Вступ

Актуальність теми. Головною метою та необхідною умовою прогресу сучасного суспільства, національним пріоритетом у довгостроковій перспективі є розвиток людини. Рекреаційне природокористування є невід’ємним елементом господарства держави, направлене на стимулювання та розвиток ключових галузей, виступає каталізатором соціально-економічного розвитку, прямо або побічно сприяє поліпшенню якості життя населення.

На сучасному етапі розвитку суспільства, виступає як одна з систем яка направлена на відтворення психічного та фізичного здоров’я людини. У зв’язку з цим, важливим завданням географічної науки є проведення досліджень, які повинні сприяти вирішенню проблем освоєння, відтворення та стимулювання діяльності територій та об’єктів з особливим статусом охорони, на засадах раціонального рекреаційного природокористування.

Сучасний рівень розвитку цивілізації та основні тенденції її трансформації у просторі і часі супроводжуються підвищенням емоційно-психологічної напруженості у суспільстві, зростанням екологічних проблем і збільшенням обсягу вільного часу людини. Відповідно виникає потреба у лікуванні, оздоровленні та просто проведенні вільного часу з метою розваг, що зумовлює постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства.

Рекреаційно-туристичне господарство розвивається в часі і просторі. Просторово-географічні і природно-ресурсні чинники в рекреації і туризмі завжди були і залишаться одними з провідних, що пов’язано із самою сутністю оздоровлення, лікування і відпочинку. Звідси випливає і потреба в такій науці і навчальній дисципліні, як рекреаційна географія.

Актуальність рекреаційно-географічних досліджень пов’язана зі зміною парадигми сучасного суспільства від моделі проведення вільного часу, з метою простого відтворення життєвих сил до моделі змістовного проведення дозвілля, яке забезпечується і реалізується через існування та організацію численних різноманітних видів рекреаційних занять. Такі перетворення обумовлюються і основними характеристиками, які притаманні постіндустріальному суспільству. З одного боку, це здебільшого його негативні характеристики, такі як: підвищений рівень психо-емоційного напруження, наростання екологічного дискомфорту, зростання рівня урбанізації, індивідуалізація і звуження життєвого простору, неактивний (обмежена рухова активність) спосіб життя.

З іншого — це в основному позитивні характеристики, такі як: підвищення комфортності середовища (стосується, як індивідуальних умов проживання основної маси населення, так і благоустрою міського середовища), високий рівень інформованості, необмежена транспортна доступність, а головне — збільшення обсягу вільного часу людини. Всі ці фактори в комплексі виступають головними рушійними силами в розвитку рекреаційної діяльності і сприяють появі нових її видів, освоєнню нових географічних місцевостей та диверсифікації існуючої рекреаційної спеціалізації вже відомих рекреаційних центрів та районів. Все це дає підстави прогнозувати актуальність і значні можливості для подальшого розвитку науки рекреаційної географії в майбутньому та обумовлює необхідність її вивчення як навчальної дисципліни фахівцями, чия професійна діяльність пов’язана з організацією відпочинку.

Таким чином, дана сфера діяльності виступає як соціальне замовлення, виконання якого потребує поглиблених наукових досліджень, наукового обґрунтування, практичного вирішення і розвитку.

Мета і завдання дослідження. Вищевказане підкреслює безсумнівну актуальність теоретичних та практичних досліджень, спрямованих на вивчення рекреаційної географії.

Розділ 1. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

1.1. Об’єкт і предмет рекреаційної географії

Рекреаційна географія — комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію (ТО) рекреаційного господарства.

Об’єктивною особливістю сучасного світу є постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства. Розвиток цивілізації приводить до збільшення вільного часу і намагання людей використовувати його для відпочинку та оздоровлення.

Відомо, що за грошовими витратами в постіндустріальному суспільстві туризм і оздоровлення вже давно перевищили витрати на їжу (на 20-30 %) і в 2,5- 3 рази витрати на купівлю одягу та взуття. Таким чином, рекреаційні витрати перетворилися на витрати першої необхідності. Це пов’язано з реальними вимогами нинішнього надзвичайно динамічного, психологічно напруженого часу, коли людина без належного відпочинку і розслаблення просто не може існувати.

Поняття «рекреація» з часом постійно змінюється, але в цьому немає нічого дивного. Наука вимушена адекватно реагувати на зміни самого життя. У минулому рекреацію розглядали як відпочинок, відновлення сил людини, які вона затратила в процесі праці. У різних авторів і в різних країнах у визначенні рекреації все ще зберігаються певні нюанси. Але в цілому нині рекреацію розуміють як відпочинок, розваги, лікування і реабілітацію в умовах певних розрахованих на це господарських структур, туризм і спорт, як організований, так і самодіяльний.

