Вступ

Актуальність теми. Представник неоінституціональної школи, Нобелівський лауреат Рональд Коуз проклав шлях до системного аналізу інститутів бізнес-середовища, започаткувавши теорію транзакційних витрат, розвинувши теорію прав власності. Ввів у науковий обіг поняття транзакційні витрати (або витрат використання ринкового механізму), якими вважав витрати на збирання та узагальнення інформації про ціни, попит, пошук партнерів, витрати на підготовку і виконання контрактів, в тому числі на організаційне управління цими процесами (проведення переговорів, здійснення нагляду, налагодження взаємозв’язків, ліквідації розбіжностей тощо). Це стало основою виникнення контрактного підходу до формування бізнес-середовища, в якому суб’єкти бізнесу функціонують на основі довготермінових угод.

В свою чергу контрактна економіка продукує нові економіко-правові національні та міжнародні інституції, сприяє прогнозованій глобалізації та інтеграції економіки, трансформації прав власності на основі посилення фактору інформованості.

Вчений у своїх працях акцентував увагу на питаннях державного втручання в середовище бізнесу, вивчав проблему права власності як важливої передумови ефективного функціонування всієї ринкової економіки. Він зазначає, що «… ринки, як вони сьогодні існують, для своєї діяльності потребують більшого, ніж приміщення, у якому відбувається купівля-продаж. Вони потребують також закріплення правових норм, які б визначали права та обов’язки тих, хто здійснює транзакції у цих приміщеннях».

Теорема Коуза (точніше Коуза-Стіглер, оскільки саме Стіглер належить саме це визначення і початкова формулювання теореми) говорить: при нульових трансакційних витратах і чіткого встановлення прав власності, незалежно від того, як ці права власності розподілені між економічними суб’єктами, приватні та соціальні витрати будуть рівні. Іншими словами, ефективне розміщення ресурсів буде досягатися незалежно від розподілу прав власності на ці ресурси; досить тільки, щоб витрати на встановлення та захист прав власності, ведення переговорів і досягнення угоди з перерозподілу цих прав були незначні. У результаті таких переговорів всі не враховані раніше в ринкових розрахунках ресурси отримують грошову оцінку, та їх власником стає (або залишається) той економічний суб’єкт, якій це найбільш вигідно.

Мета дослідження – проаналізувати теорему Коуза та її практичне значення.

1. Визначення і класифікації зовнішніх ефектів

У неокласичній економічній теорії зовнішні ефекти розглядаються як наслідок або форма прояву провалу ринку, або механізму цін. Тобто, зовнішні ефекти — це корисність або витрати, які не враховуються в системі цін. Разом з тим розгляд різних форм координації дій економічних агентів, які володіють як порівняльними перевагами, так і вадами, показує, що включення у визначення поняття ціни необов’язково, оскільки можливі інші способи обліку вигод і витрат (у нецінових компонентах контрактів). От чому більш загальним визначенням поняття зовнішнього ефекту слід вважати наступне:

Зовнішні ефекти — величина корисності або витрат, які не знайшли відображення (неспецифіковані) в умовах контрактів.

Зовнішні ефекти створюють, тим самим, відмінність, з одного боку, між суспільними і приватними вигодами (для позитивних зовнішніх ефектів), з іншого боку, між приватними і суспільними витратами (для негативних зовнішніх ефектів).

В неокласичній економічній теорії ринок прийнято розглядати як умову формування цін і механізму, що забезпечує ефективне розміщення і використання ресурсів. Одночасно, відносні ціни є джерелом інформації для економічних агентів, що ухвалюють рішення. Оскільки передбачається, що зовнішні ефекти виникають тоді, коли не всі вигоди або витрати відбиті в системі цін, то це свідчить про порушення принципу оптимальності розміщення ресурсів, а значить, про їх неефективне використання (щодо умов Парето-оптимальності). Іншими словами, зовнішні ефекти відо­бражають недовикористання теоретично можливих вигод від добровільного обміну, що зв’язане з ненульовими трансакційними витратами.

Різноманіття форм взаємодії між економічними агентами виражається в різноманітті зовнішніх ефектів. Вони можуть класифікуватися за цілим рядом критеріїв.

