Вступ

Підприємництво — це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Отже, основною метою даної роботи є насамперед, вивчення підприємства, його основних ознак та функцій, розкриття організаційно-правових форм підприємств, а також аналіз розвитку цих підприємств і їх перспективи в сучасній Україні.

1. Сутність і функції підприємництва

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності “має право власної ініціативи приймати будь-яке рішення, що не суперечать законодавству України” (ст. 27 Закону України “Про підприємства в Україні”).

Нарешті підприємство — це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальності правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 25 ( Закону України “Про підприємства в Україні”) спеціально визначає обов’язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарчого суб’єкта майно – основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило від майна власника підприємства і  закріплене за підприємством як суб’єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на поточному рахунку підприємства банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права, з одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господарюючого суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні”). Цим підприємство істотно відрізняється від об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації, таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інший рахунки в банках[11, c. 243-245].

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.

Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”[4, c. 376-378].

2. Обмеження в підприємницькій діяльності

Закон «Про підприємництво» передбачає також певні обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Так, заборонено займатися підприємництвом:

• військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;
• особам, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду;
• особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації, займати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Статтею 4 закону України «Про підприємництво» закріплене обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів».

Діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами.

Діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку.

Діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, А1-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок — абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов’язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У законі «Про підприємництво» наведено декілька випадків обмеження підприємницької діяльності:

в деяких видах діяльності, перелік яких встановлюється Верховною Радою України, підприємництво не застосовується у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління;

діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» (в основному – підприємствами державної та комунальної форми власності за наявності у них відповідної ліцензії).

3. На конкретних прикладах розкрийте, переважно в яких сферах поширений франчайзинг

На сьогоднішній день світова практика довела, що франчайзинг — це один з найефективних способів розвитку бізнесу. Суть його полягає в тому, що в обмін на частину прибутку і своєї незалежності ви одержуєте досить знаний у світі товарний знак, перевірений часом метод ведення бізнесу і цілий пакет технологій та ноу-хау. Фактично, франчайзинг — це організація бізнесу, за якою компанія-власник (франчайзор) передає незалежному бізнесмену чи компанії (франчайзи) право на продаж товарів і послуг цієї компанії в обмін на зобов’язання франчайзи продавати ці товари чи послуги з дотриманням визначених якісних характеристик, із застосуванням обумовлених технологій, за розробленою схемою, у чітко встановленому місці, під визначеним товарним знаком.

Умови взаємин сторін можуть бути різними, і усі вони визначаються договором франчайзинга, що паралельно є «керівництвом до дії» франчайзи. Ця схема є вигідної для обох сторін.

Так, для франчайзи вона відкриває нові горизонти, дає можливість почати нову справу, успішно опробувану досі франчайзором. Франчайзи одержує право використовувати «розкручений» товарний знак, можливість одержати усі вигоди від широкої рекламної діяльності франчайзора, технології ведення бізнесу, а також доступ до кредитних ресурсів, оскільки франчайзор може виступити гарантом кредитів.

При цьому франчайзор також не залишається ображеним. Він одержує можливість розширити свій бізнес на нових ринках, наблизитися до споживача, звільняється від необхідності оперативного керування, оскільки основна відповідальність за успіх бізнесу все-таки лягає на плечі франчайзи. Крім того, він зменшує ризик загибелі власного капіталу і навіть одержує додаткові доходи за рахунок виплат франчайзи. У будь-якому випадку всі аспекти взаємин знаходяться в руках сторін — ви завжди маєте право відстоювати свої інтереси (бажано це робити до укладення договору) і заздалегідь обумовлювати можливі нюанси ведення бізнесу[8, c. 349].

У сучасному вигляді франчайзинг виник саме у США — країні з найбільш розвинутою економікою, в якій ринкові відносини існували і розвивалися у чистому вигляді, з мінімальними обмеженнями і мінімальним втручанням у них держави. Основою створення франчайзингу стали процеси ускладнення й удосконалення форм і методів збуту внаслідок загострення конкуренції, насамперед —  у сфері збуту товарів і послуг. Спочатку найбільше поширення франчайзинг, як особливий метод збуту товарів, отримав у трьох галузях промисловості США: автомобілебудуванні, виробництві прохолодних напоїв і аптечному бізнесі. Пізніше — у ресторанах їжі швидкого приготування.

За своїми зовнішніми ознаками франчайзинг схожий на процес створення представництв. Однак внутрішній механізм взаємин франчайзора і франчайзи дає можливість говорити про істотні розбіжності між двома цими моделями бізнесу.

