Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Фінансова система: сутність та її основи

Зміст

  1. Сутність фінансової системи держави та її організаційні основи.
  2. Бюджетна система держави
  3. Податкова система держави

 

  1. Сутність фінансової системи держави та її організаційні основи.

Згідно з П.Г.Іжевським та О.В.Кошонько, фінансова система – це сукупність ринків та інших інструментів, використовуваних для укладення фінансових оборудок, обміну активами і ризиками [3, с.14].

Як вважають Д.І.Коваленко та В.В.Венгер, фінансова система – це сукупність відокремлених але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, відповідну систему фінансових органів та інститутів[7, с.321].

В.І.Оспіщев розглядає фінансову систему за двома категоріями [23, с.24]:

  • За внутрішньою структурою – це сукупність відносно відокремлених та взаємопов’язаних підсистем і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин;
  • За організаційною будовою – це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні.

Фінансову систему України розділяють на три основні сфери: централізовані фінанси, децентралізовані фінанси та фінансову інфраструктуру. Централізовані фінанси у свою чергу поділяються на державний бюджет, місцеві бюджети (буде розглянуто у наступному питанні цієї теми), державні позабюджетні цільові фонди (буде розглянуто у темі 10) , державний кредит (буде розглянуто у темі 15), фінанси державних та муніципальних підприємств (буде розглянуто у темі 9). Децентралізовані фінанси поділяються на фінанси підприємств та установ недержавної форми власності (буде розглянуто у темі 9)  та фінанси населення (буде розглянуто у темі 10). Фінансову інфраструктуру поділяють на фінансовий ринок та систему органів управління фінансами.

Основні складові фінансового ринку: ринок грошей та капіталів (розглянутого у темі 3), фондовий ринок (буде розглянуто у темі 14), ринок кредитних ресурсів (буде розглядатися у темах 11 і 17), ринок фінансових послуг (буде розглянуто у темі 18).

В управлінні фінансами виділяють стратегічне та оперативне управління. Стратегічне управління покладено на Верховну Раду України (ВРУ), Кабінет Міністрів України та апарат Президента України. Верховна Рада як законодавчий орган формує нормативно-правове поле фінансової діяльності в Україні. Одною з її основних фінансових функцій є прийняття щорічного закону про державний бюджет. До складу ВРУ входять комітети з питань бюджету, фінансової та банківської діяльності, економічної політики,  податкової і митної політики та інші.  Президент підписує або ветує закони, прийняті Верховною Радою, у рамках своїх повноважень видає укази щодо регулювання фінансової системи України. Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади забезпечує проведення податкового, бюджетного, структурно-галузевого, інвестиційного та інших напрямів політики держави. Він розробляє щорічний проект закону про державний бюджет, обслуговує державний борг України, організовує державне страхування та ін.

Склад кабінету міністрів України станом на 23.07.2016

Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі України, Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Віце-прем’єр-міністр України (три посади), Віце-прем’єр-міністр — Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України, Міністр Кабінету Міністрів України, Міністр екології та природних ресурсів України, Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністр аграрної політики та продовольства України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України, Міністр закордонних справ України, Міністр інформаційної політики України, Міністр культури України, Міністр інфраструктури України, Міністр молоді та спорту України, Міністр оборони України, Міністр освіти і науки України, Міністр соціальної політики України, Міністр фінансів України, Міністр юстиції України [20].

До органів оперативного управління фінансами належать Рахункова Палата України, Національний Банк України (детальніше він буде розглянутий у темі 16), Державна фіскальна служба України, Державне казначейська служба України України, Державна фінансова інспекція України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державна служба статистики та ін.

