Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти становлення ат розвитку споживчого ринку в Україні

1.1. Засади управління розвитком споживчим ринком

1.2. Теоретичні засади функціонування ринку споживчих товарів в Україні

Розділ 2. Особливості управління споживчим ринком на сучасному етапі

2.1. Принципи управління розвитком споживчого ринку

2.2. Особливості формування регіонального споживчого ринку

Розділ 3. Перспективи розвитку споживчого ринку

3.1. Аналіз умов подальшого розвитку споживчого ринку

3.2. Шляхи вдосконалення функціонування споживчого ринку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Споживчий ринок України хоча і поліпшився за останні роки, але знаходиться ще у незадовільному стані. Виробництво та споживання основних продуктів харчування та промислових товарів ще й досі є значно меншим, ніж у 1990 р. Головна причина — низька купівельна спроможність населення. Доводити та ілюструвати статистичними викладками це твердження немає сенсу — воно загальновідоме.

Безумовно, на середньому по державі фоні, є регіони з більшими та меншими статками, більш чи менш розвинені. Одне з основних завдань державної політики у сфері соціально-економічного розвитку регіонів полягало і полягає у зменшенні до об'єктивно обумовленого різними факторами мінімуму територіальної диференціації умов життєдіяльності населення. Ця проблема досить давня і над її вирішенням працювали і працюють багато вітчизняних фахівців (М. Долішній, В. Куценко, Е. Лібанова, В. Онищенко, С. Дорогунцов, С. Пірожков та інші). В цьому контексті важливим є вирішення сукупності проблем розвитку регіональних споживчих ринків. Вважаємо, що існуючі негаразди на регіональному рівні багато в чому є наслідком відсторонення місцевих органів управління від рішення нагальних, життєво важливих проблем соціального розвитку. Часто процеси незадовільно регулюються та контролюються з посиланням на ринковий механізм. Але, як відомо, організація, планування та управління — теж ринкові категорії і вони повинні застосовуватися не тільки на підприємствах, але й у сферах, які визначають соціальний розвиток держави та її територій.

З початку ХХІ ст., кінцеві споживчі витрати мали тенденцію до щорічного зростання більш як на 20%, а їх частка у ВВП напередодні сучасної кризи (2007 р.) складала 31,9%, що свідчить про значущість сфери споживання в національній економіці. Зміни економічних відносин і трансформація політичних підвалин суспільства обумовили потребу розвитку споживчого ринку на нових засадах. У результаті переходу підприємств торговельної сфери на ринкові відносини, вони стали реально самостійними суб'єктами. У зв’язку з цим особливого значення набувають визначення концепції формування споживчого ринку у відповідності до нових принципів ринкових систем, механізму сталості споживчого ринку в Україні та перспектив його подальшого розвитку.

Для України процес формування розвиненого споживчого ринку тим більш є необхідним, оскільки тривалий процес дестабілізації економіки і несприятливий підприємницький клімат обумовлюють і ускладнюють умови його розвитку. Навіть після періоду пожвавлення ринкової кон’юнктури після кризи 90-х рр. минулого століття, коли основні диспропорції попиту та пропозиції були подолані, можна було діагностувати низку проблем, пов’язаних з формуванням нових відносин в сфері споживання, забезпечення стабільного зростання національного виробництва якісних товарів і підтримки платоспроможного попиту населення на них. Але сучасна фінансово-економічна криза поставила низку інших проблем, пов’язаних з удосконаленням механізму управління процесом формування розвиненого споживчого ринку та забезпеченням його прийнятних обсягів і структури згідно зміни обсягу і структури доходів різних верств населення України.

На жаль, у сьогоднішньому доробку вітчизняної науки недостатньо методологічних та методичних розробок з проблем управління регіональними ринками. Так, наприклад, у провідному економічному журналі «Економіка України» за 2000—2009 рр. цій проблемі присвячено опосередковано 10 публікацій. Серед них, перш за все, роботи О. Азарян, О. Пустовойта, Л. Мазник, В. Куценко, В. Януковича. Слід відзначити наукові наробки Інституту регіональних досліджень HAH України та Ради з вивчення продуктивних сил України HAH України. Але проблема управління регіональними споживчими ринками все ще залишається поза увагою дослідників.

Мета роботи — розглянути підходи до управління споживчим ринком в контексті сучасних концепцій менеджменту та маркетингу.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені такі завдання:

· визначити методологічні засади дослідження споживчого ринку;

· розглянути формування споживчого ринку з урахуванням тенденції змін соціально-економічних систем у часі;

· виявити кон’юнктурні чинники формування та сталого розвитку споживчого ринку на основі аналізу напрямів трансформації попиту та пропозиції на споживчому ринку України у відповідності до нових принципів господарювання;

· обґрунтувати стратегічні і тактичні цілі реформування споживчого ринку в Україні та забезпечення його сталого розвитку.

Об’єктом дослідження є процеси формування та розвитку споживчого ринку України.

Предметом дослідженняє економічні відносини, що пов’язані з механізмом функціонування споживчого ринку в сучасному ринковому середовищі.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти становлення та розвитку споживчого ринку в Україні

1.1. Засади управління розвитком споживчим ринком

Споживчий ринок — це один з сегментів (підсистем) ринкової економіки, який характеризує сукупність соціально-економічних відносин виробника і споживача, що формуються в процесі купівлі-продажу (оренди) споживчих товарів та послуг для кінцевого (особистого) споживання. У соціально-економічному плані споживчий ринок — це сукупність економічних відносин між покупцями та продавцями споживчих товарів і послуг, у результаті взаємодії яких формується кінцевий попит, пропозиція і ціна на них.

Слід підкреслити особливий соціально-економічний характер споживчого ринку, бо саме він віддзеркалює соціально-психологічні відносини продавця та покупця, продавця та виробника, і стає індикатором благополуччя суспільства та надійності політики держави.

Передумовою виникнення та функціонування споживчого ринку є: 1) наявність індивідуальних покупців (окремі особи, групи, сім'ї) зі своїми потребами; 2) бажання купити (орендувати) товар, послугу; 3) купівельна спроможність (наявність грошей); 4) наявність продавців (виробників, посередників), які бажають і мають що продати[27, c. 158].

Найважливішими ознаками споживчого ринку є:

— системність, тобто сукупність організованих елементів, які визначаються кінцевим результатом, структурованістю та базовими умовами ринку;

— відображення соціальних, політичних, технологічних та інших відносин споживачів і виробників, продавців і покупців;

— спрямованість на задоволення комплексу особистих потреб людини для забезпечення її функціонування як біологічно-соціальної особистості;

— просторово-територіальні і часові межі (кількість та склад учасників ринку, його матеріально-речова структура, висока кореляція в межах одного ринку).

Рис. 1. Концептуальна схема формування споживчого ринку в Україні

Споживчий ринок має певні особливості, які вирізняють його з-поміж інших ринків — засобів та предметів виробництва, інвестиційного ринку, ринку праці тощо. Ринок споживчих товарів характеризується масовим типом споживання, стандартними товарами, високою конкуренцією, децентралізованою структурою, багатоступінчастими каналами товарообігу, необмеженим доступом на ринок різник учасників як з боку покупців, так і з боку продавців товарів та послуг; прозорістю (надання учасникам ринку повного обсягу ринкової інформації); активністю (високою інтенсивністю трансакцій, яка обумовлюється особливостями процесу споживання); відсутністю тиску на рішення, які приймаються контрагентами [20, c. 91].

