Вступ

Актуальність теми. У ХХІ столітті відійшли на задній план загарбницькі війни колоніальних держав, але перед світовою спільнотою постала нова проблема – торгівельні війни. Вони стали дійовим інструментом не тільки для захисту національних товаровиробників, а й для досягнення геополітичних цілей. На разі, торгівельні війни успішно використовуються практично всіма країнами світу. Особливо дієвою зброєю вони стали у руках розвинутих країн. Торгівельні війни є не просто засобом впливу, а й механізмом самоствердження авторитету тієї чи іншої країни. Але не зважаючи на високу частоту застосування торгівельної війни як ключової санкції у міжнародних відносинах, дана проблема не є достатньо вивченою.

Інтенсивний розвиток процесів глобалізації наприкінці ХХ — початку ХХІ століття, зростання обсягів міжнародної торгівлі, зміна позицій країн на світовому ринку та структури їх товарообігу, прагнення держав підтримати конкурентоспроможність власних товаровиробників і протекціоністські тенденції у нових формах актуалізують проблему загострення торговельних стосунків між країнами. Кожний контрагент міжнародної торгівлі намагається забезпечити собі найсприятливіші умови та вигоди, навіть дискримінуючи при цьому торговельного партнера. Уряди країн відстоюють інтереси вітчизняних виробників усіма доступними їм засобами. Не зважаючи на зусилля Світової організації торгівлі (СОТ), спрямовані на забезпечення країнам-учасницям сприятливих умов для міжнародної торгівлі конфліктність міжнародних торгових відносин залишається на високому рівні. Міжнародні торговельні суперечки спалахують між різними країнами, як членами СОТ, так і іншими країнами.

1. Феномен торгівельних війн у сучасному світі

Виникнення торгівельних війн у світовій економіці ґрунтується на протиставленні сукупності економічних інтересів країн-учасників торгівельної війни. Виходячи з ідентифікації власних позитивних результатів від застосування різноманітних торгівельних бар’єрів за допомогою інструментів прихованого протекціонізму, країни намагаються відстоювати власні економічні інтереси, що в результаті призводить до відповідних кроків країни, проти якої застосовані інструменти прихованого протекціонізму.

Сучасні міжнародні економічні відносини мають чимало прикладів торгівельних війн, у яких беруть участь практично всі країни світу.

Розглянемо погляди на торгівельні війни у вітчизняній економіко-географічній думці. Дем’яненко П.В. дає таке визначення [3]: «Торгова війна — торгове суперництво 2 або більше країн, що проводиться з метою захоплення зарубіжних ринків або запобігання торгової «окупації» національної економіки». Шнипко А.С. трактує торгові війни, як ситуацію при якій учасники міжнародної торгівлі намагаються знизити якісні характеристики конкуруючих товарів або взагалі усунути торгового опонента за допомогою системи митних, тарифних, квотних, та інших обмежувально-заборонних санкцій [6]. Торгові війни також привертають пильну увагу засобів масової інформації які трактують їх як спосіб економічного тиску на опонента [5].

Ми пропонуємо більш повне визначення, так як при аналізі праць вчених помітили, що хоч ними і розглядаються політичні причини, але при цьому жодним автором вони не включені в означення. Таж ситуація і з ТНК. Вони фігурують як активний учасник, але при цьому неначе «випадають» з поля класичних досліджень. Отже, торгівельна війна – це створення ситуації економічного тиску на опонента, в якому беруть участь дві і більше країн (ТНК), що проводиться з метою захоплення ринків, захисту національного товаровиробника, або з політичних мотивів і здійснюється за допомогою введення системи обмежувально-заборонних заходів: митних, економічних,інформаційних, тарифних санкцій, квот на ввіз, ліцензування імпорту, імпортозаміщення, збільшення компенсаційних виплат, ускладнення сертифікації, стандартизації, участі іноземних компаній у тендерах.

Причинами торгівельних війн може служити бажання підтримати власного товаровиробника, захистити власні інтереси (економічні або захист здоров’я та життя населення), бажання захопити нові ринки, або знищити конкурента (економічного або\і політичного) [2].

