Вступ

Нарощування інвестиційних ресурсів, збільшення частки капітальних вкладень у валовому внутрішньому продукті, поліпшення структури джерел інвестицій та напрямів їх вкладення, вирішення проблеми активізації інвестиційної діяльності мають стратегічне значення в управлінні економікою загалом [6]. Інвестиційна діяльність є джерелом та основною передмовою розвитку економіки. І саме тому розробленню та реалізації механізмів її впровадження відводиться істотне місце серед інших напрямів наукових досліджень.

Питання щодо дослідження механізму управління ефективністю інвестування в національну економіку розглянуто у працях та наукових доробках багатьох українських науковців. Т.В. Бова у своїх працях досліджує методологічну базу державного регулювання інвестиційної діяльності [2]. Особливості формування державних програм розвитку інвестиційної діяльності в трансформаційних умовах визначає Б. Андрушків [1]. Питання з тенденцій та особливостей прямих іноземних інвестицій досліджено в роботі A.A. Даниленко [5]. У працях А.О. Дєгтяра [6] та О.О. Другова [7] об’єктом дослідження є інвестиційне забезпечення розвитку регіону як складової національної фінансової системи.

Інвестиційні аспекти стратегії економічного зростання країн тривалий час перебувають у полі зору багатьох учених і дослідницьких центрів. Макроекономічний ефект іноземного інвестування став предметом аналізу американських теоретиків Дж. Даннінга, М. Портера, Дж. Мура. Теоретичне підгрунття сучасної міжнародної інвестиційної діяльності було закладене              М. Верноном, С. Хаймером,    К. Кодзимою, Т. Озавою, Р. Алібером, Р. Манделою.

Серед фундаментальних вітчизняних досліджень цій темі присвячені роботи  О. Білоруса, І. Бланка, Б. Губського, Д. Лук’яненка, А. Кредісова, О. Плотнікова,  Ю. Козака, Ю. Пахомова, В. Гейця, Є. Панченко, А. Поручника, О. Мозгового,  О. Сльозко, А. Румянцева, В. Сіденка, А. Філіпенка, О. Шниркова, Ю. Макогона,  О. Рогача, В. Рокочі.

Разом з тим швидкоплинні якісні зміни зовнішнього конкурентного середовища висувають перед науковцями у сфері економіки необхідність обґрунтування та дослідження оптимальних шляхів залучення прямих іноземних інвестицій в економіки країн, підвищення їх ефективності, аналізу впливу макроекономічного регулювання на якісні трансформації економічної системи країни-реципієнта.

Вкрай необхідним є подальше поглиблене дослідження сучасних проявів і перспективних трендів міжнародних інвестиційних процесів та розроблення системи заходів щодо нейтралізації чинників, які гальмують залучення іноземних інвестицій, що і обумовило вибір теми роботи, її завдання  та зміст.

Метою даного дослідження є – аналіз інвестиційної функції та дослідження рівня інвестувань національної економіки.

1. Механізм управління ефективністю інвестування національної економіки

для досягнення успіху нашій державі потрібні якісно нові підходи до розвитку економіки, які передбачають скоординоване застосування всього діапазону важелів, інструментів та механізмів, що, водночас, сприяють укріпленню економіки і створюють базу для прогресивних структурних перетворень.

На нашу думку, інвестиційний процес повинен бути у сфері постійного державного впливу та об’єктом державного управління. Його суспільна природа зумовлена комплексністю та причинно-наслідковою залежністю різноспрямованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного переходу в процесі розвитку виробництва, циклічністю руху капіталу, що потребує управління на базі структуризації системних ресурсів виробництва, взаємоузгодження та організації господарської діяльності суб’єктів господарювання.

Враховуючи те, що інвестиційний процес повинен сприяти комплексному розвитку держави, відповідні механізми державного управління мають стати способами вирішення суперечностей інвестиційного процесу, послідовною реалізацією дій, які базуються на основоположних принципах, цільовій орієнтації, функціональній діяльності з використанням відповідних форм і методів управління.

Під час формування механізмів державного управління інвестиційним процесом необхідно виокремлювати блоки їх формування та реалізації. Перший містить потреби, інтереси, суперечності, цілі, волю, мотиви, стимули інвестування; другий — рішення, дії, результати інвестиційного процесу. Потреби, інтереси й цілі зумовлюють здійснення в державному управлінні необхідних дій, а саме: ухвалення і практичну реалізацію інвестиційних рішень. Таким чином, відбувається реалізація функцій державного управління.

Державне регулювання інвестиційних процесів здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики держави. Державне регулювання базується на показниках економічного і соціального розвитку України, державних і регіональних програмах розвитку економіки, державних і місцевих бюджетах та передбачуваних у них обсягах державного фінансування інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності полягає у регулюванні умов інвестиційної діяльності та контролі за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності [9].