Як система, споживчий ринок має свій механізм функціонування, який спрямований на забезпечення його рівноваги шляхом саморегуляцій, тобто автоматичного впливу ринкового механізму взаємодії попиту, пропозиції, конкуренції на формування цін, обсягів виробництва та продажу товарів, рівень споживання тощо.

Споживчий ринок є надзвичайно динамічним, мінливим, його межі безперервно розширюються або звужуються, відбуваються суттєві структурні зрушення, змінюються обсяги товарної маси та обсяги послуг, що на ньому циркулюють, змінюються ціни. Ці процеси відбуваються під дією об'єктивних законів, які спрямовані на регулювання ринку. Це і закон постійного зростання особистих потреб людини, що призводить до високої частоти зміни та розширенню асортименту споживчих товарів та послуг, які виробляються. У свою чергу, поглиблення розподілу і спеціалізації праці, інтеграція, прогрес виробництва призводять до появи нових видів предметів споживання і розвитку потреб населення. Це і закон вартості, який вимагає еквівалентного обміну, бо в основі порівняння різних предметів споживання лежить праця, яка в них закладена. З дією закону конкуренції пов'язана й орієнтація на зменшення сукупних витрат на виробництво і доведення до споживання товарів і послуг, підтримка відповідності попиту і пропозиції, вирівнювання через ціну вартості товару.

Проте, ринкова саморегуляція споживчого ринку в умовах зростання обсягів і рівня економіки, ускладнення господарського розвитку, посилення суперечностей між виробником і споживачем, монополістичних тенденцій та глобалізаційних викликів не в змозі забезпечити ефективний і стабільний розвиток споживчого ринку та формування оптимальних соціально-економічних пропозицій. Ринкова саморегуляція повинна доповнюватися системою певних дій та важелів впливу з боку держави. Як справедливо зазначив Л.Г. Саркісян, «держава повинна вивчати закономірності, які характеризують кількісні процеси у сфері виробництва та споживання, зміну співвідношення та частку різних учасників ринку, захищаючи інтереси споживачів, вітчизняних виробників та свої інтереси» [14, c. 155].

Базуючись на існуючих розробках питань теорії розвитку макро- та мікроекономічних систем, розвиток споживчого ринку пропонується визначити як процес перманентної та незворотної зміни (удосконалення) його підсистем та складових, що має суттєвий характер, певну форму і позитивні наслідки для виконання, покладених на нього функцій. Розвиток споживчого ринку є основним індикатором розвитку економіки країни в цілому, мірилом результативності здійснюваних державою економічних трансформацій, адекватності її соціально-економічної політики.

Оцінка розвитку споживчого ринку може здійснюватися з використанням статичного та динамічного підходу. Статичний підхід дозволяє оцінити рівень розвитку споживчого ринку на будь-яку дату оцінки, що є узагальнюючою оцінкою досягнутої гармонійності, гнучкості та адаптивності, ефективності виконання функцій та організації основних процесів. Для оцінки рівня розвитку ринку можуть використовуватися такі ознаки, як розвинутий, нерозвинутий (високий, середній, низький) та проміжні до них. Динамічний підхід передбачає дослідження змін, що відбулися на ринку, порівняно з попереднім (базовим) періодом, та ідентифікацію типу розвитку [15, c. 104].

Пропонується виокремлювати такі типи розвитку споживчого ринку:

1) залежно від характеру зміни якісних параметрів — прогресивний (ознакою якого є набуття нової, більш високої якості усіх процесів функціонування ринку та підвищення ефективності виконання покладених на нього функцій) та регресивний (ознакою якого є погіршення якісних параметрів функціонування ринку);

2) залежно від швидкості розвитку — еволюційний (проявом якого є поступове покращення параметрів функціонування) та революційний (проявом якого є стрімке набуття нової якості);

3) залежно від збалансованості (пропорційності) розвитку — стійкий (збалансований, пропорційний), ознакою якого є забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією на спожиткові товари та послуги, та нестійкий (незбалансований, непропорційний), ознакою якого є порушення рівноваги попиту та пропозиції, внаслідок чого виникає дефіцит споживчих товарів та зростання цін на них;

4) залежно від типовості змін, які відбуваються в процесі розвитку: традиційний розвиток, для якого характерні типові зміни в окремих підсистемах, процесах, функціях споживчого ринку, та інноваційний розвиток, ознакою якого є впровадження інноваційних ідей та розробок щодо способів формування та задоволення потреб споживачів, каналів товарообігу, джерел формування товарної пропозиції тощо;

5) залежно від врахування стану зовнішнього середовища: гнучкий розвиток, тобто зміни, які забезпечують гнучкість та адаптивність реакції суб'єктів споживчого ринку на зміни зовнішнього середовища; негнучкий розвиток, який не враховує реалії зовнішніх соціально-економічних умов;

6) залежно від досягнення об'єктивної мети (призначення) ринку: позитивний розвиток, тобто зміни, які відповідають призначенню споживчого ринку, покращують виконання його функцій, та негативний розвиток, тобто зміни, які перешкоджають реалізації його цільової функції, призначення;

7) залежно від керованості процесами розвитку: керований розвиток, тобто цілеспрямовані зміни, які передбачаються програмними заходами (документами, діями спеціального органу управління) та некерований (адаптивний, ситуативний) розвиток, тобто неочікувані зміни, які заздалегідь не плануються, виникають стихійно внаслідок певних обставин;

8) залежно від ефективності функціонування ринку, під якою розуміють якісні параметри обміну споживчими товарами та послугами (швидкість, зручність та справедливість (взаємовигідність) обміну) — ефективний та неефективний розвиток [6, c. 108].

Сутність управління розвитком споживчого ринку, на наш погляд, полягає у створенні таких правових, організаційних, фінансово-економічних, інституційних та інших умов його функціонування, які в комплексі здатні забезпечити необхідний напрямок, швидкість, пропорційність та збалансованість змін у його підсистемах та складових, ефективність виконання покладених на нього функцій та завдань відповідно до стратегічної мети розвитку споживчого ринку та пріоритетів розбудови української економіки (цілей національної соціально-економічної економічної політики).

Стратегічною метою розвитку споживчого ринку є покращення рівня життя українського населення, тобто зростання рівня задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб кожної людини (сім'ї, домогосподарства), піднесення на новий якісний рівень усього комплексу соціально-економічних взаємопов'язаних чинників, які забезпечують процес життєдіяльності.

Відповідно до сучасного розуміння, основними соціально-економічними чинниками, які обумовлюють рівень життя, є такі: розмір реальних грошових доходів, обсяг та структура споживання, забезпеченість роботою та умови праці, тривалість робочого дня та вільного часу, інтенсивність праці, житлові та побутові умови, рівень освіти та культури, система охорони здоров'я та фізичної культури, система соціального забезпечення, піклування суспільства про дитинство та материнство, раціональне використання вільного часу [1, c. 70].