Вивчаючи торгівельні війни ми зіткнулись з недостатньою розробленістю їх класифікацій та критеріїв виділення окремих груп. Дем’яненко П.В. виділяє два класи війн за видом дій [3]: наступальні та оборонні. Наступальні, як правило, мають на меті захоплення зарубіжних ринків. Оборонні ж, на противагу, запобігають «окупації» національних ринків. Питаннями класифікації також займається Пуригіна О.Г., вона пропонує класифікувати даний феномен перш за все виходячи з причин, що їх створили [4]. Нею виділені дві групи. По-перше, ті що виникають через політичні мотиви: з метою підтримки національних товаровиробників та захисту національних інтересів виникає недопущення товарів певної країни на внутрішній ринок, необґрунтоване підвищення експортних митних ставок, створення експортних квот, демпінг чи ембарго. По-друге, виділяються торгові війни, що викликані технічними чинниками. До них можна віднести міжнародні конфлікти, що викликані серйозними протиріччями екологічних норм країн.

Детально розглянувши торгівельні війни світу ми пропонуємо свою класифікацію, за причинами виникнення торгівельних війн (наведена в картографічному вигляді на рисунку 1). Перша група — конфлікти економічні, в їх основі лежить фінансово-економічний чинник (отримання прибутку, як кінцева задача). До цієї групи можна віднести «Тріскову війну» між Ісландією і Великобританією. Також до цього виду торгових війн можна віднести «бананову» та «сталеву» війни, спровоковані США [1].

Друга група — торгівельні війни, що виникають з політичних причин. До них ми пропонуємо відносити конфлікти, що створені задля задоволення політичних амбіцій: торгівельні війни між країнами зі спірними територіями, різними політичними режимами, релігійними розбіжностями, а також ті, що закликані примусити певну країну погоджуватись з рішенням міжнародних організацій або світової спільноти. До цієї групи можна віднести так звану «Шоколадну війну» між Україною і Росією, так як в її основі за думкою експертів лежить небажання України приєднатись до Митного союзу.

До вищезгаданої групи також доцільно віднести торгівельні обмеження між Ізраїлем та арабськими країнами Південно-Західної Азії [1], а також конфлікт між Польщею та Російською федерацією з приводу заборони на ввіз яловичини на територію останньої, як відповідь на зміцнення польської економіки як члена ЄС.

Третя група — екологічні торгівельні війни. Причини їх виникнення невідповідність екологічних норм країн. Як приклад можна навести «М’ясну війну» між США і ЄС, так як вона викликана порушенням екологічних норм Європейського Союзу, також до цієї групи можна віднести литовсько-латвійський конфлікт між компаніями «Amaco» і ОРАВ, щодо розвідки нафтового родовища в Балтійському морі а також україно-російський осетровий конфлікт [2].

У науковій літературі наведена значна кількість класифікацій, на основі їх узагальнення ми запропонували авторську класифікацію торгівельних війн, що враховує кількість і специфіку їх учасників. Пропонуємо виділяти такі групи: • опонентні торговельні війни; відбуваються як правило у межах одного регіону, у конфлікт втягнуті як правило дві країни.

2. Міжнародні торговельні суперечки у сучасній регулятивній парадигмі

За історію існування міжнародної торгівлі відбулися численні торговельні суперечки. Тільки за період 1995-2014 рр. СОТ розглянула 467 суперечок між її членами. Держави мають різний досвід участі у таких суперечках. У табл.1 представлено кількісну інформацію щодо участі країн-членів СОТ, що найчастіше були сторонами у торговельних суперечках протягом 1995-2014 рр.

Таблиця 1. ТОП-10 КРАЇН-ЧЛЕНІВ СОТ, ЯКІ БРАЛИ УЧАСТЬ У ТОРГОВЕЛЬНИХ СУПЕРЕЧКАХ ПРОТЯГОМ 1995-2014 р.р. ЯК ПОЗИВАЧІ І ЯК ВІДПОВІДАЧІ

№	Країна-позивач	Кількість разів	№	Країна-відповідач	Кількість разів
1	США	106	1	США	120
2	ЄС	89	2	ЄС	74
3	Канада	33	3	Китай	31
4	Бразилія	26	4	Індія	22
5	Мексика	23	5	Аргентина	22
6	Індія	21	6	Канада	17
7	Аргентина	19	7	Японія	15
8	Японія	18	8	Республіка Корея	14
9	Республіка Корея	16	9	Мексика	14
10	Тайланд	13	10	Бразилія	14