По-перше, франчайзинг характеризується юридичною незалежністю франчайзи, чого не скажеш про представника.

По-друге, усі взаємини франчайзи і франчайзора регулюються угодою між сторонами, що передбачає свободу волевиявлення.

По-третє, головною відмінністю франчайзинга від представництва є джерело фінансування. Якщо при створенні представництва фінансові інвестиції приходять з боку головної компанії, то у франчайзингових відносинах тягар витрат лягає на плечі франчайзи в обмін на блага, надані франчайзором (відомий товарний знак, технології, навчання персоналу, реклама і т.д.).

В країнах з розвинутою ринковою економікою більшість підприємств працює за схемою франчайзингу в таких сферах, як ресторани і закусочні («McDonalds», «Pizza Hut», «Baskin Robbins» та інші), туризм і готельне господарство («Holiday Inn», «Sheraton» та інші), індустрія безалкогольних напоїв («Coca Cola», «Pepsi», «7UР» та інші), стоматологія («Cabot»), фотопослуги («Kodak», «Fuji», «АGFА» та інші), автосервіс, будівельні та реконструкційні фірми. Досить поширений франчайзинг і при наданні таких видів послуг, як бухгалтерські, аудиторські, юридичні, консалтингові. Схему франчайзингу поступово починають використовувати і вітчизняні підприємці («Мак-Смак», «Картопляна хата», «Швидко», «ТНК-Україна», «ХХІ-век» та інші) [2, 321].

Хоч сфера використання франчайзингу надзвичайно різноманітна, її можна класифікувати на чотири види:

1) збутовий франчайзинг (використовується виробником товару для побудови єдиної розгалуженої збутової мережі, функціонування якої перебуває під його контролем);

2) торговий франчайзинг (торговельна організація відкриває мережу своїх магазинів, які юридично не є її структурними підрозділами, філіями або дочірніми підприємствами);

3) франчайзинг у сфері обслуговування та надання послуг (типовим прикладом цього виду франчайзингу, найближчого до торгового франчайзингу, є мережі фірмових готелів, ресторанів або авторемонтних майстерень, а також аудиторських, юридичних, консалтингових фірм);

4) виробничий франчайзинг (використовується виробником для розширення виробництва своїх товарів або їх просування на нові ринки).

Найбільше франчайзинг поширений у США, де товарооборот на умовах франчайзингу становить більш як третину всієї торгівлі. Найбільша концентрація американських франшиз у цей час у Канаді, Японії, континентальній Європі та Великій Британії. В Австралії понад 90 % загальної торгівлі на підприємствах швидкого обслуговування здійснюється на умовах франчайзингу. Франція посідає третє місце за кількістю франчайзингових мереж серед європейських країн і налічує понад 600 франчайзерів (правоволодільців) та 30 тисяч франчайзі (користувачів). Офіційні дані свідчать про те, що франчайзинг використовується вже більш ніж у 80 країнах світу.

Крім того, слід сказати, що поняття франчайзингу і франшизи є різними. Правові і ділові взаємовідносини між субєктами франчайзингу визначаються договором франчайзингу (комерційної концесії). Сам по собі франчайзинговий договір стосується франшизної системи, яку правоволоділець дозволяє використовувати або ліцензує користувачу. Саме франшизна система, яка означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових найменувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторським правом, а також технологію ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання послуг користувачі, і є франшизою (від англійського franchise — привілей, пільга, особливе право).

Висновки

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації організаційно-правових форм на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

В Україні та інших пострадянських державах відбувається значне роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Після роздержавлення в Україні створюються такі підприємства як державні, колективні, приватні, трудові, сімейні та спільні.

Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити на основних положеннях закону України “Про підприємства в Україні”. А саме: рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу шляхом виділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується на місцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних депутатів. Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою підприємства є майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, цінності. Джерелами формування можуть бути: грошові та матеріальні внески, доходи, кредити банків, капітальні вкладення. Діяльність підприємства базується на попиті продукції, матеріально-виробничому забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови, гарантії і права здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двома сторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносин власності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва. Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Розглянувши основні питання підприємства в системі ринкових відносин, було доцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльності підприємств, а також підприємницької діяльності. Принципи можуть бути такі: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність. Всі ці принципи можуть відноситися до великих, середніх і малих підприємств різних галузей.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносин економічної власності. Залежно від функцій підприємства, значною мірою формуються функції підприємця.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.
2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.
3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.
5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.
7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2003. — 279 с.
8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.
9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.
10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.