Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Причини та наслідки першої енергетичної кризи у 1973 році

Вступ

Поняття «енергетична безпека», що закріпилося у зв’язку з нафтовим ембарго 1973 р., трактувалося спочатку як енергетична самодостатність країни, тобто можливість її надійного доступу до достатньої за обсягом і прийнятної за ціною енергії. Після адаптації світової економіки до наслідків тієї нафтової кризи здавалося, що проблеми енергопостачання в ці лому успішно розв’язуються. Проте останні події у світовій енергетиці ставлять під сумнів позитивні тенденції її розвитку.

Ціни на паливо, що різко виросли і дуже мінливі, — най помітніший індикатор негативних процесів. І хоча сьогодні не йдеться про повторення по дій 30-річної давнини, стає все очевиднішою поява серйозних загроз енергетичній безпеці.

Проблема різко ускладнилася якісною зміною світової економіки й енергетики: вони стали набагато інтегрованішими і по суті глобальними. Багаторазове зростання міжнародної торгівлі енергією (майже вдвічі з 1973  по 2003 р. [1]) та її частки в забезпеченні енергоспоживання посилили взаємозалежність учасників енергетичного ринку і вивели питання енергобезпеки з рівня окремої країни на  глобальний рівень. Таким чином, проблема глобальної енергетичної безпеки виникла нині як нагальна необхідність надійного забезпечення світової економіки всіма видами енергії без надмірної шкоди довкіллю і за ціна ми, що відображають основні економічні принципи.

Глобальний характер загроз енергетичній безпеці та їхніх наслідків вимагає злагоджених міжнародних дій і вироблення силами світової спільноти концепції стійкого та безпечного енергетичного майбутнього, а також здійснення заходів, що забезпечують її практичну реалізацію.

1. Господарство та соціальні процеси в умовах постіндустріального суспільства. Передумови енергетичної кризи 1973 р.

Перша енергетична криза почалася восени 1973, після того як ОПЕК свідомо знизила обсяги видобутку нафти (приблизно на 5 %), щоб вплинути на світові ціни на свою користь.

16 жовтня 1973 ціна на нафту піднялася на 70 % із трьох доларів за барель до п’яти. Протягом наступного року ціна на нафту піднялася до дванадцяти доларів.

Ця подія ввійшла в історію під назвою «нафтове ембарго», тому що зниження обсягів видобутку було зроблено з політичних міркувань і було інструментом тиску держав ОПЕК на країни Заходу. Країни ОПЕК були незадоволені тим, що Захід підтримав Ізраїль у Війні Судного дня.

Починаючи з першої третини 1970-х рр. в економічному житті Заходу простежувалися тривожні явища, що перепліталися із песимістичними прогнозами фахівців стосовно майбутнього («перегрів економіки», зношення основного капіталу тощо). Усі розуміли: економічний бум попередніх років рано чи пізно закінчиться, однак мало-хто міг передбачати те, що буде далі. Провісником економічних труднощів стала відмова 15 серпня 1971 р. уряду США від Бреттон-Вудської монетарної системи, що спричинило скасування вільного обміну доларів на золото. Такий крок із боку Вашингтона виглядав вимушеним, позаяк упродовж 1948 — 1970 рр. запаси золота у Сполучених Штатах скоротилися більш, аніж удвічі: торговельне сальдо стало від’ємним й американські долари перестали повертатися у країну. Наприкінці 1960-х років за межами США, головно у Західній Європі та Японії, доларів накопичилось уже стільки, що обмін на золото був неможливим у принципі. До того ж, долар підважила війна у В’єтнамі та громіздкі соціальні програми демократичних адміністрацій Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона. Крах Бреттон-Вудської системи покінчив із стабільністю міжнародної фінансової системи та контролем над нею США. Кінець доби «золотодоларового стандарту» призвів до відчутного знецінення західноєвропейських валют, курси яких з того часу вимушено стали «плаваючими». Зокрема, 1974 р. від фіксації валютних курсів відмовилися уряди Франції та ФРН.