Цей термін також використовується для позначення галузі господарства, яка на певній території організовує і здійснює відпочинок, лікування, розваги і туризм, спрямовані на оздоровлення, розваги, розвиток і удосконалення, навчання людей.

Об’єктом вивчення рекреаційної географії є рекреаційне господарство певної території, країни чи всієї нашої планети. Очевидно, що рекреаційне господарство вивчає не лише рекреаційна географія. Воно є об’єктом міждисциплінарних досліджень. Свою лепту у вивчення рекреації вносять економіка, соціологія, медицина, право та багато інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об’єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Та складова об’єкта дослідження, на яку найбільшою мірою спрямована увага тієї чи іншої науки, і називається її предметом.

Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, розгляд будь-якої рекреаційної території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле [7, c. 16].

Предметом вивчення є — мотивація і поведінка людей при проведенні рекреаційної діяльності, розповсюдження та використання різноманітних рекреаційних ресурсів та відповідна ним територіальна організація рекреаційного господарства в рамках територіальних рекреаційних утворень різних типів і рангів.

Суб’єктами рекреаційної географії виступають людина як продуцент рекреаційних потреб, окремі групи рекреантів, специфічні системи та їх окремі підсистеми та елементи, рекреаційна галузь.

Все це обумовлює використання трьох основних підходів при вивченні рекреаційної географії:

—         середовищний підхід (вивчаються фізико-географічні та економіко-географічні основи рекреаційної діяльності);

—         діяльнісний підхід (вивчається характер і особливості діяльності людей під час відпочинку);

—         суб’єктивний підхід (вивчається сприйняття людиною рекреаційного середовища і його особливості).

Таким чином, рекреаційна географія — це комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства та особливості рекреаційної діяльності людини в межах певних територій — територіальних рекреаційних систем різних типів і рангів. В основному рекреаційна географія досліджує:

—         Закономірності формування, функціонування, динаміки, розміщення та типологію ТРС;

—         Властивості ТРС та її окремих елементів;

—         Рекреаційну діяльність її види і форми та територіальну диференціацію рекреаційних потреб населення;

—         Рекреаційні міграції населення;

—         Рекреаційні ресурси, методи їх оцінки та використання;

—         Екологічні наслідки рекреаційної діяльності та принципи рекреаційного природокористування;

—         Розробляє принципи оптимального функціонування рекреаційного господарства.

Основне конструктивне завдання даної науки — обґрунтування й реалізація рекреаційного районування з метою визначення рекреаційних функцій території при географічному поділі праці в сфері рекреації й туризму, для координації розвитку відповідних галузей економіки, оптимального використання різних видів рекреаційних ресурсів [6, c. 48].

Фактично можна виділити чотири основні напрямки дослідження рекреаційної географії, які забезпечують розв’язання певних науково- практичних завдань:

1)       Теоретичний — виявлення закономірностей формування, функціонування, розвитку, розміщення, типологію та властивості ТРС; окремі елементи ТРС; розробка та вдосконалення принципів і критеріїв рекреаційного районування; класифікація видів і форм рекреаційної діяльності; класифікація рекреаційних ресурсів; вдосконалення понятійно- термінологічного апарату;

2)       Методичний — вдосконалення та розробка нових методів вивчення та проектування ТРС, визначення параметрів дослідження, технології та методики оцінки територіальних рекреаційних систем та їх окремих елементів;

3)       Конструктивний — прогнозування розвитку рекреаційного господарства; проведення рекреаційного районування; розробка територіально-диференційованих норм рекреаційного навантаження;

4)       Інформаційний — акумулює інформацію щодо окремих рекреаційних районів і територій, відслідковує відповідні зміни.

Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться певними аспектами функціонування рекреаційного господарства, рекреаційна географія інтегрує універсальні знання, які об’єднує певна територія з унікальними комплексними властивостями. Завдяки рекреаційній географії отримують найціліснішу картину рекреаційного буття.

На певній території не просто розташовані ті чи інші об’єкти. Вона надає їм нову, суспільно-географічну якість, що виявляється в найбільшій мірі як географічна форма руху матерії, як певний суто географічний (просторово-територіальний) синергетичний ефект.

Конкретними об’єктами дослідження рекреаційного географії є галузеві (інтегральні) чи просторово-територіальні форми організації рекреації і туризму певної ділянки нашої планети різного таксономічного рангу. Наприклад, можна вивчати територіальну організацію грального бізнесу США або здійснювати комплексне дослідження рекреаційного господарства Франції чи острова Сардинія в Італії [19, c. 24].

