ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ

1.1 Суть та поняття невербальних засобів спілкування

1.2 Кінестичні особливості невербального спілкування

1.3 Проксемічні особливості невербального спілкування

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ФОРМ КОМУНІКАЦІЇ

2.1 Обгрунтування методики емпіричного дослідження

2.2 Організація проведення дослідження та результати

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Невербальна комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. І хоча мовні канали зв’язку мають пріоритетне значення, ні в якому разі не можна ігнорувати невербальні засоби. Науковими дослідженнями доведено, що саме за їх рахунок відбувається від 40 до 80 % комунікації. Причому 55% повідомлень сприймається через вираз обличчя, позу, жести, а 38% — через інтонацію та модуляцію голосу [13, с. 78].

Сучасна наука розглядає невербальні засоби спілкування з декількох точок зору: 1.  у контексті осмислення загальних програм і способів людської поведінки  (Дж. Холл, П. Екман, А. Фрізен, А. Піз, Дж. Фаст, Е. Холл); 2.  формальний та семантичний аналіз невербальних знаків у їх співвідношенні з мовними знаками (Т. Ніколаєва, К. Шерер, Ю. Цив’ян, І. Шаронов); 3.  власне лінгвістичні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та ін. аналітичні розробки, направлені на розпізнавання за невербальними і вербальними знаками психологічних та емоційних станів, дослідження національної специфіки мовленнєвої й немовленнєвої поведінки, аналіз способів відображення невербальної поведінки в художній літературі (А. Вєжбицька, П. Екман, Г. Крейдлін, С. Павлова та ін.) [13, с. 79]. Останні широко використовують спостереження культурологів, етнологів, антропологів для розв’язання проблем національної специфіки невербальної поведінки. У зв’язку з цим виникла окрема дисципліна – етнопсихолінгвістика, що спрямовує свою увагу на численні зіставлення моделей поведінки багатьох народів, аби поглибити уявлення про особливості культури спілкування в її мовленнєвих і немовленнєвих проявах різних етнічних спільнот. Подібні дослідження використовують поняття і методики семіотики, особливо при спробах створення словників і загальних каталогів жестів і міміки певної мови, однак переважно обмежують поле вивчення засобами мовленнєвого етикету.

Актуальність дослідження.  Оскільки невербальні елементи  з одного боку є антропологічно обумовленою системою, а з іншого, виступають культурно-історичним утворенням, вони становлять такі ж специфічні семіотичні системи, як і вербальна мова в кожному національному своєму вияві. Сьогодні в умовах підвищеного інтересу до проблем міжнаціональної, міжкультурної комунікації особливої актуальності набуває дослідження інтерпретації невербальних засобів, як стереотипів поведінки та елементів невербального культурного коду.

Компетентність у спілкуванні, зокрема у послуговуванні невербальними його засобами,  має загальнолюдські характеристики. Так, сильні, дійсно мотивовані емоції переживаються однаково всіма людьми, тому знаки-симптоми цих почуттів мають інтернаціональний характер. Але альтернативно існує інша невербальна поведінка — “культурна”, яка притаманна окремому народу чи етнічній групі й обумовлена культурними традиціями та національним характером. Подібність або відмінність моральних, етичних вимірів, звичаїв, мовних і немовних стандартів може призвести до багатьох проблем у міжкультурній комунікації. Тому в наш час стає важливим не лише оволодіння іноземною мовою, а й набуття навичок спілкування з представниками різних народів. Зараз йде мова про існування національного стилю спілкування — типових, найбільш поширених, найбільш вірогідних особливостей мислення і стереотипів поведінки представників різних етносів. Використання невербальних засобів теж етнічно обумовлено, тому національна знаковість комунікативної поведінки може і повинна бути сприйнятою та вивченою так само, як і природня мова.

Метою дослідження є виявлення особливостей використання невербальних компонентів, значення та функціонування яких національно або культурно обумовлено, оскільки культурні відмінності, як і семантичні бар’єри, у процесі обміну інформацією можуть створювати значні перешкоди для взаєморозуміння.

Об’єктом дослідження є невербальні форми комунікації.

Предмет дослідження  теоретичні аспекти дослідження невербальних форм комунікації.

Мета дослідження: теоретично вивчити  та емпірично дослідити невербальні форми комунікації.

Завдання дослідження:

• розкрити суть та поняття невербальних засобів спілкування;
• показати кінестичні особливості невербального спілкування;
• охарактеризувати проксемічні особливості невербального спілкування;
• емпіричне дослідження.

 Методи дослідження: теоретичний аналіз психологічної літератури, психодіагностичні методи, бесіда, статистичні методи обробки  даних.

Експериментальна база: студенти УІ курсу психологічного факультету університету „Україна” (20 осіб).

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ

1.1 Суть та поняття невербальних засобів спілкування

Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

На думку антрополога Едуарда Т. Хола, лідер ООП Ясір Арафат носить темні окуляри, щоб люди не могли спостерігати за його реакціями по розширенню його зіниць. Учені недавно установили, що зіниці розширюються, коли вас щось зацікавлює. За Холом, про реакцію зіниць в арабському світі знають уже сотні років.

Ще один різновид невербальної комунікації формується тим, як ми вимовляємо слова. Мається на увазі інтонація, модуляція голосу, плавність мови і т.п. Як відомо з досвіду, те, як ми вимовляємо слова, може істотно змінювати їхній зміст. Питання: «У вас є які-небудь ідеї?» — на папері означає очевидний запит про пропозиції. Вимовлений різким авторитарним тоном з роздратуванням у погляді це ж питання може бути витлумачений у такий спосіб: «Якщо ви знаєте, що для вас добре, а що погано, не пропонуйте ніяких ідей, що суперечать моїм» [9, с. 37].

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55% повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38% — через інтонації і модуляції голосу. Звідси випливає, що всего 7% залишається словам, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення. Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо. Подібним чином, якщо хтось говорить: «Добре, я дам доручення» — те пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, що саме варто почати [9, с. 38].

Уявіть сцену, що ілюструє, як невербальні символи можуть створювати поміхи у процесі обміну інформацією. Ви входите в кабінет вашого керівника, щоб одержати визначену інформацію про проект, над яким ви працюєте. Ви ввійшли, а він кілька секунд продовжує розглядати папери в себе на столі. Потім дивиться на годинник і говорить відчуженим невиразним голосом: «Чим можу бути вам корисний?»

Хоча його слова самі по собі не мають негативного змісту, мова поз і жестів ясно вказує, що ви — небажане відволікання від його роботи. З яким почуттям ви будете задавати питання? Які думки прийдуть вам у голову швидше за все, коли наступного разу у вас виникне питання до керівника? Можна думати, вони в жодному разі не будуть позитивними. Уявіть тепер, як з вашою появою в кабінеті керівник, навпаки, відразу піднімає на вас погляд, привітно посміхається і бадьорим тоном звертається до вас: «Як просувається проект? Чим можу бути вам корисний?»