Дошкульного удару економіці Заходу завдала нафтова криза. Країни-члени ОПЕК запровадили 15 жовтня 1973 р. ембарго на продаж нафти США та Західній Європі, звинувативши їх у підтримці Ізраїлю під час арабо-ізраїльської війни (Війна Йом-Кіпур 1973 р.). Арабські держави поставили вимогу вивести ізраїльські війська з окупованих ізраїльтянами у 1967 р. територій. Ембарго на постачання нафти, врешті-решт, було скасовано у березні 1974 р., проте ціна за барель нафти (близько 159 літрів) зросла з 3 до 11,65 дол. («нафтовий шок»). Це поклало край ері доступної та дешевої нафти, яку все частіше називали «чорним золотом». Заради справедливості, варто зазначити, що до подорожчання спонукали й інші, не менш важливі, обставини. По-перше, знецінення американської валюти (девальвації у 1971 і 1973 pp.), у якій традиційно обраховувалися ціни на нафту, означало для нафтовидобувних держав зменшення реальних прибутків. По-друге, коли восени 1973 р. журналіст «Нью-Йорк Тайме» запитав шаха Ірану, чи потрібно підіймати ціну на нафту, той відповів: «Аякже! Ви ж підняли па 300% ціну на пшеницю, яку нам продаєте…».

Енергетична криза вперше означила перед країнами Заходу невтішну перспективу подорожчання, а надалі — вичерпання невідновних джерел енергії. Вихід із ситуації шукали, передусім в економнішому використанні придбаних чи власних енергоресурсів. Яскравим прикладом може слугувати Канада, яка завдяки багатим покладам нафти у провінції Альберта не лише спромоглася забезпечити власні потреби, але й перетворилася на вагомого постачальника цієї сировини до сусідніх США. Певний час була надія на те, що альтернативою нафті й газу може бути енергія поділу атомів урану; атомні електростанції вважалися прийнятними, оскільки не викидали в атмосферу окису вуглецю. Західні країни щораз більше виявляли зацікавлення альтернативними малозатратними видами енергії, зокрема відновлювальної (вітрової чи сонячної).

Унаслідок колапсу Бреттон-Вудської системи та нафтової кризи, з січня 1973 по грудень 1974 р. Захід охопило одне з найбільших у новітній історії падіння індексів на фондових ринках. На Нью-Йоркській фондовій біржі між 11 січня 1973 р. і 6 грудня 1974 р. індекс Доу Джонса (Dow Jones Industrial Average) — важливий показник стану американської економіки, впав на 45%. Зазнали змін основні економічні параметри: якщо у 1972 р. ВВП США зріс на 7,2%, то у 1974 р. скоротився на 2,1%, інфляція за той самий відтинок часу зросла з 3,4% до 12,3%. Ще відчутніше криза вдарила по Великій Британії, де акції основних підприємств на Лондонській фондовій біржі сумарно здешевіли на 73%, а інфляція у 1975 р. сягнула загрозливої позначки — 25%. Щобільше, криза в Англії, яку все частіше називали «хворою людиною Європи», збіглася зі страйком шахтарів та політичною нестабільністю всередині країни.

2. Світова енергетична криза 1973 р. та шляхи її подолання

Енергетика є основою усього світового господарства. Приблизно чверть усіх споживаних енергоресурсів витрачається у електроенергетиці. Інші 3/4 — це промислове і побутове тепло, транспорт, металургійні і хімічні процеси. Щорічне споживання енергії у світі невпинно зростає, адже стабільний прогрес економіки не можливий без постійного розвитку енергетики.

До початку XVIII ст. вже було винайдено багато машин. Основною перешкодою до їх застосування була нестача рухомої сили. Винахід парового двигуна наприкінці XVIII ст. став переломним моментом, який призвів до Промислової революції. Спочатку основним паливом для парових двигунів були дрова. Пізніше, із зростанням потреб в енергії та зведенням лісів, дрова було замінено на вугілля. Наприкінці XIX ст. саме вугілля стало головним енергоресурсом людини. Але видобування вугілля небезпечне, його незручно перевозити, а при спалюванні воно сильно забруднює атмосферу.

Тому на початку XX ст. на зміну вугіллю прийшла нафта. Люди опанували буріння нафтових свердловин, навчилися переганяти нафту до бензину, дизельного пального та мазуту, винайшли двигун внутрішнього згоряння. Порівняно з вугіллям, нафтопродукти простіше транспортувати, а при їх згорянні отримується менше відходів, серед яких немає попелу. Крім того, енергоємність бензину (тобто кількість енергії, що виділяється при спалюванні одиниці маси) значно вище, ніж у вугілля. Тому у середині 50-х років XX ст. нафтопродукти стали найпоширенішим енергоресурсом людства. Природний газ (метан), який видобувається разом з нафтою або під час нафторозвідувальних робіт, при згорянні дає ще менше, ніж нафта, побічних продуктів та не розтікається поверхнею землі. Тому з погляду екології природний газ є найчистішим пальним.

