Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Поліпшення умов праці

Вступ

  1. Суть та значення умов праці
  2. Аналіз умов праці по факторам
  3. Заходи по поліпшенню умов праці
  4. Математичний розділ

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Технічний прогрес у промисловому виробництві, на транспорті, в енергетиці і військовій справі супроводжується безперервним підвищенням ролі людини в досягненні високої ефективності і якості діяльності. Комплексна механізація виробничих процесів, автоматизація роботи систем управління, широке застосування обчислювальної техніки, інформаційних моделей індивідуального і колективного користування докорінно змінює характер праці. Людина виконує функції оператора, діяльність якого безупинно ускладнюється, незважаючи на постійне удосконалювання техніки й автоматизацію виробничих процесів.

Під  впливом  науково-технічного  процесу  зменшується  обсяг  фізичної  праці,  а  механізованої   праці  —  збільшується.

Ефективна діяльність підприємства залежить не тільки від високого рівня конкурентоспроможності, достатнього майновою потенціалу, але і від компетенції персоналу й ефективності його внутрішньої організації та безпосередньо від умов праці.

Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Процес праці містить три основні моменти: доцільну діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Умови праці — це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Створення належних умов праці передбачає  організацію створення належних умов праці на робочому місці, забезпечує:

  • ергономічність праці (свобода рухів, зручні стільці, правильна висота столів, достатність освітлення), вжиття заходів щодо зниження рівня шуму та вмісту в засобах праці небезпечних для здоров’я речовин;
  • організацію гнучкості робочого часу (гнучкий графік роботи, робочі місця з неповним робочим днем, надання додаткових днів до основної відпустки);
  • організацію усунення чи зменшення монотонності певних виробничих процесів.

Актуальність роботи. В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці.

Загальні положення і вимоги, які регламентують умови праці на підприємствах та організаціях, визначені законодавством про працю. Згідно з цими положеннями і вимогами розробляються й періодично переглядаються спеціальні правила, норми та інструкції з охорони праці і виробничої санітарії.

Тема:  «Поліпшення умов праці».

Мета: розкрити сутність та визначити заходи по поліпшенню умов праці.

Завдання роботи:

  • розкрити суть та значення умов праці;
  • провести аналіз умов праці по факторам;
  • визначити заходи по поліпшенню умов праці;
  • оцінювання стану умов праці й визначення ступеня їх шкідливості та небезпечності.

Об`єкт дослідження:  умови праці.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти дослідження поліпшення умов праці на виробництві.

Теоретичне та практичнее значення роботи полягає в узагальненні та систематизації методологічних знань по даній проблемі та розробці заходів по поліпшенню умов праці.

Методи дослідження: економіко-статистичні, хронометражні спостереження, фотографії робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі.

1.   Суть та значення умов праці

Умови праці — це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини [16, с. 56] (рис. 1.1).

Умови  праці  можна  розглядати у  вузькому  та  більш  широкому значенні слова. По-перше, умови праці на робочому місці чи в  цеху —  це  сукупність  факторів, які впливають  на  працездатність  та здоров’я  в процесі праці. Зазначені фактори можна розподілити  за такими     групами:

  • санітарно-гігієнічні,
  • психофізіологічні,
  • естетичні,
  • соціально-психологічні.

Вони діють  самостійно  або  в будь-якій  сукупності, створюючи відповідні загальні  умови  праці людини.

Санітарно-гігієнічні умови праці створюють  зовнішнє  середовище на   робочому   місці.  До  них  відносять  температурний   режим, вологість,  рух  повітря та його тиск, освітлення,  загазованість, запиленість, величину шуму, вібрацію.

Психофізіологічні фактори характеризують дію на організм  людини фізичних  зусиль, ступінь їх тяжкості, темпу та  ритму  роботи,  а також   вибір  раціональної  трудової  пози,  монотонність  праці, нервово-психічне   навантаження  тощо.  Їх  оптимізація   дозволяє захистити  людину  від  перевтомлення, втрати  здоров’я,  підвищує працездатність і сталість в праці [16, с. 59].

Естетичні  умови  дозволяють шляхом  впливу  на  психіку  людини надати праці відповідне емоційне забарвлення, моральне задоволення і   підняти   продуктивність  праці.  Вони  охоплюють  естетизацію робочого середовища, архітектурне та колірне оформлення цеху [16, с. 60].

Соціально-психологічні  фактори  характеризують  взаємовідносини між членами трудового колективу, психологічний клімат в колективі.

Умови  праці  в  більш широкому значенні слова  охоплюють  також питання   належного   стану  обладнання,  якості   матеріалів   та інструментів та їх наявність на робочому місці, вчасне  постачання для   якісного   виконання  відповідних  енергоносіїв,   своєчасне забезпечення  робочого  місця необхідною технічною  документацією [16, с. 61].

Указані   фактори  створюють  відповідний  організаційно-технічний рівень  виробництва і праці, який обумовлює виконання  також  умов праці  у  більш  вузькому значенні слова. Наприклад, незадовільний стан  техніки  та технології виробництва може викликати  порушення температурного   режиму,  техніки  безпеки  праці,  раціоналізації виробничого  та  трудового процесу тощо. Умови  праці  не  повинні стати причиною простою не з вини працівника.

При  розробленні норм праці приймаються нормальні  умови  праці,    потім   повинні  чітко  забезпечуватися  власником   при   їх застосуванні  на  виробництві. Отже,  нормальні  умови  праці  при розробленні  норм  праці — це такі умови, які є  оптимальними  при проектуванні  структури  виробничого  та  трудового   процесу   на підставі  раціоналізації трудових рухів і  витрат  робочого  часу.

Враховуючи  нерозривний зв’язок виробничого та трудового  процесів як при проектуванні норм, так і при їх застосуванні на конкретному підприємстві,  можна  вважати  за  нормальні  умови   праці   такі організаційно-технічні    умови,   які   забезпечуються    науково обґрунтованим матеріально-технічним обслуговуванням.

ГОСТ 19605-74 «Організація праці» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці» [9, с. 107].

Гігієнічна класифікація праці визначає умови праці як сукупність факторів трудового і виробничого середовища, де здійснюється діяльність людини.

Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина — машина (технічний процес)», «людина — виробниче середовище», «людина — машина (технічний процес) — виробниче середовище», а з іншого, — «людина — колектив — суспільство», «людина — суспільство — природа». Для перших трьох систем умови розглядаються стосовно робочого місця, ділянки, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, регіону [16, с. 76].