1.2. Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв’язок з іншими науками

Завданням рекреаційної географії є дослідження територіальної організації рекреаційного господарства певної частини нашої планети у вигляді територіальної рекреаційної системи (ТРС). Метою такого дослідження є пізнання закономірностей виникнення, функціонування і розвитку ТРС.

На основі пізнання цих закономірностей рекреаційна географія розробляє раціональні напрями вдосконалення ТРС в інтересах усього суспільства, складає прогноз розвитку ситуації в ТО рекреації і туризму на найближчу і віддалену перспективу. У зв’язку зі стрімким розвитком рекреаційного господарства і зростанням його значення в соціально-економічному прогресі людства суспільство ставить перед рекреаційною географією нові складні завдання. Найважливіше з них — розробка моделей «ідеальних» ТРС.

Головним завданням рекреаційної географії є розробка на основі пізнання закономірностей розвитку і функціонування рекреаційного господарства раціональних принципів його перманентної ТО. Ці принципи є доволі мінливими у часі, тому вимагають постійної корекції.

У цілому рекреаційна географія для реалізації власної мети розвитку теорії науки, розробки методики і технології її реалізації на практиці вирішує завдання, які можна об’єднати в три групи: теоретико-методологічні, методичні, прикладні, або практичні.

Теоретико-методологічні завдання полягають у необхідності якнайповнішого застосування концептуальних наукових надбань сучасної географії для розробки теорії рекреаційної географії, яка була б адекватною нинішньому часу. Особливо актуальними в цьому напрямі є завдання розширення і поглиблення понятійно-термінологічного апарату, створення географічної класифікації рекреаційних ресурсів, встановлення основних принципів картографічного моделювання ТРС тощо.

Методичні завдання рекреаційної географії знаходяться у сфері розвитку методики і технології оцінки ефективності функціонування ТРС, рекреаційно-туристичних ресурсів та їх комплексного використання, застосування в ТО рекреаційного господарства новітніх інформаційних технологій [3, c. 49].

Прикладні, або практичні, завдання постають з необхідності перманентного вдосконалення просторово-територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу територій різного таксономічного рангу. 3 цією метою здійснюються експедиційні дослідження, розробляються практичні рекомендації, проводиться рекреаційне районування тощо.

Рекреаційна географія є географічною наукою, яка входячи до складу суспільної (екополітичної і соціальної) географії, тісно пов’язана з усім комплексом географічних наук (фізичною географією і геоекологією, медичною географією, метеорологією і кліматологією, гідрологією й океанографією, геоморфологією, картографією тощо). Разом з тим вона має нерозривні зв’язки з такими науками, як розміщення продуктивних сил і регіональна економіка, рекреалогія, соціологія, міжнародна економіка, екологія та ін.

Реальними теоретико-методологічними, методичними і прикладними підвалинами рекреаційної географії є ідеї одночасно чотирьох наук: географії, економіки, соціології та екології. Звідси і теоретико-методологічна диверсифікованість, глибинна комплексність цієї науки. До того ж її належність до суспільної географії не є лише простим просторово-територіальним проявом суто економічних, соціальних чи екологічних процесів, оскільки, як уже зазначалося раніше, будь-яка територія у певних визначених межах не лише просто несе на собі чи містить певні рекреаційні об’єкти, а неминуче передає їм, кожному зокрема і системі в цілому, нові географічні якості. Врешті-решт вони і дають той чи інший суто географічний або просторово-територіальний синергетичний ефект. За межами географії у будь-якій іншій науці він просто не може бути виявленим, оціненим, виміряним і спрогнозованим.

У власних дослідженнях рекреаційна географія широко використовує методи як власне географічних, так й інших наук. Серед них можна виокремити історичний, картографічний, порівняльно-географічний, монографічний, статистичний метод, методи інформаційних технологій і моделювання, експедиційних досліджень. Зростає популярність методів соціологічних і методико-біологічних досліджень [9, c. 150].

1.3. Основні поняття рекреаційної географії

До основних понять рекреаційної географії належать: дозвілля або відпочинок, вільний час, рекреація і туризм, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал, територіальні рекреаційні системи.

Сутність відпочинку полягає в необхідності реалізації будь-якою людиною трьох видів потреб:

1) як біологічного виду;

2) як соціального організму;

3) як соціальної істоти, що прагне витратити вільний час.