Також у першій половині XX ст. з’явилася електрика. Але вона є вторинним енергоресурсом, тобто для її отримання потрібен первинний — вугілля, нафта, ядерне паливо. І у 60-ті роки минулого століття ще одним джерелом енергії стає ядерне паливо, яке нині перебуває на другому місці за значенням в енергоресурсах техносфери. Головним джерелом його є викопний уран, більша частина якого у літосфері дуже розсіяна.

Серед усіх напрямків використання людиною паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) можна виділити такі найголовніші:

— транспорт;

— промисловість — металургія, хімічний синтез, виготовлення готових виробів;

— температурний контроль — опалення та охолодження приміщень, гаряче водопостачання;

— виробництво електроенергії, необхідної для роботи електромоторів, освітлення, побутової та промислової електроніки.

Головним споживачем нафтопродуктів залишається транспорт; ядерне паливо слугує лише для виробництва електрики і не може використовуватися на транспорті. Поява нового джерела енергії не виправить становища, якщо енергію з цього джерела не можна буде використовувати там, де сьогодні використовують нафту. Отже, головною енергетичною проблемою у світі є проблема виснаження запасів нафти»

У 70-ті роки XX ст. багато економічно розвинених країн вступили у смугу так званої «енергетичної кризи», тобто відставання темпів видобування нафти від темпів її споживання. У результаті почався активний пошук шляхів економії енергії та її альтернативних джерел. У наш час невідповідність видобування енергоресурсів їхньому споживанню ще більша — ми споживаємо значно більше, ніж виробляємо. Загальне енергоспоживання має такий вигляд: нафтопродукти — 44 %, природний газ — 21 %, вугілля — 22 % у ядерне паливо, гідростанції та інші енергоресурси — 13 %.

Родовища викопних видів палива на планеті розташовані дуже нерівномірно. Близько третини потенційних світових запасів вугілля і газу та більше 20 % нафти знаходяться у Росії. Близько 35 % нафти і 17 % газу зосереджено на Середньому Сході. Великий потенціал вугілля, газу й нафти має Північна Америка. Ці три регіони володіють майже 70 % розвіданих світових запасів викопного палива. Ще не повністю оцінені великі поля родовищ нафти й газу, розташовані в районах континентального шельфу морів Північної півкулі.

Друге місце за значенням в енергоресурсах техносфери посідає ядерне паливо, головним джерелом якого, як уже було зазначено, є викопний уран. Як свідчать дані Світової енергетичної конференції, загальні геологічні рудні запаси урану становлять 20,4 млн т, у т. ч. розвідані — 3,3 млн т. Вміст урану в породах більшості родовищ коливається від 0,001 до 0,03 %, тому доводиться здійснювати інтенсивне рудне збагачення. На сьогодні у світі працюють більше 440 реакторів атомних електростанцій (АЕС) із сумарною тепловою потужністю близько 1200 ГВт. Вони споживають за рік близько 60 тис. т урану і додають 10 % до загального техногенного виділення теплоти від використання невідновних енергоресурсів. Техніка термоядерного синтезу поки що не є реальним ресурсом техносфери.

У цьому ключі варто розглянути деякі аспекти розвитку ядерної атомної енергетики. Як відомо, за часів Радянського Союзу на його території ядерні реактори будували лише для виробництва плутонію для ядерної зброї. Водночас вони виділяли багато тепла, але його не використовували. Коли подібних «військових» реакторів спорудили вже достатньо, радянські вчені отримали дозвіл на створення реакторів, які б, окрім плутонію, могли виробляти й електричну енергію.

Якщо у США та інших розвинених країнах стихійний ринок примусив виробників шукати кращий і безпечніший варіант енергетичного реактора, то у Радянському Союзі використання «мирного атома» розпочалося з пристосування реакторів підводних човнів до умов атомних електростанцій. Цей тип реактора в СРСР називали «канальним», а за кордоном — «радянським». Усі закордонні ядерні реактори мали дві або три лінії захисту, завданням яких було виключити можливість проникнення у довкілля радіонуклідів у випадку пошкодження або аварії реактора. Ці захисні споруди мали зовні вигляд великого залізобетонного циліндра, тому називались «корпусними реакторами».

