Вступ

Способи укріплювання змінялися в міру того, як появлялися нові роди зброї. Поки ще існували давні луки й куші та примітивні обложні машини, не було потреби заводити нових фортифікацій. Коли ж поширився стрільний порох і пушки, фортифікаційне мистецтво істотно змінилося.

В ХV-ХVІ ст. давні городи приймають назву замків. Але своїм положенням і виглядом вони мало відрізнялися від укріплень княжої доби. Замок ставили на високій, недоступній горі, що здіймалася над поблизькою околицею, недалеко води. Коли в сусідстві були рівно зависокі гори, то їх знижували; так, напр., у Києві один із горбів біля замку скопали на «півшоста сяжнів добрих», щоб не заслоняв виду. Часом знову замкову гору насипали штучно, щоб була вища. Як не було близько води, то перекопували від ріки рови, а як це не вдалося, то переносили замок на інше, вигідніше місце. Так перенесено замок у Винниці, а замок в Острі на Чернігівщині навіть кілька разів зміняв місце, раз тому, що ріка відійшла від замку, а по-друге тому, що вода підмивала укріплення. Мали переносити також замок у Черкасах, але цьому спротивилося місцеве населення, що вважало це за небезпеку віддалюватися за далеко від Дніпра.

Українські замки здебільшого  належать до періоду XIV –  XVII ст. Найстарішим замком України вважається Невицький замок, який відображає оборонну архітектуру ХІІІ ст. Їх будували переважно литовці, поляки та українські покатоличені магнати, які  панували в цей період на українських землях.

1. Огляд основних українських замків доби XIV-XVII ст.

Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до нашого часу на заході України (за підрахунками різних експертів приблизно 90% всіх замків і палаців держави) — на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Волині, Закарпатті та Хмельниччині.

Так, на Львівщині, є чотири унікальні замки, що уже сьогодні є екскурсійними складовими багатьох туристичних пакетів і входять у маршрут масового туризму «Золота підкова Львівщини»: Олеський (резиденція польських магнатів у дусі італійського ренесансу, де народились майбутні королі Польщі Ян III Собеський та Михайло Корибут Вишневецький), Золочівський (так званий Китайський палац — літня королівська резиденція, в якій особливо любила зупинятись француженка Марія Казиміра д’Аркуін, яка згодом, ставши королевою, довго і «вміло» керувала Польщею, це один з містичних замків України, де досі «живе» привид його господині), Підгорецький, (європейська перлина, замок-палац, окрім того, перший Венеціанський палац на території середньої Європи, найстаріший готель в Україні, де був Гетьманський заїзд) та найменш зруйнований, Свіржський (найатракційніший класично-лицарський мінізамок). Є також Старосільський замок, місто-фортеця, збудоване за принципом «ідеальних міст» — концепції доби Ренесансу у Жовкві, руїни Бродовського замку та Добромильський замки [3].

Замки Волині представлені Луцьким замком (або Замок Любарта, Верхній замок — один з найбільших і найдавніших на Україні, побудований в основному останнім великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, слугував резиденцією глави держави), Олицькій (який заслугами шляхтичів Радзивіллів був ще величніший, нині приймає психіатричну лікарню), та Новомалинський замок (один з найстаріших в Україні, проте на сьогодні залишились лише художньо атракційні руїни).

Окреме місце у «замковому намисті» України посідають замки Закарпаття (12 замків) історія яких окреслена періодом Х-ХУІ ст., а зведення зумовлено необхідністю охорони знаменитого Соляного шляху — економічно значущого для Імперії, що вів до соляних копалень у районі нинішнього Солотвина). Саме для цього й було збудовано Вишківський замок та Хустський замок, знаменитий своєю містичною господинею — бабусею графа Дракули, та тим, що нібито за це був знищений блискавкою, яка потрапила у порохову вежу). Цікавим у археологічному є Середнянський замок Тамплієрів, дослідження якого нещодавно виявили численні підземні приміщення.

У Закарпатті є кілька оригінальних лицарських замків — Квасівський та Бронецький замки (їх у так званий «період смут» збудували невідомі лицарі, які вели розбійницький спосіб життя і у стінах власного замку ховалися від переслідувань з боку держави та помсти з боку пограбованих.

Замки були різної величини. Найбільший у XVI в. був житомирський замок, на 130 м. завдовжки і 115 м. завширшки; замок V Винниці мав по 50 м. ширини й довжини; в Каневі був 95 м. завдовжки і 44 завширшки; в Чорнобилі на Поліссі ледве 46 м. завдовжки і 36 м. завширшки. В деяких місцях, окрім головного замку, був іще укріплений пригородок або окольний замок; він усе мав більші розміри, але був слабше укріплений.

