Вступ

Поняття стилю, стилю комунікативної діяльності, індивідуального стилю професійного спілкування тощо розглядаються в працях багатьох учених, зокрема, в роботах Б.О.Вяткіна, В.М.Данильченко, Н.А.Жарової, В.М.Дружиніна, О.Є.Ілгунової, Є.О.Клімова, С.М.Козловської, І.І.Литвинова, Л.Е.Мішуровського, А.В.Меньчукова, С.О.Печерського, Є.В.Сініциної, М.В.Талана, В.О.Толочека, М.Р.Щукіна, А.В.Фінашина та ін. Саме психологи вперше застосували методи наукового аналізу для вивчення стильових проявів, що відображають відмінності у способах взаємодії людей з навколишнім предметним світом та один з одним. Пріоритет психологічної парадигми в розробці стильової проблематики пов’язаний із загальновизнаним серед дослідників положенням щодо зумовленості стильових закономірностей властивостями людської індивідуальності, унікальності тощо.

У численних визначеннях стилю, яких на сьогодні налічується де-кілька десятків, відбиваються, насамперед, настановлення самих дослідників на розуміння проблеми індивідуальності в цілому, їхні погляди на характер взаємодії людини зі світом. Достатньою мірою поширеною є втіленням індивідуальності, особистості людини. При цьому в психологічних працях наголошується на домінуючій ролі особистісного чинника в процесі формування стилю та його структури. Найбільш образним є визначення В.Гьоте, який за стиль приймає деякі прояви вищих властивостей індивідуальності людини. Це загальне положення знаходить певне підтвердження і в уявленнях сучасних психологів про існування «ефективних» і «неефективних» стилів, розглянутих поза контекстом конкретних видів поведінки та діяльності. Але серед наявної великої кількості підходів до вивчення проблеми стилю спілкування нас цікавить психологічний аналіз цього феномену, його структурні компоненти, виокремлені в психологічній літературі, а саме: особистісні диспозиції; характеристики когнітивних процесів; параметри поведінки суб’єкта.

1. Поняття стилів спілкування у психології

У сучасній навчальній та науковій літературі є багато визначень поняття «стиль спілкування». Аналіз зазначених джерел дає можливість дати таке визначення.

Стиль спілкування – це сукупність методів взаємодії з партнером/партнерами, що втілюючись у певних формах та маючи відповідний характер реалізації, сприяють створенню міжособистісних відносин.

На сьогодні у психолого-педагогічній літературі представлено широкий спектр класифікацій стилів спілкування за: Куртом Левіном (авторитарний, демократичний, ліберальний), Сергієм Братченком (діалогічний, авторитарний, маніпулятивний, альтероцентричний, конформний, індиферентний), Ларисою Петровською (ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний), Владиславом Латиновим (відчужений, слухняний, збалансований, опікаючий, владний), Валентиною Горяніною (придушливий, уникливий, партнерський), Віктором Кан-Каликом (спілкування-спільна діяльність, спілкування-дружня взаємодія, спілкування-дистанція, спілкування-залякування, спілкування-загравання, спілкування-перевага), Сергієм Шеїним (довірливо-діалогічний, альтруїстичний, конформний, пасивно-індиферентний, рефлексивно-маніпулятивний, авторитарно-монологічний, конфліктний) та ін.

Розглянемо перевірену часом та найбільш універсальну класифікацію стилів спілкування, створену на основі класифікації стилів управління за Куртом Левіном.

Дослідженню стилів спілкування історично, передували експерименти Курта Левіна спрямовані на створення класифікації стилів управління. Першим був експеримент Рональда Ліппіта, учня Левіна, що проводився в 1938 р. за участі десятирічних дітей.

Піддослідні зустрічалися після шкільних занять з метою створення театральних масок. Дослідник поділив їх на дві групи, у яких поводив себе відповідно до авторитарного й демократичного стилів управління. У першій груш він приймав рішення одноосібно та примушував дітей їх виконувати. Друга ж група мала можливість вибору виду діяльності та участі у прийнятті рішень. Спостереження за поведінкою дітей показали, що в групі з авторитарним стилем управління діти частіше сварилися й виявляли вороже ставлення один до одного. Стикаючись із проблемами, члени такої групи частіше були схильні до знаходження «крайніх», а не до пошуку виходу зі скрутного становища. У групі з демократичним стилем управління діти були більш доброзичливими один до одного, легше знаходили шляхи вирішення проблем, що виникали.

Стиль спілкування характеризується передусім такими параметрами, як мінливість, ситуаційна адекватність та специфічність. Він становить рухливу, мінливу залежно від ситуації систему використання засобів і способів спілкування.

На основі ступеня адекватності засобів і способів спілкування ситуаційним умовам, в яких відбувається взаємодія, виділяють гнучкий, ригідний та перехідний стилі.