Керівник, що використовував негативні символи мови поз і жестів, може бути, насправді хоче допомогти підлеглим так само, як той, чиї невербальні символи випромінюють тепло. Адже слова в обох випадках вимовляються ті самі. Однак у даному випадку, як часто буває в розмовах людей, невербальні символи цілком придушують вербальні. Важливий висновок з цього прикладу такий: потрібно домагатися, щоб використовувані вами для передачі інформації невербальні символи відповідали ідеї, що ви маєте намір повідомити. У протилежному випадку невербальні символи створюють такий шум, що реципієнти майже напевно неправильно сприймуть повідомлення.

Як і семантичні бар’єри, культурні розходження при обміні невербальною інформацією можуть створювати значні перешкоди для розуміння. Так, прийнявши від японця візитну картку, варто відразу ж прочитати її і засвоїти. Якщо ви покладете її в кишеню, ви тим самим повідомите японцю, що його вважають несуттєвою людиною. Ще один приклад культурних розходжень у невербальній комунікації — схильність американців зі здивуванням реагувати на «кам’яне вираження» обличчя в співрозмовників, у той час як посмішка не часто гостює на обличчях росіян і німців.

Отже, через невербальні прояви співбесідник демонструє своє дійсне ставлення до того, що відбувається. Ваша задача – ці прояви побачити і зрозуміти, що за ними криється. Крім того, усвдомлюючи і керуючи власною невербальною поведінкою, ви отримуєте в користування дуже дієвий інструмент поєднання зі співбесідником і впливу на нього [9, с. 40].

1.2 Кінестичні особливості невербального спілкування

Незважаючи на те, що обличчя залишається головним джерелом розуміння природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки і зап”ястки рук також відіграють важливу роль у комунікації. Кінесика — це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів і рухів.

У число невербальних фізичних способів комунікації входять жести і пози. Згідно Руешу і Кесу, жести використовуються з метою ілюстрації, підкреслення, указівки, чи пояснення переривання, а виходить, вони не можуть бути ізольовані від вербальної комунікації. Жести детерміновані побудовою людського тіла, однак розвиваються і конкретизуються вони в міжособистісних і соціальних відносинах. З одного боку, вираження подиву, розпачу, гніву, тривоги, задоволення і презирства приблизно однакові у всіх країнах світу і у всіх культурах. З іншого боку, розуміння їхнього змісту залежить від знайомства з комунікативною системою даної конкретної культури. Жести необхідні в тих випадках, коли неможлива вербалізація (наприклад, через мовний бар’єр і проблеми зі слухом). Крім того, жести часто використовуються тоді, коли вербальні вираження вважались би соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше враження роблять “жести” тих людей, що страждають від захворювань, що супроводжуються мимовільними рухами і жестами [9, с. 46].

Людині, що відчуває тривогу, властиві швидкі, неспокійні рухи рук і ніг, тремтіння в кистях рук. Подавлена людина рухається дуже повільно, немов кожен рух дається їй надзвичайно складно. Ще один важливий фактор — фізична дистанція, яку людина підтримує між собою й іншими людьми. Замкнута людина звичайно не відводить рук далеко від свого тіла і не піднімає голови. Вчені Ган і Маклин з цього приводу зауважують: “Тілесні пози, напруга і розслаблення мускульних систем, руху голови, рук і ніг, — усе це має в нашій культурі загальноприйняту символічну цінність як способи комунікації” (1955 p.) [9, с. 47].

У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що відображують внутрішній стан людини. Рух рук і тіла передають багато зведень про людину.

По-перше, в них відображається стан організму і безпосередні емоційні реакції. Це дозволяє судити про темперамент людини (сильні чи слабкі в нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).

По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість. У позі і рухах виявляється і соціальний статус людини. Такі вираження, як «йти з високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти на напівзігнутих», являють собою не тільки опис пози, але і виражають визначений психологічний стан людини.

По-третє, у позі і жестах виявляються культурні норми, засвоєні людиною. Наприклад, вихований чоловік ніколи не буде розмовляти сидячи поруч з жінкою, що стоїть, незалежно від того, як він оцінює її особисті якості.

По-четверте, жестам і позі приписуються чисто умовні символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію.

Жести відкритості свідчать про щирість і бажання говорити відверто. До цієї групи знаків відносяться жести «розкриті руки» і «розстібання піджака».

Жест «розкриті руки» полягає в тому, що співрозмовник протягає вперед у вашу сторону свої руки долонями вверх. Цей жест особливо часто спостерігається в дітей. Коли діти пишаються своїми досягненнями, вони відкрито показують свої руки. Коли ж діти почувають свою провину, вони ховають руки або за спину, або в кишені.

Жест «розстібання піджака» також є знаком відкритості. Відкриті люди, які дружньо до нас ставляться, часто розстібають і навіть знімають піджак у нашій присутності. Досвід показує, що згода між співрозмовниками в розстібнутих піджаках досягається частіше, ніж між тими, хто залишався в застебнутих піджаках. Той, хто змінює своє рішення в сприятливу сторону, звичайно розтискає руки й автоматично розстібає піджак. Цей жест демонструє бажання піти на зустріч і установити контакт.

Жести підозрілості і скритності свідчать про недовіру до вас, сумнівів у вашій правоті, про бажання щось приховати від вас. У цих випадках співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити обличчя руками. Але найчастіше він намагається не дивитися на вас, відводячи погляд убік. Інший показник скритності – непогодженість жестів. Якщо ворожий стосовно вас чи людина, що захищається, посміхається, то це означає, що він за штучною посмішкою намагається навмисне сховати свою нещирість.

Жести і пози захисту є знаком того, що співрозмовник почуває небезпеку або погрозу. Найбільш розповсюдженим жестом цієї групи знаків є руки, схрещені на грудях. Руки тут можуть займати три характерних положення.

Просте схрещування рук є універсальним жестом, що позначає оборонний чи негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути те, що ви робите чи говорите, тому що співрозмовник почне уходити від обговорення. Потрібно також врахувати і те, що цей жест впливає на поводження інших людей. Якщо в групі з чотирьох чи більше людей ви схрестили руки в захисній позі, то незабаром можна чекати, що й інші члени групи піде за вашому прикладом. Правда, цей жест може означати просто спокій і впевненість, але це буває тоді, коли атмосфера бесіди не носить конфліктного характеру.

Жест, коли руки схрещені на грудях, але з вертикально виставленими великими пальцями рук, є досить популярним серед ділових людей. Він передає подвійний сигнал: перший – про негативне відношення (схрещені руки), другий – про почуття переваги, вираженому великими пальцями рук. Співрозмовник, що застосовує цей жест, звичайно підграє одним чи обома пальцями, а при положенні стоячи характерно погойдується на підборах. Жест із використанням великого пальця виражає також глузування читнеповажне відношення до людини, на яку вказують великим пальцем як би через плече.

Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення знайти рішення проблеми. Замислене вираження обличчя супроводжується жестом «рука біля щоки». Цей жест свідчить про те, що вашого співрозмовника щось зацікавило. Залишається з’ясувати, що ж спонукало його зосередитися на проблемі.

Жест «пощипування перенісся», що звичайно сполучається з закритими очима, говорить про глибоку зосередженість і напружені міркування. Коли співрозмовник перебуває в стадії ухвалення рішення, він почухує підборіддя. Цей жест звичайно супроводжується прищуриванием око – співрозмовник як би розглядає щось удалині, як би намагаючись знайти там відповідь на своє питання.