Перший критерій фактично вже був позначений — це «знак» зовнішніх ефектів. Відповідно до нього слід виділяти позитивні і негативні зовнішні ефекти (екстерналії). Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли, наприклад, садівник одержує надбавку до урожаю і відповідно прибуток, внаслідок опилення дерев бджолами не виплачуючи за це компенсації бджоляру. В результаті масштаби підприємства (об’єм виробництва) бджоляра менше суспільно ефективних.

За особливостями виникнення зовнішні ефекти можуть бути споживчими, технологічними або грошовими [4, c. 94].

Споживчий зовнішній ефект — екстерналія, що виникає на основі невід’ємних один від одного прямих функціональних залежностей корисності від кількості спожитого блага для однієї людини і зворотної функціональної залежності для іншої людини.

Прикладом споживчої екстерналії є шумове забруднення, що виникає при зльоті і посадці літаків, яке негативно впливає на корисність людей, що проживають в населених пунктах, прилеглих до аеродрому.

Технологічний зовнішній ефект — екстерналія, що виникає на основі існування технологічної залежності випуску одного економічного агента від об’єму товарів або послуг, що виробляються іншим економічним агентом.

Як приклад негативного технологічного зовнішнього ефекту можна привести ситуацію взаємодії виробництва автомобілів і палива для них.

Грошовий зовнішній ефект — екстерналія, що виникає унаслідок впливу на величину доходу або витрат одного економічного агента: об’ємів виробництва, цінової політики, реклами і інших прийомів конкуренції, іншого економічного агента.

Зразком такого типу зовнішнього ефекту є ситуація, що виникає на конкурентному ринку, коли поведінка однієї фірми негативно впливає на рівень середнього доходу і відповідно економічному прибутку іншої фірми. Дана ситуація може бути інтерпретована в термінах багатосторонньої грошової екстерналії.

При укладанні контракту також виникають ефекти (екстерналії) для сторін, що укладають контракт з приводу обміну правами власності на відповідний товар. У зв’язку з цим можна виділити внутрішню і зовнішню екстерналії. Зовнішні екстерналії — такі ефекти, які є зовнішніми не тільки по відношенню до даної контрактної угоди, але і по відношенню до групи суб’єктів, що беруть участь в контракті. Внутрішні екстерналії — такі ефекти, які є зовнішніми по відношенню до даного контрактного відношення, але внутрішніми по відношенню до групи, що бере участь в контракті.

Можливий негативний (позитивний) побічний ефект може розповсюджуватися не тільки на споживачів даного товару, але й на інших людей, що не беруть участь в операціях з приводу даного товару (послуги). Таким чином, якщо для споживачів дана екстерналія є внутрішньою, то для інших людей — зовнішньою.

Результати впливу негативних і позитивних зовнішніх ефектів симетричні, змінюється тільки «знак», тому аналізуються тільки зовнішні ефекти [1, c. 105-106].

Вчений висунув теорему: «якщо права власності чітко визначені й транзакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінною й ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності», з якої випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків.

По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Р. Коузом, екстерналії (розходження між приватними і соціальними витратами та вигодами) з’являються лише тоді, коли права власності розмиті. Якщо ці права визначені чітко, тоді всі екстерналії «інтерналізуються» (зовнішні витрати стають внутрішніми).

По-друге, теорема Коуза відводить від ринку звинувачення у «провалах». Шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко визначені. Тому зовнішні ефекти та їхні негативні наслідки породжуються недосконалим законодавством, і якщо тут хтось і «провалюється», то це — держава. Із теореми випливає, що до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності.

По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення транзакційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.

По-четвертє, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти — недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких транзакційних витрат воно зайве, а у випадку високих — далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними транзакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від самої «хвороби»[4; с.138-139].

Виходячи з поглядів Коуза, виникнення контрактного бізнес-середовища трансформує будь-які витрати бізнесу до категорії соціальних, що дає можливість державі формувати сприятливе бізнес-середовище для зосередження господарської діяльності суб’єктів бізнесу у бажаних соціальних площинах.

