Страхові послуги — питання для контрольної роботи

1. Зміст і особливості страхової послуги з страхування життя

Процес реалізації страхової послуги умовно можна розбити на три етапи:

1) аквізиція;

2) контроль за об’єктом страхування;

3) урегулювання питань щодо завданих збитків.

Кожна страхова компанія запроваджує свою процедуру проходження договору страхування від моменту його укладення до архівного оброблення. Важливою складовою цієї процедури є контроль за об’єктом страхування, який передбачає виконання клієнтом своїх зобов’язань щодо проведення системи превентивних заходів, інформування про будь-яку зміну застрахованого ризику. Виконання контрольної функції на підставі укладеного договору можуть здійснювати органи пожежного нагляду стосовно майна юридичних осіб або органи з питань нагляду за охороною праці на підприємстві. Крім того, страхова компанія може відстежувати якість послуг, що надаються третьою стороною страхувальникові на основі її доручення (медична допомога за полісами медичного страхування).

Після закінчення терміну страхування договір утрачає свою чинність, і реалізація страхової послуги завершується. Водночас є ситуації, коли ризик стає подією, що відбулася, тобто страховим випадком. Тоді настає третій етап реалізації страхової послуги, пов’язаний з урегулюванням питань щодо завданих збитків та виплатою страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Отже, третій етап реалізації страхової послуги передбачає використання послуг професійних оцінювачів збитків, якими є аварійні комісари.

2. Класичне страхування життя

Згідно з класифікацією страхування за об’єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об’єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв’язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

Основна мета страхування життя – накопичити кошти для фінансової впевненості, тому таке страхування називається ще накопичувальним. Цей вид страхування принципово відрізняється від інших ризикових видів страхування, тим що кошти людині повертаються – як у випадку смерті Застрахованої особи, так і у випадку дожиття особи до дати визначеної договором.

3. Змішані види страхування життя

Змішане страхування життя — це страхування життя, за якого в одному договорі об’єднується страхування від декількох ризиків: смерті, дожиття, нещасного випадку, хвороби, втрати працездатності тощо. Якщо договір про страховий захист покриває два і більше ризиків, страхування вважається змішаним.

Страхувальниками за змішаного страхування можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні фізичні особи.

Застраховані — громадяни віком від 2-3 до 60-70 років або без обмеження віку. Останнє слово у виборі віку застрахованої особи належить страховику, а вікову вилку встановлює законодавство. Такі обмеження спрямовані на зменшення рівня ризику смерті, що, з одного боку, сприяє зміцненню фінансової стійкості страхової компанії, а з іншого — зменшенню страхових тарифів.

Вікові обмеження (за договором сторін) можуть зніматися, але тоді страхування супроводжується суттєвим зростанням тарифів.

Змішане страхування теж може бути індивідуальним і колективним.

Найпоширеніші страхові випадки за змішаного страхування життя:

дожиття застрахованої особи до закінчення дії страхового договору;
смерть застрахованої особи, спричинена будь-якими подіями за винятком тих, що не визнаються страховими;
тимчасова чи постійна втрата працездатності, смерть у зв’язку з настанням нещасного випадку.

Якщо, наприклад, договір змішаного страхування життя вміщує два ризики: смерть та дожиття до визначеного віку, то сукупна вірогідність настання однієї з двох страхових подій дорівнює одиниці. Адже якщо застрахований доживе, то він не вмер, а якщо вмер, то не доживе.

Це означає, що страхова виплата відбувається за кожним договором страхування життя. Невідомим залишаються тільки час і обсяг виплати.

Страхова сума може встановлюватись єдиною для всіх ризиків, а може для одного ризику бути меншою, а для іншого — більшою. Наприклад, на випадок дожиття — 100 тис. грн, а на випадок смерті — 150 тис. грн чи більше.

4. Індивідуальне пенсійне страхування

У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел:

державної пенсійної системи (в межах соціального страхування);
пенсійних фондів підприємств, професійних спілок та міжнародних організацій;
страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

При такій структурі системи пенсійного забезпечення страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.

Із усього розмаїття страхового забезпечення пенсійними фондами виділяють три головних напрямки:

індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує («купує») пенсію певного розміру;
індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи пенсійному фонді, яке ґрунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації і отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;
групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.

Найпоширенішим є другий варіант страхового забезпечення громадян. Засади, на яких цей варіант j ґрунтується, мають бути покладені в основу реформування пенсійної системи України в цілому. Передбачається, що пенсійне страхування в Україні має j базуватися на системі персональних пенсійних рахунків громадян. Вона акумулюватиме грошові засоби й інвестуватиме їх у спеціальні державні облігації які будуть індексуватися відповідно до рівня інфляції.

Засоби, отримувані від продажу їх і доповнювані надходженнями від податків, передбачається використовувати для фінансування поточних державних пенсійних витрат. З часом вони спрямовуватимуться для інвестування в економіку (спочатку в державний, а потім і в приватний сектор). Очікується, що така система в перспективі дасть змогу громадянам України отримувати трудові пенсії виключно за рахунок засобів, нагромаджених шляхом відрахувань із заробітної плати на персональні пенсійні рахунки.

