Зміст

1. Сутність фінансів
2. Функції фінансів

1. Сутність фінансів

На думку Д.І. Коваленка та В.В. Венгера, фінанси – це форма економічних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів для виконання функцій і завдань держави [4, с.305].

П.Г.Іжевський та О.В.Кошонько розмежовують вузький та широкий зміст категорії фінанси. Фінанси у широкому розумінні – це система відносин в суспільстві з приводу утворення та використання грошових фондів у сферах державних публічних фінансів, кредитної системи, галузей відтворювального процесу, вторинного фінансового ринку, міжнародних фінансових відносин. Фінансами у вузькому розумінні вважаються лише державні (публічні) фінанси – система грошових відносин з приводу формування і використання фондів необхідних державі для виконання своїх функцій. Узагальнюючи наукові здобутки у сфері дослідження сутності категорії «фінанси» П.Г.Іжевський та О.В.Кошонько пропонують наступне визначення. Фінанси – скупність грошових відносин, у процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, що пов’язані з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій [3, с.12-13].

Передумови виникнення фінансів:

• поява грошей та товарно-грошових відносин;
• функціонування держави;
• дія економічних законів.

У рамках трудової теорії вартості сформовані дві концепції сутності фінансів [3, с.11]:

• розподільча. Її прихильники пов’язують виникнення та функціонування фінансів тільки з стадією розподілу, не заперечуючи взаємообумовленості останньої та процесів виробництва, обміну і споживання.
• відтворювальна. В рамках цієї концепції фінанси розглядаються як категорія, пов’язана зі всіма стадіями суспільного виробництва, зокрема обміном.

Матеріальними носіями фінансових відносин є фінансові ресурси. Фінансові ресурси – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань,  а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних і інших потреб суспільства [8, с.12].

Оскільки фінанси обумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відбивається на фінансах. Доходи класифікують за трьома стадіями руху:

• первинний розподіл (первинні доходи);
• вторинний розподіл (вторинні доходи),
• кінцеве споживання (кінцеві прибутки).

Первинні доходи утворюються в результаті розподілу виручки від реалізації товарів і послуг окремих підприємств і валового продукту на рівні держави. Кожен суб’єкт господарювання, продавши свою продукцію, розподіляє виручку відповідно до здійснених витрат (вартість поточних матеріальних витрат, зарплата, проценти за кредит, тощо). У результаті перерозподілу утворюються вторинні доходи —  це передусім нарахування і перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фонду. Кінцеве споживання передбачає використання доходів на придбання товарів і послуг. Частина прибутків може бути спрямована на заощадження [8, с.13].

Відповідно до ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняють за двома ознаками:

• за послідовністю розподілу ВВП;
• за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фінансових відносин – адміністративну і ринкову. Сутність адміністративної моделі фінансових відносин полягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концентрується  у бюджеті держави. Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує у процесі первинного розподілу ВВП. Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави і встановлюється рівень прибутку підприємства. Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає у тому, що спочатку вартість реалізованого ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це, насамперед, власники виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. Характерна ознака моделі полягає у тому, що держава отримує свої доходи на основі перерозподілу ВВП [4, с.306-307].

За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську. Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 30-35%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються  тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Така модель створює максимальну стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого —  вимагає цього. Це досить жорстка, але високоефективна модель, оскільки заснована, по-суті, на примусовій фінансовій стимуляції. Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 40-50%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП, більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері. Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП у бюджеті, близько 50-60%. Відповідно, вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою, як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Ці модель створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива лише за умов високого рівня ВВП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання [4, с.309].

Виділяють два основні напрями фінансового впливу на процес суспільного відтворення:

• фінансове забезпечення потреб суспільного відтворення;
• фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення – покриття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах [8, с.13]:

• бюджетне фінансування на безповоротних засадах;
• кредитування – надання коштів на принципах поверненості, платності, строковості і забезпеченості;
• самофінансування – фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;
• оренда (лізинг) – передача права користування майном суб’єкту підприємницької діяльності на платній основі та ні визначений угодою термін;
• інвестування – процес вкладання грошей в об’єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних та соціальних процесів держава реалізовує шляхом формування та регулювання системи оподаткування,  встановлення норми амортизації, державних дотацій та субсидій, фінансових пільг та санкцій тощо.

2. Функції фінансів

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності розглядається через характеристику їх функцій. Традиційно виділяють дві функції фінансів: розподільну і контрольну. Суть розподільної функції полягає у  розподілі та перерозподілі вартості національного доходу між різними суб’єктами господарювання та напрямами цільового використання. Розподільча функція фінансів охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу та вторинний розподіл (перерозподіл) національного доходу. Первинні доходи поділяють на дві групи: перша – зарплата робітників, службовців, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва; друга – прибуток підприємств сфери матеріального виробництва. Первинний розподіл не утворює суспільних грошових фондів для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Такі суспільні державні грошові фонди створюють шляхом вторинного розподілу (перерозподілу національного доходу). В результаті перерозподілу утворюються вторинні доходи. Це доходи, отримані у галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборона та ін. [8, с.15].

З регулюючою функцією фінансів тісно пов’язана контрольна функція. Сутність контрольної функції проявляється у контролі каналів розподілу грошових фондів та їх цільового використання. Її реалізація спрямована на вирішення таких основних завдань як [4, с.314]:

• пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
• своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
• сприяння мобілізації фінансових ресурсів у обсязі, необхідному для фінансування виробничого і соціального розвитку;
• сприяння збільшенню власного капіталу;
• контроль ефективного цільового розподілу та використання фінансових ресурсів.

Об’єктом фінансового контролю є фінансова діяльність господарюючих суб’єктів, бюджетних установ та організацій, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю виступають фінансові операції, пов’язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах [4, с.314]:

• принцип достовірності фактичної інформації;
• принципі завчасного здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм;
• принципі безперервності, регулярної і систематичності;
• принципі відповідальності контролюючих суб’єктів за ефективне функціонування системи фінансового контролю.

Деякі науковці, зокрема В.І.Оспіщев, виділяють також функцію мобілізації фінансових ресурсів. Ця функція полягає у тому, що за допомогою фінансового механізму суб’єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів,  а також доходів населення.  Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах – це утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання. Фінансові ресурси складаються із внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії облігацій та інших видів цінних паперів); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів [8, с.17-18]. Мобілізація фінансових ресурсів на рівні державного і місцевих бюджетів відбувається за рахунок податків і зборів, неподаткових надходжень, емісії цінних паперів та ін.