Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Стан наукових досліджень дозвілевої сфері в соціології

Вступ

  1. Стан наукових досліджень дозвілевої сфері в соціології
  2. Соціальні ефекти (економіки бажань)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Час людини, сім’ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Його головні складові — робочий час, який людина присвячує праці, та час, який людина використовує на власний розсуд. Кожна складова часу має своє призначення, соціально-економічний зміст, функції. Суспільство зацікавлене у повній реалізації функцій, в оптимальному використанні фонду часу, раціональному використанні обох складових. Тому нині актуальним є науковий аналіз проблем, пов’язаних із характером і масштабом особистих та суспільних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і виробленням на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.

Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу.

1. Стан наукових досліджень дозвілевої сфері в соціології

Соціологія вільного часу — галузь соціології, яка вивчає особливості поведінки особистості, соціальної групи чи спільноти у час, вільний від праці, навчальної діяльності, задоволення різноманітних фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо) [6, с. 309].

Ця галузь досліджує вільний час як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв’язку з соціальними інституціями (освітою, сім’єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями тощо.

Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях XIX ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створювати якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства — час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей [6, с. 310]. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конто, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов’язана з бурхливим розвитком капіталістичного ладу, сприяє постійному скороченню суспільне необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу [6, с. 310].

Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних соціологічних дослідженнях. Але використання цих методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого — досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою тільки кількісних методів.

Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки XX ст.) пов’язане з масовими дослідженнями проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925-1929 рр. провело дослідження «Середнє місто», в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу) [6, с. 312]. Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізувалися дослідження його після Другої світової війни, що пов’язано з багатьма чинниками:

— перехід до мирного життя значно зміцнив цінності й соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;

— за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;

— розвиток засобів масової комунікації позначився на характері та змісті видів діяльності у вільний час;

— у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім’ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.

Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних соціологічних дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури тощо. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні соціологічні дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис «Суспільство і дозвілля».

Найвідоміші дослідники проблем вільного часу — Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінсон (США) [4, с. 173].

У колишньому Радянському Союзі ще у 20—30-ті роки соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Впродовж 1922-1934 рр. було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми [4, с. 173].

Методологічні та теоретичні аспекти соціології вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборовський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Орлов, В, Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та ін. їхні дослідження торкалися таких проблем:

— визначення категорії «вільний час», його структури і змісту;

— вивчення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;

— вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;

— вивчення взаємозв’язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем тощо;

— соціальне регулювання вільного часу [4, с. 174].

Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного робітника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем: екологічних (охорона та відновлення природного середовища), медико-соціальних (подовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя). Все це привертає увагу до проблем вільного часу не тільки вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.

Для українського суспільства наприкінці XX ст. проблема вільного часу пов’язана з процесами, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає формування нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болі-сно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів — загальнодоступних бібліотек, клубів тощо.

Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов’язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.

В Україні проблеми вільного часу вивчають В. Піча, Т. Старченко, І. Пустельник. Н. Черниш, А. Вишняк, М. Чурилов, С. Макєєв, Є. Головаха, Н. Паніна та ін [2, с. 233].

Людина використовує час на трьох рівнях — фізичному, біологічному та соціальному.

Поняття «соціальний час» характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів.

Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість — це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність — порядок виникнення та реалізації соціальних процесів та явищ. Категорія «становлення» використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах,

Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. Можна виділити такі функції вільного часу: відновлення для продуктивної праці (рекреаційну); розвиток особистості; задоволення потреб; спілкування; передача життєвого досвіду.

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров’я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо.

Перший напрям соціологічних досліджень пов’язаний із вивченням витрат часу на конкретні заняття у вільний час. У розгорнутій формі показники витрат часу є своєрідними бюджетами часу і характеризують діяльність у вільний час як окремої особистості, так і певної соціальної спільноти. Позитивна якість показників бюджету часу в тому, Що вони доступні точному кількісному опрацюванню.

Застосування цього методу дає змогу дослідити характеристики вільного часу особистості та різних верств населення:

— кількість вільного часу, яким розпоряджаються об’єкти дослідження;

— витрати часу на основні заняття у вільний час;

— зміни щоденного та тижневого фонду вільного часу, їх відхилення від середніх показників;

— зміни в частоті та тривалості занять різними видами діяльності у вільний час.

Однак бюджетні дослідження вільного часу — не єдиний спосіб одержання інформації про нього. Вивчення бюджетів часу потребує великих матеріальних затрат, причому для одержання детальних достовірних відомостей про окремі групи населення потрібні значні вибірки, які охоплюють десятки тисяч осіб.