Гнучкий стиль характеризується високим рівнем орієнтації в ситуації спілкування адекватного оцінкою інших та самооцінкою, розумінням підтексту спілкування, емоційного стану співбесідника. Ригідний стиль відрізняє відсутність достатнього аналізу своєї і чужої поведінки, неадекватна оцінка інших і самооцінка, погане володіння собою, нерозуміння підтексту спілкування, відсутність вміння знаходити доцільну форму спілкування для здійснення ефективного впливу на співрозмовника. Перехідний стиль є проміжним. Для нього характерний вияв певною мірою як одних, так і інших тенденцій, тобто розуміння людей і ситуацій неповне, вплив на інших не завжди ефективний і відповідний ситуації.

Потрібно розрізняти такі явища, як стиль спілкування особистості і спілкування особистості в конкретних ситуаціях. Особливості спілкування індивіда в тій чи іншій конкретній ситуації справді неможливо зрозуміти і пояснити без врахування специфічних характеристик і параметрів самої ситуації. Але під стилем розуміють не спілкування особистості взагалі і не його ситуаційно специфічні особливості, а лише характерні, типові для неї, які відрізняються індивідуальною специфічністю, відносною стабільністю і трансентуаційністю, тобто тенденцією виявлятися в об’єктивно відмінних ситуаціях соціальної взаємодії (у рамках певної сфери життєдіяльності або соціальної групи).

2. Основні стилі спілкування

Стиль спілкування суттєво впливає на поведінку людини під час ЇЇ взаємодії з іншими людьми. Конкретний вибір стилю спілкування визначається такими факторами: особисті якості людини, її світогляд та соціальний статус у певному суспільстві, характеристиками цього суспільства та ін. Якщо виходити з того, що стиль спілкування визначається більшою готовністю людини до комунікації в тій чи іншій ситуації, то можна говорити про три основні стилі: авторитарний, демократичний, ліберальний, ритуальний, маніпулятивний та гуманістичний. Ритуальний стиль зумовлюється міжгруповими ситуаціями; авторитарний, демократичний, ліберальний, маніпулятивний — діловими; гуманістичний — міжособистісними.

Стиль спілкування слід розглядати в цьому ракурсі як схильність до певного виду спілкування, направленість, готовність до нього, що проявляється в тому, як людина підходить до вирішення більшості ситуацій. Однак якийсь один стиль не повністю визначає спілкування людини, вона може спілкуватись і в будь-якому іншому, «чужому» стилі. Так, якщо у спілкуванні людині привалює маніпулятивний стиль, це зовсім не означає, що її спілкування з близьким другом також буде діловим.

Ритуальне спілкування. Головним завданням партнерів у цьому стилі є підтримка зв´язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливим є те, що партнер у ритуальному спілкуванні є немовби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує велика кількість ритуалів, іноді дуже різних ситуацій, у яких кожний бере участь як «маска» із заздалегідь визначеними якостями. Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного — знання правил гри. Наприклад, ми вітаємося із знайомими та малознайомими людьми, говоримо про погоду, сміємося, скаржимося на побутові труднощі — це все елементи ритуального спілкування.

Маніпулятивне спілкування. Це спілкування, при якому до партнера відносяться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. У маніпулятивному спілкуванні своєму співрозмовникові демонструється лише те, що допоможе досягненню мети. У цьому виді спілкуванні ми, по суті, «підсовуємо» партнеру стереотип, який ми вважаємо найбільш вигідним у даний момент, навіть якщо в обох партнерів свої цілі з приводу зміни точки зору співрозмовника. Переможе той, хто виявиться найбільш винахідливим маніпулятором, тобто той, хто краще знає партнера, краще розуміє цілі, краще володіє технікою спілкування.

Не слід з цього робити висновок, що маніпуляція є негативним явищем. Велика кількість професійних завдань передбачає саме маніпулятивне спілкування. По суті будь-яке навчання (суб´єкту необхідно дати нові знання про світ), переконання, управління завжди включає в себе маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність цих процесів багато в чому залежить від ступеня володіння законами і технікою маніпулятивного спілкування.

З типовими ознаками маніпулятивного спілкування, техніками його запобігання ознайомимося в наступних розділах.

Гуманістичне спілкування. Це найбільшою мірою особисте спілкування, що дає змогу задовольнити такі людські потреби, як розуміння, співчуття, співпереживання. Ні ритуальне, ні маніпулятивне спілкування не можуть упоратися з цією проблемою.

Цілі гуманістичного спілкування із самого початку не закріплюються і не плануються. Специфічною особливістю цього спілкування є те, що очікуваним результатом його є не підтримка соціальних зв´язків, як у ритуальному спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як у маніпулятивному, а спільна зміна уявлень обох партнерів, що визначається глибиною спілкування. Приклад гуманістичного спілкування: інтимне, довіряюче, педагогічне, спілкування лікаря та пацієнта, психотерапевтичне та ін.

Авторитарне спілкування. Це влада одного в процесі спілкування. Одноосібне ухвалення рішення, накази, вказівки. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива інших людей не заохочується.

Демократичне спілкування. Для нього властиве колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про вирішувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей. Врахування інтересів, потреб, бажань учасників комунікативного процесу.