Стратегічна мета розвитку споживчого ринку відповідає і визнаним пріоритетам (цілям) національної соціально-економічної політики:

— розвиток людського потенціалу нації як головної складової її національного багатства та рушійної сили суспільного поступу, визначальний критерій оцінки його рівня;

— економічне зростання як держави, так і окремих регіонів, збільшення обсягів національного виробництва споживчих товарів і послуг населенню як передумови формування грошових доходів населення;

— економічна стабільність — підтримка стабільного рівня цін і тарифів, зниження інфляції, підвищення рівня зайнятості, збалансованість обсягів попиту і пропозиції;

— соціальна справедливість — справедливий розподіл доходів, захист соціального незахищеного населення.

У трансформаційний період головною метою державного регулювання споживчого ринку може виступати забезпечення його випереджувального розвитку щодо розвитку економіки країни в цілому.

Подальша дезагрегація стратегічної мети розвитку споживчого ринку призводить до розуміння, що основними стратегічними завданнями, на вирішення яких повинно бути спрямоване управління розвитком споживчого ринку є:

— вдосконалення законодавчо-правової бази та розробка науково-методичних засад функціонування споживчого ринку та його елементів;

— створення передумов для максимального повного задоволення попиту населення, раціоналізації їхньої структури;

— створення умов для продуктивного, динамічного, адаптивного виробництва споживчих товарів і послуг населенню відповідно до різноманітних вимог споживачів;

— підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників споживчих товарів і послуг,

— розвиток конкуренції на споживчому ринку, запобігання монополітистичним тенденціям;

— забезпечення справедливих цін на спожиткові товари та послуги;

— забезпечення динамічної, економічної збалансованості попиту та пропозиції для більш повного задоволення попиту споживачів;

— удосконалення інфраструктури споживчого ринку; підвищення ефективності доведення споживчих товарів та послуг до кінцевого споживача, оптимізація товарних запасів та логістичних витрат на організацію товарообігу; зростання якості торговельного обслуговування;

— забезпечення належної пропорційності в розвитку окремих регіональних ринків;

— створення передумов для ефективного розвитку внутрішньої торгівлі, функціонування торговельних підприємств;

— запровадження моніторингу споживчого ринку, аналізу його стану, кон'юнктури ринку та прогнозування тенденцій розвитку з урахуванням визначальних чинників;

— створення ефективного інформаційного забезпечення прийняття рішень усіма суб'єктами ринку;

— обґрунтування заходів з підвищення ефективності організації та порядку здійснення державного регулювання споживчого ринку [5, c. 112].

1.2. Теоретичні засади функціонування ринку споживчих товарів в Україні

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства. Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків: ринку засобів виробництва, ринку робочої сили, ринку споживчих товарів, ринку грошей та ін. У цій системі ринок споживчих товарів займає одне із провідних місць, оскільки повністю забезпечує процес відтворення робочої сили як одного із факторів виробництва. Він є ланкою, що пов'язує виробництво й особисте, колективне і суспільне споживання і становить сферу, де закінчується оборот товарів і капіталів, що є кінцевою метою як виробників, так і споживачів, і де свою кінцеву величину набуває ціна.

Ринок споживчих товарів є віддзеркаленням економічної ситуації в країні, розвитку окремих регіонів, стабільності та успішності економічної політики держави, характеризує стан соціальної стабільності та продовольчої безпеки.

На сьогодні вітчизняна й зарубіжна економічна література не дає повного і розгорнутого визначення поняття ринку споживчих товарів, яке б відображало всі суттєві сторони цієї складної економічної категорії.

За О. Азаряном ринок споживчих товарів слід розуміти як систему економічних взаємостосунків, в якій потреби всіх учасників знаходять задоволення за допомогою відповідних товарів, певної властивості або характеристик.

Деякі автори обмежують ринок споживчих товарів сферою особистого споживання. Наприклад, Ф. Котлер вважає, що це окремі особи і домогосподарства, які купують тим або іншим способом товари для особистого споживання.

Ринок споживчих товарів є одним із найвагоміших сегментів внутрішнього ринку країни і характеризує відносини, які складаються у процесі виробництва, обміну і споживання продовольчих і непродовольчих товарів. Зважаючи на його соціальну роль та важливе місце в життєзабезпеченні населення, а саме задоволення найнеобхідніших потреб людини, ринок споживчих товарів можна вважати самостійною підсистемою соціально-економічної системи країни з притаманними їй особливостями та завданнями функціонування [6, c. 109-110].

Ринок споживчих товарів визначають як:

• один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва;

• продаж обмеженої кількості товарів масовим та індивідуальним покупцям (населенню). Існування ринку споживчих товарів пов'язано із специфікою руху товарів та групуванням продавців та покупців;

• сферу обігу, за допомогою якої реалізуються товари народного споживання. Ця сфера забезпечує задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сім'ї, кожної людини. Складовими елементами ринку предметів споживання є виробництво товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки тощо) та поточного споживання. Даний ринок не є сталою і незмінною системою, він найбільш схильний до коливання попиту та пропозиції грошового обігу, інфляції, тому конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами. Він безпосередньо впливає на благоустрій нації.

Наведені визначення розкривають суть ринку як економічної категорії та певного явища в економіці. Проте водночас вони є доволі абстрактними і не виражають специфіку самого ринку споживчих товарів. Так, майже всі ці визначення не виділяють суб'єктів ринку споживчих товарів, а лише зазначають, що він є сферою обміну, продажу, системою взаємостосунків тощо. Деякою мірою автори розкривають об'єкт, з приводу якого відбувається обмін на ринку, але не виокремлюють особливості ринку споживчих товарів серед інших форм товарного обігу, не вказують на його специфічну роль в економічній системі як механізму формування і реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання [12, c. 85].

Виходячи з наведених дефініцій можна зробити висновок щодо визначення ринку споживчих товарів.

Отже, ринок споживчих товарів є одним із сегментів ринкової економіки, просторово-територіальною організацією, яка характеризує сукупність соціально-економічних відносин між виробником, продавцем і споживачем, що формуються та розвиваються під впливом механізмів конкуренції і державного регулювання в межах ринкової інфраструктури, і спрямованих на задоволення потреб та інтересів виробників, продавців і населення в процесі купівлі-продажу споживчих товарів, призначених для кінцевого (особистого) споживання.

Таке визначення є найбільш адекватним даній економічній категорії і формує у собі ознаки ринку:

• визначає просторово-територіальні межі ринку;

• відображає соціально-економічні відносини, які виражають прямі і зворотні зв'язки між суб'єктами господарювання;

• виокремлює учасників ринку, між якими встановлюються відносини розподілу та обміну;

• вказує на специфічну роль в економічній системі ринку споживчих товарів як механізму формування, реалізації та задоволення економічних інтересів і потреб суб'єктів господарювання;

• підкреслює особливість ринку споживчих товарів, оскільки утримує в собі характеристику об'єкту обміну [13, c. 174-175].

Отже, в результаті проведеного аналізу можна дійти висновку, що: ринок споживчих товарів відіграє важливу роль у встановленні, розвитку та реалізації економічних інтересів суб'єктів; пов'язаний з іншими структурними елементами ринку (ринками ресурсів, грошей); формує основні макроекономічні пропорції на основі цих зв'язків.