5. Страхування пенсії за принципом взаємності

Взаємне страхування відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассірії, Месопотамії та Давнього Єгипту. Взаємне страхування грунтується на принципі колективного нагромадження взаємного страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкту страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (подібних, маючих спільні риси) об’єктів страхування. Ми використовуємо наступні скорочення: С1 … Сj – страхувальники (учасники взаємного фонду), ВСЗ – взаємні страхові зобов’язання; Vi – внесок і-го страхувальника; СВі – страхова виплата на користь і-го страхувальника.

Участь у системі взаємного страхування є договірною. Тобто всі учасники підписують договір колективної участі у покритті збитків членів цього об’єднання, що називається товариством взаємного страхування (ТВС).

Кожний з учасників робить індивідуальний внесок Vi, розмір якого пропорційний сумарній імовірності здійснення випадків, котрі можуть заподіяти майнову шкоду (збиток) його учасникам, а також очікуваному обсягу загальної шкоди (збитку), який можуть отримати усі його члени за встановлений з їх згоди період часу (наприклад, рік), і зворотньо пропорційний кількості цих членів.

Внесок Vi продовжує залишатися власністю учасника ТВС, як і належна йому частка доходу, який досягається шляхом інвестування коштів колективно створеного фонду взаємного страхування. Оперативне управління фондом здійснює виконавча дирекція, яка фінансується за рахунок коштів учасників та інвестиційного доходу фонду, але самі фонди і отриманий дохід дирекції не належать (окрім наперед визначених сум, призначених для оплати праці дирекції і розвитку діяльності ТВС).

Коли хтось з учасників зазнав шкоди (збитку), товариство компенсує шкоду у межах зазначеної для кожного учасника суми, здійснюючи необхідну страхову виплату СВі.

Таким чином, у системі взаємного страхування немає суб’єкта підприємництва, метою діяльності якого є отримання прибутку на користь його власників. Товариство взаємного страхування не здійснює підприємницької діяльності на користь акціонерів, а реалізує принцип колективної взаємодопомоги учасників у питаннях взаємного покриття наперед визначеної шкоди при фактичній відсутності товарно-грошових відносин (відсутності факту продажу страхової послуги як товару).

6. Види обов’язкового страхування від нещасних випадків

Обов’язкове державне страхування від нещасних випадків запроваджується законами України. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» (п. 2, 3, 4, 5, 6,13, 17, 19, 21 ст. 7) визначає такі види обов’язкового особистого (особового) страхування від нещасних випадків:

1) особове страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов’язків;

2) особове страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

3) страхування спортсменів вищих категорій;

4) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

5) особове страхування від нещасних випадків на транспорті;

6) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

7) страхування життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

8) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

9) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіатів.

7. Обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті

Законодавство визначає обов’язкові види особистого страхування від нещасних випадків. До особливої категорії обов’язкового страхування відносять обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті. Його дія регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» від 14 серпня 1996 р. № 959 [6]. Згідно з цим документом обов’язковому страхуванню від нещасних випадків на транспорті підлягають:

пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;
працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях.

Обов’язкове страхування не поширюється на пасажирів:

автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах;
морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях, а також внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ.

Об’єктом обов’язкового страхування від нещасних випадків на транспорті є майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям та працездатністю страхувальника (застрахованої особи).

Застрахованими особами вважаються пасажири з моменту оголошення посадки в транспортний засіб до моменту завершення поїздки, а також водії тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховою компанією договір страхування.

Страховими випадками є:

загибель або смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку на транспорті;
одержання застрахованою особою травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні інвалідності;
тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Транспортна організація виступає страховим агентом, перераховує одержані страхові платежі від пасажирів страховикам, які одержали ліцензію на здійснення обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Відносини між транспортною організацією та страховою компанією щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними агентською угодою та договорами страхування. Таким чином, виходячи з викладеного, випливає, що лише транспортна організація, яка безпосередньо здійснює перевезення пасажирів (перевізник), може виконувати функції страхового агента та укладати договори зі страховими компаніями на страхування пасажирів.

Кожному застрахованому транспортна організація видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка.

8. Добровільне страхування від нещасних випадків і його різновиди

Добровільне страхування від нещасних випадків здійснюється на підставі правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування від нещасних випадків за рахунок коштів юридичних осіб.

Добровільне страхування від нещасних випадків охоплює такі види:

— індивідуальне: громадян» дітей, учнів;

— колективне: спортсменів, каскадерів, туристів, інші категорії осіб.