Цікавий факт, що за кордон СРСР продавав «канальні» реактори з не дуже міцним, але з укриттям, а от на власній території з міркувань здешевлення та прискорення будівництва АЕС його не використовували. Корпусні реактори так і не були масово застосовані в СРСР з таких причин: простим збільшенням кількості каналів «радянський» реактор можна було зробити найпотужнішим (а одночасно і найнебезпечнішим) у світі, а здатні до виробництва корпусних реакторів заводи були перевантажені виробництвом зброї.

3. Енергетична криза 1973 р. та її подальший вплив на розвиток світових економічних та політичних процесів

Після енергетичної кризи 1973 р. викликаною військово-політичним конфліктом на Близькому Сході, енергетичний чинник, безперечно, став грати у світовій політиці не меншу роль, ніж військовий і політичний, криза наочно продемонструвала доречність економічних питань та проблеми дефіциту ресурсів для безпеки держав. Усвідомлення проблем забезпечення міжнародної енергетичної безпеки після енергетичної кризи призвело до того, що енергетичний фактор став грати у світовій політиці значну роль.

Посилення інтернаціоналізації і глобалізації світової енергетики, зростання енергетичної взаємозалежності, а також очевидність широкомасштабного міжнародного співробітництва з метою забезпечення енергетичної безпеки, яка все більш виразно набуває глобального характеру, ведуть до подальшого розвитку і вдосконалення інститутів світової енергетичної політики і механізмів багатосторонньої енергетичної дипломатії на глобальному рівні. Сформувалися основи загальної енергетичної політики промислово розвинених країн-споживачів у рамках Міжнародного енергетичного агентства, а також основних нафтовидобувних країн у рамках Організації країн — експортерів нафти. Різко активізувався міжнародне енергетичне співробітництво на регіональному рівні.

Енергетичний фактор у сучасних умовах глобалізації міжнародних економічних і геополітичних відносин набув домінуючого значення, оскільки він є найважливішою інфраструктурою соціально-виробничого розвитку кожної країни, а також найважливішою сферою міжнародного бізнесу, значимим предметом та засобом взаємодії між країнами.

Проблема енергетичної безпеки на сьогоднішній день стає одним з найважливіших викликів людству, та несе в собі загрози не тільки енергетичного характеру. Фактор власності окремої держави на енергетичні ресурси розставляє пріоритети інтересів інших держав, кардинально змінюючи при цьому вектори залежності між ними на світовій арені.

Перший «нафтовий шок» дав поштовх злому старої енергоємної і ресурсномісткою моделі промислового виробництва, яка забезпечувала процвітання західному світу в перші післявоєнні десятиліття. Зіткнувшись із загрозою нестабільності постачань нафти, Захід був змушений почати великі структурні реформи економіки, збільшити вкладення в розробку передових технологій, здатних забезпечити зменшення енергоспоживання і обмежити зростання залежності від імпорту нафти.

Реформа світової економіки, що здійснюється шляхом узгоджених зусиль провідних країн, фактично стала визначальним завданням міжнародної політики другої половини 1970-х років [1].

Разом з тим, нафтова криза 1973 сприяла посиленню експорту нафти на Захід з Радянського Союзу і поклав початок залежності СРСР, а потім і Росії від «нафтової труби» і нафтодоларів.

Таким чином, «нафтовий шок» дав поштовх злому старої енергоємної та ресурсномістких моделі промислового виробництва. Захід був вимушений починати великі структурні реформи економіки, збільшувати вкладення у розробку нових технологій, які здібні забезпечити зменшення енергоспоживання та обмежити ріст залежності від імпорту енергоресурсів.

Наростання економічних труднощів в середині 1970-х років стимулювало більш масштабну координацію між провідними західними країнами, як наслідок було засноване МЕА. Міжнародне товариство почало шукати нові підходи в енергетичній безпеці не тільки національній чи регіональній, а в глобальній системі. Почалося формування енергетичної безпеки індустріального світу, як основи міжнародної стабільності.