Рахункова палата підзвітна Верховній Раді України та регулярно її інформує про результати своєї роботи. Рахункова палата:

1) здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності щодо:

  • надходжень до державного бюджету податків, зборів, обов’язкових платежів та інших доходів, включаючи адміністрування контролюючими органами таких надходжень;
  • проведення витрат державного бюджету, включаючи використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради юстиції, Генеральної прокуратури України та інших органів, безпосередньо визначенихКонституцією України; використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування; здійснення таємних видатків державного бюджету;
  • управління об’єктами державної власності, що мають фінансові наслідки для державного бюджету, включаючи забезпечення відрахування (сплати) до державного бюджету коштів, отриманих державою як власником таких об’єктів, та використання коштів державного бюджету, спрямованих на відповідні об’єкти;
  • надання кредитів з державного бюджету та повернення таких коштів до державного бюджету;
  • операцій щодо державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, державних гарантій, обслуговування і погашення державного та гарантованого державою боргу;
  • використання кредитів (позик), залучених державою до спеціального фонду державного бюджету від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, виконання міжнародних договорів України, що призводить до фінансових наслідків для державного бюджету, у межах, які стосуються таких наслідків;
  • здійснення державних закупівель за рахунок коштів державного бюджету;
  • виконання державних цільових програм, інвестиційних проектів, державного замовлення, надання державної допомоги суб’єктам господарювання за рахунок коштів державного бюджету;
  • управління коштами державного бюджету центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;
  • стану внутрішнього контролю розпорядників коштів державного бюджету;
  • інших операцій, пов’язаних із надходженням коштів до державного бюджету та їх використанням;
  • виконання кошторису доходів та витрат Національного банку України;

2) проводить експертизу поданого до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та готує відповідні висновки;

3) аналізує виконання Державного бюджету України та готує відповідні висновки, а також пропозиції щодо усунення виявлених відхилень і порушень;

4) аналізує річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України, поданий Кабінетом Міністрів України, та готує відповідні висновки з оцінкою ефективності управління коштами державного бюджету, а також пропозиції щодо усунення виявлених порушень та вдосконалення бюджетного законодавства;

5) аналізує ефективність використання суб’єктами господарювання пільг із сплати до державного бюджету податків, зборів, обов’язкових платежів, доцільність функціонування пільгових режимів оподаткування та їх вплив на загальний стан надходжень державного бюджету;

6) здійснює попередній аналіз, до розгляду на засіданнях комітетів Верховної Ради України та на пленарних засіданнях Верховної Ради України, звіту Антимонопольного комітету України та звіту Фонду державного майна України в частині, що впливає на виконання державного бюджету;

7) здійснює за зверненням органів місцевого самоврядування, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, державних підприємств та інших суб’єктів господарювання державного сектору економіки заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) щодо відповідних місцевих бюджетів та діяльності суб’єктів звернення;

8) направляє за результатами заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) обов’язкові для розгляду рішення Рахункової палати;

9) аналізує реалізацію наданих Рахунковою палатою рекомендацій (пропозицій) з метою оцінки їх результативності;

10) звертається до суду у разі порушення об’єктами контролю повноважень членів Рахункової палати та посадових осіб апарату Рахункової палати, зокрема щодо усунення перешкод у реалізації таких повноважень;

11) у разі виявлення ознак кримінального або адміністративного правопорушення інформує про них відповідні правоохоронні органи;

12) здійснює співробітництво з вищими органами фінансового контролю інших держав, міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво, проводить з органами фінансового контролю інших держав спільні та паралельні аудити;

13) здійснює методичну та методологічну роботу з питань державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту);

14) забезпечує проведення для посадових осіб апарату Рахункової палати навчання та підвищення кваліфікації;

15) здійснює інші повноваження, визначені законом.

  1. Об’єктами контролю Рахункової палати при виконанні повноважень, визначених частиною першою цієї статті, є державні органи, органи місцевого самоврядування, інші бюджетні установи, у тому числі закордонні дипломатичні установи України, суб’єкти господарювання, громадські чи інші організації, фонди загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, Національний банк України та інші фінансові установи.
  2. Рахункова палата за результатами здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту):

1) регулярно інформує Верховну Раду України, Президента України про результати здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), включаючи факти порушень бюджетного законодавства;

2) подає Верховній Раді України висновки щодо проекту закону про Державний бюджет України;

3) щокварталу подає Верховній Раді України висновки про стан виконання закону про Державний бюджет України, а також пропозиції щодо усунення виявлених відхилень і порушень;

4) подає Верховній Раді України висновки і пропозиції щодо річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

  1. Рахункова палата може надавати в межах компетенції консультації Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування [6].

