Вступ

1. Основні цілі валютно-курсового регулювання в Україні
2. Регулювання валютного курсу умовах фінансової кризи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах глобалізації економічних процесів, швидкої інтеграції національних фінансових ринків валютний чинник стає одним з головних елементів світової економіки. Практика показує, що його роль вже давно вийшла за межі обслуговування зовнішньо-торговельних операцій.

Формування валютних курсів та їх регулювання відбувається під дією не тільки економічних, а й політичних чинників як міжнародного, так і внутрішнього характеру. Особливо відчутним вплив цих чинників став в умовах світової фінансової кризи. У країнах з незрілими ринковими відносинами, до яких відноситься й Україна, зовнішні та внутрішні чинники спричинили виникнення девальваційного шоку національних валют. З’ясувалося, що економічні методи валютного регулювання, які використовують центральні банки країн, в умовах стрімкого відтоку іноземного капіталу стали неефективними для запобігання девальвації валют.        Відкритість української економіки та збільшення масштабів зовнішньоекономічної діяльності обумовили необхідність перегляду принципів і механізмів функціонування системи валютного регулювання в умовах фінансової кризи. Протягом останніх років у системі валютного регулювання почали переважати економічні методи та інструменти, адекватні ринковим відносинам, які формуються у валютній сфері. Разом з тим, низька ліквідність національної валюти, її неповна конвертованість і здатність до швидкого знецінення обумовлюють необхідність поєднання ринкових та неринкових методів регулювання. Тільки таке поєднання може підвищити ефективність валютного регулювання, особливо в моменти загострення кризових явищ. Аналіз практики ліквідації наслідків фінансової кризи 1998 р. в країнах Південно-Східної Азії, Росії і Україні показує, що досягти курсової стабільності можливо тільки шляхом введення прямих валютних обмежень.

1. Основні цілі валютно-курсового регулювання в Україні

НБУ має здійснювати валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України, тобто підпорядковуючись їй за допомогою нормативного регулювання, використання валютних резервів, встановлення обмінних курсів іноземних валют.

Така валютно-курсова політика паралельної (ковзаючої) девальвації офіційного курсу національної валюти з плаваючим привела до зростання у 1995-1997 роках національного експорту (експортного ВВП) на тлі загального падіння ВВП і мала певну ефективність (див. таблицю).

Прийнята у 1996 році Конституція України докорінним чином змінила валютне регулювання — вона зруйнувала виважений валютний режим, встановлений Указом №457, замінивши його жорсткою вимогою стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції). Забезпечення цієї стабільності є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України — як головного органу валютного регулювання у країні. Засади валютного регулювання нині мають встановлюватися виключно законами України (ст. 92 Конституції), що поставило під сумнів легітимність декретів. Тому відсутність Закону про «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» стала однією з довгострокових проблем валютного регулювання в Україні.

Закон №679 від 20.05.1999 «Про Національний банк України», випущений відповідно до Конституції, ст. 6, підтвердив основну функцію НБУ — забезпечення стабільності грошової одиниці України. Але при цьому жоден правовий акт не дає визначення поняття стабільності грошової одиниці, курсової стабільності. Тому незрозуміло, відносно чого здійснюється валютна політика. Відповідно до ст. 92 Конституції легітимне визначення курсової стабільності можна шукати тільки в законі. Єдине згадування грошової стабільності на рівні визначення міститься у ст.1 Закону №679: «цінова стабільність — утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України». Тут дивним чином змішуються поняття цінової та курсової стабільності. З цього визначення випливає, що цінова стабільність досягається через курсову стабільність (хоча досвід 2000-х років свідчить, що це не обов’язково так), а пряме визначення курсової стабільності все ж таки відсутнє.

На жаль, нормативно-правові документи не дають відповіді на ці питання, що свідчить про недосконалість, незавершеність нормативної бази валютного регулювання в Україні, про відсутність у ній принципових, ключових елементів.

Зате відповіді містяться у світових валютних теоріях. У них серед цілей валютно-курсової політики називаються такі [1; 2]:

•    вплив на купівельну спроможність грошей;
•        вплив на валютні курси;
•         вплив на економіку в цілому в інтересах країни та її зовнішньоекономічних відносин.