2. Теорема Коуза та варіанти інтерналізації зовнішніх ефектів

Вивчення проблеми зовнішніх ефектів почалося з аналізу ситуацій, коли один економічний агент шкідливо вплив на іншого економічного агента, що було побічним результатом його основної (виробничої) діяльності. На основі цієї обставини шкідливий вплив інтерпретувався як порушення принципу ефективності (іноді замість терміну «ефективність» використовується поняття справедливості, що характерний для судової практики), що вимагало втручання держави. У результаті пропонувалися різні варіанти:

а)         покласти відповідальність за заподіяний збиток на того, хто його заподіяв;

б)         встановити податок для виробника шкідливого впливу на інших, величина якого знаходитиметься у функціональній залежності від величини завданої шкоди. Оскільки останнє є начебто побічним результатом його основної діяльності, то можливо побудова функціональної залежності відповідальності за збиток на основі випуску основного продукту (або послуги);

в)         розробити графік роботи виробника і, відповідно, розмір збитку, що завдається тощо.

Ключ до рішення даної проблеми дає так звана теорема Коуза. Загальний зміст теореми полягає у тому, що в кінці кінців неважливо, хто спочатку володітиме правом власності на Ресурс. Важливо те, що у результаті правом власності на ресурс володітиме той, хто більше його цінує. З цієї точки зору нанесення збитку в буденному розумінні дозволяє побачити лише частину можливих варіантів рішення даної проблеми.

Згідно теореми Р. Коуза, незалежно від того, як розподілені прав власності, остаточний розподіл прав дозволяє максимізувати суспільний добробут. Єдиною відмінністю є результати розподілу багатства між зацікавленими особами.

З урахуванням того, що кількісна оцінка суспільного добробуту — достатньо складне і навіть спірне (з погляду самої постановки) питання, можна обмежитися наступним формулюванням теореми Коуза:

Якщо трансакційні витрати рівні нулю, то остаточне розміщення ресурсів Парето-оптімально незалежно від первинного розподілу прав власності [2, c. 67-68].

Відзначимо, що формулювання теореми Коуза має масу варіацій. Наприклад, Дж. Стіглер формулював її таким чином: «В умовах досконалої конкуренції приватні і соціальні витрати будуть рівні».

При усуненні зовнішніх ефектів проблема полягає в пошуку такого механізму відбору інституційних угод, який дозволяв би враховувати максимальну кількість значущих для відповідної ситуації вигод і (або) витрат. Якщо вибрана форма інституційної угоди сприяє збільшенню об’єму отриманої ренти, це означає, що вона виявляється ефективнішою за статус-кво.

Існує безліч способів інтерналізації. Серед них, окрім специфікації первинних прав власності з подальшим обміном ними, можна виділити встановлення спеціальних податків (субсидій — для позитивних зовнішніх ефектів), кількісних обмежень, інтеграцію (вертикальну, горизонтальну, конгломератну), систему голосування з приводу прийнятного об’єму шкідливої дії або вибору відповідних інструментів інтерналізації, змішані форми інституційної реакції на зовнішні ефекти. Нарешті, збереження статус-кво і відповідно відхилення суспільних і приватних вигод (витрат) також можуть розглядатися як одна з можливих альтер­натив.

Питання полягає в тому, що визначення варіантів інтерналізації зовнішнього ефекту слід обирати, а також виявився реалізованим один з варіантів, а не інший?

Обмін між двома зацікавленою сторонами здійснюватиметься тоді, коли витрати специфікації прав власності і витрати обміну правами власності рівні нулю або достатньо малі у порівнянні з взаємними вигодами від обміну. (Це означає, що не виникає проблем ідентифікації об’єкту прав власності, визначення суб’єкта, що користується законними правами, переліку відповідних правомірностей, вимірювання шкідливої дії тощо).

Якщо трансакційні витрати рівні нулю, то, з погляду Парето-оптимального остаточного використання ресурсів не має значення, яким чином буде забезпечена очікувана структура виробництва [10, c. 79].