До першого виду належать найелементарніші потреби у виживанні, збереженні біологічного виду, продовженні людського роду. До другого — фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби вищого порядку (пізнання, саморозвиток і удосконалення). До третього — необхідність десь і якось витрачати, навіть без будь-якої користі, а то й зі шкодою для себе (казино, бар тощо) свій вільний час.

Є тут і певні психологічні установки, які змінюються залежно від часу, історичного періоду, віку людини. Так, люди поділяються на окремі категорії за психофізичними особливостями відношення до відпочинку. Деякі особи взагалі не можуть відпочивати (трудоголіки), інші поєднують інтенсивну працю з активним, насиченим відпочинком, а є люди, які можуть відпочивати і розважатися постійно. Кожна з цих категорій людей у принципі може задовольняти свої потреби в рекреації за вмілої, раціональної, в тому числі територіальної, організації рекреаційного господарства.

Поняття вільний час є доволі неоднозначним. На думку більшості дослідників, це час протягом доби, якогось іншого періоду або життя людини, який не пов’язаний із виконанням нею професійних обов’язків та задоволенням фізичних потреб. Зрозуміло, що в різні періоди життя людини і залежно від її професії вільний час або чітко визначений, наприклад, до і після другої зміни на заводі, «від дзвінка до дзвінка», або його взагалі важко визначити, скажімо у людей творчих професій, «вільний» художник тощо.

У середньому до 25 % доби у людини припадає на вільний час. Протягом розвитку людства спостерігається постійне збільшення вільного часу. У розвинених країнах тривалість робочого тижня уже менша за 40 годин. У XIX ст. він був більш як удвічі тривалішим. Протяжність і структура вільного часу надзвичайно територіально диференційовані, що робить це поняття одним з основних у рекреаційній географії.

Рекреація і туризм — процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини та її життєвого потенціалу шляхом певних заходів на основі відповідних установ у вільний час [11, c. 41].

Розділ 2. Основні етапи становлення і розвитку рекреаційної географії

2.1. Зародження та становлення рекреаційної географії

Рекреаційна географія – галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів (Бейдик О.О., 1997).

Рекреаційна географія є новітньою галуззю знання, яка сформувалася після введення в 1974 році в навчальні плани Таврійського (м. Сімферополь) і Московського університетів курсу «Рекреаційна географія». Однак до середини 80-х років можна говорити лише про допредметний етап розвитку рекреаційної географії, що була, за висловом Б. Родомана, «наукою навколо … та біля відпочинку» (Родоман Б.А., 1985).

Хоча в усі періоди історії людства головною була саме відновлювальна функція рекреації, її сутність, структура, аксіологія (ціннісність) суттєво змінювалися. Якщо раніше відпочинок ототожнювався з пасивним «лежанням», а обов’язковою оцінкою ефективності курортного відпочинку було набирання додаткової ваги, то тепер дослідження вказують на те, що лише активний відпочинок суттєво зменшує захворюваність. У першу чергу це стосується психічних, серцево-судинних хвороб і хвороб органів дихання.

Туризм є одним із видів рекреації і пов’язаний з мандрівками, подорожами, міграцією для відпочинку на далекі чи близькі відстані від місця постійного проживання. Рекреація є більш широким і загальним поняттям, ніж туризм.

екреаційна географія як наука склалася за останні три десятка років. У сучасній літературі немає єдиного визначення поняття «рекреація». Слово «рекреація ладі з лат. «гесгеаtїо» — відновлення сил, з франц. -«гесгеаtіоп» — розвага, відпочинок, зміна дій, що виключають трудову діяльність і характеризують простір, пов’язаний із цими діями.

Відомо і поширено серед спеціалістів визначення поняття рекреації, як системи заходів, пов’язаних із використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної, спортивної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що розташовані за межами місця їхнього постійного проживання. Рекреація характеризується обсягом часу, необхідного для відновлення сил, і діяльністю, спрямованою на це відновлення [11, c. 42].

М. Нудельман визначає поняття так: «Рекреація — це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, що забезпечується системою заходів і здійснюються у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.

Ю. Лобанов інтерпретує рекреацію як «діяльність людей, спрямовану на відновлення своїх фізичних і психічних сил, розвиток особистості». У Ю. Храмова «рекреація — це усі форми дозвілля людини в закритих помешканнях, відкритому просторі й урбанізованому середовищі».

Ф. Гусейнов визначає це поняття як галузь народного господарства, пов’язану з освоєнням територій для відпочинку, лікування, туризму, ігрових форм дозвілля, націлених на оздоровлення, розваги, удосконалення і розвиток особистості. Вищесказане узагальнюють М. Мироненко і І. Твердохлєбов, а найбільш широка інтерпретація поняття дається В. Мамутовим і А. Амошею: «Рекреація — це суспільне явище, що відображає відношення з приводу відновлення і розвитку життєвих сил людини».