Характеристику витрат часу можна одержати, застосувавши метод спостереження. Але він за складністю не поступається бюджетному методові, тому використовується дуже рідко. Широке й тривале спостереження за діяльністю у вільний час особистості, групи неможливе з різних причин, передусім з соціально-етичних міркувань. Тому за допомогою бюджетного методу та методу спостереження вивчають лише конкретну діяльність у вільний час протягом одного дня чи тижня, а також загальні тенденції у змінах вільного часу.

Що ж до вивчення витрат часу особистості та групи за більш тривалий період, то тут застосовують спеціальні вибіркові опитування населення, яке стосується інтенсивності, тривалості, частоти і регулярності різних занять у вільний час протягом місяця або року.

Значне місце у соціологічних дослідженнях вільного часу посідає вивчення соціально-побутових умов життя людини, її сім’ї, групи, до якої вона належить. Для цього використовують різні методи, але найчастіше — аналіз офіційних документів та опитування населення. Здебільшого використовують такі групи первинних показників, які характеризують соціально-побутові умови життя, що безпосередньо впливають на діяльність людей у вільний час:

— показники матеріально-економічного становища (дохід у розрахунку на одного члена сім’ї, співвідношення в ньому натуральних та грошових надходжень); житлові умови; забезпечення побутовою технікою та предметами культурно-побутового призначення; розвиток системи побутового обслуговування, доступної цій групі людей;

—  показники культурного розвитку (рівень освіти, культурні орієнтації);

—    показники розвитку матеріальної бази для проведення вільного часу і доступу до неї, кількість осіб, які займаються творчою діяльністю, художньою самодіяльністю, спортом тощо.

2. Соціальні ефекти (економіка бажань)

Людина народжується і одразу попадає у світ «соціальної економіки», тобто в реальний світ конкретної країни, народу з його уподобаннями і звичками, з його культурою, ментальністю, з його матеріальним і духовним світом. Людина попадає в конкретний СОЦІУМ, тобто спільноту людей (за виключенням «робінзонад», про які розповідав Даніель Дефо з його героєм Робінзоном Крузо) [6, с. 366].

Людина входить у світ соціальної економіки зі своїми потребами, які з розвитком її особистості розвиваються і збагачуються. Одна з основоположних рис людської натури — стремління поліпшити свій добробут. Люди, принаймні більша їх частка, завжди налаштовані жити краще, комфортніше, цікавіше. Упродовж тисячоліть людство виробляло і удосконалювало методи підвищення свого добробуту, щоб жити краще і комфортніше. Власне, в цьому і полягав зміст людської цивілізації.

Світ «соціальної економіки», безперечно, складається з «економіки» як такої і соціуму з його мораллю і складною надбудовою. «Економіка» становить каркас цивілізації, на якому тримається вся будівля людського суспільства, весь соціум. З часів давніх греків і римлян, погляди яких ми розглянули, суто «економіка» невід’ємна від соціуму і його моралі, а також численних «інститутів», їм вироблених. Від Аристотеля під власне «економікою» розуміли науку про добробут і багатство, а також методи, способи і види діяльності, які цей добробут забезпечують. Саме завдяки «економіці» люди виділилися з тваринного світу і утворили суспільство [6, с. 367].

Пізніше у розвиненому суспільстві розквітає наука, мистецтво, поезія і культура. Але все це стає можливим завдяки тому, що економіка забезпечує необхідні матеріальні умови. Фундаментом самих піднесених людських потреб є основні матеріальні потреби, які здатна задовольнити лише економіка.

Економіка — наслідок колективного розуму людства, удосконалення його навичок, методів і способів найдоцільнішого виробництва.

Одна з найвизначніших рис економіки — доцільність, раціональність. Світ економіки — особливий, із своїми законами і принципами. До визначальних економічних принципів відносять вибір рішень, що дозволяють отримати найбільші економічні результати з мінімально можливими витратами потрібних для цього ресурсів. Отже, світом економіки керує принцип раціональності, а решта (мораль, юридичні закони, культурні цінності) лише створюють рамки, межі, умови й передумови для пошуку найбільш доцільних і раціональних економічних рішень.

Надзвичайно важливим (а можливо й найважливішим), таким, що розкриває суть усієї «економіки», є принцип «відплатності», «відшкодування», що у побутовому розумінні означає «ти — мені, я — тобі». Це може подобатися, чи не подобатися, але це саме так. Якщо не навчитися бачити за всіма економічними діями прагнення до раціональності, вигідності і відплатності — то багато чого з економічних відносин між людьми здаватиметься незрозумілим, незвичайним, а можливо й образливим.

Цілком зрозуміло, що уся багатогранність людського існування не вичерпується суто матеріальними потребами: кажуть, що «не хлібом єдиним живе Людина». Вона наділена надзвичайно різноманітними потребами і устремліннями, які, власне кажучи, і роблять її Людиною у високому розумінні цього слова.