Для добровільного страхування від нещасних випадків притаманні такі особливості:

— обмеження строку страхування (договори укладаються на строк, як правило, не більше одного року);

— обмеження віку страхувальників (не укладаються договори страхування переважно з особами віком понад 70 років);

— обмеження щодо стану здоров’я (зазвичай, договір не укладається з хворими на важкі форми захворювання серцево-судинної системи, онкологічні захворювання, СНІД, з особами, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних та інших диспансерах, а також з інвалідами I, II та III груп);

— обмеження обсягу страхової відповідальності, зумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися у період дії договору (зазвичай, не вважаються страховим випадком травми або ушкодження, які сталися: внаслідок навмисних або неправомірних дій самого страхувальника; у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння; через вчинення спадкоємцем або вигодонабувачем навмисного злочину, що призвів до загибелі або смерті страхувальника; через самогубство або його спроби за винятком випадків, коли страхувальник був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб);

— пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування;

— визначений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку. Так, для одержання страхової суми у зв’язку зі страховим випадком страхувальником подаються такі основні документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво (договір чи поліс); свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого у разі смерті застрахованого; документи з лікувальних закладів (лікарняний листок, довідка про непрацездатність та ін.); акт про нещасний випадок або інші документи компетентних органів, що підтверджують факт нещасного випадку; документи, що посвідчують особу; свідоцтво про право на спадщину для спадкоємців.

9. Добровільне медичне страхування і особливості його здійснення

Медичне страхування може бути обов’язковим і добровільним. Обов’язкове державне страхування регламентується законодавством щодо сфери його поширення, механізму визначення страхової суми, правил надходження та способів використання страхових фондів. В Україні ще не прийнято закону про медичне страхування, хоча в Законі України «Про страхування» воно назване першим у переліку обов’язкових видів страхування. Очікується, що обов’язкове медичне страхування в Україні набуде ознак соціального страхування і ґрунтуватиметься на принципі «багатий платить за бідного, здоровий — за хворого».

Розглянемо детальніше добровільне медичне страхування (ДМС).

За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я:

відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;
придбанням медикаментів;
лікуванням у стаціонарі;
отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;
проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

Суб’єктами добровільного медичного страхування є:

страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;
страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;
медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

—добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

—добровільних страхових внесків різних груп населення;

—добровільних внесків окремих громадян.

Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.

10. Медичне страхування громадян, які виїздять за кордон

Медичне страхування осіб, що виїжджають за кордон відносять до добровільного особистого страхування. ДС укладається на випадок раптового захворювання, тілесних ушкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном, застрахованої особи, що тимчасово виїздить за кордон на відпочинок чи з діловою або іншою метою. Головна мета «асистансу» — швидке реагування в надзвичайних обставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а також технічної допомоги.

Особливістю даного виду страхування є можлива участь в страхуванні третьої сторони, іншої, ніж страховик чи страхувальник (застрахована особа), а саме асистантської компанії, яка представляє собою організацію, що надає саме ці послуги, має в своєму штаті фахівців з першої допомоги, лікарів, технічних фахівців, юристів, що зможуть надати кваліфіковану допомогу в будь-якій ситуації клієнту, що перебуває за кордоном, для чого асистантські компанії (асистант) мають розгалужену мережу філії, відділень та представництв, до яких власне і звертається клієнт, перебуваючи за кордон.

На Україні даний вид страхування здійснюють багато страхових компаній. Це пов`язано не стільки із частими поїздками громадян України за кордон, а з тим, що переважна більшість посольств розвинутих країн вимагає наявність такої медичної страховки для відкриття візи або в`їзду в країну, перетинання кордону. Крім того, даний страховий продукт в Україні часто розглядають як засіб зацікавлення клієнтів в страхуванні взагалі. Щодо асистантів, то на Україні досить ефективно працюють представництво відомих зарубіжних асистантських компаній, що мають широку мережу представництв по всьому світу, та які не тільки надають відповідні послуги іноземним громадян, що відвідують Україну, але і співпрацюють з українськими страховиками в сфері даного виду страхування. Серед таких компаній можна назвати, зокрема, Coris International, SOS Assistance, Mercury.

4 група питань

1. Необхідність і призначення страхування технічних ризиків

У сучасних умовах прискореного науково-технічного прогресу, розвитку капіталомістких галузей виробництва, зростання в міжнародному зовнішньоторговельному потоці частки машин і обладнання (включаючи постачання комплектних підприємств і виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт на території країн-імпортерів) значного розвитку в усьому світі набуває страхування технічних ризиків, а також відповідальності перед третіми особами, пов’язаної з проведенням зазначених щойно робіт.

Особливо розвиненим страхування технічних ризиків є у США, Німеччині, Англії, Японії та інших країнах, які входять до Міжнародної асоціації страховиків технічних ризиків.

В Україні зазначений вид страхування лише починає розвиватися. Створюються та вдосконалюються належні правила страхування, розробляються та вводяться в дію відповідні законодавчі й нормативні акти з цього питання. Нині страхування технічних ризиків в Україні здійснюється як страхування майнових інтересів під час виконання будівельно-монтажних робіт і охоплює розглянуті далі галузі страхування.

Майнове страхування, яке поширюється на такі об’єкти страхування:

продукцію будівельно-монтажних та інших робіт, прямо пов’язаних з будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом;
продукцію пусконалагоджувальних робіт;
будівельні машини, а також засоби та обладнання для виконання монтажу;
обладнання будівельного майданчика;
будови та споруди, які реконструюються або капітально ремонтуються.

Страхування — відповідальності перед третіми особами.