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м’язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев’ять груп:

1)       праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2)       праця, що характеризується рухами без значних м’язових  зусиль (формувальники, штампувальники);

3)       праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження  зорового та рухового аналізаторів (слюсарі складальники, ремонтні робітники);

4)       праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності,  високої координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач (верстатники);

5)       праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6)       праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або  за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7)       праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8)       праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9)       праця, пов’язана з творчою діяльністю [16, с. 82].

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм і нестандартних стратегій.

Розвиток техніки приводить до того, що людина поступово звільняється від енергетичних, транспортних і технологічних функцій, його основними функціями стають програмування роботи машин, керування ними і контроль за їх роботою. У сучасному автоматизованому виробництві людина переходить від особистої участі в технологічному процесі до виконання підготовчих і контрольних функцій.

Зміна характеру праці, природно, висуває нові  вимоги  до  людини:  до  його  професійних  знань  і  навичок, загальної культури, до його психологічних якостей; формується специфічний вид трудової діяльності.

В залежності від особливостей професії, від властивостей кінцевого продукту праці, технологічного процесу ціль праці і характер робочих рухів варіюються в широких межах. Діапазон зміни різних видів трудової мети може бути дуже широкий — від переміщення вантажів до видачі відповідальних розпоряджень і інструкцій великим колективам. Також широко варіюються і робочі рухи: від підняття ваг до рухів, необхідних при листуванні  і  розмові.

У будь-якому виді праці є такі фізіологічні функції, які по їхньому вирішальному значенню для освоєння трудових навичок і для підтримки на високому рівні працездатності є визначальними, або ключовими. Зміни ключових функцій під час праці при нормальних умовах відбивають перебудову фізіологічних процесів відповідно конкретній виробничій задачі. Підпорядкування робочої   поведінки  і фізіологічних функцій меті праці виявляється в нерівномірному підвищенні інтенсивності різних функцій: найбільше підвищення інтенсивності властиве ключовим функціям.

При фізіологічному вивченні важкої фізичної праці насамперед звертається увага на саморегуляцію обмінних процесів,   серцево-судинну   і дихальну діяльність, тому що саме ці процеси визначають можливий рівень підвищення інтенсивності і тривалості праці і ступінь стійкості робочого динамічного стереотипу.

При ручній праці помірної ваги обмінні і дихально-циркуляторні  процеси вже не є визначальними   й обмежуючими факторами. Роботи,   для   виконання   яких необхідні точна координація рухів і планування складних трудових операцій, зв’язані з підвищеною інтенсивністю нервових процесів, що беруть участь у програмуванні і корекції рухових актів, що відбиває, наприклад, у змінах   показника  зоровомоторной реакції.

При   виконанні   різних   видів розумової праці ведуча роль належить формуванню   і підтримці   концентрованої   уваги, єдиної складної системи слідових процесів, що лежать в основі   утриманні  в пам’яті знань, сприйняття і переробки нової інформації.

Ключові фізіологічні функції при кожнім виді праці повинні виявлятися у визначеному діапазоні інтенсивності. Оптимальне пристосування до праці ключових фізіологічних функцій спостерігалося на різних ділянках виробництва при нормальних   (або близьких до нормального) умовах зовнішнього середовища в другу і третю годину робочої зміни, тобто після   періоду   впрацьовування. Функціональні зміни фіксувалися безпосередньо на робочих місцях у робітників.

Існує п’ять циклів регуляції фізіологічних процесів, характерних для п’яти основних категорій праці:

— важкої фізичної праці;

—  ручної праці помірної ваги;

— праці верстатників;

— праці підвищеної точності, зв’язаної з контрольно-вимірювальними операціями;

— розумової праці [16, с. 85].

Для кожної категорії  праці дані приклади робіт і характеристика ключових фізіологічних функцій, за допомогою якої можна оцінювати рівень інтенсивності фізіологічних процесів (максимальний, нормальний, або середній, мінімальний).

При виконанні робіт, що вимагають значних м’язових зусиль, пристосування організму полягає в підвищенні витрат енергії. Величина витрат енергії вказує на рівень інтенсивності фізіологічних процесів, що відбуваються головним чином у м’язовій тканині.

Добова витрата енергії в представників різних професій залежить від величини виконуваної людиною механічної роботи. Звідси випливає, що по кількісному показнику витрат енергії можна визначити бажану норму фізичного навантаження.

При оптимальному пристосуванні людини до важкої фізичної праці витрата енергії повинна складати 240 ккал/год. Знаючи енергетичну вартість кожної робочої операції і середню норму витрати енергії за одну годину роботи, можна розрахувати кількість операцій, що повинні бути виконані протягом години робіт і за робочу зміну.

Витрати енергії можна визначити методом непрямої калориметрії (газообміну). Для цього на досліджуваного надягають маску з клапанами. Повітря надходить у легені через один із клапанів, видихуване повітря через інший клапан попадає в прогумований мішок, укріплений за плічми робітника. Зібраний у такий спосіб видихуване повітря досліджується на зміст кисню і вуглекислого газу. По обсязі спожитого за даний відрізок часу кисню визначається кількість калорій, що були витягнуті з живильних речовин, окислених за цей час.

Численні дослідження газообміну в робочих різних професій, проведені фізіологами праці різних країн, дозволили одержати показники витрати енергії при виконанні широко застосовуваних ручних трудових операцій. На основі цих даних можна вирішити  питання про оптимізацію ключової фізіологічної функції при виконанні конкретного виду роботи.

Вивчаючи споживання енергії при різних видах фізичної праці, можна приблизно   оцінити   їхня вагу. У розряд легких робіт включають види м’язової діяльності, при яких споживання   енергії  зростає в порівнянні з основним обміном не більш ніж у 2-2,5 рази. Роботами середньої важкості  вважають такі,   при  яких споживання енергії в порівнянні з основним обміном збільшується в 3-4 рази. Роботи, що вимагають ще більшого споживання енергії, відносять до важких.