Що стосується структури цього ринку, то в межах споживчих товарів можна за товарною характеристикою виділити ринок продовольчих товарів і ринок промислових (або непродовольчих) товарів. Кожен із них має власну специфіку різних сфер з випуску товарів, способи та форми їх просування від виробників до споживачів.

Стосовно відповідності чинному законодавству виділяють:

• легальні ринки, які складають основу ринкової економіки з багатоманітністю форм власності та є сукупністю різних товарних ринків. Легальні приватні ринки формуються сферою недержавних підприємств і приватних підприємців;

• тіньові (не зареєстровані) — ринки з неврахованою продукцією (для обмеження сплати податків або ухиляння від їх сплати), незаконні ринки (зброя, наркотики тощо).

Слід зазначити, що в сучасній науці існують й інші класифікації. Так, виділяють організовані та неорганізовані (стихійні) ринки споживчих товарів [17, c. 38].

Можна поділяти ринки споживчих товарів і за територіальною ознакою:

• місцеві — будь-який ринок товарів спочатку носить чисто місцевий характер, в його рамках відбувається процес виробництва і споживання товарів, обіг яких замикається на невеликій території. Прикладом такого ринку товарів можуть служити окремі види ринків продовольчих і промислових товарів. Як правило, всі продавці на такому ринку є одночасно і виробниками, і споживачами, а покупці — і споживачами, і виробниками;

• регіональні — в їх рамках має місце обмін товарів, вироблених на промисловій основі. На цьому рівні обміну товарні потоки починають набувати стійкого спрямування з чітко вираженою спеціалізацією, вивченням кон'юнктури ринку, урахуванням потреб покупців і можливостей виробників. На таких ринках починають з'являтися торговельні посередники, які зайняті лише купівлею-продажем конкретних товарів;

• національні — тут набувають завершальної форми основні канали реалізації споживчих товарів: оптова і роздрібна торгівля; основні елементи інфраструктури ринку споживчих товарів: біржі, компанії, фонди, комітети і комісії, центри, державні інспекції, посередницькі компанії, фірми, які займаються маркетингом, служби сервісу та інші організації; ринкові і неринкові джерела формування попиту і пропозиції тощо;

• світові — володіють самим високим рівнем серед ринків споживчих товарів, їм притаманні особливі умови прояву дій механізмів конкуренції і ціноутворення, оскільки ступінь мобільності основних факторів виробництва — праці, матеріальних ресурсів і капіталу — тут суттєво нижчий, ніж на рівні національного ринку товарів. Крім того, важливою особливістю економічних відносин в рамках світового господарства є відсутність єдиної грошової системи, адже кожна країна використовує свою валюту [19, c. 265-266].

Передумовами виникнення та функціонування ринку споживчих товарів є наявність:

• блага (товару) для обміну та споживання;

• покупців зі своїми потребами та інтересами, бажання купити товар, купівельна спроможність (наявність грошей);

• продавців (виробників, посередників), які бажають і мають що продати.

Щоб ринок розвивався швидкими прогресивними темпами, насамперед необхідно розуміти потреби покупців, бо саме їх вивчення і дослідження сприяє розумінню інтересів споживачів, що, у свою чергу, приводить до купівлі. І, таким чином, залежно від купівельної спроможності покупців ринки можуть або звужуватися або, навпаки, розширятися. Це здійснюється завдяки зростанню купівельних можливостей за допомогою розширення товарної пропозиції. Створення нових ринків, розширення вже існуючих може спричинятися шляхом покращення, збільшення каналів просування товару, асортименту або реклами, які стимулюють бажання купити.

Характерною особливістю ринку споживчих товарів є значна кількість покупців, які розосереджені на великій території (тобто географічно неконцентровані). Це зумовлює важливість розуміння та вивчення потреб покупців як необхідної передумови здійснення купівлі споживчих товарів для кінцевого споживання, врахування можливості створення нових ринків або розширення (звуження) існуючих, залежно від купівельної спроможності споживачів, каналів просування товарів та реклами, які, стимулюючи бажання придбати товар, сприяють зростанню ринків.

Ринки споживчих товарів характеризуються:

• високою конкурентоспроможністю;

• стандартизованими товарами;

• вільним, необмеженим доступом на ринок різних учасників як з боку покупців, так і з боку продавців товарів (це характеризує відкритість ринку);

• наданням учасникам ринку повного обсягу ринкової інформації через ЗМІ, рекламу та ін. (прозорість ринку);

• відсутністю тиску на рішення, що приймаються учасниками ринку;

• необмеженістю попиту та пропозиції.

Розвиток ринку споживчих товарів багато в чому залежить від трьох основних чинників:

• чисельності населення, потреби якого в товарах необхідно задовольнити (залежить від народжуваності (рівень освіти населення і методи планування сім'ї) і смертності (послуги, які надані закладами охорони здоров'я, фізичний стан людей, підтримання здорового способу життя));

• промислового капіталу, можливості якого визначають виробництво цих товарів (залежить від обсягів інвестицій, які вкладаються у виробництво товарів, продуктивності одиниці промислового капіталу і середнього строку його служби);

• торговельного капіталу, який забезпечує взаємозв'язок між виробництвом і споживанням (з одного боку, від випуску товарів, а з іншого — від чисельності населення, яке їх використовує і споживає) [28, c. 109-110].

Розділ 2. Особливості управління споживчим ринком на сучасному етапі

2.1. Принципи управління розвитком споживчого ринку

Управління розвитком споживчого ринку здійснюється через систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого змісту, які здійснюють органи центральної державної влади на основі демократизації і децентралізації функцій шляхом передачі частки повноважень на регіональний рівень чи до демократичних інститутів, які репрезентують інтереси об'єднань громадян.

В основу управління розвитком споживчого ринку повинні бути покладені принципи сучасної парадигми управління, визначені в наукових працях іноземних та вітчизняних дослідників. Узагальнюючи існуючі наукові напрацювання та враховуючи специфіку об'єкта управління, основними методологічними принципами управління розвитком споживчого ринку повинні бути визнані такі:

1. Розуміння споживчого ринку як складної, відкритої соціально-економічної системи, здатної до самоорганізації. Цей принцип управління розвитком розглядає споживчий ринок як систему, з одного боку, відкриту до активної взаємодії з чинниками зовнішнього середовища, з іншого — здатну до самоорганізації.

2. Врахування національних цілей та загальнодержавних інтересів. Місія та стратегічна мета зусиль щодо управління розвитком споживчого ринку повинні визначатися із врахуванням стратегічних пріоритетів, визначених концептуальними засадами стратегії економічного та соціального розвитку на 2002-2011 рр., які передбачають забезпечення сталого зростання економіки України, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальну переорієнтацію економічної політики.

3. Виокремлення домінантних сфер розвитку споживчого ринку, що дозволяє ідентифікувати пріоритети, які одноосібно або в комплексі забезпечують його розвиток. Такими сферами визнаються: управління попитом на споживчі товари та послуги; управління пропозицією споживчих товарів та послуг, управління конкуренцією на споживчому ринку, управління розвитком торговельної інфраструктури споживчого ринку. Загальні цілі та завдання розвитку споживчого ринку повинні бути деталізовані для кожної сфери розвитку.