Основні завдання Державної фіскальної служби України:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:

  • державної податкової політики;
  • державної політики у сфері державної митної справи;
  • державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів;
  • державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;
  • державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;
  • державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів [12].

Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України. Казначейство України відповідно до покладених завдань:

  • здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнароднимифінансовими організаціями проектів;
  • управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунка;
  • за погодженням із Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;
  • здійснює відкриття та закриття рахунківпоточногобюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;
  • здійснює безспірне вилучення коштів із місцевих бюджетіввідповідно до Бюджетного кодексу України;
  • здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованихдобюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;
  • нараховує штрафи за неповне або несвоєчасне повернення коштів надміру сплачених податківвідповідно до законодавства;
  • здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами областей, Києва, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативіввідрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;
  • проводить взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами областей,Києва, а також між місцевими бюджетами у порядку, встановленому законодавством;
  • веде базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстррозпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
  • веде бухгалтерськийоблік усіх операцій з виконання державного та місцевих бюджетів;
  • зводить та складає звітність про виконання державного, місцевих і зведеного бюджетівтаподає звітність органам законодавчої і виконавчої влади в обсязі та строки, визначені бюджетним законодавством. Складає та подає відповідним місцевим фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів;
  • та здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Казначейство України Президентом України [16].

Державна фінансова інспекція України.

До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, Києві, районах, містах або міжрайонні, об’єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.

Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

  • використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;
  • дотриманням законодавства про державні закупівлі;
  • діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за:

  • виконанням функцій з управління об’єктами державної власності;
  • цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
  • цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
  • складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
  • станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;
  • усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;

4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства  та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

  • вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;
  • звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
  • проводить аналіз стану додержання фінансової дисципліни та про його результати повідомляє органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування;
  • готує і подає до відповідних державних органів пропозиції щодо усунення та запобігання причинам і умовам, які призвели до допущення недоліків і порушень;
  • здійснює контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих Держфінінспекцією України та її територіальними органами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за результатами державного фінансового контролю, та інформує про це Кабінет Міністрів України і Мінфін України;
  • застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства;
  • передає правоохоронним органам матеріали ревізій у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; інформує правоохоронні органи про факти інших виявлених порушень законодавства;

5) подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Мінфіну України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

6) забезпечує погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів;

7) координує діяльність, погоджує плани внутрішньої роботи контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює оцінку фахового рівня працівників таких підрозділів;

8) здійснює контроль за проведенням внутрішньої контрольно-ревізійної роботи у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

9) отримує та аналізує звітність про роботу контрольно-ревізійних підрозділів у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

10) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань, вживає згідно із законодавством відповідних заходів для їх усунення;

11) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держфінінспекції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру;

12) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Територіальні органи Держфінінспекції України виконують покладені на Держфінінспекцію України завдання та функції в межах своїх повноважень на відповідній території, крім функцій, зазначених в пунктах 3, 5, 7, 8 [13].

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

1) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);

2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування;

3) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

4) здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

5) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

7) розроблення і затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;

8) координація діяльності з іншими державними органами;

9) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг [18].

Місією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, як державного колегіального органу, є забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні, а також здійснення правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, захист інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням на фондовому ринку, координація діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері. Відповідно до покладеної місії, діяльність Комісії спрямована на всебічне сприяння розвитку українського ринку цінних паперів як одного з найважливіших сегментів вітчизняної економіки. Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

  1. Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів.
  2. Координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
  3. Здійснення національного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування.
    4. Захист прав інвесторів шляхом застосування заходів з запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.
  4. Сприяння розвитку ринку цінних паперів.
  5. Узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо їх вдосконалення [14].