Споживання енергії не слід розглядати як однозначну і вичерпну   характеристику   важкості (стомливості) різних видів праці, оскільки стомливість залежить не тільки від рівня витрат енергії, але і від величини статичних напружень, від розподілу навантаження на працюючі м’язові групи. Головна причина стомлення полягає в зміні функціонального стану нервових кліток, що веде до порушення робочого динамічного  стереотипу.   Якщо в роботі беруть участь в основному відносно   слабкі   м’язові групи, як нерідко буває при зборці дрібних механізмів, при роботі на конвеєрі й інших подібних роботах, то стомлення настає швидко, незважаючи на відносно невеликі витрати енергії.

Механізована праця характеризується більш високою продуктивністю і підвищеною точністю виготовлення продукції, тому що виконання механічної  роботи в основному передається машині, точні технології,  чіткі операції виконуються за допомогою відповідно відрегульованих механізмів. Робота людини в системі «людина — машина» найчастіше не вимагає значних фізичних зусиль, але зв’язана з підвищеною напругою уваги, з точним зоровим і кінестетичним контролем виробничого процесу, з виконанням точно координованих швидких робочих рухів, зі сполученням різних рухових функцій обох рук.

У залежності від умов взаємодії людини з машиною основний (технологічний) час, протягом якого в системі «людина — машина» здійснюється технологічний процес, може бути машинним, машино-ручним і ручним. При різних видах механізованої праці співвідношення зазначених видів робочого часу може бути  різним. Наприклад, при швидкісному різанні або масовому виготовленні на металорізальних верстатах нескладних деталей машинний час складає близько 60-80% всього оперативного часу, виконання ручних прийомів займає всього 20-40% оперативного часу. Звичайно протягом усієї робочої зміни верстатник знаходиться в положенні «стоячи».

Успішність роботи на металорізальному верстаті забезпечується формуванням у верстатника складного робочого динамічного стереотипу. Про складності цієї рефлекторної системи свідчить наявність великого числа елементів (переходів), що складають трудову операцію верстатника: узяття заготівлі, приміщення заготівлі в патрон, закріплення заготівлі в патроні, підведення різця, пуск верстата, зупинка верстата, гостріння, вимір і т.п. Неточне виконання елементів операцій і зв’язані з цим утрати часу можуть значно знизити продуктивність праці.

Конструкція сучасних верстатів (наприклад, у машинобудуванні) така, що дозволяє виконувати ручні робочі дії, використовуючи різні варіанти сполучень елементарних рухів. Перебування таких варіантів,  що найбільшою мірою сприяють економії часу і можливості сполучення дій обох рук, є чинником підвищення працездатності і продуктивності праці.

У формуванні у верстатника інтегрального образу робочих дій особливо важливим є момент, коли сліди порушення другосигнальних роздратувань поєднуються (асоціюються) зі слідами безпосередніх (першосигнальних) роздратувань, сприйманих різними аналізаторами під час виконання робочих операцій на верстаті. Функціональний стан, що виникає при виконанні кожного елементу складної операції верстатника, здобуває визначене значення не тільки для рішення цієї задачі, але і для підготовки оптимальних початкових умов виконання наступних елементів [16, с. 88].

Поряд з формуванням і функціонуванням інтегрального образу робочих дій велике значення має свідоме планування трудових елементів і операцій. Розрізняють наступні етапи планування:

  • орієнтоване,
  • організаційне,
  • планування/виконання.

При наявності інтегрального образа робочих дій і їхнього свідомого планування верстатником вибираються відповідні робочі рухи. Здійснення ж цих робочих рухів у машинно-ручних і ручних елементах операцій верстатника має свої психофізіологічні закони. Найважливіший з них — закон концентрації м’язової сили на короткому інтервалі простору і часу. Завдяки зосередженню (концентрації) м’язових зусиль у найбільш сприятливий момент може бути досягнуте оптимальне пристосування в часі власних рухів до роботи верстата.

Наприклад, на одному з підприємств токарі-передовики затрачали вдвічі менше часу на виконання операції, чим інші токарі. Для виявлення причин, що перешкоджають освоєнню передових прийомів роботи на токарському металорізальному верстаті, були проведені комплексні кіноциклографічні і електроміографічні  дослідження.

Аналіз кіноциклограмм і електроміограмм у токарів різної кваліфікації показав, що при виконанні ручних і машинно-ручних прийомів у кращих верстатників відбувається концентрація хвиль швидкості і прискорення рухів, а також залпів підвищеної біоелектричної активності м’язів у коротких інтервалах часу і на коротких ділянках робочої траєкторії рухів ланок тіла, що дозволяє цим верстатникам найбільше ефективно виконувати операцію.

Ключовий цикл саморегуляції в системі «людина — машина» характеризується постійним впливом людини  як керуючої ланки на машину, переробкою інформації, що надходить від машини до людини, і виконанням  складних, точних рухів відповідно до виробленого плану й інтегральному образу робочих дій.

При удосконалюванні взаємодії, що відбувається, між людиною і машиною необхідно з’ясувати не тільки можливості зменшення витрат часу на різні елементи операції, але й особливості ключових фізіологічних функцій:

  • планування трудової операції (організаційне і виконавське),
  • формування і підтримки інтегрального образу робочих дій,
  • підвищення лабільності афферентного і ефферентного ланок рухового апарата,
  • концентрації м’язової сили і нервових процесів (порушення і гальмування),
  • вироблення високої стійкості рефлекторної системи рухового динамічного стереотипу,

м’язової витривалості при статичних і динамічних зусиллях [16, с. 92].

Іноді в практиці наукової організації праці методи підвищення продуктивності праці зводяться до фіксації стихійно знайденого робітником-верстатником найбільш вдалого варіанта виконання конкретної трудової операції і до розробки інструкцій, спрямованих на полегшення освоєння цього варіанта іншими робітниками. Нерідко в інструкціях поєднуються рекомендації до виконання комплексу рухів, варіанти яких знайдені і відпрацьовані різними виконавцями.

Проектування організації праці за допомогою підсумовування часу виконання елементів кращими працівниками одержало поширення і за рубежем. Система підсумовування мікроелементів трудових операцій застосовується для попередньої оцінки витрат часу на проектовані трудові операції. Деякі автори вважають, що вона повинна замінити вивчення витрат робочого часу за допомогою хронометражу, дані якого можуть бути неточними за рахунок суб’єктивізму спостерігача і тому непридатними для проектування нового трудового процесу .

Подібна методика розроблена і для проектування операцій при розумовій праці (при роботі на пультах керування), при цьому сумуються елементи типу «час реакції оператора на сигнали», «час арифметичного обчислення» і ін. (система «Уорк фэктор»).