Функції державного управління інвестиційною діяльністю можна також поділяти на функції із залучення інвестицій і функції з використання інвестицій. На думку A.A. Даниленко [5], до функцій держави стосовно залучення інвестицій належать:

• формування державної політики щодо залучення інвестицій;
• участь у міжнародному економічному співробітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладення міжнародних договорів з питань іноземного інвестування;
• визначення пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямів використання інвестицій;
• здійснення обліку інформації стосовно джерел інвестицій, потреб їх залучення, напрямів та ефективності використання;
• створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України та ін. Виходячи з аналізу змісту положень про відповідні органи державної влади й інші установи, практики їх діяльності, можна визначити, що зазначені функції належать до компетенції Президента України, КМУ, Міністерства закордонних справ, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України та Державного агентства України з інвестицій та інновацій.

Що стосується функцій з використання інвестицій, то до них належать:

• організація експертизи та конкурсного відбору інвестиційних проектів і програм, пошук їх виконавців;
• організація збирання, вивчення й узагальнення пропозицій суб’єктів інвестиційної діяльності щодо надання й отримання інвестицій, ведення обліку заявок інвесторів на участь в інвестиційних проектах і програмах;
• здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм [4].

Питанням, які стосуються аналізу, розвитку інвестиційної діяльності, регулювання інвестиційного процесу приділено багато уваги. Але і досі не до кінця вирішеною залишається проблема побудови ефективного організаційного механізму управління ефективністю інвестування.

У системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування, оскільки розмір податкового навантаження істотно впливає на формування власних капіталів інвесторів. Тому, на нашу думку, зменшення податкового навантаження стимулюватиме розвиток інвестиційної діяльності за рахунок збереження прибутків і формування довготермінових фінансових ресурсів для інвестиційних операцій.

Основними інструментами державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов’язкових резервів, які зобов’язані створювати банки для покриття ризиків, цим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування (або навпаки); операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставки НБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій [8].

У сучасних умовах обмеженості вітчизняних фінансових ресурсів особливо важливого значення набуває механізм залучення іноземних інвестицій. З цією метою в Україні створено систему державних гарантій захисту іноземних інвестицій, яка передбачає: встановлення правового режиму інвестиційної діяльності; гарантії у разі зміни законодавства; гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій [2].

Проте, незважаючи на ці гарантії, обсяги залучення іноземних інвестицій є досить незначними внаслідок несприятливого інвестиційного клімату в Україні. Тому найближчим часом на державному рівні необхідно провести організовані заходи із залучення іноземного інвестора в економіку України. Вважаємо, що основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україну є:

• нестабільне та надмірне державне регулювання;
• нечітка правова система;
• мінливість політичного та економічного середовища;
• корупція;
• великий податковий тягар;
• низький рівень доходів громадян;
• труднощі в спілкуванні з урядом та приватизаційними органами;
• відсутність матеріальної інфраструктури;
• проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки тощо.

На нашу думку, ситуація на внутрішньому інвестиційному і міжнародному ринках інвестиційних капіталів обумовлює нову роль держави в інвестиційному процесі.

2. Модель управління ефективністю інвестування держави

Оскільки в сучасних умовах інвестиційна сфера значною мірою зазнає впливу ринкових факторів, то ринкове реформування економіки України та її регіонів супроводжується поступовим усуненням держави і місцевих органів державної влади від безпосередньої інвестиційної діяльності, що відображається у невпинному скороченні централізованого фінансування капіталовкладень.

Наслідком цього процесу є обмеження простору прямого державного управління та адміністрування в інвестиційній сфері. Це цілком закономірно і відповідає інтересам інвесторів, зацікавлених у послабленні бюрократичного тиску. Одночасно вони справедливо очікують від державних органів створення сприятливих умов дня самофінансування інвестицій та підтримки інвестиційної діяльності.

Аналогічні вимоги висуваються як міжнародним, так і вітчизняним ринком інвестиційних капіталів. Держава виступає на ньому в ролі покупця і перебуває в стані жорсткої конкуренції з багатьма іншими претендентами на інвестиції, а самі інвестори використовують широкий набір критеріїв дня вибору регіону вкладення капіталів. Якщо інвестору, з точки зору процесу інвестування чи кінцевих результатів реалізації інвестиції, будуть запропоновані вигідніші умови інвестування, то він буде шукати кращі умови вкладення капіталу. Спрямувати його в економіку нашої держави можливо лише шляхом створення не гірших, ніж у конкурентів, умов надходження і реалізації інвестицій. А це питання знаходиться в компетенції органів державної влади.

