Основні функціональні обов’язки медичної психології. Профілактичні вимоги

Вступ

Останніми роками медична наука значно розширила та збагатила свої зв’язки з психологічною практикою Нині спостерігається тенденція до Інтеграції біологічних, психологічних і соціальних підходів до вивчення людини все більше уваги приділяється розкриттю соціально-психологічних причин виникнення різноманітних захворювань та переліку індивіду загально-психологічних особливостей хворого Це особливо актуально останніми роками у зв’язку з розвитком вчення про передхворобні психічні розлади, збільшення поширеності яких стало серйозною проблемою У теоретичній і практичній медицині зростає необхідність розуміння ролі психологічних знань як у питаннях здоров’я і хвороби людини, так і розуміння психології лікувального процесу. Без знання основ медичної психології неможливо навчити майбутнього лікаря розумінню психології хворої людини на різних етапах лікувального процесу

Медична психологія – прикладна галузь психології, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення і перебігу хвороб людей, а також відновлення їхнього здоров’я.

Засновником медичної психології вважається Р.Г. Лотце (німецький психолог і філософ ХІХ ст.).

Медична психологія є досить широка галузь психологічного знання, до її складу входять:

— клінічна психологія

— клінічна нейропсихологія

— психофармакологія

— патопсихологія і інші.

У центрі уваги медичної психології є взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу (відношення між: лікарем і хворим; медичною сестрою і хворим; лікарем, медичною сестрою і хворим).

Предметом вивчення медичної психології є:

— особистість хворої людини

— особистість медичного працівника (в тому числі і майбутнього)

— взаємовідносини між хворим і медичним працівником в різних умовах (при відвідуванні вдома, в амбулаторії, в клініці)

— психологія взаємовідносин медичних працівників в процесі професійної діяльності і в побуті тощо.

Завдання медичної психології:

1) вивчення особливостей змін психіки при соматичних і психічних захворюваннях;

2) дослідження хвороботворних для психіки умов життя і діяльності людини;

3) вивчення особистісних с особливостей, які запобігають захворюванню або сприяють йому.

Найважливішими питаннями медичної психології є: психотерапія, психогігієна і психопрофілактика.

Медичну психологія поділяють на:

Загальну медичну психологію, яка займається вивченням особистості хворого, лікаря, середнього і молодшого медичних працівників і їх взаємовідносин.
Спеціальну медичну психологія, яка вивчає ті ж питання стосовно кожної конкретної медичної дисципліни:

— хірургії

— терапії

— педіатрії

— психіатрії

— невропатології і інші.

1. Основні задачі медичної психології

Структуру сучасної психології визначають три тісно взаємозалежних форми прояву психіки, що виникають у процесі активного відображення об’єктивного світу психічні процеси, психічні властивості та психічні стани.

Психічні процеси — це форми суб’єктивного відображення об’єктивної реальності, за допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і умінь Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, мова, уява) і емоційно-вольові (почуття, емоції, воля).

Психічні властивості — це індивідуально-психологічні особливості, що дають можливість розрізняти людей, знати їхні вчинки і мотиви діяльності До психічних властивостей належать спрямованість, темперамент, характер і здібності.

Психічні стани характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, що Істотно впливає на поведінку і діяльність особистості (наприклад, тривожність, напруженість, стрес, захоплення).

Психіка людини включена в різноманітні зв’язки і відносини з дійсністю — пізнання, вивчення дійсності, пристосування до умов, спілкування з Іншими Розвиток усієї розмаїтості психічних властивостей людини не може бути виведеним лише з однієї єдиної основи (наприклад, тільки з біологічної чи тільки із соціальної). Системний підхід припускає біопсихосоціальну єдність особистості та різноманіття джерел і сил, що сприяють психічному розвитку людини.

Матеріальним, фізіологічним субстратом психічних процесів є функціональні системи головного мозку, тому для їхнього розуміння необхідно знати теорію І П Павлова про співвідношення організму людини з навколишнім середовищем, про загальні типи вищої нервової діяльності, а також вчення про функціональні системи П К Анохіна.