Коли співрозмовник підносить руку до обличчя, спираючи підборіддям на долоню, а вказівний палець витягає уздовж щоки (інші пальці знаходяться нижче рота) – це є красномовним свідченням того, що він критично сприймає ваші доводи.

Жести сумніву і непевності найчастіше зв’язані з почісуванням вказівним пальцем правої руки під мочкою чи вуха ж бічної частини шиї (звичайно робиться п’ять рухів, що почухують,).

Дотик до носа чи його легке потирання – також знак сумніву. Коли вашому співрозмовнику буває важко відповісти на ваше питання, воно часто вказівним пальцем починає чи торкати потирати ніс. Правда, тут варто зробити застереження: іноді люди потирають ніс тому, що він просто чешеться. Однак ті, хто чеше ніс, звичайно роблять це енергійно, а ті, для кого це служить жестом, лише злегка його потирають.

Жести і пози, що свідчать про небажання слухати і прагнення закінчити бесіду досить красномовні. Якщо під час бесіди ваш співрозмовник опускає повіки, то це сигнал про те, що ви для нього стали нецікаві чи просто набридли, чи ж він почуває свою перевагу над вами. Якщо ви помітили подібний погляд у свого співрозмовника, то врахуйте наступне: необхідно щось змінити, якщо ви зацікавлені в успішному завершенні розмови.

Жест «почісування вуха» свідчить про бажання співрозмовника відгородитися від слів, що він чує. Інший жест, зв’язаний з дотиком до вуха, — потягування мочки вуха – говорить про те, що співрозмовник наслухався вдосталь і хоче висловитися сам.

Жести, що свідчать про бажання навмисно затягти час, зазвичай повязані з окулярами. Для того, щоб затягти час з метою обміркувати остаточне рішення, співрозмовник робить наступні жести: постійно знімає і надягає окуляри, а також протирає лінзи. Якщо ви спостерігаєте один з цих жестів відразу ж після того, як запитали людини про його рішення, то найкраще буде помовчати в чеканні. Якщо партнер знову надягає окуляри, то це означає, що він хоче ще раз «поглянути на факти».

Жест «ходіня» служить знаком того, що не слід поспішати. Багато співрозмовників прибігають до цього жесту, намагаючись «розтягнути час», щоб розв’язати складну проблему чи прийняти важке рішення. Це дуже позитивний жест. Але з тим, хто розхожує, розмовляти не слід. Це може порушити хід його думок і перешкодити прийняттю ним рішення.

Жести впевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими. До них відноситься жест «закладання рук за спину з захопленням зап’ястя». Від цього жесту варто відрізняти жест «руки за спиною в замок». Він говорить про те, що людина розстроєна і намагається взяти себе в руки. Цікаво, що чим більше сердить людину, тим вище пересувається її рука по спині. Саме від цього жесту пішло вираження «візьми себе в руки». Це поганий жест, бо він використовується для того, щоб сховати свою нервозність, і спостережливий партнер по переговорам напевно відчує це.

Жестом упевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими є і жест «закладання рук за голову». Багато співрозмовників дратуються, коли хто-небудь демонструє його перед ними.

Жести незгоди можна назвати жестами витиснення, оскільки вони виявляються внаслідок стримування своєї думки. Збирання неіснуючих ворсинок з костюма є одним з таких жестів. Співрозмовник, що збирає ворсинки, звичайно сидить, відвернувши від інших, і дивиться в підлогу. Це найбільш популярний жест несхвалення. Коли співрозмовник постійно збирає ворсинки з одягу, це є ознакою того, що йому не подобається усе, що тут говориться, навіть якщо на словах він з усім згодний.

Жести готовності сигналізують про бажання закінчити розмова чи зустріч і виражаються в подачі корпуса вперед, при цьому обидві руки лежать на колінах чи тримаються за бічні краї стільця. Якщо кожної з цих жестів виявляється під час розмови, то варто брати ініціативу у свої руки і першим запропонувати закінчити бесіду. Це дозволить вам зберегти психологічну перевагу і контролювати ситуацію.

Крім розглянутих раніше поз і жестів існують і інші, котрі не менш красномовно передають той чи інший внутрішній стан співрозмовників. Так, за допомогою потирання долонь відгадуються позитивні чекання. Зчеплені пальці рук позначають розчарування і бажання співрозмовника сховати своє негативне відношення до почутого.

Дослідження мімічного вираження емоцій почалися ще більш 100 років тому. Однієї з перших була робота Ч. Дарвіна «Вираження емоцій у людини й у тварини» (1872). Гіпотеза Дарвіна полягала в тому, що мімічні рухи утворилися з корисних дій, тобто те, що зараз є мімічним вираженням емоцій раніше було реакцією з визначеним пристосувальним значенням. Безпосередньо мімічні рухи являють собою або ослаблену форму цих корисних рухів (наприклад, вищерення зубів при страхоаві – залишкове явище оборонної реакції), або їхня протилежність (наприклад, послаблення лицевих мімічних м’язів при посмішці є протилежністю їх же напруги при ворожих почуттях), або пряме вираження емоцій (наприклад, тремтіння являє собою наслідок напруги м”язів при мобілізації організму перед нападом) [9, с. 52]. Дарвін стверджує, що мімічні реакції є вродженими і знаходяться в тісному взаємозв”язку з видом тварини. Схожих поглядів дотримувався Дж.Б.Уотсон: його думці емоційні реакції є інстинктивними чи умовно-рефлекторними [9, с. 53] .

Як пише С.Г. Геллерштейн, різниці між мімікою дорослої людини і дитини немає ніякої, за винятком її більшої розмаїтості в дорослих. У всіх людей при вираженні тих самих емоцій задіяні ті самі групи м’язів, отже мімічні реакції є уродженими. Якщо в дитини немає яких-небудь мімічних реакцій, то причиною цього є лише те, що він не відчуває таких емоцій [9, с. 53].

Але якщо вважати, що мімічні реакції є цілком уродженими, то з цього випливає, що кожна людина повинна безпомилково «зчитувати» емоції по міміці іншої людини. Це твердження було спростовано експериментами Боринга і Титченера, у яких випробуваним пред’являлися картки зі схемами мімічних відображень емоцій. Випробувані випробували великі утруднення в класифікації цих схем, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності. До таких експериментальних досліджень, спрямованих на прояв у випробуваного спонтанних емоційних реакцій, відносяться експерименти Лендіса. Щоб викликати спонтанні негативні емоції, за спиною випробуваного зненацька лунав постріл чи експериментатор наказував випробуваному відрізати голову живому пацюку. Потім по фотографіях, зробленим під час експерименту, аналізувалися зсуви груп лицевих м’язів. У результаті з’ясувалося, що знайти «типову» для всіх людей міміку страху, гніву й інших емоцій неможливо. Але також було встановлено, що в кожного з випробуваних є деякий характерний для нього набір мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях. Результати даного дослідження суперечать даним, отриманим в інших експериментах. Наступні експерименти Лендиса були спрямовані на те, щоб пояснити ці протиріччя. Лендис просив випробуваних зобразити деякі емоції, що вони раніше випробували в експерименті. Виявилося, що мімічна імітація емоцій відповідає загальноприйнятим формам експресії, але зовсім не збігається з природними проявами тих же самих емоцій, випробуваних в експерименті [5, с. 155].