Лідером за числом торговельних суперечок є США. Вони виступали стороною суперечки понад 200 разів, причому у 106-ти випадках у якості позивача (скаржника) та у 120-ти випадках — як відповідач. Другу позицію у рейтингу країн- позивачів і країн-відповідачів займає ЄС (89 — як позивач, 74 — як відповідач). Китай, як провідна країна у міжнародній торгівлі, за період членства у СОТ часто (31 раз) ставала об’єктом скарг з боку торговельних партнерів, натомість сам ініціював лише 10 скарг на своїх торговельних партнерів. Як видно з табл. 3, найбільше суперечок відбулося між США та ЄС. Ці суперечки у літературі отримали визначення — трансатлантичних.

Таблиця 2. КІЛЬКІСТЬ СУПЕРЕЧОК, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВЗАЄМНИМИ СКАРГАМИ КРАЇН, ЯКІ НАЙЧАСТІШЕ ЗВЕРТАЛИСЯ ДО СОТ ПРОТЯГОМ 1995-2014 рр.

Відповідач Позивач	США	С ш	Канада	Мексика	Японія	Південна Корея	Китай	Індія	Бразилія	Аргентина
США	х	19	5	6	6	6	15	6	4	5
ЄС	32	х	6	3	6	4	7	11	4	5
Канада	15	9	х	—	1	2	2	1	1	—
Мексика	9	3	—	х	—	—	4	—	—	1
Японія	8	1	2	1	х	—	2	—	1	—
Республіка Корея	10	3	—	1	2	х	—	—	—	—
Китай	9	3	—	1	—	—	х	—	—	—
Індія	8	7						х	1	—
Бразилія	10	7	3	1	—	—	—	—	х	1
Арегентина	5	5							1	х

Обсяг двосторонньої торгівлі виключно товарами між ЄС і США у 2012 р. сягнув рівня понад 646 млрд дол. Країни є найбільшими торговельними партнерами у світі. Найбільші обсяги торгівлі між країнами характерні для машинобудування та високих технологій, фармацевтичних продуктів та автомобілів, а також оптичних, фото-, медичних приладів. Торгівля ЄС—США фокусується на праце- та капіталомістких секторах, що характеризуються ефектом масштабу та внутрішньогалузевою торгівлею. У минулому сільськогосподарські продукти часто були предметом торговельних суперечок. Зазвичай найбільше суперечок виникає у сферах споживчої та харчової безпеки, захисту довкілля та субсидування .

Майкл Джонсон, досліджуючи суперечки між ЄС і США, за період існування ГАТТ, а потім і СОТ виділяє такі їх різновиди :

1)       прямий протекціонізм (зловживання державними процедурами закупівлі, розробленими для захисту національних виробників від іноземної конкуренції);

2)       прихований протекціонізм (зловживання національними стандартами або дискримінаційне застосування національного оподаткування для зниження конкурентоспроможності імпортних товарів у порівнянні з вітчизняними);

3)       розбіжність у питанні можливості застосування в особливих випадках погоджених правил і визначень;

4)       спроби одної країни нав’язувати іншій своїх власних національних стандартів за кордоном, одним із способів: або шляхом екстериторіального накладання технічних стандартів на іноземну продукцію, або шляхом екстериторіального застосування національних регуляторних норм;

5)       невдоволення однієї сторони порушенням правил режиму найбільшого сприяння (РНС) іншою стороною шляхом завищеного обмеження імпорту у порівнянні з третьою стороною (приклад, довготривала суперечка між деякими країнами та ЄС через порушення РНС у торгівлі бананами);

6)       невдоволення однієї сторони тим, що торговельний партнер викривлює торгівлю шляхом субсидування окремих видів виробництв (субсидії у виробництво аеробуса у ЄС та аналогічні дії уряду США по відношенню до виробництва боїнгів);

7)       невдоволення однієї сторони, тим, що країна — партнер з протекціоністською метою зловживає дозволеними СОТ антидемпінговими засобами;

8)       прямі конфлікти у міжнародній торгівлі між національними регуляторними нормами та відповідними нормами права торговельного партнера, які відбивають інтереси певних спільнот.