4. Врахування існуючого стану розвитку споживчого ринку, який, на наш погляд, є узагальнюючою оцінкою реалізованих можливостей та наявних ресурсів суб'єктів ринку, їхньої конкурентної позиції, рівня потенціалу розвитку. Розробка перспективної моделі розвитку повинна базуватися на існуючих реаліях стану внутрішнього середовища та результатах, які вже досягнуті ним, в тому числі враховувати успішність моделі розвитку, яка реалізовувалася попередньо.

5. Врахування стану зовнішнього середовища споживчого ринку, насамперед, рівня розвитку споживчого попиту, ступеня диференціації грошових доходів між окремими соціальними групами (верствами населення), раціональності традиційної моделі споживання, споживацьких пріоритетів. У процесі формування стратегії розвитку споживчого ринку на майбутній період повинні враховуватися в комплексі нові можливості, які надаються зовнішнім середовищем, та небезпеки, які обумовлюються його існуючим станом [32, c. 91-92].

6. Забезпечення гнучкості розвитку. Цей принцип обумовлює необхідність врахування великої динамічності та невизначеності потреб населення у споживчих товарах та послугах, можливостей національної та світової економіки щодо їхнього задоволення, високої мінливості зовнішнього середовища споживчого ринку. Все це обумовлює потребу в гнучкості, тобто здатності до швидкої адаптації розробленої моделі розвитку до змін у зовнішньому чи внутрішньому оточенні.

7. Забезпечення інноваційності розвитку споживчого ринку, який передбачає активний пошук нових ідей, реалізація яких сприяла б належному розвитку попиту, пропозиції, кон'юнктури споживчого ринку, реінжиніринг торговельної інфраструктури, запровадження інноваційних форм та методів вивчення та задоволення попиту населення тощо. Хоча споживчий ринок вважається одним з найбільш класичних, сьогодні і тут потрібні суттєві інновації, спрямовані на надання більшої зручності та комфортності покупцям споживчих товарів та послуг, скорочення втрат часу та зусиль на задоволення своїх споживчих потреб. Саме такий підхід у процесі управління розвитком забезпечує не еволюційний (поступовий), а революційний розвиток, набуття принципово нової якості як розвитку споживчого ринку в цілому, так і його окремих елементів (складових).

8. Системність (комплексність) управління розвитком споживчого ринку — врахування усієї системи чинників, які обумовлюють стан та тенденції розвитку ринку. Принцип системності обумовлений функціонуванням споживчого ринку як великої складної системи, що включає різні рівні і елементи. Управління розвитком споживчого ринку, охоплюючи різні об'єкти, повинно виходити із системних засад у вирішенні його проблем.

9. Об'єктивність управління, що досягається побудовою постійних каналів отримання стратегічної та оперативної ринкової інформації, впровадженням моніторингу (тобто постійного та систематичного відстеження) стану, кон'юнктури споживчого ринку, рівня та типу його розвитку, виявлення та відстеження зміни основних чинників розвитку.

10. Наукова обґрунтованість програмних засад та інструментарію управління розвитком споживчого ринку. Управління розвитком споживчого ринку неможливе без врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей, а також закономірностей і тенденцій розвитку ринкових відносин. Обґрунтованість є найважливішою рисою будь-якого управління, тому формування моделі розвитку споживчого ринку передбачає багатоваріантне прогнозування попиту та пропозиції на спожиткові товари та послуги з наступним оцінюванням та порівнянням розроблених варіантів, імітаційне моделювання результативності та ефективності застосування окремих інструментів та форм державного регулювання розвитку.

11. Оптимізація форм та методів державного впливу на розвиток споживчого ринку для досягнення кількісних та якісних параметрів його розвитку; свобода господарської діяльності та волевиявлення усіх суб'єктів ринку.

12. Адаптивність управління. Принцип адаптованості передбачає постійний аналіз результатів застосування регулюючих заходів, оперативну оцінку в корегуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від змін внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни [30, c. 4].

Реалізація визначених принципів сприятиме підвищенню ролі і ефективності функціонування споживчого ринку в економіці України з метою забезпечення задоволення конкретних потреб людей, безперервності відтворення суспільного продукту, створення необхідних умов стійкості грошового обігу та передумов збільшення вільного часу працюючих для їхнього фізичного та духовного розвитку.

На підставі викладеного розуміння суті та методологічних принципів управління та базуючись на теоретико-методологічних засадах стратегічного управління, може бути запропонована структурно-логічна модель процесу управління розвитком споживчого ринку, в якій виокремлюються: аналітичний блок, блок визначення цільових орієнтирів, блок розробки програми розвитку споживчого ринку, блок реалізації програми розвитку споживчого ринку.

Аналітичний блок розробки програми розвитку споживчого ринку передбачає проведення досліджень, які у сукупності слугують аналітичним підґрунтям для ідентифікації стану та проблем розвитку:

1) дослідження зовнішнього середовища споживчого ринку. Цей напрямок аналітичної роботи потребує проведення дослідження основних чинників, які обумовлюють розвиток ринку, в розрізі — економічне, правове, інституційне, техніко-технологічне, соціально-культурне, демографічне та природно-кліматичне середовище;

2) дослідження основних складових (підсистем) споживчого ринку: а) обсягу та структури попиту населення на спожиткові товари та послуги, ступеня його задоволеності в досліджуваному періоді; б) аналіз обсягів та джерел формування пропозицій споживчих товарів та послуг; в) оцінка рівня та форм конкуренції на споживчому ринку; г) оцінка ринкової кон'юнктури, пропор-ційності розвитку ринку; д) дослідження стану та адекватності розвитку інфраструктури споживчого ринку;

3) діагностика стану управління розвитком споживчого ринку, тобто здійснення цільового аналізу, спрямованого на: а) ідентифікацію типу (моделі) розвитку, яка реалізовувалася раніше; б) виявлення наявних проблем розвитку; в) оцінка результативності (ефективності) використання існуючих форм, механізмів та інструментів державного регулювання розвитку споживчого ринку [10, c. 156-157].

Блок визначення цільових орієнтирів програми розвитку з урахуванням наслідків аналітичної роботи передбачає: а) визначення та (або) уточнення стратегічних цілей та пріоритетів розвитку споживчого ринку; б) визначення періоду розробки програми розвитку; в) дезагрегація стратегічних цілей та системи стратегічних завдань щодо домінантних сфер розвитку; г) розробку системи стратегічних нормативів розвитку, які повинні бути досягнуті в перебігу реалізації програми розвитку.

Блок розробки програми розвитку споживчого ринку структурований з врахуванням класичного підходу і представлений сукупністю таких взаємопов'язаних видів роботи: а) визначення типу та загальної концепції розвитку; б) розробка прогнозів попиту на споживчі товари; в) розробка прогнозу щодо національного виробництва споживчих товарів; г) складання балансу попиту та пропозиції, прогнозна оцінка кон'юнктури споживчого ринку; д) розробка прогнозів щодо розвитку внутрішньої торгівлі (потенціал матеріально-технічної бази, форми торговельної діяльності, конкурентна ситуація, якість та ціни торговельних послуг тощо); е) формування програми розвитку споживчого ринку.