Вчені виділяють 3 фактори, що впливають на формування мімічного вираження емоцій:

1. вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають визначеним емоційним станам;
2. заучені, соціалізовані засоби прояву почуттів, що підлягають довільному контролю;
3. індивідуальні експресивні особливості, що додають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивіду [5, с. 156].

Міміка має дуже велике значення в практиці людської взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди притягає наш погляд. Вираз обличчя забезпечує постійний зворотний зв’язок: по ньому ми можемо судити, зрозуміла нас людина чи ні, чи хоче вона щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.

1.3  Проксемічні особливості невербального спілкування

Простір і час також виступають у якості особливої знакової системи і несуть значеннєве навантаження.

Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування (як для двох партнерів, так і для великої аудиторії).

Це пов’язано з наступним: існує велика кількість інформації про те, що тварини, птахи і риби установлюють свою сферу обитания й охороняють її. Але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території. Якщо ми їх вивчимо і зрозуміємо їхній зміст, то ми не тільки збагатимо своє представлення про своє власне поводження і поводження інших людей, але і зможемо прогнозувати реакцію іншої людини в процесі безпосереднього спілкування.

Багато книг і статей було написано на тему встановлення тваринами, птахами і рибами свого середовища обитания та його охорони, але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території. Якщо ми їх вивчимо і зрозуміємо їхній зміст, ми не тільки збагатимо наші уявлення про власну поведінку і поведінку інших людей, але й зможемо зпрогнозувати реакцію іншої людини в процесі безпосереднього спілкування віч-на-віч.

Американський антрополог Едуард Т. Хол був одним з родоначальників в галузі вивчення просторових потреб людини, і на початку шістдесятих років він запровадив термін «проксеміка». Його дослідження в цій галузі призвели до нового розуміння наших взаємин з іншими людськими істотами [9, с. 80].

Кожна країна являє собою окрему територію з чітко окресленими кордонами і прикордонними військами, що охороняють цю територію.

Усередині кожної країни мається ще один територіальний розподіл у вигляді штатів чи графств. Ці території надалі поділяються на ще меншими, називаними містами, усередині яких маються райони, що складаються з вулиць, що самі по собі являють собою замкнуту територію для тих, хто живе на них. Мешканці кожної території об’єднані невидимим почуттям прихильності своєї території, і історії відомо чимало прикладів, коли починаються криваві війни і вбивства заради захисту своєї території.

Під територією розуміється також простір, який людина вважає своїм, начебто цей простір є продовженням її фізичного тіла. Кожна людина має свою власну особисту територію, що включає простір, що оточує її власність, наприклад, її будинок, оточений забором, машину в дворі, власну спальню, особистий стілець і, як знайшов доктор Хол, вона має також чітко окреслений повітряний простір навколо свого тіла.

Далі будуть переважно розглядатися питання, зв’язані з цим видом території, і з тим, як люди реагують на спроби порушити її.

Фізичне тіло більшості тварин оточено визначеною просторовою зоною, що вони вважають своєю власною особистою територією. Наскільки далеко простирається ця територія залежить, головним чином від того, як густо населені місця, у яких ця тварина проживає. Лев, що виріс на просторих територіях Африки може мати сферу обитания радіусом у 3-1 милю і більш, у залежності від щільності населення львів на цій території, він мітить свою територію випорожненнями і сечовипусканням. Але якщо лев виріс у клітці з багатьма іншими львами, його особиста територія може обмежуватися буквально декількома футами, що є прямим наслідком перенаселеності сфери обитания.

Подібно до тварини, людина має власну повітряну оболонку, що оточує її тіло, її розміри залежать від щільності населення людей у місці його проживання. Отже, розміри особистої просторової зони соціально і національно обумовлені. Якщо представники однієї нації, наприклад, японці, звичні до перенаселеності, інші надають перевагу широким відкритим просторам і люблять зберігати дистанцію.

Соціальний стан людини може також мати значення при описі відстані, на якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде обговорюватися нижче.

Розміри особистої просторової території людини середньо забезпеченого соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи проживає він у Північній Америці, Африці чи Австралії. Її можна розділити на 4 чіткі просторові зони.

1. Інтимна зона (від 15 до 46 см)

З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще подзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це понадінтимна зона.

2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри)

Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль — вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.

3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів)

На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водопровідника чи теслі, що прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре знаємо.

4. Суспільна зона (більш 3,6 метри) [9, с. 83].

Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії.

Звичайно наша інтимна зона порушується тою чи іншою людиною по двох причинах. Перша, коли «порушник» є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли порушник виявляє ворожі тенденції і схильний атакувати нас. Якщо ми можемо терпіти вторгнення сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися швидше, відбувається викид адреналіну в кров, і вона доливає до мозку і м’язів як сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.

Це означає, що якщо ви дружелюбно торкнетеся руки чи обіймете людину, з яким ви тільки що познайомилися, то це може викликати в неї негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і, щоб вас не скривдити, робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви хочете, щоб люди почували себе у вашому суспільстві затишно, дотримуйте золотого правила: «Тримай дистанцію». Чим інтимніше наші відносини з іншими людьми, тим ближче дозволяється нам проникати в їхні зони. Наприклад, тільки що прийнятий на роботу службовець перший час може подумати, що колектив відноситься до нього дуже прохолодно, але вони просто тримають його на дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки товариші по службі дізнаються його краще, територіальна відстань між ними скоротиться, і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а в деяких випадках проникати й в інтимну зону.

Дистанція між двома, що цілуються може багато розповісти вам про характер взаємин між цими людьми. Коханці міцно притискаються тілами один до одного і знаходяться усередині інтимної зони один одного. Зовсім інше буде відстань, якщо ви отримуєте поцілунок від сторонньої людини, що поздоровляє вас з Новим роком, чи від чоловіка кращої подруги, оскільки обоє будуть відставляти нижню частину тіла принаймні на відстані 15 см від вашої.

Вийнятком із правила, що вимагає суворого дотримання дистанційної зони, є випадки, коли просторова зона людини обумовлена його соціальним станом. Наприклад, керуючий компанією й один з його підлеглих можуть бути компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають і особисту, і інтимну зону один одного. На роботі ж керуючий буде тримати його на відстані соціальної зони, дотримуючи неписаних правил соціальної стратифікації.

Скупченість людей на концертах, у кінозалах, на ескалаторах, у транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в інтимні зони один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення. Існує ряд неписаних правил поведінки західної людини в умовах скупченості людей, наприклад, у автобусі чи ліфті. Це такі правила:

1. Ні з ким не дозволяється розмовляти, навіть зі знайомими.
2. Не рекомендується дивитися в упор на інших.
3. Обличчя повинне бути зовсім безстороннім — жодного прояву емоцій не дозволяється.
4. Якщо у вас у руках чи книга газети, ви повинні бути цілком занурені в читання.
5. Чим тісніше в транспорті, тим стриманіше повинні бути ваші рухи.
6. У ліфті варто дивитися тільки на покажчик поверхів над головою [7, с. 144].