В Україні психологія розвивається як Інтегральна частина світової психологічної науки На початок XX ст. сформувалися наукові школи Київська (Г І Челпанов, І А Сікорський, С А Ананьїн), Одеська (І М Сєченов, 11 Мечников, М М Ланге, С Л Рубшштейн) Одним з найважливіших центрів розвитку експериментальної психології в 20 — ЗО роках XX віку був Харків Історія розвитку психології в Україні пов’язана Із такими відомими науковцями, як Л С Виготський, О В Запорожець, О Я Анфімов, К К Платонов, О Р Лурія, О М Леонтьєв, В П Протопопов, П І Зшченко, Л І Божович та ін.

Психологію підрозділяють на загальну, індивідуальну і соціальну із загальної психології виділяють вікову, медичну, Інженерну, космічну, військову та ш Психологія безпосередньо пов’язана з філософією й Іншими науками про людину відіграє значну роль у науковому пізнанні закономірностей формування особистості, її ідейних, моральних, етичних І естетичних установок і цінностей.

Загальна психологія — наука про закономірності формування І практичної реалізації психічних функцій (сприйняття, пам’яті, уваги мислення, емоцій ефекторно-вольової сфери, свідомості) окремо та у їхній взаємодії, що складає особистість.

Загальна психологія дає лікарю методи, що дозволяють помічати навіть незначні зміни в психічному стані хворого, крок за кроком спостерігати за протіканням захворювання, відмічаючи позитивну чи негативну дію способів лікування.

Медична психологія — це галузь психології, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення та перебігу захворювання, лікування хворих людей і використання психологічних факторів у лікувальному процесі, профілактичній і гігієнічній роботі медичного персоналу.

Медична психологія спрямована на вирішення теоретичних і практичних завдань, пов’язаних із зміцненням і підтримкою психологічного здоров’я населення, попередженням захворювань, діагностикою патологічних станів, психокорекцшними формами впливу на процес видужання, з рішенням багатьох питань експертизи, соціально-трудової реабілітації здорових І хворих людей, а також з вивченням психологічних особливостей професійної діяльності медичного працівника.

Місце медичної психології в клінічній медицині визначається об’єктом дослідження цих наук — хворою людиною, що при будь-якому захворюванні має змінену психіку Психологічні особливості поведінки лікаря при тому чи Іншому захворюванні, корекція психіки в процесі лікування хворого, психотерапевтичний вплив на хворого — основні точки дотику цих наук Медична психологія пов’язана з усіма медичними спеціальностями (терапія, хірургія, акушерство і гінекологія, педіатрія, гігієна й ін.), має при цьому деякі специфічні підходи і, відповідно, відіграє велику роль у підготовці лікарів будь-якого профілю.

Психічні явища визначаються факторами зовнішньої дійсності (психіка є формою відображення об’єктивної реальності) Однак будь-який зовнішній вплив викликає той чи Інший психологічний ефект, тільки перероблюючись внутрішніми умовами (такими як настрій суб’єкта його установки, потреби, життєвий досвід) Завдяки активності психіка виконує функцію орієнтації суб’єкта в різноманітті навколишніх подій і явищ (це виявляється у вибірковості суб’єкта стосовно зовнішніх виливів) і функцію регуляції поведінки (стимулювання до діяльності, що відповідає потребам і інтересам індивіда)

Поведінка людини у визначеній ситуації залежить від того, як вона цю ситуацію сприймає, що знає про неї, як до неї ставиться. З іншого боку, сам характер ставлення до даної ситуації, характер і обсяг знань про ситуацію залежатимуть від того, як особистість з цією ситуацією практично взаємодіє

Розвиток психіки реалізується в різних формах

а) філогенезу — становлення структур психіки в ході біологічної еволюції виду,

б) онтогенезу — формування психічних структур упродовж життя окремого організму,

в) соціогенезу — розвиток процесів пізнання особистості, міжособистісних відносин, що обумовлені особливостями соціалізації в різних культурах Наслідком соціогенезу є відмінності мислення цінностей, нормативів поведінки у представників різних культур,

г) мікрогенезу — формування і динаміка образів, уявлень, понять і т. п., що детермінуються наявною ситуацією і розвертаються відносно до невеликих тимчасових інтервалів.