За період існування ГАТТ між ЄС і США було зафіксовано 39 суперечок, які за природою відносилися до типів 1, 2, 3, 6, 7. Протягом існування СОТ США 19 разів позивалися у Орган з розв’язання суперечок СОТ на ЄС, відповідно ЄС 32 рази скаржилося на США. Крім зазначених вище типів суперечок, що відбулися за часів ГАТТ, після 1995 р. з’явилися нові тенденції, а саме, певна кількість невдоволень стосувалася торгових заходів неекономічного походження (охорона здоров’я населення, невідповідність стандартам захисту довкілля, політичні або економічні відносини з третьою стороною тощо). Кілька суперечок між ЄС і США пов’язані із забороною ЄС використання гормону росту у виробництві яловичини, довготривалі преференції імпортерам бананів із залежних від ЄС країн і відмова від таких саме умов продавцям із Латинської Америки, субсидії експортерам промислової та сільськогосподарської продукції у США та субсидії ЄС на виробництво аеробусів тощо — це лише невеликий перелік суперечок різної природи походження.

3. Обґрунтування інтересів учасників торгівельних війн у міжнародній економіці

Практично всі торгівельні війни було розпочато країнами, які мають суттєвий вплив на міжнародну економіку та прагнуть домінування в торгівельних відносинах; групи товарів, проти яких застосовуються інструменти прихованого протекціонізму, мають абсолютно різноплановий характер; зворотна реакція країн, проти яких застосовувались інструменти прихованого протекціонізму, мають різний характер — від симетричних дій у відповідь на застосування протекціоністських заходів до їх ігнорування; торгівельні війни мають різний характер, спрямований як на застосування інструментів прихованого протекціонізму для захисту внутрішнього ринку країни, так і для захисту інтересів національних виробників на зовнішніх ринках. Тому під торгівельною війною слід розуміти процес протиставлення економічних чи політичних інтересів з метою досягнення бажаних результатів шляхом використання різноманітних інструментів протекціоністського захисту (в тому числі з використанням інструментів прихованого протекціонізму) [1].

До складу учасників торгівельної війни слід віднести: міжнародні організації, що займаються питанням регулювання міжнародної торгівлі;

• інтеграційні об’єднання країн, які проводять спільну торгівельну політику;
• держави (державні інституції, які ініціюють торгівельну війну, та інституції іншої держави, яка бере участь у торгівельній війні);
• підприємства (експортери та імпортери продукції, на діяльність яких значно впливає рішення державних органів);
• споживачі продукції або населення країн-учасників торгівельної війни.

Кожен з учасників торгівельної війни має власні інтереси, які полягають у досягненні бажаних рішень та наслідків у ході торгівельної війни. Виходячи з наявності різних векторів дії протекціоністських заходів, подальшого дослідження потребують інтереси країни-імпортера, що є ініціатором торгівельної війни, та інтереси країни-експортера, що є ініціатором торгівельної війни.

Більшість торгівельних війн у міжнародній економіці ініціюються з метою захисту власних економічних інтересів на внутрішньому ринку країни. Серед таких є інтереси країни-імпортера, що є ініціатором торгівельної війни, які мають багатосторонній характер. Серед основних інтересів країни-імпортера, що ініціює торгівельну війну, є захист вітчизняних економічних інтересів, який ґрунтується на скороченні обсягів імпортної продукції на внутрішньому ринку. Також значного поширення набувають інші мотиви країни-імпортера, що ініціює торгівельну війну, спрямовані на досягнення різного роду економічних, політичних, соціальних, релігійних, військово-політичних та екологічних зисків.

Таблиця 3. Інтереси країни-імпортера, що ініціює торгівельну війну

Вид інтересів	Характеристика інтересів
Економічні	Зменшення конкуренції на внутрішньому ринку; збіль­шення обсягів ВВП; збільшення зайнятості; під­тримка вітчизняних виробників; збільшення плато­спроможного попиту
Політичні	Політичний тиск з метою отримання бажаних полі­тичних кроків або рішень; погіршення конкурентних позицій країни у світі; дискредитація органів влади країни
Соціальні	Формування національної ідеї, що ґрунтується на підтримці власного товаровиробника; зменшення безробіття, стимулювання створення додаткових робочих місць
Релігійні	Обмеження доступу на ринок країни продукції, що не відповідає релігійним переконанням населення країни; інструмент вирішення релігійних конфліктів (отримання релігійних преференцій)
Військово- політичні	Обмеження торгівлі з країною з метою послаблен­ня її економічних та військових позицій; недопу­щення укріплення військових позицій країни; інстру­мент досягнення військових преференцій
Екологічні	Запобігання доступу на ринок країни екологічно не­безпечної продукції; зменшення забруднення нав­колишнього середовища

 На основі проведеного аналізу окремих торгівельних війн у міжнародній економіці, наведених у табл. 3, визначено інтереси країни імпортера, що ініціює торгівельну війну, які наведені в табл. 4.