У світовій практиці, коли йдеться про страхування технічних ризиків, розрізняють, як правило, види страхування, які надають покриття ризиків або виробника, або експлуатаційника:

страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (CAR);
страхування всіх монтажних ризиків (EAR);
страхування машин;
страхування електронних пристроїв.

Послідовність страхових операцій, які забезпечують страховий захист на період від перевезення обладнання та матеріалів на будівельний майданчик до здачі об’єкта та його експлуатації, зазначена на рис. 11.1.

2. Страхування будівельно-монтажних ризиків

Страхування всіх монтажних ризиків (страхування EAR — erection all risks), як і страхування будівельного підприємця від усіх ризиків, є досить поширеним видом страхування технічних ризиків. В основу цього виду страхування покладено ідею забезпечення страхувальникові необхідного і якомога повнішого страхового покриття всіх ризиків, які виникають при монтажі машин та механізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.

До впровадження страхування всіх монтажних ризиків страхувальникам, які бажали застрахувати основні ризики, що виникають при виконанні монтажних робіт, необхідно було укладати цілий ряд страхових договорів, щоб отримати захист від таких ризиків, як пожежа, буря, повінь, злам, крадіжка, а також відповідальність перед третіми особами. При цьому загальна страхова премія була непомірно високою, а отримане таким чином страхове покриття не було достатнім, оскільки не покривалися технічні ризики. Крім того, часто дублювалися окремі види страхування, через що при настанні страхового випадку виникали небажані ускладнення: подвійне страхування, регреси тощо.

З розвитком промисловості економічна роль страхування монтажних ризиків дедалі зростала, і нині в усіх розвинених країнах цей вид страхування став фактично незамінним. Ризики, що виникають при виконанні великих замовлень для монтажних організацій і для самого замовника, наприклад спорудження мостів чи комплектних промислових підприємств, можуть бути покриті лише за рахунок страхування всіх монтажних ризиків. Тому банки та інші кредитні установи наполягають на укладанні договорів страхування всіх монтажних ризиків, щоб надані ними фінансові кошти були якомога повніше захищені від ризиків. Коли органи державної або муніципальної влади проводять конкурс з видачі замовлень, вони часто вимагають укладання договору страхування EAR.

Страхувальники. Страхувальниками можуть бути всі сторони, для яких монтаж об’єкта пов’язаний з ризиком, наприклад:

виробник чи постачальник монтажного об’єкта, якщо монтажні роботи виконуються ним самим або під його відповідальність;
фірми, яким доручено виконати монтаж;
покупець монтажного об’єкта;
кредитор.

Об’єкти страхування. Страхуються, як правило, монтаж та пробний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій, наприклад:

турбін, генераторів, парових котлів, компресорів двигунів внутрішнього згоряння, електродвигунів, трансформаторів, випрямлячів, комутаційних пристроїв;
верстатів, насосів, підйомників, кранів, транспортерів, канатних доріг;
сталевих мостів, повітряних ліній, трубопроводів, ємностей, посудин, друкарських, паперовиробних машин, текстильних верстатів, цехів.

Крім того, страховий захист надається для монтажу та пробного пуску силових установок і фабрик, до складу яких увіходять такі об’єкти, як електростанції, сталеплавильні заводи, хімічні установки, доменні печі, паперові фабрики, текстильні фабрики, а також установки для виробництва інших споживчих товарів.

Страховий захист може поширюватися й на такі об’єкти:

машини, пристрої та обладнання для проведення монтажу, наприклад крани, щогли, лебідки, зварювальні апарати, компресори;
предмети, що перебувають на монтажному майданчику та взяті на зберігання страхувальником;
витрати з розчищення території;
додаткові витрати з оплати наднормових робіт, робіт у вихідні та святкові дні, перевезення великих за масою вантажів, а в особливих випадках — перевезення вантажу повітряним транспортом (але всі ці витрати мають бути безпосередньо пов’язані з ліквідацією збитку, що підлягає відшкодуванню);
відповідальність, тобто претензії третіх осіб, що виникли в результаті матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов’язаних з виконанням монтажних робіт, за які страхувальник згідно із законодавством може нести відповідальність. Претензії робітників та службовців, зайнятих монтажними роботами, не приймаються (вони регулюються в рамках страхування від нещасних випадків).

Страхові випадки. Страхування всіх монтажних ризиків забезпечує досить повне страхове покриття. Усі збитки, що спричинюються застрахованим предметам протягом дії договору страхування внаслідок аварійної (несподіваної) події, підлягають відшкодуванню, якщо лише вони не пов’язані з винятками, зазначеними в полісі. До страхових ризиків, як правило, належать:

пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувалася для гасіння пожежі;
паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;
бурі всіх видів;
землетрус, опускання ґрунту, зсув, обвал;
злом, крадіжка.

3. Страхування машин і агрегатів від поломок

Цей вид страхування технічних ризиків є досить динамічним напрямком страхування, розвиток якого пов’язаний з розвитком технологій. Страхування машин набуло поширення у зв’язку з потребою надати підприємствам можливість ефективно захистити дорогі машини, механічне обладнання та установки.