Державна служба статистики України (Держстат) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі та який реалізує державну політику у сфері статистики.

Основними завданнями Держстату є:

1) реалізація державної політики у сфері статистики;

2) внесення на розгляд Міністра економічного розвитку і торгівлі пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері статистики.

Держстат відповідно до покладених на нього завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові економічного розвитку і торгівлі;

2) розробляє за участю державних органів та інших заінтересованих юридичних осіб і подає Міністру економічного розвитку і торгівлі проекти довгострокових програм розвитку державної статистики та щорічних планів державних статистичних спостережень;

3) організовує виконання довгострокових програм розвитку державної статистики та щорічних планів державних статистичних спостережень і подає звіти про їх виконання Міністрові економічного розвитку і торгівлі;

4) затверджує статистичну методологію та звітно-статистичну документацію статистичних спостережень (крім державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації), а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для їх проведення;

5) здійснює керівництво всіма роботами, пов’язаними з підготовкою переписів населення та сільськогосподарських переписів, забезпечує проведення таких переписів, оброблення, узагальнення, поширення і використання їх результатів, розробляє та затверджує програми переписів і переписний інструментарій, календарний план підготовки та проведення переписів, методики переписів, Концепцію технології оброблення даних перепису населення, програми розроблення матеріалів переписів;

6) здійснює формування інформаційної бази для прогнозування та аналізу тенденцій і закономірностей соціально-економічного розвитку, складає національні рахунки;

7) забезпечує відповідність статистичної інформації критеріям якості, готує звіти для користувачів щодо якості статистичних даних;

8) організовує і проводить статистичні спостереження за соціально-економічними та демографічними явищами і процесами, екологічною ситуацією в Україні та її регіонах шляхом збирання форм державної статистичної звітності та проведення спеціально організованих статистичних спостережень (переписів, одноразових обліків, опитувань, вибіркових обстежень, у тому числі населення (домогосподарств);

9) розробляє, вдосконалює та впроваджує науково обґрунтовану статистичну методологію;

10) забезпечує створення та ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та реєстрів респондентів статистичних спостережень;

11) розробляє, вдосконалює та впроваджує звітно-статистичну документацію, а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для проведення статистичних спостережень;

12) погоджує за поданням державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, методологію та звітну документацію, що пов’язані із збиранням і використанням адміністративних даних, даних банківської, митної, фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо;

13) забезпечує методологічне керівництво погосподарським обліком у сільських населених пунктах;

14) складає загальний табель (перелік) і альбом форм державних статистичних спостережень, а також типових форм первинної облікової документації, необхідних для проведення державних статистичних спостережень, перелік звітної документації, що пов’язана із збиранням і використанням адміністративних даних;

15) забезпечує респондентів звітно-статистичною документацією (крім державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації) відповідно до плану державних статистичних спостережень;

16) проводить моніторинг та оптимізацію звітного навантаження на респондентів;

17) використовує у статистичних цілях адміністративні дані та іншу необхідну інформацію, укладає угоди щодо взаємообміну інформаційними ресурсами з державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами, що провадять діяльність, пов’язану із збиранням і використанням статистичної інформації та адміністративних даних;

18) надає державним органам та органам місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами і в строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України;

19) проводить моніторинг та задовольняє потреби користувачів у статистичній інформації;

20) забезпечує рівний доступ користувачів до статистичної інформації та оприлюднення основних положень статистичної методології;

21) забезпечує відповідно до законодавства збереження та захист статистичної інформації, дотримання її конфіденційності;

22) проводить фундаментальні дослідження та прикладні розробки в галузі статистики;

23) забезпечує розроблення та реалізацію єдиних технологічних підходів до збирання, опрацювання та передачі статистичної інформації на базі єдиної методології та сучасних інформаційних технологій;

24) забезпечує функціонування та розвиток інтегрованої інформаційно-аналітичної системи органів державної статистики;

25) забезпечує запровадження та функціонування системи управління якістю в органах державної статистики;