Погляд, його напрям, частота контакту очей – ще один з компонентів невербального спілкування. Напрям погляду показує спрямованість уваги співрозмовника і разом з тим дає зворотний зв’язок, що показує те, як ставиться співрозмовник до тих чи інших повідомлень. Погляд використовується також для установлення взаємин. Коли людина прагне до встановлення більш теплих взаємин, він шукає погляд співрозмовника. Однак якщо хтось дивиться нам в очі занадто довго, то це насторожує.

За допомогою очей передаються найточніші і відкритіші сигнали з усіх сигналів міжособистісної комунікації, тому що вони займають центральне місце на обличчі людини, при цьому зіниці поводяться цілком незалежно.

При денному освітленні зіниці можуть розширюватися і звужуватися в залежності від того, як змінюється ставлення і настрій людини від позитивного до негативного і навпаки. Коли людина радісно збуджена, його зіниці розширюються в 4 рази більше в порівнянні з нормальним станом. Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися, при цьому виходять так називані «очі – бусинки» чи «зміїні очі».

Основа для дійсного спілкування може бути встановлена тільки тоді, коли ви спілкуєтеся з людиною віч-на-віч. Якщо при спілкуванні з одними людьми ви почуваєте себе затишно, то з іншими дискомфортно. Це зв’язано, головним чином, з тим, як вони дивляться на вас, яка тривалість їхнього погляду і як довго вони можуть витримати ваш погляд. Саме тому дуже важливо під час ділових бесід і переговорів контролювати вираз своїх очей.

Ваш погляд повинен зустрічатися з очима партнера близько 60 – 70% від усього часу спілкування. Скутий, затиснутий співрозмовник, що зустрічається з вами поглядом менш 1/3 від часу спілкування, рідко користується довірою. Під час переговорів і ділових бесід ніколи не слід надягати темні окуляри, тому що в партнера з’являється відчуття, що його розглядають в упор [7, с. 146].

Часто зустрічається так називаний погляд скоса. Він використовується для передачі інтересу чи ворожості. Якщо такий погляд супроводжується злегка піднятими бровами чи посмішкою, то він означає зацікавленість і часто використовується для того, щоб затягти співрозмовника. Якщо він супроводжується опущеними вниз бровами, нахмуреним чолом чи опущеними куточками рота, то він означає підозріле, вороже чи критичне ставлення.

Найбільше нас дратують люди, які під час розмови опускають повіки. Це підсвідомий жест, що є спробою людини «забрати» вас зі свого поля зору, тому що ви йому набридли чи стали нецікаві, або він почуває свою перевагу над вами. При нормальній частоті моргання 6 – 8 разів у хвилину віка цієї людини закриваються на секунду чи більше, начебто людина моментально стирає вас зі своєї пам’яті [7, с. 147].

Якщо людина підкреслює свою перевагу над вами, то його прикриті повіки сполучаються з відкинутою назад головою і довгим поглядом, відомим як «зверхній погляд». Якщо ви помітили схожий погляд у вашого співрозмовника, це означає, що ваша поведінка викликає в нього негативну реакцію і потрібно щось змінити, щоб успішно завершити розмову.

Висновки до першого розділу

1. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації.
2. Кінесика — це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів і рухів.
3. У число невербальних фізичних способів комунікації входять жести і пози. Згідно Руешу і Кесу, жести використовуються з метою ілюстрації, підкреслення, указівки, чи пояснення переривання, а виходить, вони не можуть бути ізольовані від вербальної комунікації. Жести детерміновані побудовою людського тіла, однак розвиваються і конкретизуються вони в міжособистісних і соціальних відносинах. З одного боку, вираження подиву, розпачу, гніву, тривоги, задоволення і презирства приблизно однакові у всіх країнах світу і у всіх культурах. З іншого боку, розуміння їхнього змісту залежить від знайомства з комунікативною системою даної конкретної культури. Жести необхідні в тих випадках, коли неможлива вербалізація (наприклад, через мовний бар’єр і проблеми зі слухом). Крім того, жести часто використовуються тоді, коли вербальні вираження вважались би соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше враження роблять “жести” тих людей, що страждають від захворювань, що супроводжуються мимовільними рухами і жестами.
4. Простір і час також виступають у якості особливої знакової системи і несуть значеннєве навантаження. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування (як для двох партнерів, так і для великої аудиторії). Це пов’язано з наступним: існує велика кількість інформації про те, що тварини, птахи і риби установлюють свою сферу обитания й охороняють її. Але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території. Якщо ми їх вивчимо і зрозуміємо їхній зміст, то ми не тільки збагатимо своє представлення про своє власне поводження і поводження інших людей, але і зможемо прогнозувати реакцію іншої людини в процесі безпосереднього спілкування.

розділ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ФОРМ КОМУНІКАЦІЇ

2.1 Обгрунтування методики емпіричного дослідження

В процесі побудови вибірки для нашого дослідження  було враховано три основних параметри її формування:

—  Об’єм вибіркової сукупності.

У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 20 осіб –  студенти психологічного факультету університету «Україна» віком  від 18 до 25 років.

—  Тип та процедура відбору.

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група: студенти УІ курсу психологічного факультету університету „Україна”

—   Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) студенти віком від 18 до 25 років;

В нашому дослідженні ми використали  тест-опитувальник мотивації досягнення А. Меграбяна та „Методику з визначення мотивації успіху і боязні невдач” (запропонована А.А.Реаном).

1. „Методика з визначення мотивації успіху і боязні невдач” (запропонована А.А.Реаном).

Методика діагностики “мотивації успіху і боязні невдач” складається з 20 питань — стверджень на які піддослідним пропонується відповісти враховуючи наступну інструкцію: “Читайте ствердження і відповідайте  “так” чи “ні”.

Обробка отриманих даних відбувається за наступною схемою. Кожний варіант відповіді попередньо оцінений компетентними суддями тим чи іншим числом балів ( вказаним в “ ключі” ).

Максимальну оцінку (1 бал) отримує признак, найбільше показаний для симптому.

В подальшому, відповідно до “ключа” відбуваються наступні підрахунки:

1. визначається сума балів для кожного з симптомів “досягнення успіху”;
2. підраховується сума показників симптомів „досягнення успіху”.

Інтерпретація результатів.

Запропонована методика надає повну картину синдрому “мотивації досягнень”. Перед усім треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник визначеності симптому коливається в діапазоні від 1-7 балів до 14 — 20 балів:

1 – 7 балів – діагностується мотивація на невдачу (боязнь невдачі);

8 – 13 балів – мотиваційний полюс є невираженим;

12 – 13 балів – ближче до спрямованості на успіх;

14 – 20 балів – діагностується мотивація на успіх (надія на успіх).

Оперуючи смисловим змістом і кількісними показниками, можна дати достатньо об’ємну характеристику особистості і її стану щодо мотивації досягнення успіху.

2. Тест-опитувальник мотивації досягнення А. Меграбяна

Модифікацію опитувальника А. Меграбяна для виміру мотивації досягнення (ТМД) запропонував М. Ш. Магомет-Емінов. ТМД призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі. Причому оцінюють, який із цих двох мотивів у випробуваного домінує.

Тест є опитувальником, що має дві форми — чоловічу (форма А) і жіночу (форма Б) (Див. Додаток 3).