Поява такої організації як ОПЕК у вересні 1960 року стала ключовим моментом в історії розвитку енергобіполярності світової енергетики. Після енергетичної кризи країни ОПЕК стали важливими гравцями на міжнародній арені. Вони мали можливість впливати на політичні та економічні світові процеси. Країни експортери нафти почали отримувати великі прибутки після підвищення цін на енергоносії, проте їх не можна було вкласти у арабські країни. Їх економіки не мали можливості поглинути такі кількості інвестицій. Незважаючи на здійснення безлічі дорогих і престижних проектів, у тому числі інфраструктурних, накопичення арабських нафтовлсників на місцях не приносили прибутку. Тому власники нафтових капіталів стали розміщувати їх в західних банках, перш за все швейцарські. «Нафтові гроші» хлинули до Європи, де вони, проходячи через європейські банківські системи, перетворювалися на «єврогроші» і починали циркулювати по каналах світового звернення, осідаючи у формі інвестицій у різних країнах світу. Кругообіг маси «нафтових грошей» протягом наступних десятиліть зіграв стимулюючу роль у становленні потужних транснаціональних банківських мереж [2].

Надлишок «нафтогрошей» полегшив умови міжнародного кредитування — у тому числі кредитування слаборозвинених країн. У політичному відношенні наслідки прибування «арабо-нафтових грошей» в країнах, які одержували капітал вимушені були представляти інтереси арабських співтовариств у системі влади.

Отже, енергетична криза 1973 р. була рушійною силою, яка надала революційний вплив на світову економіку, структури міжнародної безпеки та систему міжнародної політики.

Після енергетичної кризи, нафтовий фактор та енергетична безпека набуває нового більш глобального значення. Енергетичний фактор є впливовим важелем у світовій політиці, та стає потужною енергетичною зброєю. Це викликано тим, що паливно-енергетичні ресурси мають велике значення у світовій економіці, ситуація ускладнюється тим, що світові запаси нафти і газу вкрай обмежені, невідтворні і нерівномірно розподілені на земній кулі.

Сьогодні ведеться боротьба за володіння енергоресурсами, за право їхнього транспортування, за вплив на ринок енергоносіїв, все це є найважливішим фактором реалізації інтересів держав світу, їхньої політичної поведінки, базою політичних і економічних союзів і навіть джерелом міжнародних конфліктів. Енергетична дипломатія починає все більше домінувати у зовнішній політиці більшості країн, боротьба за енергоресурси набуває обертів і стає домінуючим чинником у міжнародних відносинах.

Енергетичне співробітництво на міжнародному та регіональному рівнях є способом забезпечити доступність, достатність та дпустимість використання енергетичних ресурсів для сталого розвитку в інтересах як усього міжнародного співтовариства, так і окремо взятих країн. Головними гравцями вступають, як окремі держави, так і регіональні або міжрегіональні структури в особі ОПЕК, МЕА та інших організацій, які відображають інтереси країн – членів даних структур, та гарантують енергетичну безпеку.

Глобальна енергетична безпека – комплексне поняття, яке включає в себе не просто надійне забезпечення світової економіки різними видами енергії за прийнятними цінами з мінімальними втратами для навколишнього середовища (мінімальним негативним впливом), але й стан захищеності світового співтовариства і всіх його членів від можливих ризиків та загроз політичної стабільності у світі та їх стійкому соціально-економічному розвитку, пов’язаних як з теперішнім, так і майбутнім станом світової енергетики [3].

В умовах зростаючих енергопотреб у світі та нерівномірності територіального розподілення запасів домінуючих видів енергоресурсів (нафта, газ, вугілля, уран, гідроенергія) взаємозв’язок за енергетичними потоками всіх країн суттєво зростає. Час, коли енергетична безпека країни досягалась лише автократією чи самозабезпеченням, залишився в минулому. Глобалізація світової економіки підтверджує, що девізом на майбутнє має стати «Безпека через партнерство».

Актуальність вирішення комплексу проблем глобальної енергетичної безпеки в умовах зростаючого попиту на енергоносії, ризиків та загроз вимагає рішучих дій по мобілізації зусиль міжнародного співтовариства, урядів і бізнесу. Наразі важливо на основі аналізу енергетичної ситуації у світі, що динамічно розвивається, можливих ризиків і загроз енергетичної безпеки та з урахуванням зростаючої ролі енергетичного фактора в системі міжнародних відносин запропонувати науково обґрунтовану, економічно вивірену, і політично прийнятну систему заходів, які забезпечуватимуть не обмежувальне, а стимулююче використання світових енергетичних ресурсів з метою стійкого розвитку світової економіки зі збереженням національного суверенітету в балансі інтересів різних країн.