Ці системи мають загальний недолік — у них не враховуються фізіологічні закони об’єднання рухів і елементів у цілу операцію. При проектуванні операцій необхідне ретельне психофізіологічне вивчення окремих елементів, аналіз структури цих елементів і рухів з погляду найбільш ефективного досягнення трудової мети.

Знання ключових фізіологічних функцій верстатника дозволяє ефективно вирішувати задачі удосконалювання трудових процесів на верстатних операціях. Особи, що інструктують робітників, поряд з навчанням останніх передовим методам і прийомам праці повинні сприяти формуванню правильних представлень про мету трудової операції й етапах її досягнення, інтегрального образу необхідних робочих дій. При рішенні цієї задачі велику допомогу роблять письмові інструкції, докладні інструкційні карти, самоконтроль працюючих. Підвищення лабільності рухового апарата і концентрації нервових процесів і м’язової сили може бути досягнуте за допомогою спеціальних вправ на тренажері. Порівняно менше значення при освоєнні передових методів праці має засвоєння окремих рухів кваліфікованого робітника шляхом наслідування.

2.     Аналіз умов праці по факторам

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру (статі, віку, стану здоров’я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо) [10, с. 213].

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

— фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

— нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;

— робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

— монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;

— температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;

— забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

— виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

— вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

— освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплюючи [10, с. 215].

На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, ставлення до праці, стан здоров’я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

На формування умов праці впливає багато факторів (рис. 2.1), основними з яких є соціально-економічні, техніко-організаційні та природні. Соціально-економічні фактори визначають характер умов праці. Серед них виділяються підгрупи:

Серед них виділяються підгрупи:

— нормативно-правові (законодавство про працю, стандарти, санітарні та інші норми і правила, а також форми адміністративного й громадського контролю за їх виконанням);

— економічні (матеріальне та економічне стимулювання; моральне заохочення, система пільг і компенсацій за несприятливі умови праці);

— соціально-психологічні (психологічний клімат у колективі, умови оглядів, конкурсів; проведення «днів охорони праці»);

— суспільно-політичні (форми руху працюючих за створення сприятливих умов праці, винахідництво і раціоналізація).

Техніко-організаційні фактори впливають на формування умов праці на робочих місцях, ділянках, у цехах. Серед них виділяються такі підгрупи:

— предмети праці та продукти праці;

— технологічні процеси;

— засоби праці;

— організаційні форми виробництва, праці та управління.

Дія природних факторів не тільки зумовлена особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технологій, організації виробництва і праці. Серед них виділяються такі підгрупи:

— географічні (кліматичні зони);

— біологічні (особливості рослинного та тваринного світу в сільському господарстві);

— геологічні (характер добування корисних копалин).

Усі вказані фактори впливають на формування умов праці одночасно та у нерозривній єдності, зумовлюючи поряд з іншими параметрами виробниче середовище.

Класифікація факторів, які впливають на формування умов праці, допомагає на рівні галузі, об’єднання окремого виробництва:

— формувати та поліпшувати умови праці, аналізувати їх стан;

— планувати заходи щодо полегшення умов праці;

— розробляти проекти устаткування, споруджень, технологічних проектів, спрямованих на поліпшення умов праці;

— зосереджувати (фінансові, матеріальні, трудові) ресурси на полегшення умов праці;

— прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку зі змінами технології, устаткування, впровадженням нових матеріалів та технологій.

Система факторів, що впливають на формування умов праці, спричиняє свій опосередкований вплив на людину через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.

Виділяють наступні елементи умов праці, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях:

— санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря й ін.). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог;

— психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов’язане з динамічною і статистичною роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору — точність роботи; нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження — обсяг інформації, що переробляється, число виробничо важливих об’єктів одночасного спостереження; монотонність трудового процесу — темп праці; різноманітність тощо. Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів;

— естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер’єра, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки;

— соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат). Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об’єктивну основу для їх виміру й оцінки;

— технічні елементи (рівень механізації праці) [10, с. 221].

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 450-р «Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими та важкими умовами праці» впроваджена нова гігієнічна класифікація праці [10, с. 221].

Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на чотири класи :

І клас — оптимальні умови — такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення [10, с. 222].

ІІ клас — допустимі умови — характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах [10, с. 223].

ІІІ клас — шкідливі умови — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство. Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня:

1-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що, як правило, викликають функціональні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять переважно до зростання виробничо зумовленої захворюваності, виникнення окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності);

3-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що призводять, крім зростання виробничо зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою працездатності в період трудової діяльності);

4-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності [12, с. 84].

IV клас — небезпечні (екстремальні) умови — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень [12, с. 85].

Гігієнічна класифікація праці використовується для:

— роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності;

— працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;

— установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць;

— установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих;

— органів соціального і медичного страхування [12, с. 88].

Наведемо основні   виробничі  фактори,  які  характеризують  умови  праці  технолога Дарницького заводу залізобетонних конструкцій наведені  в  таблиці  2.1.

Таблиця 2.1. Аналіз  умов  праці технолога   Дарницького заводу залізобетонних конструкцій

п/п

Фактори виробничого середовища і трудового процесу Нормативне

значення

/ ГДК /

Фактичне

значення

Прим.

 

 

 

 

1 Шум (еквівалентний), дБА 45 65 ІІ клас
2 Вібрація / загальна і локальна /, м/с2 90 90 І клас
3

 

Освітлення

— природне,  %

— штучне, Лк

 

1,8

300

 

1

250

 

ІІ клас

4 Загазованість(запиленість), мг/м3 0,5 0,5 І клас
5 Електромагнітне випромінювання,

МГц — В/м

18/20 18/20 І клас
6 Електростатичне поле, кВ/м 22,5 20 І клас
7 Мікроклімат у приміщенні:

— температура повітря

(теплий/холодний), °С

23-25(22-28)

22-24(21-25)

24

22

 

І клас

  — швидкість руху повітря

(теплий/холодний), м/с

0,1/0,1

0,1-0,2/0,1

0,1 І клас
  — відносна вологість повітря

(теплий/холодний), %

40-60 52 І клас

Проведене дослідження   умов праці (табл..2.1) дозволяє  зробити  висновок,  що на  Дарницькому заводі залізобетонних конструкцій на  робочому  місці   технолога  умови   праці   —  категорія І:   за  більшістю факторів   спостерігаються   оптимальні  умови  праці.  Проте  спостерігається  підвищений  рівень  шубу і недостатній  рівень освітлення.

Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров’я людині загальновідомий. Під час роботи в шумних умовах продуктивність ручної праці може знизитись до 60%, а кількість помилок, що трапляються при розрахунках, зростає більше, ніж на 50%. При тривалій роботі в шумних умовах перш за все уражаються нервова та серцево-судинна системи та органи травлення. Зменшується виділення шлункового соку та його кислотність, що сприяє захворюванню гастритом. Необхідність кричати при спілкуванні у виробничих умовах негативно впливає на психіку людини.

Недостатня  освітленість  знижує рівень збудженості центральної нервової системи, і, природно, активність усіх життєвих процесів. При недостатньому освітленні і поганій його якості відбувається швидке стомлення зорових аналізаторів, знижує продуктивність праці,   підвищується травматизм.

Розглянемо методи боротьби з шумом. Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий спосіб боротьби з шумом. Створюються мало шумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.

Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об’єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер’єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об’єкт і в котрій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає тому, що шумовипромінювальний об’єкт або декілька найбільш шумних об’єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об’єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижують шум в приміщенні.

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об’єму приміщення, його геометрії, місць розташування джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми. Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА.

Заходи щодо зниження шуму слід передбачати на стадії проектування промислових об’єктів та обладнання. Особливу увагу слід звертати на винесення шумного обладнання в окреме приміщення, що дозволяє зменшити число працівників в умовах підвищеного рівня шуму та здійснити заходи щодо зниження шуму з мінімальними витратами коштів, обладнання та матеріалів. Зниження шуму можна досягти лише шляхом знешумлення всього обладнання з високим рівнем шуму.

Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнання в приміщенні розпочинають зі складання шумових карт та спектрів шуму, обладнання і виробничих приміщень, на підставі котрих виноситься рішення щодо напрямку роботи.

Розглянемо способи покращення освітлення. До експлуатаційних заходів із покращання природного освітлення слід віднести регулярне промивання усіх засклених поверхонь, а також фарбування внутрішніх поверхонь приміщення. Колір фарбування покриву стін та стелі повинен мати великі коефіцієнти відбивання.

Підвищити  ефективність електроосвітлювальних установок, збільшити освітленість робочих місць, досягнути реальної економії електроенергії  дозволяє  впровадження нових прогресивних джерел світла, використання світильників з високим ККД, використання конструкцій відбиваючої арматури і раціональних схем освітлення.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років.

Атестація робочих місць передбачає:

— виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

— санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

— комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

— установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

— обгрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

— визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

— аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці [12, с. 90].

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

— з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;

— зі шкідливими і важкими умовами праці;

— зі шкідливими умовами праці.

Ці дані заносяться до Карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

— робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення [12, с. 91].

Умови праці визначаються певними критеріями факторів виробничого середовища і трудового процесу.

На кожному робочому місці на працездатність впливають, здебільшого, декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі незмінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшення умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактичних умов праці з нормативними, прийнятими для базового періоду.

3. Заходи по поліпшенню умов праці

В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці.

Загальні положення і вимоги, які регламентують умови праці на підприємствах та організаціях, визначені законодавством про працю. Згідно з цими положеннями і вимогами розробляються й періодично переглядаються спеціальні правила, норми та інструкції з охорони праці і виробничої санітарії. Більшість нормативів і рекомендацій з умов праці встановлюються на рівні державних стандартів (Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку — ДСН 2.3.6 037-99, Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації — ДСН 3.3.6 039-99, Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень — ДСН 3.3.6 042-99 тощо) [16, с. 155]. Санітарні норми, встановлені для підприємств, визначають правила, вимоги, положення, які регламентують умови праці. Вони представлені у вигляді різних документів: довідників, збірників норм та правил, інструкцій, постанов, законодавчих актів.

Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

— за призначенням — проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

— щодо обов’язковості застосування — обов’язкові і рекомендовані;

— залежно від впливу умов праці на організм людини — оптимальні й допустимі;

— залежно від сфери застосування — загальні та галузеві;

— залежно від терміну дії — постійні та тимчасові [16, с. 156].

Згідно із санітарними нормами всі промислові об’єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів. Для кожного з них установлена санітарна зона, мінімальна допустима відстань між промисловим об’єктом, жилими спорудами, культурно-профілактичними закладами. Так, для підприємств І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м, для ІІ — 500 м, для ІІІ — 300 м, для ІV — 100 м і для V класу — 50 м [16, с. 167].

До І, ІІ, ІІІ класу належать підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства з видобутку руди, виробництва будівельних матеріалів, до ІV — підприємства з обробки деревини, підприємства текстильної, легкої, харчової промисловості, до V класу — підприємства металообробної промисловості без ливарних процесів, меблеві фабрики, друкарні тощо [16, с. 157].

Обладнання робочих місць та умови праці на них повинні відповідати вимогам таких нормативних документів:

— розміри й обладнання виробничих приміщень — СН 245-71 (Санітарним нормам проектування промислових підприємств) і ОНТП-24-86 (Загальнодержавним нормам технологічного проектування), а допоміжних — СНиП 2.09.04-82 (Будівельним нормам і правилам). Наприклад, для забезпечення нормальних умов праці на одного працівника встановлюють санітарні норми — обсяг виробничого приміщення не менше 15 м3, площу — не менше 4,5 м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;

— показники мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, швидкість руху повітря, теплове випромінювання) в робочій зоні — Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 042-99;

— рівні вібрації не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 039-99;

— концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться у переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617-88, доповненнях № 1-7 до нього, а також ГДК, затверджених Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.;

— рівні виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 037-99;

— параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість робочої поверхні, показники осліпленості) повинні відповідати вимогам СНиП-4-79) [16, с. 159].

Згідно з нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), допустимий рівень виробничого фактора.

Гранично допустимий рівень виробничого фактора — це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилення в стані здоров’я в процесі роботи або у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь.

Гранично допустима концентрація означає концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год або іншої тривалості, але не більше 41 год за тиждень за час усього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я.

Допустимий рівень виробничого фактора — це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми чи захворювання, але може викликати рідкісні швидкоплинні відчуття, зміну функціонального стану організму, що не виходять за межі фізіологічної спроможності пристосування.