З огляду на багатогранність визначення рекреації можна застосовувати цей термін, приймаючи до уваги галузь господарства, пов’язану з освоєнням рекреаційних ресурсів, формуванням санаторно-курортних, туристичних, оздоровчо-пізнавальних зон; галузь невиробничої сфери, пов’язаних з наданням різноманітних рекреаційних послуг; систему заходів, сукупність явищ і відношень, пов’язану з заповненням вільного часу; діяльність або поводження людей, спрямованих на відновлення своїх фізичних, психічно моральних сил, розвиток; самий процес відновлення, реабілітації, відпочинок, оздоровлення; слідство задоволення рекреаційних потреб [15, с. 5].

Розрізняють три форми використання часу рекреації — туризм, відпочинок,  лікування. Туризм (від латинського tornus – рух по колу; вертіти, вращати).

«Туризм» – це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професіонально-ділових цілях без заняття оплачуваною діяльністю.

Особу, яка здійснює подорож у межах своєї країни або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із забов¢язенням залишити країну або місце перебування у зазначений термін називають туристом (мандрівником).

Особу, яка перебуває щонайменше одну ніч у місяці, яке відрізняється від його звичайного середовища, але в країні проживання називають внутрішнім туристом. Його основною метою можуть бути розваги, відпочинок, активний спорт, відвідання друзів і родичів, професійна зустріч, місія, бізнес, навчання, паломництво або зміцнення здоров¢я.

Іноземним туристом, вважають особу, яка придбала тур і є тимчасовим відвідувачем, що здійснює подорож в іншу країну з метою відпочинку, лікування, вирішення ділових питань, відвідання родичів, тобто практично з будь-якою метою за винятком діяльності, яка оплачується, при умові перебування в іншій країні не менше 24 годин, але не більше одного року.

Відпочинок — це будь-яка людська діяльність, що не спрямована на задоволення насущних потреб (полювання, рибна ловля, прогулянки, читання літератури,  подорожі,  провідини  видовищ,  танців  і  т.д.),  час,  який  людина використовує для відпочинку, дозвілля або більш піднятої діяльності (творчої), спрямованої на всебічний саморозвиток особистості, відноситься до вільного часу.

Відпочинок, з одного боку, визивається стомленням, виступає його слідством, з іншого боку, відпочинок служить засобом попередження втоми, ліквідації втоми. Відпочинок не рідко асоціюється з досугом, вільним проведенням часу [11, c. 44].

2.2. Етапи розвитку рекреації

Рекреаційна географія порівняно молода наука, яка почала формуватися в 60-х — 70-х рр. ХХ ст. Проте за роки свого розвитку рекреаційною географією накопичена потужна теоретична та практична база, сформувалися основні і продовжують оформлюватися та відокремлюватися новітні напрями наукових досліджень, відповідно до потреб часу трансформується та розширюється об’єктно-предметна область даної науки.

Історики туризму твердять, що перші туристичні подорожі організував англійський підприємець Томас Кук (спочатку на території Великобританії, а потім і за її межами). Відома і точна дата проведення першої організованої міжнародної туристичної подорожі – у 1863 р. група британських туристів відвідала Швейцарію. Але в цей час закордонні поїздки через свою дорожнечу були доступними лише обраним верствам населення.

Поява автомобіля суттєво збільшує рухливість всього населення та «скорочує» відстані. Традиційні курорти у 20-х роках XX століття стають затісними для збільшених потоків рекреантів. З’являються нові курорти в Італії (Ріміні, Сан-Ремо), Франції (Сен-Тропез), США (Маямі) та інших країнах.

Якісні зрушення в характері рекреації відбуваються у період між Першою і Другою світовими війнами: поїздки починають здійснюватися не тільки заради розваг і лікування, але й з пізнавальною метою. Зростає привабливість безпосереднього знайомства з природними, культурно-історичними, архітектурними скарбами своєї країни та інших країн світу. До туризму долучаються широкі верстви інтелігенції. Туризм перестає бути справою індивідуальною, поступово набуваючи характер масового явища.

Після Другої світової війни починається сучасний етап у розвитку внутрішнього та міжнародного туризму. Темпи його зростання стають настільки стрімкими, що науковці і громадські діячі починають говорити про туризм як феномен XX століття (чисельність іноземних туристів щорічно зростала на 10%). Виникає своєрідна паралель між зростанням туризму і темпами науково-технічної революції. Головним чинником такої позитивної динаміки туризму вважають зростання продуктивності праці у матеріальному виробництві, яке викликало підвищення рівня та якості життя населення [13, c. 34-35].