Вікова психологія спирається на наступну класифікацію вікових періодів

1) новонародженість — до 4 тижнів,

2) грудний чи дитинства — до 1 року,

3) період молочних зубів — від 1 до б — 7 років (переддошкільний від 1 до 3 років, дошкільний — від 3 до 7 років),

4) передпубертатний (молодший шкільний) — від 7 до 12 — 13 років,

5) пубертатний — 12—16 років у дівчинок, 13—17 — у хлопчиків,

6) юнацький — 16—20 років у жінок, 17—21 —у чоловіків,

7) зрілий — 21 — 60 років,

8) літній — 55 — 60 до 75 років,

9) старечий — після 75 років,

10) довгожителі — після 90 років

Будь-яка ступінь психічного розвитку має свою якісну своєрідність, свої закономірності Мислення дорослої людини відрізняється від мислення дитини не просто тим, що дорослий більше знає і вміє, але й тим, що він оперує іншими поняттями, іншими логічними схемами, спирається на іншу систему цінностей І т п Кожному з перерахованих періодів властиві загальні й індивідуальні особливості.

1) до юнацького віку включно характерний бурхливий фізичний і психічний розвиток з неврівноваженістю і чутливістю психічних функцій, прагненням до самостійності і незалежності, психічний розвиток дитини залежить від сукупного впливу двох факторів біологічного дозрівання організму І взаємодії Із соціальним середовищем,

2) для зрілого (середнього) віку — найбільший розвиток Індивідуальних фізичних і психічних здібностей,

3) для літнього і старечого — поступове зниження творчих можливостей, засвоєння нового, зростання інертності психічних реакцій, консерватизму, Іпохондричного занепокоєння за своє здоров’я.

Психічний розвиток людини відбувається одночасно за декількома лініями Інтелектуальний розвиток, морально-етичний, емоційно-вольовий розвиток і т. п. Розвиток різних сфер психіки відбувається нерівномірно за деякими лініями розвиток може йти більш інтенсивно, за іншими — повільніше Нерівномірність психічного розвитку призводить до виникнення так званих криз розвитку Як приклад можна навести кризу 1 року, кризу 3 років чи кризу підліткового віку, що виникають як наслідок невідповідності у розвитку Інтелектуальної, мотиваційно-потребуючої та емоційної сфери.

Позитивне значення таких криз полягає в тім, що вони стимулюють розвиток «відстаючих» сфер, і, таким чином, вони є рушійною силою саморозвитку особистості в цілому.

Вікові особливості психіки людини в період хвороби своєрідно переплітаються і взаємодіють з її хворобливими змінами і розладами. Лікар повинен уміти психологічно і клінічне осмислити і зафіксувати ці взаємодії з метою адекватної і своєчасної допомоги хворому

Таким чином, як основні задачі медичної психології можна виділити наступні:

1) Психологічна оцінка Індивідуальних особливостей хворого, змін його психічних функцій під впливом різних психічних і соматичних захворювань;

2) Вивчення впливу різних психічних і сомато-неврологічних хвороб на психічну сферу дітей і дорослих;

3) Вивчення ролі психічних впливів у виникненні, перебігу та попередженні психосоматичних захворювань їхніх психопатологічних ускладнень;

4) Вивчення індивідуальних і професійних психологічних особливостей поведінки та роботи лікаря та інших медичних працівників з хворими;

5) Вивчення психології взаємин хворого і медичних працівників при здійсненні лікувально-діагностичного процесу;

6) Вивчення принципів і методів експериментальне-психологічного дослідження в клініці, методів корекції і психотерапевтичного забезпечення діагностичного та лікувального процесів.

Фундаментальні і прикладні наукові дослідження щодо психогенних механізмів розвитку хворобливих станів та психотерапевтичних методів їх лікування та запобігання є явно недостатніми. Це обумовлює недостатність масового методичного забезпечення застосування психотерапії в лікувальному процесі та невиправдану некеровану експансію у психотерапію осіб без медичної освіти.