Крім первинного завдання, яке полягає в тому, щоб прийняти від страхувальника ризик, пов’язаний із виникненням непередбаченого чи раптового збитку, страхування машин дає змогу застрахованому підприємству відмовитися від створення резервів на випадок виникнення збитків. Адже для цього воно мало б вилучити з обігу ліквідні кошти, які в будь-який момент мають бути в розпорядженні підприємства. Але тоді неможливо було б використати їх як працюючий капітал для ефективного функціонування та розвитку підприємства. Що ж до страхування, то на нього спрямовуються значно менші кошти, і це дає змогу розвивати виробничий процес.

Страхувальники. Страхування машин має велике значення для кожного, хто їх експлуатує. І це стосується не лише промислових підприємств, на яких працюють великі машини чи повністю автоматизовані виробничі установки. Вирішальне значення страхування машин має саме для середніх та невеликих підприємств, де пошкодження машин може потягти за собою фінансові та економічні збитки.

Об’єкти страхування. У рамках страхування машин можуть бути застраховані всі машини, апарати, механічне обладнання й установки, наприклад:

машини, що виробляють енергію (парові котли, турбіни, генератори);
машини й установки для розподілу енергії (трансформатори, високо- й низьковольтні установки);
усі виробничі й допоміжні машини (верстати, мішалки, насоси, компресори, ємності, апарати, трубопроводи тощо).

Не підлягають страхуванню, як правило, лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об’єкта невеликий. Здебільшого до них належать такі предмети:

усі види змінного інструменту;
пуансони, матриці, троси, ланцюги, ремені, стрічки, сита;
вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;
матеріали виробничого призначення всіх видів (наприклад, паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

Страхові випадки. Цей вид страхування покриває збитки аварійного характеру, тобто такі, що виникли несподівано й непередбачено, призвівши до ремонту чи заміни застрахованого майна.

4. Страхування електронної техніки та комп’ютерних баз даних

Розвиток страхування електронних пристроїв бере свій початок у першій половині ХХ століття. У 20-х роках у багатьох країнах світу, особливо в Німеччині, поширилось страхування слабкострумових установок. На той час страхувалися майже виключно засоби зв’язку, наприклад телефон і телетайп.

У 50-ті роки застосування слабкострумових установок спостерігалось особливо бурхливо (зокрема в таких галузях, як промислова електроніка, електромедицина та техніка зв’язку) завдяки можливостям техніки напівпровідників, що характеризується різнобічністю та економічністю. У сфері промислової електроніки особливо прогресивним стало на той час застосування ЕОМ для обробки даних, страхування яких було новим для страховиків.

Після 1980 року поступовий розвиток електронних систем виявився вирішальним для страхування ЕОМ у рамках цієї галузі страхування. Цей розвиток знайшов своє відображення в перейменуванні страхування слабкострумових установок на страхування електронних пристроїв, що згодом перетворилося на окремий вид у галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальники. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

Власник може бути страхувальником:

як експлуатаційник — від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов’язаннями;
як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред’явлення претензій до орендатора у зв’язку з його звільненням від відповідальності;
як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці.

Наймач може застрахуватися від майнових збитків, за які він згідно з договором про найм чи згідно із законодавством несе відповідальність.

Об’єкти страхування. У рамках майнового страхування електронних пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать:

ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і промисловості);
електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамматрон, великогабаритні стерилізатори, апарати «залізні легені» тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікарняних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях);
пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні телефонні станції (комутатори) та засоби зв’язку, установки спрямованого радіозв’язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв’язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо);
інші пристрої, а саме:
телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.;
конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерські, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори;
диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, множильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов’язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних.

Страхові випадки. За своєю природою страхування електронних пристроїв є «страхуванням від аварій» на базі страхування від усіх ризиків. Воно покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано, тягнучи за собою необхідність ремонту чи заміни застрахованого майна.

5. Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань

Відповідальність підрядників з якості будівельних робіт не закінчується із завершенням будівництва, а поширюється на весь термін гарантійній експлуатації об’єкта.

Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань повинно бути завершальним елементом комплексної страхової захисту будівництва об’єкта. Воно забезпечує відшкодування непередбачуваних видатків підрядчика, обумовлених його гарантійними зобов’язаннями перед замовником, що з ремонтом, заміною, відновленням побудованого об’єкта або його елементів у його ушкодження чи загибелі через неякісно виконаних будівельно-монтажні роботи. Наприклад, одне з найбільш поширених збитків під час дії післяпускових гарантійних зобов’язань — освіту тріщин в монолітних конструкціях внаслідок, наприклад, застосування будівельниками бетону інший марки, ніж було закладено у проекті. Якщо гарантійні зобов’язання не застраховані, передплачувати ремонт чи спорудження нової конструкції будівельникам доводиться повністю з власної кишені.

Під час проведення самих робіт з гарантійним зобов’язанням (усунення недоліків, і дефектів) будівельниками можуть бути допущені недоліки, які надалі можуть викликати повторні непередбачувані витрати, і це ризик також може бути входить у пакет ризиків, прийнятих страхування.