Підвищення матеріального, а за ним і культурного рівня населення веде до суттєвих зрушень в структурі споживання, які знаходять свій вираз у тому, що швидше зростає попит на послуги, ніж на матеріальні блага. Це пов’язано з тим, що елементарні потреби людини (харчування, одяг, житло) мають певну межу насичення у порівнянні з потребами, які відносяться до інтелектуальних і духовних. Дійсно, самі по собі високі економічні показники не є метою розвитку суспільства, вони розглядаються лише як засіб задоволення людських потреб та підвищення якості життя населення.

Зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва призвело до того, що на створення суспільного продукту витрачається все менше часу. Якщо весь час за рік заокруглено прийняти за 9000 годин, то у XIX столітті він розподілявся наступним чином: 5000 год. – робочий час, 3000 год. – сон, тільки 1000 год. – позаробочий час (без сну). Наприкінці XX століття співвідношення між цими трьома складовими наблизилося до паритетного (по 3000 год.). Збільшення масиву вільного часу перетворилося на суттєвий фактор зростання масштабів рекреаційної діяльності. У майбутньому слід очікувати зміни співвідношення позаробочого і робочого часу на користь позаробочого.

Матеріальною передумовою масовості рекреації слугує прогрес на транспорті. Справа при цьому не тільки у різкому збільшенні швидкостей, але й у значному зниженні транспортних тарифів, а також у наявності великої кількості особистих транспортних засобів. Звісно, приймається до уваги і значна транспортна інфраструктура. У географічному сенсі вона перетворюється у транспортну систему, яка з’єднує найвіддаленіші райони світу та населені пункти в межах країн. Важливе позитивне значення для туризму має координація між окремими видами транспорту в національному та міжнародному масштабах.

Важливі фактори зростання рекреаційної активності – це негативні наслідки сучасних виробничих умов та концентрація населення у великих індустріальних центрах. З одного боку, механізація і автоматизація скорочують фізичне навантаження, але його відсутність й у позаробочий час веде до хвороби сучасної цивілізації – гіподинамії. В зв’язку з цим зростає роль активної рекреаційної діяльності, що хоча б частково компенсує нестачу руху. Гіподинамія супроводжується «емоційною втомою», яка викликана складністю сучасного виробництва та специфічністю позаробочої діяльності. Мова йде про швидку зміну зорових та звукових подразників, надмірну кількість інформації, забруднення довкілля тощо. Рекреація в таких умовах стає практично єдиним джерелом задоволення «біологічного» потягу людини до первинного природного середовища, іще не зміненого антропогенною діяльністю [16, c. 43].

2.3. Сучасний розвиток рекреаційної географії

Вітчизняна наука «рекреаційна географія» виникла наприкінці 60 — х початку 70- х років ХХ ст. на стику економічної, фізичної, медичної географії й географії населення. У багатьох країнах Європи й Америки частковий аналог рекреаційної географії відомий за назвою «географія туризму й відпочинку», «географія вільного часу», «географія дозвілля».

У числі перших за розробку рекреаційних проблем у географії взявся колектив відділів фізичної географії        (завідувач   —

В. С. Преображенський) і економічної географії (завідувач — А. А. Мінц) Інституту географії Академії наук СРСР на чолі з академіком І. П. Герасимовим. В 1974 р. в навчальні плани Таврійського (м. Сімферополь) і Московського державних університетів вперше було введено курс «Рекреаційна географія». Сучасна рекреаційна географія значною мірою спирається на теоретичну базу, напрацьовану географами радянського періоду — Ю. О. Веденіним, М. С. Мироненком, О. О. Мінцем, Л. І. Мухіною, І. І. Пірожником, І. Д. Родичкиним, В. С. Преображенським, І. Т. Твердохлєбовим, П. Г. Царфісом. Серед українських науковців значний внесок у розвиток цієї науки зробили М. В. Багров, Л. О. Багрова, О. О. Бейдик, В. Г. Боков, М. І. Долішній, В. К. Євдокименко, М. П. Крачило, В. Б. Кудрявцев, П. О. Масляк, В. І. Мацола, В. І. Стафійчук, Н. В. Фоменко, О. І. Шаблій, В. М. Шумський, І. М. Яковенко та ін.