Негативною тенденцією розвитку самої психотерапії поки що є екстенсивний характер, що призводить до існування великої кількості форм і методів психотерапії (більш 600), що дезорієнтує професійну громаду і створює можливість для прикриття непрофесійних та відверто шарлатанських напрямків освітньої та лікувальної діяльності. Одночасно поняття психотерапії трактується зайво широко: у число її «методів» включаються далекі від клінічного і медико-соціального, у тому числі психопрофілактичного і психогігієнічного застосування психотехніки релігійної і езотеричної орієнтації.

У наслідок цього явища психотерапія в цілому з’ являється як медико-орієнтована сукупність практик, характерною рисою яких є приналежність ряду парадигм, доктрин або концепцій, найбільш відомими з яких є нейродинамічна і психодинамічна парадигми. Одночасно іншим парадигмам психотерапії — поведінковій, раціональній та мнестологічній — не приділяється належної уваги.

Серйозні проблеми існують і з дисциплінарною ідентичністю психотерапії: з одного боку, невірно ототожнена з вітчизняною фізіологічно-орієнтованою гіпнологією першої третини XX століття, вона нібито знаходиться під вираженим патронатом клінічної психіатрії, будучи її прикладною практикою, з іншої — нібито асимілюється то з медичною психологією, яка стрімко розвивається, то з психоаналізом, що повернувся у вітчизняний медичний простір.

2. Стратегічні шляхи розвитку психотерапії та медичної психології в Україні

Високий динамізм соціально-технократичного розвитку сучасного загальносвітового суспільства та перехідний період суспільно-політичного устрою України обумовлюють погіршення соматичного та психічного здоров’я населення.

Нажаль, просліджується тенденція до погіршення стану психічного здоров’я населення України. Негативний вплив на психіку людини спричиняють погіршення екологічної ситуації, збільшення кількості соціальнозумовлених стресогенних чинників, а також зростання й розширення масштабів техногенних аварій та природних катастроф, які мають серйозні віддалені медико-соціальні наслідки.

За останні п’ять років психотерапевтична мережа України зазнала певної реконструкції у структурі надання психотерапевтичної допомоги населенню, оптимізації мережі, підготовки кадрів, науково-методичного забезпечення.

Ґрунтовною організаційною одиницею психотерапевтичної допомоги є кабінет психотерапії, загальна чисельність котрих на 01.01.2004 року була 218, з них в психіатричній мережі 133 (приблизно 60%) в загальносоматичній — 85 (що складає біля 40%).

Найбільш розвинутою залишається психотерапевтична мережа Дніпропетровської, Донецької, Харківської областей, республіки Крим, м. Києва, на долю котрих з усіх 27 областей України припадає 91 кабінет, або 41,7% загальної чисельності.

Нажаль продовжується тенденція що до скорочення психотерапевтичної мережі: порівняно з рівнем на 01.01.2002 року кількість психотерапевтичних кабінетів зменшилася на 3 (з 221 до 218).

На 01.01.2003 року в України налічувалось біля 480 фізичних осіб лікарів-психотерапевтів.

Щорічно проводяться всеукраїнські науково-практичні конференції з міжнародною участю у м. Харкові та обласні і регіональні конференції.

Розроблені і затверджені МОЗ України у 2000 році програми з спеціалізації та тестового комп’ютерного контролю, у 2002 — програма передатестаційного циклу.

Видано біля 10 методичних рекомендацій, посібників та монографій [1–9], а у 2002 року видано перший вітчизняній підручник з психотерапії [10], затверджений МОЗ України.

Але негативні тенденції у стані здоров’я населення вимагають кардинального перегляду ролі і місця психотерапії в сучасній медицині.

Психогенії і фактори невротизації населення України фактично обіймають всі прошарки популяції.

Зміни структури захворюваності відбуваються з випереджаючим зростанням психогенно-невротичних та психосоматичних захворювань: за даними світових та вітчизняних досліджень до 50–60% пацієнтів загальносоматичної мережі мають недіагностовані невротичні та депресивні розлади [11–13].

Ригідність більшості професійних доктрин і організаційних форм надання медичної допомоги продовжує орієнтувати психотерапію як досить вузьку спеціальність, зосереджену в психіатричній мережі. Таким чином, у рамках клінічної медицини психотерапія сприймається як деяка допоміжна, параклінічна («терапевтична») спеціальність.

Але психотерапія є самостійною, дуже розвинутою і структурованою клінічною медичною дисципліною.