Тарифна ставка по повного пакету ризиків при страхуванні післяпускових гарантійних зобов’язань становить від 0,5% до 1,3% від суми зобов’язань. Розмір страхового тарифу значною мірою залежить від складності об’єкта будівництва й його типу. Дуже важливий чинник визначення величини тарифу може бути також рівень кваліфікації будівельників досвід праці та репутація будівельної компанії. Деякі страхові компанії відмовляються страхуватипослепусковие гарантійні зобов’язання, якщо вони за не працювали з цією будівельної компанією,СМР у цій об’єкту були застраховані вони, та його проведення перебував під контролем страховика.. Договір страхування післяпускових гарантійних зобов’язань укладається всі терміни їхні діяння, певний договором підряду, найчастіше на 2 року. Він може полягати як до початку будівництва, комплексно з договорами страхуванняСМР й громадянським відповідальності будівельників, і ближче до завершення будівельно-монтажні роботи.

Страхування професійної відповідальності будівельників (проектувальників) — це друге вид страхування, дозволяє організаціям будівельного комплексу подбати про своє репутації і втрати фінансової стійкості в в довгостроковій перспективі, вже після здачі об’єкта в експлуатацію. Особливо актуальним цей вид страхування для проектувальників, оскільки будівельники мають можливість захистити свої фінансові інтереси з допомогою інших напрямів страхування.

Страхування професійної відповідальності покриває будь-яку матеріальну відповідальність проектувальників, передбачену чинним законодавством, включаючи судові витрати й інші витрати, які проектувальник поніс під час розслідування, врегулювання вимог третіх осіб, або під час судового захисту у ній. Важливо розуміти, що страхування професійної відповідальності проектувальників дозволяє компенсувати збитки, якщо доведуть, що помилка було допущено у дії договору страхування. Розмір тарифів залежить і від кількох чинників: ризиків, прийнятих страхування, складності проекту, стажу роботи проектувальника. В середньому у ринку тарифи зі страхування професійної відповідальності по повного пакету ризиків можуть становити 0,4% до 1,3%.

6. Страхування банківських кредитів від ризику їх неповернення

Суть цього виду страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування.

Об’єктом страхування є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за вчасне і повне погашення кредиту та сплату відсотка за використання його у визначений кредитним договором строк.

Страховиком є страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Страхувальником є банк.

Страхувальник визначає сам: застрахувати відповідальність усіх позичальників, котрим були надані кредити, чи відповідальність кожного зокрема. Перший варіант привабливий тим, що за цих умов забезпечується автоматизм відповідальності страховика, що є суттєвим гарантом повернення кредитних засобів, і встановлюється пільгова тарифна ставка. Але в умовах нестабільної економічної ситуації доцільніше страхувати кредити з відсотками кожного позичальника зокрема.

Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками.

За умови страхування кредиту та відсотків за нього страховик з часу настання страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів та відсотків за них.

Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика щодо всієї суми заборгованості (включно з платою за користування кредитом), яку належить повернути за умовами кредитного договору.

7. Страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту

Страхувальником з даного виду страхування є підприємства, установи та організації.

Страховик — страхова компанія.

Об’єкт страхування — відповідальність позичальника перед банком, що надає кредит, за вчасне і повне погашення кредиту, включаючи плату за користування ним.

Правила та умови страхування аналогічні правилам та умовам страхування ризику непогашених кредитів.

Страхувальник подає заяву в двох примірниках, копію кредитного договору, довідку про погашення кредиту.

Страховик визначає страхові платежі, які мають бути сплачені страхувальником одноразово. Днем сплати вважається день списання коштів з рахунка страхувальника.

Відповідальність страховика виникає при неповерненні боржником банку-кредитору суми впродовж трьох днів після настання строку платежу, обумовленого договором.

Відповідальність страховика коливається теж у межах 50—90%.

Страхова сума встановлюється пропорційно частці відповідальності страховика, обумовленої в договорі, до суми заборгованості.

Страхування кредитних ризиків у розвинених країнах світу передбачає як обов’язкову умову так зване супутнє страхування. Зміст його полягає в тому, що позичальник кредиту або покупець товару в кредит на строк надання кредиту страхує життя, працездатність, дожиття до закінчення строку договору. Даний вид страхування застосовується і при заставі майна. Це означає, що на строк дії кредиту страхується позичальник.

При укладанні страхових договорів з обох видів страхування відповідальності враховують платоспроможність позичальника.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у суб’єкта господарювання передумов, необхідних для отримання кредиту, та здатності повернути наданий кредит у строк. Висновок про кредитоспроможність роблять на основі аналізу: ретельності його розрахунків за раніше отримані кредити, поточного фінансового стану, здатності мобілізувати за необхідності грошові засоби з різних джерел, тобто рівня ліквідності.

Банк, приймаючи рішення про надання кредиту, визначає ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, та розмір кредиту, який може надати.

2 група питань

1. Майнове страхування морських суден (Морське КАСКО)

Серед видів морського страхування найдавнішим є страхання морських суден (каско). Каско — борт транспортного засобу річкового, морського, повітряного судна чи автомобіля). Страхування каско передбачає відшкодування збитку тільки від пошкодження чи конструктивної загибелі транспортного засобу. Виключається відповідальність страховика за збиток у зв’язку зі смертю пасажирів і спричиненням шкоди їх здоров’ю, загибеллю чи пошкодженням вантажів або майна, що перевозиться.