3. Теорема Коуза та її значення

Головна мета під час вибору інститутів полягає у мінімізації трансакційних витрат. Добровільний обмін ґрунтуватиметься на довірі, якщо уряд мінімізує трансакційні витрати шляхом створення і з’ясування прав власності. Урядові системи регулюють контракти, беруть участь в укладанні та їх виконанні, вибираються партнерами за контрактами. У такому підході (за трансакційними витратами) ієрархічні системи розглядаються у порівняльному аспекті, також визначається, які інститути найефективніші у мінімізації витрат. Питання полягає в тому, за яких обставин фірма організовує обмін всередині та між своїми підрозділами або за допомогою ринку вибирає інституціональні форми, що мінімізують трансакційні витрати. Ця проблема важлива як для суспільного, так і для приватного секторів. Особливе значення для суспільного сектора мають такі два інституціональні інструменти:

1) розподіл суспільних ресурсів через державну бюрократію;

2) суспільне регулювання.

Ефективність методів координації визначають не з погляду нормативного оцінювання (добре чи погано), а з позиції економії трансакційних витрат. Детальніше розглянуто ефективність методів координації у так званій теоремі Коуза, викладеній у його статті «Проблема соціальних витрат» (1960). Те, що у сучасній літературі називається теоремою Коуза, учений подав у вигляді серії прикладів, замість її однозначного тлумачення. Тому з’ясуємо декілька поширених інтерпретацій теореми і подамо їх в одному з прикладів. Після тривалих дискусій навколо висловлених ідей низка поширених інтерпретацій достатньо повно вичерпує зміст цієї теореми.

Центральна ідея мікроекономіки полягає в тому, що у процесі вільного обміну ресурси переміщаються туди, де їх використання є найціннішим. Окрім права власності на ресурси є низка інших прав — право використання землі, що перебуває у власності, право на компенсації завданого збитку, право вимагати поведінки відповідно до контракту та ін. З урахуванням такої обставини Р. Коуз поширив положення про обмін ресурсами на обмін правами. У цій інтерпретації теорема Коуза проголошує, що з погляду ефективності не має значення, як спочатку розподілені права, за умови, що можна вільно обмінюватися ними. Тобто неоптимальний розподіл прав виправлятиметься у процесі вільного обміну [8, c. 112-113].

Отже, згідно з цією теоремою з метою забезпечення ефективності права слід ліквідувати перешкоди для вільного обміну правами. Однак для законних прав часто характерна нечіткість, що ускладнює визначення їх цінності. Не завжди можуть примусити виконувати контракти з продажу законних прав і суди. Отже, під час інтерпретації в аспекті вільного обміну ефективність прав має забезпечуватися шляхом їх чіткого визначення, а також за допомогою примусу до укладання приватних контрактів про об мін цими правами.

Є інші умови, які економісти вважають потрібними для ефективного досягнення алокації ресурсів на ринках. Одна з них — трансакційні витрати.

Трансакційні витрати — будь-яке використання ресурсів, необхідних для досягнення і дотримання домовленостей, у тому числі витрати на отримання інформації, потрібної для розробки стратегії торгів, витрати часу на торг, а також витрати на попередження шахрайства з боку інших учасників угоди.

При інтерпретації з погляду трансакційних витрат у теоремі Коуза стверджується, що ефективність не залежить від початкового розподілу прав, за умови, що трансакційні витрати обміну дорівнюють нулю. Відповідно до такої настанови законодавці швидше досягнуть мети, полегшуючи обмін законними правами, ніж займаючись їх первинним ефективним розподілом. Юридичні процедури мають багато механізмів, спрямованих на запобігання судових позовів шляхом стимулювання приватних домовленостей, що передбачають обмін законними правами.

Проте існують й інші перешкоди у приватному обміні. Наприклад, теорія регулювання лауреата Нобелівської премії з економіки (1979) Т. Шульца дає кращу класифікацію, що ґрунтується на відхиленнях від досконалої конкуренції. Так, монополіст може збільшити власний прибуток, поставляючи на ринок менше товарів, ніж за досконалої конкуренції, і тим самим збільшить їх ціну. Таким чином, монополія — вид неспроможності ринку. У теоремі Коуза в аспекті неспроможності ринку йдеться, що для ефективності не має значення, як спочатку розподіляються законні права, за умови, що обмін ними здійснюється в умовах досконалого конкурентного ринку.