Укріплення замків були спершу дерев’яні; їх будували такою самою системою, як за княжих часів. Стіни їх складалися з окремих зрубів, із соснових або дубових брусів, що звалися, як і за княжих часів, городнями, — звичайно на яких 6 метрів у шир. Стіни були подвійні, порожній простір між ними виповнювали землею або піском. Внутрішню стіну творили часом не зруби, а плетений тин, обмазаний сильно глиною. Стіни взагалі були грубо обліплені глиною, на дві пяді й більше, для охорони від пожежі. Так побудована стіна давала відповідну охорону від обстрілу тодішньої малорозвиненої артилерії, — їх не могла пробити гарматня куля, це виказав досвід.

Знадвору стіни мали дерев’яні, криті ґанки, т. зв. бланковання або обланки, в яких були подсябиття, отвори для зброї; часом бувало і по два ряди таких отворів. По внутрішній стороні стін бували дерев’яні комори, будовані з тесаного дерева, для перехову майна в часі небезпеки; вони теж звалися городнями. Покрівлі цих комор були водночас помостом для оборонців замку; на той поміст входили драбинами або східцями. На помості лежали різні засоби до оборони, як: колоди, каміння, залізні тризуби, які кидали на ворога; стояли й корита з водою на випадок пожежі. До стін замку часом прибудовували й мешкальні доми.

Між стінами замку стояли також вежі або башти, різної величини і різного виду, — чотирикутні, шестикутні, круглі; вони були побудовані з брусів, часом мали подвійні стіни, набиті землею, з «подсябиттями»; для переходу з помостів були двері. У баштах приміщували пушки й інші оборонні засоби, а в нижчому поверсі бував склад зброї і харчів, а то й мешкання для залоги. Дах башт був часом плескатий; на ньому ставили пушки. Число башт бувало різне, найчастіше — чотири до вісім; в Києві було аж п’ятнадцять башт, у Овручі тільки одна. Вежа воротня — назва для башти, де були в’їздові ворота до города; частина мосту, що вів до воріт, підіймалася на ланцюгах і це звалося узвід [10, c. 43-44].

У замках бували також доми урядовців і служби, всякі шпихліри, комори, кухні, льохи; звичайно була й замкова церква. Кожний замок повинен був мати досить води. Нераз великими коштами копали колодязь; у Києві і в Мозирі криниці були на 30 сажнів завглибшки, в Кремянці вибили 40 сяжнів і води не знайшли. Часом воду треба було брати з ріки, і для того будували потайні переходи. Деколи збирали в більші збірники дощівку.

Муровані замки появилися у нас уже під кінець княжої доби. Знаємо, що в Холмі, й у Кам’янці Литовському в другій половині XIII в. були муровані башти, певно також інші укріплення були з муру. В XIV в. муровані замки повстали у Львові, в Галичі, Перемишлі, Камянці на Поділлі, у дальші століття новий спосіб фортифікування поширювався в найдальші околиці. Деревяні укріплення зберігалися тільки в малозаможних оселях, у дрібної шляхти, по містечках на степовому пограниччі, тощо.

Муровані замки, так само як деревяні, будували спершу на недоступних місцях, стрімких виступах гори, на горбах, що здіймалися над околицею, або в місці, що було забезпечене водою, між двома річищами ріки, серед багнів та болот. Своїм недоступним положенням славився особливо Камянець на Поділлі. Річка Смотрич тече тут глибоким річищем, що його береги виглядають як які стрімкі, простовисні стіни; там, де місто, річка робить закрут, наче те кільце й обливає довкола високу гору. Таким чином город творить природну фортецю, яку людською рукою легко було скріпити. Спершу тут був деревяний город, потім виставили муровані укріплення. Другий славний замок в Острозі на Волині стоїть на високій, крутій горі; дикий камінь, що звисав із верхів, підперли штучним муром і таким способом зробили замок ще недоступнішим.

Аж у XVII в. фортифікаційне мистецтво пішло новими шляхами, — тоді почали будувати земляні укріплення і тоді замок не потребував уже високого положення, міг стояти на рівнині. Так, нпр., замки у Збаражі й у Старому Селі коло Львова побудовані в XVII в., стоять на рівній площі.

Розміри замків були дуже різні. В Галичині найбільший простір займають замкові укріплення у Старому Селі; вони доходять до двох гектарів. Майже так само просторий замок у Черлениці над Дністром. Ще більший від них був замок у Барі, що займав понад 2 гектари, а замок у Камянці на Поділлі, старий і новий, має разом 4 і пів гектара. Але инші замки є далеко менші, напр., Теребовля має 107 на 38 м., Кудринці 70 на 25, на Поділлі бували маленькі замки, що мали розміри 50 на 50 м., напр. Пилява, Сутківці.