У зв’язку з тим, що будь-який трудовий процес виконується в певних умовах, санітарні норми тісно пов’язані з нормами праці. Тому при фізіологічному обґрунтуванні норм праці необхідно враховувати реальні умови і можливість скорочення факторів виробничого середовища, які несприятливо впливають на організм працівника.

Вплив несприятливих умов на організм працівника обмежує в нормах праці установлення необхідного часу регламентованого відпочинку. При цьому санітарні норми є свого роду еталоном, з яким зіставляють різні варіанти умов виконання робіт. Залежно від ступеня впливу умов праці на організм працівника визначають тривалість робочої зміни і режим внутрішньозмінного відпочинку, що, у свою чергу, визначає норми часу і виробітку. Санітарні норми широко застосовуються при аналізі умов праці і впровадженні заходів щодо їх поліпшення.

При аналізі умов праці фактичне значення температури і вологості повітря, шуму і вібрації та інших елементів зіставляється з нормативами, тобто існуючими санітарними нормами. Таке зіставлення дозволяє виявити робочі місця на ділянці з несприятливими умовами, диференціювати умови і характер праці за ступенем шкідливості і небезпечності на оптимальні, допустимі, шкідливі і небезпечні, визначити індекс відповідності фактичних умов нормативним (а) за формулою:

а=Уф/Ун

де Уф — фактичне значення елемента умов праці;

Ун — нормативне значення елемента умов праці.

Розробка на підприємствах планів поліпшення умов праці має своєю основою санітарні норми.

Перевірка санітарного стану промислових підприємств і організацій органами санітарного надзору здійснюється на основі санітарних норм.

Санітарні норми мають динамічний характер і змінюються залежно від зміни виробничих умов, навколишнього середовища та інших факторів. Удосконалюють санітарні норми на основі науково-технічного прогресу внаслідок вжиття заходів щодо поліпшення умов праці, виникнення технічних, організаційних та економічних можливостей дотримання і вдосконалення відповідних норм. Санітарні норми і правила затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці [2, с. 24].

Атестація робочих місць за умовами праці — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Періодичність такої атестації встановлюється підприємством у колективному договорі, але не рідше одного разу за 5 років.

Атестація робочих місць передбачає:

— комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці, відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

— виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

— санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

— встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

— обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

— визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

— аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці [2, с. 25].

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного та організаційного рівня. Ця Карта містить оцінку наступних факторів виробничого і трудового процесу:

— шкідливих хімічних речовин від І до IV класу небезпеки включно;

— пилу;

— вібрації;

— шуму;

— інфразвуку;

— ультразвуку;

— неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;

— мікроклімату у приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);

— температури зовнішнього повітря влітку та взимку;

— атмосферного тиску;

— біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від І до ІV класу небезпеки включно);

— важкості праці (динамічної роботи, статистичного навантаження);

— робочої пози;

— напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);

— змінності.

За результатами атестації складаються переліки:

— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок підприємства;

— робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно вжити першочергові заходи щодо їх поліпшення [16, с. 161].

4.   Математичний розділ

Важливого значення набуває оцінювання стану умов праці й визначення ступеня їх шкідливості та небезпечності. Оцінювання умов і характеру праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці з метою:

  • контролю умов праці працівників на відповідність санітарним правилам і нормам;
  • атестації робочих місць за умовами праці;
  • санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;
  • складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
  • розслідування випадків професійних захворювань;
  • розробки рекомендацій по поліпшенню умов праці тощо [12. с. 93].

Результати зусиль щодо поліпшення умов праці значно залежать від правильного аналізу стану умов праці та оцінки цього стану як за окремими елементами, так і в цілому за якимось показником. Таким показником, який з достатньою для практики точністю враховував би «різноякісний» вплив усіх факторів умов праці, на даний момент прийнято вважати важкість праці. Правомірність його використання зумовлена тим, що організм людини однаково реагує на вплив з найрізноманітніших поєднань елементів умов праці. Однакові за важкістю зміни в організмі працівників можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках причиною можуть бути якісь шкідливі фактори зовнішнього середовища, в других — завелике фізичне або розумове навантаження, у третіх — дефіцит рухливості при підвищеному нервово-емоційному навантаженні і т. ін. Можливе і різне поєднання цих причин.

Таким чином, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, її здоров’я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. Це визначення поняття важкості праці однаково можна застосувати як до розумової, так і до фізичної праці.
Ступінь важкості праці можна визначити залежно від реакцій та змін в організмі людини. Урешті-решт вони служать показником якості самих умов праці.

Згідно з методикою інтегрального бального оцінювання важкості праці розроблена таблиця з критеріями бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється від одного до шести балів, залежно від його кількісного значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Так, один бал одержують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі за санітарні норми і гранично допустимі рівні (концентрації), два бали — ті, що відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям).
Вищі бали диференціюються залежно від величини перевищення норм або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється промисловий пил, рівень якого більше за гранично допустимий рівень і становить 5 мг/м3; а шістьма балами — понад 30 мг/м3 [12, с. 95].

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

Загальне інтегральне оцінювання важкості праці визначається за формулою:

За інтегрального оцінювання важкості праці враховуються лише ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці.
Якщо питома вага дії того чи іншого елемента умов праці менше за восьмигодинну зміну, оцінювання елемента умов праці визначається за формулою:
                                                        Хфакт=Хмакс*t

де Хмакс — максимальне оцінювання елемента умов праці при його дії від 90 до 100 % робочої зміни, балів;

t — час дії елемента в частках робочої зміни [2, с. 145].

Нині спостерігається об’єктивно обґрунтована наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідає шість груп умов праці.
До першої категорії важкості відносяться роботи, виконані за оптимальних умов зовнішнього виробничого середовища та за оптимальних розмірів фізичного, розумового та нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності та продуктивності праці. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування.

Другу категорію становлять роботи, виконані в умовах, де гранично допустимі концентрації та гранично допустимі рівні шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров’я, пов’язаних із професійною діяльністю, не спостерігається протягом усього періоду трудової діяльності людини [2, с. 147].

До третьої категорії відносяться роботи, виконані в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, характерні для граничного стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Поліпшення умов праці та відпочинок порівняно швидко ліквідують негативні наслідки (формувальники в ливарних цехах).
До четвертої категорії належать роботи, за яких вплив несприятливих (небезпечних та шкідливих) факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей [2, с. 148].

Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо наприкінці робочих періодів (зміни, тижня). Виникає типовий виробничо зумовлений стан передзахворювання і т. ін. (сталевари).

П’яту категорію становлять роботи, за яких у результаті досить несприятливих умов праці наприкінці робочого періоду (зміни, тижня) формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей і зникають у більшості робітників після повноцінного відпочинку [2, с. 149].

Однак у деяких осіб вони можуть перетворитися на виробничо зумовлені та професійні захворювання (шахтарі на підземних роботах).
До шостої категорії важкості відносяться роботи, виконані в найнесприятливіших (екстремальних) умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються надто швидко, можуть мати незворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів (водолази, які працюють на великих глибинах).
Виходячи з інтегральної оцінки, визначається категорія важкості (табл. 4.1).
Приклад 1. На робочому місці на працівника впливають п’ять біологічно значущих елементів, оцінюваних у 5, 4, 3, 3, 2 бали. Всі вони діють протягом зміни (480 хв). Визначимо інтегральну бальну оцінку та категорію важкості праці:

       Ит=[5+(4+3+3+2)/(5-1)*6]-10=55
Категорія важкості праці — V, розмір доплат за умови праці — 20 % тарифної ставки [2, с. 154].

Приклад 2. На робочому місці є чотири біологічно значущих елементи, які мають оцінку 3, 3, 4, 6 балів, за тривалістю їх дії різні і дорівнюють відповідно 380, 240, 120, 240 хвилин, що в долях одиниці становить 0,8;  0,8 = 2,4;´0,5; 0,25; 0,5. Визначимо фактичні бальні оцінки:

х1 = 3   0,5 = 3.´ 0,25 = 1,0; х4 = 6 ´ 0,5 = 1,5; х3 = 4 ´х2 = 3

Інтегральна бальна оцінка дорівнюватиме:

Ит=[3.0+(2.4+1.5+1.0)/(4-1)*6]*10=32.7

Категорія важкості праці – ІІ.

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими і шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються у Карті умов праці на робочих місцях.

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища і важкості праці визначається в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці. Кількість балів за кожним фактором проставляється в Карті умов праці. При цьому для оцінки впливу даного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни (табл. 4.2) [2, с. 160].

Для прикладу наведемо оцінювання умов праці та розмір доплати працівникам Дарницького заводу залізобетонних конструкцій за роботу у важких і шкідливих умовах праці (табл. 4.3).

Оцінювання стану умов праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до оптимальних, допустимих чи шкідливих, небезпечних, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсації за несприятливі умови.
Згідно з гігієнічною класифікацією праці, якщо на робочому місці значення рівнів шкідливих факторів перебувають в оптимальних чи допустимих межах, то умови праці тут відповідають гігієнічним вимогам і належать до І класу (допустимі). Якщо рівні шкідливих виробничих факторів перевищують гігієнічні нормативи умови праці відносять до ІІІ класу (шкідливі умови) або до ІV класу (небезпечні) [12, с. 70].

На ВАТ Дарницькому заводі залізобетонних конструкцій функції  охорони  праці  виконує  директор  підприємства.

Відповідно  до  законодавства  України  директор  підприємства  видає   керівникам  структурних  підрозділів    обов`язкові  для  виконання   приписи  щодо  усунення   наявних  недоліків,   отримує  від  них   необхідні  відомості,  документацію  і  пояснення  з  питань   охорони  праці,   вимагає  відсторонення   від  роботи  осіб,   які  не  пройшли  медичного   огляду,  навчання,  інструктажу,  перевірки  знань    з  охорони  праці  і  не  мають  допуску   до відповідних  робіт   або  не виконують  нормативів   з  охорони  праці,  зупиняє   виробництво,  машини,  механізми,  устаткування  у  разі  порушень,  які створюють  загрозу  життю   або  зздоров`ю   працюючих.

Керівництво,  організація  і  відповідальність  за  своєчасне  і  правильне  проведення  інструктажів   покладається  на  керівника  підприємства.

Всі  працівники  при  прийомі  на  роботу  і  в  процесі  роботи   проходять  навчання (інструктаж)  з питань: охорони  праці; надання   першої  допомоги   потерпілим   від  нещасних  випадків; правил  поведінки   при  виникненні  аварій.

На  підприємстві  директором  проводиться  інструктаж    вступний  і  на  робочому  місці,  який  поділяється  на  первинний,  повторний  та  цільовий.

Новоприйняті працівники ВАТ Дарницького заводу залізобетонних конструкцій після  первинного    інструктажу   на  робочому  місці   до  початку  самостійної   роботи  проходять  стажування  під  керівництвом  кваліфікованих  фахівці   протягом  5  змін.

Допуск  до   стажування   оформлюється  наказом   по  підприємству,  в  якому   визначаються   тривалість  стажування   та  вказується  прізвище   відповідального  працівника.  Під  час  стажування   працівники   виконують   роботи,  які   за  складністю,   характером  і  вимогами   безпеки   відповідають  роботам,  що  передбачаються   функціональними  обов’язками   цих  працівників.   Запис   про  проведення  стажування   та  допуск   до  самостійної  роботи   здійснюється  безпосередньо   керівником  робіт  в  журналі  реєстрації   інструктажів.

Внаслідок  суворого дотримання   правил   безпечної   експлуатації  обладнання  і  засвоєння   технологічних  процесів,  обладнання  та  методів   безаварійного  керування   ними    на  підприємстві  випадків  травматизму  і  профзахворювань  за  період  2005-2007 рр.  не  спостерігалось. Аналіз  стану  охорони  праці  ВАТ Дарницького заводу залізобетонних конструкцій здійснено в  табл. 4.4.

