Основна теза концепції Тарда полягає в тому, що соціальні явища є психічними за своєю природою. Вчений порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є індивідуальний мозок. Суспільні відносини Г.Тард зводив до відносин між індивідами. Взаємодію індивідів він тлумачить як циркуляцію бажань або ідей, що проявляються у формі:

• репетиції або імітації;
• опозиції;
• адаптації або винаході.

Думка одного повторюється іншими (імітація), зіштовхуючись думки утворюють опозиції, нарешті ідеї або взаємознищуються, або синтезуються (адаптація або винахід). Синтез ідей є джерелом соціального руху. Основними процесами соціального розвитку, вчений вважав винахід і наслідування. Всі досягнення цивілізації, стверджував Тард, — результат діяльності видатних особистостей; послідовники (величезну більшість) наслідують вождя, творчу особистість. Великий лідер — «найбільша випадковість, вихідне джерело соціального розвитку». Він впливає на послідовників через гіпнотичний вплив. Послідовники третируються мислителем як «натовп». Суспільний прогрес досягається завдяки лідерам-винахідникам, що переборюють відсталість маси-натовпу [1].

Значний вплив на розвиток політичної психології, а зокрема теорії лідерства і поведінки соціальних груп зробила його концепція наслідування, яка розкривається у працях вченого — «Соціальна логіка», «Соціальні закони», «Думка і натовп». Наслідування реалізується у формі звичаїв і моди, при засвоєнні яких відбувається соціалізація індивіда. У результаті наслідування виникають групові й суспільні цінності й норми. Аналізуючи ефект натовпу, констатував, що індивід у натовпі має такі властивості, як надмірна збудженість, втрата свідомого контролю й індивідуальності.