Режим доступу: https://voxukraine.org/ 2017/02/22/moratorij-na-eksport-lisu-ua/. — Назва з екрана.