Таким чином, внутрішні й зовнішні фактори потребують якісних змін у ролі органів державної влади в інвестиційному процесі. При цьому з’являються нові підходи та напрями в інвестиційному процесі та назріває необхідність застосування інших методів державного регулювання інвестицій. Вони полягають сьогодні в переході від бюрократичного адміністрування до обслуговування інвестиційного процесу, цілеспрямованого формування сприятливого і конкурентоспроможного інвестиційного клімату, підтримки підприємництва та інвестиційної діяльності. У цьому плані роль органів влади незмірно зростає.

На нашу думку, на сучасному етапі державні органи влади мають зосередити свою діяльність на вирішенні проблем, що відповідають інвестиційним потребам держави і вимогам іноземних інвесторів, та мають вирішальне значення дня формування сприятливого і конкурентоспроможного інвестиційного клімату та забезпечення інтересів держави. Варто відзначити, що організаційний механізм управління ефективністю інвестування держави є досить складним, а можливості обмеженими. Ми пропонуємо модель управління ефективністю інвестування держави.

Зазначимо, що в сучасних умовах господарювання активна роль в управлінні інвестиційним процесом належить державним органам, які формують інвестиційну політику. У розробленій моделі, в управлінську систему, входять органи законодавчої та виконавчої влади, адже саме через них відбувається державний вплив на інвестиційний процес. Складовими елементами такої моделі виступають певні інструменти, за допомогою яких у сукупності забезпечуються управління ефективністю інвестування, а саме: інвестиційну політику держави, законодавче забезпечення інвестиційного процесу, управлінські рішення, фактори впливу на інвестиційну діяльність, об’єкти державного інвестування, джерела фінансування інвестиційних проектів та показники економічного зростання.

Системоутворювальним елементом у цій моделі виступає інвестиційна політика держави, яка визначає умови здійснення інвестиційної діяльності як на макрорівнях, так і на мікрорівнях і визначає пріоритети інвестиційної політики через розробку інвестиційних програм, які мають цільове спрямування.

Водночас, інвестиційна політика держави реалізується через прийняття управлінських рішень щодо розроблення програм розвитку держави, регулювання ринку інвестицій та розширення співробітництва країни з іншими державами. На рівні управлінських рішень визначаються фактори впливу на інвестиційну діяльність. Такими факторами впливу ми визначили стимулювання інвестиційної діяльності: податкові пільги, надання дотацій, кредитів, процентних, прямих субсидій, спрощення процедури реєстрації та ліцензування, інвестиційна привабливість держави (рівень загальноекономічного розвитку держави, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури).

Важливим інструментом моделі реалізації інвестиційної політики виступають джерела фінансування інвестиційних проектів, основними видами яких є державні інвестиції, іноземні, спільні та приватні. Джерела фінансування безпосередньо впливають на вибір об’єктів інвестування. Такими об’єктами, на нашу думку, виступають легка промисловість, підприємства комунальної галузі, галузь туризму та рекреації прикордонної інфраструктури, галузі народного господарства та соціальної сфери, машинобудівна галузь, приладобудівна, транспортна, зв’язок та паливно-енергетичний комплекс.

Узагальнювальним складовим елементом моделі реалізації інвестиційної політики є система економічних показників, як ефективність реалізації інвестиційної політики держави. Розроблена нами система інструментів має чітку підпорядкованість їх виконання, що в комплексі забезпечує врахування всіх аспектів, які супроводжують інвестиційну діяльність держави.

Варто створити ефективну модель реалізації інвестиційної політики таким чином, щоб вирішальне значення, незважаючи на активізацію залучення іноземного капіталу, у фінансуванні інвестицій мали саме внутрішні джерела, насамперед власні кошти підприємства. А державна влада у співпраці з місцевими адміністраціями має широкий набір інструментів для підтримки діяльності приватних підприємців, які вирішать інвестувати свої кошти в різні галузі діяльності.

Зазначені нами заходи повинні активізувати інвестиційний процес та зробити його більш прозорим, посилити участь держави в управлінні інвестиційним процесом. Для підвищення ефективності державного регулювання, стимулювання інвестиційної діяльності та підвищення соціально-економічного розвитку держави ми пропонуємо створення центрального інвестиційного фонду. Отже, основними цілями і завданнями центрального інвестиційного фонду ми визначили такі:

• прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів;
• прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел;
• дослідження інвестиційного клімату;
• визначення пріоритетних галузей господарства, які потребують залучення інвестицій;
• залучення внутрішніх та зовнішніх фінансових потоків та матеріальних ресурсів;
• підготовка інформаційної бази щодо організацій і програм підтримки і розвитку інвестиційного процесу;
• підготовка і надання вітчизняним та іноземним компаніям, інвестиційним фондам інформації про економічний потенціал і перспективи розвитку України;
• підтримка ініціативи вітчизняних, іноземних компаній та інвестиційних фондів, що планують вийти на вітчизняний ринок і працювати на ньому.

