Вступ

Використання анімаційних технологій в туризмі дозволяє залучати туристів в активну дію, через особистий контактах аніматора з туристами, спільну участь їх у розвагах, пропонованих анімаційною програмою туристичного комплексу.

Туристична анімація сприяє залученню туристів до участі у культуротворчій, комунікативній, культурно-пізнавальній діяльності під час подорожі, що урізноманітнює її програму, підвищує емоційний тонус мандрівників, створює умови для досягнення ними рекреаційного ефекту.

Найбільш розробленою і у світовій, і у вітчизняній практиці, є туристична анімація, спрямована на обслуговування шляхом активного залучення туристів у різноманітні дозвіллєві програми туристичного комплексу (готелю, круїзного теплоходу, туристичної бази). Туристична анімація ґрунтується на співпраці аніматора та туриста, метою якої є задоволення туриста відпочинком (його хороший настрій, позитивні емоції, відновлення моральних та фізичних сил). Туристична анімація класифікується на турпродукт, елементи анімації в туристичних послугах, додаткові анімаційні послуги на туристичних маршрутах. Анімаційні туристичні маршрути — цільові туристичні поїздки, основу яких складає одна анімаційна програма (подієва, культурно-пізнавальна, тематична, фольклорна, літературна, музична, театральна, мистецтвознавча, наукова, фестивальна, карнавальна, спортивна, турпоїздки по гральним закладам та інші). Елементи анімації в туристичних послугах є туристичними послугами, яким притаманні анімаційні елементи, що «оживлюють» дійство, дозволяючи наочно сприймати екскурсійний матеріал (шоу-музеї, костюмоване обслуговування тощо). Додаткові анімаційні послуги на туристичних маршрутах покликані «підтримувати» основні туристичні послуги і надаються за бажанням туриста за додаткову плату (відвідування театру, концерту, спортивних змагань, грального закладу, фестивалю, вечорниць тощо) або ж використовуються у непередбачених випадках (технологічні затримки при переїзді, невідповідна погода, відсутність снігу на гірськолижному курорті тощо).

1. Соціокультурні аспекти анімації в туризмі

Нині в Україні все більшої ваги набуває анімація в галузі туризму. Це обумовлено необхідністю впровадження нових технологій у практику туристичної діяльності з метою підвищення атрактивності об’єктів і турів, а відтак і конкурентоздатності українського туризму. На жаль, анімаційні технології на сьогодні використовуються переважно з комерційною метою, ігноруючи їх соціокультурний потенціал. Аналіз показує, що більшість аніматорів дбають у першу чергу про зовнішню форму анімаційної діяльності, а вже потім — про її зміст і культурну насиченість.

Анімація — це спеціально організована соціокультурна діяльність у сфері вільного часу, спря¬мована на створення умов для задоволення комунікативних, культуротворчих, виховних, рекреацій¬них потреб індивіда і соціуму.

Туристична анімація має потужний соціокультурний потенціал, реалізація якого в туризмі України є нагальним завданням сьогодення.

Незважаючи на те, що анімація має багато видів і форм, в туризмі не створена цілісна система їх застосування, не визначені функції, принципи, а відтак і відсутній соціально-культурний аспект анімаційної діяльності, що впливає на рівень розуміння її значущості, на ефективність здійснення цілісного технологічного процесу в туризмі. Саме тому актуальності набуває проблема розвитку соціально-культурного аспекту анімаційної діяльності в туризмі України, яка витікає з суперечності між рівнем практичного застосування анімаційних технологій, що склався в туризмі на сьогодні, й соціокультурним потенціалом анімації, реалізація якого могла б сприяти створенню низки культурогенних середовищ у місцях концентрації туристичних потоків.

Анімація в туризмі розподіляється на рекреаційну та туристичну. Якщо рекреаційна анімація спрямована на відновлення психофізичних і духовних функцій організму, то туристична — на підвищення атрактивності туристичних об’єктів і турів шляхом створення культурогенних середовищ у місцях концентрації туристичних потоків. Окрім того, туристична анімація сприяє залученню туристів до участі у культуротворчій, комунікативній, культурно-пізнавальній діяльності під час подорожі, що урізноманітнює її програму, підвищує емоційний тонус мандрівників, створює умови для досягнення ними рекреаційного ефекту [1].