Ліберальне спілкування. Ліберал, або поступливий, у спілкуванні «пливе за течією», часто вдається до вмовляння співрозмовника, малоінініціативний у спілкуванні.

Найбільш істотною функцією індивідуального стилю професійного спілкування вважається та, що відповідає за зміну структури інтегральної індивідуальності особистості, тобто зв’язок між індивідуальними властивостями різних ієрархічних рівнів (Е.М.Шаліна [5]). Наявні емпіричні дані свідчать про те, що таку ж саму функцію виконує й індивідуальна система операцій у комунікативному акті.

При цьому індивідуальний стиль професійного спілкування виконує системоутворювальну функцію, завдяки якій створюється цілісна єдність інтегральної індивідуальності особистості. Вчені наголошують, що в результаті того, що індивідуальний стиль професійного спілкування виконує ті ж самі функції й має ті ж властивості, що й індивідуальний стиль в предметній діяльності, між цими двома формами стилю існує зв’язок. Він полягає в тому, що у людини з певним стилем у предметної діяльності виявляється чітка тенденція до формування відповідного стилю професійного спілкування (В.С.Мерлін, Т.Є.Аргентова, Л.В.Іванова).

Також формування індивідуального стилю професійного спілкування психолога вимагає достатньо-го осмислення ним вимог діяльності використання різноманітних способів дій. Тільки за таких умов людина може свідомо відібрати способи й прийоми роботи, які відповідають її можливостям, і разом з тим доцільні таким вимогам шляхи здійснення ефективної комунікації (О.Г.Асмолов, М.Г.Краюшенко, В.С.Мерлін, В.О.Толочек).

Так, у процесі оволодіння професією психолог ніби «розпредмечує» нормативні засоби здійснення діяльності, перетворюючи їх у суто індивідуальний спосіб виконання дій та операцій. Потреби людини, її інтереси, світогляд, переконання й настановлення, життєвий досвід, особливості окремих психічних функцій, нейродинамічних якостей, властивостей особистості є вихідними моментами для формування індивідуального стилю професійного спілкування фахівця.

Тому фахівцям психологічної сфери діяльності, вважає Н.М.Тимченко, перш ніж розпочинати спіл-кування з іншою людиною, слід визначити інтереси клієнта, співвіднести їх з проблемами підопічної особи, оцінити його як особистість, обрати найбільш відповідну техніку, прийоми та засоби спілкування. Потім, вже безпосередньо в процесі спілкування, необхідно контролювати його хід і результати, вміти адекватно ситуації завершити процес розв’язання певної проблеми, залишивши в партнера відповідно сприятливе враження про себе з тим, щоб надалі в клієнта виникло прагнення продовжувати комунікацію та взаємодію з психологом [4].

Висновки

Отже, при авторитарному стилі лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції. Він не любить, коли інші проявляють ініціативу, не хоче, щоб із ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення.

Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їхнього виконання обговорюються. Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого «Я», то для другого типовим займенником є «Ми».

При ліберальному стилі спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може і не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у суспільній діяльності.

Спрямованість у стилі ділового спілкування може бути різною — на іншого або на себе. Якщо людина потребує іншого, або заклопотана собою, то кажуть, що у неї піддатливий стиль. Якщо співрозмовник прагне досягти успіху в спілкуванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо людина зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети) та місіонерський (обережний вплив).

Особливості взаємин і характер взаємодії у процесі навчання та виховання певною мірою визначили стилі педагогічного спілкування: спільної творчої діяльності; дружньої прихильності; спілкування-дистанція; спілкування-залякування; спілкування-загравання.

Вивчення стилів спілкування, як і стилів діяльності загалом за останні 11—15 років, стало важливим напрямом пошуку шляхів оптимізації діяльності людей та їхніх взаємин. Один з таких шляхів — цілісне вивчення процесуальних характеристик спілкування, його культури. 

Список використаної літератури

1. Бороздина Г. В. Психология делового общения: учебник / Г. В. Бороздина — 2-е изд. — М.: ИНФРА-М, 2008. — 295 с.
2. Етика і психологія ділових відносин: навчальний посібник / за ред. проф. Т. Є. Андрєєвої. — X.: Бурун Книга, 2004. — 144 с.
3. Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: навчальний посібник / Л. М. Льовочкіна. — К.: МАУП, 2002. — 144 с.
4. Максимов Б. В. Психология бизнеса и предпринимательства: учебное пособие / Б. В. Максимов. — К.: ИД «Профессионал», 2005. — 256 с.
5. Сандомирский М.Е. Психология коммерции: учеб. пособ. Для студ. выс. учеб. завед. / М. Е. Сандомирский. — М.: Издательский центр «Академия», 2006. — 224 с.
6. Цимбалюк I. М. Психологія спілкування: навчальний посібник /1. М. Цимбалюк. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 304 с.
7. Цимбалюк І. М Психологія спілкування: навчальний посібник. — 2-ге вид., випр. та доп. — К.: ВД «Професіонал», 2007. — 464 с.
8. Шеламова Г. М. Деловая культура и психология общения: учебник / Г. М. Шеламова. — 3-є изд., доп. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 160 с.