Якщо ми спробуємо відшукати першоджерело і першопричину розвитку людської цивілізації взагалі, і економічної зокрема, то доведеться визнати, що саме різноманітність людських потреб і бажань є головною рушійною силою. Буде визнано, що бажання Людини не можна звести лише до задоволення основних матеріальних потреб. Оскільки потреби ці досить різноманітні, вчені давно намагалися розташувати їх, так би мовити, за пріоритетністю. Видатний американський соціолог А.Маслоу запропонував спеціальну «піраміду потреб» (діаграма 1) [6, с. 369].

За основу своєї «піраміди» Маслоу взяв основні матеріальні (фізіологічні) потреби людини — в їжі, воді, одязі, житлі, відтворенні свого роду. Другим щаблем пріоритетності є потреби в захисті свого роду в цілому і кожного його члена зокрема. Під захистом чи безпекою розуміють не тільки захист від зовнішніх ворогів чи злочинців, але й від злиднів і допомогу по хворобі чи безробіттю тощо. Рухаючись догори «піраміди» ми виявляємо численні соціальні потреби, під якими розуміють потребу в товаристві, любові, спілкуванні з людьми, які мають споріднені нашим інтереси, поділяють наші цінності. Наступний щабель піраміди — потреба в повазі з боку інших людей і самоповазі [6, с. 371].

Нарешті, віншує усю «піраміду» потреба в самореалізації, тобто потреба в розвитку своїх можливостей і здібностей, їхньому активному та творчому використанні. Ця остання за переліком в системі пріоритетних людських потреб, можливо, найважливіша для Людини як особистості [6, с. 371].

Підбиваючи підсумок «ієрархії» людських потреб, ми можемо констатувати, що найперші, з пріоритетної точки зору, матеріальні (фізіологічні) потреби перебувають у фундаменті «піраміди». З цієї точки зору вони фундаментальні, базові і основні, але їх іноді ще називають заземленими, і навіть гірше -«негідними» потребами. Решта ж потреб виявляються суто соціальними за своїм змістом і пов’язані з Людиною як істотою соціальною. Більше того, саме ці потреби формують Людину як Людину. І якщо подовжити аналіз становлення людини, то скоро виявиться, що людина, окрім своєї біології та фізіології, має найсуттєвішу характеристику істоти соціальної [6, с. 372].

Оскільки вся еволюція людини пов’язана саме із соціальним середовищем, то соціуму належить і визначальна роль в її поведінці, у виробленні її моральних і культурних навичок, у формуванні всіх її різноманітних потреб саме як людини.

Висновки

Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства — виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов’язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби, Однак не меншою цінністю, ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації,

Неробочий час поділяється на час, пов’язаний з домашньою працею і побутовими справами, і час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо) та вільний час,

Вільний час — складова соціального часу, звільнена від виробничих та побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини,

Поняття «вільний час суспільства» і «вільний час особистості» — не одне й те саме. Перше поняття означає час, витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних і естетичних потреб, Воно охоплює час, виділений суспільством на розвиток науки, мистецтва, управління громадськими справами тощо.

Особистий вільний час є в розпорядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилів, потреб, інтересів, а також можливостей, які надає їй суспільство. Тому розрізняють вільний час різних соціальних груп: робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, службовців, інженерно-технічних працівників та інших категорій населення (пенсіонерів, домогосподарок, студентів тощо).

Необхідно розрізняти вільний час і дозвілля, вільний час і відпочинок.

Дозвілля —  складова вільного часу, що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових і психічних стл людини

Поняття «відпочинок» ширше, ніж вільний час. До нього належить не лише частина вільного часу (наприклад, пасивний відпочинок), а й деякі складові неробочого часу (сон).

Список використаних джерел

  1. Герасимчук А. А. Соціологія: Навчальний посібник.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 245 с.
  2. Лукашевич М. П. Соціологія: Загальний курс: Підручник.. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
  3. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. — К.: Вид. Паливода А. В., 2005. — 169, с.
  4. Сасіна Л. О. Соціологія: Навчальний посібник. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 206 с.
  5. Соціологія: Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 277 с.
  6. Соціологія: Підручник/ Ред. Віктор Городяненко,. -3-те вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2006. — 542 с.
  7. Соціологія : Словник термінів і понять/ Є. А. Біленький, М. А. Козловець, І. В. Саух, В. О. Федоренко та ін.; За ред. Є. А. Біленького, М. А. Козловця. -К.: Кондор, 2006. — 370 с.
  8. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. — Львів, 1998. -362 с.