Важливим питанням валютної теорії є визначення механізму впливу валютного курсу на розвиток економіки країни. Валютний курс може впливати на економічне зростання, інтенсивність структурних змін, інвестиційну привабливість, рівень життя населення. На сьогоднішній день бачення взаємозв’язку між валютним курсом та станом і розвитком економіки зводиться до двох основних тез, що відбивають прямий і зворотний зв’язок між ними і властивості валютного курсу:

1. Прямий зв’язок, що одержав назву «ефект Балаша», описаний Д.Рикардо, Р. Харродом [2] як залежність валютного курсу від рівня якості економіки, обсягів ВВП на душу населення, його якості й цін. Чим більше і якісніше наповнення грошової одиниці, тим вище курс валюти. З розвитком економіки (випередженням інших країн в економічному зростанні) проявляються тенденції до підвищення валютного курсу країни. Наприклад, за нашими підрахунками, в Україні 2000-х років середнє щорічне посилення розрахункового плаваючого курсу гривні, за відсутності інфляції, становило б приблизно 7,2%.
2. Зворотний зв’язок впливу рівня номінального валютного курсу на розвиток економіки. У загальному розумінні штучне завищення (ревальвація) номінального валютного курсу через механізм обміну валют сприяє імпорту та пригнічує внутрішнє виробництво й експорт, знижує рентабельність, конкурентоспроможність і ресурси розвитку внутрішнього виробництва, викликає відплив фінансів, зменшує ВВП, породжує фінансову нестабільність, інфляцію, загострює соціальні проблеми, призводить до економічного і соціального занепаду. І навпаки, штучне заниження (девальвація) номінального валютного курсу пригнічує імпорт та сприяє внутрішньому виробництву й експорту, підвищує рентабельність, конкурентоспроможність і ресурси розвитку внутрішнього виробництва, викликає приплив фінансів, збільшує ВВП, зайнятість, сприяє вирішенню соціальних проблем, приводить до економічного і соціального розвитку. З цих мотивів Дж.Кейнс на основі своєї теорії регульованої валюти рекомендував урядам занижувати валютний курс національної одиниці, чим користувалося і користується багато країн [4, 35].

Проміжний рівень номінального валютного курсу, що характеризується відсутністю його штучного завищення або заниження (регулювання), відповідає його вільному рівноважному плаваючому станові, коли економіка не зазнає регулюючого, орієнтуючого впливу валютного курсу і розвивається більш природно й об’єктивно.

Якщо, за М.Фрідменом, розвиненим країнам, як країнам з диверсифікованими економіками, відносно стабільними валютними ринками і твердими валютами, показаний плаваючий валютний курс [6], то, за Г.Кнаппом, слаборозвиненим країнам, як країнам з недиверсифікованими економіками, нестабільними валютними ринками та гіперреактивними курсами м’яких валют, показане фіксування курсу на певному рівні для погашення оперативних (щоденних) його стрибків [4, 35].

Тобто фіксування курсу не означає довічного утримання валютного курсу на одному рівні, а лише його оперативну стабільність з можливостями його руху, таргетування для досягнення заданих макроекономічних показників для економічного розвитку.

До того ж, довічна стабільність грошей як термін взагалі не відомий, теоретично обґрунтований не був і не має прецедентів в історії ринкових економік. Навіть якщо грошова стабільність можлива протягом багатьох років, не варто робити її нормативом через її кінцевість від накопичення макроекономічних диспропорцій або можливу макроекономічну недоцільність.

Тож, наполягаючи на своєму розумінні грошової стабільності, НБУ і Уряд України позбавляють себе такого інструмента економічного розвитку, як валютний курс.

Все викладене вище дозволяє зробити певні оціночні висновки щодо сучасних цілей валютно-курсового регулювання в Україні:

□        починаючи з 1996 року, валютно-курсова політика в Україні ґрунтується на невизначених категоріях, цілях і принципах (тобто вона є безцільною);

□        починаючи з 1996 року, цілі валютно-курсового регулювання не завжди відповідають потребам економіки, а користь від нього є випадковою через його безцільність і безпринципність;

Це свідчить про серйозну кризу цілей у політиці курсоутворення і пов’язану з цим недосконалість валютного регулювання, про необхідність перегляду цілей і внесення певних змін до нормативно-правових актів, адже не може такий об’єктивний макроекономічний показник, як курс національної валюти, бути довічно зафіксованим на одному рівні й регулюватися тільки Конституцією. Валютно-курсова політика повинна відповідати інтересам економіки, бути частиною загальної соціально-економічної політики, бути раціональною, обґрунтованою і прозорою. Вимоги до валютної стабільності в нормативних актах мають отримати наукове обґрунтування і трактування, підлягати впорядкуванню й перегляду [5].