2.2. Організація проведення дослідження та результати

Теоретичний огляд і аналіз науково-психологічної літератури (зроблений нами в першому розділі) переконливо показують, що     дослідженням проблеми займалося чимало психологів. Інтерес до цієї теми пояснюється тим, що саме завдяки спілкуванню (і невербальному також) людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Ми пропонуємо  експериментальну  методику  для виміру мотивації досягнення (ТМД) запропонував М. Ш. Магомет-Емінов. ТМД призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі.

Ми провели тестування за допомогою опитувальника А. Меграбяна для виміру мотивації досягнення В тестуванні приймали участь  група досліджуваних (20  чоловік ).

Результати обробки матеріалів експериментального дослідження   представлені в   Додатках (Додаток № 1).

Тест є опитувальником, що має дві форми — чоловічу (форма А) і жіночу (форма Б) (Див. Додаток 3.).

Тест складається з низки тверджень, що стосуються певних сторін характеру, а також думок і почуттів із приводу деяких життєвих ситуацій. Щоб оцінити ступінь вашої згоди або незгоди з кожним твердження, використовуйте таку шкалу: +3 — цілком погоджуюсь; +2 — погоджуюсь; +1 — швидше погоджуюсь, ніж не погоджуюсь; 0 — нейтральний; -1 — швидше погоджуюсь, ніж не погоджуюсь; -2 — не погоджуюсь; -3 — цілком не погоджуюсь.

Прочитайте твердження тесту й оцініть ступінь своєї згоди (або незгоди). Проти номера твердження поставте цифру, що відповідає мірі вашої згоди (+3, +2, +1, 0, -1, -2, -3).

Процедура підрахунку сумарного бала. Для визначення сумарного бала необхідно виконувати таку процедуру.

Відповідям випробуваних на прямі пункти опитувальника (помічені знаком «+» у ключі) приписують бали на основі такого співвідношення:

-3        -2       -1        0            1        2        3

1        2          3          4            5          6      7

Відповідям випробуваних на непрямі пункти опитувальника (помічені знаком «-» у ключі) приписують бали на основі співвідношення:

-3        -2       -1        0            1        2        3

7            6        5        4          3        2          1

Ключ до чоловічої форми:

+1, -2, +3, -4, +5, -6, +7, +8, -9, +10, -11, -12, +13, +14, -15, -16, +17, -18, +19, -20, +21, -22, -23, +24, -25, -26, -27, +28, -30, +31, -32.

Ключ до жіночої форми:

+1, +2, -3, +4, -5, -6, +7, +8, -9, +10, -11, -12, -13, +14, -15, -16, +17, -18, +19, -20, +21, -22, +23, -24, -25, +26, -27, +28, -29, -30.

Після підрахунку сумарного бала визначають, яка мотиваційна тенденція домінує у випробуваного.

Бали усієї вибірки випробуваних, що беруть участь в експерименті, ранжирують і виділяють дві контрастні групи: верхні 27% вибірки характеризуються мотивом прагнення до успіху, а нижні 27% — мотивом уникнути невдачі.

Розглянемо і проаналізуємо  результати дослідження.

Аналіз результатів:

 В тестуванні брали участь 20 досліджуваних. Результати обробки матеріалів експериментального дослідження   представлені Додатках (Додаток № 1).

У зв’язку з цим  для вирішення  задачі нашого дослідження – полягає у встановленні рівня мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі у спілкуванні. Для визначення рівня мотиву прагнення до успіху у спілкуванні ми провели  тестування  з групою досліджуваних.

І одержали наступні результати:

Як видно з таблиці —  48 %  опитаних досліджуваних мають досить високу мотивацію на досягнення успіху у спілкуванні; 31,4% випробуваних ближче спрямовані на успіх; 18,7% досліджуваних – мотиваційний полюс є невираженим. І тільки у   3,3% досліджуваних діагностується мотивація на невдачу у спілкуванні.

Результати дослідження опрацьовано із застосуванням кореляційного та факторного аналізів, визначення достовірності відмінностей – на підставі критерію Стьюдента комп’ютерної програми Statistika.

Для вивчення особливостей успішності ділового спілкування застосовано аналіз інтеркореляційних зв’язків шкал методики СПА та факторний аналіз: показники шкал мотиву прагнення до успіху та  мотиву уникнення невдачі у спілкуванні характеризують власне рівень  прагнення до успіху у спілкуванні; шкали самоприйняття, прийняття інших, прагнення домінувати, інтернальності та ескепізму – наявність певних особистісних особливостей та індивідуальних стратегій існування людини в соціумі.

Прагнення до успіху у спілкуванні  позитивно корелює з показниками успішності ділового спілкування, однак вираженість зв’язків є значно нижчою, ніж інших шкал; за умов високого рівня прагнення до успіху простежуємо тенденцію зниження рівня прийняття інших.

Аналіз кореляційних зв’язків шкал СПА дає підстави стверджувати, що основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо (Див. Дод.2).

Аналіз кореляційних зв’язків показників мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі у спілкуванні підтверджує важливість цих психологічних властивостей особистості та, водночас, виявляє їхні особливості.

Висновки до другого розділу

1. У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 20 осіб – студенти психологічного факультету університету «Україна» віком від 18 до 25 років. При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей. Експериментальна група: студенти УІ курсу психологічного факультету університету „Україна”.
2. Ми застосували експериментальну методику  для виміру мотивації досягнення (ТМД), яку  запропонував М. Ш. Магомет-Емінов. ТМД призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі.
3. Прагнення до успіху у спілкуванні позитивно корелює з показниками успішності ділового спілкування, однак вираженість зв’язків є значно нижчою, ніж інших шкал; за умов високого рівня прагнення до успіху простежуємо тенденцію зниження рівня прийняття інших. Аналіз кореляційних зв’язків шкал СПА дає підстави стверджувати, що основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.
4. В процесі невербального спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

ВИСНОВКИ

Отже, різні форми невербальної поведінки використовуються для виділення чи акцентування вербального повідомлення, для посилення якої-небудь частини повідомлення, для пояснення мовчання, для додавання нової інформації до висловлення чи для перекручування вербального повідомлення. За допомогою теоретичних моделей комунікату легше зрозуміти внесок невербальної поведінки в консультативні відносини. Чутливість до невербальних повідомлень вимагає концентрації і розвивається в процесі тренування.Вивченню важливості невербальних натяків присвячено кілька досліджень.

Вчений Клейборн у ході дослідження вербальних втручань і невербальної поведінки виявив, що комунікати сприймають використання інтерпретації як ознаку компетентності комунікананта, а вербальним перефразуванням довіряють у меншому ступені. Точно так само вони сприймали експресивне невербальне поводження комунікантів (вокальну варіативність, лицеву експресію, зоровий контакт і жести). І навпаки, привабливість і компетентність комунікантів, чия невербальна поведінка було порівняно не експресивною, оцінювалася нижче.

Дослідники Собелман і Лакросс повідомили, що клієнти сприймають афіліативні форми невербальної поведінки, як більш теплі і привабливі. У категорію афіліативних форм невербальної поведінки були зараховані посмішки, кивки, рухи кистей рук, зоровий контакт, напрям плеча до клієнта під кутом 90° і нахил корпуса тіла вперед під кутом 20°. Проводилося також кілька досліджень кінесичної невербальної поведінки. Шпігель і Махотка виявили, що пози з відкритою позицією рук оцінюються як холодні, відразливі, соромливі і пасивні, тоді як пози з помірковано відкритими позиціями рук оцінювалися як теплі і приймаючі. Пози з надмірно відкритими позиціями рук оцінювалися як нескромні і ексгибіцоністські.