На страхування приймають корпус судна (у тому числі й той, щ0 будується) з машинами, устаткуванням, такелажем, фрахт, витратами на спорядження судна та інші витрати, пов’язані з його експлуатацією.

Фрахт — плата за перевезення судном вантажу і пасажирів.

Згідно з договором страхування відшкодовуються збитки, які трапилися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також з інших причин раптового і непередбачуваного характеру. Виділяють такі варіанти страхового покриття:

♦ з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

♦ без відповідальності за пошкодження (крім випадків крушіння);

♦ без відповідальності за часткову аварію;

♦ з відповідальністю за повну загибель.

Страхувальник зобов’язаний документально довести факт настання події, передбаченої страховим полісом і надати всі претензійні документи та розрахунки, необхідні страховику для визначення суми страхового відшкодування і реалізації права суброгації.

2. Страхування відповідальності власників суден

Юридичні та дієздатні фізичні особи, які є власниками засобів водного транспорту та/або здійснюють перевезення вантажів (багажу) або фізичних осіб (пасажирів) цими транспортними засобами згідно з отриманими офіційними дозволами на здійснення цих перевезень або на іншій законній підставі (згідно з рішенням відповідного державного органу і т. і.), які уклали із Страховиком Договір страхування.

На випадок яких ризиків провадиться страхування?

відповідальності за знищення, пошкодження або нестачу вантажу, прийнятого до перевезення;
відповідальності за зіткнення судна з іншими суднами;
відповідальності за пошкодження плавучих та нерухомих предметів;
відповідальності за Договорами буксирування;
відповідальності за вилучення майна, що затонуло внаслідок корабельної аварії;
відповідальності за збиток, спричинений забрудненням вод, а також будь-якого майна в цих водах, внаслідок скидання з суден нафтопродуктів або інших забруднюючих речовин;
відповідальності за збиток, спричинений фізичним особам (крім членів команди визначеного судна);
відповідальності за зіткнення судна з іншими суднами;

По додатковій угоді між Страховиком і Страхувальником та при сплаті додаткового страхового платежу Страхувальник може отримати страховий захист від наступних страхових ризиків:

відповідальності Страхувальника за збитки, завдані Потерпілим особам внаслідок військових дій та їх наслідків, та громадянської війни (військовий ризик). При цьому, така умова діє тільки в мирний час або в умовах обмежених військових конфліктів;
відповідальності буксиру або іншого судна-рятівника. Відшкодуванню підлягають збитки і витрати, що сталися під час рятувальних операцій;
відповідальності за відхилення визначеного судна від передбаченого маршруту;
відповідальності за порушення Договору перевезення вантажів.

Варіанти страхування. Для забезпечення оптимального страхового захисту наші клієнти мають можливість обрати будь-які ризики із запропонованих.

Що може бути застраховане?

Майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням Страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок експлуатації (в тому числі використання для перевезень) морського (річкового) судна (суден).

На який термін може бути укладений Договір страхування?

Договір страхування укладається на строк від 1 місяця і більше. При безперервному укладенні Договору страхування на новий строк протягом 2-х років Страхувальнику надається місячний пільговий строк для укладання нового Договору страхування, під час якого діють умови попереднього Договору страхування.

3. Страхування вантажів, що перевозяться морськими судами

Договір морського страхування вантажу здійснюється на основі письмової заяви страхувальника, в якій мають бути відображені такі відомості:

точне найменування вантажу;
кількість місць;
маса вантажу;
рід упаковки;
номер та дата коносаментів або інших перевізних документів;
назва, рік побудови, прапор і тоннаж судна;
спосіб розміщення вантажу (насипом, наливом, навалом, у трюмі, на палубі);
пункт відправлення вантажу;
пункт призначення вантажу;
дата відправлення вантажу;
страхова сума вантажу;
умови страхування.

Якщо страхова сума, оголошена страхувальником, нижча від вартості застрахованого інтересу (страхової вартості), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості.

Якщо страхова сума, зазначена в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, що разом перевищують страхову вартість, усі страховики відповідають лише в межах страхової вартості, відповідальність кожного окремого страховика здійснюється пропорційно страховій сумі за укладеним ним договором морського страхування.

4. Страхування відповідальності морського перевізника за вантаж

Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними ринками страхування. Наприклад, традиційно відповідальність за вантаж авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а вантаж, що перевозиться повітряним транспортом, як і іншими видами транспорту, — за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів. Головна різниця цих полісів — у страховому покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування.

У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

Об’єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці. Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров’ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він планує одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної депозитної премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, не більш як 20 %) страхової премії.

5. Страхування від нещасних випадків на морському транспорті

пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;
працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях.

Обов’язкове страхування не поширюється на пасажирів:

автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах;
морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях, а також внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ.

Страховими випадками є:

загибель або смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку на транспорті;
одержання застрахованою особою травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні інвалідності;
тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

6. Майнове страхування повітряних суден (Авіа-КАСКО)

Міжнародна практика авіаперевезень передбачає обов’язкове страхування повітряних суден щодо диверсифікації ризиків, пов’язаних з експлуатацією повітряного транспорту.