Нагальність такої постановки питання полягає в тому, що негативні тенденції 2005-2007 років, пов’язані з невирішеною проблемою інфляції та через неї з поступовим вичерпанням ресурсу конкурентоспроможності, внутрішніми та зовнішніми ризиками (внутрішньоекономічна і політична невизначеність, коливання зовнішньоекономічної кон’юнктури, зростання цін на стратегічний імпорт), затримкою у реструктуризації економіки, вказують на можливість занурення України в нову кризу, як це сталося після 1996 року.

2. Регулювання валютного курсу  умовах фінансової кризи

Проблемам ефективності застосування валютних обмежень у практиці регулювання динаміки обмінного курсу, особливо під час фінансових криз, присвячено дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Зокрема, О. Береславська вважає, що «валютні обмеження є досить оперативним інструментом валютно-курсового регулювання. Вони можуть досить швидко встановлюватися і відмінятися залежно від ситуації на валютному ринку» [1, 201]. Оскільки фінансові кризи зазвичай досить негативно позначаються на країнах з перехідними економіками, то саме ці країни використовують цей інструмент досить часто. Проте, валютні обмеження негативно впливають на практику діяльності підприємств зовнішньоекономічного сектору економіки. Так, Л. Красавіна у своєму дослідженні прийшла до висновку, що «валютні обмеження відрізняються дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти». Разом з тим, не дивлячись на негативні сторони використання валютних обмежень, центральні банки країн з незрілими ринковими відносинами у своїй практиці боротьби з наслідками фінансової або валютної криз застосовують цей інструмент. До таких країн відноситься й Україна.

Сучасні дослідження систем валютного регулювання в багатьох країнах світу дають можливість зробити висновок про те, що в індустріально розвинутих країнах, де національна валюта є повністю конвертованою, має високу ліквідність і виконує функцію засобу платежу на світових товарних та фінансових ринках центральні банки використовують ринкові (економічні або прямі) методи для підтримки необхідної курсової динаміки, основним з яких є регулювання відсоткової ставки [1; 2; 6]. Валюти цих країн є стійкими до негативних наслідків фінансових криз, а якщо і відбувається певна девальвація національних грошей, вона суттєво не впливає на економічні процеси в державі.

У країнах з нерозвинутими ринковими відносинами (перехідні та трансформаційні економіки), де національні валюти є неповністю конвертованими, мають низьку ліквідність, а сфера їхнього обігу знаходиться тільки в межах держави, органи монетарної влади використовують, в основному, неринкові (адміністративні) методи її регулювання. Це пов’язано з тим, що неконвертовані валюти дуже вразливі до будь-яких світових та регіональних фінансових криз і мають тенденцію до знецінення. Особливо стрімка девальвація валют спостерігається в країнах, економіка яких є відкритою і дуже чутливою до руху міжнародних потоків капіталу.

Однією з таких країн є Україна, валюта якої на сучасному етапі різко знецінена, що обумовлено стрімким відтоком іноземного капіталу, зменшенням обсягів валютних надходжень в країну та зміною валютно-курсової політики Національного банку України. Справа в тому, що Міжнародний валютний фонд, надаючи стабілізаційний кредит у розмірі 16,4 млрд. дол. США, основною вимогою висунув введення в Україні політики гнучкого курсоутворення та обмеження втручання Національного банку України у формування його динаміки шляхом проведення валютних інтервенцій. Тобто мова йшла про введення певної лібералізації валютного ринку в країні. Проте, як засвідчує практика, лібералізація валютного ринку має різні наслідки для сильних міжнародних і внутрішніх (неконвертованих) валют. Сильна валюта тільки виграє від лібералізації: з усуненням різноманітних бар’єрів відкриваються нові сфери її використання, завдяки чому країна-емітент може дозволити собі мати негативне сальдо платіжного балансу (наприклад, США). Внутрішня валюта тільки програє від лібералізації: її курс стає залежним від надходжень у країну іноземної валюти, вона вступає у нерівну конкурентну боротьбу з іноземними валютами не тільки у зовнішньоекономічній діяльності, але й у сфері внутрішніх розрахунків. Це дуже яскраво проявилося в Україні. Заданими Національного банку України можна розрахувати, що тільки за останній квартал 2008 р. рівень фінансової доларизації зріс до 29% з 22% на початку року [12].