26) забезпечує використання в практиці органів державної статистики міжнародних статистичних стандартів та рекомендацій;

27) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції, бере участь у підготовці та укладає в порядку, передбаченому законодавством, відповідні міжнародні договори, забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, виконання зобов’язань за міжнародними договорами України;

28) здійснює в межах повноважень, передбачених законом, заходи щодо співробітництва з ЄС, розробляє пропозиції щодо адаптації законодавства України у сфері статистики до законодавства ЄС;

29) здійснює міжнародні та міжрегіональні статистичні зіставлення;

30) здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

31) забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації виробників і користувачів статистичної інформації з питань статистики, обліку, звітності та використання сучасних інформаційних технологій;

32) забезпечує здійснення соціального діалогу у питаннях реалізації державної політики у сфері трудових відносин, оплати праці, охорони праці та соціального захисту;

33) здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю Держстату, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

34) здійснює інші повноваження, визначені законом [17].

  1. Бюджетна система держави та державний борг

Головною підсистемою фінансової системи є бюджетна система. Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду [1].

  1. Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:
  • принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;
  • принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;
  • принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;
  • принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
  • принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
  • принцип ефективності та результативності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі — гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
  • принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;
  • принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;
  • принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
  • принцип публічності та прозорості — інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів [1].

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Державний бюджет забезпечує потреби всієї держави, місцеві бюджети забезпечують потреби місцевої влади.

Місцеві бюджети є складовою частиною бюджетної системи України. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні, сільські бюджети та бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. На сьогодні (23.07.2016) налічується 10838 місцевий бюджет (без місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та території АТО) [11].

Усі місцеві бюджети є самостійними, що забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом місцевих органів влади визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Для розробки та виконання бюджету розроблено бюджетну класифікацію – це єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів; Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.  Бюджетна класифікація має такі складові частини [1]:

  • класифікація доходів бюджету;
  • класифікація видатків та кредитування бюджету;
  • класифікація фінансування бюджету;
  • класифікація боргу.

Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ);

Класифікація доходів бюджету. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

  • податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори
  • неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності, інші неподаткові надходження
  • доходи від операцій з капіталом.
  • трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі [1].

Розглянемо ці категорії детальніше. Бюджет розділяється на державний  і місцеві бюджети, і доходи цих бюджетів формуються по-різному. До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами. Окремо визначено шляхи наповнення загального та спеціального фондів державного бюджету. Зокрема, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать:

  • податок на доходи фізичних осіб, що сплачується у розмірі 25 відсотків на відповідній території України (крім території міст Києва та Севастополя) та у розмірі 60 відсотків – на території міста Києва;
  • військовий збір;
  • 90 відсотків податку на прибуток підприємств;
  • 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування; 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання води; 75 відсотків рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, яка зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);
  • податок на додану вартість;
  • акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів та з ввезених на митну територію України підакцизних товарів;
  • ввізне та вивізне мито;
  • рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами та за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;
  • рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України;
  • плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;
  • кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно доЗакону України «Про Національний банк України»;
  • інші доходи, які у встановленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету [1].

Джерела формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів відрізняються від тих, що наповнюють загальний фонд, наприклад, це судовий збір та надходження від звернення застави у дохід держави; 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності та інші доходи.

Видатки бюджету – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. Класифікація видатків та кредитування бюджету. Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

  • бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);
  • ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);
  • функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету) [1].

Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). Тут виділяють поточні та капітальні видатки. Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитування бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитування на надання кредитів з бюджету і повернення кредитів до бюджету.  У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації [1].

Склад видатків та кредитування Державного бюджету України. Видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов’язані з реалізацією бюджетного процесу та заходів. Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є: надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України; повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення, згідно із законом; повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних проектів за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України [1].

Результати аналізу дохідної та видаткової частин бюджету представлені у вигляді так званого «зведеного бюджету». Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя [11].