Сьогодні прийняті наступні дефініція та характеристика предмету психотерапії.

Психотерапія визначається як система теоретичних концепцій і відповідних практичних заходів, спрямованих на лікування і/або корекцію психічних та психосоматичних розладів, а також кризових станів за допомогою опосередкованого впливу через психічну сферу. Таке визначення відповідає як прийнятим в Україні концептуальним положенням, так і, зокрема, формулюванню, затвердженому 11.02.2004 р. Європарламентом у Поправці 128 до Додатку V, пункту 5а («Психотерапевти»), яке стосується визнання психотерапії як окремої дисципліни.

Предмет психотерапії має складнокомпонентну структуру — психотерапевтична феноменологія (у тому числі асоціації між методами психотерапії й саногенними феноменами), клінічні психотерапевтичні ефект-синдроми з корелят-механізмами й психотехнічні шляхи їх досягнення (загальна психотерапія), патонозологічні форми й взагалі патологія психічної сфери, що підлягають переважно психотерапевтичному лікуванню (клінічна психотерапія), вторинні нозосиндромальні психопатологічні форми при непсихічних захворюваннях (психотерапія в клініці) та ряд спеціальних і соціальних застосувань (спеціальна й соціальна психотерапії).

В Україні психотерапія відноситься виключно до медичної діяльності. Відповідна медична спеціальність «Психотерапія» за № 88 міститься у «Номенклатурі лікарських спеціальностей» затвердженій наказом МОЗ від 19.12.1997 р. № 359. Підготовка кадрів психотерапевтів проводиться шляхом спеціалізації за фахом «Психотерапія» осіб, які у порядку, що передбачений наказом МОЗ від 25.12.1992 р. № 195, допущені до лікарської діяльності. Після закінчення курсів спеціалізації проводиться атестація з присвоєнням кваліфікації «лікар-спеціаліст» за означеною спеціальністю (наказ МОЗ від 19.12.1997 р. № 359).

Протилежної точки зору дотримуються деякі закордонні асоціації. Так, згідно «Декларації по психотерапії», яка була прийнята Європейською асоціацією психотерапії (EAP) 21.10.1990 р. у Страсбурзі, «психотерапія є особливою дисципліною з області гуманітарних наук … одержання … освіти можливе при умовах попередньої підготовки … в галузі гуманітарних і суспільних наук».

Але, не дивлячись на це і в Україні є спроби трактувати психотерапію не виключно як медичну спеціальність і запровадити підготовку фахівців поза вищими медичними закладами освіти.

Психокорекція — корекція за допомогою психотехнік нехворобливих змін психічної сфери.

В системі адекватного формування спеціалістів в галузі медичної психології слід вважати принциповим правильне смислове наповнення основних дефініцій її розділів. В багаточисельних сучасних посібниках, що посягають на висвітлення предмету медичної психології, відбувається стихійне, невиправдане, позбавлене реального смислового навантаження змішування термінів і понять «психопатологія», «патопсихологія», «психодіагностика» і «психокорекція». Без чіткої смислової ідентифікації цих понять неможливо говорити про дійсне становлення медичної психології як самостійної галузі знань і, відповідно, науково-практичної дисципліни.

Саме психотерапія і медична психологія є підґрунтям до розвитку соціального напрямку психіатрії — тобто соціальної психіатрії. Прогноз основних тенденцій розвитку соціальної психіатрії дозволяє виділити наступні задачі.

Найближчі задачі: вивчення впливу соціальних стресів на психічне здоров’я та розробка методів підвищення стресостійкості населення і попередження психічних стресових розладів; створення концепції соціально-психіатричної допомоги (насамперед, це адаптація існуючих теоретичних основ вітчизняної концепції реабілітації та розробка нових організаційних форм соціального захисту психічно хворих).

Довгостроковою тенденцією розвитку психотерапії і медичної психології буде їх подальше зближення з іншими клінічними дисциплінами. Реалізація цієї задачі пов’язана з поступовим перенесенням акцентів у лікуванні психічно хворих з психофармакотерапії на психо- та соціотерапевтичні види допомоги. Психофармакотерапія, не втрачаючи свого базисного значення, буде виконувати переважно купіруючі функції, створюючи оптимальні умови для проведення соціотерапевтичних і реабілітаційних заходів. Психіатричні стаціонари у перспективі будуть вирішувати окреслене коло задач, як-то: лікування гострих станів, психіатрична експертиза, терапія і реабілітація хворих з дефектними станами.