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном.

Страхувальником за даним видом страхування визнано юридичну чи фізичну особу, тобто власника повітряного судна або його експлуатант, який експлуатує це повітряне судно на законних підставах.

При укладанні договору обов’язкового страхування передбачена можливість для страхувальників призначати вигодонабувач і в, тобто фізичних та юридичних осіб, які отримають право на страхове відшкодування у разі настання страхової події.

Повітряне судно як об’єкт обов’язкового страхування повинно мати у наявності:

посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна;
сертифікат про придатність судна до польотів;
документи, що підтверджують право власності (оренди) на повітряне судно;
інші документи, які вимагають державні органи регулювання повітряного транспорту.

Страховим випадком вважається повна загибель повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції.

Повною загибеллю повітряного судна вважається:

повна втрата повітряним судном здатності виконувати політ у зв’язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або у разі, коли компетентною комісією встановлено, що ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний;
втрата повітряного судна у зв’язку з вимушеною посадкою на місцевість, яка непридатна для зльоту повітряного судна, або економічною недоцільністю його евакуації.

Страховик надає також страхове покриття за ризиками на випадок зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне судно, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов’язкового страхування, не прибуло до пункту призначення й заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну, також вважається повною загибеллю повітряного судна.

7. Страхування відповідальності власників повітряних суден

Об’єктом страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов’язання відшкодовувати у порядку, встановленому законодавством, збитки третім особам, заподіяні під час експлуатації повітряного судна.

Третіми особами вважаються фізичні і юридичні особи (їх майно), які не пов’язані зі страхувальником договірними зобов’язаннями (в тому числі договором на перевезення) та які не є працівниками страхувальника або не діють за його дорученням.

Страхувальником є експлуатант повітряного судна, який експлуатує його на законних підставах.

Страховим випадком вважається авіаційна подія за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає Його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, та майну фізичних і юридичних осіб.

8. Страхування вантажів на повітряному транспорті

Закон України «Про страхування» п. 26 визначає як обов’язковий і такий вид «страхування, як відповідальність суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів». Звичайно ж суб’єктом перевезення небезпечних вантажів може бути і авіаексплуатант, і тоді він також страхує свою відповідальність в обов’язковому порядку.

Характеристика обов’язкових видів авіаційного страхування.Страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами (Legal Aviation Third party, passanger’s, baggage, cargo and mail liability). Повітряний транспорт, як і інший транспорт, може бути небезпечним для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна. Адже після великих авіакатастроф буває, що авіакомпанія банкрутує і стає неспроможною виплатити відшкодування потерпілим сторонам. Тому держави світу, котрі, обстоюючи інтереси своїх громадян, приєдналися до відповідних міжнародних конвенцій, вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов’язково застрахувати свою відповідальність, причому на ліміт, не менший за встановлений у країні, на території якої виконуються польоти.

Відповідальність за багаж здебільшого встановлюється як 1 дол. за 1 кг, а за вантаж — 20 дол. за 1 кг. Тому страхування цього виду може здійснюватись як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг багажу або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду дуже часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт (combine single limit). Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті — це загальна максимальна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупністю позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників стосовно одного страхового випадку.

9. Страхування відповідальності авіаперевізника за вантаж

Страхування відповідальності перевізників за вантаж (крім авіаперевізників) здійснюється добровільно. Страхувальником є транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні (тобто страхувальник може бути формальним перевізником).

10. Страхування від нещасних випадків на повітряному транспорті

Об’єкт страхування — життя та здоров’я членів екіпажу повітряного судна та авіаційного персоналу, що перебувають на борту повітряного судна перевізника та виконавця повітряних робіт.

Застрахованими вважаються зазначені вище особи з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту виходу з повітряного судна.

Страхувальником з цього виду страхування є повітряний перевізник та виконавець повітряних робіт. До страхового поліса вносять список застрахованих осіб з зазначенням прізвищ та імен, який засвідчується підписами та печатками страхувальника і страховика.

Страховим випадком вважається пов’язана з експлуатацією повітряного судна подія, внаслідок якої застрахована особа:

загинула чи отримала тілесні ушкодження зі смертельним наслідком;
отримала травми, які призвели до інвалідності;
отримала травми, які призвели до тимчасової втрати працездатності або госпіталізації терміном більше ніж 48 годин строком 7 діб з моменту авіаційної чи наземної події.

Страхова сума за цим договором не повинна бути меншою ніж 50 тис грн для кожної застрахованої особи.

Страховий тариф з цього виду обов’язкового страхування на один рік не повинен перевищувати 2 % установленої мінімальної страхової суми.

У разі настання страхового випадку страхувальник зобов’язаний (в установлений договором строк) письмово повідомити страховика про настання страхового випадку та надати йому оригінал (або нотаріально засвідчені копії) таких документів:

страхового поліса;
платіжного доручення про сплату страхових внесків;
сертифіката про придатність повітряного судна для польоту;
завдання на політ;
інших документів або відомостей, передбачених цим договором.

Освіта та самоосвіта