Враховуючи природу зовнішньоекономічної діяльності та сферу інтересів, в яких відбувається протиставлення інструментів протекціоністського захисту, країни повинні прагнути відстоювати власні інтереси на зовнішніх ринках (у процесі експорту продукції) з метою підтримки національних виробників. Застосовуючи узагальнену характеристику видів інтересів та аналіз окремих торгівельних війн у міжнародній економіці, наведену в табл. 2, проведено дослідження та групування інтересів країни-експортера, що є ініціатором торгівельної війни (табл. 4).

Таблиця 4. Інтереси країни-експортера, що є ініціатором торгівельної війни

Вид інтересів	Характеристика інтересів
Економічні	Збільшення обсягів експорту товарів; зростання ВВП; послаблення конкуренції на ринку країни імпортера; зменшення торгівельних бар’єрів на ринку країни-імпортера; зміцнення конкурентних позицій на ринку імпортера; поглинання конку­рентів; поглиблення спеціалізації країни у вироб­ництві продуктів
Політичні	Послаблення адміністративних бар’єрів та режи­мів доступу товарів на ринки країни-імпортера; спонукання до вступу в торгівельні об’єднання; інструмент вирішення політичних конфліктів; реалізація політичних амбіцій керівництва країни
Соціальні	Збільшення рівня зайнятості; демонстрація свого домінуючого становища над країною-імпортером
Релігійні	Інструмент вирішення релігійних конфліктів (отри­мання релігійних преференцій); розповсюдження впливу релігійної течії країни-експортера про­дукції
Військово- політичні	Формування залежності від країни-імпортера про­дукції; послаблення військових позицій та авто­ритету на міжнародній арені
Екологічні	Раціональне використання власних природних ресурсів. Зменшення обсягів використання при­родних (сировинних) ресурсів країни та ін.

Серед інтересів країни-експортера, що є ініціатором торгівельної війни, слід відзначити наявність значного розмаїття інтересів, спрямованих на досягнення окремих позитивних результатів для країни-експортера продукції, що є ініціатором торгівельної війни. Виходячи із запропонованої класифікації інтереси країни-експортера, що є ініціатором торгівельної війни, ґрунтуються на досягненні як економічних, так і політичних, соціальних, релігійних, військово-політичних або екологічних зисків від торгівельної війни.

Запропоноване обґрунтування інтересів учасників торгівельної війни дозволяє ідентифікувати цілі країн у торгівельної війні та розробити стратегію її ведення з метою захисту власних економічних інтересів. Також встановлення інтересів країн учасників торгівельних війн дозволяє прогнозувати наслідки торгівельної війни та формувати шляхи виходу з неї. Виходячи з дослідження торгівельних війн у сучасній економіці (за результатами дослідження [4]), обґрунтуванню економічних інтересів торгівельної війни приділяється недостатня увага, оскільки значна кількість торгівельних війн є економічно не доцільними, а рішення про початок торгівельних війн — політично вмотивованими. Дослідження інтересів учасників торгівельних війн в міжнародній економіці дозволяє поглибити розуміння природи торгівельних війн та вдосконалювати відповідний інструментарій їх дослідження, а також створює підґрунтя для розробки інструментів ведення торгівельних війн.

Таким чином, враховуючи актуальність і розповсюдженість застосування інструментів прихованого протекціонізму, що призводить до появи торгівельних війн між країнами, дослідження інтересів учасників торгівельних війн дозволяє поглиблювати методичний інструментарій та розробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо прогнозування наслідків торгівельних війн, інструментів їх ведення, рекомендації щодо оцінки ефективності торгівельних війн, стратегій протидії торгівельним війнам або виходу країни з торгівельної війни.