Програма розвитку споживчого ринку, на наш погляд, повинна являти собою системне викладення кількісних та якісних пріоритетів завдань і параметрів розвитку на довгостроковий та поточний період. На стратегічному рівні вона є складовою розробки і реалізації національної програми (Стратегії соціально-економічного розвитку України), на тактичному та оперативному рівні — виступає інструментом її реалізації, забезпечуючи цілеспрямований вплив на окремі елементи (домінантні сфери) та чинники розвитку споживчого ринку.

Блок реалізації програми розвитку споживчого ринку розглядається як сукупність таких управлінських дій: а) розробка програми стратегічних змін щодо домінантних сфер розвитку; б) визначення доцільних форм та інструментів державного регулювання попиту та пропозиції споживчих товарів, торговельної діяльності на внутрішньому ринку на різних рівнях державного управління; в) реалізація розроблених заходів, планів та програм розвитку; г) контроль реалізації тактичних планів та стратегічної програми розвитку; д) оцінка ефективності управління розвитком, яка передбачає як оцінку розробленої програми розвитку, так і оцінку ефективності її реалізації [2, c. 197-198].

2.2. Особливості формування регіонального споживчого ринку

Споживчий ринок, у тому числі ринок продовольчих товарів, як найбільш рухлива і гнучка частина економіки найбільшою мірою піддався значним змінам у системі управління і регулювання розвитку внаслідок змін в українській економіці, відмови від системи державного замовлення і жорсткого планування, переходу більшості підприємств до економічної самостійності. Отже, для українських умов, особливо на даний момент, найбільш прийнятною є концепція формування споживчого ринку, яка передбачає активну роль держави в регулюванні економічних процесів для вирішення завдання розвитку вітчизняного товаровиробника шляхом активних державних заходів та інвестування у сектори, що потребують значних вкладень, та використання інших важелів, які сприятимуть нарощуванню попиту та пропозиції. При цьому блок економічних функцій держави повинен:

— перетворюватися, зосереджуючись насамперед на найважливіших функціях макроекономічного регулювання;

— використовувати ринкові методи;

— відбивати специфіку регулювання перехідних процесів і формування ринкової економіки;

— нові ринкові методи регулювання мають утворювати комплекс взаємоузгоджених економічних заходів.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної соціально-економічної політики України є формування збалансованих регіональних продовольчих ринків для задоволення попиту населення в якісній продукції вітчизняного виробництва. Основним джерелом забезпечення агропродовольчого ринку власними товарними ресурсами є сільське господарство[1, c. 72-73].

Трансформацію споживчого ринку України можна поділити на три етапи: на початковому етапі спостерігалися найбільш високі темпи скорочення пропозиції на споживчому ринку; другий етап характеризувався поступовим рухом української економіки в напряму гармонізації міжсекторного розподілу доходів, що обумовило зростання споживчого попиту і обсягів інвестицій у основний капітал; на третьому етапі відбувався загальний економічний підйом, який привів до структурних змін, позитивного ефекту девальвації гривні і загальної активізації споживчого ринку. Щоправда, сучасна криза внесла у цей процес негативні корективи.

Значний вплив на кон’юнктуру пропозиції і попиту на товари і послуги на споживчому ринку на першому етапі здійснила економічна криза 1991-1998 рр., що була обумовлена занепадом виробництва і падінням доходів більшості населення. Для даного періоду в дисертації визначено негативні тенденції: зниження внутрішнього попиту на продукцію, недосконалість регулювання споживчого ринку з боку держави, дефіцит бюджету і інфляція, брак міжнародних валютних резервів НБУ, накопичення критичного зовнішнього боргу, превалювання імпорту над власним виробництвом споживчої продукції. Інфляція обумовила перерозподіл значної частки прибутку підприємств на споживчі потреби, що негативно вплинуло на розвиток виробництва і привело на більшості підприємств до індексації балансової вартості основних виробничих фондів. Поверненням цих негативних ознак економіки і споживчого ринку погрожує сучасна фінансово-економічна криза, що розпочалася з осені 2008 року.

На другому етапі пожвавлення економіки України важливого значення набула ринкова кон’юнктура споживчого ринку. У цей період спостерігалося поширення внутрішнього попиту через збільшення реальних грошових доходів населення. Цьому сприяли емісійні виплати щодо часткового погашення заборгованості по зарплатах і пенсіях. Ці позитивні зрушення прискорювалися й на третьому етапі, для якого також характерне зростання ресурсної бази банківської системи України за рахунок зменшення облікової ставки і норми обов’язкового резервування НБУ, що розширило можливості кредитування виробництва споживчих товарів [7, c 44-45].

Період фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. слід вважати четвертим етапом, провідними тенденціями якого є трансформації споживчого ринку у напрямі надмірної частки споживання та недостатніх обсягів нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, високої залежності економічної динаміки та фінансового стану від кон’юнктури зовнішніх ринків, скорочення вартісних обсягів експорту товарів, несприятливі умови для довгострокового інвестування, прискорення зростання цін на продовольчі і непродовольчі товари, зниження внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості, падіння платоспроможності підприємств, зростання витрат на основні складові собівартості. Виходячи з цього, головною підвалиною трансформації кон’юнктури споживчого ринку і реформування моделі соціально-економічного розвитку є створення у подальшому ефективної національної економіки, здатної забезпечити гідний рівень життя населення. Серед засад формування кон’юнктури споживчого ринку України визначено сталість макроекономічної ситуації, зростання ресурсної бази банківської системи країни, перерозподіл ВВП на користь соціальних потреб, зниження інфляції, споживчі настрої [8, c. 49-50].

Розділ 3. Перспективи розвитку споживчого ринку

3.1. Аналіз умов подальшогорозвитку споживчого ринку

Проаналізуємо основні тенденції розвитку споживчого ринку у 2005-2009 рр. Так у сфері торгівлі збереглися позитивні тенденції щодо збільшення обсягів продажу населенню товарів широкого вжитку по всіх офіційно зареєстрованих підприємствах усіх форм власності і господарювання: обсяг роздрібного товарообороту проти відповідного періоду минулого року в 2005 р. збільшився у порівняних цінах на 23,4%. Збережена позитивна динаміка зростання основних показників розвитку споживчого ринку протягом останніх п’яти років (рис. 2).

Рис. 2. Темпи зростання роздрібного товарообороту підприємств до попереднього року, %

Наведені дані свідчать, що нарощування обсягів роздрібного товарообігу забезпечено і у 2006 р., приріст якого склав 26,4%. Досягти такого результату вдалося за рахунок підвищення купівельної спроможності населення. До позитивних процесів у розвитку споживчого ринку слід віднести і поступову ліквідацію диспропорцій у забезпеченні потреб населення різних регіонів товарами народного споживання. Однак відбувається поглиблення диспропорцій у забезпеченні споживчими товарами між селом і містом.

За підсумками 2009 року цей показник становив 1156 грн. і перевищив рівень 2008 року на 2,9 %. Як і у попередні роки, в 2006 р. збереглася тенденція зростання випереджаючими темпами товарообігу непродовольчих товарів, обсяг реалізації яких збільшився на 45,8%, а частка у загальному товарообігу досягла 61,8% (у 2000 році вона становила 39,2 %)[9, c. 132-133]. За означений період збережено динаміку зростання роздрібного товарообігу і в розрахунку на одну особу (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка роздрібного товарообороту у розрахунку на душу населення України, грн.