Структура джерел формування доходів місцевих бюджетів відрізняється від доходів державного бюджету. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок податкових надходжень, неподаткових надходжень та трансфертів. До податкових надходжень відносяться загальнодержавні і місцеві податки. У бюджетному кодексі визначено частки тих загальнодержавних податків, які передаються до місцевих бюджетів. До неподаткових надходжень належать адміністративні збори, надходження від штрафів, доходи від власності та підприємницької діяльності, та ін.

Так, до доходів загального фонду місцевих бюджетів, належать:

  • Частка податку на доходи фізичних осіб, розмір відрізняється у різних адміністративних одиницях. Так, по всій території України (крім території міст Києва та Севастополя), до місцевого бюджету потрапляє 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується на відповідній території. У Києві – 40 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачуєтьсяна території міста Києва. У Севастополі (коли він перебував під владою України ) – 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб що сплачувалося на території міста Севастополя.
  • державне мито, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування за місцем вчинення дій та видачі документів;
  • акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що зараховується до бюджетів об’єднаних територіальних громад, міських бюджетів;
  • 10 відсотків податку на прибуток підприємств, який зараховується до бюджету міста Києва;
  • податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.
  • єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
  • збір за місця для паркування транспортних засобів, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
  • туристичний збір, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
  • плата за надання адміністративних послуг, що справляється за місцем надання послуг;
  • та ін. [1].

Досліджуючи бюджетний кодекс, а зокрема дохідну частину місцевих бюджетів, слід відзначити, що місто Київ (а до анексії АРК Крим і Севастополь) має значно більше можливостей наповнити бюджет, у порівнянні з іншими адміністративними пунктами.

Видатки місцевих бюджетів розподіляються на видатки на здійснення делегованих державних повноважень та видатки на здійснення власних повноважень. Видатки на здійснення державних повноважень – це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, суверенітету, видатки на судову владу, правоохоронну діяльність, національну оборону, проведення загальнодержавних виборів, та ін. Такі видатки враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на реалізацію прав, обов’язків та функцій місцевого самоврядування. Вони фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Наприклад, це видатки на місцеву пожежну охорону, позашкільну освіту, транспорт, дорожнє господарство та ін.

Видатки місцевих бюджетів розмежовуються на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Оскільки потреби місцевих бюджетів як правило (окрім м.Києва) значно перевищують їх доходи (виділені їм бюджетним кодексом), то місцеві бюджети традиційно є дефіцитними та потребують додаткових коштів. Нині розроблено низку показників, спрямованих розрахувати спроможність місцевого бюджету забезпечити свої фінансові потреби, та суму, яку слід передати до того чи іншого місцевого бюджету. Зокрема, широко використовується індекс податкоспроможності території, на основі розрахунку якого проводиться регіональна політика бюджетного вирівнювання, про яку детальніше буде сказано нижче.

Всі доходи місцевих бюджетів поділяються на доходи, що враховуються і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Міжбюджетні трансфертице кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Розрізняють такі види міжбюджетних трансфертів [1]:

  • базову дотацію – трансферт, що надається з державного бюджету місцевим бюджетам для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій;
  • субвенції; субвенції міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції; Наприклад, з державного бюджету до місцевих можна передавати субвенції на здійснення державних програм соціального захисту, субвенція на виконання інвестиційних проектів, освітня субвенція, медична субвенція та ін. Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка вперше визначена законом про Державний бюджет України, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше 30 днів з дня набрання ним чинності
  • реверсну дотацію — кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій;
  • додаткові дотації, наприклад, додаткова дотація з державного бюджету на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок надання пільг, встановлених державою. Розподіл додаткових дотацій між місцевими бюджетами здійснюється на підставі критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг міжбюджетних трансфертів окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Горизонтальне вирівнювання податкоспроможності обласних бюджетів. Горизонтальне вирівнювання податкоспроможності обласних бюджетів здійснюється окремо за надходженнями податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб з урахуванням таких параметрів:

  • кількість населення;
  • надходження податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб, за останній звітний бюджетний період;
  • індекси податкоспроможності відповідного обласного бюджету, що визначаються окремо за надходженнями податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб [1].