Термін «анімація» існує ще з часів Стародавнього Риму (в перекладі з латини «anima» — душа, «animato» — збуджено, жваво, «animatio» — одухотвореність). Первісне значення цього терміну цілком відповідає сучасному змісту анімаційної діяльності. Ми лише зазначимо, що нині анімація набула рис активного, спрямованого на досягнення рекреаційного ефекту, відпочинку.

Термін «анімація» використовується в різних областях людської діяльності: в мультиплікації анімація одухотворяє, оживляє малюнки; в промисловості — активізує виробництво; в маркетингу — прискорює процес проходження товару від виробника до покупця (відеореклама — яскравий приклад такої анімації). В туризмі ж анімація пожвавлює, активізує, одухотворяє відпочинок туристів.

Анімація в туризмі є одним з найдинамічніших напрямків розвитку сучасної соціокультурної сфери, її особливою і цілком самодостатньою складовою. У кінці ХХ — на початку ХХІ ст. анімаційні технології застосовуються в організації дозвіллєвої діяльності не лише в Іспанії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Росії, країнах східного та південного Середземномор’я, але й в Україні.

Термін «анімація» активно використовується з початку ХХ ст. у Франції, що пов’язано з введенням у дію закону про створення різноманітних асоціацій, і трактується як діяльність, спрямована на те, щоб провокувати і підсилювати живий інтерес до культури та художньої творчості [2]. Проаналізувавши теоретичні ідеї та досвід організації соціокультурної діяльності аніматорів у Франції, Є. Мамбеков пропонує таке визначення: «Соціокультурна анімація є частиною культурної та виховної системи суспільства і може бути репрезентована у вигляді особливої моделі організації соціокультурної діяльності: як сукупність елементів (закладів, державних органів, організацій, аудиторій), що знаходяться у постійних відносинах, які характеризують цю модель; сукупність занять, видів діяльності, відносин, де головну роль грають аніматори…, які мають спеціальну підготовку та використовують, переважно, методи активної педагогіки» [3, с.9-10].

Р. Лабурі зазначає, що феномен анімації має подвійне значення, будучи одночасно методом пристосування, соціальної терапії та ідеологією звільнення через участь [9]. Треба підкреслити, що Р. Лабурі аналізує анімаційні процеси з позиції соціально-економічної, соціокультурної ситуації, що склалася у Франції на період 60-70-х років ХХ ст., коли у державі загострилися проблеми соціального і культурного оздоровлення суспільства, підняття рівня самосвідомості, участі в соціальному житті, в соціальній творчості. У цей час аніматори-практики вже могли використовувати результати досліджень визначних французьких вчених Ж. Дюмазедьє, Ж. Фридмана та ін., які у своїх роботах в цілому створили теоретичне підґрунтя для становлення соціокультурної анімації.

Якщо спробувати провести аналогію між Францією 60-70-х років ХХ ст. і Україною початку ХХІ ст., то можна відмітити багато схожих проблем у сфері соціокультурної діяльності в цілому, та анімації зокрема. Проаналізувавши праці французьких соціологів Ж.-Р. Емофа, П. Бенара, М. Сімоно, М. Парізе, ми виокремили низку характерних для тодішньої Франції та сучасної України проблем, які впливають на якість анімаційної діяльності. До них належать урбанізація соціального життя, технократизація, класове розшарування дозвіллєвої діяльності, комерціалізація дозвілля, низький рівень соціалізації дозвілля, недостатня диференціація дозвіллєвих пропозицій, засилля іноземного продукту в культурному середовищі країн. А в кінці 70-х рр. у Франції, як і сьогодні в Україні, на соціокультурні процеси суттєво впливала економічна криза.

У Франції при міністерстві молоді та спорту було створено робочу групу з розробки концепції анімації дозвілля, яка визначила основні цілі анімації. Анімація, на думку членів групи, повинна стати педагогікою розуміння й посередництва; стверджувати відносини рівності, що переборюють ієрархічну підлеглість; встановлювати взаємовідносини на основі більшої свободи і самостійності; забезпечувати індивідуальний вибір анімаційної діяльності; надавати можливість особистості самій брати участь у розвитку світу, до якого вона належить; не обмежуватись у майбутньому лише передаванням якої-небудь навички, а враховувати різноманітність ситуацій [5, с.56].