4. Торговельні війни з Росією: збитки і користь для України

Тотальна перевірка товарів, які Україна експортує до Росії, та фактичне припинення експорту завдасть збитків українській економіці, однак не варто їх перебільшувати, вважають українські урядовці й частина експертів. Шкода від українсько-російського митного протистояння залежатиме від того, як довго воно триватиме, вважають фахівці. Однак частина аналітиків та окремі представники опозиції вбачають і позитив: на їхню думку, торговельні війни з Росію змушують Україну переорієнтовуватися на українські ринки.

На українсько-російських прикордонних пропускних пунктах  черги з вантажівок, а на російських прикордонних залізничних станціях стоїть дедалі більше товарних потягів із України. Російські митники повністю перевіряють вантажі, змушуючи перевізників розвантажувати й завантажувати кожен транспортний засіб. Першою про ці проблеми заявила Федерація роботодавців України. Зі свого боку, «Укрзалізниця» спростовує інформацію про перешкоди в роботі залізничного транспорту.

Першим проблеми з експортом до Росії відчула компанія «Рошен», 14 серпня 2014р. про це заговорила більшість українських експортерів. Компанія «Оболонь» у цій ситуації сама відмовилася відвантажувати продукцію в Росію, поки ситуація не стане зрозумілішою.

В цій ситуації Україна має захищати свого виробника, спираючись на норми Світової організації торгівлі, і не припиняти курсу на європейську інтеграцію, паралельно вирішуючи проблеми з Росією на переговорах.

Україні необхідно жорстко, системно відпрацьовувати захист своїх економічних інтересів, не відмовляючись від свого курсу на інтеграцію в європейський простір.

Росія споживає близько чверті українського експорту, такі дані наводить Мінекономіки. За розрахунками міністерства, у першому кварталі Україна експортувала до Росії продукції на суму понад 3,7 мільярда доларів США, тоді як до країн ЄС – на суму понад 4,5 мільярдів доларів.

Загалом для української економіки проблеми з експортом до Росії не будуть руйнівними, однак суттєво постраждати може агропромисловий комплекс.

Більшість експорту українських овочів та фруктів припадає на Росію. Однак найбільшого впливу від проблем на кордоні зазнає українська молочна галузь, а також виробництво м’яса. Виробники будуть переорієнтовуватися, але на це потрібні роки.

Масштаб втрат економіки залежить від того, як довго перешкоджатимуть експорту. Слід зазначити, що від перешкод на російській митниці програє і Україна, і Росія. Оскільки з українських товарів платяться податки у російський бюджет, російський бізнес отримує прибуток і створює робочі місця, продаючи їх. Не йдеться про припинення експорту на тривалий час.

Між тим українські громадяни виступили одразу з кількома ініціативами щодо бойкоту товарів українських виробників. У соцмережах можна знайти переліки російських брендів продовольства, одягу та інших товарів із закликом не купувати їх.

Проблеми виникають синхронно з успіхами України в європейській інтеграції і зі зменшенням інтересу до Митного союзу. Економічні втрати є обопільними.  Але якщо в короткостроковій перспективі українські компанії рахують збитки, то стратегічно повторення торговельних воєн із Росією стимулює українських виробників розширювати ринки збуту, ставати більш конкурентоздатними. Тобто, в підсумку Україна виграє.

Експерти наголошують, що спроби переорієнтувати продукцію, яку не пускає до себе Росія, на інші ринки штовхають виробників до запровадження європейських стандартів, до підвищення якості продукції у майбутньому та до активнішого пошуку покупців за кордоном.

Висновки

Проведений аналіз дозволив виявити нові тенденції, притаманні сучасній парадигмі міжнародних торговельних війн, а саме:

—         останнім часом появу будь-яких проблем у торговельних стосунках між країнами в інформаційному просторі часто означають терміном «торговельна війна». На думку автора, у застосуванні того чи того терміну для позначення проблемних стосунків між країнами доречно керуватися загальновизнаними нормами міжнародного права та критеріями, які дозволяють оцінити ступінь напруги стосунків між країнами, і на цій основі обирати один із можливих варіантів: суперечлива ситуація у міжнародній торгівлі, торговельна суперечка, торговельний конфлікт, торговельна війна;