Висновки

Отже, основою електроенергетики світу поки що є теплова енергетика, тобто ТЕС, у яких використовується органічне паливо (вугілля, мазут, природний газ). Нові розробки щодо підвищення економічності та безпеки ТЕС для довкілля спрямовані як на покращення технічних показників топок, застосування киплячого шару тощо, так і на використання комбінованого паро-газового циклу, що дає можливість суттєво підвищити ККД. Використання газу дозволяє значно зменшити кількість небезпечних викидів у навколишнє середовище, однак внаслідок обмеженості ресурсів та інших причин газ спалюють переважно у години пікових навантажень.

Неможливість відмовитися від спалювання на ТЕС вугілля, яке є найбільшим забруднювачем довкілля, може бути компенсована застосуванням нових технологій газифікації вугілля. Широкому впровадженню останніх заважають високі витрати капіталу. У розвинутих країнах застосовується практика комбінованого використання різних типів палива. Перша комерційна парогазова установка з прямоточним котлом-утилізатором була введена в експлуатацію у 2000 р. на ТЕС. Вона розрахована на спалювання зрідженого природного газу і приблизно на 40 % економічніша за інші, має нижчі викиди С02 і концентрацію оксидів азоту у газах завдяки денітрифікаційній станції. Тоді як головною тенденцією енергетики провідних країн світу є перехід на парогазові турбіни, що працюють на газі, поступове падіння частки вугілля стало головною проблемою енергетиків. Але і американські, і європейські спеціалісти розуміють, що тривале забезпечення їхніх країн електроенергією має базуватися на використанні вугілля, запаси якого суттєво перевищують запаси природного газу.

Таким чином, статус-кво, що склався останнім часом між основними постачальниками енергоносіїв, не може бути тривалим, оскільки потреби в енергії зростають, передусім за рахунок країн, що розвиваються. Гідроенергетичні ресурси обмежені. Широко впроваджена атомна технологія не має підтримки у населення, а також використовує уран, ресурси якого обмежені. Проблема обмежених ресурсів викопного органічного палива ще гостріша, тому що найбільш цінне енергетичне джерело — газ — має вичерпатись у першу чергу. З іншого боку, використання органічного палива спричинює значні викиди у довкілля як С02 (небезпека глобального потепління), так і токсичних SO2 і NOх, а також пилу. Це і є головні причини виникнення глобальної енергетичної кризи.

Увесь світ сьогодні шукає шляхи виходу із цієї енергетичної кризи, тобто інші джерела одержання енергії, а також розробляє новітні технології використання джерел традиційних.

Список використаної літератури

  1. Буцьо З.Ю. Аналіз основних напрямів розвитку (енергетичних стратегій, довгострокових прогнозів) провідних зарубіжних країн (ОЕСР, ЄС, Росія, США, тощо) та їх уточнення в умовах кризи [Текст] / З. Ю. Буцьо, В. І. Мартинюк // Енергетика та електрифікація. — 2011. — № 1. — С. 3-31
  2. Григорьев Л.М. Кризис и мировые энергетическин рынки [Текст] / Л. М. Григорьев // Мировая экономика и международные отношения. — 2009. — № 10. — С. 10-12
  3. История ОПЕК. Страны – Члены ОПЕК [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.assessor.ru/forum/index.php?t=686 .
  4. Кучма Л.Д. Подолати кризу в енергетичному комплексі [Текст] : З виступу Президента Л.Д Кучми на нараді з питань паливно-енергетичного комплексу 8 червня 2000 року / Л.Д.Кучма // Урядовий кур’єр. — 2000. — 10 червня. — С. 2-4
  5. Рябцев Г. Причини й наслідки кризи на світовому ринку нафти та їх значення для України [Текст] / Г. Рябцев // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 4. — С. 80-86
  6. Системная история международных отношений: в 4 т. 1918 – 2003. – Т. 3.: События. 1945-2003 / Под ред. А. Д. Богатурова. – М. : Научно-образовательный форум по международным отношениям, 2003. – 718 с. [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.obraforum.ru/lib/book3/titul.htm .
  7. Фортов В. Глобальна енергетична безпека: проблеми і шляхи розв’язання [Электронний ресурс] // Вісник національної академії наук / В.Фортов. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/all/herald/2007-08/a6-8.pdf .