Значна роль географії в рішенні питань, пов’язаних з рекреацією, пояснюється тим, що рекреаційна діяльність територіально диференційована й тісно пов’язана з використанням природних факторів. Саме вивченням територій, на яких відбувається рекреаційна діяльність, оцінкою природних умов і ресурсів для рекреаційних цілей, розробкою заходів по збереженню й поліпшенню природного середовища займається загалом рекреаційна географія. Залучаючи в сферу рекреаційної діяльності природні об’єкти, культурні комплекси, технічні системи, людина формує особливі системи, які служать задоволенню його рекреаційних потреб і називаються рекреаційні системи (РС) [11 c. 35].

Гіпотезу про рекреаційну систему (РС) як об’єктивну й соціальну за своєю функціональною сутністю утворення вперше було висунуто В. С. Преображенським. У системі народного господарства РС становить одну з підсистем, що виступає як щось ціле, що має певний набір суспільно необхідних рекреаційних функцій. У цьому плані РС виступає як рівнозначна із системами матеріального виробництва (промислова, сільськогосподарська, аграрно-промислова, транспортна) і системами невиробничої сфери. Територіальний характер рекреаційної діяльності обумовив появу і використання терміну територіальна рекреаційна система (ТРС), яка виступала об’єктом вивчення рекреаційної географії. Відповідно предметом вивчення рекреаційної географії були закономірності формування і розвитку ТРС. Територіальна рекреаційна система — соціальна географічна система, яка складається із взаємозалежних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органа керування, групи відпочиваючих (рекреантів), що характеризується як функціональною (стан підсистем визначається соціальною функцією системи в цілому), так і територіальною цілісністю.

Але з часом поняття «рекреація» зазнало значних змін і значно розширилося. Від визначення рекреації як відновлення сил людини, втрачених в процесі трудової діяльності, воно переросло в комплексне поняття, яке включає: короткотривалий відпочинок, туризм і різні його форми, лікування, різноманітні види діяльності людей під час відпочинку та їх сполучення, які можливо здійснювати на конкретних пристосованих для цього територіях. Цей термін також використовується і для позначення відповідної галузі господарства. Саме тому в сучасних наукових публікаціях фігурує більш широке ставлення до визначення об’єкту і предмету рекреаційної географії, які умовно можна назвати економіко-географічно — орієнтовані і соціокультурно-орієнтовані підходи [18, c. 43].

При економіко-географічному підході об’єктом вивчення рекреаційної географії виступає просторово-територіальні форми організації рекреаційного господарства певних територій різного таксономічного рангу, а предметом — територіальна організація рекреаційного господарства на певній території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле.

При соціокультурному підході об’єктом вивчення рекреаційної географії виступають об’єкти і суб’єкти рекреації в різноманітних соціокультурних утвореннях. При цьому під об’єктами рекреації розуміють матеріальні предмети, системи, процеси і явища, а також стандарти, які є умовами реалізації різноманітної рекреаційної діяльності людини. Під суб’єктами рекреації розуміють людей, які займаються рекреаційною діяльністю. Відповідно до цього предметом рекреаційної географії виступає вивчення просторових закономірностей і особливостей поведінки людей в процесі рекреаційної діяльності і розміщення рекреаційних об’єктів.

Узагальнюючи всі розглянуті підходи, зазначимо, що на сучасному етапі об’єктами вивчення в рекреаційній географії виступають:

• Специфічні комплекси, які складаються з певного набору взаємопов’язаних елементів (територіальні рекреаційні системи, територіальні рекреаційні комплекси, соціокультурні системи, рекреаційне господарство в цілому);
• Окремі елементи (процеси і явища) і властивості оточуючого середовища різного генезису (природні, природно-антропогенні, соціально-економічні, історико-культурні), які можуть виступати в якості умов і ресурсів рекреаційної діяльності і бути як лімітуючими, так і реалізуючими її;
• Власне рекреанти, рекреаційні потоки, їх характеристики.

Основні напрямки рекреаційних досліджень в Україні:

—         оцінка рекреаційних ресурсів держави й складання відповідного кадастру;

—         визначення рекреаційної ємності територій;

—         рекреаційне районування;

—         прогнозування розвитку рекреації та оптимізація функціонування рекреаційного господарства в Україні;

—         розробка й впровадження заходів щодо підвищення рекреаційного потенціалу;

—         вивчення внутрішнього й зовнішнього попиту на рекреаційні послуги.

Відповідно рекреаційна географія належить до сімейства суспільних спеціальних географічних наук, у яких цільова функція об’єкта й предмета вивчення може бути визначена як соціальна.

Як і будь-яка інша наука і навчальна дисципліна рекреаційна географія ґрунтується на системі вихідних положень, які приймаються без доведення як беззаперечні, такі, що є підставою для інших тверджень цієї науки. Вони називаються аксіомами [18, c. 46].