Сміт-Хайнен підтвердила, що поза зі схрещеними руками — найхолодна й у меншому ступені характерна для емпатичної установки. Вона також досліджувала різні варіанти положення ніг з погляду “теплоти” і “емпатії” і встановила, що найхолоднішою і найменш емпатичною є поза зі схрещеними ногами, при якій щиколотка однієї ноги лежить на коліні іншої ноги; однак поза, при якій коліно однієї ноги лежить на коліні іншої ноги, а також поза, при якій людина сидить “з ногами” на чи дивані в кріслі, не оцінювалися як холодні і менш емпатичні.

Уаксер досліджував можливості визначення тривоги по різних елементах невербального поводження. Отримані ним результати в цілому підтримують теорію Екмана. Учасникам дослідження вдавалося визначити наявність тривоги по одним тільки невербальним ознакам. Найважливішими невербальними натяками, що дозволяли встановити наявність тривоги, були положення кистей рук, погляд, положення губ і положення корпуса тіла. Для клієнтів, що випробували тривогу, робили характерні нервові рухи кистей рук і нехарактерні сигнальні жести; також для них був характерний менш тривалий зоровий контакт зі співрозмовником; вони рідше посміхалися і тримали корпус тіла більш напружено. Це дослідження підтвердило те, що більш виразну “витічку” правдивої інформації дає тіло, а не обличчя. Крім того, виявилося, що спостерігачі, що оцінювали рівень тривоги клієнтів, були зосереджені в більшому ступені на рухах рук, чим на інших формах невербального поводження. Інші області тіла (наприклад, ноги і ступні), очевидно, рідше привертають до себе увагу спостерігача. Відомо, що між комунікантом і комунікатом можуть виникнути комунікативні утруднення через класові і культурні розходження. У визначеній мірі ці ускладнення можуть бути викликані особливостями невербальної поведінки і властивих індивідам форм проведення бесіди.

Обсяг особистого простору, необхідний для комфортного самопочуття, неоднаковий для представників різних культурних груп. І комунікант, і комунікат можуть невірно витлумачити скорочення чи збільшення фізичної дистанції. Значення візуального контакту не менш важливо: англо-американці використовують зоровий контакт для того, щоб підтвердити, що вони слухають, однак в інших культурах прямий погляд і спроба ухилитися від прямого зорового контакту мають інший зміст. У деяких культурних групах прийнято спостерігати за співрозмовником периферичним зором і уникати прямого зорового контакту; а в деяких культурах відхилення від зорового контакту служить ознакою поваги до співрозмовника. Комунікант може невірно витлумачити невербальну поведінку комуніката, який належить до іншої культурної групи. Отже, норми ведення бесіди також залежать від культурних традицій, так само як і способи вітання, звертання один до одного і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник для вузов. — М.: Аспект Пресс, 1999. — 373, с.
2. Корнєв М. Н. Соціальна психологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. — К.: Б.в., 1995. — 303 с.
3. Лабунская В.А. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону: издательство Ростовского университета – 1986. – 135с.
4. Майерс, Дэвид. Социальная психология: Учеб. пособие для студ. вуз. — СПб: ПИТЕР, 1999. — 684 с.
5. Орбан-Лембрик, Л. Е. Соціальна психологія: У двох книгах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. -К.: Либідь, 2004 — Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. — 2004. — 573, с.
6. Основы специальной педагогики и психологии: Учеб. пособие для студентов вузов/ Н. М. Трофимова, С. П. Дуванова, Н. Б. Трофимова и др.. — М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005. — 304 с.
7. Пиз Аллан. Язык жестов: как читать мысли других людей по их жестам. – М.: Ай-Кью – 1995. – 257с.
8. Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.
9. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656с.
10. Социальная психология в трудах отечественных психологов/ Ред. В.Усманов; Сост. А.Л.Свенцицкий. — СПб.; М.; Харьков: Питер, 2000. -512 с.
11. Соціально-психологічні знання: Актуальність теорії і практики: Збірник наукових статей/ Вступ. ст. В.І.Воловича. — К.: Український Центр духовної культури, 1997. — 142, с.
12. Теоретическая и прикладная социальная психология. — М.: Мысль, 1988. — 333,
13. Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 335 с.
14. Хорст Р. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.: Интерэксперт: Инфра – М – 1996. – 227с.
15. Циба В. Т. Системна соціальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 327 с.
16. Швачко О. В. Соціальна психологія: Навчальний посібник для студентів непсихологічних спеціальностей вищих начальних закладів. -К.: Вища школа, 2002. -110, с.
17. Шибутани, Т. Социальная психология. — М.: АСТ; Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. — 538, с.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Інтеркореляційні зв’язки шкал методики виміру мотивації досягнення

	Адаптивність	Самоприйняття	Прийняття інших	Емоц. комфорт	Інтернальність	Прагн. домінув.	Ескепізм
Адаптивність	1,00	0,75***	0,53***	0,74***	0,67***	0,33***	-0,48***
Самоприйн.	0,75***	1,00	0,52***	0,68***	0,71***	0,27***	-0,42***
Прийняття інших	0,53***	0,52***	1,00	0,54***	0,47***	-0,02	-0,31***
Емоц. комфорт	0,74***	0,68***	0,54***	1,00	0,70***	0,29***	-0,42***
Інтернальність	0,67***	0,71***	0,47***	0,70***	1,00	0,38***	-0,45***
Прагн. домінув.	0,33***	0,27***	-0,02	0,29***	0,38***	1,00	-0,16**
Ескепізм	-0,48***	-0,42***	-0,31***	-0,42***	-0,45***	-0,16**	1,00
** p < 0,01 ***p < 0,001

Додаток 3. 

Тест опитувальника (форма А)