Така інтерпретація передбачає, що ефективність права можна забезпечити шляхом функціонування досконалих конкурентних ринків законних прав. Умови досконалої конкуренції полягають у наявності великої кількості покупців і продавців, бракові зовнішніх ефектів, повній інформованості учасників ринку про цілі та якість, вільний вхід і вихід з ринку, відсутність трансакційних витрат та ін. [6, c. 87]

Значне місце у теоремі трансакційних витрат займає питання пов’язане з розв’язанням проблеми зовнішніх ефектів (екстерн а лій). Так називають непрямі наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.

Прикладами негативних екстерналій є: дим із заводських труб, яким вимушене дихати оточення, забруднення рік стічними водами та ін.; позитивних екстерналій — приватний квітник або газон, який привертає увагу перехожих, установлення індивідуального ліхтаря у дачному провулку тощо. Існування екстерналій зумовлює розбіжності між приватними та соціальними витратами (за формулою соціальні витрати дорівнюють сумі приватних витрат і екстерналій, тобто покладених на третіх осіб). У разі негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими, ніж соціальні, за позитивних зовнішніх ефектів — соціальні витрати менші за приватні.

У теоремі Коуза стверджується: «Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю» то алокація ресурсів залишатиметься незмінною й ефективною» незалежно від змін у розподілі прав власності.

Отже, висувалося парадоксальне положення: якщо немає витрат після укладання угод структура виробництва залишається однаковою незалежно від того, хто якими ресурсами володіє. Уявіть, що поряд розміщені землеробська ферма і тваринницьке ранчо, причому тварини можуть заходити на поля фермера, завдаючи збитків посівам. Якщо господар ранчо не несе за це відповідальності, його приватні витрати будуть менші, ніж соціальні. Здавалося б, є всі підстави для втручання держави. Проте Р. Коуз доводить інше: якщо закон дає змогу фермеру і господареві ранчо добровільно досягти згоди щодо спашу, то втручання держави не потрібне.

Припустимо, оптимальні умови виробництва, в яких обидва учасники досягають максимуму сукупного добробуту, такі: фермер збирає з ділянки врожай 10 ц зерна, а господар ранчо відгодовує 10 корів. Отже, ранчеро вирішує завести ще одну, 11-ї корову. Чистий прибуток від неї становитиме 50 дол. США. Водночас це зумовить збільшення навантаження на пасовище, і виникне загроза спашу для фермера. У зв’язку з придбанням додаткової корови втратиться врожай 1 ц зерна, який би дав фермеру 60 дол. США чистого прибутку.

Розглянемо перший випадок: фермер має право не допускати потрави, тоді він вимагатиме від власника тварин компенсацію, не меншу ніж 60 дол. США. А прибуток від 11-ї корови — лише 50 дол. США. Отже, ранчеро відмовиться збільшувати стадо і структура виробництва залишиться незмінною (ефективною) — 10 ц зерна і 10 голів худоби.

У другому випадку права розподілені так, що господар ранчо не несе відповідальності за потраву, проте у фермера залишається право запропонувати ранчеру компенсацію за відмову вирощувати додаткову корову. Обсяг викупу, за Р. Коузом, буде у межах від 50 дол. США (прибуток фермера від 10-го центнера зерна). За такої компенсації обидва учасники будуть у виграші, а ранчеро знову відмовиться від вигодовування «неоптимальної» одиниці тварин. Структура виробництва не зміниться.

Остаточний висновок Коуза такий: і в тому випадку, коли фермер має право оштрафувати ранчера, і в тому випадку, коли право потрави залишається за ранчером (тобто за будь-якого розподілу прав власності), результат виявиться однаковим — права однак переходять до тієї сторони, яка цінить їх вище (до фермера), а структура виробництва залишається незмінною й оптимальною. Р. Коуз із цього приводу зазначає: «Якщо б усі права були точно визначені та запропоновані, якби трансакційні витрати дорівнювали нулю, якщо б люди погоджувались суворо дотримуватись результатів добровільного обміну, то жодних екстерналій не було б». «Провалів ринку» у таких умовах не відбувалося б, а держава не мала б підстав для втручання в економіку з метою коригування ринкового механізму.