Виходячи з цілей і завдань фонду, ми окреслили і напрями діяльності

фонду, якими виступають:

• підвищення інвестиційної активності суб’єктів господарювання;
• пошук найбільш вигідного місця вкладання коштів інвестора;
• організація інвестиційного процесу;
• надання консультаційних послуг;
• залучення внутрішніх, зовнішніх фінансових потоків та матеріальних ресурсів;
• формування позитивного іміджу об’єкта інвестування (держава, регіон, галузь економіки) шляхом підготовки, передачі та поширення інформації серед потенціальних інвесторів щодо стану і можливостей ділового середовища в Україні;
• страхування інвестицій.

Що стосується джерел фінансування центрального інвестиційного фонду, то такими джерелами ми визначили:

• кошти державного, обласного та місцевого бюджетів;
• кошти приватного сектору;
• кошти програм міжнародної технічної допомоги;
• кошти інвесторів, які залучатимуться для реалізації конкретних інвестиційних проектів та виконання програм;
• кошти міжнародних фінансових організацій (Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку, ін.);
• кошти банків та небанківських фінансових установ;
• фінансові ресурси комерційних та некомерційних суб’єктів господарювання громадських об’єднань, фізичних осіб, зокрема іноземних.

Очікуваними результатами від діяльності фонду є підвищення інвестиційної активності, формування сприятливого інвестиційного середовища та досягнення сталого економічного зростання України.

Висновки

Отже, на нашу думку, стабілізація та пожвавлення економіч­ного розвитку держави неможлива без докорінних змін ролі держави та оздо­ровлення економіки. Ситуація, що склалася, спонукає до пошуків дійових гос­подарських форм, які були б спроможні радикально і швидко змінити ситуацію в країні на краще.

Проблемою України є те. що вона експортує більше сировини ніж готової продукції, що негативно впливає на економіку країни загалом. Саме через це необхідно інвестувати кошти в розвиток технологій в таких галузях, щоб дати змогу виробникам створювати з цієї сировини конкурентоспроможну продукцію. І вже експортувати її в готову вигляді і за більші кошти. Зниження енергоємності продукції, залучення енергозберігаючих технологій, заміна старого, морально та фізично зношених технологій – це все дасть змогу національному виробнику конкурувати на загальному ринку.

Але саме лише інвестування не дає змоги достатньо розвивати «відстаючі» галузі економіки Необхідне створення ефективної політики протекціонізму, тобто захисту національних виробників. Це не лише підняття мит на ідентичну імпортну продукцію. Тут мова йде ще й про допомогу національному виробнику, певні заохочення, виплати, підтримку.

Уряд України усвідомлює важливість вирішення питань інвестиційного клімату, тому затвердив концепцію Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2015-2020 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б. Особливості формування державних програм розвитку інвестиційної діяльності в умовах економічних трансформацій / Б. Андрушків, О. Погайдак, Р. Шерстюк // Галицький економічний вісник: зб. наук, праць. — 2012. — № 1(34). — С. 35-38.
2. Бова Т.В. Методологічна база досліджень державного регулювання інвестиційної діяльності / Т.В. Бова// Інвестиції: практика та досвід. -2010. -№ 4. — С. 3-5.
3. Вовчак О.Д. Інвестування / О.Д. Вовчак. — Львів : Вид-во «Новий світ 2000, 2006. — 544 с.
4. Волков О.І. Економіка та організація інноваційної діяльності : підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. — Вид. 3-тє, [перероб. та доп.]. — К.: Вид-во ЦУД 2007. — 662 с.
5. Даниленко A.A. Світові тенденції та особливості розвитку прямих іноземних інвестицій / A.A. Даниленко// Фінанси України : журнал. -2009. -№ 4. -С. 99-108.
6. Дєгтяр А.О. Підвищення ефективності інвестиційної діяльності в регіоні: метод, реком. / авт. кол.: А.О. Дігтяр, Р.Г. Соболь. — К.: Вид-во НАДУ, 2010.-40 с.
7. Другов О.О. Фінансова система інвестиційного забезпечення регіонального розвитку економіки : монографія / О. Другов. — К.: Вид-во УБС НБУ, 2007. — 151 с.
8. Жовтанецький Н. Класифікація інструментів макроекономічного управління інвестиційною діяльністю / Н. Жовтанецький // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. — Сер.: Економічна. — Львів : Вид-во центр ЛНУ ім. Івана Франка. — 2008. — № 40. — С. 101-104.
9. Костюкевич P.M. Інвестиційний менеджмент : навч. посібн. / P.M. Костюкевич. — Рівне : Вид-во НУВГЦ 2011. — 270 с.