2. Соціокультурні особливості анімаційної діяльності туристів

У світовій практиці туристичного бізнесу та індустрії гостинності анімація виступає у різних якостях і формах. Найчастіше її розглядають як одну з туристичних послуг (О. Любіцева, Т. Сокол), інколи — як рекламу (А. Вороніна). В межах культурно-пізнавального туризму анімація трансформується в самодостатню туристичну подію (свято, карнавал, історичну реконструкцію). Сьогодні існує декілька популярних видів туризму, які отримали загальну назву анімаційних. До них належать розважальний, гральний, фестивальний, пригодницький, гастрономічний та інші. Тут анімація виступає видоутворюючим, стрижневим елементом. Як бачимо, єдиної думки щодо ролі й сутності анімації в туризмі ще не існує.

На відміну від рекреаційної анімації, в межах якої аніматори мають можливість співпрацювати з рекреантами в умовах стаціонарного відпочинку впродовж декількох тижнів, туристична анімація передбачає зменшення терміну перебування туриста в центрах анімаційної діяльності, а відтак і менший об’єм комунікації з аніматорами.

Це призводить до необхідності планування програми анімаційного обслуговування туру, виходячи з принципів максимальної культурно-інформаційної насиченості, спрощення комунікації між туристами всередині групи і між туристами та аніматорами, тематичної єдності з місцевою культурою, широкої візуалізації заходів. У процесі мандрівки, коли турист потрапляє у нову, часто неочікувану культурну ситуацію, завдання аніматорів полягає у створенні позитивно-емоційного ряду вражень від спілкування всередині групи і поза її межами, на фоні якого краще сприймається інформація про культуру народу, його ментальні особливості, естетичні та етичні уподобання тощо.

1. Гаранін, І. Булигіна визначають туристичну анімацію як різновид діяльності під час подорожі в межах туристичного підприємства, транспортного засобу або у місті перебування туристів, яка залучає їх до різноманітних заходів через участь у спеціально розроблених програмах дозвілля. Іншими словами, туристична анімація — це туристична послуга, при наданні якої турист залучається до активної дії [1]. Дослідники виокремлюють такі функції туристичної анімації: адаптаційну, компенсаційну, стабілізуючу, оздоровчу, інформаційну, освітню, удосконалюючу та рекламну.

Ми погоджуємось з цим визначенням лише частково, оскільки практика анімаційної діяльності доводить його вірність відносно рекреаційної анімації. На відміну від рекреаційного туризму, де анімація виступає переважно як додаткова послуга, у культурно-пізнавальних і розважально- анімаційних турах роль анімації може варіюватись від послуги (наприклад, виступ фольклорних колективів під час (або після) вечері у готельному ресторані) до події, що визначає мету туру (свято, фестиваль, карнавал, історична реконструкція тощо). Тобто в межах деяких (подійового, розважального, грального) видів туризму анімація виступає головним мотиваційним чинником подорожі.

Окрім того, відсутність комунікативної та культуротворчої складової під час подорожі обмежує функціональне наповнення туристичної анімації. Такі її форми, як культурна подія, анімаційна екскурсія, етнозахід, захід в тематичному парку, спортивно-вболівальницька активізація, гра та ін. у першу чергу задовольняють комунікативні, культуротворчі та рекреаційні потреби туристів. До основних з визначених Н. Гараніним та І. Булигіною функцій туристичної анімації, на нашу думку, також слід віднести інформаційну, оскільки саме анімаційно-інформаційні заходи (ігрові екскурсії, історичні реконструкції, пізнавально-розважальні конкурси, турніри, олімпіади тощо) найефективніше репрезентують культуру того чи іншого народу, тієї чи іншої епохи.

Слід зазначити, що в залежності від теми туру та його маршруту пріоритетність соціокультурних функцій анімації може змінюватись: від культурно-розважальної до інформаційної, від рекреаційної до культуротворчої. Функціональність туристичної анімації, ступінь її культурної насиченості та комунікативності можна з’ясувати, проаналізувавши види і форми, що існують зараз у практиці анімаційної діяльності України й світу [3, c. 19-20].

Виходячи з визначеної нами структури туристичної анімації виокремимо такі її види: транспортну, екскурсійну, подійову, садово-паркову, вулично-площову, історичну, етнічну, ігрову та спортивну. Кожному з видів відповідають по декілька форм анімаційної діяльності, які, втім, мають спільні риси: приналежність до соціокультурної діяльності, базування на елементах культури і мистецтва, комунікативну та інформаційну спрямованість. Ці риси притаманні й рекреаційній анімації з тією різницею, що в туристичній анімації акцент робиться на культурно-пізнавальному аспекті, а в рекреаційній — на відновлювальному.