Таблиця 4.4. Аналіз  стану  охорони  праці  ВАТ Дарницького заводу залізобетонних конструкцій

Назви показників і їх складових Роки Відхилення 2007 від 2005 рр.
2005 р. 2006 р. 2007 р (+,  -) %
1 2 3 4 5 6 7
1 Середньооблікова кількість працюючих (П) 7 9 10 3 42,8
2 Кількість нещасних випадків за звітний період (n) 0 0 0 0 0
3 Кількість випадків захворювань (З) 6 6 4 -2 -33,33
4 Сумарна кількість днів непрацездатності за звітний період (Дз) 30 21 13 -17 -56,67
5 Показник частоти випадків  захворювань (Кз) 85,7 66,7 40 -45,7 -53,33
6 Коефіцієнт важкості захворювань (Квз) 5 3,5 3,25 -1,75 -35
7 Коефіцієнт  небезпеки  робочих  місць (Крм) 0,018 0,011 0,008 -0,01 -55,56
8 Коефіцієнт  умов  праці (Кп) 0,25 0,025 0,016 -0,23 -93,60
9 Коефіцієнт  небезпечності   машин (Км)
10 Коефіцієнт  небезпечності  будівель   та  виробничих  приміщень (Кб)

На  ВАТ Дарницькому заводі залізобетонних конструкцій стан  охорони  праці   згідно  розрахованих  показників   досить  позитивний,   нещасних  випадків  на  підприємстві  не  було. Показник  частоти  випадків  захворювань  і   коефіцієнт  важкості  захворювань  зменшились,  що  оцінюється  позитивно.   Коефіцієнт   небезпеки  робочих  місць  і  коефіцієнт  умов  праці   є  низькими  і  мають  тенденцію  до зниження,  що  свідчить  про  покращення  стану  охорони  праці  на  підприємстві.

Охорона здоров’я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги і компенсації. Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці, для зміцнення їх здоров’я і попередження професійних захворювань згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці.

Витрати, пов’язані з безплатною видачею такого харчування працівникам, повинні проводитися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету. Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. Таким працівникам надається додаткова відпустка до основної і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку та скорочений робочий день.

При скорочені робочого дня людина працює і відчуває на собі вплив шкідливих речовин не повний нормований робочий день (вісім годин), а на певний визначений час менше. Завдяки цьому часу відпочинку їй легше повернутися до нормального самопочуття. Такий вид компенсації, як додаткові відпустки, скорочений робочий день спрямовані на те, щоб людина, яка працює в умовах, небезпечних для її здоров’я та життєдіяльності, мала більше часу на відтворення своїх життєвих сил.

Усі види компенсації (скорочений робочий день, додаткова відпустка, пенсії за віком на пільгових умовах) спрямовані на збільшення часу відпочинку від небезпечної, напруженої праці. Грошовою компенсацією працівникам за роботу у шкідливих умовах є доплати за несприятливі умови праці, які можуть здійснюватися шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів, урахування дійсного стану умов праці при їх встановленні.

Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 р. і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами, зокрема за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці . У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплати [12, с. 75].

З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплати і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (ст. 19), введеним в дію з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Закон України «Про оплату праці» (ст. 15) конкретизує цю норму й передбачає, зокрема, що умови впровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами [12, с. 77].

Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:  за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці; за інтенсивність праці; за роботу у нічний час; за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць та оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу). Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час [12, с. 78]. Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди).

Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працівників і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять понад 700 млн грн .

Висновки

Умови праці — це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру (статі, віку, стану здоров’я, рівня кваліфікації, умов). Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

— фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу);

— нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання);

— робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва);

— монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);

— температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину);

— забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини);

— виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах);

— вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину).

— освітленість у робочій зоні (в люксах).

У зв’язку з тим, що будь-який трудовий процес виконується в певних умовах, санітарні норми тісно пов’язані з нормами праці. Тому при фізіологічному обґрунтуванні норм праці необхідно враховувати реальні умови і можливість скорочення факторів виробничого середовища, які несприятливо впливають на організм працівника.

Вплив несприятливих умов на організм працівника обмежує в нормах праці установлення необхідного часу регламентованого відпочинку. Залежно від ступеня впливу умов праці на організм працівника визначають тривалість робочої зміни і режим внутрішньозмінного відпочинку, що, у свою чергу, визначає норми часу і виробітку.

Охорона здоров’я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги і компенсації. Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці, для зміцнення їх здоров’я і попередження професійних захворювань згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці.

Список використаних джерел

  1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. – М.: МГУ, 1998
  2. Градов А.П. Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие. — СПб.: Спец, литература, 1999
  3. Грачев М.В. Суперкадры: управление персоналом в международной корпорации. – М., 1996
  4. Дункан Джек. У. Основополагающие идеи менеджмента. — М.: Дело,1995
  5. Исаенко А.Н. Кадры управления в корпорациях. – М.: 1998
  6. Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Формирование системы управления персоналом. — М.: ГАУ, 1999
  7. Коханов Е.Ф. Отбор персонала и введение в должность. М.: ГАУ, 1998
  8. Ладанов И.Д., Практический менеджмент — М: Ника, 2003
  9. Маслов Е.В. Управление персоналом предприятия. – М.: Инфра-М, 1999
  10. Менеджмент организации. /Под ред. З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. – М.: ИНФРА-М, 2003
  11. Одегов Ю.Г., Журавлев П.В. Управление персоналом.- М., — 1997
  12. Основы научной организации труда на предприятии / Под общ. ред. И.А. Полякова. – М.: 1987
  13. Оценка стоимости предприятия (бизнеса). Уч. пособие / Под ред. Н.А. Абдулаева. — М.: Изд-во «ЭКМОС», 2000
  14. Положение о порядке проведения аттестации рабочих мест по условиям труда // Человек и труд, 1997. — № 9
  15. Ротенберг В.С., Арщавский В.В. Поисковая активность и адаптация. — М.: Наука, 1984
  16. Рофе А.И. Научная организация труда. – М.: Издательство «МИК», 1998
  17. Управление персоналом / Под ред. Т.Ю. Базарова, Б.Л. Еремина. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998
  18. Управление персоналом организации. Практикум: Учебное пособие. / Под ред. д. э. н., проф. А.Я. Кибанова. –М.: ИНФРА –М, 1999
  19. Управление человеческими ресурсами: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации», Модуль 16. — М.: ИНФРА-М, 2000
  20. Фильев В.И. Охрана труда на предприятиях на предприятиях РФ. — М., 1997
  21. Цыпкин Ю.А. Управление персоналом., М., Юнити, 2003
  22. Экономика переходного периода: Учебное пособие / Под ред. В.В. Радаева, А.В. Бузгалина. — М.: Из-во МГУ, 1995
  23. Экономика предприятия: стратегия, структура, положения об отделах и службах, должностные инструкции/ Под ред. К.А.Волкова. – М.: Норма, 2003