Висновки

Отже, рекреаційна географія — комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства.

Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства, розгляд будь-якої рекреаційної території як єдиної системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов’язаних, елементів, які діють як єдине ціле.

Завданням рекреаційної географії є дослідження територіальної організації рекреаційного господарства з метою її удосконалення, розробки моделей «ідеальних» територіальних рекреаційних систем.

Рекреаційна географія є географічною наукою, яка тісно пов’язана з економікою, соціологією та екологією.

До основних понять рекреаційної географії належать: дозвілля або відпочинок, вільний час, рекреація і туризм, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал, територіальні рекреаційні системи. Більш вужчими поняттями є рекреаційна територія, рекреаційний об’єкт, рекреаційна місткість, рекреаційне навантаження.

Є значна кількість наукових напрямів (теорій), які аналізують різні географічні аспекти виникнення, функціонування, розвитку і занепаду рекреаційного господарства. Серед них можна виокремити географічний детермінізм, енвайронменталізм, посибілізм, пробабілізм, концепцію меж розвитку і концепцію сталого, або стабільного, розвитку.

Розвиток рекреації і туризму у світі й окремих країнах, розміщення і просторово-територіальні зв’язки об’єктів рекреаційного господарства є наслідком дії (впливу, реалізації) як об’єктивних (незалежних від волі людей) законів і закономірностей, так і суб’єктивної волі людських спільнот.

На усвідомленні певних закономірностей базується вироблення відповідних принципів у рекреаційній географії. Керуючись пізнаними закономірностями, вчені розробляють принципи їх реалізації в царині територіальної організації рекреаційного господарства.

Список використаної літератури

1. Безуглий В.В. Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.:. Вид. центр “Академія”, 2003. – 688 с.
2. Бейдик О. О. Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географія туризму): Роздавальний матеріал для студ. географ. фак. / О. О. Бейдик; КНУ ім. Тараса Шевченка. — К., 1993. — 56 с.
3. Бейдик О. О. Світові рекреаційно-туристські ресурси / Бейдик О. О., Криницька Л. Л. // Український географічний журнал. — 2007. — № 2. — С. 49 — 55
4. Блага М. Рекреаційно-ресурсний потенціал і фактори його використання [Текст] / М.Блага // Український географічний журнал. — 2000. — № 2. — С. 28-30
5. Бовсуновская А.Я. География туризма. Учебное пособие.
6. Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем. – М.: МГУ, 1981. – 180 с.
7. Гайдкукевич Л.П. География международного туризма. Страны СНГ и Балтии. Уч.пособие. – Мн.: Аверсэв, 2004.- 252 с.
8. Дідик Я.М. Економічна оцінка корисності рекреаційних ресурсів / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 10. — С. 247-251
9. Дідик Я.М. Рекреаційні ресурси та рекреаційна система / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — С. 150- 153
10. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справ очник. – М.: Финанасы и статистика, 2003. – 368 с.
11. Ільїна, О. В. Туризм. Рекреаційна географія: Поняття і терміни / О. В. Ільїна; Луцький ін-т розвитку людини Відкритого міжнарод. ун-ту розвитку людини «Україна». — Луцьк : Терен, 2004. — 104 с.
12. Котляров Е.А. География туризма и отдыха. – М.: Мысль, 1978. – 238 с.
13. Масляк П.О. Рекреаційна географія: навч. посіб. /П.О. Масляк. — К.: Знання, 2008. — 343 с.
14. Методология оценки рекреационных территорий / В.Ф. Данильчук, Г.М. Алейникова, А.Я. Бовсуновская, С.Н. Голубничая. – Донецк: ДИТБ, 2003. – 197 с.
15. Мироненко Н.С., Твердохебов И.Т. Рекреационная география. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. — 207 с.
16. Николаенко Д.В. Рекреационная география / Д.В. Николаенко. — М., 2001. — 321 с.
17. Петранівський В. Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство. Навч. посібник. — Львів: Знання, 2006. 168 с.
18. Поколодна М. М. Конспект лекцій з дисципліни «Рекреаційні комплекси світу (в тому числі турресурси України)» (для студентів 3 курсу денної та заочної форм навчання за напрямом підготовки 6.140101 «Готельно-ресторанна справа») / М. М. Поколодна, І. Л. Полчанінова; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. — Х. : ХНАМГ, 2012. – 174 с.
19. Стафійчук В. Рекреалогія. Навч. посібник. — Львів: Знання, — 259 с.
20. Форменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.