Перехід до зменшення участі Національного банку України на валютному ринку та формування курсу гривні під дією попиту та пропозиції призвели до появи спекулятивних атак на валютному ринку. Кошти у вигляді рефінансування, які надавав Національний банк України для підтримки ліквідності банківської системи, спрямовувалися на валютний ринок. Інформація у табл. 1 показує, що тільки за два місяці 2008 р. обсяги купленої валюти на міжбанківському ринку перевищили 3 млрд. дол. США [11]. Такий високий попит на валюту спричинив її різке знецінення.

З метою стабілізації курсу гривні Національний банк України був змушений ввести прямі обмеження на операції з купівлі-продажу валюти, а саме:

1. Прив’язати офіційний курс гривні до курсу готівкових продажів, тобто останній не повинен відхилятися від офіційного на 1,5%.
2. Проводити аукціони з купівлі-продажу валюти. Заявки на купівлю валюти мають ціну відсікання, і якщо ціна перевищує курс, за яким Національний банк України продає валюту, заявка не задовольняється.
3. Виходити комерційним банкам на міжбанківській ринок тільки з нетто-продажем або нетто-купівлею іноземної валюти.

Таблиця 1. Обсяги наданого Національним банком України рефінансування та купленої валюти на міжбанківському ринку у жовтні-листопаді 2008 р.

Разом з тим заходи Національного банку України на шляху стабілізації курсу гривні були малоефективними і призвели до появи певного дефіциту іноземної валюти, у зв’язку з чим гривня продовжувала знецінюватися. Припинити падіння курсу гривні стало можливим лише за обмеження рефінансування Національного банку України, скорочення термінів надання кредитів і підвищення відсоткових ставок за ними. Не останню роль у стабілізації курсу зіграв і політичний чинник (створення нової коаліції у парламенті та прийняття держбюджету на 2009 р.).

Висновки

Таким чином, для стабілізації ситуації на валютному ринку необхідні такі заходи:

—         встановлення жорсткого контролю за коштами, які отримують банки через канал рефінансування;

—         суттєве посилення ролі валютних обмежень у системі валютного регулювання Національного банку України до моменту стабілізації ситуації на ринку;

—         заборона будь-яких розрахунків на території України в іноземній валюті. Єдиним засобом платежу повинна стати національна валюта.

Отже, метою валютного регулювання має стати розвиток економіки, її реального сектору за допомогою регулювання валютного курсу і за рахунок цього підвищення рівня стабільності й міцності грошової одиниці. А стабільність грошей означає вирівнювання щоденних (оперативних) коливань курсу м’якої валюти до офіційного значення.

Тому визначення «цінова стабільність» у ст.1 Закону №679 пропонується вилучити як неналежне та замінити його на інше: «стабільність грошової одиниці — стан номінального (офіційного) валютного курсу, що характеризується відсутністю його оперативних коливань». На нашу думку, таке визначення грошової стабільності змінить і конституційне тлумачення, зробить валютне регулювання в Україні більш гнучким і адекватним, покращить можливості координації економічної політики НБУ з Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, дозволить запроваджувати режим таргетування валютного курсу.

Список використаної літератури

1. Береславська О.І. Інструменти валютно-курсового регулювання та їх дієвість: світовий досвід і вітчизняна практика // Механізми грошового та фондового ринків і їх вплив на розвиток економіки України /За ред. чл.-кор. НАН України АЛ. Даниленка. — К.: Фенікс, 2008. — Т. 2. — С. 196-206.
2. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие для студ. высш. уч. завед. / Под ред. И.Н. Платоновой. — М: БЕК, 1996. — 475 с.
3. Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України // Бюлетень Національного банку України — 2008.- №12. — С. 89-110.
4. Вимоги за кредитами, наданими органам загальнодержавного управління // Бюлетень Національного банку України.— 2008.— №12. — С. 87.
5. Вимоги Національного банку України за наданими кредитами // Бюлетень Національного банку України.- 2008.- №12. — С. 88.
6. Ершов М.В. Валютно-финансовые механизмы в современном мире (кризисный опыт конца 90-х). — М.: Экономика, 2000. — 319 с.
7. Козюк B.B. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. — Тернопіль: Вид-во Астон, 2005. — 512 с.
8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник для студ. высш. уч. завед. / Под. ред. Л.Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 1994. — 592 с.
9. Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 р. // www.bank.gov.ua.
10. Процентні ставки // Бюлетень Національного банку України.— 2008.— №12. — С. 70—86.
11. Сколотяный Ю. Гривня/доллар//Зеркало недели.- 2008.- №48(727).- 20-26 декабря.
12. Статистика / Національний банк України // www.bank.gov.ua.