Індекс податкоспроможності відповідного обласного бюджету є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності такого бюджету порівняно з аналогічним середнім показником по всіх обласних бюджетах України у розрахунку на одну людину. При здійсненні вирівнювання враховується значення індексу податкоспроможності відповідного обласного бюджету. Якщо значення індексу:

  • в межах 0,9-1,1 – вирівнювання не здійснюється;
  • менше 0,9 – надається базова дотація відповідному обласному бюджету в обсязі 80 відсотків суми, необхідної для досягнення значення такого індексу забезпеченості відповідного бюджету 0,9;
  • більше 1,1 – передається реверсна дотація з відповідного обласного бюджету в обсязі 50 відсотків суми, що перевищує значення такого індексу 1,1 [1].

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального – кошти, що мають інше призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій. Спеціальні фонди в бюджеті України в середньому складають п’яту частину. Їх обсяги та використання чітко регламентовані і залежать від надходжень.  Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди стосується не тільки державного бюджету України, а й місцевих бюджетів, які можуть бути поділені на загальний і спеціальний фонди за наявності такої норми у законі про бюджет. Окремо також виділяють Резервний фонд бюджету. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково [1].

У складі загального фонду державного бюджету створюється Державний фонд регіонального розвитку. При складанні проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди державний фонд регіонального розвитку передбачається в обсязі не менше 1 відсотка прогнозного обсягу доходів загального фонду проекту Державного бюджету України на відповідний бюджетний період. Кошти державного фонду регіонального розвитку спрямовуються на виконання інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку (у тому числі проектів співробітництва та добровільного об’єднання територіальних громад), що мають на меті розвиток регіонів, створення інфраструктури індустріальних та інноваційних парків і відповідають пріоритетам, визначеним у Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних стратегіях розвитку регіонів [1].

Дефіцит та профіцит бюджету.

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету). Профіцит бюджету – перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету. Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів [1]. 

Бюджетний процес.

Бюджетний процес – регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Стадіями бюджетного процесу визнаються [1]:

  • складання проектів бюджетів;
  • розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);
  • виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);
  • підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
  • Кабінет Міністрів України (а зокрема Міністерство фінансів України) розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Міністерство фінансів України до 15 травня року, що передує плановому, доводить до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку, плановий та прогнозні на наступні за плановим два бюджетні періоди загальні обсяги державних капітальних вкладень на розроблення та реалізацію державних інвестиційних проектів (крім тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, а також із коштів державного фонду регіонального розвитку) для підготовки за участю Комітету Верховної Ради України з питань бюджету у тритижневий строк пропозицій щодо розподілу таких державних капітальних вкладень між головними розпорядниками бюджетних коштів за результатами відбору державних інвестиційних проектів. Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною регламентом Верховної Ради України. Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні. Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України [1].

Обслуговування виконання державного бюджету реалізовується державним казначейством України.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

  • розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
  • контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов’язаннями;
  • ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;
  • здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі – органи Казначейства України), бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку [1].

Єдиний казначейський рахунок – рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Обсяги тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду, покриваються Казначейством України в межах поточного бюджетного періоду, а тимчасові касові розриви Пенсійного фонду України, пов’язані з виплатою пенсій, — у межах фактичного дефіциту коштів на цю мету за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на договірних умовах без нарахування відсотків за користування цими коштами з обов’язковим їх поверненням до кінця поточного бюджетного періоду [1].

 

  1. Податкова система держави

Державна податкова справа – сфера діяльності контролюючих органів, передбачена податковим кодексом та іншими актами законодавства України, спрямована на формування і реалізацію державної податкової політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів. Адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі – податків, зборів, платежів) – це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об’єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом [15].

Податкова система України – це сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому податковим кодексом порядку.

Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового кодексу. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій [15].