Висновки

Анімація є особливим видом дозвіллєвої діяльності соціальних груп та окремих індивідів, завдання якого полягає у подоланні соціального та культурного відчуження з метою усунення особистісної соціальної дезінтеграції (психологічних відхилень, девіантної поведінки, нарко та алкоголезалежності, суїцидних проявів тощо), реабілітації критичних станів людини, допомоги в творчій самореалізації. У результаті анімаційного впливу задовольняються релаксаційні, оздоровчі, культурні, освітні, творчі потреби та інтереси суб’єктів дозвіллєвої діяльності, створюються умови для соціальної активності особи, здатної до перетворення навколишньої дійсності. Анімація як складова дозвілля є способом ініціації творчих потреб людини та її соціальної активності; оптимізації міжособистісних та міжгрупових відносин, соціально-культурної інтеграції, самосвідомості та самовизначення особи в контексті побудови громадянського суспільства.

Розповсюдження соціально-культурної анімації в сучасному суспільстві обумовлене негативними наслідками індустріалізації (технічне оточення, екологічне забруднення, монотонність праці, фізична та психічна втома, нестача часу та сил на творчість і хобі) та урбанізації (скупченість міського населення, збільшення життєвих навантажень, поверховість людських контактів та ін.). Реакцією на зміну стилю життя, характеру трудової діяльності людини, є бажання відпочити на природі, урізноманітнити життєві враження, зняти фізичну та психічну втому, познайомитись з новими людьми, побути з рідними в умовах відпочинку та розваг. А тому активне дозвілля — спортивно-самодіяльний туризм, розважальні маршрути, хобі-тури, екологоорієнтовані тури, лікувально-відновлюючі програми, — завжди матимуть неабиякий попит.

Введення в соціально-культурну практику зарубіжних країн анімаційної методології має на меті стимулювання до творчості, відкритості та партнерства в роботі з населенням; уникнення непорозумінь між працівниками дозвіллєвих закладів та маргінальними групами суспільства задля усунення соціальних конфліктів.

Список використаної літератури

1. Божук Т.І. Інноваційні підходи до організації анімації в рекреаційно-туристичній діяльності / Т І. Божук [Електронний ресурс]. — Режим доступу до матеріалів: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ekonomika/2008_628/64.pdf
2. Волик Л. В. Підготовка майбутніх педагогів до анімаційної діяльності у вищих навчальних закладах / Л. В. Волик [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchu/ N144/N144p030-034.pdf.
3. Килимистий С.М. Анімація в туризмі: Навч. посібник / С.М.Килимистий. — K.: Вид-во ФПУ, 2007. — 188 с.
4. Курило Л.В. Теория и практика анимации: 4.1. Теоретические основы туристской анимации: Учебное пособие / Л.В. Курило; Российская международная академия туризма. — М.: Советский спорт, 2006. — 195 с.
5. Мамбеков Е. Б. Организация досуга во Франции: анимационная модель / Е. Б. Мамбеков. — Дис..канд. пед. наук: 13.00.05. — СПб., 1992. — 196 с.
6. Мартишина Н.В. Театральная анимация как средство воспитания будущих педагогов // Педагогика социально-культурной сферы: история, теория, практика: Сборник научных статей / Мартишина Н.В., Федяева С.А., Бабкина Н.Г. Под научн. ред. H.H. Ярошенко, Е.В. Литовкина. — Рязань: РЗИ МГУКИ, 2001. — С. 167-176.
7. Приезжева Е М. Социально-культурная анимация в туризме / Е М. Приезжева. — М., 2003. — 120 с.
8. Сокол Т. Г. Анимация отдыха — профессиональная подготовка специалистов / Т.Г. Сокол // Сборник материалов II международной научно-практической конференции «Туризм на пороге III тысячелетия» (г. Ялта, 26- 28 сентября 2001 г.). — С. 109-111.
9. Чернишенко O.I. Соціокультурна анімація: міжнародний досвід, перспективи впровадження в Україні / О.І. Чернишенко // Вісник Черкаського університету. Науковий журнал. — 2008. — № 123. — С.136-143. – Педагогічні науки.
10. Ярошенко H. Н. Социально-культурная анимация: Учеб. пособие / Московский гос. ун-т культуры и искусств. Рязанский заочный ин-т (филиал). — М., 2000. — 109 с.