Основне навантаження має відбуватись в установах амбулаторної мережі.

Ресоціалізація хворих має бути визначена як ґрунтовна кінцева мета лікувального процесу. Психотерапія має провідну роль і в розвитку та вдосконаленні всієї системи надання медичної допомоги населенню.

3. Професійні якості медичних працівників

Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря.

Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров’я, а нерідко й життя хворого.

Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов’язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов’язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам’ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір’я хворого. І навпаки, зім’ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Важливим обов’язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов’язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз’яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав’язливості»

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання» Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.

До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов’язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.

Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за здоров’я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни.

Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання лікувального режиму і проведення лікування в цілому.

Висновки

Традиційно медична психологія визначалася як міжгалузева дисципліна, що знаходиться на перетині медицини та психології, поділяється на загальну медичну психологію, що вивчає психологічні закономірності хворої людини, психологію медичного працівника, психологію спілкування в системі «лікар — пацієнт» та часткову медичну психологію, присвячену психологічним аспектам різних хвороб. Загалом предметом медичної психології є різноманітні особливості психіки хворої людини.

Предметом медичної психології є психологія особистості хворого, а її частинами є: 1) загальна психологія — вивчає психічні функції людини, психічний та психосексуальний розвиток, особистість і здоров’ я, свідоме та несвідоме у нормі, психологію статевих відмінностей, вікову психологію, міжособистісні стосунки у мікро- та макрогрупах, психологію сім’ї, адаптацію та психогігієну; 2) клінічна психологія, що охоплює наступні розділи: загальна та конкретна психопатологія, патопсихологія, нейропсихологія та психодіагностика; 3) психокорекція — корекція за допомогою психотехнік, необхідних для зміни психічної сфери; 4) медична етика та деонтологія.

Даний підхід окреслює лише частину медичної психології — ту, яка безпосередньо стосується викладання психології у медичних навчальних закладах, на кшталт основ психології для медичних працівників.

Список використаної літератури

Абрамов В. Медична психологія: навч. посіб. для самопідготовки студентів / Володимир Андрійович Абрамов (ред.). — Донецьк : Каштан, 2008. — 270с.
Блохіна В. П., Вітенко І. С., Спіріна І. Д., Лисиця Г. І., Кетков Д. Ф.. Загальна та медична психологія: (практикум): Навч. посібник для студ. вищ. мед. навч. заклдаів III-IV рівнів акредитації / Дніпропетровська держ. медична академія. Кафедра психіатрії, загальної та медичної психології / І.Д. Спіріна (заг.ред.), І.С. Вітенко (заг.ред.). — Д. : АРТ-ПРЕС, 2002. — 176с.
Клиническая психология // Большой психологический словарь / ред. кол.Б.Г.Мещеряков, В.П.Зинченко. — СПб. : ПРАЙМ-Еврознак, 2005. — С. 204.
Кришталь В.В. Концепция образования медицинских психологов / Кришталь В.В, Михайлов Б.В. // Медицинские исследования. — 2001. — Т.1, вып. 1. — С. 87-89.
Медична психологія / за ред. С.Д.Максименка, М.В.Папучі. — К. ; Ніжин : Вид-во НДУ, 2007. — 157 с.
Пашковський В. Нейропсихологія: навч. посіб. для студ. вищ. мед. закл. освіти IV рівня акредитації, які навч. за спец. 7.110110 — «Медична психологія» / МОЗ України. Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти; Буковинський держ. медичний ун-т. — Чернівці : БДМУ, 2008. — 212с.
Тодд Дж. Основы клинической и консультативной психологии / Тодд Дж., Богарт А.К. — СПб. : Сова ; М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. — 768 с.
Хома І. Н. Медична психологія: навч. посібник. — Рівне : Рівненська друкарня, 2002. — 178с.

Освіта та самоосвіта