План замку в найдавніших часах залежав від площі горба, де ставили укріплення. Тим-то різні старі замки, як Камянець н. П., Теребовля, Бучач — мають неправильний план, так само, як деревяні городи з княжих часів. Пізніше будівничі трималися вже геометричних форм. Найчастіше замки мають форму видовженого прямокутника, рідше стрічається квадрат (Грималів, Золотий Потік, Кривче, Микулинці, Пилява й ин.) [11, c. 84-85].

В ХVI-ХVII віку появляються замки з формою правильного пятикутника, як у Бережанах, у Бродах, у Ляшках, у Чорткові, в Сатанові, у Жванці, над Дніпром — Кодак. Особливий є плян замку в Зінківцях на Поділлі з XV. в.: він має форму трикутника з боками по 85 м.

Замок складався з надвірніх мурів і башт та внутрішніх будинків. Мури будували з каміння й цегли. Камінь часто був дикий, необроблений, навіть річний ріняк, тільки в магнатських замках мур бував із тесаного каменю. Грубість мурів звичайно є півтора до двох м.; у теребовельському замку винятково грубі мури — на чотири метри! Висота муру бувала різна, два і пів, три, чотири метри; найвищий, мабуть, мур зберігся у Старому Селі — на вісім метрів.

В мури вбудовували башти. У старших замках башт було багато, нпр., «старий» замок у Камянці мав їх 11, язлівський замок — 8. Пізніше башти ставили тільки на рогах мурів. Вигляд башт у різних часах був різний. Найдавніші вежі, які збереглися ще з часів галицько-володимирської держави, були чотирокутні (Холм) або круглі (Камянець Лит.). Обидва ці типи стрічаємо й пізніше, аж до XVII століття. Але фортифікаційне мистецтво XVI-XVII ст. вважало такі башти за невигідні до оборони. А то ж, коли ворог обступив бувало башту з усіх сторін і починав її добувати, оборонці з інших місць замку не могли обстрілювати всіх пунктів обводу башти; деякі сторони залишалися поза обстрілом і ворог міг доступити до муру, міг підкласти міну або іншим способом атакувати башту [12, c. 131].

2. Будівництво та укріплення замків

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. були періодом активного будівництва укріплених замків. Як і в містобудуванні, найпоширенішим напрямом тут виступає перебудова давніх фортець. До найяскравіших прикладів належить Острог, де, мабуть, незадовго до 1603 р. в ансамблі замку з’явилася Кругла вежа, яка є однією з класичних пам’яток ренесансного оборонного будівництва. У середині XVII ст. істотно перебудовано комплекс споруд замку Острозьких у Дубно. Ще в 1561 — 1571 рр. докорінно перебудовано третю найважливішу на території Волині резиденцію цього наймогутнішого українського княжого роду — замок у Старокостянтинові. В околицях Львова наприкінці XVI ст. Острозькі збудували замок у Старому Селі, який, однак, згодом неодноразово нищився й істотно перебудовувався. Серед ґрунтовно перебудованих на початку XVII ст. слід згадати Одеський замок, який лише у найзагальнішому укладі зберіг обриси мурів фортеці, що існувала вже у середині XIV ст.

Серед укріплених замків, споруджених в межах розглядуваного періоду, найстарішою є резиденція Сенявських у Бережанах (від 1554 р.). Вона має вигляд нерегулярного багатогранника, до двох сторін якого на подвір’ї прибудовані триповерхові житлові приміщення резиденції власників та гарнізону, окремо стоїть каплиця. У Жовківському замку, що був включений у систему міських укріплень, в основу плану покладено правильний чотирикутник, подвір’я оточене двоповерховими корпусами й лише ворота виділені вежею.

На Покутті у першій половині — середині XVII ст. збудовано замки у Пневі, Раковці, Чернелиці. На заході Поділля в цей час споруджуються замки у Висічці, Кривчі, Кудринцях, Золотому Потоці, Підзамочку, Сидорові, Скалаті; в східній частині Подільського воєводства споруджено замок у Жванці.