—         еволюція об’єктів міжнародних торговельних суперечок відбувається у двох напрямках відповідно до їх структури. По-перше, засоби торговельних політик країн, застосування яких спричиняє протиріччя між торговельними партнерами, розповсюджуються як імпорт, так і на експорт. До укладання угоди ГАТТ переважно використовувалися тарифні або кількісні засоби обмеження імпорту, іноді започатковувалися антидемпінгові розслідування. Лібералізація торгівлі, започаткована ГАТТ, шляхом зниження тарифів у взаємній торгівлі країн, спричинила пошук і широке застосування різноманітних (часто прихованих) методів нетарифного регулювання міжнародної торгівлі. Ними активно користуються для підвищення конкурентоспроможності власної продукції і обмеження доступу на внутрішній ринок продукції іноземних конкурентів, як країни, що розвиваються, яким дійсно необхідно захищати свої ринки, так і розвинуті країни. По-друге, все більше галузей економік країн стають об’єктами суперечок. Наразі міжнародна торговельна суперечка може спалахнути, як на ринку якоїсь рідкісної сировини, так і на ринках сільськогосподарської, промислової, високотехнологічної продукції тощо;

—         аналіз стану торговельно-економічних відносин у контексті суперечок показав, що міжнародні торговельні суперечки залишаються сталим феноменом сучасності. Найактивнішими учасниками міжнародних торговельних суперечок є США та ЄС, які у конкурентній боротьбі один з одним та іншими як розвинутими країнами, так і країнами, що розвиваються, користуються різноманітними інструментами торгових політик і створюють суперечливі ситуації на ринках найрізноманітнішої продукції. Причому, являючись ініціаторами лібералізації і рівних прав у торговельно-економічних стосунках, фактично проводять політику прихованого протекціонізму всіма доступними їм способами;

—         неможливість дійти згоди на раундах багатосторонніх торговельних переговорів створюють передумови у глобальній торговельній системі для загострення суперечок між країнами та зміщення їх інтересу до двосторонніх і регіональних угод.

Список використаної літератури

1. Бялий Ю. «Торговая война». [Електронний ресурс]: Серія публікацій у газеті «Суть времени» у 2013 р./ Ю. Бялий. — Режим доступу: http ://www.eot.su.
2. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т. М. Циганкова. — К.: КНЕУ, 2003. — 660 с.
3. Гордєєва Т. Ф. Детермінанти конфліктних ситуацій у міжнародній торгівлі / Гордєєва Т. Ф.// Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. — К.: КНЕУ, 2011. — Вип. 25. — С. 276-285.
4. Гордєєва Т. Ф. Сучасна концепція міжнародних торговельних суперечок Вчені записки: зб.наук. праць. — К.: КНЕУ, 2012. — Вип. 14. — Ч. 2. — С. 200.
5. Гордєєва Т. Ф. Сучасна концепція міжнародних торговельних суперечок. / Гордєєва Т. Ф. // Вчені записки: зб. наук. праць. — К.: КНЕУ, 2012. — Вип. 14. — Ч. 2. — С. 196-202.
6. Дем’яненко П.В Економічні війни, як засіб глобалізації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.kr.ua/orhus/dem.pdf
7. Дубровина О. А. Соотношение протекционизма и фритредерства во внешней торговле. Дис канд. экон. наук: 08.00.14 / О. А. Дубровина. — М., 2005. — 151 с.
8. Егоров С. А. Вооруженные конфликты и международное право / С. А. Егоров. — М.: ДА МИД России. 2003.
9. Капелинский И. Ю. Причины возникновения конфликтов в процессе развития мировой торговли и формирование многосторонних механизмов их урегулирования : Дис. … канд. экон. наук : 08.00.14 / И. Ю. Капелинский. — М., 2004. — 153 с.
10. Пуригіна О.Г.Міжнародні економічні конфлікти: Навчальний посібник / О.Г.Пуригіна. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 280 с.
11. Шнипко О.С. Торгівельні війни в глобалізації:Значення для України / О.С.Шнипко Журнал Інвестиції:практика та досвід. – 2011. — №21. – с.8-16.
12. Шныпко А.С. Экономические войны: истоки, формы, цели, проблемы, перспективы / А.С. Шныпко. – К: Генеза,2007. – 376 с.