Однак ці й інші положення теорії трансакційних витрат не підтримуються. Як показали критики, намагання сформулювати теорему Коуза в будь-якій її інтерпретації наштовхуються на значні труднощі. Вивчаючи зовнішні ефекти, подібні до тих, що розглядав Р. Коуз, К. Ерроу довів, що умови ефективності можна визначати як умови рівноваги на конкурентному ринку, де відбувається обмін прав на зовнішні ефекти. Але, як зазначають К. Ерроу, Д. Старрет та інші вчені, ця формула майже нічого не дає для практики, оскільки зовнішній ефект за своєю природою перешкоджає формуванню конкурентних ринків. Р. Коотер звертає увагу, що намагання ліквідувати зовнішні ефекти шляхом встановлення одного типу ринку призводить лише до появи нового типу зовнішніх ефектів. На думку багатьох дослідників, насправді досконалих конкурентних ринків зовнішніх ефектів, характеризованих Р. Коузом, не має. Дійсно, в аспекті трансакційних витрат приватне рішення може стати ефективним, якщо стосується невеликої кількості сторін (приклад із фермою і ранчо). У цьому разі замість того, щоб бути «ціноотримувачами («price-takers»)», вони ведуть переговори про ціну прав. Це порушує припущення про досконалу конкуренцію, але всупереч йому часто призводить до успіху. Основною перешкодою у цьому, на думку Д. Рейгена, є стратегічний характер торгу (можливість отримувати), що робить ситуацію торгу нестійкою [2, c. 118-119].

Незважаючи на заперечення і критику, теорема Коуза сприяла розвитку у створенні нової дисципліни, що називається «Права і економіка».

Із теорії трансакційних витрат випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків.

1. Вона розкриває економічну сутність прав власності. Згідно з Р. Коузом, екстерналії (розходження між приватними і соціальними витратами та вигодами) з’являються лише тоді, коли права власності нечіткі. Якщо вони визначені чітко, тоді всі екстерналії «інтерналізуються» (зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково основою для конфліктів, пов’язаних із зовнішніми ефектами, виявляються ресурси, котрі з категорії необмежених переміщуються у категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього не було прав власності.
2. У теоремі Коуза ринок не звинувачують у «провалах». Щоб подолати екстерналії, потрібно створити нові права власності у тих галузях, в яких вони були нечітко визначені. Тому поява зовнішніх ефектів та їх негативні наслідки пов’язані з недосконалим законодавством, і якщо тут хтось і «провалюється», то це — держава. Теорема Коуза спрощує стандартні звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, що висуваються проти ринку та приватної власності. Із неї випливає зворотний висновок: деградацію зовнішнього довкілля спричинює надлишковий, а не достатній розвиток приватної власності.
3. Теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. Якщо вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним чинником і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.
4. У теоремі Коуза доведено, що посилання на зовнішні ефекти — недостатня підстава для державного втручання. У разі невеликих трансакційних витрат воно зайве, а у випадку високих — — не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними трансакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від власне «хвороби» [7, c. 187-188].

Висновки

Таким чином, в рамках можливостей адекватного функціонування приватного сектора ринкової економіки екстерналій існують лише тимчасово, лише на той період, який необхідний ринковим механізмом, щоб виявити і «переварити» зазначеними вище способами виникають розбіжності між приватними і соціальними витратами і вигодами.

Р. Коуз у праці «Проблема соціальних витрат» (1960), довів, що неокласична модель, яка є фундаментом більшості ортодоксальних економічних теорій мейнстриму, справедлива лише за надзвичайно жорсткої передумови про нульові трансакційні витрати. За без нульових трансакційних витрат потрібно враховувати вплив інститутів. Як зазначає Д. Норт, у неокласичній моделі інститутів немає, тому з економічним зростанням жодних проблем не виникає: його темп задається лише коефіцієнтом народжуваності та нормою вкладів.

Проте в реальній економіці інститути й організації функціонують. Щоб зрозуміти це, варто з’ясувати, чому вони були обрані на роль обмежувача трансакційних витрат. У теорії трансакційних витрат намагаються пояснити, чому одні трансакційні витрати виявляються на ринку, а інші мають місце всередині ієрархій та організацій.

У ринковому, або контрактному, обміні все, що належить до угод або обміну, узгоджується з операціями. Усі умови фіксуються у контракті, немає невизначеності тощо.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк, — К.: Кондор, 2004. – 174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.
3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с
4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ «ЗІДМУ». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.
5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.
6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
7. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.
8. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
9. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
10. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук’янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.