1. Я більше думаю, як одержати хорошу оцінку, ніж боюся одержати погану.
2. Коли я повинен виконати складне, незнайоме мені завдання, то волів би зробити його разом з кимсь, ніж працювати самотужки.
3. Я частіше беруся за важкі завдання, навіть якщо не впевнений, що зможу їх вирішити, ніж за легкі, у рішенні яких сумніваюся.
4. Мене більше приваблює справа, що не вимагає напруження і в успіху якої я упевнений, ніж важка справа, у якій можливі несподіванки.
5. Якби мені щось не вдавалося, я б швидше доклав усіх зусиль, щоб з цим впоратися, ніж взявся б за те, що мені може вдатись добре.
6. Я надаю перевагу роботі, у якій мої функції чітко визначені і зарплата вища від середньої, перед роботою із середньою зарплатою, у якій я повинен сам визначати свою роль.
7. Я витрачаю більше часу на читання спеціальної літератури, ніж художньої.
8. Я б віддав перевагу важливій справі, хоча ймовірність невдачі в ній дорівнює 50%, перед справою досить важливою, але не важкою.
9. Я швидше вивчу розважальні ігри, відомі більшості людей, ніж маловідомі ігри, що вимагають майстерності.
10. Для мене дуже важливо робити свою роботу якнайкраще, навіть якщо через це в мене виникають суперечки з товаришами.
11. Якби я мав намір грати в карти, то швидше зіграв би в розважальну гру, ніж у важку, що потребує міркувань.
12. Я віддаю перевагу змаганням, де я сильніший від інших, перед тими, де всі учасники мають однакові можливості.
13. У вільний від роботи час я опаную техніку якоїсь гри швидше для розвитку свого уміння, ніж для відпочинку і розваг.
14. Я швидше волію зробити якусь справу так, як я вважаю за потрібне, нехай навіть із 50-відсотковим ризиком помилитися, ніж робити її так, як мені радять інші.
15. Якби мені довелося вибирати, то я швидше вибрав би роботу, у якій початкова зарплата становитиме 1500 грн. буде такою невизначений час, ніж роботу, у якій початкова зарплата дорівнює 750 грн. і є гарантія, що не пізніше ніж через 5 років я одержуватиму 5000 грн.
16. Я швидше волію грати у команді, ніж змагатися віч-на-віч.
17. Я волію працювати самовіддано, поки не матиму цілковитого задоволення від здобутого результату, ніж прагнути закінчити справу якомога швидше і з меншими зусиллями.
18. На іспиті я б віддав перевагу конкретним питанням, що вимагають висловлення власної думки.
19. Я швидше оберу справу, у якій існує імовірність невдачі, але є й можливість досягти більшого, ніж таку, у якій моє становище не погіршиться, проте й істотно не поліпшиться.
20. Після успішної відповіді на іспиті я швидше полегшено зітхну («пронесло!»), ніж втішатимусь хорошою оцінкою.
21. Якби я міг повернутися до якоїсь незавершеної справи, то швидше б взявся до важкої, ніж до легкої.
22. У виконанні контрольного завдання я більше турбуюся про те, як би не допустити якоїсь помилки, ніж думаю про те, як правильно його вирішити.
23. Якщо в мене щось не виходить, я краще звернуся до когось за допомогою, ніж сам продовжуватиму шукати вихід.
24. Після невдачі я стаю більш зібраним й енергійним, ніж втрачаю бажання продовжувати свою справ у.
25. Якщо є сумнів в успіху якоїсь справи, то я швидше не ризикуватиму, ніж все-таки візьму в ньому активну участь.
26. Коли я беруся за важку справу, я більше побоююся, що не впораюся з нею, ніж сподіваюся, що все вдасться.
27. Я працюю ефективніше під чиїмсь керівництвом, ніж коли особисто відповідаю за свою роботу.
28. Мені більше подобається виконувати складне незнайоме завдання, ніж те, в успіху якого я впевнений.
29. Я працюю продуктивніше над завданням, коли мені конкретно вказують, що і як виконувати, ніж тоді, коли мені описують проблему загалом.
30. Якби я успішно вирішив якесь завдання, то з великим задоволенням взявся б ще раз вирішити щось схоже, ніж щось іншого типу.
31. Коли потрібно змагатися, у мене швидше виникає інтерес і азарт, ніж тривога і занепокоєння.
32. Мабуть, я більше мрію про свої плани на майбутнє, ніж намагаюся їх реально здійснити. 

Тест опитувальника (форма Б)

1. Я більше думаю про одержання гарної оцінки, ніж побоююся одержати погану.
2. Я частіше беруся за важкі завдання, навіть якщо не впевнена, що зможу їх вирішити, ніж за легкі, які знаю, як вирішувати.
3. Мене більше приваблює справа, що не вимагає напруження й в успіху якої я впевнена, ніж важка справа, у якій можливі несподіванки.
4. Якби мені щось не вдавалося, я б швидше доклала усіх зусиль, щоб з цим впоратися, ніж взялася б за те, що в мене може добре вийти.
5. Я віддаю перевагу роботі, у якій мої функції чітко визначені і зарплата вища від середньої, перед роботою із середньою зарплатою, у якій я повинна сама визначати свою роль.
6. Я більше боюсь зазнати невдачі, ніж сподіваюсь на успіх.
7. Я віддаю перевагу науково-популярній літературі перед літературою розважального жанру.
8. Я б віддала перевагу важливій справі, хоча ймовірність невдачі в ній дорівнює 50%, перед справою досить важливою, але не важкою.
9. Я швидше вивчу розважальні ігри, відомі більшості людей, ніж маловідомі ігри, що вимагають майстерності.
10. Для мене дуже важливо робити свою роботу якнайкраще, навіть якщо через це в мене виникають суперечки з товаришами.
11. Після успішної відповіді на іспиті я швидше полегшено зітхну, що «пронесло», ніж втішатимусь гарною оцінкою.
12. Якби я мала намір грати в карти, то я швидше зіграла б у розважальну гру, ніж у таку, що потребує міркувань.
13. Я віддаю перевагу змаганням, де я сильніша від інших, перед тими, де всі учасники мають однакові можливості.
14. Після невдачі я стаю більш зібраною й енергійною, ніж втрачаю бажання продовжувати справу.
15. Невдачі отруюють моє життя більше, ніж успіхи приносять радості.
16. У нових невідомих ситуаціях я швидше хвилююсь і непокоюсь, ніж цікавлюсь.
17. Я швидше спробую приготувати нову цікаву страву, хоча вона може погано вийти, ніж готуватиму звичну, котра зазвичай добре виходила.
18. Я швидше займуся чимось приємним і необтяжливим, ніж виконуватиму щось, на мою думку, що вартісне, але не дуже захоплююче.
19. Я швидше витрачу увесь свій час на здійснення однієї справи, замість того, щоб виконати швидко за цей самий час дві–три інші.
20. Якщо я занедужала і змушена залишитися дома, то використовую час швидше для того, щоб розслабитися і відпочити, ніж щоб читати і працювати.
21. Якби я жила з кількома дівчатами в одній кімнаті, і ми вирішили б влаштувати вечірку, то я зволіла б сама організувати її, ніж допустила б, щоб це зробила інша.
22. Якщо в мене щось не виходить, я краще звернуся до когось за допомогою, ніж сама продовжуватиму шукати вихід.
23. Якщо потрібно змагатися, у мене швидше виникає інтерес і азарт, ніж тривога і занепокоєння.
24. Коли я беруся за важке діло, я швидше побоююся, що не впораюся з ним, ніж сподіваюся, що воно вийде.
25. Я працюю ефективніше під чиїмось керівництвом, ніж тоді, коли я особисто відповідаю за свою роботу.
26. Мені більше подобається виконувати складне незнайоме завдання, ніж те, в успіху якого я впевнена.
27. Якби я успішно вирішила якесь завдання, то з великим задоволенням взялася б ще раз вирішити щось схоже, ніж щось іншого типу.
28. Я працюю продуктивніше над завданням, коли переді мною ставлять його лише загалом, ніж тоді, коли мені конкретно вказують, що і як виконувати.
29. Якщо у виконанні важливої справи я припускаюся помилки, то частіше розгублююсь і впадаю у відчай, замість того, щоб швидко опанувати себе і спробувати виправити становище.
30. Мабуть, я більше мрію про свої плани на майбутнє, ніж намагаюся їх реально здійснити.