Поряд з цими загалом досить традиційними зразками оборонного резиденційного будівництва у першій половині XVII ст. на західноукраїнських землях з’являються замки, споруджені за розробленою у Західній Європі новою бастіонною системою. Основний акцент у ній робився насамперед на системі оточених сухими ровами земляних укріплень-бастіонів, всередині яких знаходилися палацові споруди й житлові приміщення для гарнізону. Її репрезентує споруджений для князя Христофора Збаразького замок у Збаражі (1626 — 1631), первісний проект якого розробив відомий італійський архітектор Вінченцо Скамоцці (реалізовано значно видозмінений план). До ранніх прикладів системи належить також споруджений у 1630-х рр. за проектом Ґ. Левассера де Боплана новий замок у Барі. Ймовірно, за подібною схемою Боплан розпланував фортецю в Кодаку на Дніпрі, яку зруйнували повсталі козаки під проводом Івана Сулими у 1635 р.

На західноукраїнських землях приклади таких новітніх на той час укріплень демонструють замки в Золочеві та збудований, мабуть, за проектом Боплана, але пізніше практично знищений у Бродах. Унікальний для українських земель приклад застосування бастіонної системи з акцентуванням не стільки на оборонних моментах, скільки на палацовому характері резиденції, демонструє споруджений за проектом Ґ. де Боплана за участю італійського інженера Андреа дель Аква палац у Підгірцях (з частково добудованим третім поверхом). Він дає варіант традиційного розпланування французьких замків з палацом у глибині двору, оточеним одноповерховими будівлями допоміжних служб.

Попри поширення новітніх досягнень європейського оборонного та резиденційного будівництва, не лише в другій половині XVI, але й у першій половині наступного століття, насамперед на Київщині та активно освоюваному у першій половині XVII ст. Лівобережжі і далі зберігалося дерев’яне будівництво. Вигляд дерев’яного київського замку зберегли рисунки А. ван Вестерфельда 1651 р. Земляний замок з дерев’яними укріпленнями в другій половині XVI ст. споруджено й у володіннях князів Острозьких у Степані. Зрештою, резиденція князя Острозького у замку в Острозі знаходилася теж у дерев’яному будинку. Павло Алеппський описує новоспоруджений дерев’яний палац Мартина Калиновського в Маньківці на Уманщині, підкреслюючи, що бруси його стін були підігнані так майстерно, що шви не проглядалися. Загалом дерев’яна резиденційна архітектура мала досить значне поширення на українських землях, проте збережені писемні джерела фіксують лише поодинокі її приклади.

Висновки

Отже, замки були високі на два, а то і три поверхи, й на кожному поверсі були платформи на пушки, а в стінах більші і менші стрільниці. Поверхи лучилися поміж собою внутрішніми сходами. Зверху башти були вкриті дерев’яним перекриттям різних форм. В XV-XVI ст. покрівлі мали часто форму гостроверхих шапок.

В’їзд до замку вів через оборонні ворота чи браму, що звичайна містилися в одній із башт, рідше окремо в мурі. Більші замки мали часами другий в’їзд та, крім цього, малі хвіртки, якими можна було робити випади на ворога. Самі ворота бували подвійні, були виковані з заліза, або витесані з дубини, обковані, на бігунах і на завісах, з засувами та замками.

Посеред замку було широке подвір’я, забудоване тільки в частині. Були тут будинки на помешкання власника, на приміщення для залоги, комори на оборонні засоби, шпихлірі, стайні й ін. Ці будинки або притикали до мурів, або їх ставили замість мурів; в Жовкві напр., замок складається з чотирьох великих будинків, до яких на рогах притикають башти. Замки мали все великі підземелля, що йшли не раз двома поверхами. Башти правили й за арсенали на зброю, та за комори на перехов усякого майна. Середина замкового подвіря була вільна; тут відбувалися перегляди війська, турніри й забави. Тут могло міститися й населення, що ховалося до замку зі своїми статками в часі небезпеки. Замок мав усе колодязь, нераз дуже глибокий; у Підгірцях у Галичині та в Камянці на Поділлі замкові криниці мають по 36 м. глибини.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. — К.: Каравела, 2007. — 254 с.
2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.
3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. — 3-тє вид., випр., доп.. — К.: Академвидав, 2004. — 687 с.
4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. — Донецьк: БАО, 2005. — 622 с.
5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 366 с.
6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. — 2-ге вид., доп. і перероб.. — К.: Алерта, 2006. — 412 с.
7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. — Харків: Одіссей, 2005. — 413 с.
8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 598 с.
9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. — 3- вид., виправлене та доповнене. — Львів: Новий Світ-2000, 2007. — 262 с.
10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 345 с.
11. Шабала Я. Історія України: Для випускників шкіл та абітурієнтів/ Ярослав Шабала,. — К.: Кондор, 2005. — 265 с.
12. Шокалюк О. Історія України: учбовий посібник/ Олексій Шокалюк,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 274 с.
13. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. — К.: Кондор, 2007. — 249 с.