Аналіз дозволив дійти висновку, що до складу системи показників визначення напрямів і тенденцій розвитку споживчого ринку слід віднести як об’єктивні показники: динаміка товарообігу, обсяги виробництва і реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, обсяги доходів і витрат населення, так і суб’єктивні показники, які відображають очікування і споживчі настрої населення. Оцінка за даною системою показників дала змогу визначити, що одним з пріоритетних напрямів розвитку споживчого ринку в Україні є стимулювання платоспроможного попиту населення, підвищення його однорідності в регіональному аспекті і розвиток ринково-торгівельної інфраструктури [4, c. 53-54].

3.2. Шляхи вдосконалення функціонування споживчого ринку

Перспективи динаміки попиту і пропозиції на споживчому ринку варто оцінювати за допомогою запропонованої системи показників:

— загальні показники кон’юнктури (обсяги та динаміка ВВП, обсяги та динаміка кінцевих споживчих витрат, їх частка в структурі ВВП, коефіцієнти покриття імпорту експортом, індекси споживчих цін). Дані показники надають змогу оцінити загальний стан економіки країни та особливості споживання як фази суспільного відтворення;

— показники, які характеризують попит і пропозицію (обсяги виробництва товарів споживчого призначення, загальний обсяг роздрібного товарообороту, структура реалізації, доходи та очікування домогосподарств, структура використання доходів). За допомогою цих показників можна оцінити стан попиту споживачів та перспективи його розвитку, міжчасову структуру попиту; стан та динаміку пропозиції з точки зору виробництва та реалізації товарів і фазу обміну в цілому;

— показники стану торговельної інфраструктури (кількість об’єктів торгівлі, ринків, основні форми організації торгівлі товарами споживчого призначення).

На основі системного використання означених груп показників можемо визначити основні тенденції і чинники, які варто враховувати при розробці програм подальшого розвитку споживчого ринку України, як у середньостроковій, так і довгостроковій перспективі і підвищенні якості споживання населення: існування диспропорцій у розвитку суспільного виробництва; недостатність власного виробництва і пропозиції; залежність розвитку від коливань купівельної спроможності і очікувань населення; сприятливі очікування виробників пропозиції; згладження територіальних диспропорцій забезпечення населення в товарах споживчого призначення; необхідність удосконалення споживчої інфраструктури [11, c. 194-195].

Основою формування стратегії забезпечення високого рівня якості споживання населення запропоновано причинно-наслідкову діаграму, яка дозволяє виявити та згрупувати умови і фактори, що найбільше впливають на нього (рис. 4). З точки зору створення сприятливого стану країни пропонуються напрямки стратегічної політики держави: стимулювання зростання продуктивності праці; стимулювання за рахунок податкових пільг для іноземного капіталу створення технологічно розвинених виробництв на території України; активізація цивільного обороту прав власності на землю; контроль емісії грошей та дефіциту бюджету; раціоналізація політики формування державних запасів продовольства, створення національної біржі зернових; стимулювання розвитку імпортозаміщуючих виробництв непродовольчих товарів індивідуального використання; стимулювання припливу іноземного банківського капіталу.

В якості заходів, які сприятимуть розвитку торговельної інфраструктури, пропонуються: розвиток системи підготовки інженерно-торговельного персоналу в системі вищої освіти України; спрощення земельного відведення під будівництво торговельно-складської інфраструктури; розвиток системи митних переходів та системи митного обслуговування для спрощення транзитної, експортної та імпортної логістики; ліквідація системи подвійного оподаткування ПДВ лізингових операцій.

Підвищення життєвого рівня населення та оптимізація розподілу індивідуальних його доходів між споживанням та нагромадженням стає можливим в разі реалізації наступних заходів: законодавче забезпечення можливості віднесення витрат на особисте страхування на валові витрати підприємства; стимулювання молодіжного кредитування на ринку первинного та вторинного житла; зниження рівня оподаткування фонду оплати праці; законодавче закріплення спрощених режимів оподаткування для підприємців-фізичних осіб; формування системи соціального забезпечення за результатами праці [26, c. 138-139].

Рис. 4. Причинно-наслідкова діаграма формування рівня

якості споживання населення

Стратегічними напрямами забезпечення якості товарів для внутрішнього ринку повинні стати: гармонізація вітчизняних і міжнародних стандартів якості; стимулювання впровадження систем управління якістю на підприємствах; стимулювання інноваційних виробництв; створення мотивації для інвесторів у розвиток потужностей з імпортозаміщуючого виробництва споживчих товарів; розвиток системи державного фінансування прикладних досліджень за точками інноваційного зростання; розвиток інженерної освіти.

В дисертації відзначено, що з точки зору механізмів дії та ефекту від запропонованих заходів, вони матимуть комплексний вплив на розвиток споживчого ринку. Стратегії розвитку ринку України в дисертації визначено як триєдину мету: підвищення продуктивності і збільшення обсягів виробництва якісної споживчої продукції; удосконалення зовнішньоекономічних відносин щодо її імпорту; державна підтримка вітчизняного виробника різних форм власності.

Для споживчого ринку України у якості тактичних заходів вказано на цілі формування і розширення ринків збуту, на яких пріоритет буде наданий вітчизняній продукції, з одночасною активізацією зовнішньоторговельних відносин. У свою чергу, оскільки реалізація тактичних цілей передбачає використання нових заходів, виправданою є подальша структуризація споживчого ринку згідно визначених локальних цілей його розвитку. Такими локальними цілями слід вважати: впровадження пільгових режимів здійснення комерційної діяльності; розширення використання факторів маркетингу в організації і плануванні комерційної діяльності місцевих суб’єктів ринку; формування разового товарного асортименту з урахуванням запитів споживачів в умовах переважання вітчизняних товарів високої якості.

Отже, формування перспектив розвитку споживчого ринку, його трансформації нерозривно пов’язані з проблемами національних пріоритетів та світовими процесами. Наведена ієрархія цілей, їхня структуризація і формалізація дозволяють досить повно визначитися з конкурентними напрямами реалізації стратегічних, тактичних і локальних цілей розвитку споживчого ринку України на найближчу перспективу[29, c. 56-57].

Висновки

Викладені теоретико-методологічні засади управління розвитком споживчого ринку є підґрунтям для дослідження сучасного стану розвитку споживчого ринку та його окремих складових, розробки методичних засад моніторингу та прогнозування споживчого ринку, визначення шляхів підвищення ефективності державного регулювання розвитку.

Таким чином, розвиток ринку споживчих товарів може бути представлений як певна система, що має прямі та зворотні зв'язки. До перших належать обсяги і темпи інвестицій у промисловий сектор, народжуваність населення за визначений період. До других — середній строк служби промислового капіталу і пов'язані з ним розміри амортизації, обсяги резервних запасів необхідних ресурсів і рівень смертності населення за той самий період. Нормальне функціонування споживчого ринку створює умови для ефективнішого виконання притаманних йому функцій, зокрема:

функції саморегулювання виробництва, тобто створення системи стійких зворотних економічних зв'язків, узгодження обсягів виробництва і споживання, підтримання збалансованості попиту та пропозиції в умовах, коли їхня структура постійно змінюється;

мотивувальної функції — сутність якої полягає у тому, що з метою підвищення ефективності виробничих процесів товаровиробники намагатимуться при найменших витратах створювати якісніші товари, які неодмінно користуватимуться попитом серед населення;

регулювальної функції, яка сприятиме встановленню більш-менш прийнятних пропорцій у виробництві та обміні товарів між різними регіонами і сферами національного господарства;

еквівалентної функції, яка передбачає постійне зіставлення витрат і одержаних товаровиробником результатів у процесі виготовлення товарів споживчого призначення.