Виділяють дві функції податків: фіскальну та розподільчо-регулюючу. Суть фіскальної функції полягає у тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів [2, с. 27]. Розподільчо-регулююча функція полягає у тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб’єктами і через елементи податку (об’єкт, суб’єкт, ставка, пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава має можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а  на макрорівні – впливати на конкретну поведінку платника податків. Маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їхніх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності [2, с.28].

Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

  • платники податку. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів. У сплаті податків платниками певну роль покладено і на податкових агентів. Податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Наприклад, податковим агентом є організація, де працює платник податку.
  • об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.
  • база оподаткування. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Податкове зобов’язання – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). У випадку несплати податкового зобов’язання на його суму нараховується пеня. Пеня – сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки
  • ставка податку; Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування [15]. Залежно від характеру зв’язку з об’єктом оподаткування розрізняють ставки таких видів:
  • Пропорційна – процентна ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податків;
  • Прогресивна – при збільшенні об’єкта оподаткування збільшується ставка податку.
  • Регресивна – при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується ставка податку [2, с.40].
  • порядок обчислення податку;
  • податковий період. Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковим періодом може бути: календарний рік, календарне півріччя, календарні три квартали, календарний квартал, календарний місяць, календарний день.
  • строк та порядок сплати податку та подання звітності про обчислення і сплату податку.
  • можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначенихзаконодавством [15].

За формою оподаткування податки поділяють на прямі і непрямі (див. табл. 8.1).

Табл. 8.1

Характерні особливості прямих і непрямих податків

Прямі податки Напрямі податки
Платить і несе на собі одна особа Сплачує одна особа, а податкове навантаження несе інша
Включаються у ціну на стадії виробництва у виробників Включаються у ціну тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару
Стягуються за декларацією і за кадастрами Стягуються за тарифами
Стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна Стягуються зі споживання цінностей: витрат і користування речами
Відносно прогресивний податок Відносно регресивний податок
Відносно нестійкі надходження до бюджету Відносно стійкі надходження до бюджету
Відносно складні розрахунки Відносно прості розрахунки
Наприклад, податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб. Наприклад, податок на додану вартість (ПДВ)

Джерело: складено автором на основі [2, с.58-59].

Прямі податки розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше. Непрямі податки включаються в ціну і їх платить кінцевий споживач. Переважно їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи [24, с.58-59]. Розглянемо відмінності прямих і непрямих податків на прикладі податку з доходів фізичних осіб, податку на прибуток підприємств та ПДВ. Податок з доходів сплачується самою фізичною особою або її податковим агентом (установою, де працює ця особа), а ПДВ при покупці товару сплачує покупець, а перераховує на рахунки казначейства – продавець. Виробник, розраховуючи очікуваний прибуток, оптимальну ціну на товар і плануючи сплачувати податок на прибуток, включає цю суму в ціну товару. Таким чином, податок на прибуток включається у ціну ще на стадії виробництва товару його виробником. А податок на додану вартість додається до ціни товару на стадії його реалізації його продавцем як надбавка до ціни.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що є обов’язковими до сплати на усій території України. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних податків належать:

  • податок на прибуток підприємств;
  • податок на доходи фізичних осіб;
  • податок на додану вартість; Податок на додану вартість — непрямий податок.
  • акцизний податок; Акцизний податок — непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених податковим кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).
  • екологічний податок;
  • рентна плата;
  • плата за користування надрами;
  • плата за землю;
  • фіксований сільськогосподарський податок;
  • державне мито [5];

До загальнодержавних зборів належать:

  • збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
  • збір за користування радіочастотним ресурсом України;
  • збір за спеціальне використання води;
  • збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
  • збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм власності;
  • плата за використання всіх видів ресурсів [4];
  • військовий збір.

До місцевих податків належать:

  • податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки;
  • єдиний податок;
  • транспортний податок;
  • плата за землю (у складі податку на майно) [10].

До місцевих зборів належать:

  • збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
  • збір за місця для паркування транспортних засобів;
  • туристичний збір [9].

 Види перевірок платників податків з боку контролюючих органів.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального [15].

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених податковим кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу [15].

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) [15].