Сукупність названих функцій дає можливість споживчому ринку розвиватися, змінюючись при цьому в кількісному та якісному відношенні під впливом зовнішнього й внутрішнього економічного середовища.

Для ринку товарів споживчого призначення зовнішнім економічним середовищем виступають відносини, пов'язані із забезпеченням необхідних обсягів виробництва матеріальних і нематеріальних благ, а внутрішнім — відносини, пов'язані із забезпеченням усіх учасників обмінних операцій необхідними для цього коштами .

Споживчий ринок є надзвичайно динамічним, його межі постійно змінюються під впливом об'єктивних економічних законів. Так, під дією закону зростання потреб відбувається безперервне оновлення та розширення існуючого асортименту споживчих товарів і послуг. Закон вартості сприяє встановленню еквівалентного обміну товарів, адже в основу порівняння різних предметів споживання закладено суспільну працю, необхідну для їх виготовлення. Нарешті, під дією економічного закону конкуренції товаровиробники змушені вживати різних заходів для зміцнення власного становища на ринку, зокрема, раціонально використовувати виробничі ресурси, впроваджувати досягнення науки і техніки у виробничий процес, зменшувати сукупні витрати на виготовлення та доведення товарів і послуг до кінцевих споживачів тощо.

З цих міркувань можемо зробити висновок про те, що споживчий ринок відіграє важливу роль у національній економіці, сприяючи при цьому задоволенню платоспроможних потреб населення в товарах чи послугах, забезпеченню максимальної відповідності між попитом на ці товари та їх пропозицією, а також припиненню діяльності підприємств, продукція яких не здатна задовольнити особисті потреби споживачів.

Отже, рівень ефективності функціонування такого ринку залежить, насамперед, від здатності якісніше задовольняти потреби конкретних його цільових сегментів, а також від збалансованості його кон'юнктури.

Список використаної літератури

1. Близнюк С. В. Особливості механізму управління регіональним споживчим ринком // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 6. — С. 69 — 75

2. Богуцький В. Проблеми державного регулювання регіонального споживчого ринку // Управління сучасним містом. — 2005. — № 1-2. — С. 196-206

3. Буряк П. Мікроекономіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Петро Буряк, Олег Гупало, Ірина Стасюк, 2007. — 367 с.

4. Дідківська, Любов. Сучасний розвиток конкурентного середовища ринку споживчих товарів України // Банківська справа. — 2009. — № 2. — С. 48-66

5. Драгомирецька М. І. Проблеми формування кон'юнктури споживчого ринку України // Економіка АПК. — 2008. — № 10.- С.111-118

6. Зеленська О. О. Особливості формування регіонального споживчого ринку // Економіка АПК. — 2009. — № 11. — С. 107-110.

7. Зозульов О. Стратегії ринкового позиціонування товару на споживчому ринку // Економіка України. — 2006. — № 10. — С. 43-48

8. Зозульов, Олександр. Типи позиціонування товарів і марок на споживчому ринку // Вища школа. — 2008. — № 4. — С. 42-50

9. Інфраструктура товарного ринку: продовольчі товари: підручник / О. О. Шубін [та ін.]; ред. Олександр Шубін, 2009. — 564 с.

10. Капінус Є. Структура і критерії розвитку регіонального продовольчого комплексу // Управління сучасним містом. — 2005. — № 1-2. — С. 155-164

11. Кириченко О.А. Банківське кредитування споживчого ринку: проблеми розвитку // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — С. 182- 197

12. Лагутін В.Д. Економічна і соціальна політика як умови розвитку ринку споживчих товарів // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. — Л., 2003. — Вин. 14. — С. 84-90.

13. Лазебна І. Сучасні тенденції та фактори розвитку ринку споживачів товарів України // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 6 . — С. 173-176

14. Лазебна І. Теоретичні засади функціонування ринку споживчих товарів України // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 5 . — С. 155-156

15. Лігоненко Л. О. Теоретико-методичні засади управління розвитком споживчого ринку // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 11. — С. 103 — 112

16. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник / Володимир Лісовицький,, 2007. — 163 с.

17. Мазник Л. Територіальна диференціація споживчого // Економіка України. — 2003. — № 2.- С.36-40

18. Макроекономічна теорія [Текст] : навч. посіб. / Г. І. Башнянин [та ін.] ; ред.: Г. І. Башнянин, Л. С. Томашик, 2006. — 550 с.

19. Малий І.Й. Розвиток внутрішнього ринку — важливий пріоритет національної економічної політики // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 3. — С. 265- 267

20. Савченко О. Проблеми та перспективи регіонального розвитку продовольчого комплексу України // Економіка України. — 2008. — № 4 . — С. 91-93

21. Статистика ринку товарів і послуг: Термінологічний словник. — К., 2005. — 240 с.

22. Статистичний щорічник України за 2005 рік. — К., 2006.

23. Статистичний щорічник України за 2006 рік. — К., 2007.

24. Статистичний щорічник України за 2007 рік. — К., 2008.

25. Статистичний щорічник України за 2008 рік. — К., 2009.

26. Сухаревская И. В. Потребительский рынок как дополнительный резерв экономического роста // Вісник Академії економічних наук України № 1 (5) 2004 – Донецьк, 2004. – С. 138 – 139.

27. Сухаревська І. В. Визначення особливостей функціонування споживчого ринку в системі економічних відносин // В сб. науч. тр. „Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины» — Донецк, Ин-т экономики пром-ти НАН Украины, 2003. – С. 158 – 168.

28. Сухаревська І. В. Напрями підвищення якості споживання населення // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії: Збірник наукових праць. – 2007. — №3 (14). – С. 108-116.

29. Сухаревська І. В. Якість споживання населення: політекономічний аспект // Экономика промышленности. – 2008. – Т.1 / НАН Укр. Ин-т эк-ки пром-сти; ред кол.: Вишневский В.П. (отв. ред.) и др. – Донецк: 2008. – С. 51-58.

30. Тенденції на споживчому ринку змінюються на краще // Урядовий кур'єр. — 2009. — 9 квітня. — С. 4

31. Буряковський В. В. Національна економіка: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — Д. : Наука і освіта, 2007. — 310c.

32. Гринів Л. Економіка України: національна стратегія розвитку / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Лідія Святославівна Гринів (ред.). — Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2009. — 444с.

33. Заблоцький Б. Національна економіка: підручник. — Л. : Новий Світ — 2000, 2009. — 582с.

34. Круш П. Національна економіка: підручник для студ. вищих навч. закл. / Петро Васильович Круш (ред.). — К. : Каравела, 2008. — 416c.

35. Кузьмін О. Національна економіка: навч.-метод. посіб. для студ. спец. 6.0501 "Економіка і підприємництво" / Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2010. — 188с.

36. Тищенко О. П. Національна економіка: тексти лекцій / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана" / А.Г. Савченко (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2007. — 457с.